Індукція та емпіричні узагальнення

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вищий навчальний заклад Укоопспілки

«Полтавський університет економіки та торгівлі»

Реферат

На тему: «Індукція та емпіричні узагальнення»

Виконала: студентка групи ПР-22

Антюхова Тетяна

Полтава - 2015

Зміст

Вступ

1. Індукція та емпіричні узагальнення

2. Повна індукція

3. Неповна індукція. Популярна індукція

4. Індукція методом добору

5. Індукція методом виключення

6. Емпіричні узагальнення

Список використаних джерел

Вступ

Філософія науки прагне відповісти на питання: що таке наукове знання, як воно влаштоване, які принципи його організації і функціонування, що собою являє наука як виробництво знань, які закономірності формування і розвитку наукових дисциплін, чим вони відрізняються одна від одної і як взаємодіють.

Наукове пізнання відзначається своєю упорядкованістю завдяки тому, що вчені використовують методи наукового пізнання, своєрідні дороговкази у складному лабіринті осягнення дійсності.

Класифікуючи методи за ступенем їх загальності, як правило, виділяють такі групи методів:

всезагальні методи (діалектика і метафізика);

загальні методи;

спеціальні методи, які застосовуються в окремих науках (скажімо, лише в біології).

Розрізняють також ті наукові методи, до яких вдаються на емпіричному рівні пізнання, і методи теоретичного осмислення дійсності.

Методи емпіричного рівня пізнання (вимірювання, порівняння, спостереження, експеримент) дають можливість накопичити емпіричні дані, факти, аналіз яких дає можливість продукувати понятійне знання.

Індукція -- метод пізнання, з допомогою якого на підставі знання властивостей, зв'язків чи відношень окремих предметів роблять висновок про наявність цих властивостей (зв'язків чи відношень) усіх предметів чи явищ відповідної предметної сфери.

1. Індукція та емпіричні узагальнення

Індукція (греч. epagoge, лат.(латинський) inductio -- наведення), вигляд узагальнень, пов'язаних з передбаченням результатів спостережень і експериментів на основі даних минулого досвіду. Саме тому і говорять про емпіричних, або індуктивних, узагальненнях, або про дослідні істини, або, нарешті, про емпіричні закони. Одним з виправдань індукції у практиці наукового дослідження служить пізнавальна необхідність загального погляду на групи однорідних фактів, що дозволяє пояснювати і передбачати явища природи і суспільного життя. У індукції цей загальний погляд виражається, як правило, за допомогою нових понять, як би що розшифровують «приховане значення» спостережуваних явищ, і закріплюється у формулюваннях причинних або ж статистичних законів.

Починається індукція зазвичай з аналізу і порівняння даних спостереження або експерименту. При цьому, у міру розширення безлічі цих даних, може виявитися регулярна повторюваність якої-небудь властивості або відношення.

Пізнання в будь-якій області науки і практики починається з емпіричного пізнання. У процесі спостереження однотипних природних і соціальних явищ фіксується увага на повторюваності в них визначених ознак. Стійка повторюваність наводить на думку, що кожний з таких ознак є не індивідуальним, а загальним, властивим усім явищам визначеного класу. Логічний перехід від знання про окремі явища до знання загальних відбувається в цьому випадку у формі індуктивного висновку чи індукції (від латинського inductio -- «наведення»).

Індуктивним називається умовивід, у якому на підставі приналежності ознаки окремим предметам, частинам деякого класу роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

В основі логічного переходу від посилок до висновку в індуктивному висновку лежить підтверджуване тисячолітньою практикою положення про закономірний розвиток світу, загальному характері причинного зв'язку, прояві необхідних ознак явищ через їхню загальність і стійку повторюваність. Саме ці методологічні положення виправдують логічну заможність і ефективність індуктивних висновків.

