Проблеми освіти в сучасному світі і філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Проблеми освіти в сучасному світі і філософія

освіта філософія сутність соціальний

Цілком зрозуміло, що той інформаційний світ, у якому ми багато в чому зненацька для себе опинилися, буде вносити свої корективи в шкільну освіту. Тому задача школи - готувати людину, враховуючи модель не того, що було, а того, що можливо. Адже сьогоднішні діти - це завтрашні дорослі, котрі будуть жити вже в зовсім іншому світі. Таким чином, перший загальний висновок: школа повинна об'єднати елементи консерватизму, засновані на традиціях нашої освіти і менталітету, з тими змінами, що з'являються з розвитком сьогоднішньої культури.

Про школу

Величезний недолік сьогоднішньої школи в тому, що вона намагається копіювати систему вищої освіти. Однак цілком зрозуміло, що школа не повинна бути варіантом репетиторства і що учень повинен у ній одержувати більш широкі знання, ніж потрібні для вступу. Взаємини школи і ВНЗ - це, звичайно, особлива проблема, і вона існує в багатьох європейських країнах. Вирішити її можна, якщо між школою і ВНЗ ввести деяку третю освітню ланку, що допоможе школяреві спеціалізуватися в обраному ним напрямку - технічному, природничо-науковому чи гуманітарному. У Європі така ланка вже давно існує - у Німеччині, наприклад, це гімназія, у Франції - ліцей. У Німеччині до ВНЗ іде тільки випускник гімназії, а ним стає аж ніяк не кожен.

Шкільну освіту можна було б представити як послідовне проходження трьох основних етапів.

Початковий етап: школа свободи самовираження. Цей етап необхідний, щоб одразу не відбити в учня бажання вчитися.

Основний етап - школа необхідності. Не можна перейти в доросле життя, граючи.

І нарешті, просунутий етап - школа вільної творчості. Період синтезу знань природничих і гуманітарних. На цьому етапі виробляються основи гармонічного світогляду.

На всіх рівнях шкільної освіти необхідна наявність гуманітарноих компонентів. Суть її не в засвоєнні готового знання, почерпнутого з гуманітарних наук, а у формуванні особливого світорозуміння. Перефразуючи стародавніх греків, проста сукупність знань розуму не навчає - необхідна зміна свідомості. Зрозуміло, гуманітарні дисципліни, досліджувані в школі, повинні давати і позитивні знання, але в цьому змісті вони не відрізняються принципово від дисциплін природничо-наукового циклу, і не в цьому їхнє головне завдання.

Тому головна мета освіти - навчити людей спілкуватися і спільно виконувати загальні для них завдання на основі отриманих знань.

Сполучення гуманітарноих компонентів з природними дисциплінами полягає насамперед у розумінні того, що природничі науки - елементи загальнолюдської культури. А оскільки джерелом гуманітарної інформації є текст, то школа повинна насамперед формувати навички користування текстом. Для цього необхідна якісна мовна підготовка в галузі як рідної, так і іноземної мови. (Якби школа реально взяла на себе навчання мові, то не треба було б, як це відбувається тепер, витрачати величезний час на її засвоєння у ВНЗ.)

Гуманітарний компонент шкільної освіти - це насамперед вивчення мови (звичайно, разом з літературою, у тому числі й на інших мовах). Знання мов - це й основа діалогу культур, і можливість глибшого розуміння власної культури.

Але тільки на філологічній культурі, тобто на оволодінні мовою (у широкому значенні), гуманітарний компонент освіти грунтувати неможливо. Необхідна ще й філософія. Однак у школі її не слід вивчати як деяку окрему дисципліну в її університетському варіанті. Її призначення в школі в тому, щоб забезпечити розвиток синтетичної культури мислення. Звичайно, йдеться не про викладання школярам систематичного курсу філософії в стислому вигляді. У принципі, досить узяти будь-яку частину філософії, щоб прищепити навички синтетичного філософського мислення. Якщо в школі краще дається етика, то нічого іншого й не треба, через етику можна дати все. Узагальнюючі підручники філософії в школі навіть зашкодять. Краще замінити їх словниками, хрестоматіями. Можливо, цей предмет у школі варто називати навіть не власне «філософією», а, наприклад, «основами світорозуміння», суть від цього не міняється - філософія повинна прийти в школу.

