Структура суспільної свідомості

Размещено на http://www.allbest.ru/

Реферат

Структура суспільної свідомості

Одеса 2015

Зміст

Вступ

Розділ 1. Суспільна свідомість

1.1 Поняття свідомості

1.2 Витоки свідомості

1.3 Визначення суспільної свідомості

Розділ 2. Структура суспільної свідомості

2.1 Аналіз аспектів структури

2.2 Форми суспільної свідомості

2.3 Носії суспільної свідомості

Висновок

Список використаних джерел

Вступ

свідомість суспільний соціологічний політичний

Кожен з вас володіє свідомістю, але зізнайтеся, чи багато хто з вас можуть зараз сказати - що є свідомість?

Пізнати свідомість дуже важко, оскільки вона не існує як окремий предмет або річ, але вона неодмінно присутня у кожному моменті життя.

Уявлення про свідомість дуже різні, залежать від життєвого досвіду людей, їхньої культури, релігійного та суспільного орієнтації.

Багатогранність свідомості зробило його предметом вивчення багатьох наук: філософії, психології, біофізики, інформатики, кібернетики, юриспруденції, психіатрії.

Завдяки об'єктивної своєї численності свідомість насилу піддається системному визначенням, ось чому нам доводиться пояснювати кожне з визначень його спеціальним призначенням.

Розгляд соціальної свідомості надзвичайно актуально тому що:

Д без з'ясування природи людської свідомості не можна визначити місце і роль людини в світі, особливості її взаємовідносин з навколишньою дійсністю;

Д питання про сутність свідомості, про її зв'язок з буттям є одним із найважливіших світоглядних і методологічних аспектів кожного філософського напрямку;

Д всі проблеми сучасної суспільної практики органічно пов'язані з дослідженнями свідомості. Це стосується гострих і актуальних проблем суспільного розвитку, взаємодії людини і техніки, відношення науково-технічного прогресу та природи, проблем виховання, спілкування людей тощо.

Д свідомість відрізняє людину від усього іншого в світі.

Д не зрозумівши сутності свідомості не можна зрозуміти природу людини і створеного ним світу.

Д через свідомість відкривається шлях в духовний світ людини, її психіку.

У цьому зв'язку дослідження питань структури суспільної свідомості набуває особливого значення, що зумовлює актуальність обраної теми та доцільність проведення досліджень для розвитку цього питання.

Виходячи з актуальності , метою дослідження є комплексна оцінка структури соціальної свідомості.

Для досягнення поставленої мети в рефераті були та вирішені наступні завдання:

- поняття свідомості;

- витоки свідомості;

- визначення суспільної свідомості;

- структура суспільної свідомості.

Предметом моєї роботи є структура суспільної свідомості.

Методи дослiдження. При вирiшеннi поставлених завдань застосовувалися такi методи, як метод аналізу,синтезу,моделювання,індукції.

На вирішення цієї проблеми, а саме структури суспільної свідомості, спрямовані дослідження В. Андрущенко, В. Афанасенко, І. Бичко, В. Буслинський, Л. Губерський, Данільян О.Г., Володимир Васильович Ільїн, Володимир Касьян, А.Г. Скрипник

Моя робота заснована на аналізі доступних нам джерел - це різноманітні підручники та посібники з предмету Філософі, та витяги з інтернет ресурсів.

Розділ 1. Суспільна свідомість

1.1 Поняття свідомості

Людина володіє прекрасним даром - розумом з його допитливим польотом як у віддалене минуле, так і в прийдешнє, світом мрії і фантазії, творчим вирішенням практичних і теоретичних проблем, нарешті, утіленням самих сміливих задумів. Уже з глибокої стародавності мислителі напружено шукали розгадку таємниці феномена свідомості. Наука, філософія, література, мистецтво, техніка - словом, усі досягнення людства об'єднали свої зусилля, щоб розкрити таємні таємниці нашого духовного життя.[5, с.34]

Свідомість - це вища, властива лише людині форма відображення об'єктивної дійсності, спосіб її відносин до світу і до самого себе, що являє собою єдність психічних процесів, що активно беруть участь в осмисленні людиною об'єктивного світу і свого власного буття і визначається не безпосередньо її тілесною організацією (як у тварин), а здобуваються тільки через спілкування з іншими людьми навичками предметних дій. Свідомість складається з почуттєвих образів предметів, що є відчуттям чи уявленням і тому володіють значенням і змістом, знання як сукупності відчуттів, відбитих у пам'яті, і узагальнень, створених у результаті вищої психічної діяльності, мислення і мови. Таким чином, свідомість є особливою формою взаємодії людини з дійсністю і управління нею.

