Емпіричні та теоретичні способи пізнання

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

На тему: «Емпіричні та теоретичні способи пізнання»

План

Вступ

1. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання

1.1 Характеристики емпіричного та теоретичного знання

1.2 Методи наукового пізнання: проблема, гіпотеза, теорія

1.3 Наукові і об'єктивні факти

1.4 Емпіричні методи пізнання

1.5 Теоретичні методи пізнання

1.6 Чуттєве пізнання

1.7 Раціональне пізнання

1.8 Основні напрямки в теорії пізнання

Висновок

Література

Вступ

Коли йдеться про емпіричне та теоретичне, то насамперед маємо на увазі природу пізнання. Природа пізнання - це питання, яким тривалий час переймаються філософи. Зокрема, їх цікавило наукове пізнання (про яке у цьому рефераті передусім і йтиметься), котре серед інших різновидів пізнання вирізнялося тим, що воно повинно уможливлювати логічну та експериментальну перевірку. Вивчення наукових знань показують, що їх можна класификувати на дві головні категорії - емпіричні (які можна спостерігати чи відчути) та теоретичні (які не підлягають спостереженню чи відчуттю).

Чи не вперше дослідження пізнавальної можливості розуму виконав Іммануїл Кант у своїх відомих філософських творах «Критика чистого розуму» та «Критика практичного розуму». За Кантом, усяке знання починається з досвіду, але не обмежується ним, бо частина наших знань породжується самою пізнавальною здатністю, і має, за висловом Канта, апріорний (тобто додосвідний) характер. Емпіричне знання одиничне, а тому випадкове; апріорне - всезагальне та необхідне. За Кантом, додосвідні тільки форми знання, а зміст їх цілком походить з досвіду. Самі ж додосвідні форми не є природженими, а мають свою історію. Реальний зміст кантівського апріорізму полягає в тому, що людина, яке береться за пізнання, має у своєму розпорядженні визначені, сформовані перед цим форми пізнання. Якщо подивитися на знання з погляду їх споконвічного походження, то весь їх обсяг, в остаточному підсумку, береться з дедалі більшого досвіду людини, проте поряд з безпосереднім досвідом є досвід непрямий, засвоєний. Людському розуму випала дивна доля: його діймають питання, від яких він не може ухилитися, бо вони нав'язані йому його власною природою; але водночас він не може відповісти на них, бо вони перевершують його можливості. До такої пастки розум потрапляє не зі своєї вини. Він починає з основоположень, виведених з досвіду, але, піднімаючись до вершин пізнання, незабаром помічає, що перед ним виникають все нові питання, відповідь на які він не може дати. І розум змушений удатися до нових основоположень, які, хоча і здаються очевидними, але виходять за межі досвіду. І отут його підстерігають суперечності, котрі свідчать про те, що десь у самій основі сховані помилки, знайти які досвідним шляхом неможливо. Отже, ситуація парадоксальна: вийти за межі власне емпіричного досвіду - це завдання практичного розуму; тоді як функція теоретичного розуму - залишатись у власних межах, щоб зрозуміти об'єкт. Для теоретичного розуму неприпустимо порушувати межі досвіду. Завдання практичного, навпаки - не залишатись завжди й тільки у зв'язку з дослідною сферою. Розум практичний, коли він не обмежений.

Відтак, розрізняють емпіричний та теоретичний рівні пізнання. Емпіричний /гр. - досвід/ - це такий рівень знання, зміст якого в основному одержано з досвіду /зі спостережень та експериментів/, підданого деякій раціональній обробці, тобто сформульованого певною мовою. Характерною особливістю емпіричного пізнавального рівня є те, що він включає в себе безпосередній контакт дослідника з предметом за допомогою органів відчуттів або приладів, що їх подовжують; дає знання зовнішніх, видимих зв'язків між явищами. Вершиною емпіричного пізнання є фіксація повторення явищ без пояснення причин. Емпіричні знання спираються на емпіричні факти й співвідношення, дані спостереження, показання приладів, записані в протокол, зведені в таблицю чи подані графічно тощо. Теоретичне пізнання /гр. - розгляд, дослідження/ - це пояснення підстав відтворення. Теоретичне знання має загальний та необхідний характер і містить відомості про внутрішні закономірності спостережуваних явищ. На цьому рівні ми одержуємо знання не тільки за допомогою досвіду, але й абстрактного мислення. Теоретичне знання включає систему понять, суджень, абстракцій, часткові й загальні теорії. Перевага теоретичного знання в тому, що воно дає знання сутності, загального, закону і може передбачити майбутнє. Метафізичний підхід до розуміння емпіричного і теоретичного рівнів пізнання виявляється в запереченні єдності між ними або абсолютизації одного з них. Емпіричне може обганяти теоретичне, а теоретичне - емпіричне. Суперечності між емпіричним і теоретичним знанням вирішуються практикою, яка є основою пізнання і критерієм істини.

