Типологія логічних помилок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Індивідуальне навчально-дослідне завдання

з предмету типологія

на тему: «Типологія логічних помилок»

Зміст

Вступ

1. Вираження помилок у міркуваннях

2. Паралогізми та софізми

3. Помилки, що виникають при безпосередньому порушенні основних законів логіки : закону тотожності, закону суперечності, закону виключеного третього і закону достатньої підстави

4. Інші аспекти помилок

Висновок

Використана література

Вступ

Людина схильна до помилок. Різних помилок. Серед них досить поширеними є логічні помилки.

Логіка - це наука, яка вивчає закони і форми мислення. Як граматика вивчає форми слів та їх поєднань у речення, абстрагуючись від конкретного змісту мовних виразів, так і логіка досліджує форми думок та їх поєднань, відволікаючись від конкретного змісту цих думок.

Мислення людини відбувається не хаотично, а підлягає певним логічним законам, порушення яких призводить до помилкових висновків.

Вивчення логічних помилок означає зменшення їх використання у майбутньому,тому це є важливою течією у логіці.

Логічні помилки також впливають і на такі науки як юриспруденція, економіка, математика та інші , так як теорії цих наук тісно пов'язані з логічними законами.

міркування софізм помилка логіка

1. Вираження помилок у міркуваннях

Міркування -- зіставлення думок, пов'язання їх задля відповідних висновків, логічне мислення. Можна розглядати міркування як аналіз і синтез даних, та їхню оцінку. Хоча знання фактів і є точкою відліку у вивченні суспільних наук, людина також повинна мати здатність до логічного мислення-міркування, адже саме міркування наповнює факти, проблеми і поняття змістом: міркуючи над засвоєним знанням, людина приходить до більш повного розуміння предмета. Міркування є також предметом логіки.

Логічне мислення -- здатність мислити точно й послідовно, не допускаючи протиріч в своїх міркуваннях, та вміння викривати логічні помилки. Ці якості мислення мають велике значення в будь-якій області наукової та практичної діяльності, у тому числі і в роботі юриста, економіста, фінансиста, математика, які потребують точності мислення, обґрунтованості висновків.

У логіці міркування поділяються на:

2. правильні;

3. неправильні.

Правильне міркування -- це міркування, в якому дотримуються всіх правил і законів логіки.

Неправильне міркування -- це міркування, у якому допускаються логічних помилок внаслідок порушення правил або законів логіки.

Прикладом правильного міркування може бути такий умовивід: «Кожен громадянин України повинен визнати її Конституцію. Всі народні депутати України -- громадяни України. Отже, кожен з них повинен визнати Конституцію своєї держави», а прикладом істинної думки -- судження: «Є громадяни України, які не визнають принаймні деяких статей Конституції своєї держави».

Неправильним треба вважати таке міркування: «Оскільки економічна криза в Україні явно дає про себе знати після проголошення її самостійності, то остання і є причиною цієї кризи». Логічну помилку такого типу називають «після цього -- внаслідок цього». Вона полягає в тому, що часову послідовність подій у подібних випадках ототожнюють із причинною. Прикладом неістинної думки може бути будь-яке положення, яке не відповідає дійсності, скажімо, твердження, ніби української нації взагалі не існує.

Метою пізнання є одержання істинних знань. Для того щоб одержати такі знання за допомогою міркувань, треба, по-перше, мати істинні засновки, а по-друге, правильно їх поєднувати, міркувати за законами логіки. При використанні хибних засновків припускаються фактичних помилок, а при порушенні законів логіки, правил побудови міркувань роблять логічні помилки. Фактичних помилок, певна річ, треба уникати, що не завжди вдається. Що ж до логічних, то людина високої інтелектуальної культури може уникнути цих помилок, оскільки давно вже сформульовано основні закони логічно правильного мислення, правила побудови міркувань і навіть осмислено типові помилки в міркуваннях.

