Становлення і розвиток філософії життя

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

Ніцшеанство

Герменевтика

Філософія історії О. Шпенглера

Бергсоніанство

Екзистенціалізм

Атеїстичний екзистенціалізм

Релігійний екзистенціалізм

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Новий час вимагав нової філософії. І ця філософія повина була задовольнити потреби людини нового часу. І дати відповіді на ті питання які особливо гостро постали в в кінці

XIX початку ХХ століття. Підгрунтям цієї філософі стала “Німецька класична філософія”.

Яка була дость гарно розроблена німецькими філософами і мала ту методологічну базу яка була потрібна новій філософії. Тому фактично” Нова філософія “ вібра всі кращі риси Класичної філософії і по новому поглянула на ті пробле що завели класичних філософів в глухий кут що дало можливість по новому розглянути ці проблеми і спробувати дати відповіть на ті питання що на той час цікавили людство.

Отже ми щас і спробуємо розібратися в витоках і проблематиці новітньої філософії і розглянути найважливіші питання на які вона намагалася дати відповідь.

Ніцшеанство

Підняте А.Шопегауер і С. К'єркегора прапор войовничого ірраціоналізму та песимізму у другій половині XIX ст. підхопила філософія життя. Її головними представниками були Ф. Ніцше (1844 - 1900), В. Дільтей (1833 - 1911), О. Шпенглер (1880 - 1936), А. Бергсон (1859 - 1941). Незважаючи на відмінність їх поглядів, часом навіть принципові, всіх їх ріднить насамперед те, що все існуюче вони розглядали як форму прояву життя, якоїсь початкової реальності, яка не тотожна ні духу, ні матерії і яка може бути осягнута лише інтуїтивно. Їх ріднить також і те, що вони виступили проти характерного для другої половини XIX ст. панування методологізму і гносеологізму, що поширилися завдяки впливу неокантіанства і позитивізму. Недолік цих течій вони бачили в забутті змістовних світоглядних проблем.

У філософії життя прийнято розрізняти ніцшеанство, герменевтику, філософію історії О. Шпенглера та бергсоніанство.

Ніцшеанство -біологічне напрямок філософії життя. Воно склалося на початку XX ст. на основі поглядів німецького філософа Ф. Ніцше . Він виклав їх у творах «Так говорив Заратустра», «По той бік добра і зла», «Сутінки кумирів», «Воля до влади» та інші, написаних у блискучій афористичності літературній формі творах.

Ніцше розглядає світ як хаотичну стихію життя. Цьому центральному поняттю своєї філософії Ніцше не дає строгих визначень. У нього життя «представляє собою специфічну волю до акумуляції сили» і в той же час вона «прагне до максимуму почуття влади».

Світ, будучи стихією життя, не розвивається. Людина як біологічний вид, на думку Ніцше, не прогресує. Більш того, він «як біологічний вид не представляє прогресу в порівнянні з яким-небудь іншим тваринам». Світ - це вічне безцільне становлення, вічно повертається, повторює вже давно пройдене. Єдиним законом життя є воля, яка трактується Ніцше дуже багатозначно: вона і якась рушійна сила становлення, внутрішньо притаманна дійсності, вона і суще в його динамічності, вона ж і «воля до влади», до розширення свого власного «Я», до експансії.

У людини «воля до влади» тотожна «волі до життя». Вона має на увазі інстинкт самозбереження і боротьбу за існування, в ході якої виробляються всі більш складні форми пристосування до навколишнього світу. Людина є перш за все тіло; це деяка ієрархічна структура, де інтелект є зовнішній шар, необхідний для збереження низьких і життєво необхідних інстинктів.Інтелект не пізнає світ. Він лише схематизує його в тій мірі, в якій це потрібно для практичних потреб.Істина, за Ніцше, є не більше ніж корисне оману. Що ж стосується таких категорій як причина, послідовність, число, відносність, закон, воля, підстава, мета та ін, то вони, на думку Ніцше, суть суб'єктивні фікції, і віднесення їх світові є міфологія.

Така загальна картина світу потрібна Ніцше для обгрунтування вчення про мораль.Людина, вважає Ніцше, навчився усвідомлювати себе в якості соціального тварини. Але з цієї взагалі - то правильної думки Ніцше робить висновок, що «свідомість не належить власне індивідуальному існуванню людини, воно належить швидше тому, що в нього відноситься до громадської та стадної природі».