Основна функція індуктивних висновків у процесі пізнання - генералізація, тобто одержання загальних суджень. По своєму змісту і пізнавальному значенню - ці узагальнення можуть носити різний характер -- від найпростіших узагальнень повсякденної практики до емпіричних узагальнень у науці універсальних суджень, що виражають загальні закони.

Історія науки показує, що багато відкриттів у мікроекономіці були зроблені на основі індуктивного узагальнення емпіричних даних. Індуктивна обробка результатів спостережень передувала класифікації попиту та пропозиції. Індуктивним узагальненням зобов'язані багато гіпотез у сучасній науці.

Повнота і закінченість досвіду впливають на строгість логічного проходження в індукції, визначаючи, у кінцевому рахунку, демонстративність та недемонстративність цих висновків.

У залежності від повноти і закінченості емпіричного дослідження розрізняють два види індуктивних умовиводів: повну індукцію і неповну індукцію. Розглянемо їхні особливості.

2. Повна індукція

Повна індукція -- це умовивід, у якому на основі приналежності кожному елементу кожній частині класу визначеної ознаки роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

Індуктивні умовиводи такого типу застосовуються лише в тих випадках, коли мають справу з закритими класами, число елементів у яких є кінцевим і легко доступним для огляду. Наприклад, число держав у Європі, кількість промислових підприємств у даному регіоні, число нормальних предметів у цьому семестрі і т.п.

Представимо, що перед комісією поставлена задача перевірити знання такої найцікавішої дисципліни як логіка у даній групі. Відомо, що в її склад входить 25 студентів. Звичайний спосіб перевірки в таких випадках -- аналіз знань кожного з 25 студентів. Якщо виявиться, що усі вони знають предмет, то тим самим можна зробити узагальнюючий висновок: усі студенти відмінно знають логіку.

Виражена в посилках цього умовиводу інформація про кожен елемент в кожній частині класу служить показником повноти дослідження і достатньою підставою для логічного переносу ознаки на весь клас. Тим самим висновок в умовиводі повної індукції носить демонстративний характер. Це означає, що при істинності посилок висновок у висновку буде необхідно щирим.

В одних випадках повна індукція дає стверджувальні висновки, якщо в посилках фіксується наявність визначеної ознаки кожного елемента частини класу. В інших випадках висновок може виступати як негативне судження, якщо в посилках фіксується відсутність визначеної ознаки у всіх представників класу.

Демонстративність повної індукції дозволяє використовувати цей вид умовиводу в доказовому міркуванні. Застосовність повної індукції в міркуваннях визначається практичною перелічувамістю в безлічі явищ. Якщо неможливо охопити весь клас предметів, то узагальнення будується у формі неповної індукції.

3. Неповна індукція. Популярна індукція

Неповна індукція -- це умовивід, де на основі приналежності ознаки деяким елементам частинам класу роблять висновок про його приналежність класу в цілому.

Неповнота індуктивного узагальнення виражається в тім, що досліджують не всі, а лише деякі елементи частини класу. Логічний перехід у неповній індукції від деяких до всіх елементів частин класу не є задовільним. Він виправдовується емпіричними підставами -- об'єктивною залежністю між загальним характером ознак і стійкою їхньою повторюваністю в досвіді для визначеного роду явищ. Звідси широке використання неповної індукції в практиці. Так, наприклад, під час реалізації визначеного товару укладають попит, ринкову ціну й інші характеристики великої партії цього товару на основі перших вибіркових постачань. У виробничих умовах по вибіркових зразках укладають про якість тієї чи іншої масової продукції, наприклад, нафти, металевого листа, дроту; молока, круп, борошна -- у харчовій промисловості. індукція пізнання демонстративність вернадський

Індуктивний перехід від деяких до усіх не може претендувати на логічну необхідність, оскільки повторюваність ознаки може виявитися результатом простого збігу.

Тим самим для неповної індукції характерно ослаблене логічне проходження -- щирі посилки забезпечують одержання не достовірного, а лише проблематичного висновку. При цьому виявлення хоча б одного випадку, що суперечить узагальненню, робить індуктивний висновок неспроможним.