Логіка вчить правильно міркувати, не припускатися логічних помилок, відрізняти правильні міркування від неправильних. Вона класифікує правильні міркування з метою їх системного осмислення. В цьому контексті може виникнути запитання: оскільки міркувань безліч, то чи можна, висловлюючись словами Козьми Пруткова, охопити безмежне? Так, можна, оскільки логіка вчить міркувати, орієнтуючись не на конкретний зміст думок, які входять до складу міркування, а на схему, структуру міркування, форму поєднання цих думок. Скажімо, форма міркування типу «Кожен х є у, а даний г є х; отже, даний г є у» правильна, і знання її правильності містить у собі значно багатшу інформацію, ніж знання правильності окремого змістовного міркування аналогічної форми. А форма міркування за схемою «Кожен х є у, а г теж є у; отже, г є х» належить до неправильних.

2. Паралогізми та софізми

Помилки в міркуваннях, найчастіше виникають через порушення законів формальної логіки, основи якої заклав визначний давньогрецький філософ Арістотель.

Логічні помилки бувають двох видів:

4. паралогізми;

5. софізми.

Паралогізми (з грецької - неправильне) - це хибне міркування, логічна помилка, допущена не навмисне, а через втрату послідовності в міркуваннях чи порушення одного з законів логіки (це помилки, які виникають через незнання).

Софізми (з грецької - хитрий викрутас, вигадка, хитрий умовивід) -- це логічні помилки, які допускаються у процесах міркування навмисно з метою введення в оману опонента, обгрунтування неправдивого твердження, якоїсь нісенітниці тощо. Засновником школи софістів був давньогрецький філософ Протогор із Адбери (бл. 480 - бл.410 до р. х.).

Софізми відомі ще з давніх часів. Такими міркуваннями широко користувалися у своїй практиці софісти. Саме від них і походить назва «софізм». До нашого часу дійшли численні приклади міркувань, які застосовували софісти у різноманітних суперечках. Наведемо деякі з них.

¦Найвідоміший античний софізм -- це міркування, яке отримало назву «Рогатий».

Уявіть собі ситуацію: одна людина хоче переконати іншу в тому, що та має роги. Для цього наводиться таке обгрунтування: «Те, чого ти не втрачав, ти маєш. Роги ти не втрачав. Отже, у тебе є роги».

Це міркування на перший погляд здається правильним. Але в ньому допущено логічну помилку, яку людина, що не знається на логіці, навряд чи зможе одразу віднайти.

¦Можна навести ще один доречний приклад. У Протагора (засновника школи софістів) був учень Еватл. Учитель і учень уклали угоду, відповідно до якої Еватл заплатить за навчання лише після того, як виграє свій перший судовий процес. Але, закінчивши навчання, Еватл не поспішав виступати в суді. Терпець у вчителя увірвався, і він подав на свого учня в суд. «Еватл у будь-якому випадку повинен буде мені заплатити, -- міркував Протагор. -- Він або виграє цей процес, або програє його. Якщо виграє -- заплатить за домовленістю; якщо програє -- заплатить за вироком суду». «Нічого подібного, -- заперечував Еватл. -- Дійсно, я або виграю процес, або програю його.

Якщо виграю -- рішення суду звільнить мене від платні, якщо ж програю -- не буду платити за нашою домовленістю*.

У цьому прикладі також допускається логічна помилка.

Основним завданням логіки є аналіз правильних міркувань. Фахівці з логіки прагнуть виявити й дослідити схеми таких міркувань, визначити їх різні типи тощо. Неправильні міркування в логіці аналізуються лише з точки зору тих помилок, які в них допущено.

Слід зазначити, що правильність міркування ще не означає істинності його засновків і висновку. Взагалі логіка не займається визначенням істинності чи хибності засновків і висновків міркувань. Але в логіці існує таке правило: якщо міркування побудоване правильно (відповідно до правил та законів логіки) і при цьому воно спирається на істинні засновки, то висновок такого міркування завжди буде безумовно істинним. В інших випадках істинність висновку не може бути гарантована.

Так, якщо міркування побудоване неправильно, то, навіть незважаючи на те, що його засновки -- істинні, висновок такого міркування може бути в одному випадку -- істинним, а в другому -- хибним.

¦ Розглянемо для прикладу такі два міркування, які побудовані за однією неправильною схемою.

6. Логіка -- наука.

Алхімія -- не логіка.

Алхімія -- не наука.

7. Логіка -- наука.