Тому свідомість,інтелект не сприяє підвищенню «волі до влади». Але тільки «воля до влади» має бути критерієм значимості всі соціальних проявів духу і перш за все моральної оцінки людських вчинків. Християнська, загальнолюдська мораль підриває волю до влади, тому що вона проповідує любов до ближнього, милосердя і т.п. Тому ця мораль повинна бути відкинута й замінена мораллю панів. Так проголошення принципу «волі до влади» як основи моралі логічно призводить естета Ніцше до повного аморалізм.

«Сильний» людина, природжений аристократ, носій моралі, пропагує Ніцше, абсолютно вільний і не зв'язує себе ніякими моральними нормами. Це - «білява (тобто арійська) бестія, яка стоїть по той бік добра і зла».

Цей культ надлюдини, що стоїть по той бік добра, логічно привів до того, що філософія Ніцше перетворилася в ідеологію німецького фашизму і до цих пір продовжує залишатися ідеологією всіх неофашистських рухів.

Герменевтика

Ірраціоналістіческіе ідеї Ніцше про «волю до життя», про мораль, про дух і пізнанні як ворожих життя та ін розвинули далі німецькі філософи В. Дільтей, Г. Зіммель та ін На відміну від Ніцше, який розробляв ідею життя як вічного і незмінного принципу буття, уваги цих філософів прикута до індивідуальних форм реалізації життя, до її неповторним унікальним історичним образам. ніцше герменевтика ірраціоналізм екзистенціалізм

Поділяючи ідеї Ніцше про незвідність явищ життя до природних явищ і незастосовності раціональної методології природознавства для її вивчення, Дільтей, а потім Зіммель прагнуть розробити спеціальну методологію пізнання історичних процесів. Ця методологія, вважає Дільтей, приймає форму герменевтики (від грецького hermeneutike - мистецтва тлумачення), тобто мистецтва розуміння письмово зафіксованих життєвих одкровень.

Тут Дільтей частково має рацію, тому що історія - цеісторія людей, соціальних груп і спільнот, що надходили свідомо, обдумано.Історичні події багато в чому визначалися ідейними мотивами, переживаннями, устремліннями, бажаннями учасників цих подій. Без відтворення цих спонукальних мотивів неможливо зрозуміти й історичні події. «Якщо в природознавстві, - пише Дільтей, - усе знання законів можливе тільки через вимірний і рахункове ..., то в науках про дух кожне абстрактне положення повинно отримати в кінцевому рахунку виправдання через зв'язок з духовною життєвістю, як вона дана у переживанні і розумінні».

Однак перетворення переживань у єдиний інструмент історика обертається тим, що сам історик перетворюється на біллетріста. Переживання давно минулих поколінь може бути описано на основі суб'єктивного розуміння та інтуїції. А все це неминуче веде до суб'єктивізму в історичній науці. Це розуміє і сам Дільтей. І щоб якось уникнути його, він змушений був проголосити, що історик повинен «виходити з реального життя». Але зміст життя, по Дильтею, зводитися до фактів «волі, спонукання, почуття». «Життя не можна поставити перед обличчям розуму». «Тому ми не можемо пізнати дух виходячи з розуму ...». А таке розуміння історичної науки прирікає її на крайній релятивізм.

Погляди Зіммеля на історичний процес дуже близькі до поглядів Дільтея, а його концепція цілісності життя, яка покладена в основу його соціологічних поглядів, склалася під безпосереднім впливом ідей філософії Ніцше. Основним регулятором суспільного життя, на думку Зіммеля, є «соціальне розшарування». Воно створює шляхом природного відбору вищі і нижчі соціальні групи. У житті панує боротьба за існування, мета якої піднесення життя заради самого життя. А тому морально те, що сприяє досягненню цієї мети. Цей ніцшеанський аморалізм зробив Зіммеля також як і Ніцше ідеологом німецького фашизму.