На цій підставі неповну індукцію відносять до правдоподібного (недемонстративного) умовиводу. У таких умововиводах - висновок випливає з щирих посилок з визначеним ступенем ймовірності, що може коливатися від малоймовірної до дуже правдоподібної.

Істотний вплив на характер логічного проходження у висновках; неповної індукції робить спосіб добору вихідного матеріалу, що виявляється в методичності систематичності формування посилок індуктивного умовиводу. По способі добору розрізняють два види неповної індукції: індукцію шляхом перерахування, що одержала назву популярної індукції, і індукцію шляхом добору, що називають науковою індукцією.

Популярною індукцією називають узагальнення, у якому шляхом перерахування встановлюють приналежність ознаки деяким предметам чи частинам класу і на цій основі проблематично укладають про його приналежність усьому класу.

У процесі багатовікової діяльності люди спостерігають стійку повторюваність багатьох явищ. У даній основі виникають узагальнення, що використовуються для пояснення що наступили, і пророкування майбутніх подій і явищ. Такого роду узагальнення бувають зв'язані зі спостереженнями над погодою, впливом ціни на якість, попиту на пропозицію. Логічний механізм більшості таких узагальнень -- популярна індукція. Її іноді, називають індукцією через просте перерахування.

Повторюваність ознак у багатьох випадках дійсно відбиває загальні властивості явищ. Без таких найпростіших узагальнень неможливий жоден вид трудової діяльності, будь те удосконалювання знарядь праці, розвиток мореплавання, успішне ведення землеробства, контакти між людьми в соціальному середовищі.

Популярна індукція визначає перші кроки й у розвитку наукових знань. Будь-яка наука починає з емпіричного дослідження -- спостереження над відповідними об'єктами з метою їхнього опису, класифікації, виявлення стійких зв'язків, відносин і залежностей. Перші узагальнення в науці зобов'язані найпростішим індуктивним висновкам шляхом простого перерахування повторюваних ознак. Вони виконують важливу евристичну функцію первісних припущень, здогадів і гіпотетичних пояснень, що мають потребу в подальшій перевірці й уточненні.

Чистий перечислівник узагальнення виникає вже на рівні пристосувально-рефлекторних реакцій тварин, коли повторювані роздратування підкріплюють умовний рефлекс. На рівні людської свідомості повторювальна ознака в однорідних явищах не просто породжує рефлекс чи психологічне почуття чекання, а наводить на думку про те, що повторюваність -- результат не чисто випадкового збігу обставин, а прояв якихось невиявлених залежностей.

В умовах, коли досліджуються лише деякі представники класу, не виключається можливість помилкового узагальнення. Прикладом цьому може служити одержане за допомогою популярної індукції і довгий час узагальнення, що існувало в Європі, наприклад, «Усі лебеді білі». Воно будувалося на основі численних спостережень при відсутності суперечних випадків. Після того як висадилися в Австралії в XVII в. європейці знайшли чорних лебедів, генералізація виявилася спростованою.

Помилкові висновки про висновки популярної індукції можуть з'явитися через недотримання вимог про облік суперечних випадків, що роблять узагальнення неспроможними.

Науковою індукцією називають умовивід, у якому узагальнення будується шляхом добору необхідних і виключення випадкових обставин.

У залежності від способів дослідження розрізняють: індукцію методом добору (селекції) і індукцію методом виключення (елімінації).

4. Індукція методом добору

Індукція методом добору, чи селективна індукція, -- це умовивід, у якому висновок про приналежність ознаки класу (безлічі) ґрунтується на знанні про зразок (підмножині), отриманому методичним добором явищ з різних частин цього класу.

Поняття розмаїтість умов спостереження виявляється дуже різним для конкретних видів безлічей. В одному випадку воно приймає характер просторової видовідмінності, в іншому -- тимчасової, у третьому -- функціональної, у четвертому -- змішаної.