Право -- не логіка.

Право -- не наука.

Очевидно, що у першому міркуванні висновок є істинним, але в другому -- він хибний, хоча засновки в обох випадках -- істинні твердження.

Так само не можна гарантувати істинності висновку міркування, коли хоча б один із його засновків буде хибним, навіть якщо це міркування -- правильне.

Введення софізмів сприяло вдосконаленню ораторського мистецтва, підвищенню логічної культури мислення. Щоправда, пізніше в деяких філософів-софістів мистецтво софістики перетворилося на суперечку заради суперечки.

На сьогодні софізми, і зокрема математичні, навчають мислити, доводити й спростовувати, чітко висловлювати свої думки; вони дивують та захоплюють, дають поштовх для творчості, пошуку нового, відкриттів. Найчастіше софізми та паралогізми виникають, коли міркування порушують закони логіки: закон тотожності, закон суперечності, закон виключного третього, закон достатньої підстави.

3. Помилки, що виникають при безпосередньому порушенні основних законів логіки : закону тотожності, закону суперечності, закону виключеного третього і закону достатньої підстави

Основними законами формальної логіки є закон тотожності, закон суперечності, закон виключеного третього і закон достатньої підстави.

Формально-логічні закони - це закони правильної побудови і зв'язку думки. Закони логіки виражають такі суттєві, загальні, неодмінні властивості мислення, як визначеність, несуперечливість, послідовність і обґрунтованість.

Закони логіки, будучи специфічними законами мислення, нерозривно пов'язані із законами об'єктивного світу, погоджуються із ними. «Закони мислення і закони природи необхідно погоджуються між собою, якщо тільки вони належно пізнані».

Закони логіки є знаряддям пізнання дійсності, необхідною умовою точного, адекватного відображення мисленням зовнішнього світу. Щоб мислення приводило нас до істини, воно має відповідати вимогам формально-логічних законів .

Закон тотожності

Закон тотожності формулюється так: будь-яка думка про предмет у процесі даного міркування тотожна сама собі скільки б разів вона не повторялась. Думка тотожна сама собі тоді, коли вона стосується одного й того ж предмета і її зміст залишається одним і тим же, скільки разів вона висловлюється. Якщо ж зміст думки змінюється або вона відноситься до іншого предмета, то така думка не може вважатися тією ж самою, тотожною самій собі, це буде уже інша думка.

Закон тотожності у вигляді формули записується так: А є А, або Л==Л.

Зміст закону тотожності полягає в таких його вимогах:

1. У процесі міркування про якийсь предмет необхідно мислити саме про цей предмет і не можна підміняти його іншим предметом думки.

Так, якщо ми обговорюємо Петренка, якийсь його вчинок, то ми маємо обговорювати Петренка, а не когось іншого, і саме цей його вчинок, а не якийсь інший. Закон тотожності вимагає, щоб у процесі міркування було виділено предмет міркування і цей предмет не підмінявся якимсь іншим предметом думки даної предметної області.

Предметна область - це коло предметів, у складі якого перебуває виділений нами предмет; область предметів, у рамках якої визнаються дані, що мають смисл, закони і правила логіки.

2. У процесі міркування, у суперечці або дискусії поняття мають уживатися в одному і тому ж значенні. Думка тотожна сама сові, якщо вона однозначна.

Порушення вимог закону тотожності призводить до того, що мислення стає невизначеним, неточним, двозначним, плутаним. Таке мислення не може вести до істини, не здатне правильно відобразити дійсність.

Найчастіше трапляються помилки при порушенні закону тотожності; підміна або змішання понять.

Змішання понять у логічному відношенні є ототожнювання відмінного. Ця помилка має місце тоді, коли різні за змістом поняття приймаються за тотожні.

Суб'єктивно змішання понять відбувається часто через неточне знання змісту вживаних понять, коли розмірковуючому здається, що між поняттями, уживаними ним, немає ніякої різниці, що вони належать до одного й того ж предмета, мають один і той же зміст і відрізняються один від одного тільки мовним висловом; але насправді вони різні. Змішання понять може мати місце і в тому випадку, коли в науці відсутні точно вироблені визначення тих чи інших понять. Змішанню понять сприяє також наявність у природній мові омонімів, слів, що виражають не один, а кілька понять. Штучні мови у цьому відношенні мають перевагу, оскільки для кожного знака в них установлюється чітка однозначність.

