Діалектика як тип світогляду у філософії Г.В.Ф. Гегеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВІННИЦЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ МИХАЙЛА КОЦЮБИНСЬКОГО

Кафедра філософії, соціально-політичних дисциплін та етнології

Контрольна робота

НА ТЕМУ: «Діалектика як тип світогляду у філософії Г.В.Ф. Гегеля»

Виконала

Григорук Євгенія

ВІННИЦЯ - 2014

Вступ

Німецька класична філософія є значним і вагомим етапом у розвитку світової філософії, що охоплює напружений, дуже яскравий за своїми результатами, важливий за впливом на духовну історію людства період духовно-інтелектуального розвитку. Boнa представлена сукупністю філософських концепцій Німеччини майже за сто років, зокрема, такими оригінальними мислителями, як Іммануїл Кант (1724--1804), Йоган Готліб Фіхте (1762--1814), Фрідріх Вільгельм Шеллінг (1775--1854), Георг Вільгельм Фрідріх Гегель (1770--1831), Андреас Фейербах (1804--1872).

Вчення Г.В.Ф. Гегеля є вищим досягненням німецької класичної філософії.

Воно характеризується виключною широтою та глибиною змісту, важливістю та багатогранністю поставлених проблем. Вперше в теорії діалектики створив Теорія розвитку суперечності та її подальшого вирішення в синтезу, органічне злиття онтологічного та гносеологічного моментів у гегелівській діалектиці. сформульоване послідовніше і всебічніше, ніж у Фіхте та Шеллінга.

Вихідним пунктом філософської концепції Гегеля є тотожність буття та мислення. Ця тотожність, гадає Гегель, є відносною, як і їх взаємопротилежність, і в ній виникає роздвоєння на протилежності, проте поки що тільки в думці на суб'єкт думки та на думку як змістовний об'єкт. Мислення, з точки зору Гегеля, є не лише суб'єктивною людською діяльністю, а й незалежною від людини об'єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення, стверджує Гегель, відчужує своє буття у формі матерії, природи, яка є "інобуттям" цього об'єктивно існуючого мислення, або абсолютної ідеї.

1. Біографія

Гегель народився в родині фінансового чиновника. У віці семи років він пішов у Штутгартську гімназію, де виявив здібності до древніх мов та історії. 1788 року після закінчення гімназії він пішов у Тюбінгенський теологічний інститут. Тут він потоваришував із Фрідріхом Вільгельмом Шеллінгом і поетом Фрідріхом Гельдерліном. У студентсські роки Гегель захоплювався Французькою революцією. В ці роки він навіть посадив разом із Шеллінгом «дерево свободи». 1793 року Гегель одержує ступінь магістра філософії. Того самого року він завершує навчання в інституті, після чого працює домашнім вчителем у Берні і Франкфурті. У цей період він створює, так звані, «теологічні роботи», опубліковані лише в 20 столітті -- «Народна релігія і християнство», «Життя Ісуса», «Позитивність християнської релігії».

Одержавши спадок, Гегель зміг зайнятися академічною кар'єрою. З 1801 року він стає викладачем Єнського університету. Він співпрацює із Шеллінгом у виданні «Критичного філософського журналу». Того самого 1801 року він захищає дисертацію «Про орбіти планет». Гегель багато працює над створенням власної системи, пробуючи діаметрально різні підходи до її обґрунтування. 1807 року він публікує «Феноменологію духу», першу зі своїх значних робіт. Ряд яскравих образів «Феноменології» (частину рукопису якої Гегель дивом врятував при вторгненні французьких військ у Єну) -- «діалектика раба і пана» як етюд про волю, можливої тільки через рабство, концепція «нещасливої свідомості», а також могутньо заявлене вчення про історичність духу одразу привернули до себе увагу й обговорюються донині.

Залишивши Єну, Гегель (за допомогою свого друга Ф.І. Нітхаммера) влаштовується редактором «Бамберзької газети» у Баварії. Незважаючи на помірний характер публікацій, газета незабаром закривається з цензурних міркувань. З 1808 по 1816 роки Гегель -- директор гімназії в Нюрнберзі. 1811 року він одружується (у шлюбі він мав дітей, був у нього і позашлюбний син), а незабаром публікує одну з центральних своїх робіт -- «Науку логіки» (у трьох книгах -- 1812, 1813 і 1815 року).