Протягом багатьох століть не змовкають гарячі суперечки навколо сутності свідомості і можливостей її пізнання. Богослови розглядають свідомість як крихітну іскру величного полум'я божественного розуму. Ідеалісти відстоюють думку про первинність свідомості стосовно матерії. Вириваючи свідомість з об'єктивних зв'язків реального світу і розглядаючи його як самостійну і сутність буття, об'єктивні ідеалісти трактують свідомість як щось споконвічне: воно не тільки не з'ясовано нічим, що існує поза ним, але саме із себе покликане пояснити все що відбувається в природі, історії і поведінці кожної окремої людини.

1.2 Витоки свідомості

Існують різні історико-філософські тлумачення проблеми свідомості. У залежності від того, який світогляд був пануючим у ту чи іншу епоху мінялося і розуміння свідомості. В античності, при пануючому космоцентричному світогляді увага людини була цілком спрямована на навколишній світ. Свідомість призначалася як загальний зв'язок між розумом і об'єктом, що існують незалежно друг від друга. У момент їхньої зустрічі об'єкт залишає слід у поле розуму, як печатка залишає слід на воску. Античний грек не зосереджений на своєму внутрішньому світі. Антична філософія відкрила тільки одну сторону свідомості - спрямованість на об'єкт.[6]

У культурі християнства виникає потреба у внутрішнім зосередженні. Вона була викликана необхідністю спілкування з Богом через молитву. У ній людина повинна зануритися усередину себе. Поряд з молитвою виникла практика сповіді, у якій закріплювалася здатність до самоаналізу і самоконтролю. Тоді свідомість - знання насамперед про власний духовний досвід. У його смислі включені інстинкти і пристрасті, рефлекси і міркування, і нарешті, злиттям з Богом. Свідомість - це центр між першим і другим. Тобто свідомість це здатність відтворити переживання піднявшись до рівня Бога і свідчення про незначність людини. Світогляд епохи Середньовіччя можна назвати геоцентричним.

У Новий час людина відмовляється від Бога, сама захотіла бути Богом, царем природи, спираючи на свій Розум. Це свідчило про формування нового духовного досвіду людей, у якому людина звільняється від влади понад почуттєвого про згоду прийняти своє походження тільки через природну еволюцію. По суті цей початок антропоцентриського світогляду. Людина була оголошена початком і причиною усього, що з нею трапляється у світі. Вона є умовою і можливість світу, світу, що вона може розуміти і діяти в ньому.

Людина своєю діяльністю творить світ, Р.Декарт оголосив, що акт «я мислю» є підстава існування людини і світу. В усьому можна сумніватися, але не можна сумніватися в тому, що я мислю, значить - існую. Тому свідомість представляється як деяка судина в якій уже є ідеї і зразки того з чим має зштовхнутися у світі. Таке вчення було названо ідеалізмом. Але досвід звертання до внутрішнього світу був використаний у твердженні, що свідомість відкрита самому собі, тобто є самосвідомістю. Свідомість ототожнюється з мисленням тобто максимально раціоналізована. Вона може конструювати світ за правилами логіки, тому що свідомість тотожна предметному світу.

Філософів і натуралістів завжди хвилювало питання про джерела свідомості. Склалися різні стратегії його дослідження: реалістична, об'єктивно-ідеалістична, феноменологічна, вульгарна-матеріалістична й ін. Вульгарний-матеріалістичний напрямок зводить свідомість, мислення до речовинних змін (деякі його представники Фогт, Молешотт указують на подобу мислення жовчі, вироблюваною печінкою) у кінцевому рахунку характер мислення виявляється їжею, що впливає через хімізм крові на мозок і його роботу. Протилежний цьому - об'єктивно-ідеалістичний підхід визначає свідомість як незалежну від мозку, але обумовлену деяким духовним фактором (Богом, ідеєю).