Філософія історії О. Шпенглера

Представлення Ніцше про «вічне повернення» і про дійсність як живому організмі лягли в основу концепції історії О. Шпенглера. У центрі цієї концепції, викладеної в книзі «Занепад Європи», лежить поняття «душа культури». Ця душа виникає з первісного хаотичногостану в певній місцевості, будучи прив'язаною до неї подібно рослині. Звичну історичну схему «Стародавній світ - Середньовіччя - Новий час» Шпенглер замінює історією безлічі індивідуальних, абсолютно унікальних культур. «Душа культури, - пише він, - розгортає свої внутрішні можливості у вигляді народів, мов, віровчень, мистецтв, наук. Коли мета досягнута і ідея, тобто всі достаток внутрішніх можливостей, завершена і здійснена в зовнішньому, тоді культура раптом застигає, відмирає, її кров згортається, сили надломлюються - вона стає цивілізацією ». Цивілізація - це старість культури, її поступове вмирання. Симптомами цього вмирання, за Шпенглером, є матеріалізм, атеїзм, соціальні революції, поширення наукових знань.

Неухильне перехід від «культури» до «цивілізації» і до загибелі - це і є доля, той спосіб існування історії, яким вона, на думку Шпенглера, відрізняється від способу існування природи.

Свій висновок про те, що «справжня історія має долю, але ніяких законів», він прагнути підтвердити блискучими описами культур Індії, Китаю, Вавілонії, Єгипту, культури народів майя.Історія тим самим постає у Шпенглера як історія культурних циклів.

Потрібно сказати, що така чисто формальна констатація повторення самих різних культур дала можливість Шпенглером зробити на початку ХХ ст. Книга«Занепад Європи» була задумана в 1911р., А перша її частина вийшла у світ в 1918р.) Прогностичні висновки про прийдешні потрясіння європейського світу. Пережила першу світову війну, соціалістичні революції в Росії, Німеччини і стурбована небезпекою другої світової війни Західна Європа сприйняла апокаліпсичні прогнози Шпенглера як сенсацію. Цим пояснюється широка популярність Шпенглера і всі посилює увагу до його філософії культури.

Бергсоніанство

Бергсоніанство виникло на грунті вчення французького філософа А. Бергсона. У своїй філософії, він, як вся філософія життя апелює до життя як первинної реальності, певної цілісності, радикально відмінною від матерії і духу. У своїх творах «Творча еволюція», «Тривалість й одночасність» та ін він трактує життя як якусь космічну вітальну силу, як «життєвий порив», сутність якого полягає в безперервному відтворенні себе і творчість нових форм. Що ж стосується біологічних форм життя, то вони є лише приватні види цієї космічної вітальної сили.

Найпершим властивістю життя, по Бергсона, є те, що вона триває. Але неможливо «мислити час, не уявляючи його собі сприйнятим і пережитим. Тривалість передбачає, отже, свідомість: і вже в силу того, що ми приписуємо речей триває час, ми вкладає в глибину їх деяку частку свідомості ». Приписуючи таким чином всякому існування і зміни психологічні характеристики, Бергсон оголошує пам'ять, інстинкт, свідомість, свободу різними аспектами тривалості. Матерія і інтелект, по Бергсона, також є взаємопов'язаними аспектами згасаючої тривалості. Життя - це постійна творча еволюція. У такому творчому процесі «кожен момент є нове, додає до того, що було раніше». Новизна кожного моменту робить неможливим застосування до неї поняття більше, менше, повторюваності, а значить і її пізнання раціональними засобами. Єдиним засобом пізнання життя залишається інтуїція. Тим самим інтуїція у Бергсона з інтелектуального способу безпосереднього розсуду істини, як її представляв Р. Декарт, перетворюється на протилежний розуму містичний акт безпосереднього осягнення. Найпростішими формами інтуїції Бергсон оголошує інстинкти, а найвищим її проявом - художня творчість, начисто вільний від утилітарних цілей.

Ірраціоналізм Бергсона отримує свій подальший розвиток у вченні про суспільство. Згідно Бергсона, реальні відносини між людьми визначаються біологічними причинами. Будь-яке принципова відмінність людського суспільства від мурашника Бергсон заперечує; у всіх випадках інстинкт проголошується основою спільного життя і її організації.