1. Емпіричний та теоретичний рівні пізнання

1.1 Характеристики емпіричного та теоретичного знання

Емпіричне: спирається на спостереження та експеримент (досвід), використовується для опису та передбачення явищ, передається кількісними та якісними описами, емпіричними гіпотезами, емпіричними визначеннями, узагальненнями та науковоми законами

Теоретичне: спирається на ідеї чи концепції небаченого, використовується для опису, передбачення та пояснення явищ, передається кількісними та якісними описами, теоретичними гіпотезами, теоретичними визначеннями та теоріями

Загалом, методологію будь-якого напрямку науки можна описати як колекцію та аналіз спостережень для знаходження дійсних емпіричних концепцій та розробки й перевірки теорій, що пояснюють це емпіричне знання.

Емпіричний спосіб пізнання характеризується залежністю від досвіду та експерименту, тоді як теоретичний спосіб пізнання характеризується мисленням про предмети та дії, сховані від людського ока. Історію науки можна розглядати і як два паралельні потоки - емпіричний та теоретичний. Кожна ситуація є унікальною, наприклад, емпіричне дослідження на десятиліття чи й навіть століття може випередити теоретичну роботу або емпірична та теоретична робота постійно підживлюватимуть одна одну - кожна здобуває знання, що передаються іншій. У сучасній науковій діяльності задіяні дедалі чисельніші команди вчених, у яких емпіристи та теоретики працюють разом зі своїми колегами з суміжних дисциплін (наприклад, хімії, фізики та біології).

Емпіричне дослідження (як правило, попереду): емпіричні описи, що спираються на спостереження і передаються як свідчення, таблиці, графіки; емпіричні концепції (зі свідчень), емпіричні визначення, емпіричні гіпотези, емпіричні узагальнення, емпіричні моделі, наукові закони.

Теоретичне дослідження (як правило, позаду): теоретичні концепції, що спираються на ідеї про невидиме (щоб пояснити свідчення), теоретичні свідчення, теоретичні гіпотези, теоретичні узагальнення, теоретичні моделі; теоретичні описи (з концепцій).

Відтак, коли говорити про емпіричний та теоретичний різновиди наукового знання, то їх розрізнення будується насамперед на виділенні емпіричного і теоретичного дослідження як двох основних спрямувань, «векторів» науково-пізнавальної діяльності. Емпіричне дослідження спрямоване безпосередньо на реальний об'єкт, даний у спостереженні та експерименті. Теоретичне ж дослідження специфічне тим, що в ньому провідною є діяльність з удосконалення та розвитку понятійного апарата науки, робота з різноманітними концептуальними системами та моделями. Обидва ці різновиди дослідження органічно взаємопов'язані і допускають один одного в цілісній структурі наукового пізнання. Емпіричне дослідження, виявляючи нові дані спостереження та експерименту, стимулює розвиток теоретичних досліджень, ставить перед ними нові завдання.

1.2 Методи наукового пізнання: проблема, гіпотеза, теорія

Усяке пізнання - це рух від незнання до знання. Таким чином, перша сходинка пізнавального процесу - визначення того, що ми не знаємо. Важливо чітко та належно визначити проблему, відокремивши те, що ми вже знаємо, від того, що нам ще невідомо.

Проблемою (від грец. Problema - завдання) називається складне та суперечливе питання, що вимагає вирішення. Другою сходинкою у науковому пізнанні є випрацювання гіпотези (від грец. Hypothesis - припущення).

Гіпотеза - це науково обґрунтоване припущення, яке вимагає перевірки. Якщо гіпотеза доводиться великим числом фактів, вона стає теорією (від грец. Theoria - спостереження, дослідження).

Теорія - це система знань, що описує й пояснює певні явища; такі як еволюційну теорію, теорію відносності, квантову теорію тощо.