Про викладання філософії. Ми зараз залишилися, напевно, єдиною країною, у якій філософія у ВНЗ викладається як обов'язкова дисципліна. Як і слід було очікувати, з цього часто роблять висновок, котрий, здавалося б, напрошується сам собою: що від філософії у ВНЗ узагалі давно настав час відмовитися. Але ламати - не будувати. Чи не корисніше було б досліджувати ті можливості, що дає нам традиція обов'язкового викладання філософії?

Одна з типових помилок - не розрізнення рівнів філософської освіти. Студенту будь-якого ВНЗ за рік намагаються дати той же матеріал, що і на філософському факультеті університету, тільки в стислому виді. Це - шлях кардинально невірний і шкідливий. Нічого, крім відрази до філософії, в студента і не може виникнути. Але ж ще Кант ввів розрізнення двох рівнів філософії, що виконують різні завдання.

Перший він позначив як школярська філософія, знайомитися з якою слід на ранніх стадіях навчання, у школах, гімназіях і ліцеях, інакше кажучи, у рамках середньої шкільної освіти. Якщо школярська філософія реалізується у відповідних їй межах, у характеристиці її як школярської немає нічого, що применшує її необхідність.

Якщо порівняти західну і нашу системи освіти, легко можна помітити: на ВНЗ в нашій країні перенесено частину турбот, котрі на Заході традиційно вирішуються в рамках шкільної гімназичної освіти, там людина закінчує школу в 20-21 рік. Усім відомо, що нам доводиться давати студенту в ВНЗ те, що він недоотримав у школі. Через це навчальні плани ВНЗ перевантажені, велика частина часу витрачається на загальноосвітні дисципліни, вивчення мови. А на Заході все це вивчається в школі. Тоді зрозуміло, чому в західних ВНЗ курс основ філософії не є обов'язковим (як, до речі, й іноземна мова - її вивчення на Заході є предметом особистого вибору студента, ВНЗ лише надає йому можливості для удосконалення).

Філософія - найважливіший загальноосвітній предмет, і ніде у світі це не піддається сумніву. У цьому сенсі курс основ філософії передбачає формування загальних уявлень про філософію і її історію. Це те, що повинна знати кожна культурна людина. Самі по собі ці знання вчать людей не філософії як такій, а лише тому, що розуміли під філософією інші люди. Таким чином людина філософствувати не навчиться, але позитивне знання про неї вона одержати може.

Кант формулює основні запитання, на які повинна відповідати філософія: Що я можу знати? Що я повинен робити? На що я можу сподіватися? Що таке людина?

Це - вищий рівень філософії, що повинен викладатися на філософських факультетах університетів.

Про «кризу культури» і місце філософії у сучасному світі

Ще одна проблема, про яку варто сказати особливо, - це проблема зміни культурного простору в сучасному суспільстві, що, звичайно, впливає і на філософію.

Сучасні процеси інформатизації суспільства призводять не тільки до видимої зміни особистісної комунікації, а й до структурних змін у всій культурі. Це знову змушує ряд дослідників говорити про кризу культури чи навіть її загибель.

Гадаю, варто було б говорити про кризу не культури взагалі, а локальної, чи класичної культури. Стрижнем цієї культури була насамперед позитивна оцінка науково-технічного прогресу. У центрі цієї культури стояв Розум, і класичною філософською формулою, що її виражає, була тріада «Розум - Логіка - Освіта». Наука звільнялася від етичного виміру, але при цьому на неї ж покладалися надії з упорядкування світу. До речі, організаційною формою локальної культури виступав саме університет. Цю функцію він виконує і нині, залишаючись сполучною ланкою між класичною і сучасною культурою, забезпечуючи наступність між ними. Але про «кризу культури» можна говорити й в іншому смислі: з одного боку, відбувається різке збільшення утворень, що претендують на статус культурних, а з іншого - їх адаптація до старих систем цінностей протікає у більш стиснуті часові рамки.