Суспільство, яким воно виходить з рук природи, засноване на примусі. Вищу санкцію цьому суспільству дає «замкнута релігія», що закріплює моральний обов'язок обіцянками безсмертя і загробного воздаяння. Цьому суспільству Бергсон протиставляє «відкрите суспільство», яке об'єднує все людство і побудоване на любові і симпатії. Йому притаманні відкрита мораль, яка висуває принципи святості індивіда, особистої свободи, рівності людей, принципи, зовсім чужі замкнутої моралі. Ці принципи формулюються окремими геніями і мають характер не наказів, а закликів, їм слідують не з примусу, а по потягу. Відкрита мораль змикається з динамічною релігією, створюваної винятковими особистостями, пророками, святими, духовними вождями людства. Вона йде корінням в глибини людської душі, яка вступає в інтуїтивне зіткнення з життєвим поривом, з творчою енергією божества. Кристалізацію цієї релігії Бергсон бачить у християнстві.

Пом'якшивши таким чином аморалізм Ніцше, Бергсон зауважує, що здійснення такого суспільства постійно натикається на «природу» людини, його інстинкти, найперше місце серед яких займає ... військовий. І залишається тільки надія, робить висновок Бергсон, що «немає неминучого історичного закону».

Багато ідей філософії життя отримали розвиток у прагматизмі, феноменології Гуссерля, фрейдизмі,ексзестоналізмі та ін філософських навчаннях сучасності.

Екзистенціалізм

В кінці 20-х років ХХ ст. в Німеччині, а потім і у Франції з'являється екзистиналізм або філософія існування. Його засновники М. Хайдеггер (1889 - ...), І. Ясперс (1883-1969), Г. Марсель (1889 - ...), Ж. Поль Сартр (1905-1980) та ін дорікали академічну філософію (неокантіанство, неопозитивізм та ін . течії) за те, що вона зосередила увагу на абстрактних онтологічних і гносеологічних проблемах, прагнула вирішити всі труднощі людського буття чисто логічними засобами. Вирушаючи від ідей К'єркегора і філософії життя (особливо ніцшеанства) і використовуючи методологію феноменології Гуссерля, екзистаноалізм прагнув проаналізувати буття живої людини, що знаходиться в певній ситуації своєї епохи, не тільки мислячого, але і практично чинного, що намагається подолати виникаючі перед ним труднощі і глибоко переживає свої невдачі.

Екзистеціанолізму не є академічної доктриною. Єдність робіт екзицинолістів скоріше не логічне, а сюжетно-тематичне. Їх основна тема - людина, її існування, доля особистості в сучасному світі, втрата і набуття сенсу життя, віра і зневіра і т.д.Саме це робить екзистаніолізм особливо популярним серед художньої інтелігенції і змушує самих екзистенціалістів часто звертатися до мови мистецтва. Однак це зовсім не означає, що екзистенціалізм слід розглядати лише як якесь протягом мистецтва. Екзистенціалізм відштовхується від найбільш типових, а тому піддаються філософському аналізу ситуацій життя людини.

Прийнято розрізняти екзистенціалізм атеїстичний і релігійний.

Атеїстичний екзистенціалізм

Найбільш впливовими представниками атеїстичного крилата фраза вважаються Хайдеггер і Сартр. Головна праця Хайдеггера «Буття і час» (1927) по суті дає початок екзистенціалізму як філософського течією. Предметом філософії, говорить Гайдеггер, має стати «буття». Воно, повторює думку К'єркегора Хайдеггер, не просто існування чого-небудь, а сприймається людиною як його власне існування, тобто як екзистенція. Але у повсякденному житті людина не завжди усвідомлює себе як екзистенцію.Людина перебуває в ситуації, яку собі не вибирає. Він живе в певному місці і в певний час, знаходиться в межах даних обставин і відносин. Він, за термінологією Хайдеггера, як би закинутий в цей навколишній світ, і ця ситуації занедбаності людини є визначене долею необхідність, в якій нічого не можна змінити. І тим не менш будучи залученим до кругообігу ірраціонального і далекого йому буття людина, підкоряючись своїй сутності, прагне вийти з нього. Це прагнення сприймається ним як турбота. Вона, по суті, являє собою забігання вперед.

Однак і стурбований людина не завжди наближається до пізнання екзистенції (власного існування). Турбота змушує людину ставитися до речей і інших людей як до «підручні». Він змушений рахуватися, що і в інших людей таке ж відношення. Це уявне підставляння себе «на місце іншого», а будь-якого іншого, на місце себе створює феномен нікого середньої людини «das Man». У світі «Man» всі індивіди взаємозамінні. У ньому немає більше незамінних.