Закон суперечності

Закон суперечності твердить: два протилежні висловлювання не є одночасно істинними; одне із них неодмінно хибне. Наприклад, не можуть бути одночасно істинними судження: «Петренко є співучасником даного злочину», «Петренко не є співучасником даного злочину». Одне з них суджень обов'язкової хибне. Питання про те, яке з двох протилежних суджень є хибним, закон суперечності не розв'язує. Це встановлює конкретна наука і практика. Закон суперечності говорить лише про те, що із двох суджень, із яких одне заперечує те, що стверджує в другому, одне неодмінно хибне.

Закон суперечності поширюється на всі протилежні судження: і на супротивні (контрарні), і на суперечні (контрадикторні).

Закон суперечності, як і будь-який формально-логічний закон, застосовний тільки до таких суджень, у котрих ідеться про один і той же предмет, в один і той же час і в тому ж самому відношенні. Якщо ж у судженнях ідеться про різні предмети або про різні ознаки одного й того ж предмета, то такі судження не є суперечними і, отже, до них закон суперечності незастосовний. Так, не є суперечним судження: «Пальто, викрадене у потерпілого, було коричневим» і «Пальто, знайдене у обвинуваченого, не було коричневим», якщо предметом думки цих суджень є різні пальта.

Закон суперечності не діє, якщо в судженнях ідеться , про один і той же предмет, але предмет взято у різний час. Так судження «Петренко є осудний» і «Петренко є неосудний» - обидва можуть бути істинними, якщо у першому з них мається на увазі один час (наприклад, до здійснення злочину), а у другому-інший час (під час здійснення злочину або після нього).

Незастосовний закон суперечності також у тих випадках, коли в судженнях предмет думки береться у різних відношеннях. Наприклад, судження; «Петренко є здібний» та «Петренко не є здібним» - можуть бути одночасно істинними, якщо у першому судженні йдеться про здібності у Петренка до гуманітарних наук, а у другому - про здібності до математичних наук.

Закон суперечності, як і закон тотожності, відображає якісну визначеність предметів, той простий факт, що коли предмет володіє якоюсь ознакою, то не може в той же час не володіти нею. В об'єктивній дійсності не буває так, щоб одне й те ж одночасно було і не було притаманне якомусь предмету. Тому, якщо правильне визначення тієї чи іншої ознаки, то не може бути правильним у той же час його заперечення, і навпаки, якщо правильне заперечення даної ознаки, то не може бути одночасно правильним і його визнання.

Закон виключеного третього

Закон виключеного третього формується так: У двох суперечних суджень про один і той же предмет, в один і той же час і в одному й тому ж відношенні одне неодмінно істинне, друге хибне, третього бути не може.

Наприклад, із двох суджень «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину був осудним» та «Обвинувачуваний у момент здійснення злочину не був осудним» - одне неодмінно істинне, а друге хибне. Якщо буде встановлено, що істинним є перше судження, то друге буде обов'язково хибним, а якщо істинним визнане друге судження, то перше буде неодмінно хибним.

У вигляді формули закон виключеного третього записується так: Л або не-Л. У математичній логіці цей закон має формулу А\/А.

Зміст закону виключеного третього полягає в тому, що він забороняє визнавати одночасно хибним або одночасно істинним два суперечних судження.

Із закону виключеного третього випливає така вимога: у процесі міркування не можна вважати одночасно, хибними два суперечних судження і визнавати істинним якесь третє судження.

Закон виключеного третього не вказує, яка з двох суперечних думок істинна, це установлюється конкретним дослідженням, він тільки стверджує, що дві суперечні думки не можуть бути одночасно хибними, одна з них має бути обов'язково істинною.

Закон виключеного третього вимагає бути послідовним у мисленні, забороняє лавірувати, ухилятися від вибору одного з двох суперечливих рішень і шукати середнє рішення, вимагає давати зрозумілі, певні відповіді на поставлені запитання.