Таким чином, у сьогоднішній соціокультурній ситуації знов і знов виникає проблема сутності й змісту філософії. Про неї говорять то з пієтетом, то зневажливо. Інші готові взагалі заборонити філософію через її, як їм здається, абсолютну нікчемність. Однак час проходить, а філософія залишається.

Філософствування притаманне самій природі людини. Ніяка наука не в змозі відповісти на запитання, що таке людина, що таке природа.

2. Система освіти як соціальний інститут. Функції освіти

Освіта як соціальний інститут відповідає за своєчасну та адекватну підготовку людей до повноцінного функціонування в суспільстві. Система освіти не єдиний, але надзвичайно важливий чинник соціалізації людей.

Система освіти -- соціальний інститут, який специфічними методами реалізує процес соціалізації людей, передусім підростаючого покоління (підготовку і залучення до життя суспільства через навчання і виховання).

Специфічність процесу соціалізації людей у системі освіти полягає в тому, що він відбувається цілеспрямовано, систематично, планомірно, за допомогою певного кола осіб (педагогів), у спеціальних закладах. Цей соціальний інститут поширює панівну в суспільстві ідеологію, відображає у своїй структурі й функціонуванні суспільні відносини і є одним з важливих засобів забезпечення спадкоємності поколінь, соціальної безперервності. Крім того, освіта здійснює багато інших соціально-важливих функцій.

Організована освіта як підсистема суспільства склалася історично. Щодо передумов її виникнення існують різні думки. Одні вчені визначальними вважають соціально-економічні чинники, матеріальне виробництво, інші систему освіти виводять з практики священнослужіння, державного управління. Враховуючи різні погляди, можна вважати, що система освіти сформувалася внаслідок зміни організації всієї суспільної життєдіяльності.

Історично першими закладами освіти були школи жерців у Межиріччі, які зосереджувалися на вивченні зоряного неба. Школа шумерської держави існувала при храмі й готувала писарів, служителів культу. Стрункою і розгалуженою була система освіти в античних державах. Більшість вільного населення Давньої Греції та Давнього Риму здобувала початкову освіту. Система освіти античності була повґязана з уявленнями про повноцінного громадянина як людину розвинену інтелектуально, фізично, естетично й духовно.

Важливий період у розвитку освіти -- виникнення у XII--XIII ст. університетів, що стали центрами інтелектуального життя Європи. Остаточні якісні зміни в ній відбулися у XVI-- XVIII ст., зумовлені великими географічними відкриттями, досягненням природознавства, які радикально змінили бачення світу, спричинили усвідомлення необхідності оновлення цілей і методів освіти. У цей період було засновано багато спеціальних навчальних закладів -- технічних училищ, промислових, комерційних, військових, навігаційних шкіл.

Найпомітнішими були зміни в системі народної освіти, покликані до життя необхідністю підготовки працівника нового типу -- робітника великого машинного капіталістичного виробництва.

Відбулися радикальні зміни і в методиці освіти, особливо наприкінці XIX -- на початку XX ст. Це виявилось у відмові від панівних століттями схоластичних і утвердженні дидактико-виховних методів, вироблених видатними гуманістами-мислителями і педагогами Я.-А. Коменським, Ж.-Ж. Руссо, Й.-Г. Песталоцці, К. Ушинським та ін.

Сутність системи освіти як соціального інституту полягає передусім в її соціальних функціях, які у різних країнах і в різні історичні періоди виявляються неоднаково.

Cоціальна функція освіти -- роль, яку освіта як соціальний інститут виконує щодо потреб суспільства або окремих його сфер. На її особливості впливають рівень розвитку і потреби суспільства, сформульовані державою соціальна мета і принципи освіти.

Функція професіоналізації. Вона є однією з основних у системі освіти, полягає у підготовці кваліфікованих кадрів для всіх сфер суспільного життя, що зумовлює професійну спрямованість майже всіх ступенів та етапів системи сучасної освіти.