Під час вибору найкращої теорії важливу роль відіграє можливість її перевірки. Теорія надійна, якщо вона підтверджується об'єктивними фактами (у тому числі новознайденими) і якщо вона вирізняється ясністю, виразністю, логічною послідовністю.

1.3 Наукові і об'єктивні факти

Слід розрізняти об'єктивні і наукові факти. Об'єктивний факт - це реально існуючий предмет, процес або відбулося подія. Науковим фактом є знання, яке підтверджене та інтерпретоване в рамках загальноприйнятої системи знань.

Оцінки протистоять фактам і відображають значущість предметів або явищ для людини, її схвальне або несхвальне ставлення до них. У наукових фактах зазвичай фіксується об'єктивною міркою, а в оцінках відбиваються суб'єктивна позиція людини, її інтереси, рівень її моральної та естетичної свідомості. Більшість складнощів для науки виникає в процесі переходу від гіпотези до теорії. Існують способи та процедури, які дозволяють перевірити гіпотезу й довести її чи відкинути як невідповідну.

Методом (від грец. Methodos - шлях до мети) називається правило, прийом, спосіб пізнання. В цілому метод - це система правил та приписів, що дозволяють досліджувати об'єкт. Ф. Бекон називав метод «світильником у руках подорожнього, що йде в темряві».

Методологія - більш широке поняття і може бути визначена як:

* сукупність методів, застосовуваних у науці;

* загальне вчення про метод.

Оскільки критеріями істини в її класичному науковому розумінні є, з одного боку, чуттєвий досвід та практика, а з іншого - ясність та логічна виразність, усі відомі методи можна розділити на емпіричні (дослідні, практичні способи пізнання) та теоретичні (логічні процедури).

1.4 Емпіричні методи пізнання

Основою емпіричних методів є чуттєве пізнання (відчуття, сприйняття, уявлення) та дані приладів. До числа цих методів належать:

* спостереження - цілеспрямоване сприйняття явищ без втручання в них;

* експеримент - вивчення явищ в контрольованих і керованих умовах;

* вимір - визначення відношення вимірюваної величини до еталону (наприклад, метра);

* порівняння - виявлення подібності чи відмінності об'єктів або їх ознак.

Чистих емпіричних методів у науковому пізнанні не буває, адже навіть для простого спостереження потрібні попередні теоретичні підстави - вибір об'єкта для спостереження, формулювання гіпотези тощо.

1.5 Теоретичні методи пізнання

Власне теоретичні методи спираються на раціональне пізнання (поняття, судження, висновок) та логічні процедури виведення висновку. До числа цих методів належать:

* аналіз - процес уявного чи реального розчленування предмета, явища на частини (ознаки, властивості, відношення);

* синтез - з'єднання виділених в ході аналізу сторін предмета в єдине ціле;

* класифікація - об'єднання різних об'єктів у групи на підставі загальних ознак (класифікація тварин, рослин тощо);

* абстрагування - відволікання в процесі пізнання від деяких властивостей об'єкта з метою поглибленого дослідження однієї певної його сторони (результат абстрагування - абстрактні поняття, такі, як колір, кривизна, краса тощо);

* формалізація - відображення знання в знаковому, символічному вигляді (в математичних формулах, хімічних символах і т.д.);

* аналогія - висновок про схожість об'єктів у певному відношенні на підставі їх схожості у низці інших відношень;

* моделювання - створення та вивчення замінника (моделі) об'єкта (наприклад, комп'ютерне моделювання геному людини);

* ідеалізація - створення понять для об'єктів, що не існують у дійсності, але мають прообраз у ній (геометрична точка, куля, ідеальний газ);

* дедукція - рух від загального до конкретного;

* індукція - рух від окремого (фактів) до загального твердження.

Теоретичні методи вимагають емпіричних фактів. Так, хоча індукція сама собою - теоретична логічна операція, вона все ж вимагає дослідної перевірки кожного окремого факту, тому спирається на емпіричне знання, а не на теоретичне. Таким чином, теоретичні та емпіричні методи існують в єдності, доповнюючи один одного. Усі перераховані вище методи - це методи-прийоми (конкретні правила, алгоритми дії).