Послідовність мислення є необхідною умовою будь-якого пізнання, послідовним має бути не тільки наукове, а й звичайне щоденне мислення людини. Послідовність є характерною ознакою всякої справді наукової теорії і науки в цілому.

Закон достатньої підстави

Закон достатньої підстави формулюється так: будь-яка істинна думка має достатню підставу.

Із закону достатньої підстави випливає така його вимога: будь-яка думка може бути істинною тільки тоді, коди вона обґрунтована. Так, для того, щоб судження «Петренко є співучасником цього злочину» було визнане істинним, необхідно привести підстави його істинності, тобто треба висловити ряд суджень, із яких би неодмінно випливало твердження про те, що Петренко справді є співучасник цього злочину. Якщо ж таких суджень наведено не буде, то висловлене положення («Петренко є співучасник нього злочину») не може вважатися істинним.

У науці й щоденному мисленні нічому не можна мати віри; будь-яке положення, всяка думка має бути обґрунтованою, доведеною. Довести ту чи іншу думку - означає обґрунтувати її, тобто навести інші думки (судження), які були б достатньою підставою її достовірності. Достатньою підставою якоїсь думки є такі інші думки, раніше визнані істинними, із яких неодмінно випливає істинність даної думки.

Судження, котрі наводяться для обґрунтування істинності іншого судження, називаються логічною підставою. А те судження, яке випливає з інших суджень, як і підстави, називається логічним наслідком.

У виді формули закон достатньої підстави записується так: А є тому, що є Б, де А є наслідком, а В - підставою цього наслідку.

Закон достатньої підстави є відображенням необхідного взаємозв'язку, існуючого між предметами і явищами навколишнього світу, а саме: відображенням причинно-наслідкових відношень, генетичних зв'язків і т. д.

Як у самій дійсності кожне явище має свою причину, свою реальну підставу, без котрої воно не могло б виникнути й існувати, так і в мисленні будь-яка думка має свою достатню підставу.

Закон достатньої підстави забезпечує обґрунтованість, доказовість нашого мислення. Він вимагає, щоб наші думки були внутрішньо пов'язані одна з одною, випливали одна з одної, обґрунтовували одна одну.

Доказу мислення надається велике значення в усякій науці, в будь-якій галузі знання. Жодна наука не може обійтися без доказу своїх положень. Будь-яка нова теорія може бути прийнята тільки після доказу її істинності.

4. Інші аспекти помилок

Логіки виділяють три причини логічних помилок:

1) психічні порушення;

2) скорочений умовивід;

3) погане володіння мовою.

Перші дві причини породжують помилки у висновках, а третя - помилки в мовленні, які ведуть до порушення логіки.

О.М. Беззубов поділяє логічні помилки на два класи:

1) Помилки власне логічні, помилки мислення, помилки змісту;

2) Помилки мовлення, помилки вираження, другорядні логічні помилки.

Перший тип помилок пов'язаний з порушенням чотирьох законів формальної логіки, другий тип - з порушенням мовної, стильової норми

Слід також звернути увагу на помилки в індуктивних умовиводах, найпоширенішими з яких є наступні:

8. Насамперед, це поспішні узагальнення (fallacia fictae universalitatis): наприклад, коли туристи після поверхневого знайомства з яким-небудь народом роблять спроби характеризувати його, наприклад коли вони вимовляють: “греки брехливі””:, “турки жорстокі” і т.п., то вони впадають саме в помилку поспішного узагальнення.

9. Помилка post hoc ergo propter hoc (“після цього значить через це”) або : nоn causa pro causa (“від того, що не є причиною, до причини”). Якщо хто-небудь помітив, що після якої-небудь події виникає яка-небудь дія, то він вважає першу подію причиною, хоча в дійсності, є події, від яких дана подія знаходиться в більшій залежності і яка власне є справжньою причиною даної дії. Коли після появи комети виникали які-небудь нещастя, то звичайно комету вважали причиною нещасть. Коли в трубці виникала порожнеча і вода в ній піднімалася, то думали, що порожнеча є причиною підняття води.

