Юридична компаративістика: філософсько-методологічні засади

У підрозділі 3.1. “Філософські основи компаративізму та особливості їх прояву в сфері права” висвітлено результати дослідження співвідношення філософії компаративізму, правового компаративізму та правової реальності.

У контексті плюралізму культур, “неуніверсальності” постмодернізму, локальності та культурної зумовленості будь-яких теоретичних схем, визнання розмаїття світоглядів, установлення спільного та відмінного між ними в процесі їх реальної взаємодії автором доводиться, що виникнення та становлення компаративізму є не наслідком якойсь окремої філософії, а результатом взаємодій різних філософських систем.

Філософія компаративізму, на думку автора, переважно раціональним чином елімінує абсолютизацію універсальності та унікальності, детермінованості і спонтанності, хаосу і порядку, базується на їх відносності, додатковості, циклічності та випадковості взаємоперетворень і через них оптимізує, гармонізує модернізм і постмодернізм, осмислює світ як плюралістичний, багатовимірний, багатополюсний через розмаїття форм пізнання адекватних його природі та культурній своєрідності суб'єкта пізнання. Осмислення філософії компаративізму через категорії спільного та різного, пропорційності, необхідності та випадковості, сталості та мінливості й інших уможливлює автору запропонувати власну інтерпретацію філософії компаративізму на основі визнання фундаментальності діалектики категорій “одне - друге - інше”.

Багатоаспектність “спільного і різного” між філософією компаративізму та правовою сферою суспільного життя автор розглядає через поняття правового компаративізму, компаративності права, які, маючи як спільне для них особливості прояву компаративізму у праві, є різними аспектами “діалогу” чи “адіалогу” останніх. Якщо правовий компаративізм відображає особливості компаративізму як світогляду і форми філософського осмислення правової реальності, “спільне і різне” соціального та правового, то компаративність права - як унікальність його компаративної природи, так і своєрідність права як форми компаративного пізнання, тобто те компаративне, що має виключно правову природу, є додатковим, не звідним до інших проявів компаративізму.

Дисертант привертає увагу на те, що в онтологічному аспекті правовий компаративізм відображає існування права як складової соціального буття, а компаративність права - його компаративну змістовність: рівність - нерівність, міру, можливість - дійсність, необхідність - випадковість, свободу - свавілля, владність - добровільність тощо. Унікальна конфігурація цих складових притаманна виключно праву, яке в цьому випадку виступає як “інше” стосовно до соціальних явищ.

Гносеологічний аспект осмислення плюралізму співвідношень компаративізму і правової сфери зумовлюється, на думку автора, множинністю форм пізнання права і права як форми пізнання, а аксіологічний - багатоманітністю правових цінностей і цінностей права, правових оцінок, їх обумовленості розмаїттям правових культур, а так само й антицінностей, тоді як антропологічний “зріз” - плюралізмом суб'єктів права, країн і цивілізацій, множинністю форм суб'єктивації онтології, гносеології та аксіології компаративізму і правової реальності.

Автор підсумовує, що філософія компаративізму - це один із можливих ракурсів його осмислення (поряд з релігійним, міфологічним, повсякденним, практичним та ін.), не звідна до існуючих філософських систем, відбиває спільне і відмінне між ними і потребує подальшого осмислення. Перспективними напрямами досліджень цієї проблематики є розробка компаративної філософії права, компаративної філософії соціальної регуляції.

У підрозділі 3.2. “Правова реальність в аспекті глобалізації та плюралізації світу” подано результати дослідження глобалізації та плюралізації світу як домінуючих тенденцій розвитку людства та особливостей осмислення їх прояву в правовій реальності у формі правового глобалізму та правового плюралізму.

На основі дослідження різноманітних теорій “світосистемності”, глобалізації світу, “глокальності”, “детериторіальності”, “віртуальної” глобалізації та їх адаптації до особливостей правового простору автором розробляється та обґрунтовується поняття “правової глокальності” як альтернативи радикальності “універсального” у світосистемних та “плюрального” у цивілізаційних теоріях, у якому “знімається”, але не елімінується опозиція глобальне - локальне за допомогою поняття “глокальне”, що, не заперечуючи унікальності глобального і локального, відображає їх неподільність та взаємозалежність. Доповнення цього поняття положеннями щодо глобальності локальних небезпек і транснаціоналізації соціального простору (У. Бек), його різноплощинності, детериторіальності та віртуальності (А. Аппадураї, М. Уотерс) у межах дихотомії реальне - віртуальне дає можливість автору, дослідити його в контексті єдності та відмінності правової глобалізації й правової плюралізації, правового й позаправового, віртуального, реального, повсякденного.