Доступ до розуміння людиною власної екзистенції відкриває час. Ніяке суще, крім людини, не знає про свою кінцівки і тому ніякому сущого, крім нього, не відома тимчасовість, не відкрито буття. Закликом до буття, екзистенції виявляється, по Хайдеггеру, страх, але не емпіричний страх, а невизначений, підсвідомий страх - туга, страх - томління. Будь-яка спроба позбутися від цього страху буде марною до тих пір, поки людина не зважитися заглянути туди, звідки виходить цей страх - в «ніщо», в «смерть» і тим самим не знайде справжнього розуміння свого існування. Але це зовсім не означає, що людина приходить до максими Проповідника «Усе суєта». Звільнившись від вантажу повсякденних турбот, людина може вибирати. Він звертає погляд на себе і здобуває волю.

У своєму головному творі «Буття і ніщо» Сартр намагається розвинути діалектику буття і ніщо. Людина, каже Сартр, нерозривно пов'язаний з світом речей. Але свідомість за допомогою уяви може виходити за межі наявного світу речей. Воно ставить питання, яким може бути людина і світ, щоб між ними могло бути співвідношення, яке задовольняє людини. Можливість негативних відповідей на питання про навколишній людини світі робить реальним існування ніщо, а можливість позитивних відповідей на питання, яким має бути сама людина, становить фундамент свободи людини. Саме свідомість людини знецінюються наявне буття до ніщо дає людині можливість піднятися над повсякденним своїм існуванням, звільнитися від нього, стати вільним.

Вчення про свободу - квінтесенцію філософії Сартра і всього екзистенціалізму в цілому. Воля, каже Сартр, парадоксальна. Причина цього в тому, що людина живе у світі, і «людська реальність всюди зустрічає опір і перешкоди, які вона не створила ...». Місце народження людини і навколишнє його середовище, його минуле, діяльність інших людей, якісна визначеність предметів, з якими він має справу, - все це такі елементи ситуації, які не залежать від людини і з реальністю яких людина повинна рахуватися. Воля тим самим припускає свободу вибору дії в ситуаціях, коли в наявності перешкоди для обраного способу дії. Фатальної зумовленості людських дій немає. Людина здатна боротися з перешкодами і долати їх. У цьому повороті від логічних, етичних, релігійних та історичних санкцій людських вчинків до санкцій, що походить із внутрішнього голосу особистості, в цьому протиставленні особистого рішення вивертам «боягузливого розуму» укладено весь гуманістичний зміст філософії Сартра. Не випадково головна його робота «Буття і ніщо», що вийшла в 1943 р., стала ідеологією французького опору. Вона говорила французам, що тільки від їх вільного рішення залежить, чи будуть вони підкорятися фашистським окупаційним властям, або ж вони стануть боротися з ними.

Релігійний екзистенціалізм

Найбільш впливовими представниками релігійного екзистенціалізму є Ясперс і Марсель .Ясперс зближує себе з К'єркегора і Ніцше і каже, що він, як і вони, не займається систематичної філософією. Наш час, каже Ясперс, вже не має духовної сили, що дозволяє Платону, Спіноза, Гегелем виводити стрункі розумові системи «початковості». Розум повинен задовольнятися фрагментарними одкровеннями. Він філософствує, і філософствування зовсім не має на меті створити раціональну картину світу. Взагалі, за Ясперсом, будь-яка раціональна картина світу, може розглядатися як щось алегоричне, як «раціоналізація» ніколи до кінця не усвідомлюваних душевних прагнень; вона є лише «шифром буття» і завжди потребує тлумаченні. Філософствування покликане розкрити зміст «шифру». Перед лицем речового рівня буття філософствування виступає як орієнтація у світі. Піклуючись про самого себе, людина своїми діями і своїм вибором вирішує, що він сам є. Чим глибше, чим рішучіше, чим виразніше вибір людини, тим жвавіше її екзистенція. Осяяння екзистенції, її саморозуміння здійснюється за допомогою фантазії.

Але людина живе не просто в світі речей. Він живе серед людей, які своїм вибором можуть істотно обмежувати його екзистенцію. Тому екзистенція «є лише остільки, оскільки співвідносить себе з іншою екзистенцією і трансцеденціі». Співвіднесення екзистенції з іншого екзистенцією здійснюється в акті комунікації (спілкуванні людей). Соціальне зло, за Ясперсом, є перш за все глухота до откліканію з боку чужої екзистенції, нездатність до дискусії, що приймає вигляд протіворазумного фанатизму, а також поверхневого знеособленого масової свідомості, безнадійно отруєного отрутою демагогії.