Функція взаємодії освіти з соціальною структурою суспільства. У соціологічній науці існують різні погляди на цей процес. Прибічники концепції меритократії вважають, що система освіти формує і визначає соціально-класову структуру суспільства. З функціоналістської точки зору, освіта -- це раціональний спосіб розподілу людей відповідно до їх здібностей, коли найталановитіші й найактивніші люди посідають вищі посади. А сама система освіти сприяє створенню рівних можливостей і сприятливих умов для висхідної мобільності, оскільки в закладах освіти оцінюють людей за їх досягненнями, незважаючи на класову належність, расу, стать тощо.

Виховна функція системи освіти. Полягає у формуванні за допомогою цілеспрямованої діяльності певних соціальних рис світогляду у підростаючих поколінь, визнання ними пануючих у суспільстві норм поведінки, ціннісних орієнтацій, тобто у підготовці молоді до виконання певних соціальних обовґязків. З допомогою освіти зберігаються культурні цінності, які передаються від одного покоління до іншого.

Функція загальноосвітньої підготовки. Деякі дослідники розглядають її як аспект виховної функції, називаючи гуманістичною, «розвиваючою». Саме в ній виявляються відмінності між спеціальною і загальною освітою. Загальноосвітня підготовка допомагає розширити межі професіоналізму, розкриває простір для ерудиції та кругозору. Крім того, фахова підготовка, засвоєння спеціальних знань неможливі без попередньої загальноосвітньої підготовки. Вона є базою для набуття спеціальних знань, перекваліфікації, розвитку здібностей, професійної адаптації.

Науково-дослідна функція освіти. Вона ще не достатньо досліджена. Але, безсумнівно, творення нового знання постійно відбувалося в структурі освіти, оскільки немало вчителів і викладачів завжди цим займалися Загалом реалізація цієї функції зосереджена у вищій ланці системи освіти. Вже наприкінці XIX ст. в обовґязки викладацького складу вищих навчальних закладів увійшло одночасне виконання ролей дослідника і педагога, а самі вони стали зосереджуватись на фундаментальних, а згодом -- і прикладних дослідженнях.

3. Історичні та теоретичні передумови виникнення «філософії освіти»

Інтерес дослідників до філософської проблематики в освітній діяльності спричинений насамперед об'єктивною та усвідомлюваною роллю освіти у вирішенні глобальних проблем. Останнім часом, освіта розглядається як стратегічно важлива сфера життя суспільства. Фактор розвитку нації та поглиблення її інтелектуального потенціалу є гарантом її самостійності та міжнародної конкурентоздатності.

У ХХІ столітті освіта постала перед рядом викликів.

Перший. Необхідність забезпечити високу функціональність людини в умовах, коли ідеї, знання і технології змінюються набагато швидше, ніж покоління людей, а крім того, віднайти раціональні схеми співвідношення між лавиноподібним розвитком знань, високих технологій та людською здатністю їх творчо засвоїти.

Другий. Забезпечити оптимальний баланс між локальним та глобальним, з тим, що людина, формуючись як патріот своєї країни, усвідомлювала реалії глобалізованого світу, була здатна жити і діяти в ньому, нести відповідальність за нього, бути, по суті, не тільки громадянином своєї країни, а й громадянином світу.

Третій. Сформувати на суспільному та індивідуальному рівнях розуміння людини як найвищої цінності, її права стати і лишатися самою собою відповідно до природних здібностей, бо лише це й може забезпечити високий демократизм суспільства.

Четвертий. Виробити у людини здатність до свідомого й ефективного функціонування в умовах небувалого ускладнення відносин у глобалізованому інформаційному суспільстві, зрослої комунікативності життя та інформаційної насиченості середовища життєдіяльності.

П'ятий. Звести до мінімуму асиметрію між матеріальністю і духовністю, культивувати у кожної особистості піднесеність думки та духу відповідно до національних традицій та переконань, формувати конструктивізм як основу життєвої позиції, утверджувати культуру толерантності.