Такий підхід, на думку автора, уможливлює розглянути правовий простір у формах реального (фізичного), образного (свідомість), віртуального (кіберпростір, простір правової інформації, правових “симулякрів”) просторів, кожному з яких властиві своя логіка розвитку та буття. Причому “правова глокалізація” поєднує глобальне і локальне у кожному з цих просторів, дозволяє виявити поширеність і способи формування процесів правової глобалізації і правової плюралізації, пов'язати їх з повсякденними життям та життєдіяльністю суб'єктів.

Підрозділ 3.3. “Неуніверсальність” права в контексті компаративізму” присвячено висвітленню питань плюралізму соціальних регуляторів, їх культурної обумовленості, обмеженості “європейського” праворозуміння.

Базуючись на позиціях тих вчених, які критично ставляться до ідей верховенства європейської цивілізації, її репрезентації як зразка і критерію оцінки розвинутості інших цивілізацій, визнання права в його європейській інтерпретації найбільш ефективним і поширеним соціальним регулятором, автор аналізує гносеологічну та аксіологічну обмеженість цих традиційних для порівняльного правознавства і юридичної науки концептуалізацій. Зокрема, доводить, що кожній цивілізації притаманна власна соціорегулятивна система, яка має у співвіднесенні з іншими загальні та відмінні властивості, причому її своєрідність зумовлюється домінуючим соціальним регулятором (правом, релігією, звичаями, традиціями). Оскільки право розвивалося переважно в межах європейської цивілізації, а в інших цивілізаціях поширювалося на основі його трансформації, пристосування до своєрідності соціорегулятивних систем, оцінка правового розвитку цих цивілізацій на підставі права в європейській традиції його розуміння уможливлює з'ясувати тільки рівень європеїзації інших цивілізацій, залишаючи поза увагою не тільки унікальність соціального регулювання в кожній з цивілізацій, а й міру перетворення права на основі своєрідності домінуючих у цивілізаціях соціальних регулятивів.

На підставі аналізу проблем регуляції у філософії, релігієзнавстві, соціологічних, політичних та інших соціально-гуманітарних науках автор дійшов висновку, що коло регулятивів недоцільно обмежувати тільки нормами та іншими спеціально створюваними правилами, а слід розглядати регулятивність як властивість різноманітних духовних, культурних та соціальних явищ, а площину їх існування, дії та поширеності як регулятивний простір. Тому проблему “неуніверсальності” права як домінуючого соціального регулятора автор пропонує розв'язувати в контексті регулятивного компаративізму та регулятології - сфери міждисциплінарних досліджень різноманітних регулятивів.

Звернення до осмислення соціальної ситуації як фрагмента реальності, у межах якого проявляються та взаємодіють різноманітні регулятиви, а також інші соціально-культурні фактори та процеси, дозволяє автору дослідити її природу та обґрунтувати її значення для юридичних компаративних досліджень.

Розділ 4 “Наукознавчі проблеми досліджень юридичної компаративістики” складається з чотирьох підрозділів і присвячено аналізу юридичної компаративістики в контексті наукознавства, її інтерпретаціям у межах класичного, некласичного та постнекласичного розуміння науки, а також методології дослідження її структури та окремих компонентів.

У підрозділі 4.1. “Юридична компаративістика як наука: плюралізм підходів” розглянуто домінуючі методологічні підходи до розуміння науки на різних етапах її розвитку та визначено особливості відповідних інтерпретацій порівняльного правознавства.

Автор аналізує еволюцію методологічних поглядів на розуміння науки, на підставі чого виокремлює класичний, некласичний та постнекласичний періоди розвитку порівняльного правознавства, окреслює коло методологічних підходів до подальших досліджень історії, структури, змісту та інших властивостей юридичної компаративістики. Докласичний період розвитку порівняльного правознавства характеризується відсутністю наукової професії, синкретичністю наукового і позанаукового правового знання, зокрема філософського, релігійного, мистецького і т. д., тоді як класичному періоду притаманне виокремлення об'єктивно-істинного наукового знання, набутого професійним чином, і обмеженість цим розуміння порівняльного правознавства. У некласичний період змінюється як саме порівняльне правознавство, так і його розуміння, зокрема, набувають значення професіоналізація та інституціалізація науки, визнання відносності об'єктивності наукового знання і його зв'язків із суб'єктом пізнання, що зумовлює доцільність інтерпретації порівняльного правознавства як наукової діяльності та соціального явища. Автор доводить, що, на відміну від попередніх періодів розвитку порівняльного правознавства, постнекласична наука як соціально і культурно обумовлена форма пізнання, постмодерністське бачення світу, його глобалізація і плюралізація викликали необхідність розуміння порівняльного правознавства саме як юридичної компаративістики.

