Просвітня діяльність Аристотеля

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Виховання - найдавніше поняття суспільного розвитку. Виховання - це процес цілеспрямованої, систематичної, організованої і планомірної взаємодії вихователя і вихованця, під час якого відбувається вплив на свідомість, підсвідомість, пізнавальну, емоційно-вольову та мотиваційну сфери вихованця з метою формування у нього наукового світогляду, високих моральних, громадських і професійних рис для формування його особистості. Людина, турбуючись про продовження свого роду, завжди дбала і про передачу новому поколінню досвіду старших. Спочатку цю функцію у повному обсязі виконували батьки, але пізніше окремі функції виховання дітей в родах, общинах члени суспільства передавали найбільш досвідченим, найбільш мудрим людям - педагогам. Одним із найдосвідченіших педагогів античної доби та знаменитим вченим-енциклопедистом був Аристотель. Він говорив: "Вихователі ще більш достойні поваги, аніж батьки, бо останні дають нам лише життя, а перші - достойне життя".

Метою дослідження є досконале вивчення педагогічної спадщини Аристотеля, вивчення його провідних державотворчих ідей, філософських та морально-етичних постулатів.

Для досягнення поставленої мети потрібно виконати наступні завдання: 1. з'ясувати вплив вчителів Аристотеля на розвиток його світоглядних ідей; 2. вивчити зміст та головні ідеї праць Аристотеля; 3. обґрунтувати роль провідних ідей вченого-енциклопедиста, філософа у розвитку культури, науки, мистецтва, особливо на розвиток педагогіки та філософії. Об'єктом вивчення в роботі є педагогічні погляди Аристотеля. Предметом дослідження є трактування філософом основних засад морального, фізичного виховання, роль політичної діяльності на його педагогічні ідеї. аристотель філософ педагогічний

1. КОРОТКІ БІОГРАФІЧНІ ДАНІ

Арістомтель (часто також Аристомтель; грец. БсйуфпфЭлзт; 384 до н. е., Стагіра -- 322 до н. е., Халкіда) -- давньогрецькийвчений-енциклопедист, філософ і логік, засновник класичної (формальної) логіки.

Арістотель народився в місті Стагіра. У 367 до н. е. -- 347 до н. е. вчився в академії Платона в Афінах, у 343 до н. е. -- 335 до н. е. був вихователем сина царя Македонії Філіппа II -- Александра III. У 335 до н. е. повернувся до Афін, де заснував свою філософську школу -- перипатетиків. Серед його творів -- «Нікомахова етика», перша «Поетика».

Арістотель жив і працював у той час, коли культура вільних грецьких міст-держав досягла найвищого розквіту і почала поширюватись разом із завойовницькими війнами Александра Македонського далеко за межі Балканського півострова. Культура Еллади проникла в Єгипет, Персію, Межиріччя Тигру і Євфрату, Середню Азію та Індію.

На долю Арістотеля випала місія підвести підсумок досягнень учених і філософів античної Греції і, узагальнивши їх працю, передати наступним поколінням. Тільки такий геній був здатним виконати це титанічне завдання. Він був одним із найвизначніших енциклопедистів, відомих людству.Ним були закладені основи біології, фізики, етики, логіки, психології,соціології.

2. МІСЦЕ АРИСТОТЕЛЯ В ФІЛОСОФІЇ

У 367р. до н.е. слухачем "Академії" Платона стає сімнадцятирічний Аристотель - один із найвидатніших старогрецьких філософів. (384-322 рр. до н.е.). Він прожив стадне і цікаве життя. Двадцять років пробув в "Академії" Платона. Вважаючи себе учнем Платона, Аристотель був самостійно мислячим філософом, саме йому належать відомі слова: "Платон мені друг, але істина дорожча". Аристотель залишив після себе величезну творчу спадщину, яку можна розділити на вісім груп: праці з логіки, загальнофілософські, фізичні, біологічні, психологічні, етичні, економічні та мистецтвознавчі.

Дітищем Аристотеля є логіка. Наука про мислення і його закони викладена великим вченим у ряді його творів, які об'єднані під спільною назвою "Органон" ("Знаряддя"). Головною ж його філософською працею є "Метафізика". При цьому слід пам'ятати, що в часи Аристотеля слова "метафізика" ще не було. Це поняття, як уже зазначалося, вводить систематизатор творів Аристотеля - Андронік Родоський, який, опрацювавши рукописи Аристотеля, почергово укладає після творів із фізики твори з філософії. Звідси "те, що після фізики", тобто "метафізика".