Прикладом індукції методом добору може служити наступне міркування про знання учнів по логіці. Так, вибравши чотири студенти з задніх рядів з 25 учнів у цій групі, можна відзначити, що не в одного з них яких або знань не виявлено. Якщо на цій основі зробити узагальнення, що вся група не має ніякі знання по логіці, то очевидно, що така популярна індукція дасть малоймовірний висновок.

Інша справа, якщо вибір тієї ж кількості студентів буде зроблений не з задніх парт, а з урахуванням різного місцезнаходження і наявності розумного обличчя. Якщо обрані студентки з першої й останньої парти, з окулярами і без, виходить, можна з великою імовірністю припустити, що вся група має великі пізнання такого найцікавішого предмета, як логіка.

Достовірний висновок у даному випадку навряд чи буде обґрунтованим, оскільки не виключається можливість незнання предмета в студентів, що безпосередньо не опитувались.

5. Індукція методом виключення

Індукція методом виключення, чи елімінована індукція, -- це система умовиводів, у якій висновки про причини досліджуваних явищ будуються шляхом виявлення підтверджуючих обставин і виключення обставин, що не задовольняють властивостям причинного зв'язку.

Пізнавальна роль елімінованої індукції -- аналіз причинних зв'язків. Причинною називають такий зв'язок між двома явищами, коли одна з них -- причина -- випереджає і викликає інше -- дію. Найважливішими властивостями причинного зв'язку, що визначають методичність елимінованої індукції, виступають такі її характеристики, як: загальність, послідовність у часі, необхідність і однозначність.

Загальність причинного зв'язку означає, що у світі не існує безпричинних явищ. Кожне явище має свою причину, що може бути раніш чи пізніше виявлена в процесі дослідження.

Послідовність у часі означає, що причина завжди передує дії. В одних випадках дія настає слідом за причиною миттєво, у лічені частки секунди. Наприклад, постріл з вогнепальної зброї відбувається негайно ж, як тільки відбудеться запалення капсуля в патроні. В інших випадках причина викликає дію через більш тривалий проміжок часу. Наприклад, попит на продукцію може змінити ціну на неї через кілька годин, чи днів, місяців у залежності від обсягу попиту й еластичності пропозиції. У соціальній сфері причинні зв'язки можуть здійснюватися протягом багатьох місяців і років, у геології -- протягом століть і тисячоріч.

Оскільки причина завжди передує дії, то з багатьох обставин у процесі індуктивного дослідження відбирають лише такі, котрі проявилися раніш цікавлячої нас дії, і виключають з розгляду (елімінують) виниклі одночасно з ним і з'явилися після його.

Послідовність у часі -- необхідна умова причинного зв'язку, але саме по собі воно недостатньо для виявлення дійсної причини. Визнання цієї умови достатнім нерідко веде до помилки, що називається «після цього, виходить, через цього». Визначення обсягу виробництва, наприклад, схильні були раніш вважати причиною визначення ціни, тому що вартість сприймається пізніше кількості, хоча це одночасно протікають події.

Причинний зв'язок відрізняється властивістю необхідності. Це значить, що дія може здійснитися лише при наявності причини, відсутність причини з необхідністю веде до відсутності і дії.

Однозначний характер причинного зв'язку виявляється в тім, що кожна конкретна причина завжди викликає цілком визначене, відповідне їй дію. Залежність між причиною і дією така, що видозміни в причині з необхідністю волочуть видозміни в дії, і навпаки, зміни в дії служать показником зміни в причині.

Відзначені властивості причинної залежності виконують роль пізнавальних принципів, що раціонально направляють індуктивне дослідження і формуючих особливі методи встановлення причинних зв'язків.

Застосування методів елимінованої індукції зв'язано з визначеним огрубінням реальних взаємозв'язків між явищами, що виражаються в наступних допущеннях. Кожне з обставин вважається відносно самостійним і не вступає у взаємодію з іншими. Виділені обставини розглядаються як повний їхній перелік, і передбачається, що дослідник не упустив інших обставин.

