Заслуги давньогрецького філософа Платона в естетиці

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат на тему

Заслуги давньогрецького філософа Платона в естетиці

Зміст

ВСТУП

1. Естетичні погляди Платона на проблеми розвитку мистецтва та його роль в розвитку суспільства

2. Естетичне виховання з поглядів Платона

3. Проблема прекрасного в естетиці Платона

ВИСНОВОК

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

Вступ

Творчість філософа Древньої Греції Платона (427-347 р.р. до н. е.) і на цей час залишається в центрі уваги дослідників різних напрямків.

Праці Платона цікаві тому, що вони віддзеркалюють бурхливі події тієї епохи, в якій вони були написані - це період класичної Греції V-IV ст. до н.е.

В рефераті розглядаються основні естетичні погляди Платона. Саме з естетичних поглядів античних філософів розпочинається діалектичне розуміння створення основних теорій щодо визначення першооснови Всесвіту, осмислення людиною свого місця у світі, почуття, які виявляє людина, коли стикається чи то з виробом мистецтва, яке може проявитися у відчутті людини різного спектру емоцій, чи то у повсякденності, яку треба розглядати як вияв естетичної діяльності. З філософії Платона розпочинається вічна боротьба ідеалізму та матеріалізму, платонівські "ідеї" (прообрази) є зразком того, що потім проявляє себе в матеріальному вимірі. Платонівський абсолютний ідеалізм потім знайде своїх послідовників у Європі.

Його творчість відкриває нову епоху в історії античної естетики та філософії в цілому - період високої класики. Найбільш видатними працями філософа Платона, що містять виклад теорії естетичного є: "Іон", "Гіппій Більший", "Банкет", "Федон", "Федр", "Філеб", "Софіст", "Держава", "Республіка". Естетичні проблеми тісно пов'язані в філософії Платона з проблемами метафізики та етики. Саме в його філософії естетичні поняття були введені в систему понять філософії, а головним поняттям естетики стало прекрасне. Естетичні погляди Платона вливаються в русло основних положень його філософії. Значну увагу Платон присвятив дослідженню соціальних питань. Його погляди надають змогу більш досконально підійти до вивчення понять суспільства і держави, а потім порівняти їх з сучасними концепціями цих явищ.

1. Естетичні погляди Платона на проблеми розвитку мистецтва та його роль в розвитку суспільства

платон естетичний мистецтво прекрасний

Слово «естетика» - грецького походження, у перекладі означає - той, що має відношення до чуттєвого сприйняття. Естетика міцно укоренилася у філософській термінології, і вже з XVIII ст., їй надали статусу науки, що вивчає лише «філософію прекрасного», або філософію мистецтва. В естетиків з'явився самостійний предмет вивчення.

Предметом естетики є чуттєве пізнання навколишньої дійсності з її різноманітними напрямками: природою, суспільством, людиною та її діяльністю в усіх життєвих сферах, у тому числі і у виробничій. Так, з естетичними властивостями явищ і предметів зустрічаємося, коли розглядаємо чудові квіти, величні споруди (наприклад, церкви, пам'ятки давнини тощо), нові іноваційні технічні винаходи (комп'ютери, машини, роботи та ін.), які створені працею людини, коли пишаємося високогуманними вчинками людей, високохудожніми творами мистецтва. Про людей, чутливих до краси, говоримо, що вони мають естетичне почуття. Процес сприймання естетичного називаємо естетичним сприйняттям, результатом якого є естетичне переживання.

Отже, естетичні почуття, переживання, естетична насолода виступають як вияви естетичного ставлення до предметів або явищ дійсності. Різноманітні естетичні відношення, що виникають у людини (соціальної групи, суспільства) до дійсності, можна віднести до загального поняття «естетичне». Дослідження естетичного (виступають як категорії науки естетики) припускає аналіз найбільш загальних характеристик, сторін, які належать певним - естетичним об'єктам дійсності, наприклад, прекрасним, піднесеним, трагічним та інше.

Одним з головних питань в естетиці є питання про мистецтво. Естетика досліджує загальні закономірності розвитку мистецтва, які виявляються у його розмаїтті. Вона вивчає процес художньої творчості, її суб'єкт, об'єкт та засоби творення, процес художнього сприймання мистецтва та ін., тому що мистецтво існує лише у соціально-комунікативній системі: художник - мистецтво - глядач. У цьому зв'язку до предмета естетики як науки належить включити такі проблеми, як художнє сприймання, художня оцінка, художні засоби, художній смак та ін.