Філософія освіти, що визначилась як самостійна дисципліна у другій половині XX ст., є породженням філософії та освітнього досвіду. Вона сформувалась завдяки тривалій і творчій, а часто і дискусійній взаємодії між багатьма філософськими течіями та системою освіти на основі творчої активності багатьох критично мислячих людей, для яких питання пов'язані з освітою, виявилися особисто значимими, або іншими словами, завдяки постійній взаємодії між освітнім досвідом та роздумами про нього (філософією).

ЧОМУ

В середині XX ст. заговорили про кризу сучасного суспільства, сучасної культури, вбачаючи причини кризи

- в кризі традиційної системи освіти, яка склалася на традиціях західноєвропейського Просвітництва XVIII ст.

На сучасному етапі розвитку філософії освіти, дослідники визначають два основні моменти наявного стану в освіті, а саме:

1) освіта не здійснює функцію виховання того типу світогляду, що дасть можливість вирішити глобальні проблеми людства;

2) офіційно діюча система освіти постійно відчужується від інтересів та цінностей людей.

- складність проблем у системі освіти та освітніх технологій в епоху інформаційного вибуху .

4. Поняття “філософія освіти”, предмет, завдання, структура

Філософія освіти - міждисциплінарна, інтегративна галузь філософського знання, яка вивчає методологічні засади розвитку та функціонування освіти як цілісної системи.

У сучасній Україні “філософію освіти” визначають як сукупність світоглядних теорій (ідей), які зумовлюють методологію виховання і навчання, становлення відповідного типу особистості.

У широкому розумінні предмет філософії освіти - не лише філософське осягнення самого процесу отримання знань, умінь та навичок, але й більшою мірою масштабне вивчення культурних досягнень та цінностей, покликаних задовольняти потреби системи освіти. Філософія доповнює педагогіку тим основним, чого їй бракує - масштабним баченням соціальних трансформацій і домінуючими у даному історичному періоді світоглядними концепціями, з- поміж яких важливо виділити планетарно-космічну. Саме розуміння кожною людиною закономірності свого виникнення в структурі світобудови дає можливість шукати відповідь на одвічні філософські запитання: “Про сутність людського життя”, “Про сенс людського буття”, “Про ціль людського буття”, “Про походження життя і людини”, “Про перспективи розвитку людського суспільства” і т.д.

З поміж завдань курсу “філософія освіти” визначаємо:

1) формування у кожного слухача планетарно-космічного світогляду; 2) підготовка відповідальних, творчих, активних молодих людей, котрі з одного боку поважають багатоманітність культур, а з іншого - враховують у своїй діяльності стратегічні цілі філософії освіти, що полягають у прагненні згуртувати націю, цивілізацію задля досягнення вищих цілей; 3) формувати у системі поглядів підростаючого покоління образ особистості та цивілізації, здатних організувати якісну взаємодію у масштабах Землі та Всесвіту, образ людини майбутнього.

Отже, філософія освіти покликана розглянути найсуттєвіші моменти філософського бачення проблем освіти в їх історики-філософському контексті, не віддаючи переваги якомусь конкретному підходу чи розумінню.

Структура філософії освіти

На сучасному етапі філософського осмислення проблем освіти та освітньої діяльності склалися два підходи до розуміння філософії освіти:

1) Філософія є теоретичним вираженням світоглядних проблем, постає як рефлексія над проблемами людського буття в світі, культури і втому числі освіти зокрема. Тому якоїсь окремої філософії освіти бути не може.

2) Філософія освіти може виступати як філософська рефлексія над найсуттєвішими проблемами взаємодії людей в освітніх системах з метою віднайдення оптимальних варіантів діалогу культур.

Структура філософії освіти визначається тим, що вона розглядає сутність і природу всіх явищ у процесі освіти:

1. -освіта сама по собі і в контексті людського історичного буття та культури (онтологія освіти);

2. -процес освіти здійснюється (логіка освіти);

3. -природа та джерела цінностей освіти (аксіологія освіти);

4. -поведінка учасників освітнього процесу (етика освіти);

5. -методи підтримки освітнього процесу (методологія освіти). Сукупність ідей, що складають основу того чи іншого цілісного підходу до постановки справи освіти, можуть також розглядатись окремо як ідеологія освіти.

Размещено на Allbest.ru