Філолофсько-реалістичний напрямок у розумінні джерел свідомості виділяє наступні фактори: зовнішній предметний і духовний світ; природні, соціальні і духовні явища відбиваються у свідомості у вигляді конкретних чуттєво-понятійних образів. Така інформація є результат взаємодії людини з наявною ситуацією, що забезпечує постійний контакт із нею.

Соціокультурне середовище, ідеї, соціальні ідеали, етичні і естетичні установки, правові норми, знання, засоби, способи і форми пізнавальної діяльності. Це дозволяє окремій людині дивитися на світ очима суспільства.[6]

Духовний світ індивіда, його власний унікальний досвід життя і переживань. Людина і при відсутності зовнішніх взаємодій здатна переосмислювати минуле, будувати плани і т.д.

Мозок як макроструктурна природна система, що забезпечує на клітково-тихорєцькому рівні організації матерії, здійсненні загальних функцій свідомості. Установлено, що біохімічний стан мозку впливає на свідомість (у цьому праві вульгарні матеріалісти, помилка їх в ігноруванні специфіки інших факторів, у відстоюванні положення про речовинність свідомості).

Джерелом свідомості виступає, імовірно, і космічне інформаційно-смислове поле, одним з ланок якого є свідомість людини. Підтверджується гіпотезою в квантово-механічній природі мозку.

Вони не стали вирішальними для появи людини, і тільки соціальні умови могли зіграти вирішальну роль. Це: праця і трудовий процес, починаючи з використанням предметів природи як знаряддя праці, і закінчуючи виготовленням їх у спільній праці і спілкуванні. Членороздільна мова, для передачі інформації при праці і спілкуванні, формування мови. Життя в колективі, спільна діяльність у громаді. Біологічна форма людини і знайдений спосіб взаємодії із середовищем - один на одного надаючи взаємний вплив.

Тобто свідомість - історичне утворення, з'являється як розвиток властивої матерії властивості відображення; вища форма відображення дійсності, властивій людині як особливим образом організованої матерії, функція її мозку, зв'язана з біологічними передумовами і соціальними умовами.

1.3 Визначення суспільної свідомості

Суспільна свідомість - це не емпірично поняття існуюче самостійне духовне утворення, а суспільна свідомість - філософська категорія, що позначає фундаментальну особливість соціальних суб'єктів відображати соціальну та природну дійсність при визначальному впливі суспільного буття, а суспільне буття -- це реальний процес життя людей. Суспільна свідомість та суспільне буття - найбільш загальні категорії, які використовують для виявлення того, що є переважно визначальним, а що таким, яке визначається в суспільному житті, за цими межами їх протиставлення не має змісту. Ідеальні, духовні компоненти невідривно вплетені, пронизують суспільне життя. Суспільна свідомість - частка суспільного буття, а само буття є суспільним, оскільки в ньому функціонує суспільна свідомість. Суспільна свідомість - не пуста абстракція. Суспільна свідомість - сукупність ідеальних образів - понять, ідей, поглядів, уявлень, почуття, переживань, настроїв, що виникають у процесі відображення соціальним суб'єктом довколишнього світу, зокрема і самої суспільної свідомості. Суспільна свідомість не зводиться до простої суми свідомостей індивідуальних, а включає тільки суспільно значущі, типові, усталені духовні утворення. Суб'єктом суспільної свідомості виступають суспільство, соціальна спільність (соціальна група, клас, нація) чи окрема людина, але не як індивідуальність, а як представник певної соціальної спільності.

Суспільне буття врешті-решт визначає суспільну свідомість. Які б критичні зауваження не висловлювались з суспільної свідомості, не можна заперечувати, що суспільна свідомість - частка тієї реальності, яку вона відображує і вже цим обумовлена нею. Крім того, джерелом походження ідей, поглядів, емоцій, настроїв виступає суспільна практика. Погляди, теорії, ідеї, що заперечуються практикою, витискуються із сфери суспільної свідомості. Рівень розвитку практики визначає і глибину проникнення у дійсність. Людина, коли залучається до суспільного буття, засвоює певні розумові форми, поняття, систему знань, певний спосіб та засіб мислення і відчування. Але суспільна свідомість має і певну самостійність стосовно до суспільного буття, суспільна свідомість може випереджувати чи відставати від буття в процесі власного розвитку. Це відбувається тому, що суспільній свідомості властива безперервність та спадкоємність у розвитку. Через традиції, звичаї, звички, настрої, суспільну думку, через науку та ідеологію суспільна свідомість здійснює зворотний вплив на суспільне буття, спрямовує його по одному з можливих шляхів розвитку, прискорює чи гальмує його. Роль суспільної свідомості особливо зростає в епохи переломні, перехідні, коли у межах суспільного буття тільки починають формуватися дальші тенденції розвитку[1, c. 89-92].