У політичному й культурному житті Греції роль мистецтва була дуже велика і очевидна. Вона ґрунтувалася на цілій системі виховання панівного класу античного суспільства. Серед головних питань були такі: як саме діє мистецтво на людину, як формує відчуття провини і думки людей, впливає на їх моральність, політичну свідомість та поведінку. Тим паче, що і сам Платон був надзвичайно обдарованою у мистецькому відношенні особистістю - великим майстром слова діалогічної форми, першокласним митцем і неперевершеним ерудитом.

Велика заслуга Платона у тому, що він одним з перших побачив у мистецтві засіб виховання певного типу людини. Сучасний тип не відповідав ідеалу Платона, і він у своїх діалогах створив нове вчення, частково яке походить з різних віків доплатонівської Греції, але загалом спрямоване завжди до "ідеального" майбутнього людини, де вона має в "ідеальній" державі жити нова "ідеальна" людина, вихована засобами "ідеального" мистецтва.

Для Платона мистецтво стає критерієм моральності, соціального устрою, політичного добробуту у державі і водночас, знаряддям справедливості, бо йому мало б підпорядковуватися все. Отже, намічається основна тенденція у руслі якої розвивається естетичне вчення Платона - мистецтво як виховання і впливу на суспільно-політичне життя.

Будучи учнем Сократа, Платон багато уваги приділяв естетиці, але за своїми працями він йде значно далі. Заслуга Сократа в тому, що він підкреслив зв'язок естетичного і етичного, морального і доброго. Його ідеал - прекрасна духом людина. Для Платона мистецтво стає вже критерієм моральності, соціального устрою, політичного благополуччя в державі і, одночасно, знаряддям справедливості, тому що їй повинно підкорятися все.

У період Платона реальністю античного рабовласницького суспільства був суто паразитичний "стан" люмпен-пролетарів, які мали необмежену кількість вільного часу, які не виробляли абсолютно нічого для споживчого способу життя. Вони навіть наполегливо вимагали від своєї держави як "хліба", так й "видовищ", і рабовласницька держава мала знаходити кошти, щоб задовольнити ці вимоги громадян, оскільки афінська аристократія добре розуміла, що нагодований натовп знає, як "вбити" вільний час, ніж натовп просто голодних людей (у своїх діалогах Платон згадує про "трутнів", про святковий натовп, народні збори, театри й судилища). Крім абсолютно споживчого стану люмпен-пролетаріїв в афінському полісі існував ще один споживчий стан, який також мав значну кількість вільного часу - тобто рабовласницька аристократія, яка брала участь у державних та фінансових справах. Усе, це свідчить про те, якою важливою соціально-політичною проблемою виступала в афінському суспільстві - проблема дозвілля. Необхідно було заповнити дозвіллям всіх, хто мав вільний час (навіть зайнятих будь-якою продуктивною діяльністю). Цьому могло посприяти - мистецтво, але те мистецтво, яке організоване належним чином, покликане впливати на свідомість людей, щоб їх почуття та думки відповідали ідеалу античного рабовласницького поліса. Слова про соціальні умови, в яких у той час розвивалося мистецтво Греції, і підводить нас безпосередньо до аналізу естетичних поглядів Платона, бо вчення про естетичне виховання стає центральним у його проекті ідеальної держави.

Платон вбачав вихід з кризи в розбудові поліса на ідеальних засадах, де разом із змінами в економічній, політичній, соціальній сферах, надається величезна увага питанням виховання громадян.

Духовна спадщина давніх греків, врає своєю глибиною дослідження в різних сферах людського буття, широтою поглядів, оригінальністю мислення. Багато чого з їх напрацювань до сих пір не перевершені сучасними дослідниками. Можна припустити, що деякі з їх ідей, навіть до кінця не зрозумілі нашим сучасникам. Особливо це стосується філософських поглядів про час, простір, розвиток, існування надприродних сил, тощо.

Платон значну свою увагу присвятили дослідженню соціальних питань. Суспільство, як і людину, вони не відрізняли від світу речей. Суспільство для них - це і є держава, яка складається з кількості людей або сімей. Хоча держава і суспільство на сьогоднішній день - це, дуже різні поняття.

