Науковий метод та його основні етапи

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Актуальність роботи. Наука та наукова діяльність є невід'ємною складовою освітньої діяльності у вищих навчальних закладах. Наука - це динамічний розвиток системи знань про об'єктивні закони природи, суспільства і мислення, отриманих і перетворених у безпосередню продуктивну силу суспільства в результаті цілеспрямованої діяльності людей. Поряд із знаннями про об'єкти наука формує знання про методи і принципи наукової діяльності. Необхідність у висвітленні і систематизації цього знання обумовлює формування методології як особливої галузі наукового дослідження, яка грає важливу роль у наукових дослідженнях та має спрямовувати наукові пошуки. Тому вивчення наукових методів позначене особливою актуальністю. Метою роботи є визначення видів наукових методів та їхніх характеристик.

Для досягнення даної мети необхідно виконати наступні завдання роботи:

1) Визначити поняття «наука».

2) Розкрити сутність наукового дослідження.

3) Дослідити методи наукових досліджень та їхню класифікацію.

4) Визначити основні методи наукового дослідження.

Об'єктом дослідження є поняття «науковий метод».

Предметом дослідження є сутність поняття «науковий метод», характеристика наукового методу, види наукових методів та їх особливості, тому що досліджуючи ці явища ми розкриваємо поняття «наукового методу».

У процесі виконання роботи передбачено використання таких методів: аналізу, синтезу, дедукції, індукції та абстрагування. З метою вивчення окремих частин теми, поєднання цих частин у ціле; виявлення важливих властивостей даного явища; організації необхідного переходу від спільних явищ до частих та навпаки.

1. Поняття науки та наукової діяльності

1.1 Наука та її суттєві ознаки

Знання необхідні людині для орієнтації в навколишньому світі, для пояснення і передбачення подій, планування і реалізації діяльності та розробки інших нових знань. Знання найважливіший засіб перетворення дійсності. Вони становлять динамічну систему, що швидко розвивається, темпи зростання якої в сучасних умовах перевищують темпи зростання будь-якої іншої системи. Говорячи про знання, мають на увазі вищий рівень інформації, що функціонує в суспільстві. При цьому знання - це не вся інформація, а лише та її частина, яку людина перетворила і опрацювала особливим чином. У процесі перетворення інформація повинна набути знакової форми або бути представленою в цій формі за допомогою інших знань, накопичених у пам'яті, інформація повинна отримати суть і значення.

В нових соціально-економічних умовах спостерігається підвищення інтересу до наукового дослідження. Однак, прагнення до наукової роботи все частіше наштовхується на недостатнє оволодіння дослідниками системи методологічних і методичних знань. Цей факт істотно знижує якість виконання наукових робіт, не дозволяючи їх авторам в повній мірі реалізовувати свої можливості

Залучення до наукових знань, готовність і здатність студентів до проведення самостійних пошуків є об'єктивною передумовою успішного вирішення навчальних і наукових завдань. У свою чергу, важливим напрямом вдосконалення теоретичної і практичної підготовки є виконання студентами в процесі навчально-наукової діяльності різних письмових робіт.

Проаналізувавши джерела ми можемо сказати , що наука - це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.

Наука є найвищим щаблем розумового розвитку людини, вершинним і найспецифічнішим досягненням людської культури. Вона може сформуватися тільки за певних умов. Поняття «наука» в цьому специфічному значенні існує лише з часів великих давньогрецьких мислителів Платона й Аристотеля. Та вже в середньовіччі воно було відтиснуте на периферію людського буття. В епоху Відродження науку знову відновили в правах. Відтоді її позиції були непохитними.

Наука - сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

У процесі історичного розвитку наука перетворилася на продуктивну силу і важливий соціальний інститут. Вона впливає на державне, соціальне і громадське життя. Поняття «наука» охоплює як діяльність, спрямовану на отримання нового знання, так і результат цієї діяльності - суму здобутих на певний час знань, сукупність яких створює наукову картину світу.

Отже, наука є узагальненням реальності, сумою знань-суджень, що відповідають конкретному масштабу узагальнення.

Наука завжди розвивається у конкретних історичних умовах, які зумовлюються передусім рівнем розвитку суспільства. Властиві йому засоби виробництва і технології ставлять перед наукою конкретні завдання, створюють можливості реалізації її досягнень. Історії відомо чимало прикладів, коли суспільні відносини гальмували розвиток науки, перешкоджали використанню її відкриттів. У свою чергу, досягнення науки, технічний прогрес сприяють розвитку суспільства.