Без суспільної свідомості суспільство просто не могло б виникнути і розвиватися, тому що воно існує як би в двох проявах: відбивної й активно-творчої. Сутність свідомості саме в тому і складається, що воно може відбивати суспільне буття тільки за умови одночасного активно-творчого перетворення його. Але, підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і про їхнє розходження, специфічну роз'єднаність, відносній самостійності[4, c. 159-160].

Зрозуміти повною мірою свідомість у всьому багатстві її функцій, у розмаїтті її виявів можна лише в контексті всієї культури людства, всієї його історії[2, c. 105-106].

Розділ 2. Структура суспільної свідомості

2.1 Аналіз структури у двох аспектах

Суспільна свідомість має надзвичайно складну, динамічну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Аналіз цієї структури здійснюється у двох аспектах: гносеологічному (пізнавальному) і соціологічному. За гносеологічними (пізнавальними) можливостями і особливостями відображення суспільного буття вирізняють два рівні суспільної свідомості: буденний і теоретичний.

Соціологічний аспект суспільної свідомості - це момент її діяльності, який невідокремлений від тієї системи відношень, у якій ця діяльність здійснюється. У цьому аспекті суспільна свідомість диференціюється за сферами і представлена соціальною психологією і ідеологією. Крім цих елементів, виокремлюють форми суспільної свідомості, які є формами пізнання дійсності і, разом з тим, духовно-практичними формами усвідомлення світу і людини.

Розглянемо ці елементи суспільної свідомості детальніше. Буденний рівень суспільної свідомості являє собою відображення дійсності в межах повсякденного життя. Часто буденну свідомість називають здоровим глуздом. Буденна свідомість формується стихійно, в процесі безпосереднього життя. Вона включає накопичені впродовж віків емпіричні знання, норми й зразки поведінки, уявлення, традиції. Це є розрізнені і несистематизовані уявлення і знання про явища, що лежать на поверхні життя і тому не потребують обґрунтування і доведення. Теоретичний же рівень суспільної свідомості виходить за межі емпіричних умов буття людей і виступає у вигляді певної системи поглядів. Він прагне проникнути в суть явищ об'єктивної дійсності, розкрити закономірності їхнього розвитку функціонування. Тільки теоретична свідомість може виявляти закономірні тенденції і складну діалектику розвитку суспільного життя у всій його складності і багатогранності. Творцем теоретичних знань є відносно незначна професійно підготовлена частина суспільства - наукова інтелігенція.

Чи потрібна буденна свідомість при наявності теоретичної? Так, потрібна. Теоретична свідомість здатна видозмінювати, модифікувати, окультурювати повсякденну свідомість. Але хоч як би розвивалися знання, наука, буденна свідомість завжди буде необхідна. Проте абсолютизація буденної свідомості веде до виникнення ілюзій і помилок у суспільній свідомості. Важливо, щоб науки, у тому числі і суспільні, залишалися на теоретичному рівні, щоб наукові поняття не підмінювались буденними поняттями і уявленнями, оскільки в цьому разі система знань втрачає свій науковий статус.

Розглянемо тепер соціологічний аспект структури суспільної свідомості. За цим аспектом у структурі суспільної свідомості визначають дві сфери - суспільну психологію і ідеологію. Суспільна психологія - це сукупність соціальних настроїв і почуттів, звичаїв, традицій і громадської думки, які складаються стихійно, в процесі повсякденного життя суспільства. Суспільна психологія і емпіричні знання перебувають на одному рівні суспільної свідомості. Але в суспільній психології домінуючим є не саме по собі знання про дійсність, а ставлення до цього знання, оцінка дійсності. Суспільна психологія здійснює регулятивну функцію безпосереднього життя людей. У ній відбиваються психологічні риси і почуттєві стани соціальних груп і суспільства взагалі. Можна говорити про особливості національної, класової психології, психології релігійних груп тощо.