Платон в своїх творах надавав пріоритет пануючим верствам суспільства: царської родині, аристократам, багатіям, військовим керівникам. Вони, на його думку, є основою і запорукою справедливого розвитку суспільства.

Він підходив до розгляду соціального з ідеалістичної точки зору. Платон показував людям можливість існування ідеальної держави у площині надреального, він нібито обвинувачував їх в неспроможності побудувати таку державу в реальних умовах.

У своїх творах Платон багато говорив про справедливість, в той же час він одночасно обґрунтовував жахливе становище рабів, які були на той час основою економічного розвитку та розквіту грецьких міст.

Погляди Платона не відповідають сучасним концепціям відносно найкращої форми державного устрою. Якщо на сьогоднішній день загальновизнаною формою є демократія, то Платон додержувався думки, що це є монархія або влада аристократії.

2. Естетичне виховання з поглядів Платона

Погляди Платона на виховання формувалися під впливом історичної дійсності, а саме під впливом кризи полісної організації, яка в IV в. до н.е. стала вже безперечним фактом. Платон присвятив рішенню цієї насущної проблеми два найбільш великих твори - "Держава" і "Закони", де представив у всій повноті свою концепцію перетворення суспільства на ідеальних засадах. В основу цих проектів Платон поклав ретельно продуману систему виховання. Звернення до питань виховання цілком з'ясовне з погляду того, що поліс представляв з себе, перш за все колектив громадян, від якого залежало яке буде життя в полісі, яким буде сам поліс, як форма організації життя громадян.

Платон розділяє процес виховання на дві різні системи - примусову та гімнастичну. Вони складають, за Платоном, одну нерозривну єдність. За допомогою першої, мислитель пропонує вдосконалити етичні якості, а за допомогою другої - фізичні. В ідеалі громадянин повинен уявляти собою доброчесну, фізично розвинену та у військовому відношенні підготовлену людину.

Таким чином, погляди Платона на виховання не представляють з себе щось замкнуте і відірване від дійсного життя. Багато з того, що було запропоновано ним, вже мало місце в існуючій практиці. Заслуга мислителя полягає у тому, що він зумів вибрати найкраще і використати в своїх теоретичних концепціях.

Мистецтво, яке організоване певним чином, покликане впливати на свідомість людей так, щоб лад їх почуттів і думок відповідав ідеалу античного рабовласницького поліса. А це означає, що питання про мистецтво не могло не виступати у платонівські часи як безпосередньо політичне питання. Згадка про соціальні умови, в яких у той час розвивалося мистецтво Греції, і підводить нас безпосередньо до аналізу естетичних поглядів Платона, бо вчення про естетичне виховання і виявляється центральним у його проекті ідеальної держави.

Платон вбачав вихід з кризи в розбудові поліса на ідеальних засадах, де разом із змінами в економічній, політичній, соціальній сферах, надається величезна увага питанням виховання громадян.

Погляди Платона на виховання формувалися під впливом історичної дійсності, а саме під впливом кризи полісної організації, яка в IV в. до н.е. стала вже безперечним фактом. Тому Платон присвятив рішенню цієї насущної проблеми два найбільш великих твори - "Держава" і "Закони", де представив у всій повноті свою концепцію перетворення суспільства на ідеальних засадах. В основу цих проектів Платон поклав ретельно продуману систему виховання.

Звернення до питань виховання цілком з'ясовне з погляду того, що поліс представляв з себе, перш за все колектив громадян, від якого залежало яке буде життя в полісі, та яким буде сам поліс, як форма організації життя громадян.

Вчення Платона про естетичне виховання людини полягає в боротьбі проти всякого психологізму і суб'єктивізму, в боротьбі проти всякої вишуканості та витонченості, в боротьбі проти філософського декадансу. Платон проповідував ідеал сильної, але обов'язково простої людини, в якій душевні здібності не диференційовані настільки, щоб суперечити одна одній, і не настільки ізольовані від зовнішнього світу, щоб протистояти йому егоїстично.

Гармонія людської особистості, людського суспільства та різноманітної природи навколо людини - ось постійний і незмінний ідеал Платона протягом усього творчого шляху.