Наука виникає як спеціалізований та спеціально культивований вид пізнавальної діяльності, як свідоме нарощування техніко-технологічного аспекту пізнання та свідомості. За загальним погодженням сучасних дослідників, наука починається там і тоді, де й коли техніко-рецептурні знання про те, як слід діяти, щоб отримати певний результат, починають обґрунтовуватись, доводитись, аналізуватись. Загалом наука виникає як розроблення і фіксація внутрішньої необхідності у предметній діяльності людини. А тому вона повинна вбирати в себе принаймні такі змістові компоненти: за змістом її можна поділити на: знання про світ, про алгоритми дій та дійових операцій та знання про можливості людини в її ставленні до світу. Звідси випливає загальна класифікація наук:

1. науки про форми та сфери існуючого (природознавство, історія, соціологія, етнографія, анатомія, психологія та ін.);

2. науки логіко-методологічного напряму (математика, логіка, теорія систем, програмування та ін.);

3. гуманітарні науки (філософія, культурологія, філологія, релігієзнавство, естетика та ін.).

Лише беручи всі ці наукові напрями в комплексі, ми можемо скласти виправдане уявлення про науку взагалі. В загальному плані термін «наука» використовується у трьох основних значеннях:

1) в найширшому значенні - як будь який свідомо відфіксований досвід (в такому випадку ми кажемо «Це буде мені наукою»);

2) в нормативному значенні - як сукупність достовірних, перевірених та обґрунтованих знань у будь-якій сфері пізнання;

3) у вузькому значенні - як природознавство, в якому домінує логіко-математичний апарат.

Свого часу І. Кант виголосив тезу про те, що в кожній галузі знання рівно стільки науки, скільки в ній є математики. Математизоване природознавство, починаючи з XVII ст., стає у Європі взірцем науки як такої. Тому є своє пояснення, бо саме таке спрямування наукового натхнення призвело до швидкого технічного прогресу в Європі, Але таке тлумачення науки невиправдано звужує її зміст та функції.

Спираючись на розглянуті особливості науки, ми можемо виділити такі її суттєві ознаки:

1. наявність проаналізованого та систематизованого достовірного знання, узагальненого до ступеня вираження у ньому суттєвих зв'язків пізнаваної предметної галузі (відкриття та дослідження законів тих явищ, що вивчаються);

2. категоріальний каркас знання, що дає якісне окреслення предмету пізнання;

3. наявність особливої мови з точним закріпленням змісту за кожним терміном;

4. наявність методологічно-операційної складової частини, за допомогою якої можна як перевіряти наявні знання, так і отримувати нові;

5. єдність у цьому знанні функцій описування, пояснення та передбачення;

6. наявність вихідних принципів та аксіом, загальнофілософських припущень, що лежать в основі кожної науки, надаючи її змісту та викладу характеру системної єдності;

7. задоволення певної соціальної потреби;

У дещо спрощеному виразі характерні ознаки науки подають як єдність її мови, будови (в тому числі - і логіки) та функцій.

У реальному суспільно-історичному існуванні наука постає у трьох проявах:

1. певна сукупність знань, відомостей, інформації;

2. діяльність, спрямована на продукування таких знань;

3. сукупність соціальних колективів, інститутів та установ, що забезпечують здійснення зазначеної діяльності; серед численних наукових об'єднань особливого значення надають поняттю «наукове співтовариство» - це певна сукупність людей, що реально включені у взаємну діяльність в межах певної галузі наукового пізнання або в межах науки в цілому.

Загальні особливості пізнання проявляються у науці через наявність уній двох рівнів пізнання: емпіричного та теоретичного. На емпіричному рівні пізнання спрямоване на здобування наукових фактів. За висловом Ф. Бекон а, «факти - живлення науки». Основне завдання емпіричного пізнання - фіксація, нагромадження та перше опрацювання фактів. Тому і результатами емпіричного пізнання є факти та певні форми їх зведення, такі як класифікації, типологія, тарифікація та ін.

1.2 Наукове дослідження та його особливості

Виходячи з поняття «наука», ми можемо визначити поняття «наукова діяльність» - це інтелектуальна діяльність, спрямована на отримання й застосування нових знань для вирішення певних проблем та забезпечення функціонування науки як єдиної системи.

Наука як діяльність людей включає такі процеси:

1) формування знань, що відбувається внаслідок спеціально організованих наукових досліджень;

2) передавання знань, що виникає внаслідок комунікацій вчених та інших осіб, зайнятих науково-дослідною роботою. Комунікації можуть бути як формальними (наукові монографії, описи винаходів, матеріали наукових зібрань, форумів, конференцій, симпозіумів, наукові звіти, дисертації), так і неформальними (листування, бесіди, обмін препринтами, відбитками статей, а також поширені в теперішній час електронні журнали, електронна пошта, електронні конференції);

3) відтворення знань, що полягає у підготовці наукових кадрів, формуванні наукових шкіл.