Суспільна психологія з її емоційною забарвленістю відіграє важливу роль у суспільних рухах, спонукаючи їх до різноманітного роду дій. Тому державним діячам, політичним партіям, політикам важливо вивчати настрої людей, прогнозувати їхню реакцію на ті чи інші події.

Ідеологія - це система поглядів, ідей, теорій, принципів, що відображають суспільне буття крізь призму інтересів, ідеалів, мети соціальних груп, класів, нації, суспільства. Ідеологія так само, як і суспільна психологія, спрямована на регулювання суспільних відносин. Між ними існує єдність і взаємодоповнення. Проте ці сфери суспільної свідомості мають і певні відмінності, а саме[3, с.313]:

1) суспільна психологія є безпосереднім і стихійно сформованим виразом інтересів певного класу або соціальної спільноти, ідеологія ж створюється цілеспрямовано, певними групами людей, зайнятих у сфері духовного виробництва;

2) на відміну від суспільної психології, ідеологія є упорядкованою і теоретично оформленою системою, тобто в пізнавальному плані виступає на рівні теоретичної свідомості;

3) суспільна психологія охоплює всю сукупність поглядів людей, які мають гомогенний, тобто нерозчленований характер. Ідеологія ж розпадається на окремі види - політичні, правові, естетичні, релігійні та інші переконання людей;

4) суспільна психологія знаходить свій вияв при розв'язанні практичних завдань буденного життя, ідеологія ж направлена на рішення глобальних соціальних проблем.

Слід розрізняти ідеологію прогресивну й консервативну, реакційну, наукову, відносно істинну й ненаукову, ілюзорну. Характер ідеології залежить від того, чиїм соціальним інтересам вона повинна відповідати і як співвідноситься з потребами суспільного розвитку.

Ніяка ідеологія не повинна набувати характеру державної, офіційної, примусової, мати монополістичний характер. Вона повинна виходити з ідеологічного плюралізму, суперництва різних ідеологій. Практика свідчить, що сподівання на повну ”деідеологізацію” суспільства, тобто позбавлення ідеології взагалі, не виправдалися.

2.2 Форми суспільної свідомості

У структурі суспільної свідомості провідне місце належить її формам. Форми суспільної свідомості - це відносно самостійні, більш або менш систематизовані за рівнем духовні утворення, що відображають визначені сторони об'єктивного світу та суспільного буття. Кожна форма суспільної свідомості відображає світ у всій його цілісності, але відповідно до своєї специфіки і свого призначення. Визначають такі форми суспільної свідомості, як: політична, правова, моральна, естетична, релігійна, філософська, наукова тощо.

Якоїсь однієї ознаки, за що за нею можна було б відрізнити одні форми суспільної свідомості від інших, не існує. Дослідники, які займаються вивченням форм суспільної свідомості, виокремлюють чотири основних принципи, що в сукупності могли б бути таким критерієм. Вони вважають, що форми суспільної свідомості відрізняються :

а) за предметом відображення їхнім предметом виступають так звані ідеологічні або надбудовні суспільні відносини, які складаються за безпосередньої участі свідомості. У політичних поглядах, наприклад, відображаються відносини суб'єктів політичних процесів, в моралі - ставлення людини до людини, до колективу, суспільства;

б) за формами відображення. Вони можуть бути теоретико-понятійними, нормативно-оцінювальними, художньо-образними. Наука й філософія відображають буття у формі абстрактних логічних понять: матерія, свідомість, рух, маса, тяжіння, інерція, прискорення, валентність і т.д. Моральні поняття і частково релігія користуються нормативними оцінювальними поняттями: добро, зло, справедливість, совість та інші. Мистецтво відображає дійсність у художніх образах;

в) за особливостями свого походження і розвитку. Виникнення і розвиток кожної із форм пов'язані з певними суспільними умовами і потребами. Першою нерозчленованою формою свідомості була міфологія. Вона виникла і була єдиною формою духовності на початкових стадіях розвитку суспільства. Міфологія містила зародок всіх майбутніх форм і способів духовного освоєння світу. З розподілом праці на матеріальну і духовну сталася диференціація міфологічної свідомості. Виникає система моралі, релігія, мистецтво, філософія, політична і правова свідомість, наука;

г) за виконуваними ними соціальними функціями. Різні форми свідомості обслуговують різні форми соціальної діяльності, задовольняють різні соціальні потреби і тому виконують різні функції. Наука і філософія мають пізнавальне та світоглядне навантаження. Політична і правова свідомість виражає і захищає передусім інтереси певних соціальних груп в питанні про владу, державу і право. Мораль виступає в ролі неофіційного регулятора відносин між людьми в нематеріальній сфері, спираючись при цьому не на силу закону, а на авторитет громадської думки. Мистецтво задовольняє високі духовні та культурні потреби, властиві тільки людині.