Платон ставить життя вище мистецтва, відстоюючи необхідність підпорядкування мистецтва суспільним потребам. Згідно поглядів Платона, тільки мистецтво не може існувати як ізольована та самостійна галузь, так як така ізоляція неможлива. За Платоном, вона також неможлива ні для філософії, ні для релігії, ні для науки, ні для держави, ні для ремесла, ні, для особистого або сімейного життя. Відсутність подібної ізоляції і створює, на думку Платона, ту загальну гармонію, без якої неможлива "ідеальна" держава.

Мистецтво є головним фактором у житті суспільства "ідеальної" держави (форму якого розробив Платон) з двох причин:

1. Мистецтво має заповнити все дозвілля людей і супроводжувало їх у всіх справах, так щоб всі вони провели життя "в жертвоприношеннях, святах і танцях" ("Закони"); так, щоб кожен з них - будь то чоловік або жінка - жив би, "грав" ("Закони").

2. Мистецтво, за Платоном, має, з одного боку, сформувати відомий їм "благонастрій" ("Держава") і душу кожної людини певним, визначеним законним чином, для того щоб поєднати "гімнастику з музикою". Гімнастика, як і мистецтво, має відігравати вирішальну роль у вихованні людини. З іншого боку (як наслідок першого), мистецтво має протягом усього життя громадян, підтримувати створений їм душевний настрій.

Платон майже в кожній своїй роботі так чи інакше придавав велике значення питанням мистецтва. З всього цього складається певна форма філософської теорії Платона - теорія мистецтва. Так, важливу роль відводив Платон для мистецтва у своєму діалогу "ідеальної" держави.

Якщо підсумувати всі заборони, що зазначені в "Державі" і "Законах" стосовно мистецтва, то загальна картина виглядатиме наступним чином.

Перша велика група заборон випливає з платонівських уявлень про роль мистецтва у формуванні молодого покоління. У зв'язку з цим формуються заборони, мета яких - усунути всі "непедагогічні" мотиви, що існували в мистецтві (міфології) платонівських часів.

По-перше, пропонується вилучити з числа допустимих при вихованні всі твори, в яких описуються дії богів, що є непристойними з етичної чи "політичної" точки зору (наприклад, війни, інтриги та інші).

По-друге, пропонується викреслити з числа допустимих при вихованні дітей та юнацтва ті художні твори, в яких викладаються релігійно-міфологічні уявлення, здатні, за Платоном, послабити мужність майбутніх воїнів, захисників держави і закону ("Держава").

По-третє, пропонується виключити з числа допустимих при вихованні дітей та юнацтва твори, в яких постають у несприятливому світі герої - діти богів: "так, ми не допустимо і не погодимося, ніби Ахіллес був настільки користолюбцем, що міг взяти подарунки Агамемнона" ("Держава"). Всі ці групи заборон проходять червоною стрічкою через всю платонівську "Державу".

По-четверте, пропонується заборонити, як не відповідають цілям виховання молодого покоління, всі ті твори мистецтва, які суперечать принципу тотожності щастя і справедливості для кожного громадянина, постульовано автором "Держави" і "Законів".

Друга група заборонних вимог Платона, випливає з уявлень філософа про роль мистецтва в "охороні" людських душ "від зовнішніх ворогів" ("Держава").

Під групу заборон потрапляють твори, що суперечать законам "про образ богів". Причому, Платон вважає можливим поширювати згадані заборони лише на твори "молодого покоління мудреців" ("Закони").

Переважна частина заборонних вимог у цій групі стосується вже не стільки змісту тих чи інших творів мистецтва, скільки форми мистецтва взагалі: жанрів, видів і родів мистецтва, їх співвідношення, порівняльної цінності і т.п. При цьому платонівський розгляд поглиблюється на питання про право на існування різних способів художнього втілення (наприклад, різних музичних ладів і інструментів), різних художніх манер і прийомів виконання.

Платон створив своєрідну класифікацію мистецтва поезії - одна з перших спроб, це розділи поезію на роди. В основу цієї класифікації Платон започаткував міру "наслідування", він винайшов, що "цілком через наслідувавння створюються трагедія і комедія" ("Держава"), оскільки в них доводиться імітація всіх персонажів творів. Тобто, Платон виступає супротивником і трагедії і комедії. Перше цілком суперечить платонівському ідеалу "щасливої людини", другий - він представляє лише як "жартівливе відтворення ... людей потворних". Платон - законодавець нездоланної дистанції між виконавцями та мешканцями: актори - раби і "чужинні найманці", а глядачі - це вільні громадяни.