Наукове дослідження - це цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають у вигляді системи понять, законів і теорій. Характеризуючи наукове дослідження, зазвичай вказують на наступні його відмітні ознаки:

1) це обов'язково цілеспрямований процес, досягнення усвідомлено поставленої мети, чітко сформульованих завдань;

2) це процес, спрямований на пошук нового, на творчість, на відкриття невідомого, на висунення оригінальних ідей, на нове освітлення розглянутих питань;

3) воно характеризується систематичністю: тут упорядковані, приведені у систему і сам процес дослідження, і його результати;

4) йому властива строга доказовість, послідовне обґрунтування зроблених узагальнень і висновків.

Об'єктом науково-теоретичного дослідження виступає не просто окреме явище, конкретна ситуація, а цілий клас подібних явищ і ситуацій, їх сукупність.

Мета, безпосередні завдання науково-теоретичного дослідження, полягають у тому, щоб знайти загальне у ряду одиничних явищ, розкрити закони, за якими виникають, функціонують, розвиваються такого роду явища, тобто проникнути в їхню глибинну сутність.

Сучасні наукові дослідження здійснюються за трьома напрямами:

1. Фундаментальні наукові дослідження, які ґрунтуються на глибокому й всебічному вивчені предмета з метою отримання нових основоположних знань та з'ясування закономірностей досліджуваних явищ. Термін «фундаментальний» відображає спрямованість цих наук на дослідження - це дослідження основних законів природи.

2. Прикладні наукові дослідження - це дослідження, що використовують досягнення фундаментальної науки для вирішення практичних задач.

3. Науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки - тут поєднуються наука з виробництвом, забезпечуючи таким чином як наукові, так і технічні проробки цього проекту.

Основні засоби науково-теоретичного дослідження:

1) сукупність наукових методів, всебічно обґрунтованих та зведених в єдину систему;

2) сукупність понять, строго визначених термінів, пов'язаних між собою і утворюють характерну мову науки.

Діяльність людей в будь-якій її формі (наукова, практична і т.д.) визначається цілим рядом факторів. Кінцевий її результат залежить не тільки від того, хто діє (суб'єкт) або на що вона спрямована (об'єкт), але і від того, як відбувається даний процес, які способи, прийоми, засоби при цьому застосовуються. Це і є проблеми методу.

Проаналізувавши першоджерела, ми можемо зробити такі висновки:

Наукою ми називаємо процес творчої діяльності, який направлений на отримання нових знань, результатів цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів.

Можна сказати, що наука склалася історично і являє собою струнку систему понять і категорій, пов'язаних між собою за допомогою суджень (міркувань) та умовиводів.

У сучасному суспільно-історичному існуванні наука постає як певна сукупність знань, відомостей, інформації; діяльність, спрямована на продукування таких знань; сукупність соціальних колективів, інститутів та установ, що забезпечують здійснення зазначеної діяльності.

Наукове дослідження - процес вивчення і пізнання дійсності, зв'язків між окремими явищами навколишнього середовища та їх закономірностей. Пізнання є складним процесом свідомості людей. Воно, по суті, являє собою рух до більш точних і повних знань. Цей шлях можливо пройти за допомогою наукових досліджень.

Наукове дослідження характерне тим, що воно є систематичним, обов'язковим цілеспрямованим процесом; досягненням сформульованих завдань, процесом, спрямованим на пошук нового.

2. Методи наукових досліджень

2.1 Науковий метод і його роль у пізнанні

Метод науки - визначений шлях дослідження, форма теоретичного освоєння дійсності. Метод - спосіб досягнення визначених результатів у пізнанні і практиці. Методи науки - це система регулятивних принципів, відповідно до яких будується пізнавальна теоретична діяльність людини, самі знання, їхня реконструкція і перетворення.

Щоб метод науки став науковим, він повинен забезпечувати одержання системи знання про сутність і закономірності досліджуваного предмета. Такий метод будується і функціонує відповідно до принципів детермінованості, об'єктивності, відповідно до закономірностей об'єкта, що пізнається, чи самого процесу пізнання.

Науковий метод виступає визначеною формою знання. У ньому не просто фіксуються найбільш загальні закономірності практики пізнання і пізнаваних предметів. У наукових методах вони перебудовуються, реконструюються і виступають у вигляді визначеної системи категорій і законів тієї чи іншої науки. Як система категорій метод науки є визначений аспект тих же теоретичних знань, але при їхньому обертанні. Це теорія в дії, теорія, спрямована на збагнення нових об'єктивних істин.

Метод евристичний відображає закономірність об'єктивного світу, виходячи з мети, як людина повинна діяти, щоб осягнути нове в пізнанні і практиці. Ця суб'єктивна сторона методу іноді абсолютизується, і тоді він представляється сукупністю процедур, що не має відношення до об'єктивного світу.

Закономірності об'єктивної дійсності, що виступають основою формування наукового методу, у практиці і теорії пізнання перебудовуються таким чином, щоб система, яка відповідає методу категорій і законів науки, отримала риси визначеності і тотожності, відносної строгості, однозначності і сталості.