1816 року Гегель повертається до університетського викладання. До 1818 він працює в Гейдельберзі, а з 1818 по 1831 -- у Берліні. 1817 року Гегель видає перший варіант «Енциклопедії філософських наук», що складається з «Науки логіки» (так званої, «Малої логіки», на відміну від «Великої логіки» 1812 -- 1815 років), «Філософії природи» і «Філософії духу» (при житті Гегеля «Енциклопедія» двічі перевидавалася -- у 1827 і 1833 роках). У Берліні Гегель стає «офіційним філософом», хоча і не в усьому розділяє політику прусської влади. Він публікує «Філософію права» (1820 рік, на титулі -- 1821), веде активну лекційну діяльність, пише рецензії, готує нові видання своїх робіт. У нього з'являється безліч учнів.

В неділю 14 листопада 1831 року перед обідом йому раптом стало погано. Лікарі нічого не змогли вдіяти, і до вечора Гегеля не стало. Причиною назвали холеру. Дружина пережила його на 24 роки. Їй довелося опікуватися синами, які осиротіли ще підлітками. Смерть Гегеля підняла ціну на його книжки. Марія навіть попросила всіх, до кого писав покійний чоловік, повернути його листи. Це дозволило їй дати дітям добру освіту. Старший з них, Карл, став успішним істориком.

Геґель був дуже незвичайною людиною. Важко підбираючи слова при розмові на повсякденні теми, він цікаво розмірковував про складні речі. Міркуючи, він міг годинами стояти на місці, не звертаючи уваги на те, що відбувається. У неуважності він міг не помітити черевиків, що залишилися в багнюці й продовжувати прогулянку босоніж. При цьому він був «душею компанії» і любив жіноче товариство. Міщанська скнарість поєднувалась в ньому із широтою душі, обережність з авантюризмом. Лекції Геґеля збирали до двох сотень студентів. Професорів, про яких переказували безліч анекдотів, знали тоді краще за акторів. Хоча Геґель і читав лекції майже без папірця, слухати його все одно було важко. Більшість ходили не слухати філософа, а подивитися на нього. Дехто зі студентів відверто зізнавався професорові, що не розуміє, про що він говорить. Той у відповідь тільки саркастично посміхався, а одному з таких слухачів порадив поглибити знання географії, мов і математики -- настільки вважав своєвчення всеохоплюючим.

Однак ніде він не буде «пошанований» так, як у Радянському Союзі. Мало не всі його твори були дозволені до друку і вивчалися в університетах СРСР. Однак Геґель потрапив під гостре перо Карла Маркса. Той побачив у його творах «кінець німецької класичної філософії», а Володимир Ленін, читаючи у Геґеля пояснення Бога, на берегах книжки напише: «Бога жалко! Сволочь идеалистическая!» [1]. Приблизно такі самі коментарі звучатимуть у радянських вузах впродовж сімдесяти років. Доповнюватиме їх зауваження К. Маркса: «[Геґель] -- хороший засіб для отримання головного болю» [2]

гегелівський діалектика філософський гносеологічний

2. Діалектика Гегеля

Гегель створив систематичну теорію діалектики, центральними поняттями якої є теза, антитеза та синтез (у Гегеля ці поняття називаються по-іншому). Ключові поняття Гегелівської діалектики:

· Правдиве є цілим: Тільки ціле є правдивим, а окремі речі - моменти цілого та і окремо взяті є неправдивими. Гегель вважає, що антитеза перебуває в тезі, оскільки обидва поняття співвідносяться до чогось вищого, спільного. Для цього потрібний прохід через інше. Отже, окреме існує тільки тому, що існує інше, разом із яким складає цілісність.

· Противаги: В стані синтезу противаги між тезою та антитезою нейтралізуються. Вони одночасно зникають, залишаються та переходять на вищий рівень.

· Діалектика в мисленні та бутті: Для Гегеля діалектика є не тільки методом мислення, але й формою, в якій розвивається все буття. При цьому, діалектичний саморух нашого мислення та діалектичний саморух буття - по суті один і той самим процес.

· Єдність та боротьба протилежностей: Буття складається із багатьох протилежностей. Протилежності - рушійна сила, а рух - передумова існування, наприклад, потреба людської істоти. Потреба -- суперечливість між існуючим та бажаним станом. Із цієї суперечливості виникає людська дія.