Зазначене дозволило автору не тільки виділити й проаналізувати відповідні періоди розвитку порівняльного правознавства, визначити юридичну компаративістику як його сучасний етап, а й класифікувати в діахронічному аспекті інтерпретації порівняльного правознавства, виокремити інші методологічні підходи для подальших досліджень його історії - описовий, формальний, теоретичний.

Звертаючись до компаративного сприйняття наук і порівняльного правознавства, автор обґрунтовує доцільність їх дослідження не тільки в історичному, а й у географічному, культурологічному контекстах, в аспекті їхньої глобалізації і плюралізації.

У підрозділі 4.2. “Структуризація юридичної компаративістики” автором проаналізовано проблеми методологічного осмислення плюралізму структуризацій юридичної компаративістики та їх залежність від особливостей теоретичних та історичних інтерпретацій науки. Визначивши як базові концепції інтерпретації науки як наукових знань, наукової діяльності та соціального інституту, форми культури, які в історичній обумовленості відповідають класичному, некласичному й постнекласичному її розумінню, а у філософсько-теоретичному аспекті, відповідно, онтолого-гносеологічним, діяльнісно-інституційним, синергетико-культурологічним варіаціям, автор досліджує їхній вплив на структуризації порівняльного правознавства і юридичної компаративістики та характеристики їх складових.

Онтолого-гносеологічний підхід до інтерпретації науки в порівняльному правознавстві відбито у вигляді спроб розробки “універсального”, “світового”, “правильного” права на основі філософського та історичного осмислення плюралізму національних правопорядків, заперечення впливу суб'єктивності дослідника на результати порівняння, організації (упорядкування) наукового знання за предметним критерієм у наукові дисципліни, а за гносеологічним у “вище” та “нижче” знання. Тоді як діяльнісно-інституційний підхід до інтерпретацій науки та її структури зумовив репрезентацію порівняльного правознавства як “порівняльного права”, в основу якого покладено порівняльно-правовий метод, спрямований на розв'язання практичних проблем правового розвитку. Автор наголошує, що синергетико-культурологічне бачення науки та юридичної компаративістики відображає новий рівень їх розуміння, а саме як плюралістичних, культурно зумовлених, що накладає свій “відбиток” на інтерпретацію виокремлених раніше їх компонентів, уводить нові елементи та їх зв'язки, обумовленості, набуває відображення у зв'язках юридичної компаративістики не тільки з компаративними і правовими науками, а й іншими формами пізнання, визнанні “неуніверсальності” юридичного пізнання тощо.

Культурна зумовленість юридичної компаративістики орієнтує на її дослідження як культурного явища, з'ясування залежностей від інших проявів культури (релігії, міфотворчості, практики, повсякденності), виявлення національної своєрідності правового пізнання, виокремлення в певних культурах і цивілізаціях його домінуючих форм, визнання “неуніверсальності” юридичної науки, а в структурному аспекті - розрізнення світової і національної юридичної компаративістики.

У підрозділі 4.3. “Діяльнісна та інституційна інтерпретації юридичної компаративістики” конкретизовано діяльнісний та інституційний методологічні підходи до розуміння і структуризації юридичної компаративістики, визначено методологічні орієнтири для її подальшого вивчення як наукової діяльності та соціального інституту, а також її інфраструктури.

Підкреслюючи, що інституціональний підхід спрямований на дослідження юридичної компаративістики в аспекті залежності її структури від соціальних потреб, формування і дії нормативних регуляторів, організації та здійснення наукових досліджень, використання їх результатів у соціальній практиці, автор акцентує увагу, з одного боку, на методологічній обмеженості цього підходу, а з іншого - на його зв'язках з діяльнісним, системним та інфраструктурним аспектами дослідження юридичної компаративістики. Автор доводить, що “наповнення” соціальним змістом поняття “соціальний інститут” привело до його наближення і переростання в останні десятиліття в поняття “соціальної системи” та поняття “соціальної інфраструктури”. Використовуючи й адаптуючи ці поняття, відповідні методологічні підходи висвітлення своєрідності юридичної компаративістики, у дисертації розкрито та обґрунтовано відповідні її інтерпретації та структуризації, виокремлено як “клітина” юридичне компаративне наукове дослідження, що є необхідним і обов'язковим елементом різноманітних підходів до юридичної компаративістики, зокрема діяльнісного підходу.