Визначеність і тотожність методу передбачаються гносеологічною основою, що фіксує загальні закономірності у всіляких предметах пізнання. Науковий метод повинен бути відносно строгим. Він використовується для одержання визначених знань і рішення визначених задач. Такими особливостями метод пізнання може володіти тоді, коли загальні закономірності, як гносеологічна основа методу, будуть реконструйовані у вигляді системи категорій і законів відповідної науки.

Важливою характеристикою методу науки є його однозначність. Якщо строгість характеризує метод насамперед за формою, то однозначність - за змістом, результативністю. Знання, що отримують за допомогою методу (чи системи методу), не повинні бути логічно суперечливими. Інакше істинні та помилкові висловлювання у відповідних наукових теоріях можуть бути доведені і спростовані.

Науковий метод повинен бути ефективним, економним, простим, плідним і евристичним. Так, якщо метод ефективний, то він дає можливість досягти мети за кінцеву кількість кроків, довести (чи спростувати) ту чи іншу систему. Ефективність логічних методів, по суті, зводиться до проблеми можливості розв'язання, тобто до знаходження ефективної процедури розпізнавання.

Якщо метод науки економний, то ціль у пізнанні досягається без введення ряду додаткових допоміжних правил, понять, принципів. Задача в пізнанні розв'язується по можливості найкоротшим і разом з тим дуже доказовим і переконливим шляхом. Економним є дедуктивний метод.

Метод науки повинен бути простим, тобто доступним для розуміння і використання в пізнанні рядом дослідників. Метод науки можна вважати простим, якщо він сам по собі чи без істотних змін і доповнень достатній для пізнання сутності предмета.

Важливою рисою наукового методу є його плодотворність. Остання означає, що науковий метод повинен давати можливість одержувати знання, організовані в систему, де кожен елемент строго позначений і може бути охарактеризований по тому місці, що він займає в системі, як, наприклад, у періодичній системі хімічних елементів Д.І. Менделєєва. Плідний метод при деякій модифікації дає можливість екстраполювати сформульовані закони (і структури) на інші предметні області пізнання.

Науковий метод припускає такий процес пізнання, котрий дає можливість одержувати знання, які перевіряються та мають пророчу силу і наступність з попереднім знанням.

Отже, методологія - це складна, динамічна, цілісна, субординована система способів, прийомів, принципів, різних рівнів сфери дії, евристичних можливостей змісту і структур. Розробка універсально-теоретичних методів є необхідною умовою становлення і розвитку науки як форми раціонально-теоретичної свідомості.

2.2 Класифікація наукових методів

Як зазначають науковці, наукові методи поділяються на: загальнонаукові та частково наукові методи. Загальнонаукові методи. Вони використовуються також усіма чи майже усіма науками, але, на відміну від загального методу, не на всіх етапах пізнавального процесу, а тільки на конкретно визначених для розкриття певних сторін чи властивостей предмета.

Часткові методи. Вони призначені для дослідження конкретних явищ дійсності і застосовуються, як правило, в межах однієї науки. До таких методів належать, наприклад, різні методи якісного аналізу в хімії, спектроскопія і спектрографія у фізиці; метод мічених атомів у біології; лінійне і динамічне програмування в математиці; анкетування в конкретних соціологічних дослідженнях тощо.

Фундаментальним, узагальненим методом пізнання дійсності є діалектичний метод. Об'єктивну основу його утворюють найбільш узагальнені закони розвитку матеріального світу. Діалектичний підхід дає змогу обґрунтувати причинно-наслідкові зв'язки, процеси диференціації та інтеграції, постійну суперечність між сутністю і явищем, змістом і формою, об'єктивність в оцінюванні дійсності.

Діалектика виступає як знаряддя пізнання у всіх галузях науки і на всіх етапах наукового дослідження. Вона визначає позиції дослідника, стає основою інтерпретації об'єкта та суб'єкта пізнання, процесу пізнання та його результатів. Виходячи з того, що кожне наукове дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному (коли здійснюється процес накопичення фактів) і теоретичному (на якому здійснюється узагальнення знань), відповідно до цих рівнів загальні методи пізнання умовно ділять на три групи:

1) методи емпіричного дослідження (спостереження, порівняння, вимірювання, експеримент);

2) методи теоретичного дослідження (ідеалізація, формалізація, логічні й історичні методи);

3) методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях (абстрагування, аналіз і синтез, індукція й дедукція, моделювання).

2.3 Загальнонаукові методи дослідження

Кожна наука застосовує певні методи дослідження, їх поділяють на загальні, характерні для більшості наук, і конкретні, які використовуються окремими науками. До методів, які застосовуються майже в усіх науках, належать: емпіричний, теоретичний методи та методи, які є спільними для емпіричного та теоретичного методів дослідження.