Однак життя індивіда в суспільстві лише поверхневе повсякденне існування людини. У прикордонних ситуаціях, тобто перед лицем фізичної, моральної чи інтелектуальної загибелі, в мовчазної незадоволеності свого існування, людина співвідносить себе не тільки з іншого екзистенцією. Він співвідносить себе з трансцендентною, тобто з богом. Це співвіднесення здійснюється у релігійному вірі.

Явно виражений релігійний характер носить і екзистенціалізм Марселя. Фізичний світ, по Марселю, - це світ «надламаний», роз'єднаний, царство дуалізму. У цьому світі психічне «Я» людини відірвано від тілесного організму. Людина уподібнюється речі і цілком ототожнюється з функціями тілесного організму. На відміну від «світу об'єктивності» людське існування є єдність духу і тіла. В силу цієї неподільності духовно-тілесного існування людини його індивідуальне буття володіє значно більшою реальністю, ніж буття взагалі. Існування людини у світі пов'язане з емоційно-етичним ставленням до речей, явищ і іншим людям. Ці відносини виключно персональні і неповторні в своїй індивідуальності. Світ у цих відносинах перестає бути «проблемою», стає «таїнством» і освоюється з допомогою емоційної інтуїції. Буття людини тим самим є вільним буттям або просто свободою.

Людина живе серед таких же людей, як і він. І щоб свобода людей була взаємною, людина повинна сприймати кожного іншої людини не як чужий «Він», а як інтимно близький і споріднений «Ти». Тільки так людина може подолати трагічна самостійність і нерозуміння своєї душі. Ця причетність буття людини до буття інших людей не відбувається безпосередньо, а опосередковується богом. Його існування не можна довести. Свідченням його існування є релігійний досвід віруючих. У релігійній вірі бог, по Марселю, виступає як вищий і в той же час найбільш близьке особистісне буття. Ставлення віруючого до бога - це вершина занурення віруючого у свій суб'єктивний світ, а сам бог представляється як найвищий «Ти», у постійному взаємодії з яким нібито тільки й можливий повний розвиток особистості.

Не всі безперечно в екзистенціалізмі. Але в його розумінні свободи укладений великий гуманістичний зміст і секрет його надзвичайної популярності. Людина не повинна виступати як річ, що формується під впливом природного або соціальної необхідності. Він повинен «вибирати» самого себе, формувати себе кожним свої дією і вчинком. Тим самим вільна людина несе відповідальність за все скоєне ним. Він не повинен не виправдовувати себе «обставинами». Почуття провини, за все що відбувається навколо нього - це почуття вільної людини (М. Бердяєв).

Висновок

Отже “Новітня філософія” виокремилася в самобутнє і унікальне явище що полемізувало з неокантіанством і позетевізмом. Дана філософія змістила акценти на іраціоналізм і екстенціалізм. Розвиток і втановлення даної філософії відбувалося під час науково технічної революції і державотворчих процесів. Все це надзвичайно сильно позначилося на її головних ідеях. Булт кардинально переглянуті питання віри значно був зміщений рклігійнмй аспект.

Знвчно змінився погляд на такі будені речі як воля і інше вони від тепер витрактовувалися екзистинціально

Література

1. Ніцше Ф. Воля до влади. Афор. 689 III.

2. Ніцше Ф. Генеологія моралі, Афор. II - II.

3. Шпенглер О. Закон Європи, т.1.

4. Бергсон А. Тривалість й одночасність. - Спб.: 1923.

5. Бергсон А. Творча еволюція. - М. Спб.: 1914.

6. Біблія. Книга Проповідника. Гол. 1. 1.

7. Філософія: курс лекцій для студентів, магістрів та аспірантів. В.Н. Чекер, М.М. Каськов. Луганськ, 2003.

8. Fromm E The Revolution of Hope. Toward a Humanized Technoloqy. - NY: 1968.

9. Sartre IP L'etre et le neant. Essav d'ontologie phenomenologiegue. - Paris. 1948.

10. Iaspers K. Philosophi, Bd 2. - B: 1948.

11. Diltey W. Geqammelto Schriften, Bd VII.

Размещено на Allbest.ru