Гуманістична думка в філософії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Вступ

Звертаючись до теми розвитку ренесансного гуманізму в Україні в XVI -- першій половині XVII ст., слід підкреслити, що цей процес досить часто йшов поза конфесійними та мовними ознаками. Хотіли б ми цього чи ні, проте треба визнати той незаперечний факт, що не всі православні були прогресивними діячами, як і те, що не всі католики й уніати були реакціонерами, ворогами свого народу. Прийнявши з різних причин католицизм чи уніатство, значна частина українців не забувала «яких батьків, чиї сини» і, навіть залишаючись по інший бік барикаді часто виступала проти соціального, національного й релігійного гноблення в Україні, вболіваючи за свій народ, край, культуру, послуговуючи йому своїми творами розвиваючи ідеї гуманізму. Чільне місце тут належить латино - польсько мовним письменникам, поетам, культурним діячам, які виступали з ідеями національної свідомості, патріотизму, громадського служіння, справедливості, політичних свобод, що певною мірою впливало на стан й на стан філософської думки в Україні.

1. Поняття гуманізму

Поняття гуманізму, як суспільного явища, вперше з'явилось в епоху Відродження. На той час людство накопичило досить вагомі надбання в культурі, мистецтві, природничих та суспільних науках. Це була епоха заперечення норм життя середньовіччя з його жорстокістю людей один до одного, до природи, міждержавними війнами, переходу до нових стосунків. Таким чином в історії людства з'явилась нова ідеологія, яка почала відстоювати найкращі сторони в стосунках між людьми, яка заперечувала нерівність людей в фінансовому, майновому та інших відносинах. Ідея гуманізму полягає в закріпленні норм людяності в суспільстві, в звільненні людини від рабського, феодального способу мислення. Надалі поняття гуманізму розповсюдилось і на міжнаціональні, міжрасові та міждержавні відносини людей. Ідея гуманізму на той час не була новою. Багато тез, які відстоює гуманізм втілювались в релігійних вченнях різних народів світу. Про це, наприклад, свідчать славнозвісні заповіді Біблії (не вбий, не вкради). Найпершим його носієм в ті часи був поет тієї епохи Петрарка.

2. Формування і розвиток філософської думки в Україні

філософський гуманізм відродження культура

Формування і розвиток філософської думки в Україні стояли не осторонь світової філософської культури, а в її контексті. Українські мислителі, сприймаючи вплив світової філософської культури, ставали безпосередніми учасниками її творення, вносячи в неї і свій доробок. Тенденція до цього стає більш, ніж помітною, в кінці XV -- на початку XVI ст. на загальному фоні тих соціально-економічних та духовно-культурних процесів, з якими пов'язана назва цілої епохи всесвітньої історії -- епохи Ренесансу, Відродження.

Як відомо, основним змістом і рисами епохи Відродження є не просто перевідкриття та відродження античної культури і філософії, а її антифеодальна спрямованість. У соціально-економічному відношенні епоха Відродження -- це епоха зародження капіталістичного способу виробництва, первісного нагромадження капіталу, де звернення до античної культури і філософської спадщини стає основою формування нової буржуазної культури та світогляду.

Ось цим і зумовлюються основні риси епохи, серед яких слід назвати:

1. Перехід від теоцентризму до антропоцентризму в розумінні світу;

2. Визнання творчої здатності людського розуму і прагнення до земного щастя;

3. Відкриття людської особистості в її цілісності, звернення уваги на внутрішню земну богоподібність людини і відмова від зовнішньої «інституціальної істоти Божої»;

4. Повернення людини до життєвої активності і утвердження віри в себе; сакралізація праці в її загальній формі «хочеш жити, умій працювати»;

5. Освоєння досягнень культури і оволодіння багатством античної філософії.

Відбиваючи інтереси та цілі різних прошарків третього стану, реалізація ідеології і практики Ренесансу відбувалася у двох напрямах: світському, що отримав назву гуманізму, та релігійному -- реформації.