Методи емпіричних досліджень.

Емпіричне дослідження об'єкта, як правило, починається із спостереження. Спостереження являє собою цілеспрямований і планомірний процес сприйняття предметів і явищ об'єктивного світу, їх властивостей. Воно завжди включає такі етапи:

1. вибір об'єкта і тем дослідження;

2. опис результатів;

3. аналіз;

4. висновки.

Хоч спостереження належить до емпіричного рівня пізнання, мислення в ньому відіграє активну роль, визначаючи пізнавальну мету, забезпечуючи раціональне вираження результатів дослідження у формі понять, знань, схем та ін. Спостереження може проводитись у природних або штучних умовах.

Збирання фактів (від лат. factum «зроблене»; «те, що відбулося»), їх первинний опис, узагальнення і систематизація - характерні ознаки емпіричного пізнання. Будь-яке наукове дослідження розпочинається зі збору, систематизації та узагальнення фактів.

Емпіричний рівень дослідження складається з двох стадій (етапів). На першій стадії відбувається процес отримання фактів. Першоджерелом будь-якого факту є реальна дійсність: події, діяльність людей, соціальних груп, партій, держави в різних сферах суспільного життя, природні явища та процеси. У процесі дослідження часто використовуються вторинні і навіть третинні джерела фактів: свідчення очевидців, документи, мемуари, наукові праці інших дослідників, статистичні дані тощо.

Використовуючи різні шляхи та прийоми, дослідник вичленовує і накопичує факти - емпіричну основу наукового дослідження. Друга стадія передбачає первинну обробку, систематизацію та оцінку фактів у їх взаємозв'язку, тобто осмислення і жорсткий опис здобутих фактів у термінах наукової мови, їхню класифікацію та виявлення залежностей між ними.

Дослідивши джерела, ми можемо сказати, що до методів емпіричного дослідження відносять такі методи: спостереження, експеримент, порівняння, опис, вимірювання.

Спостереження - це цілеспрямоване вивчення предметів, що переважно спирається на дані органів чуттів (відчуття, сприйняття, уявлення). Під час спостереження отримуються знання не лише про зовнішні сторони об'єкту пізнання, але й про його суттєві властивості. Спостереження може бути безпосереднім та опосередкованим. Останнє здійснюється за допомогою різних приладів і технічних засобів, а з розвитком науки стає все більш складним.

Експеримент - це цілеспрямоване і активне втручання у хід процесу, що вивчається, відповідні зміни об'єкта чи його відтворення у спеціально створених і контрольованих умовах. Основними стадіями здійснення експерименту є: планування і будова; контроль; інтерпретація результатів.

Експеримент має дві взаємопов'язані функції: дослідну перевірку гіпотез і теорій, а також формування нових наукових концепцій. У залежності від цих функцій виділяють експерименти: дослідницький (пошуковий), перевірочний (контрольний), відтворюючий, ізольований тощо, а у залежності від характеру об'єктів - фізичні, хімічні, біологічні, соціальні і т.ін.

Отже, експеримент - це найбільш загальний емпіричний метод пізнання, який не лише включає спостереження й вимірювання, а й здійснює перестановку, зміну об'єкта дослідження тощо. У цьому методі можна виявити вплив одного чинника на інший. Емпіричні методи пізнання відіграють велику роль у науковому дослідженні. Вони не лише є основою для закріплення теоретичних передумов, а й часто становлять предмет нового відкриття, нового наукового дослідження.

Порівняння - це пізнавальна операція, що лежить в основі умовиводів щодо схожості чи відмінності об'єктів (або ступенів розвитку одного й того ж об'єкта). За допомогою порівняння виявляють якісні й кількісні характеристики предметів. Найпростішим і важливим типом відносин, що виявляються у ході порівняння, є відносини тотожності й відмінності. При цьому порівняння має смисл лише у сукупності «однорідних» предметів, що утворюють клас. Воно є основою такого логічного прийому як аналогія і є вихідним пунктом порівняльно-історичного методу.

Останній є таким, за допомогою якого шляхом порівняння виявляється загальне і особливе в історичних та інших явищах, досягається пізнання різних ступенів розвитку одного і того ж явища чи різних існуючих явищ. Цей метод дозволяє виявити і співставити рівні у розвитку явища, що вивчається, ті зміни, що відбулися, визначити тенденції розвитку.

Опис - пізнавальна операція, що полягає у фіксуванні результатів досліду (спостереження чи експерименту) за допомогою певних систем позначень, що прийняті у науці. Вимірювання - це сукупність дій, що виконуються за допомогою засобів вимірювання з метою знаходження числового значення вимірюваної величини у прийнятих одиницях виміру.

Методи теоретичних досліджень.

До методів теоретичних досліджень відносять формалізацію, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний метод і сходження від абстрактного до конкретного.