Ширші методи-підходи вказують тільки на напрямок та загальний спосіб розв'язання завдань. Методи-підходи можуть містити у собі безліч різних прийомів. Такими є структурно-функційний метод, герменевтичний та ін. Гранично загальними методами-підходами є філософські методи:

* метафізичний - розгляд об'єкта в спокії, статиці, поза зв'язком з іншими об'єктами;

* діалектичний - розкриття законів розвитку та зміни речей у їх взаємозв'язку, внутрішній суперечності та єдності.

Абсолютизація одного методу як єдино правильного називають догматикою, а некритичне нагромадження різних незв'язаних методів - еклектикою. емпіричний пізнання науковий раціональний

Виділяють два основні рівні пізнання - чуттєвий (емпіричний) та раціональний.

1.6 Чуттєве пізнання

Чуттєве пізнання - основа чуттєвого досвіду. Воно спирається на відчуття, котрі є необхідним джерелом пізнання. Чуттєве пізнання спирається на образи, що виникають у свідомості в результаті діяльності п'яти основних відчуттів людини - зору, слуху, смаку, нюху та дотику. До форм чуттєвого пізнання належать:

Відчуття - елементарний чуттєвий образ, що відображає окремі, одиничні властивості предмета. Можна ізольовано відчувати смак, колір, запах, звук тощо. Наприклад, для лимона характерні відчуття кислоти, жовтизни і т.п.;

Сприйняття - відображення не окремих властивостей, а їхньої системи, цілісності. Наприклад, ми сприймаємо лимон не як кислоту або жовтизну, а як цілісний предмет. Наше сприйняття лимона містить у собі і його колір, і його смак, і його запах у нерозривній єдності: воно має на увазі не роботу окремого почуття, а узгоджену діяльність кількох або всіх основних почуттів;

Уявлення - чуттєвий образ предмета, який виникає у свідомості за відсутності цього предмета. Наприклад, якщо ми колись бачили лимон, то цілком можемо уявити його собі, навіть якщо він не перебуває перед нами і не може впливати на наші органи чуття. Тут велику роль відіграють пам'ять, спогади, а також уява людини. Уявлення можна назвати сприйняттям предмета за його відсутності. Можливість уявлення та його близькість до сприйняття зумовлені тим фактом, що чуттєві образи виникають не в органах чуттів, а в мозку. Тому безпосередня наявність предмета не є необхідною умовою для виникнення чуттєвого образу. Однак чуттєвого пізнання не досить для пізнання закономірностей існування світу.

Отже, для чуттєвого пізнання в цілому характерне відображення дійсності в наочній формі, наявність безпосереднього (без проміжних ланок) зв'язку людини з навколишнім світом, відображення головним чином зовнішніх індивідуальних особливостей предметів і процесів, їх деяких загальних властивостей. Вихід же за межі чуттєвого пізнання досягається за допомогою мислення тому, що чуттєве відображення і його основні форми хоч і є необхідною властивістю пізнання, все ж обмежені у своїх можливостях давати істинні знання, оскільки чуттєво даний предмет завжди сприймається в безпосередній єдності з суб'єктом. Тому знання про дійсність досягається подальшим розвитком форм пізнання, які виводять за межі безпосередньої чуттєвості.

1.7 Раціональне пізнання

Раціональне пізнання - (від лат. rationalis - розумний) здійснюється на рівні мислення. Мислення є процесом узагальненого, суттєвого відображення дійсності в таких його основних формах, як поняття, судження, виведення висновку. Раціональне пізнання, засноване на абстрактному мисленні, дає людині змогу вийти за обмежені рамки почуттів.

До форм раціонального пізнання відносять:

Поняття - думка, яка відображає предмети, явища і зв'язки між ними в узагальненій формі. Наприклад, поняття «людина» не тотожне простому почуттєвому образу якогось конкретного людини, а позначає в узагальненому вигляді думка про будь-яку людину - ким би він не був. Аналогічно поняття «стіл» включає в себе образи всіх столів - різної форми, розмірів, забарвлення, а не якийсь певний образ столу. Таким чином, поняття схоплює не окремі ознаки предмета, а його сутність, зокрема, у разі столу - його функції, використання (перевернутий ящик теж може входити в поняття «стіл», якщо він використовується в такій якості);

Судження - це заперечення або затвердження чого-небудь за допомогою понять. У судженні між двома поняттями встановлюється зв'язок;

Виведення висновку - міркування, в ході якого з одних суджень - посилань виводиться інше, заключне судження - висновок.