Наголошуючи, що цей підхід до юридичної компаративістики орієнтує на розуміння наукової діяльності юристів-компаративістів як єдності досліджень та наукового спілкування, наукових дії та бездіяльності, раціонального та ірраціонального, особистісного та суспільного й т. д., автор обґрунтовує доцільність використання понять “наукова поведінка”, “наукова професія”.

Визначаючи загальні та особливі властивості наукових досліджень, їх притаманність тим або іншим структурним компонентам юридичної компаративістики (науковій дисципліні, “передньому краю”, науковій спеціальності та іншим), диференціюючи їх на фундаментальні та прикладні, теоретичні та емпіричні, пошукові та систематизуючі, дисциплінарні та міждисциплінарні, автор доводить, що природа різних видів юридичних компаративних наукових досліджень зумовлює й особливості їх організації (дисциплінарної, проблемної, методологічної, комунікативної).

Підрозділ 4.4. “Особливості досліджень окремих компонентів юридичної компаративістики” присвячено висвітленню результатів дослідження таких складових юридичної компаративістики, як засади науки, наукова дисципліна, “передній край науки”, наукова школа, наукові напрями тощо.

Визнаючи однією з головних складових юридичної компаративістики юридичну компаратологію як автономну юридичну наукову дисципліну, автор доводить, що її зміст, організуюче та регулятивне значення зумовлені передусім її предметністю та підставами. До останніх належать ідеали і норми, спеціальна наукова картина світу, філософські засади юридичної компаратології. Аналізуючи підстави юридичної компаратології, автор зазначає, що ідеали і норми юридичної компаратології здійснюють регулятивний вплив на наукові дослідження, а спеціальна наукова картина світу - на організацію наукового знання, його упорядкування, систематизацію, сприяє виокремленню наукових проблем фундаментального і прикладного значення, тоді як філософські засади забезпечують її зв'язок з іншими формами пізнання, сприяють усвідомленню розбіжностей між спеціальною науковою картиною світу і змінами у предметі юридичної компаратології, її ідеалами і нормами та пошуковими науковими дослідженнями нових проблем і т. д.

Міждисциплінарні зв'язки юридичної компаратології досліджуються за допомогою теоретичної схеми предметно-методологічних комплексів наукових дисциплін. Автор зазначає, що за предметним критерієм юридична компаратологія входить до комплексу наук про право, під якими розуміються всі соціально-гуманітарні науки, предмет яких тією або іншою мірою стосується права як об'єкта наукового пізнання (політичні, економічні, соціальні, психологічні, власне юридичні та ін.), а за методологічною підставою формується комплекс компаративних наукових дисциплін як таких, що використовують порівняльний метод та його розвинуту форму - компаративний підхід (порівняльна політологія, порівняльна соціологія, лінгвістична компаративістика, економічна та історична компаративістики та ін.). Ця класифікація доповнюється і деталізується автором через введення такого критерію, як наукова професія юриста-компаративіста, що уможливлює у конкретно-предметному комплексі правових наук виокремити юридичні науки, а у програмно-методичному комплексі - юридичні компаративні науки (юридична компаратологія, компаративна філософія права, юридична компаративна психологія та ін.).

Визнаючи багатоманітність проявів юридичної компаративістики, які не можуть бути обмеженими тільки юридичної компаратологією, автор надалі доводить доцільність аналізу таких її складових, як наукова школа, наукові напрями, масив спеціальних наукових публікацій та ін., яким притаманна “самоорганізація”.

Розділ 5 “Методологія юридичної компаративістики” складається з двох підрозділів і на відміну від попередніх, присвячено методології власне юридичної компаративістики, її поняттю, структурі, багаторівневості, співвідношенню предметних і методологічних знань, особливостям компаративного підходу та методу, а також окремим іншим питанням.

У підрозділі 5.1. “Поняття та структура методології юридичної компаративістики” здійснено аналіз інтерпретацій методології в загальнонауковому та правознавчому аспектах, різноманітних її структуризацій, досліджено властивості окремих її компонентів.