Що стосується інших родів мистецтва, наприклад, музики, то філософ наклав ряд заборон і на неї: він відкинув цілий ряд музичних ладів, наприклад, іонійський і лідійський, залишивши для громадян майбутнього суспільства тільки дорійський і фрігійський лади. Тут вирішальну роль відіграло вчення про "етос", - греки вважали, що кожен лад (музичний) по-своєму виховував громадян етично і естетично. Накладена була заборона і на ряд музичних інструментів: тригона, пекіди і флейти, тому що Платон вважав, що "не потрібно ні багатострунних інструментів, ані інструментів, які грають на всіх ладах "(" Держава ").

Платон, виступає не тільки як вищий суддя, але і як творець вищого зразка в мистецтві, на якого повинні орієнтуватися поети та художники в "ідеальній" державі.

Оскільки філософ був переконаний, що приємною може стати "будь-яка Муза", до якої привчені слухачі, остільки питання про відповідні обдарування і таланти (так само як і питання про майстерність) взагалі не хвилювали його. Платон схильний дозволити поетові свободу творчості.

Турбував його чисто технічний бік справи: як залучити людей похилого віку до "оспівування самого прекрасного", подолавши природну огиду навчених життям людей до всього "несерйозного", зокрема, до хороводів та співу, властивим молодості. Ці труднощі, пов'язані ще й з тим, що люди похилого віку взагалі не дуже охоче виступають з піснями, соромлячись своєї сивини.

Платон пропонує використати цей "дар Діоніса", щоб зламати останню перешкоду, яка заважає людям похилого віку виступати з повчальними піснями ("Закони ").

Так виглядає програма передбачених Платоном заходів в області поезії, музики і співу. Що ж до танців і хороводів, то справжня їх мета полягає в тому, щоб людина, яка в них бере участь, все життя "носила", втілювала у форму зовнішньої поведінки таку "естетичну уніформу", яка породжувала б і зберігала у його душі певний настрій - "етос".

Мистецтво, таким чином має замкнути, в якесь несуперечливе ціле державну ідеологію, згідно з якою Закон і політична чеснота цілком збігаються з Красою і особистим щастям окремого індивіда. Воно має дати універсальну, що охоплює всі зв'язки індивіда з навколишнім світом форму, за допомогою якої філософ міг би заздалегідь визначити всю систему зовнішніх проявів кожного індивіда, привівши її у відповідність зі своїми "Законами".

Вся сукупність проблем, що виникли у зв'язку з вдосконаленням витончених мистецтв від інших ремесел, естетичних переживань, у зв'язку з виділенням художньої свідомості в особливу сферу, підпорядковану принципом насолоди, як вищого так і абсолютного, вирішувалася Платоном настільки ж радикально, як і однозначно.

Перспективу вирішення естетичних проблем, що виникали у той час, Платон бачив на шляху ліквідації самих умов, що їх породжують, на шляхи повернення суспільства до такого стану, що виключало б саму можливість виникнення цих проблем.

Але оскільки ця перспектива висувалася в той період, коли процеси, яких хотів би запобігти Платон, практично вже повністю панували в сфері художньої культури, оскільки був неминучий розрив між тим, чого хотів би досягти сам філософ і тим, що мало статися з цього реально, що мало б означати здійснення платонівських заходів на ділі.

3. Проблема прекрасного в естетиці Платона

Термін «категорія» (від грец. - висловлення, ознака), вживається для визначення найбільш узагальнених, фундаментальних понять, в яких відображена історія освоєння суспільством навколишнього світу за законами краси. Категорії застосовуються як специфічний апарат аналізу естетичного багатства дійсності та мистецтва.

Спроби визначити категорію «прекрасне», співвіднести його з більш вузькими поняттями, зокрема з поняттями «краса», «піднесене», були з перших кроків становлення естетичного знання. Так, Платон намагався пояснити, чим відрізняється вислів «що прекрасне» від «що таке прекрасне». У діалогах «Тімей», «Філеб» він, спираючись на піфагорійську традицію, визначав прекрасне як певну математичну пропорцію.