Формалізація - це відображення знання у знаково-символічному вигляді (формалізованій мові). Остання створюється для точного виразу думок з метою виключення можливості неоднозначного їх розуміння. За умов формалізації роздуми щодо об'єктів переносяться у площину оперування зі знаками (формулами).

Формалізація будується на відмінностях природних і штучних мов. Адже природні мови як засіб спілкування характеризуються багатозначністю, багатогранністю, гнучкістю, неточністю, образністю тощо, а формалізовані (штучні) мови призначені для більш точного і чіткого вираження значення.

Аксіоматичний метод - це спосіб побудови наукової теорії, при якому в її основу покладені деякі вихідні положення - аксіоми (постулати), з яких вся решта тверджень цієї теорії виводиться суто логічним шляхом, шляхом доказу. Для виводу теорем з аксіом формуються спеціальні правила виводу. Аксіоматичний метод є лише одним з методів побудови наукового знання. Він має обмежене застосування, оскільки вимагає високого рівня розвитку аксіоматизованої змістовної теорії.

Гіпотетико-дедуктивний метод - це метод наукового пізнання, сутність якого полягає у створенні системи дедуктивно пов'язаних між собою гіпотез, з яких виводяться твердження щодо емпіричних фактів. Звідси, метод ґрунтується на виведені умовиводів з гіпотез та інших посилань, істинне значення яких невідоме. А це означає, що умовивід, отриманий на основі даного метода, буде мати лише вірогіднійсний характер.

Сходження від абстрактного до конкретного - це метод теоретичного дослідження і викладу, який полягає у русі наукової думки від вихідної абстракції (однобічне, неповне знання) через послідовні етапи поглиблення і розширення пізнання до результату - цілісному відтворенню у теорії предмета, що досліджується.

Передумовою даного метода є сходження від чуттєво-конкретного до абстрактного, виокремлення у мисленні окремих сторін предмета та їх «закріплення» у відповідних абстрактних визначеннях. Рух пізнання від чуттєво-конкретного до абстрактного - це рух від одиничного до загального, тут домінують такі логічні прийоми як аналіз та індукція.

Загальнонаукові методи.

Загальнонаукові методи використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях. До них належать аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, індукція і дедукція, узагальнення, аналогія і моделювання та системний аналіз. До основних загальнонаукових методів відносяться: аналіз, синтез, абстрагування, ідеалізація, узагальнення, індукція, дедукція, аналогія, моделювання та системний підхід.

Аналіз - це поділ об'єкта на складові частини з метою їх самостійного вивчення, розчленування певного явища на окремі властивості чи відношення. Видами аналізу є : механічний поділ; визначення динамічного складу; виявлення форм взаємодії елементів цілого; знаходження причин явищ; виявлення рівня знання та його структури тощо. Різновидом аналізу є поділ на класи (множини) предметів на підкласи - класифікація і періодизація.

Синтез - це об'єднання, реальне і розумове, різних сторін, частин предмета в єдине ціле. Синтез - це не довільне поєднання розрізнених частин, «шматочків» цілого, а діалектична єдність з виділенням сутності. Слід розрізняти аналіз і синтез у науковому дослідженні від аналізу і синтезу у формальній логіці. Як відомо, в логіці під синтезом розуміють будь-яке поєднання за заданими ознаками.

У науковому світі дослідження до однієї групи включаються лише ті відомості, які відповідають головним, визначальним ознакам. Кожна наука має свій специфічний предмет дослідження, тому з'являються притаманні саме їй прийоми аналізу й синтезу, систематизації результатів спостереження, експерименту та обробки дослідних даних.

Аналіз і синтез змістовно пов'язані між собою. Аналізуючи явище, розкладаючи його на складові й вивчаючи кожну окремо, слід розглядати їх як частини єдиного цілого. Завдання аналізу - це виділення тієї частини, з якої сам предмет виникає і розвивається. Об'єкт у синтезі становить єдність протилежностей, при цьому відтворюються його виникнення і розвиток. Якщо спочатку синтез виступає в аналізі, то потім включає аналіз у себе.

Абстрагування - це процес мисленевого відволікання від ряду властивостей і відносин явища, яке вивчається, з одночасним виділенням властивостей (насамперед, суттєвих, загальних), що цікавлять дослідника. Існують різні види абстракцій: абстракції ототожнення, ізолююча абстракція, абстракція актуальної нескінченності, абстракція потенційної здійснюваності.

Абстракції різнять також за рівнем (порядком). Абстракції від реальних предметів носять назву абстракцій першого порядку; абстракції від абстракцій першого рівня - другого порядку тощо. Найвищім рівнем абстракції характеризуються філософські категорії.