Підтримуючи погляди вчених-компаративістів щодо своєрідності методології порівняльного правознавства, яка визначається використанням порівняльно-правового методу, але не обмежується ним, автор досліджує методологію юридичної компаративістики як складне та багаторівневе утворення, що розвивається юридичними та компаративними науками, є результатом їхньої взаємодії, адаптації компаративної методології стосовно особливостей правової реальності. Тому методологія порівняльного правознавства за своїм обсягом наближається до змісту юридичних і компаративних наук, проте включає його тільки в тому аспекті, який визначає методологічну спрямованість його компонентів (наукових знань, наукової діяльності, масиву спеціальних публікацій, ідеалів і норм, спеціальної наукової картини світу тощо).

Складний характер методології юридичної компаративістики зумовлює необхідність розробки її різноманітних структуризацій, які збагачують одна одну, а у своїй сукупності забезпечують її цілісне сприйняття. Поряд з існуючими в наукознавстві та юридичних науках інтерпретаціями, автор пропонує та обґрунтовує власне бачення поняття та структури методології юридичної компаративістики і вважає, що доцільно виокремлювати: світогляд, тип наукового мислення, основи юридичної компаративістики, наукові парадигми, методологічні підходи, наукові знання - предметні, методологічної спрямованості і власне методологічні, методи та методики конкретних наукових компаративних досліджень.

Дослідження названих складових методології юридичної компаративістики, узагальнення її недоліків та прогалин, що викладені в науковій літературі, а також практики здійснення відповідних досліджень, дозволило автору визначити головні шляхи її удосконалення.

У підрозділі 5.2. “Компаративний метод як основа методології юридичної компаративістики” висвітлено змістовні характеристики компаративного підходу та компаративного методу в соціально-гуманітарному, юридичному та юридично-компаративному аспектах, визначено їх місце та роль в структурі методології юридичної компаративістики.

Інтерпретуючи методологічний підхід як сукупність споріднених методів та відповідних предметних знань, застосування яких дає своєрідне нове наукове знання, що не може бути здобуто іншим шляхом, автор розглядає властивості компаративного підходу, виходячи із загального та різного в його співвідношенні з іншими методологічними підходами, предметними науковими знаннями, науковими методами, науковими дослідження тощо. На думку автора, компаративний підхід ґрунтується на компаративному методі, але не зводиться тільки до нього та методологічних знань, а об'єднує й певні предметні знання в їх методологічній функції. Якщо метод має процедурну спрямованість, то предметні знання репрезентуються як засоби наукового дослідження, причому вони є, у свою чергу, результатом застосування компаративного методу.

Подібним чином і компаративний метод, як основа компаративного підходу, не може бути редукованим до будь-якого іншого наукового методу, зокрема порівняльного методу в його класичній інтерпретації. На основі аналізу існуючих підходів до розуміння порівняльно-правового методу та порівняльного методу в інших соціально-гуманітарних науках автор виокремлює усталені та дискусійні питання інтерпретації компаративного методу, визначає шляхи їх вирішення на основі авторського бачення юридичного компаративного методу, правил його застосування, окреслює види наукових знань, які можуть бути здобутими в результаті його використання.

Базуючись на положенні, що унікальність компаративного методу полягає в його спрямованості на дослідження “не одного” об'єкта, автор виокремлює, як його складові, методи порівняння, зіставлення, протиставлення, конфронтації, а також контрастуючий, ареальний, типологічний, топологічний та інші методи, доводить, що компаративний метод може бути досліджено і як прийом пізнання, метод практичної діяльності, побудови наукових знань, теоретичний і емпіричний, якісний і кількісний та ін. Зазначаючи, що такі його інтерпретації потребують окремих спеціалізованих досліджень, автор обмежується вивченням його співвідношень з різними прийомами мислення, результатів його використання на формально-логічному рівні, а також особливостей типологічної, діахронічної та синхронічної модифікацій.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та інтерпретацію шляхів розв'язання наукової проблеми, пов'язаної з пошуком своєрідності трансформації порівняльного правознавства в пост-постмодерністській перспективі, що дозволило запропонувати власну концепцію юридичної компаративістики як постнекласичного етапу його розвитку.

Головні наукові та практичні результати дослідження є такими:

1. Однією з періодизацій історії порівняльного правознавства є її диференціація на докласичний, класичний, некласичний, постнекласичний періоди, виходячи з її обумовленості потребами правової практики, станом розвитку юридичної науки, ефективністю наукових комунікацій відповідних національних шкіл.

2. Компаративізм - один із видів світогляду пізнього постмодернізму (пост-постмодерну), який охоплює різні форми пізнання та ставлення до світу. Своєрідним проявом компаративізму у сфері правового життя є правовий компаративізм, який діалектично поєднує правовий глобалізм і правовий плюралізм.