Філософія у Аристотеля досить чітко виділяється із усієї сфери знання. Він розрізняє "першу" і "другу" філософії. Фізика для Аристотеля все ще філософія, але "друга". Предметом "першої" філософії є не природа, а те, що існує за нею. "Перша філософія, за Аристотелем, - наука "найбільш Божа" у подвійному розумінні: по-перше, володіє нею скоріше Бог, ніж людина; по-друге, її предметом є "божественні предмети". Тому Аристотель свою філософію називає теологією, вченням про Бога.

Однак Бог - це тільки "одне з начал". Тому філософія Аристотеля все-таки ширше теології. Вона вивчає взагалі "начала і причини всього існуючого, оскільки воно береться як існуюче". Філософія Аристотеля - спроба розібратися в існуючому, розкрити його структуру, знайти в ньому головне, визначити його по відношенню до неіснуючого. В цілому ж Аристотель - панлогіст.

У Аристотеля закони мислення є одночасно і законами буття. У "Метафізиці" Аристотель дає визначення основного закону буття. подаючи його у двох формах: короткій і повній. Коротке формулювання гласить, що одночасно існувати і не існувати не можна, а повне стверджує, що неможливо, щоб одне і те ж одночасно було і не було притаманне одному і тому ж в однаковому розумінні[5, c. 39-40].

Основні засади вчення Аристотеля про буття такі: 1) категоріальний аналіз існуючого: 2) причинний аналіз субстанції; 3) вчення про можливість і дійсність.

Аристотель розглядає категорії як найбільш загальні роди висловлювань, які в подальшому не зводяться один до одного і не узагальнюються. Аристотель нараховує десять категорій: сутність, якість, кількість, час. відношення, місце, стан. дія, володіння, страждання. При цьому він рішуче відділяє категорію сутності від інших категорій, вказуючи, що тільки вона означає в загальній формі те, що здатне до окремого, самостійного існування.

Аристотель вважає, що суть буття речі - її форма. Він підкреслює, що формою називає суть буття кожної речі і першу сутність. Ключем розуміння форми Аристотеля є ототожнення її із суттю речі. У Аристотеля форма як суть буття речі - це той чи інший вид певного роду. Саме видове - головне, вирішальне начало буття і знання. Форма - не якість, не кількість, не відношення, а те, що становить сутність речі, без чого її немає. Форм стільки, скільки нижчих видів, які надалі не розпадаються ні на які інші види. Види Аристотеля - це вічні і незмінні сутності. Вони не створені Богом - форму ніхто не творить і не виробляє. Але все ж таки вони існують самі по собі і, будучи внесеними в матерію, начебто творять речі. До того ж в матерію їх, у кінцевому підсумку, вносить Бог. Тому кожна чуттєва сутність або окреме є дещо складове: вона складається з активної форми і пасивної матерії - наступниці форми. При цьому під матерією Аристотель розуміє: по-перше, неозначену і безформну речовину; по-друге, це те, з чого річ складається, і те, з чого річ виникає. Аристотелівська матерія пасивна, нежива, нездатна сама по собі з себе нічого народити.

Матерія у Аристотеля вічна, при цьому вона не поступається формі. Матерія і форма - два співвічні начала. Все, що існує в природі, складається з матерії і форми. Матерія є чиста можливість або потенціал речі, а форма - реалізація цього потенціалу. Форма робить матерію дійсністю, тобто втіленням у конкретну річ[2, c. 52-54].

Особливої уваги заслуговує вчення Аристотеля про душу. Він вважає, що душу може мати тільки природне, а не штучне тіло. Причому це природне тіло має бути здатним до життя. Здійснення можливості життя природного тіла Аристотель називає душею. Аристотель розрізняє три види душі. Два з них належать до фізичної психології, оскільки вони не можуть існувати без матерії. Третя метафізична.

Через вчення про душу Аристотель оригінальне говорить про пізнання. Нагадаємо, що за Аристотелем третій вид душі - розумна Душа, яка притаманна людині і Богу. Вона незалежна від тіла, бо мислення вічне. Але коли споглядають розумом, необхідно, щоб у що реальне пізнання неможливе без чуттєвого рівня пізнання. Людина пізнає загальне тільки за допомогою відповідної уяви. Але уява не просто переробляється в поняття, а тільки сприяє тому, щоб закладені у душі форми буття перейшли із стану потенції в стан акту. Щоб перевести знання загального із стану потенції в стан акту, потрібен розум у всьому його обсязі, як пасивний, так і активний. А активний розум - це Бог. Таким чином, у Аристотеля перемагає раціоналістична лінія: знання існує ще до процесу пізнання[1, c. 26].