Абстрагування у процесі наукового пізнання тісно пов'язане з конкретизацією (від лат. cocretus - густий, твердий) - методом дослідження предметів в усій їх різнобічності, якісному різноманітті реального існування, на відміну від абстрактного, відверненого вивчення предметів. При цьому предмети досліджуються в умовах їх існування, історичного розвитку.

Метод дозволяє досліднику перевірити правильність уявлень, отриманих абстрагуванням, про властивості реально існуючих предметів, процесів, наскільки достовірні отримані дані стосовно реально існуючих об'єктів, предметів. Систематичний перехід від конкретного до абстрактного і навпаки дозволяє впевнитись у достовірності отриманих даних, є обов'язковою умовою глибокого вивчення об'єктів природи, процесів у рослинах тощо.

Узагальнення - це процес становлення загальних властивостей і ознак предметів. Воно тісно пов'язано з абстрагуванням. Гносеологічною основою узагальнення є категорії загального та одиничного. Загальне є філософською категорією, що відображає схожі, повторювані риси та ознаки, що належать кільком одиничним явищам чи всім предметам даного класу, а одиничне - виражає специфіку, своєрідність саме даного явища (чи групи явищ однакової якості), його відмінність від інших. Узагальнення не може бути нескінченним. Його межею є філософські категорії, що не мають родового поняття і тому узагальнювати їх не можна.

Індукція - логічний прийом дослідження, що пов'язаний з узагальненням результатів спостереження та експерименту і рухом думки від одиничного до загального. Оскільки досвід завжди є нескінченним, тому індуктивні узагальнення носять проблематичний характер. Індуктивні узагальнення розглядаються як дослідні істини чи емпіричні закони.

Серед індуктивних узагальнень важлива роль належить науковій індукції, яка, крім формального обґрунтування, узагальнення, яке отримане індуктивним шляхом, дає додаткове змістовне обґрунтування його істинності, - у тому числі за допомогою дедукції (теорій, законів). Наукова індукція дає достовірний висновок завдяки тому, що акцент робиться на необхідних, закономірних і причинних зв'язках.

Дедукція - це, по-перше, перехід у процесі пізнання від загального до одиничного, виведення одиничного із загального; по-друге, процес логічного висновку, тобто переходу за тими чи іншими правилами логіки від деяких даних пропозицій-посилань до їх наслідків (висновків). Сутність дедукції полягає у використанні загальних наукових положень для дослідження конкретних явищ.

У процесі пізнання індукція та дедукція нерозривно пов'язані між собою, хоч на певному рівні наукового дослідження одна з них переважає. При узагальненні емпіричного матеріалу й висуванні гіпотези провідною є індукція. У теоретичному пізнанні важлива насамперед дедукція, яка дозволяє логічно впорядкувати експериментальні дані й побудувати теорію, яка спирається на логіку їх взаємодії. За допомогою дедукції і завершують дослідження.

Аналогія - встановлення схожості в деяких властивостях і відносинах між нетотожніми об'єктами. На підставі виявленої схожості робиться відповідний висновок - умозаключення за аналогією. Аналогія дає не достовірні, а вірогіднісні знання. У висновку за аналогією знання, яке отримано від розгляду певного об'єкта («моделі»), переноситься на інший, менш досліджений і менш доступний для дослідження об'єкт.

Моделювання - це метод дослідження об'єктів на їх моделях. У логіці і методології науки модель - це аналог певного фрагменту реальності, породження людської культури, концептуально-теоретичних образів тощо. Форми моделювання різноманітні і залежать від використання моделей і сфери застосування моделювання. За характером моделей виокремлюють матеріальне (предметне) та ідеальне моделювання, яке виражене у відповідній знаковій формі.

Системний підхід - це сукупність загальнонаукових методологічних принципів (вимог), в основі яких лежить розгляд об'єктів як систем. До числа цих вимог відносяться:

1. виявлення залежності кожного елемента від його місця і функцій у системі з урахуванням того, що властивості цілого не можна звести до суми властивостей цих елементів;

2. аналіз того, наскільки поведінка системи зумовлена як особливостями її окремих елементів, так і властивостями її структури;

2. дослідження механізму взаємодії системи і середовища;

3. вивчення характеру ієрархічності, притаманного даній системі;

4. забезпечення всебічного багатоаспектного опису системи;

5. розгляд системи як динамічної цілісності, що розвивається.

Отже, теоретичні дослідження повинні бути творчими, їхньою метою є одержання нової, корисної інформації. Спростувати існуючі або створити нові наукові гіпотези, глибоко пояснити процеси або явища, які раніше були не зрозумілі або недостатньо вивчені. Творчість удосконалює існуюче рішення, що приводить до нового, оригінального рішення. Оригінальність проявляється в неповторній точці зору на процес.