3. Юридична компаративістика притаманна постнекласичному етапу розвитку порівняльного правознавства і формується у просторі взаємодії компаративних і юридичних наук, де компаративні науки визначають її методологію, а юридичні - особливості об'єктів (правової реальності). Інтеграція юридичної компаративістики у систему компаративних наук, сприйняття з відповідною трансформацією їх методологічного потенціалу, з одного боку, збагачує її методологію, забезпечує адекватне сприйняття багатовимірності і багатоманітності правової реальності, а з іншого боку, дозволяє зробити свій “внесок” в компаративістику.

4. В онтологічному аспекті юридична компаративістика виходить з того, що правова реальність у своїй сутності є компаративною, що виявляється в інтерпретаціях права через справедливу міру рівності, свободи, правомірність, порівняння, протилежність (антиправо) та ін., тому юридична компаративістика досліджує право в його основних вимірах буття - у просторі (географія), часі (історія), результати яких утворюють її базисні складові, а багатоманітність інших форм буття права породжує й багатоманітність форм його компаративних досліджень. Так, право як світогляд є предметом філософії права, правові тексти - компаративної лінгвістики права, суб'єкти права - антропології права, а правова поведінка та відносини - компаративної соціології права і т. д.

5. У гносеологічному плані юридична компаративістика не може бути зведена лише до автономної наукової дисципліни чи методу, а являє собою складне утворення, що охоплює різні форми здійснення та організації компаративних правових досліджень - наукову дисципліну, науковий комплекс, методологічний підхід, передній край досліджень, інфраструктуру, наукову професію, наукові спільноти, масив спеціальних публікацій тощо.

6. Аксіологічний аспект юридичної компаративістики пов'язаний із дослідженням проблем суспільної корисності, небезпечності і нейтральності соціальних явищ, оцінки рівня розвиненості права та його місця в соціальному регулюванні, правових цінностей суспільного й особистого життя.

7. В антропологічному вимірі юридична компаративістика орієнтована на суб'єктів права, людину, країни, цивілізації, міру людського, в правових реальностях, повсякденність людського існування,

8. Юридична компаративістика як юридична наука може досліджуватися як знання, наукова діяльність, соціальний інститут, форма культури. Множинність складових та структуризацій юридичної компаративістики зумовлена як багатоманітністю проявів права, розмаїттям зв'язків права з іншими соціальними явищами, так і плюралізмом методології науки.

9. Філософія правового компаративізму є адаптацією компаративізму до особливостей правової реальності та її відображення, а також охоплює унікальні їх властивості. “Перетин” компаративізму, філософії та правової реальності утворюють: правовий компаративізм, філософію правового компаративізму, юридичну компаративістику, компаративну філософію права та ін.

10. Компаративна філософія права - один із напрямів дослідження власне філософії права як сфери його раціонального осмислення, який повинен орієнтуватися на компаративне вивчення філософських інтерпретацій права.

11. Неуніверсальність права, наявність цивілізацій, в яких домінують різні соціальні регулятори, обумовлюють виокремлення такого фрагмента соціальної реальності, в якому право розглядається як один із соціальних регуляторів, з яким взаємодіють інші регулятори або перебувають стосовно до нього у стані конфронтації. Таким фрагментом може бути регулятивний простір, у межах якого виникають, функціонують, взаємодіють соціальні регулятори, а також соціальна ситуація, яка локалізує час і простір стосовно певного стану реальності, суб'єкта, явища тощо.

12. Методологія юридичної компаративістики не зводиться лише до порівняльно-правового методу та знань щодо його застосування, вона існує на певних рівнях і охоплює різні компоненти, до яких належать не тільки методологічні, а й предметні знання у їх методологічному значенні (світогляд, парадигми, тип наукового мислення тощо). Компаративний підхід як основа компаративної методології містить компаративний метод та інші компоненти науки, які мають методологічне значення.

13. Компаративний метод об'єднує всі методи досліджень “не одного” (“одного, другого, іншого”) об'єкта чи його стану, предметом яких є виявлення різного та загального, унікального та всезагального, причому останні характеризуються відсутністю, відповідно, загального та різного. Він не звідний тільки до порівняльного, його складовими є порівняння, зіставлення, протиставлення, конфронтація, контрастування тощо.

14. Подальший розвиток порівняльного правознавства як юридичної компаративістики потребує філософських і наукознавчих досліджень на основі теоретичних і методологічних підходів напрацьованих у соціально-гуманітарних науках, а з виходом за межі науки та європейської цивілізації пов'язується з охопленням практичних, буденних та інших проявів компаративізму в неєвропейських цивілізаціях, у яких наука не є домінуючою формою світогляду, а право - найбільш ефективним соціальним регулятором.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

юридичний компаративістика правознавство філософський

Монографія

1. Тихомиров А.Д. Юридическая компаративистика: философские, теоретические и методологические проблемы. - К.: Знання, 2005. - 334 с.