3. ФІЛОСОФСЬКІ ВЧЕННЯ АРИСТОТЕЛЯ

Арістотель - фундатор (засновник) формальної логіки. Він визначив три основні закони логіки:

1. Закон тотожності:

2. Закон усунення протиріччя;

3. Закон вилучення третього.

Велич Арістотеля полягає і в тому, що він узагальнив і систематизував класичну філософську спадщину. Так, перипатетиками (назва послідовників Арістотеля) було систематизовано близько 200 наявних на той час державних об'єднань - грецьких полісів. Узагальнення науково природничих знань дано Аристотелем в трактатах "Фізика "Метафізика" та ін.( При цьому слід пам'ятати, що в часи Арістотеля слова "метафізика" ще не було. Це поняття, як уже зазначалося, вводить систематизатор творів Арістотеля -- Андронік Родоський, який, опрацювавши рукописи Арістотеля, почергово укладає після творів із фізики твори з філософії. Звідси "те, що після фізики", тобто "метафізика"). В останньому вперше підкреслиться необхідність філософії для конкретних наук (метафізика - це філософія, яка існує понад фізикою). У трактаті Арістотеля "Про душу" закладені основи психології.

Вчення про людину та суспільство. За Арістотелем проблемою людини займається практична філософія, яка складається з двох частин - етики та політики. Арістотель - фундатор етики евдемонізму, згідно з якою найвище благо людини - щастя (на відміну від етики гедонізму - філософії насолоди). Щасливою людину робить добродійність (арете) . Чим вище арете, тим повніше щастя. Арістотелем визначаються два види добродійності: етичні (як середина між людськими вадами; наприклад, мужність, як середина між відчаєм, боягузтвом) та інтелектуальні.

Людина - це суспільна тварина, яка наділена душею та політичною свідомістю. Найкраще державне об'єднання - це поліс. Остаточна мета полісу - щасливе життя. Найкращий лад - це правління найкращих аристократів, Арістотель вважав природним відношення "раб - господар", але рабами повинні бути не елліни, а варвари.

Арістотель визнається першим, хто здійснив систематичне дослідження праць попередніх мислителів. Тому його називають першотворцем історії філософії. Найбільшу частину своїх праць він присвячує проблемам метафізики -- науки про суще. Становлення Арістотеля як філософа відбувалося шляхом вирішення проблем, що виникали під час осмислення надбання його вчителя Платона. Передусім це проблема відношення матерії та ідеї. Послідовне продовження поглядів Платона призводило до виникнення суперечностей, які ставили під сумнів поділ дійсності на матеріальне та ідеальне. Зокрема, вічне, незмінне ідеальне, якому підкоряється кожна конкретна річ, не підкоряє собі матерію -- небуття. Отже, не повинно існувати навіть уявлення про матерію, якщо немає ідеї матерії. Як можуть непорушні ідеї бути причиною руху? Як можуть ідеї, якщо вони сутність речей, існувати окремо від останніх?[9, c. 64-66]

Критика Арістотелем Платона навіть у суспільній свідомості набула істотного значення у вигляді афоризму: "Платон мені друг, але істина -- дорожча". Аналізуючи проблеми платонівської філософії, він усвідомлює, що причина, сутність речей, загальне не може існувати окремо від одиничних речей. Тому потрібно, враховуючи цю обставину, вирішити порушену ще Сократом проблему неможливості існування загального як індивідуального, за умови, що загальне не може існувати окремо від одиничного, індивідуального.

Вирішення цієї фундаментальної проблеми здійснене Арістотелем шляхом розвитку поняття "матерія". Він розуміє матерію як пасивний "матеріал" буття і тому вона може тільки мислитися. Матерія безпосередньо причетна до спричинення кожної речі, дана в чуттях річ завжди існує в якомусь матеріалі, а ідеї, поняття не мають матеріальності. Реальне ж існування матеріалу дійсності відбувається тільки у конкретних формах. Отже, безпосередньою причиною речі може бути форма. Форма реально існує тільки в тому чи іншому матеріалі -- матерії, але не залежить від того, яка саме матерія оформлена. Тому форма визначається як сутність усіх речей, вона незмінна, вічна, цілком подібна до платонівських ідей, тільки не існує відокремлено від матерії (форма лише незалежна від конкретної матерії).