Чуттєве і раціональне - це діалектично взаємопов'язані складові єдиного пізнавального процесу, які лише в єдності можуть давати адекватну картину дійсності. Безпосередньо ця єдність втілюється і виявляється в діяльності такої пізнавальної здібності людини, як творча уява, інтуїція.

Таким чином, процес пізнання здійснюється у формах чуттєвого та раціонального відображення. Однак слід пам'ятати, що чуттєве та раціональне - це не ізольовані один від одного ступені пізнання, а діалектично взаємопов'язані складові єдиного пізнавального процесу, які лише в єдності можуть давати адекватну картину дійсності.

Чуттєве та раціональне пізнання перебувають в органічній єдності, у взаємодії. Не буває раціонального пізнання поза чуттєвим і, навпаки, чуттєвого пізнання поза раціональним. Свідченням їх нерозривної єдності є хоча б те, що вже в уявленні (основній формі чуттєвого пізнання) є елементи раціонального, абстрактного, узагальнюючого. Бо уявлення - це відтворення у свідомості людини того, що колись було. Уявлення - це згадування того, що найбільш запам'яталося, що є для суб'єкта важливим. При цьому втрачається безпосередність того, що уявляється, тому не всі ознаки баченого відтворюються.

Яскравим прикладом єдності чуттєвого і раціонального у пізнанні може бути така його форма, як інтуїція (від лат. уважно дивлюся). Інтуїція - це здатність людини осягнути істину, передбачити ситуацію через безпосереднє чуттєве споглядання, без логічного, раціонального доведення. Це, так би мовити, пряме “бачення” сутності явища чи процесу. Звичайно, такою формою відображення дійсності володіє не кожна людина. Основними рисами такої інтуїції є безпосередність (відсутні перехідні логічні ланки доведення); несподіваність (раптовість) спалаху думки, неусвідомленість шляхів досягнення нового знання, яким чином це відбулося.

1.8 Основні напрямки в теорії пізнання

У теорії пізнання не існує єдиної думки з приводу того, чому належить вирішальна роль у пізнанні - почуттям або розуму. Сучасна наука дисциплінарно організована. Вона складається з різних сфер знання, що взаємодіють між собою і разом з тим мають відносну самостійність. Якщо розглядати науку як ціле, то вона належить до типу складних систем, що розвиваються і у цьому своєму розвитку повсякчас породжують нові відносно автономні підсистеми та нові інтегративні зв'язки, що керують їхньою взаємодією. У структурі наукового знання виділяють насамперед два рівні знання - емпіричний і теоретичний. Їм відповідають два взаємопов'язані, але в той же час специфічні різновиди пізнавальної діяльності: емпіричне і теоретичне дослідження.

При цьому зазначені рівні наукового пізнання не тотожні чуттєвій і раціональній формам пізнання взагалі. Емпіричне пізнання ніколи не може бути зведене тільки до чистої чуттєвості. Навіть первинний шар емпіричних знань - дані спостереження - завжди фіксується певною мовою: причому це мова, яка використовує не тільки звичайні поняття, але й специфічні наукові терміни. Проте емпіричне пізнання до цих спостережень не зводиться. Воно передбачає також формування на підставі даних спостереження особливого типу знання - наукового факту. Науковий факт виникає як результат дуже складної раціональної обробки даних спостережень: їх осмислення, розуміння, інтерпретації. У цьому сенсі будь-які факти науки являють собою взаємодію чуттєвого і раціонального. Форми раціонального пізнання (поняття, судження, умовиводи) домінують у процесі теоретичного освоєння дійсності. Але при побудові теорії використовуються також і наочні модельні уявлення, які є формами чуттєвого пізнання, бо уявлення, як і сприйняття, відносяться до форм живого споглядання.

Розрізнення емпіричного і теоретичного рівнів слід здійснювати з урахуванням специфіки пізнавальної діяльності на кожному з цих рівнів. На думку академіка І.Т. Фролова основні критерії, за якими розрізняються ці рівні, такі: 1) характер предмету дослідження, 2) тип застосовуваних засобів дослідження і 3) особливості методу.