· Кількісне та якісне: Констатація переходу від кількісних змін до якісних. Наприклад, вода не перестає бути рідиною доти, доки вона має температуру від 0 до 100 градусів. Нижче нуля вона стає твердою, а вище -- набуває газоподібної форми.

· Розвиток від нижчого до вищого: в еволюції спостерігається розвиток від простіших структур до складніших.

· Заперечення заперечення: розвиток відбувається як заперечення заперечення (негація негації). Певний стан негується, який в свою чергу негується через новий стан, але таким чином, що попередній стан відновлюється, хоча в кількісно або якісно зміненій формі.

Діалектика панування та кріпацтва: Приклад, який, можливо, надихнув Маркса. Теза свідомості поєднується із антитезою іншої свідомості. Обидві об'єднуються в битві, в якій йдеться про визнання.

Синтеза - самосвідомість, проте, хазяїн та слуга залишаються. Не існувало б сенсу, який один другого вбив. Слуга сильніший пізніше, оскільки він є ближчим до природи. «Опрацьовуючи» природу, він стає хазяїном над нею та над своєю служницькою натурою. Він може досягти справжньої свободи, якщо повстане проти свого хазяїна. Синтезою цієї діалектики є свобода. Оскільки світова історія походить із абсолютного духу, який є вільним, розвиток подій можна пов'язати зі свободою. Маркс виводить із цього ідею класової боротьби.

Гегелівська діалектика -- це діалектика вибудовування внутрішнього змісту думки, що відстежує свій власний хід.

Можна тепер зрозуміти й те, чому К. Маркс в одній із передмов до "Капіталу" зазначав, що діалектика може спрацювати лише як засіб впорядкування та викладу наукової теорії, а не як настанова для визначення самої реальності. Гегелівський діалектичний метод - це метод вибудовування ідеальної, тобто еталонної конструкції для тих дій та змістів, які розум встановлює як свої власні орієнтири та системи відліку. Цим же пояснюється і те, що "елементи діалектики" (вислів В.І. Леніна) ми можемо спостерігати у будь-яких наших свідомих твердженнях, адже йдеться про те, на що орієнтується наш розум в самоусвідомлених актах, тобто про те, що у наших свідомих міркуваннях про будь-що ми тою чи іншою мірою усвідомлюємо, що йдеться про те ж саме наше міркування, тобто що саме це міркування в чомусь завжди дорівнює самому собі.

Проте було би абсолютно невиправданим та помилковим перенести діалектику розуму на процеси дійсності, із якою має справу свідомість; це було все одно, що спробувати відшукувати в дійсності ідеальну пряму на тій підставі, що ми нею оперуємо у геометрії. Але саме це намагалися зробити розробники матеріалістичної діалектики, проголошуючи тези про те, що сама дійсність виявляє себе діалектичною, що діалектика панує всюди: в природі, в суспільстві, в історії, не вміючи розвести те, що є справою свідомості від усвідомлення суті справи.

Навіть численні відкриття в галузі квантової механіки, галактичної астрономії, генетики та інформатики, які засвідчували, що в природі скоріше відсутня симетрія та панує асиметрія, не примусили адептів матеріалістичної діалектики замислитись над її початками: адже асиметрія вимагала визнати, що не може існувати ідеальних протилежностей, а значить їх взаємного переходу та виникнення нової якості в такому варіанті, як це описувала діалектика Гегеля. А це вимагало певного перегляду гегелівського арсеналу діалектичної методології, доповнення її, зокрема, положеннями так званої негативної діалектики, принципом доповнюваності в його пізнавальній версії.

До Гегеля логіка, як правило, розглядалась як наука про суб'єктивні форми мислення. Гегель не заперечує існування такої форми дисципліни, її корисності для пізнання, називає її наукою про елементарні форми і закони правильного мислення -- формальна логіка. Гегель намагається подолати суб'єктивістське тлумачення логічних форм і дати їх об'єктивне тлумачення як форм живого, реального змісту, форм розвитку всього конкретного змісту світу і його пізнання. Тому він ставить перед логічною наукою універсальне завдання досліджувати всі загальні закономірності розвитку пізнання, мислення як першооснови усього, що існує.