Є випадки, які особливо підштовхують до тих чи інших висновків. Це буває звичайно тоді, коли в нас буває інтерес пам'ятати випадки, які підтверджують одне положення, і забувати випадки, що спростовують це положення, якщо пророкування якого-небудь календаря один раз збувається, то неосвічені люди схильні в цьому випадку черпати для себе впевненість у правдивості пророкування цього календаря, зовсім упускаючи з виду тисячу випадків, у яких його пророкування не збувалися. На цьому заснована віра в різних провісників, шарлатанів і т.п.

Фактично логічні помилки в індуктивних умовиводах, як і в інших міркуваннях, є недотримання основних законів логіки. У наведених вище прикладах переважає порушення закону достатніх підстав.

Серед доведення чи спростування також можуть бути припущені помилки в індуктивних умовиводах. Ось деякі з них:

1. Хибність основ (аргументів) - основна помилка, яка полягає у тому, що у якості аргументів беруться не істинні, а хибні судження, які видають або намагаються видати за істинні. Класичний приклад такої помилки - хибність аргументів Птоломея, який вважав вірною геоцентричну будову Сонячної системи тому, що Сонце нібито обертається навколо Землі.

2. “Передбачення аргументів” - теза спирається на недоведені аргументи, які можуть бути істинними і тоді теза може бути істинною.

3. “Хибне коло” - теза доводиться аргументами, а істинність аргументів базується на цій же тезі. Прикладом цього може бути таке доведення “Вартість товарів на ринку визначається вартістю праці, а вартість праці повинна залежати від вартості товарів на ринку”.

4. Уявне слідування - людина поєднує непоєднувані аргументи словами “значить”, “слідує”, “отже”, “таким чином”, “у підсумку маємо” тощо. Тоді складається видимість того, що теза аргументами підтверджується.

5. Аргумент приймається безумовно істинним - він може бути істинним лише з урахуванням певного часу, відношення, місця - він ніколи не є істинним безумовно. Так їжею, отрутою і ліками часто є одна і таж речовина, але її властивості залежать від дози, часу прийняття.

Висновок

Логіка вивчає правильне мислення людини. Мета викладення логіки - формування логічної культури. Вміння критично мислити, активно застосовувати логічні знання в практиці, уникати логічних помилок, спростовувати хибні думки сприяє прогресу в усіх сферах життя.

Проводячи дослідження, я вивчила типи логічних помилок, познайомилася з їх класифікаціями, які пропонували різні автори,в кожного з яких своя думка щодо цього питання, своє бачення цієї проблеми.

Серед первинних логічних помилок найчастіше зустрічаються логічні помилки на порушення закону тотожності і порушення закону достатньої підстави. Я вважаю, що на ці помилки слід більше звернути свою увагу і надалі уникати їх.

Логічні помилки заважають нам міркувати логічно, а отже послідовно, раціонально та доказово, тому часто створюють нам проблеми як у повсякденному житті, так і в багатьох науках. Ми вже говорили, як важливо не допускати логічні помилки у економіці, юриспруденції, математиці та ін. науках.

Тому я раджу запам'ятати найпоширеніші логічні помилки, звернути на них увагу та мінімізувати їх у своєму житті.

Список використаної літератури

1. Партико З.В. Загальне редагування:нормативні основи: Навчальний посібник. - Л.: ВФ Афіша, 2006. - 416 с.

2. Великий тлумачний словник сучасноїукраїнської мови / Уклад. і голов. ред. В.Т. Бусел. - К.: Ірпінь: ВТФ «Перун»,2001. - 1440 с.

3. Пазяк О.М., Кисіль Г.Г. Українська мова і культура мовлення: Навч. посібник. - К.: Вища шк., 1995. - 239 с.

4. Жеребкін В.Є. Логіка.-Х.-К.,1998.

5. Культура мови на щодень / С.Я.Єрмоленко, Н.С.Дужик, К.В.Ленець та ін. За ред. докт. філол. наук С.Я.Єрмоленко. - К., 1997. - Випуск 1. - 138 с.

6. Волкотруб Г.Й. Практична стилістика сучасної української мови: Навч. Посібник. - К.: ТОВ "ЛДЛ", 1998. - 176 с.

7. Красиков Ю.В. Теория речевых ошибок. -М., 1980. - 298 с.

Размещено на Allbest.ru

...