Формами суспільної свідомості властиві не тільки відмінності, їм притаманні і спільні риси. Всі форми мають один об'єкт відображення - матеріальне життя суспільства, суспільне буття; всі вони виступають як окремі види єдиного духовного комплексу - суспільної свідомості; всі складаються і функціонують на обох рівнях (за винятком наукової свідомості) і буденному і теоретичному (на теоретичному рівні вони виявляються більш виразно). Всі форми перебувають у взаємозв'язку, взаємопроникають і взаємозбагачуються.

У кожному сучасному суспільстві надзвичайно важливою формою суспільної свідомості є політична свідомість. Політична свідомість - це сукупність ідей, поглядів, вчень, політичних установок, що відображають соціально-групові, класові відносини в суспільстві, центром яких є певне ставлення до влади. Саме поняття влади є ключовим для політичної свідомості. Політична свідомість включає ідеологічний та психологічний аспекти. Ідеологічний аспект пов'язаний з ідеологією як системою поглядів, ідей, що відображають корінні інтереси певних соціальних спільностей, верств, груп, страт тощо. Психологічний аспект пов'язаний з психологією, що ґрунтується на несистематизованих поглядах, почуттях, настроях певних суб'єктів політичних відносин.[3, с. 313]

З політичною свідомістю тісно взаємопов'язана правова свідомість. Правосвідомість - це сукупність ідей і поглядів відносно правомірності чи неправомірності дій, прав і обов'язків членів суспільства, справедливості чи несправедливості юридичних законів. Правова свідомість забезпечує громадський порядок, регулює суспільні відносини, виходячи і сформульованих і утверджених правовими установами і закладами вимог належної, з точки зору закону, поведінки. Правосвідомість на рівні індивіда є усвідомленням і відстоюванням своїх прав шляхом визначення і дотримання відповідних обов'язків.

Право не може регулювати всі без винятку суспільні відносини, воно регулює лише найважливіші, з точки зору держави, стосунки. Решта суспільних відносин регулюється мораллю (а також звичками, традиціями, ритуалами, громадською думкою, які частково входять в мораль). Моральна свідомість є сумою правил суспільно схваленої поведінки індивідів. Вона охоплює дійсність у формі моральних норм - вимог, яких повинна дотримуватися людина згідно з суспільством і власним уявленням добра і зла. Вимоги моралі не мають підтвердження в певних установах чи закладах вони підтримуються громадською думкою, владою звичаїв, установленими нормами, оцінками суспільства і соціальних груп. Моральна свідомість на рівні суспільства - це ті вимоги, які приписуються індивіду і які він повинен виконувати в силу соціального обов'язку. Таким чином, суспільна мораль є способом адаптування до суспільного середовища, сферою суспільної необхідності.

Потреби людей у сприйнятті і створенні досконалого, піднесеного, що давало б їм духовну насолоду, викликали до життя мистецтво і естетичну свідомість. Вони виникли, як і інші відносини та форми свідомості, що їм відповідають, на основі суспільно-історичної, передусім виробничої практики людей. Специфіка естетичної свідомості визначається її предметом, художньо-образним способом відображення дійсності і функціями. Естетична свідомість включає смаки, уявлення, думки, ідеали, погляди і теорії, які відображають естетичну цінність предметів і явищ об'єктивної дійсності, а також предметів і явищ, створених самою людиною. Відображення дійсності в естетичній свідомості здійснюється через поняття прекрасного і потворного, піднесеного і підлого, комічного і трагічного. Це відображення здійснюється на ідеологічному і буденно-психологічному рівнях.