Зазначені допущення в з'єднанні з основними властивостями причинного зв'язку складають методологічну основу висновків еломінованої індукції, визначаючи специфіку логічного проходження при застосуванні методів установлення причинних зв'язків.

Великий внесок у розвиток методів еломінованої індукції внесений натуралістами і філософами: Ф. Бэконом, Дж. Гер-шелем, Дж.С. Миллем.

6. Емпіричні узагальнення

Емпіричне узагальнення, згідно з В.І. Вернадським, є найважливішою логічною формою розвитку науки. Наукова діяльність усіх видатних натуралістів, підкреслював він, завжди так чи інакше була пов'язана зі створенням великих емпіричних узагальнень. Так, великими емпіричними узагальненнями є періодична система хімічних елементів Д.І. Менделєєва, еволюційна теорія Ч.Дарвіна. Як на приклад такого узагальнення Вернадський посилається на теорію будови і закономірностей еволюції Східно-Європейської платформи видатного російського геолога, президента Російської академії наук О.П. Карпинського.

Емпіричне узагальнення, підкреслював Вернадський, - це "основний елемент думки і знання натураліста", його "основне знаряддя"; воно є "міцним і непорушним ґрунтом науки, основним досягненням натураліста". Базисом емпіричного узагальнення є наукові факти. Воно спирається на точно встановлені факти та їх сукупності - наукові класифікації, з них воно цілком виходить, застосовуючи індуктивні методи виведення знань. Однак наукові факти входять в емпіричне узагальнення аж ніяк не в незмінному, спочатку даному вигляді. Перш ніж прийти на базі якого-небудь емпіричного матеріалу фактів до їх узагальнення, до побудови їх системи, до розкриття залежностей між ними, до виведення наукового закону та ін., наукова думка піддає ці факти довгій, кропіткій обробці і вивченню, що поєднане найчастіше з подоланням чималих труднощів, різних помилок і оман. Емпіричне узагальнення робить явним те, що у фактах містилося немовби в завуальованому вигляді і з цієї причини до певного часу було приховане від наукової узагальнюючої думки. Висвітлюючи факти з нового погляду, емпіричне узагальнення розвиває наукову думку, веде її уперед від невідомого, непізнаного до відомого, пізнаного.

Звідси випливає, що емпіричне узагальнення рухається далі звичайного опису і констатації фактів. Воно не може ковзати по їхній поверхні, а повинне заглиблюватися в них, розкривати істотні, внутрішні зв'язки і залежності між ними. Але це означає, що емпіричне узагальнення неминуче приходить, зокрема, до відкриття законів природи і до їх наукового формулювання. У працях Вернадського містяться вказівки на такі емпіричні узагальнення, що сприяли відкриттю важливих законів природи (серед них - закони Кеплера, закон збереження енергії, закон збереження маси, закони термодинаміки та ін.).

Емпіричне узагальнення не тільки будується на базі певного фактичного матеріалу, але, у свою чергу, спричиняє істотний зворотний вплив на нього. Зокрема, важлива методологічна роль емпіричного узагальнення стосовно наукових фактів, за В.І. Вернадським, полягає в тім, що воно виступає немовби в ролі компасу, керуючись яким наука дістає можливість відкривати нові, невідомі наукові факти. Останні можуть або вміщатися в рамки даного емпіричного узагальнення, або виходити за його межі, даючи поштовх різноманітним науковим відкриттям. Емпіричне узагальнення, підкреслював Вернадський, - це "могутній уловлювач фактів" .

Список використаних джерел

1. Вернадский В.И. Избр. соч. - М., 1960. - Т. 5.

2. Логіка М: Дрофа, 1995. - 256 с.

3. Логіка О: Банто: Уч. посіб. 2002. - 210 с.

4. Загальні основи логіки 10-11 кл.: Уч. посібник К.: 1996р. - 228 с

Размещено на Allbest.ru