Поняття та принципи діалектики

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Діалектика: методологічне та світоглядне значення

Діалектика - теорія світобудови, мистецтво логічного мислення, методологія, концептуальна основа революційної ідеології, характеристика особливостей людської діяльності або людського ставлення до дійсності, суспільно корисна форма критичного діалогу та ін.

Принципи діалектики - вихідні, об'єктивні за змістом ідеї матеріалістичної діалектики, що відображають найзагальніші закономірності процесу розвитку предметів і явищ об'єктивної дійсності і виконують методологічну функцію у науковому і філософському пізнанні:

1.Принцип тотожності мислення і буття.

2. Принцип єдності рефлексії та руху.

3. Принцип всезагального зв'язку.

4. Принцип тотожності протилежностей.

5. Принцип спів падіння початку та сутнісної основи даного явища чи руху.

6. Принцип спів падіння початку та кінця (явища, процесу).

7. Принцип діалектичного заперечення.

Методологічне і світоглядне значення закону єдності і боротьби протилежностей полягає в тому, що він дозволяє:

по-перше, виявляти суперечності об'єкта;

по-друге, оцінювати характер, ступінь зрілості суперечності, його місце і роль у системі;

по-третє, керувати процесом розв'язання суперечностей.

Діалектика не лише розкриває внутрішнє джерело розвитку. Формулюючи закон взаємного переходу кількісних змін у якісні, вона пояснює також, як відбувається цей розвиток.

Будь-який предмет має певну якість, що відрізняє його від інших предметів, і певну кількість, яка характеризує його щодо величини, об'єму, ваги тощо.

Якість виявляє притаманну речам специфіку, визначеність, що тотожне з їхнім буттям і відрізняє їх від інших речей у певній системі зв'язків. Категорія якості вперше була проаналізована Арістотелем, що тлумачив її як видове розрізнювання сутності. Він відмічав плинність якостей як станів речей, їх здатність перетворюватись на протилежне. У середньовічній схоластиці якість сприймалась як вічні, незмінні "форми".

На підґрунті механістичного світогляду у філософії Нового часу сформувалось ділення на первинні (протяжність, рух, спокій) і вторинні (смак, колір та ін.) якості. Гегель визначав якість як логічну категорію, що складає початковий ступінь пізнання речей і становлення світу, як безпосередню характеристику буття об'єкта.

Кількість характеризує ступені розвитку, це відношення якісно тотожних речей як дискретних одиниць певної множини. Ця категорія відображує загальне і однорідне у якостях речей і явищ, завдяки чому вони виявляються порівнюваними. Оскільки якість знаходить своє виявлення у властивостях, остільки порівнювати кількісно можна лише однакові властивості (наприклад, вагу тіла, його об'єм, температуру та ін.). Кількісне дослідження стає можливим лише після якісного пізнання предметів і явищ, виявлення в них однорідних якостей, а це неминуче пов'язано з абстрагуванням від інших їх характеристик.

2. Антиподи діалектики софістика та метафізика

діалектика софістика метафізика буття

Діалектика є не єдиною теорією про розвиток всього сущого. Поряд з нею існують і інші теорії з подібним предметом філософського інтересу (розвиток), які також є філософськими методами.

Сукупність філософських ідей, по-іншому (не діалектично) пояснюють першооснови всього сущого, стали духовною основою антидіалектики. Однією з головних форм антидіалектики є метафізика, що представляє собою протилежне діалектиці світогляд, еволюція якого забезпечувалася і понині відбувається за рахунок самих різних ідей.

Філософські ідеї, систематизирующих метафізику, можна звести у дві групи. У першу групу входять ідеї "жорсткої опозиції" діалектиці. Цими ідеями заперечується загальний зв'язок явищ, абсолютизується спокій, іншими словами, діалектика заперечується у вихідному принципі - принципі розвитку. Оцінюючи дані метафізичні ідеї, Ф. Енгельс писав, що метафізика розглядає процеси "поза їхньої великої загального зв'язку, і в силу цього - не в русі,... а як вічно незмінні".

У процесі еволюції метафізика визнала ідею розвитку. Відповідно до другої групи входять філософські ідеї, що пояснюють світ з принципу розвитку, але інтерпретують його метафізично. Даними ідеями або заперечується принцип суперечливості розвитку, а якщо й визнається суперечливість, то не внутрішня (саморозвиток), а зовнішня; розвиток зводиться або виключно до еволюціонізму (заперечуються скачки), або до катастрофізму (абсолютизуються скачки, заперечується еволюція).

Таким чином, метафізика протистоїть діалектиці, по-перше, як світогляд, що заперечує розвиток, по-друге, як протилежна діалектиці концепція розвитку. Еволюція метафізики від першого її значення до другого, від історичного її образу до сучасного показує, з одного боку, ідейну силу діалектики, в боротьбі проти якої метафізика була змушена, ведучи суперечку з діалектикою, визнати її вихідну позицію - принцип розвитку. З іншого боку, здатність до оновлення показує і достатні сили самої метафізики.

Також можна виділити наступні конкретні відмінності метафізики від діалектики. З питання зв'язків старого і нового - якщо діалектика визнає наявність зв'язків між старим і новим, то метафізика повністю відкидає їх, вважаючи, що нове цілком витісняє старе. З питання про причину руху - згідно метафізиці рух не може виходити з самої матерії, причиною руху є зовнішній першопоштовх. З питання взаємозв'язку кількості і якості - прихильники метафізики не вбачають взаємозв'язку між кількістю і якістю; на їхню думку, кількість змінюється завдяки кількості (збільшення, зменшення і т. д.), якість змінюється завдяки якості (тобто саме по собі поліпшується, погіршується). З питання спрямованості руху, розвитку - якщо діалектика вважає, що розвиток відбувається, головним чином, по висхідній спіралі, то метафізика визнає розвиток або за прямим, або за колом, або взагалі не визнає спрямованості розвитку. У системі мислення - якщо динамічний спосіб мислення зводиться до кроків "теза - антитеза - синтез", то метафізичний спирається на формули "або - або", "якщо не те, значить - це", тобто метафізичне мислення негнучке та однобоке. У ставленні до навколишньої дійсності - діалектика бачить світ у всьому його різноманітті ("кольорове бачення світу"), а метафізика - одноманітно, за принципом "чорне - біле".

У відношенні до пізнання - згідно діалектиці пізнання є поступовий і цілеспрямований процес до абсолютної істини, через послідовне осягнення поки пізнаваних (відносних) істин (тобто від простого до складного і абсолютному з урахуванням їх єдності); згідно метафізиці абсолютну істину можна пізнати відразу, з допомогою надчувственних і сверхопитних прийомів, що носять "умоглядний" характер. У ставленні до навколишнього світу - діалектика бачить світ цілісним і взаємозалежним, метафізика - складається з окремих речей і явищ.

Життєві прояви метафізики різноманітні. Вона виявляє себе як у мисленні, так і в практичній дії. Найбільш життєстійкими формами метафізики є догматизм, софістика, еклектика.

Размещено на Allbest.ru