Важливу роль у духовному житті суспільства відіграє релігія і релігійна свідомість. Вона охоплює релігійну ідеологію і релігійну психологію. Релігійна ідеологія являє собою більш чи менш струнку систему релігійних ідей, поглядів на світ. Релігійна ідеологія як правило, розробляється і розвивається теологами. Релігійна психологія, складаючись головним чином стихійно, безпосередньо в процесі відображення повсякденних умов життя людей, включає несистематизовані релігійні почуття, настрої, звичаї, уявлення, пов'язані головним чином з вірою в надприродне. Суттєве місце в побутовій релігійній свідомості посідає процес релігійного поклоніння або культ, що являє собою найбільш консервативний елемент будь-якої релігії. В процесі здійснення такого поклоніння людина піддається значному і різнобічному духовно-емоційному, психологічному впливу.

Між релігійною і філософською свідомістю є дещо спільне. І релігія, і філософія спрямовані на усвідомлення граничних смислів людського буття, на пошук глибинної єдності і зв'язку людини і світовим універсумом. Але це усвідомлення здійснюються різними способами, різними шляхами. Так філософія - теоретичні, поняттєві роздуми над проблемами сенсу людського існування. Це наближує її до науки. Але, на відміну від науки, філософія служить не тільки цілям теоретичного пізнання, а й цілям, і це в першу чергу людського самовизначення в світі, цілям злагоди між людиною і світом її буття. Тому вищою цінністю філософського пізнання є мудрість, як переживання і усвідомлення істини, як особисте осягнення смислів і знань усього що існує, шляхів творчого саморозвитку людини. Релігія, спираючись не на знання, а на релігійну віру, вказує на духовно-практичний шлях осягнення сенсу життя. Вона дає людині духовні орієнтири для досягнення безсмертя, маючи специфічні форми усвідомлення єдності людини і світу.[6, с. 313]

Наука як форма суспільної свідомості спрямована на відображення об'єктивних закономірностей і зв'язків природного і соціального світу. Вона систематизує об'єктивні знання про дійсність інтелектуально-понятійним (раціональним) способом. Результатом і основною її цінністю є істина. Наука має теоретичний і емпіричний (експериментально-дослідний) рівні дослідження і організації знання, спирається на спеціально розроблену систему наукових методів пізнання і доведення знань для людей. Як соціальний інститут наука оформилася в XVII-XVIII століттях. За своїми видами наука поділяється на гуманітарні, технічні науки і природознавство.

2.3 Носії суспільної свідомості

Важливе місце в структурі суспільної свідомості належить її носіям: масовій, колективній та індивідуальній свідомості. Масова свідомість - це рівень суспільної свідомості, суб'єктами якої виступають великі людські спільноти, що становлять більшість населення. Масова свідомість виникає на грунті єдності соціально-економічних, ідейно-політичних і культурно-етнічних умов життя багатьох людей і включає найпоширеніші, типові уявлення, погляди, прагнення, ідеали, настрої та емоції, звичаї і традиції, що формуються в процесі духовно-практичного освоєння світу і безпосередньо вплетені в повсякденну практичну діяльність. Масова свідомість є інтегруючим виявом взаємодії індивідуального і групового рівнів суспільної свідомості. Вона формується під впливом науково-теоретичної і буденної свідомості, ідеології й соціальної психології. Масова свідомість виступає безпосередньо спонукальною силою соціальних дій мас, їхньої соціально-перетворюючої діяльності.

Індивідуальна свідомість - це духовний світ кожної особистості.

Людина як суспільна істота бачить світ скрізь призму певного соціуму - суспільства, нації, класу, епохи в цілому. В індивідуальній свідомості відбиваються суспільні ідеї, цілі, ідеали, знання, вірування, що народжуються й існують у соціальному середовищі. Свідомість є відображенням суспільного буття індивідів, вона завжди знаходить свій вияв у суспільній формі. В одному випадку людина відображає світ і усвідомлює своє буття у формі міфологічної свідомості, в другому - філософської, наукової, у третьому - художньої, релігійної тощо. Свідомості як такої, незалежно від конкретної суспільної форми, просто не існує. Суспільна свідомість і є існуванням свідомості в суспільній формі, у вигляді певного сукупного результату людської діяльності, у формі спільного надбання, надбань суспільства.[3, с. 313-314]

Суспільна свідомість не є простою сукупністю індивідуальних свідомостей. Особливістю суспільної свідомості є те, що вона, проймаючи індивідуальну свідомість, оформлюючи її, набуває об'єктивної, незалежно від індивідів їх свідомості форми існування. Вона втілюється в різноманітних об'єктивних формах духовної культури людства - в мові, в науці, філософії, в мистецтві, в політиці і праві, моралі, релігії і міфах, в народній мудрості, в соціальних нормах та уявленнях соціальних груп, націй, людства в цілому. Всі ці елементи існують відносно незалежно від індивідуальної свідомості і суспільного буття, вони відносно самостійні, мають власні особливості розвитку, успадковуються, передаються від покоління до покоління. Кожний індивід формує свою свідомість через освоєння суспільної свідомості.