Таке вирішення проблеми загального та індивідуального породжує нову філософську проблему: яким чином матерія і форма поєднуються у кожному конкретному випадку? Цю проблему Арістотель вирішує шляхом залучення понять "можливість" і "дійсність". Матерія постає носієм можливостей, а форма -- дійсності. Таким чином, матерія у Арістотеля залишається поняттям про небуття, як це було у Платона.

В філософії Арістотеля вперше здійснюється вирізнення між дослідженням причини усього сущого як такого, що притаманне всім речам, та конкретними науками, які не досліджують загальну природу сущого. Саме останні вважають, що причини конкретних речей і усього сущого -- одні й ті ж самі. Виявлення причини усього сущого наводить Арістотеля на думку, що існує форма побудови усіх інших форм. Форма, котра будує усі інші форми, називається Арістотелем "формою форм". Ця форма форм визначається як "перше двигун", незалежне від матерії існування форми, вона цілком логічно визначена "божественною формою"[11, c. 56-58].

На розвиток свого вчення про форми Аристотель робить висновок, що саме знання форм побудови інших форм дає людині знання сутності речей. Досліджуючи властивості людини, він наголошує на універсальній властивості будувати завдяки мисленню будь-які форми руху (тобто форми побудови інших форм). Так він створює підвалини нової науки про форми мислення--формальної логіки. Аристотель фіксує перші закони і правила логічного мислення. Йому належать класичні формулювання логічного закону протиріччя, закону виключеного третього. Ним створена перша теорія логічного силогізму.

Здійснюючи свої наукові дослідження явищ природи, Аристотель скрізь шукає форму, яка призводить до появи тих чи інших речей. У випадку, коли йому вдається зафіксувати існування такої форми, він формулює загальне визначення закону природи, який керує тим чи іншим процесом. Розглядаючи проблеми суспільства, Арістотель керується цією ж методологією. Він вважав, що вирішення суспільних проблем можливе лише після пізнання форм, що породжують ці проблеми. Поступово ним визначаються поняття про процес побудови держави, суспільства, що в завершеному вигляді стає теорією світової держави. Саме цю теорію використовував його учень Александр Македонський. Однак сталося так, що діяльність царя Македонії завершується його випадковою смертю від малярії. Сучасники таку несумісність досконалої, логічно обґрунтованої теорії з впливом реального малярійного комара на долю[8, c, 41-42].

Зробивши значний крок у розвитку філософської думки в напрямку до матеріалізму і діалектики, Аристотель виявляв прагнення зберегти і зміцнити рабовласницьке суспільство і державу. Матеріалістичні тенденції світогляду Аристотеля визначили постановку ряду нових питань виховання, що знайшли відображення в його трактатах „Метафізика”, „Органон”, „Риторика”, „Фізика”, „Про небеса”.

Навряд чи можна переоцінити наведені вислови знаменитого філософа давнини. Наголосивши на значенні діяльності у вихованні дитини, він уперше дав матеріалістичний напрямок вирішенню однієї з основних проблем педагогіки - проблеми рушійних сил розвитку особистості. Арістотель також вважав, що не слід змішувати з грою такі серйозні заняття, як вивчення граматики, малювання, музики: „Коли вчаться, то не грають, навпроти, коріння вчення гіркі”. Розвиток навичок і звичок повинен передувати розвитку розуму, а фізичне виховання - інтелектуальному.

4. ПЕДАГОГІКА АРИСТОТЕЛЯ

Аристотель не виділяє педагогіку як окрему дисципліну, а трактує її як частину теорії держави та суспільства. Ідея виховання (пайдейї) виходить у філософа за межі шкільної педагогіки, переростає у поняття "культура" як трансляція знань, етичних цінностей і норм поведінки, що регулюється державою. Таким чином, законодавець, за Аристотелем, є вихователем. А його діяльність - свого роду соціальна педагогіка. У цьому значенні вже не педагогіка підпорядковується політиці, а політика - педагогіці: саме пайдейя стає метою аристократичної форми правління. Аристотель розвиває ідею про існування трьох сторін душі: рослинної, тваринної та розумної, яким відповідають три сторони виховання: фізичне, моральнета розумове.

Мета виховання трактується філософом як пріоритетний розвиток вищих сторін душі -- розумної та вольової. Фізичне виховання, що має передувати розумовому, полягає у вправах, які повинні сприяти росту душевних сил. Моральне виховання передбачає розвиток вольового, діяльнісного начала шляхом формування моральних звичок, вправ, запобігання крайнощам; сім'я трактується як основа морального виховання. Розумове виховання спрямовується на формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншій галузі знань (ідеал "загальної освіти").