3. Ідеї гуманізму

Ідеї гуманізму пов'язані з активізацією верхніх прошарків ранньобуржуазного суспільства як звернення до людяності створення умов, гідних життю людини. Маючи конкретні історичні та соціальні контексти і виміри, гуманізм за умов епохи Відродження проявлявся у витворенні високих зразків художньої та культурної творчості, спрямованої на реальну земну людину, перебудову суспільства через розвиток світської освіти, науки, культури, де все людське має бути підпорядковане людському розуму, а сенс життя -- служіння людям, батьківщині. На відміну від гуманізму носіями реформації виступили міські середні та нижчі прошарки, які були прив'язані до релігійних уявлень внаслідок умов свого існування і вимагали зміни церкви, її вчення, обмеження монопольного становища католицької церкви в усіх сферах життя тодішнього європейського суспільства, що дійсно «було боротьбою європейського міщанства проти феодалізму». При всіх своїх відмінностях гуманізм і реформація становили цілісний антифеодальний процес, що мав загальноєвропейські виміри, знайшовши свій відбиток і в Україні, яка на той час була вписана до європейського соціально-економічного та культурного ландшафту.

Слід визнати, що при всіх негараздах, пов'язаних із спустошливими набігами Оттоманської Порти і кримських татар, посиленням польського наступу з його соціально-економічним, політичним, національним та духовним гнобленням українського народу, про що йшлося в попередній лекції, розвиток України проходив по висхідній. Так, фільварочне господарство сприяло не тільки колонізації нових земель, а й розвитку торгівлі, товарно-грошових відносин. На порубіжних землях відбувався процес формування нового стану -- козацтва. Посилювались роль і значення міст. Щоправда, якщо в Наддніпрянщині місто ще тісно були пов'язані із землею, виконували оборонно-захисну функцію, то в західних землях вони поступово звільнялися від землі, перетворювались на центри культурного життя, торгівлі, промисловості, які починають набувати ранньобуржуазної форми. За цих умов здійснювався процес формування не тільки середніх і нижчих прошарків третього стану (міщанства), а й його верхівки, елітарних прошарків (інтелігенції), посилення інтересу до науки, культури. Пробудження національної свідомості народу приводить до необхідності розвитку освіти, сприяючи зростанню шкіл та підвищенню їхнього освітнього рівня. Однак за відсутності вищих навчальних закладів в Україні значна частина української молоді виїздить за кордон, де студіює в місцевих університетах.

Першим університетом вважається Константинопольський університет (863), хоча основи університетських центрів пов'язані із виникненням і створенням Болонського університету (1158). Крім загальновизнаних університетських центрів, таких як Оксфорд (1202), Кембридж (1207), Паризький (1215), Падуанський (1222), у XIII-- XV ст. відкрився Глацорський університет у Вірмени (1280), Саламанський (1290), Лісабонський (1290), Празький (1348) і Краківський (1364), Віденський (1365), Ерфуртський (1378), Гейдельберзький (1381), Кельнський на Рейні (1385), Лейпцигський (1409), Марокканський (1450), Упсальський (1477) та ін. Про масовість навчання українців за кордоном свідчить той факт, що з 1510 по 1560 р. тільки в Краківському університеті навчалось 352 студенти з 51 міста України. Завершивши навчання, багато з них залишалися магістрами і професорами університетів, у яких вони навчалися, інші поверталися на батьківщину, де ставали придворними поетами та істориками великих українських магнатів, вищими урядовцями, вчителями тощо. Якщо перші, усвідомлюючи себе українцями, не забували про батьківщину, то другі підтримували тісні зв'язки із своїми вчителями, західноєвропейськими вченими та культурно-освітніми діячами. Усвідомлення своєї національної належності, формування нових світоглядних орієнтирів належать саме цим прошаркам ранньобуржуазного суспільства в Україні. Для них найбільш співзвучними стають ідеї раннього та громадянського гуманізму, які вони обстоювали в своїх працях відповідно до умов життя своєї Вітчизни.

Ідея людини, звернення до людського життя, обстоювання гідності людської особистості були не новими для філософських роздумів в Україні, починаючи з праць книжників князівської доби і відбившись повною мірою в «Повчанні Володимира Мономаха». Вони знайшли свій відбиток і в наступні періоди розвитку філософської думки, особливо в XV ст. Однак тут можна говорити лише про елементи гуманізму як такого. Систематичне звернення до ідей і концепцій гуманізму як ідеологічної течії третього стану все-таки найповніше проявилося саме в ХМ -- першій половині XVII ст., набуваючи залежно від конкретних умов і звернень до своїх витоків певного зміст) та форми.