Статті у фахових виданнях з юридичних наук

2. Тихомиров О.Д. Юридичні компаративістські дослідження: деякі проблеми теорії і методології // Науковий вісник Дніпропетровського юридичного інституту МВС України. - 2000. - № 1. - С. 31-39.

3. Тихомиров О.Д. Виникнення порівняльно-правових досліджень в Україні // Часопис Київського університету права (Інститут держави і права ім. В.М. Корецького НАН України). - 2005. - № 4. - С. 32-36.

4. Тихомиров О.Д. (у співавт.) Російська та українська традиції державорозуміння // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2005. - № 5. - С. 3-9.

5. Тихомиров О.Д. Компаративні (порівняльні) дослідження в історичній науці // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - 2005. - № 6. - С. 231-237.

6. Тихомиров О.Д. Філософсько-компаративні проблеми соціальної регуляції // Науковий вісник Юридичної академії МВС України. - 2005. - № 4. - С. 56-63.

7. Тихомиров О.Д. Гносеологічне значення поняття соціальної ситуації для порівняльного правознавства // Наукові записки. Т. 38: Юридичні науки. Національний університет “Києво-Могилянська академія”. - 2005. - С. 66-69.

8. Тихомиров О.Д. Плюралізм розуміння порівняльного правознавства (порівняльного права) // Вісник Запорізького інституту внутрішніх справ. - 2005. - № 3. - С. 12-21.

9. Тихомиров О.Д. Порівняльне правознавство і вивчення іноземного права: теоретичні проблеми та методологічні підходи// Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності: Зб. наук. пр. - Донецьк: Донецький юридичний інститут МВС України при Донецькому національному університеті. - 2005. - № 3. - С. 94-104.

10. Тихомиров О.Д. Філософське та методологічне значення еволюції розуміння науки для досліджень юридичної компаративістики // Науковий вісник Ужгородського національного університету. - 2005. - № 5. - С. 17-26.

11. Тихомиров О.Д. Історія та географія юридичної компаративістики: наукознавчі підходи // Науковій вісник Національної академії державної податкової служби України: Зб. наук. пр. - Ірпінь: Національна академія ДПС України, 2005. - № 5 (32). - С. 118-123.

12. Тихомиров О.Д. Філософія простору і географія права: міфи чи реальність юридичної компаративістики? // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 1. - С. 49-60.

13. Тихомиров О.Д. Методологія юридичної компаративістики: проблеми філософського осмислення // Право України. - 2006. - № 2. - С. 32-34.

14. Тихомиров О.Д. Компаративные исследования в лингвистике и их значение для философского осмысления юридической компаративистики // Закон и жизнь (Министерство юстиции Республики Молдова). - 2006. - № 2. - С. 25-30.

15. Тихомиров О.Д. Компаративизм и постмодернизм в контексте правовой реальности // Закон и жизнь (Министерство юстиции Республики Молдова). - 2006. - № 3. - С. 36-41.

16. Тихомиров О.Д. Критичний аналіз підходів до розуміння порівняльного правознавства // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 2. - С. 49-52.

17. Тихомиров О.Д. Методологічні особливості досліджень юридичної компаративістики як соціального інституту // Підприємництво, господарство і право. - 2006. - № 3. - С. 3-6.

18. Тихомиров О.Д. Юридична компаративістика і порівняльне правознавство: наукознавчий підхід // Південноукраїнський правничий часопис. Одеський інститут внутрішніх справ. - 2006. - № 1. - С. 58-63.

19. Тихомиров О.Д. Світоглядні та філософські підстави юридичної компаративістики // Науковий вістник Львівського державного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 1. - С. 352-361

20. Тихомиров О.Д. Порівняльна політологія, геополітика, політична географія: еволюція і сучасний стан // Актуальні проблеми політики: Зб. наук. пр. Одеської національної юридичної академії. - 2006. - Вип. 29. - С. 561-569.

21. Тихомиров О.Д. Порівняльне правознавство: університетський та академічний шляхи розвитку в Україні // Держава і право: Зб. наук. пр. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - 2006. - Вип. 31. - С. 36 - 41.

22. Тихомиров О.Д. Компаративний підхід як основа методології юридичної компаративістики // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2006. - Вип. 32. - С. 230-235.