Факт існування таких категорій як добро і зло, обов'язок, совість, справедливість та ін. свідчить не лише про певну позитивну спрямованість людської свідомості, але і про її прагнення піднестись до морального вищого. Всі категорії естетики тільки тоді набувають змісту, коли вони складають цілісну взаємопов'язану систему, в якій кожна включена в необхідні зв'язки і не замінюється іншими.

Серед багатьох понять, за допомогою яких естетика описує свій предмет, особливе місце займають естетичні категорії. Гармонія і міра, прекрасне і потворне, піднесене і низьке, трагічне і комічне тощо - це духовні моделі естетичної практики суспільства, яка створює не тільки світ і багатство естетичних цінностей та потреб, а й систему понять і категорій, в яких закріплено досвід естетичного освоєння світу людиною. В цих логічних формах представлено весь історичний набуток людської естетичної діяльності, тобто різновиди діяльності закріплені в певних формах думки. Саме тому осягнення змісту основних естетичних категорій, проникнення в закономірність існування естетичних явищ є важливим завданням естетичної науки.

Категорії не є якимись нерухомими, незмінними сутностями. Навпаки, вони історично змінюються і розвиваються, відображаючи певні етапи у розвитку людського пізнання. слід дотримуватися історичного підходу, розглядати їх у розвитку, становленні, враховуючи виникнення і походження, причини розвитку та зміни їхнього змісту.

Подібні судження про гармонію і міру свідчать, що естетичне значення цих понять не виділялось з життєво-практичної або моральної сфер в епохи, коли мистецтво ще не відокремилось від інших сфер суспільного життя. Та вже в епоху грецької класики виник цілий ряд вчень про гармонію, які вплинули на подальший розвиток естетики і формування системи понять, що відбивали специфіку естетичної практики.

Проблема естетики розглядаються у Платона в діалогах: "Гіппій Більший", "Держава", "Федр", "Софіст", "Бенкет", Закони та др. [1]. Важливою проблемою для філософів виступає проблема прекрасного. У діалозі "Гіппій Більший" Платон прагне знайти те, що є прекрасним для всіх і завжди. У тутешньому ж, доступному людському сприйняттю, панує розмаїття, все мінливе і минуще. А прекрасне існує вічно, воно ні виникає, ні знищується, ні збільшується, ні убуває, воно перебуває поза часом, поза простором. Воно протистоїть красі чуттєвих речей, отже, почуттєві речі є джерелом краси. З цього випливає, що єдиний спосіб розуміння прекрасного - не художня творчість і сприйняття мистецького твору. Раціональність цього міркування у тому, що Платон шукає джерело краси в об'єктивних умовах, поза суб'єкта, він, вірний своєї ідеалістичної концепції прекрасного.

Почуття реальності невідступно володіє Платоном, він говорить про закономірності буття. У мистецтві Платон теж бачить свої закономірності, він прагне до об'єктивності щодо питань естетики.

У російській поезії красиву дівчину порівнюють з ласкавим Сонцем - «красна дівиця» (від кольору і тепла Сонця). А от для країн Сходу, тут поети порівнюють дівчину з Місяцем. Кожне з яких є чудове й істинне для свого місця. В обох діє одна й та сама закономірність, але дає різні наслідки, А це означає, що реальні предмети, які оцінюються як прекрасні, різняться між собою. Отже, прагнення з'ясувати сутність прекрасного, зіставляючи між собою найчудовіші предмети, не має сенсу.

Основні естетичні категорії «прекрасне», «трагічне» і «комічне» - це своєрідна модель естетичної практики, логічна форма фіксації історичного досвіду естетичної діяльності, фундамент естетичного аналізу мистецтва. Аналіз естетичних категорій має суттєве значення для художньої критики, об'єктивної аргументації оцінки того чи іншого твору, глибокого розуміння творчої діяльності митця.

Серед найвищих цінностей людства є: істина, добро і краса, а саме остання займає особливе місце в житті людини. Саме краса здавна була предметом дискусій, зіткнення різних думок і уявлень. Важко визначити, коли у мові з'явилось поняття прекрасне, однак відомо, що історичні уявлення про красу нерідко суперечать одне одному.

Так, ще два з половиною тисячоліття тому давньогрецький філософ Платон у діалозі «Гіппій Більший», де відтворюється бесіда Сократа із софістом Гіппієм про прекрасне, дав своє уявлення про цю категорію. На Сократове запитання «Що таке прекрасне?» Гіппій відповідає: це, мовляв, прекрасна дівчина, прекрасний горщик або прекрасна кобилиця. Така відповідь не задовольнила Сократа, тому, що Гіппій назвав красу окремих предметів, які не відображають сутність прекрасного.