Арістотель надавав великого значення вихованню "вільно народжених громадян". На його думку, людина від природи дістає лише зародки здібностей, які може розвинути виховання. У природі людини в нерозривній єдності перебувають три сторони: рослина, тварина (вольова) і розумна. Відповідно до них слід будувати й виховання, яке повинно забезпечити гармонійне поєднання фізичного, морального й розумового розвитку людини. Аристотель вимагав враховувати вікові особливості дітей.

Виховання, за Аристотелем, - не приватна, а державна справа. Мета виховання: розвиток вищих сторін душі - розумової та вольової. Вікова періодизація:

1)до 7 років;

Моральне виховання: розвиток вольового, діяльнісного начала шляхом формування моральних звичок , вправ, запобігання крайнощам; сім'я як основа морального виховання.

Розумове виховання: формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншій галузі знань ( ідеал "загальної освіти").

5. «ПОЛІТИКА»

Книга VIII

1. Навряд чи хто сумніватиметься в тому, що законодавець повинен поставитися з винятковою увагою до виховання молоді, оскільки в тих державах, де цей предмет зневажають, сам державний устрій зазнає збитку. Адже для кожної форми державного устрою відповідне виховання - предмет першої необхідності: кожна форма державного устрою відрізняється властивим їй характером, який звичайно і служить для збереження самого устрою і визначає його начало, як, наприклад, демократичний характер устрою - демократію, олігархічний - олігархію. І завжди найкращий характер державного устрою обумовлює і вищу його форму.

2. Далі, всі (природжені) здібності (людини), всяке практичне застосування їх для відповідної роботи потребують попереднього виховання і попереднього пристосування. Очевидно, все це необхідно і для прояву діяльності у дусі чесноти. А оскільки вся держава в її цілісності має на увазі одну кінцеву мету, то, зрозуміло: для всіх громадян потрібне тотожне виховання, і турбота про це виховання повинна бути турботою державною, а не справою приватної ініціативи. Зараз кожен турбується про виховання своїх дітей по-своєму, кожен і учить їх по-своєму, як йому надумається. На ділі ж те, що має на увазі загальний інтерес, повинно робитися спільно. Не слід, більше того, думати, ніби кожен громадянин - сам по собі; ні, всі громадяни належать державі, тому що кожний з них є частиною держави. А турбота про кожну частину, природно, повинна мати на увазі піклування про все ціле разом узяте.

3.У цьому відношенні можна схвалити лакедемонян: вони дуже піклуються про виховання дітей, і це піклування носить у них загальнодержавний характер. Отже, зрозуміло: повинні існувати узаконення, що стосуються виховання, і останнє повинне бути загальним. Але не можна залишити без уваги і того, що взагалі являє собою виховання і як його потрібно організувати. В даний час із цього приводу існують різні точки зору: не всі згодні з тим, чи потрібно вести навчання молодих людей з ціллю виховати в них чесноти, чи ж вести це виховання так, щоб молоді люди могли досягти найбільшого щастя; не з'ясовано також і те, на що потрібно звертати при вихованні особливу увагу: чи на розвиток інтелектуальних здібностей, або на розвиток етичних якостей.

4. Унаслідок такої нестійкості в поглядах на сучасного виховання, і обговорення пов'язаних з ним питань є сумбурним, і залишається абсолютно невиясненим: чи потрібно розвивати в дітях ті їх душевні властивості, які їм не стануть в нагоді в практичному житті, або ті, які мають на увазі чесноту, або, нарешті, ті, що ведуть до вищого абстрактного знання. Кожний із наведених тут поглядів має своїх захисників. Не дійшли також ніякої згоди і щодо того, що ж веде до чесноти. Оскільки далеко не всі цінують одну і ту ж чесноту, то логічний звідси висновок - розбіжність і в питанні, що стосується її застосування на практиці.

5.Абсолютно очевидно, що з числа корисних (у житейському вжитку) предметів повинні вивчатися ті, які дійсно необхідні, але не всі без виключення. Оскільки всі заняття людей розділяються на такі, які пристойні для вільнонароджених людей, і на такі, які властиві невільним, то, очевидно, з першого роду занять потрібно брати участь лише в тих, які не зроблять людину, яка займається ними, ремісником. Ремісничими ж потрібно вважати такі заняття, такі мистецтва і такі предмети навчання, які роблять фізичні, психічні та інтелектуальні сили вільнонароджених людей непридатними для застосування їх до чесноти і до пов'язаної з нею діяльності. Ось тому ми і називаємо ремісничими такі мистецтва і заняття, якими послабляються фізичні сили. Це ті роботи, які виконуються за плату; вони віднімають дозвілля для розвитку інтелектуальних сил людини і принижують їх.