Але індивідуальна свідомість так само, як і суспільна, є відносно самостійною системою, вона не є абсолютно визначеною лише суспільною свідомістю. Духовний світ людини має індивідуально-неповторну форму. Індивідуальні риси свідомості індивіда пов'язані не тільки з конкретними особливостями його життєдіяльності. Вони залежать від його нейрофізіологічних структур, особливостей психіки, генетичної організації, від рівня його власних сил і здібностей.

У своєму розвитку індивідуальна і суспільна свідомість опосередковують одна одну: кожний індивід розвиває свою свідомість через творче осягнення духовних надбань минулих поколінь і сучасності, а розвиток духовності людства здійснюється через індивідуальні досягнення, духовні відкриття окремих особистостей.[3, с. 314]

Висновки

Проведені в роботі дослідження дозволяють зробити такі висновки.

Суспільна свідомість являє собою особливий соціальний феномен, що відрізняється власними, властивими лише йому характеристиками, специфічними закономірностями функціонування і розвитку. Суспільна свідомість, відбиваючи всю складність і суперечливість суспільного буття, є теж суперечливою, має складну структуру.

Суспільна свідомість має надзвичайно складну, динамічну структуру, яка зумовлюється структурою суспільного буття. Аналіз цієї структури здійснюється у двох аспектах: гносеологічному (пізнавальному) і соціологічному

Суспільна свідомість, незважаючи на її неосяжність і невичерпну багатоманітність, вичерпують сім її форм: філософія, наука, мистецтво, мораль, політика, право і релігія.

Форма суспільної свідомості -- це форма усвідомлення людиною свого суспільного буття. Коли людина усвідомлює його у формі законів природи -- це наука; у формі оцінки добра та зла -- мораль; загальних категорій -- філософія, художніх образів -- мистецтво тощо.

Суспільна свідомість може існувати тільки тоді, коли є конкретні її носії -- людина, соціальні групи, спільності, конкретні особистості та інші суб'єкти. Без основних носіїв суспільної свідомості -- конкретних людей -- вона неможлива.

Без суспільної свідомості суспільство просто не могло б виникнути і розвиватися, тому що воно існує як би в двох проявах: відбивної й активно-творчої. Сутність свідомості саме в тому і складається, що воно може відбивати суспільне буття тільки за умови одночасного активно-творчого перетворення його. Але, підкреслюючи єдність суспільного буття і суспільної свідомості, не можна забувати і про їхнє розходження, специфічну роз'єднаність, відносній самостійності.

Суспільна свідомість виникає у процесі практично-діяльнісного засвоєння людьми соціальної культури станового суспільства. Спосіб організації діяльності у сфері політики, економіки та духовній сфері (її суб'єкти, цілі, напрями, засоби й методи реалізації) впливає на "анатомію" суспільної свідомості, яка виникає з розшарування суспільства на класи, із загострення боротьби між ними за владу. Отже, суспільна свідомість -- свідомість класова, і це є її важливою соціально-історичною ознакою.

Список використаних джерел

1. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). -- 3.вид., перероб. та доп. -- Х. : Прапор, 2004. -- 735с.

2. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). -- 5. вид., стер. -- К. : Вікар, 2005. -- 516с.

3. Данільян О.Г. Основи філософії: Навч. посіб. / М-во освіти і науки України, Нац. юрид. акад. України; О.Г. Данільян, В.М. Тараненко. - Х.: Право, 2003. - 352 с.

4. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

5. Спиркин А.Г. Філософія: Підручник для технічних вузів. - М.: Гардаріки, 2000. - 368 с.

6. http://osvita.ua/vnz/reports/culture/30391/

Размещено на Allbest.ru