Гегель поділяє свою логіку на об'єктивну, в яку включає вчення про буття і сутність, та на суб'єктивну логіку -- вчення про поняття (зовні схожу на традиційну формальну логіку, хоч цей поділ і носить умовний характер). Вся логіка, за його думкою, має об'єктивне значення, збігається з наукою про речі, що осягаються в думках.

Наука про буття, за Гегелем, розглядає реальність, яка дана людині в її чуттєвому сприйнятті. Синтез чуттєвого сприйняття відбувається у діяннях, які перетворюють фрагменти уявлень про буття в єдину цілісну дію щодо внесення змін у дійсність.

Наука про сутність доводить, що діяння можуть будуватися не тільки під час використання даних органів чуття. Свідомі зміни буття можуть здійснюватись у результаті використання понять про чуттєво не дане -- сутність. Кожний предмет складається із двох головних властивостей: бути внутрішньо диференційованим, складовим з різних частин, властивостей і бути цілим, єдиним, неподільним під час взаємодії з іншим предметом. Усвідомлення факту, що предмети внутрішньо диференційовані, а разом з цим -- єдині, дає змогу використовувати їх, враховуючи чуттєво не дані властивості для чуттєво даних змін і, навпаки, істина полягає у тому, щоб розуміти предмет як ціле.

Вчення Гегеля про поняття поглиблювало арістотелівську теорію про форму, яка формує інші форми. Усе, що існує, перебуває у процесі формування того, що ще не існує. Разом з цим те, що не існує, перебуває у формі поняття в тому, що існує, в зародковому стані. Тому володіння поняттям уможливлює розглядати існуюче як вже неіснуюче, недійсне, вмираюче буття. Дійсне буття, те, яке пробиває собі дорогу в існуючому (яке визначає суть того, що є, через те, що буде) межує із випадковістю, тими умовами, обставинами, які ніколи не відтворяться, зникнуть як риштування після побудови храму.

Дійсне буття завжди є інтегруючий результат розмаїття минулого, тому поняття про нього дається у формі конкретної ідеї майбутнього.

Гегель розвиває діалектичну думку про те, що будь-яке начало є нерозвинений результат, а результат є розвиненим началом. Мислення починається з відчуття, походить з емпірії, але це тільки вихідний рівень мислення, початковий етап власної діяльності. Думки, поняття, категорії, що досліджуються Гегелем, утворюють щаблі мислення, що само себе визначає.

Наявні загальні поняття перебувають у безперервному русі, у переходах від одних до інших аж до протиставлення самих собі. У протиставленнях понять відкривається властивість мислення здійснювати переходи від одного до іншого. Розвиток понять відбувається шляхом переходу від однобічностей, абстракцій, бідних змістовно, до понять, багатих різноплановим змістом.

Гегель розглядає загальні поняття, історично сформовані у процесі пізнавального розвитку, такі, як буття, ніщо, становлення, якість, кількість, межа, сутність, тотожність, відмінність, протилежність, суперечність, необхідність, випадковість, можливість і дійсність тощо. Гегелю вдалося довести, що усі загальні поняття взаємопов'язані між собою, що вони фіксують різні ступені поглиблення людиною розуміння сутності усього існуючого.

Логіка Гегеля є системою, логічна конструкція і зміст її розвиваються шляхом руху від абстрактного (буття) до конкретного (ідея). Цей метод руху логічної науки уявляється Гегелем рухом самої об'єктивності.

Гегелівська ідея розвиває сама себе за правилами діалектичної тріади: теза -- антитеза -- синтез. Кожна логічна категорія, як і кожний розділ всього курсу логіки, як і кожна частина філософської системи, в цілому розвиваються тріадичним порядком: буття -- сутність -- поняття, чутливість -- розсудок -- розум, одиничне-особливе-всезагальне… Тріадичність самодіяльності поняття -- це принцип гегелівської філософії, випливає з його діалектичного методу. Діалектичний синтез протилежностей здійснюється або підкоренням протилежних сторін, категорій третьою, вищою (причина -- дія -- взаємодія), або встановленням субординації (співпорядкування).

Гегель відрізняв два підрівні діалектичної логіки: розсудкову діалектику, яка здатна звести разом і протиставити протилежні начала, але не може їх синтезувати, показати їх взаємопереходи, та розумну діалектику, що вміє це зробити. Розвиток останньої є найбільшим історичним досягненням Гегеля. Узагальненим виразом розумної діалектики стали три основні закони: переходу кількісних змін в якісні, єдності і боротьби протилежностей, заперечення заперечення.