23. Тихомиров О.Д. Філософсько-теоретичні засади використання поведінкового та ситуативного підходів в компаративних юридичних дослідженнях // Адвокат. - 2006. - № 2. - С. 19-23.

24. Тихомиров О.Д. Індуктивний підхід до розуміння порівняльного правознавства // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - 2006. - № 2. - С. 36-41.

Статті, тези доповідей та інші роботи, які додатково відображають наукові результати дисертації

25. Тихомиров О.Д. Проблеми прав людини в сучасних парадигмах праворозуміння // Правовий статус особи: стан, проблеми, перспективи: Зб. наук. ст. - К., 1998. - С. 129-133.

26. Тихомиров О.Д. Філософсько-методологічні підходи до досліджень юридичної компаративістики // Вісник Академії праці і соціальних відносин Федерації профспілок України. - 2005. - № 5. - С. 52-61.

27. Тихомиров О.Д. Компаративізм як парадигма соціогуманітарних наук // Право і суспільство. - 2005. - № 3. - С. 127-131.

28. Тихомиров О.Д. Методологія порівняльно-правового підходу // Матеріали наукової конференції “Конституція України - основа модернізації держави та суспільства” (Харків, 21-22 червня 2001 р.). - Х.: Право, 2001. - С. 135-136.

29. Тихомиров О.Д. Поняття правової системи: компаративістський підхід // Реформування правової системи України: проблеми і перспективи розвитку в контексті Європейських інтегративних процесів // Міжнародна науково-практична конференція (Київ, 28-29 квітня 2004 р.): Зб. наук. пр.: В 2 ч. / Редкол.: С.А. Єрохін, В.Ф. Погорілко, Я.М. Шевченко та ін. - К.: Національна академія управління, 2004. - Ч. 1. - С. 158-162.

30. Тихомиров О.Д. Методологические вопросы истории сравнительного правоведения // Матеріали IV міжнародної науково-практичної конференції “Динаміка наукових досліджень - 2005”. - Т. 41: Історія держави та права. - Дніпропетровськ: Наука і освіта, 2005. - С. 58 - 59.

31. Тихомиров О.Д. Методологічні підходи до компаративних досліджень економічної безпеки // Економічна безпека держави в умовах інтеграції до світового співтовариства: Матеріали міжнародної науково-практичної конференції. - Дніпропетровськ: Академія митної служби України, 2005. - С. 74-75.

32. Тихомиров О.Д. Філософсько-методологічні аспекти порівняльного державного управління в контексті державознавства // Сучасні проблеми управління: Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Київ, 29-30 листопада 2005 р.) / Уклад.: Б.В. Новиков, І.І. Федорова. - К.: ВПІ ВПК “Політехніка”, 2005. - С. 89-90.

33. Тихомиров О. Порівняльне державознавство: деякі дискусійні питання // Проблеми державотворення і захисту прав людини в Україні: Матеріали ХІІ регіональної науково-практичної конференції. (Львів, 9-10 лютого 2006 р.) - Л.: Юридичний факультет Львівського національного університету імені Івана Франка, 2006. - С. 486-487.

34. Теорія держави і права / Колодій А.М., Копєйчиков В.В., Лисенков С.Л., Пастухов В.П., Сумін В.О., Тихомиров О.Д. - К.: Юрінформ, 1995. - 190 с.

35. Теорія держави і права: Підручник / С.Л. Лисенков, А.М. Колодій, О.Д. Тихомиров, В.С. Ковальський; За ред. С.Л. Лисенкова. - К.: Юрінком Інтер, 2005. - 448 с.

36. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (основи юридичної діяльності: теоретичні і деонтологічні аспекти): Науково-методичний посібник. - К.: Національна академія внутрішніх справ України, 2000. - 375 с.

37. Гусарєв С.Д., Тихомиров О.Д. Юридична деонтологія (Основи юридичної діяльності): Навч. посіб. - К.: Знання, 2005. - 655 с.

38. Тихомиров О.Д. Міжнародно-правова допомога (та інші 67 статей, загальним обсягом - 3 др. арк.) // Міжнародна поліцейська енциклопедія: У 10 т. Т. 1: Теоретико-методологічні та концептуальні засади поліцейського права та поліцейської деонтології / Відп. ред. Ю.І. Римаренко, Я.Ю. Кондратьєв, В.Я. Тацій, Ю.С. Шемшученко. - К.: Концерн “Видавничій Дім “Ін Юре”, 2003. - 1232 с.

Размещено на Allbest.ru