Звичайно, наведена періодизація розвитку гуманізму в Україні має умовний характер, оскільки розчленування цілісного процесу не завжди піддається проведення чіткої межі завершення одного і початку іншого періоду То використовуючи таку періодизацію, не варто перетворювати в абстрактну схему, підганяти під неї всю багатоманітність цілісного процесу, що може призвести до втрати його якісної визначеності і змісту.

4. Зачинателы гуманістичної культури в Україні

Зачинателями гуманістичної культури в Україні, її найвизначнішими діячами після Юрія Дрогобича не без підстав вважають Павла Русина, Лукаша з Нового Міста, Станіслава Оріховського-Роксолана, діяльність яких припадає на перший період, збігаючись з тими рисами, на які звертає увагу Я. Стратій. У межах доступного фактичного Сріалу зупинимося на поглядах цих мислителів.

ПАВЛ0 РУСИН. Один з перших українських поетів - гуманістів, культурно-освітніх діячів, Павло Русин народився близько р. в м. Кросно (тепер Польща). Навчався в Грейфсвальдському університеті (Померанія), отримавши там ступінь бакалавра. У 1506--1516 рр. -- професор Краківського університету, де викладав римську літературу, був керівником гуртка краківських гуманістів, що започаткував польську гуманістичну поезію. Павло Русин займався видавничою діяльністю У 1512 р. видав твори відомого хорватсько-угорського латиномовного поета Я. Панноня. Добре знав твори античних мислителів, істориків, видатних державних діячів та полководців, які були для гуманістів того часу зразком для наслідування. Особливо виділяв твори Вергілія, Овідія, Горація, Персія, які він коментував студентам Краківського університету, популяризуючи античну спадщину. П. Русин видав трагедії Сенеки, вибрані твори Овідія, залишивши після себе цінну і добре підібрану бібліотеку античних творів. Помер у 1517 р. Творчість П. Русина, яка ще не зовсім вивчена у філософському аспекті, сприяла поширенню гуманістичних ідей у Польщі і в Україні, формуванню патріотизму та почуття національної свідомості з повагою до інших народів. П. Русин, як і інші українські гуманісти, постійно підкреслював, що він є українцем, русином, свідченням чого є його прізвище -- Павло Русин із Кросно.

СТАНІСЛАВ ОРІХОВСЬКИЙ-РОКСОЛАН.Серед українських гуманістів XVI ст. він займає особливе місце Український і польський публіцист історик філософ, перший вітчизняний політолог в сучасному розумінні цього слова, оригінальний мислитель, він в постановці багатьох соціально-політичних проблем не тільки стояв на рівні кращих діячів західноєвропейської культури, а й випереджав їх своїми ідеями і узагальненнями, які знайшли своє обгрунтування з позицій соціально-політичної і філософської думки Нового часу.

Висновок

Отже, гуманізм це течія в західноєвропейській культурі епохи Відродження, яка визнає людину найвищою цінністю у світі, де здійснюється повага до гідності та розуму людини, право на щастя в житті, вільний вияв природних почуттів і здібностей.

Поняття гуманізму, як суспільного явища, вперше з'явилось в епоху Відродження. На той час людство накопичило досить вагомі надбання в культурі, мистецтві, природничих та суспільних науках. Це була епоха заперечення норм життя середньовіччя з його жорстокістю людей один до одного, до природи, міждержавними війнами, переходу до нових стосунків. Таким чином в історії людства з'явилась нова ідеологія, яка почала відстоювати найкращі сторони в стосунках між людьми, яка заперечувала нерівність людей в фінансовому, майновому та інших відносинах. Ідея гуманізму полягає в закріпленні норм людяності в суспільстві, в звільненні людини від рабського, феодального способу мислення. Надалі поняття гуманізму розповсюдилось і на міжнаціональні, міжрасові та міждержавні відносини людей. Ідея гуманізму на той час не була новою. Багато тез, які відстоює гуманізм втілювались в релігійних вченнях різних народів світу. Про це, наприклад, свідчать славнозвісні заповіді Біблії (не вбий, не вкради і т.д.). Найпершим його носієм в ті часи був поет тієї епохи Петрарка.

Використана література

1. Історія філософії на Україні. - К.,1987. - Т.1.

2. Нічник В. М., Литвинов В. Д., Стратій Я. В., Гуманістичні ідеї на Україні. - К. 1991.

3 . Історія Української Філософії - К.,1998. - Т.1

Размещено на Allbest.ru