Проаналізувавши літературу присвячену методам наукових досліджень, ми можемо зробити такі висновки:

Цілеспрямована діяльність з формування й розвитку наукового знання реалізується за допомогою історично вироблених засобів, способів, методів. Роль методів у науковому пізнанні дуже важлива. Метод - в самому широкому сенсі слова - «шлях до чого-небудь», спосіб діяльності суб'єкта в будь-якій її формі. Поняття «методологія» має два основних значення: система визначених способів і прийомів, застосовуваних у тій або іншій сфері діяльності.

Наукові методи поділяються на : загальнонаукові та частково наукові методи. Загальнонаукові методи використовуються також усіма чи майже усіма науками. Часткові методи призначені для дослідження конкретних явищ дійсності і застосовуються, як правило, в межах однієї науки.

Кожне наукове дослідження може відбуватись на двох рівнях: емпіричному і теоретично, відповідно до цих рівнів загальні методи пізнання умовно ділять на три групи: 1) методи емпіричного дослідження , 2) методи теоретичного дослідження , 3) методи, що можуть бути застосовані на емпіричному і теоретичному рівнях.

До методів емпіричного дослідження відносяться такі методи: експеримент, порівняння, опис та вимірювання.

До методів теоретичних досліджень відносять формалізацію, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний метод і сходження від абстрактного до конкретного.

Що стосується загальнонаукових методів, вони використовуються в теоретичних і емпіричних дослідженнях. До них належать аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, індукція і дедукція, узагальнення, аналогія і моделювання та системний аналіз.

Висновки

науковий емпіричний формалізація

Ми розкрили значення поняття «наука». Це процес творчої діяльності по отриманню нового знання, і результат цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних принципів. Наука - сфера людської діяльності, функцією якої є вироблення і систематизація об'єктивних знань про дійсність; одна з форм суспільної свідомості.

Визначили поняття «наукове дослідження» - це цілеспрямоване пізнання, результати якого виступають у вигляді системи понять, законів і теорій. Наукове дослідження характерне тим, що воно є систематичним, обов'язковим цілеспрямованим процесом; досягненням сформульованих завдань, процесом, спрямованим на пошук нового.

Дослідили методи наукових досліджень та їхню класифікацію. Метод у найзагальнішому значенні - це певний спосіб дослідження якоїсь проблеми чи завдання, тобто метод являє собою систему правил, принципів і прийомів підходу до вивчення явищ і закономірностей розвитку природи, суспільства і мислення або практичної перетворюючої діяльності людини.

Наукові методи поділяються на : загальнонаукові та частково наукові методи. Загальнонаукові методи використовуються також усіма чи майже усіма науками. Часткові методи призначені для дослідження конкретних явищ дійсності і застосовуються, як правило, в межах однієї науки.

До загальнонаукових методів відносяться: методи емпіричного дослідження (експеримент, порівняння, опис та вимірювання); методи теоретичного дослідження (формалізація, аксіоматичний метод, гіпотетико-дедуктивний метод і сходження від абстрактного до конкретного); спільні методи для емпіричного та теоретичного дослідження. До них належать аналіз і синтез, абстрагування і конкретизація, індукція і дедукція, узагальнення, аналогія і моделювання та системний аналіз.

Література

1. Білуха М.Т. Методологія наукових досліджень: Підр. / М.Т. Білуха. - К.: АБУ, 2002. - 480с.

1. Білуха М.Т. Основи наукових досліджень: Підр. / М.Т. Білуха. - К.: Вища школа, 1997. - 271с.

2. Бірта Г.О. Методологія і організація наукових досліджень / Г.О. Бірта, Ю.Г. Бургу. - К.: Центр учбової літератури, 2014. - 142с.

3. Британ В.Т. Организация вузовской науки: опыт и уроки / В.Т. Бирта. - К.: Лыбидь, 1992. - 168с.

4. Єріна А.М. Методологія наукових досліджень: Навч. пос. / А.М. Єріна. К. : МОН, 2004. - 216с.

5. Ковальчук В.В. Основи наукових досліджень: Навч. пос. / В.В. Ковальчук, Л.М. Моїсєєв. - 2-е вид., доп. і перероб. - К. : Видавничий дім «Професіонал», 2004. - 208с.

6. Колесников О.В. Основи наукових досліджень / О.В. Колесников. - К.: Центр учбової літератури, 2011. - 144с.

7. Крушельницька О.В. Методологія і організація наукових досліджень: Навч. пос. / О.В. Крушельницька. - К. : Кондор, 2003. - 192с.

8. Лудченко А.А. Основы научных исследований: Учеб. Пособ. / А.А. Лудченко, Я.А. Лудченко, Т.А. Примак. - К.: Т-во «Знання», 2000. - 114с.

9. Ніколаєнко С.М. Вища освіта - джерело соціально-економічного і культурного розвитку суспільства: рекомендовано Мин.образования / С.М. Ніколаєнко. - К. : Знання, 2005. - 319с.

Размещено на Allbest.ru

...