Спотворення діалектики у Гегеля основане на тому, що вона повинна бути по Гегелю «саморозвитком думки» і тому діалектика речей - це тільки її відблиск. А насправді ж діалектика в нашій голові - це тільки відображення дійсного розвитку, яке здійснюється у світі природи і людського суспільства і підпорядковується діалектичним формам.

Енгельс Ф. Лист до Шмідта. 1листопада 1891

3. Цитати Гегеля

· Людина -- не що інше, як низка її вчинків.

· Історія повторюється двічі: перший раз як трагедія, другий раз -- як фарс.

· Мистецтво покликане відкривати істину у чуттєвій формі.

· Якщо істина абстрактна, то вона -- не істина. Здоровий людський глузд прагне конкретного.

· Лише особистість, а не принцип, знищується вироком.

· Ніщо велике у світі не здійснювалося без пристрасті.

· Що людина робить, така вона і є.

· Словесне мистецтво стосовно як його змісту, так і способу його викладу, має незмірно більше поле, ніж у всіх інших мистецтв. Будь-який зміст засвоюється і формується поезією, всі предмети духу та природи, події, історії, діяння, вчинки, зовнішні та внутрішні стани.

· Людина, яку ще ніщо не дивує, живе в стані тупості. Її ніщо не цікавить, для неї ніщо не існує, тому що вона не відрізняє себе від самої себе й не відділяє від предметів і їхнього безпосереднього одиничного існування.

· Ні Гомер, Софокл тощо, ні Данте, Аріосто чи Шекспір не можуть знову з'явитися в наш час. Те, що так вагомо було оспівано, що так вільно було висловлено, -- висловлено до кінця.

Висновок

Філософська теорія Гегеля справила значний вплив на всю наступну філософську думку. Після смерті Гегеля в Німеччині виникли напрямки, що випливали з його вчення і розвивали його ідеї. Наприклад, ортодоксальне гегельянство (К. Міхелет, К. Розенкранц та ін.) намагалось зберегти в чистості, недоторканою його філософську систему. А молоде гегельянство (А. Руге, Б. Бауер, К. Маркс та ін.), спираючись на гегелівський діалектичний метод, підкреслювало вирішальну роль особистісного, суб'єктивного фактора в історії.

Діалектика Гегеля - це був варіант ідеальної конструкції для самовибудовування думки на рівні "другої рефлексії". Щоби наблизити діалектичну методологію до реалій сьогоднішнього рівня пізнання її слід переробити та доповнити новими методологічними засобами.

Філософія Геґеля -- алгебра революції, вона незвичайно звільняє людину й не залишає каменя на камені від світу християнського, від світу переказів, пережитків.

Література

1. Кірюхін Д. І. Вступ до філософії релігії Геґеля. Філософія як спекулятивна теологія. -- К.: ПАРАПАН, 2009. -- 204 с.

2. Гайм Рудольф. Гегель и его время. Лекции о первоначальном возникновении, развитии, сущности и достоинстве философии Гегеля. Перевод с немецкого П. Л. Соляникова. -- СПб., 2006. -- 392 с.

3. Ильин И. А. Философия Гегеля как учение о конкретности Бога и человека. -- СПб.: Наука, 1994. -- (Слово о сущем).

4. Кожев А. Введение в чтение Гегеля. -- СПб.: Наука, 2003. -- (Слово о сущем).

5. Кричевский А. Образ абсолюта в философии Гегеля и позднего Шеллинга. -- М.: ИФ РАН, 2009. --

6. Ойзерман Т. И. Кант и Гегель (опыт сравнительного исследования). -- М.: «Канон+» РООИ «Реабилитация», 2008. -- 520 с.

7. Пушкин В. Г. Философия Гегеля: абсолютное в человеке. (Рекомендовано в качестве учебного пособия для студентов и аспирантов гуманитарных специальностей). -- СПб.: Лань, 2000. -- 448 с. -- (Мир культуры, истории и философии).

8. Труфанов С. Н. «Наука логики» Гегеля в доступном изложении: учебное пособие. -- Самара: Парус, 1999. -- 187 с.

9. Ерохов А. Е. Теория всего и ответ Гегеля. -- Санкт-Петербург: Реноме, 2007. -- 80 с.

Размещено на Allbest.ru