Відмінності за предметом полягають у тому, що емпіричне і теоретичне дослідження можуть пізнавати одну і ту ж об'єктивну реальність, але його бачення, уявлення в знаннях даватимуться по-різному. Емпіричне дослідження в основі своїй орієнтовано на вивчення явищ і залежностей між ними. На рівні ж теоретичного пізнання відбувається виділення сутнісних зв'язків у чистому вигляді. Сутність об'єкта являє собою взаємодію низки законів, яким підкоряється даний об'єкт. Завдання теорії як раз і полягає в тому, щоб відтворити всі ці відношення між законами і таким чином розкрити сутність об'єкта.

Відмінності за типом застосовуваних засобів дослідження полягають у тому, що емпіричне дослідження базується на безпосередній практичній взаємодії дослідника з досліджуваним об'єктом. Вона передбачає виконання спостережень і експериментальну діяльність. Тому засоби емпіричного дослідження неодмінно містять у собі прилади, приладові установки та інші засоби реального спостереження та експерименту. У теоретичному ж дослідженні відсутня безпосередня практична взаємодія з об'єктами. На цьому рівні об'єкт може вивчатися тільки опосередковано, в уявному експерименті, але не в реальному.

Відповідно до своїх особливостей емпіричний і теоретичний типи пізнання розрізняються за методами дослідницької діяльності. Як вже було сказано, основними методами емпіричного дослідження є реальний експеримент і реальне спостереження. Важливу роль відіграють також методи емпіричного опису, орієнтовані на максимально очищену від суб'єктивних нашарувань об'єктивну характеристику досліджуваних явищ. Що ж стосується теоретичного дослідження, то тут застосовуються особливі методи: ідеалізація (метод побудови ідеалізованого об'єкта); уявний експеримент з ідеалізованими об'єктами, що ніби заміщує реальний експеримент з реальними об'єктами; методи побудови теорії (сходження від абстрактного до конкретного, аксіоматичний та гіпотетико-дедуктивний методи); методи логічного та історичного дослідження та ін. Отже, емпіричний і теоретичний рівні знання відрізняються за предметом, засобами та методами дослідження. Проте виділення і самостійний розгляд кожного з них являє собою абстракцію. У реальній дійсності ці два шари знання завжди взаємодіють. Виділення ж категорій "емпіричне" та "теоретичне" як засобів методологічного аналізу дозволяє з'ясувати, як влаштовано і як розвивається наукове знання.

Висновок

Отже, емпіричне та теоретичне відображають насамперед природу пізнання. При цьому емпіричне не зводиться до чуттєвого, бо включає логічне осмислення та інтерпретацію емпіричних фактів, а теоретичне не обмежується логічними формами пізнання, адже в теоретичному дослідженні використовуються наочні моделі та допоміжні чуттєві образи.

На емпіричному рівні переважає чуттєве пізнання, раціональний момент, і його форми тут присутні, але мають підпорядковане значення. Тому об'єкт, що досліджується, відображається переважно з боку своїх зовнішніх зв'язків і проявів, в яких виражаються внутрішні відношення. Характерними ознаками емпіричного пізнання (або форми емпіричного пізнання) є збір фактів, їх первісне узагальнення, систематизація, класифікація або інша фактофіксуюча діяльність.

Теоретичний рівень наукового пізнання характеризується переважанням раціонального моменту - понять, теорій, законів та інших форм розумової діяльності. Живе споглядання не усувається, а стає підпорядкованим аспектом пізнавального процесу. Теоретичне пізнання відображає явища і процеси з боку їх універсальних внутрішніх зв'язків і закономірностей, що осягаються за допомогою раціональної обробки даних емпіричного пізнання.

Література

1. УДК 101.1 (8) ББК 87.22(4 Укр.) Сергієнко В.В. Філософські проблеми наукового пізнання, Кременчук : Кременчуцький національний університет імені Михайла Остроградського, 2011. ? 103 с.

2. УДК 001.11:165.744 В.Т.Кирильчук, доц., канд. філос. наук Кіровоградський національний технічний університет Проблема емпіричного і теоретичного знання в науковому пізнанні

3. Bertrand Russell THEORY OF KNOWLEDGE

4. УДК 159.955 Микола Проценко Взаємозв'язок емпіричного і теоретичного рівнів у науковому пізнанні

5. УДК 167/168 Костянтин Ференц Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича Потенціал емпіризму в класичній і некласичній науці

6. УДК 340.12:124.4:001.5.001.36 Крывцова И.С. Идеализированный объект как компонент научной теории (терминологический аспект)

Размещено на Allbest.ru