У своїй праці Платон відкидає й інші відомі йому концепції прекрасного, зокрема, що прекрасне - це щось вигідне, доцільне або - якесь чуттєве задоволення. На його думку, «прекрасне за своєю природою щось, по-перше, вічне, тобто таке, що не знає ні народження, ні загибелі, ні зростання, ні зубожіння, а по-друге, не в чомусь прекрасне, а в чомусь потворне, не колись, десь, для когось і порівняно з чимось прекрасне, а в інший час, в іншому місці, для іншого і порівняно з іншим потворне..., всі ж інші різновиди прекрасного причетні до нього таким чином, що вони виникають і гинуть, а його стає ні більше, ні менше і ніяких впливів воно не відчуває». В цьому визначенні Платон дає уявлення про прекрасне як «одвічну ідею», до якої реальні прекрасні предмети мають лише опосередковане відношення.

Категорія «прекрасне» визначає явища з точки зору їх досконалості як такі, що володіють вищою естетичною цінністю. Проблема співвідношення реального та ідеального у становленні прекрасного, з'явившись в умовах античності, залишається в естетиці актуальною і в наш час.

Давньогрецька естетика не тільки сформувала «прекрасне» як одну з основних естетичних категорій, а й використовувала систему таких суміжних понять, як «користь», «доцільність», «міра». «благо», «доброчинність», «чуттєвість», через застосування яких намагалася якомога повніше охарактеризувати цю категорію.

З часів античності проблема прекрасного завжди була об'єктом теоретичної уваги, і кожний новий історичний період вносив щось своє в поняття краси й прекрасного, у визначення тих понять, узагальнення яких дає змогу говорити про категорію прекрасного.

Так, середньовіччя залишило нам дослідження проблеми прекрасного, протиставляючи поняттю «прекрасне» поняття «відповідне». Розвиваючи цю ідею, Платон вважає, що прекрасне само цінне, а відповідне містить момент користі, доцільності. «Прекрасне» і «відповідне» мають антиподні категорії: «прекрасне» - «потворне»; «відповідне» - «недоладне».

Нагадаємо, що твори Платона написані у формі діалогу - розмови, бесіди, полеміки чи суперечки двох або більше осіб. Найчастіше Платон веде діалог із Сократом чи з його другом Федоном, філософом Гіппієм та іншими. Залучення до бесіди кількох учасників давало змогу Платону відтворити різні точки зору на якусь проблему, поставити питання, на які ще треба було знайти відповідь. Греки вважали, що у суперечці народжується істина, і саме через відтворення суперечки Сократа з співбесідниками. Платон «підводив» читача до сприйняття саме його (платонівської) точки зору.

Платон, аналізуючи погляди Сократа, наводить висловлювання Геракліта про те, що найкрасивіша мавпа потворна, якщо її порівнювати з людиною, а наймудріша людина при порівнянні з богом здається мавпою. Отже, прекрасне - це не окремий предмет, а дещо спільне для ряду речей або явищ.

Найбільше досягнення діалогів Платона передусім і полягає у відтворенні тих точок зору, які вже існували:

прекрасне - це конкретний фізичний предмет, конкретне явище;

прекрасне - це чуттєве задоволення;

прекрасне - це математично точні пропорції.

Платон чітко не визначає прекрасне, проте воно для нього - це передусім дещо надзвичайно об'ємне за своїм змістом, це «сутність», це «ідея». У своїх діалогах «Тімей», «Філеб» та «Пір» Платон намагається визначити якомога більше ознак прекрасного, водночас розробляє своєрідну «сходинку краси»: спираючись на людські почуття, краса «рухається» від краси окремих тіл до ідеї красивого тіла взагалі, від тілесної краси до краси духовної. Існують і більш високі ступені краси - краса законів і, нарешті, краса чистого знання.

Платон вважав, що тільки любов прекрасного відкриває очі цього прекрасного, що тільки любов до знань є знання справжнє. Люблячий завжди геніальний, т.п. він відкриває предметові любов, те, що приховано від будь-якого не люблячого. А творець у таких галузях: в особистих відносинах, в науці, в мистецтві, в суспільно-політичної діяльності, - є любляча людина. Тільки їй відкриті нові театральні ідеї, які вона хоче втілити в життя. Так, художник, відчуваючи любов до предмета мистецтва і вбачаючи у ньому те, що криється з іншого боку (впливаючи на мистецтво), у процесі акта творчості створює щось прекрасне, а точніше, його копію.

Отже, Платон намагався розкрити розвиток такого складного поняття, як «прекрасне», від нижчої тілесної краси до краси вищої - абсолютної. Для естетиків грецької класики мистецтво так само, як і естетична свідомість в різних її формах, є відтворенням прекрасного буття, що визначається мірою, порядком, гармонією. Саме ж буття прекрасне незалежно ні від чого. Воно абсолютно прекрасне.

Висновок

Платон - самий перший представник однієї з найбільших течій філософської думки - об'єктивного ідеалізму. Об'єктивний ідеалізм живий і до цього дня, він отримав широке поширення серед буржуазних вчених. Тому, суперечка про філософію Платона, про його окремі філософські погляди - це і є суперечка про об'єктивний ідеалізм взагалі, а виявлення коренів об'єктивного ідеалізму - є детальний розбір філософських концепцій Платона, як батька і засновника цієї філософії. Платон жив і діяв в ту фатальну епоху античного світу, коли гинув старий класичний поліс. У цьому сенсі Платон завжди був ворогом лише обивателів, які вже всього досягли, і яким не потрібно нічого, крім побутового благополуччя; адже кожна людина, незадоволена навколишньою її дійсністю і хто хоче, хоч як-небудь її змінити, так чи інакше повинна мати якусь ідеологію, якісь принципи та ідеї, щось вище, в ім'я чого необхідно змінювати сьогодення і заради чого тільки й варто жити. Самовіддане служіння ідеалу - все це на тисячоліття зробило філософію Платона популярною, хоча конкретна оцінка її завжди була різною, і у своєму конкретному вигляді, безумовно, заслуговує критики. Конкретна мораль Платона пішла в глибини історії, стала музейним експонатом. Проте, з формальної сторони ідейність, необхідність якої відстоював Платон, ніколи не вмирала. Проблема ідейності жива до цих пір і в нашому суспільстві. Проблема ця існує вже тисячоліття. А ідея всебічного виховання людської особистості актуальна і для філософії Платона, і для нашої моралі. Таким чином, секрет тисячолітньої значимості Платона полягає в змісті його філософії та моралі, в спрямованості його наукових, релігійних, естетичних та соціологічних теорій. В ній все-таки залишалося чимало цінного, сюди можна віднести: конструктивно-логічні принципи, ідеї самовідданого служіння суспільству, пафос світової гармонії, принциповий антидогматизм, неспокійний драматичний діалог і мова - ось у чому розгадка таємниці тисячолітньої значимості Платона.

Список використаних джерел

1. Естетика: Навчальний посібник. / М.П. Колесніков та ін. - К.: Юнірком Інтер, 2003. - 208 с.

2. Богомолов А.С. Античная философия. - М.: Мысль, 1991.

3. Лосев А.Ф. Историческое время в культуре классической Греции: (Платон и Аристотель) - В книге "История философии и вопросы культуры". - М., 1975.

4. Нерсесянц В.С. Платон. - М.: Юридическая литература, 1984.

5. Платон. Фидр. - М.: Прогресс, 1989.

6. Левчук Л.Т., Оніщенко О.І. Основи естетики: Навчальний посібник. - К.: Вища школа, 2000. - 271 с.

7. Естетика: Підручник / Л.Т. Левчук, Д.Ю. Кучерюк, В.І. Панченко; За заг. ред. Л.Т. Левчук. - К.: Вища школа, 2000. - 399 с.

8. Шаповалова М.С., Рубанова Г.Л., Моторний В.А. Історія зарубіжної літератури: Середні віки та Відродження. - Львів, 1982.

9. Левчук Л.Т., Оніщенко О.І. Основи естетики: Навч посібник. - К.: Вища школа, 2000. - 271 с.

10. Левчук Л.Т. Естетика: Підручник для гуманітарних вищих навчальних закладів. - К., 2000. - 178 с.

11. Асмус В.Ф. Платон (из серии "Мыслители прошлого). - М., 1975.

Размещено на Allbest.ru