6.Із числа "вільних" наук вільнонародженій людині можна вивчати деякі тільки до певних меж; надмірне ж налягання на них, з тим щоб вивчити їх у всіх деталях, заподіює вказану вище шкоду. Велика різниця існує в тому, для якої мети кожен що-небудь робить або вивчає. Якщо це здійснюється в особистих інтересах, або на користь друзів, або, нарешті, на користь чесноти, то воно гідне вільно народженої людини; але робити таким самим чином на користь чужих часто може виявитися поведінкою, властивою найманцю і рабу. Поширені нині предмети навчання, як уже відмічено вище, мають подвійний характер.

7. У даний час звичайними предметами навчання е: наступні чотири: і граматика, гімнастика, музика та іноді малювання. З них граматика і малювання вивчаються як предмети, що корисні в житейському вжитку і часто мають Практичне застосування; гімнастикою займаються тому, що вона сприяє розвитку мужності. Що стосується музики, то може, мабуть, виникнути сумнів у користі її вивчення, оскільки тепер, як правило, займаються музикою тільки заради задоволення. Але предки наші ввели музику в число загальноосвітніх предметів тому, що сама природа, як на це було вказано неодноразово, прагне доставити нам можливість не тільки правильно направляти нашу діяльність, але І чудово користуватися нашим дозвіллям. А останнє - ми знову підкреслюємо це - служить основним принципом всієї нашої діяльності.

8. Якщо ж необхідні і діяльність і дозвілля, і дозвілля повинно значною мірою переважати над діяльністю, то виникає питання, чим дозвілля це потрібно заповнити. Звичайно, не грою ж, оскільки у такому разі вона неминуче виявилася і кінцевою метою нашого життя. Якщо ж це неможливо, то іграм потрібно швидше приділити місце серед нашої діяльності: адже людині, яка працює, потрібен відпочинок, а гра й існує заради відпочинку, а будь-яка діяльність і причиняє напружену працю. Тому ігри повинні мати своє місце, але при цьому, призначаючи час ігор, потрібно користуватися зручним для того моментом, оскільки вони служать свого роду ліками: рух при іграх веде до заспокоєння душі . І завдяки тому, що з грою пов'язана і розвага, вона сприяє її відпочинку. Але дозвілля, очевидно, містить вже в собі і насолоду, і блаженство, і щасливе життя, і все це випадає на долю не зайнятих людей, а людей, які мають дозвілля. Той, хто що-небудь робить, робить це заради чого-небудь, оскільки мета ними ще не досягнута, тоді як щастя саме по собі є мета, і воно ототожнюється в уявленні всіх людей не з горем, з насолодою. Проте цю насолоду не всі ще визнають тотожною для всіх; кожен визначає насолоду відповідно до своєї індивідуальності і властивих їй якостей; найкраща людина віддає перевагу, звичайно, найкращій насолоді, тій, яка виникає з найкращих її властивостей. Звідси ясно, що для уміння користуватися дозвіллям у житті потрібно дечому навчитися, де в чому виховатися, і якщо це виховання, так і це навчання містить мету в собі, тоді як те навчання, яке визнається необхідним для застосування його до ділового життя, має на увазі інші цілі.

9. Ось тому і наші предки ввели музику в число загальновиховних предметів, не як предмет необхідний (ніякої необхідності в навчанні музиці немає) і не як предмет загальнокорисний на зразок писемності, яка потрібна для ведення грошових справ, і для домогосподарства, і для наукових занять, для багатьох галузей державної діяльності. І малювання також, очевидно, вивчається тому, що воно приносить користь при кращій критичній оцінці художніх творів, як, у свою чергу, гімнастика служить для зміцнення здоров'я розвитку фізичних сил. Нічого подібного заняття музикою не дають. Тому залишається прийняти одне: вона служить для заповнення нашого дозвілля і, цією ж метою вона, очевидно, і введена у систему виховання. Насправді ті, хто вводить музику в число предметів виховання, вважають, очевидно, що вона служить інтелектуальною розвагою вільнонароджених людей...

10.Отже, ясно, є і такого роду виховання, яке батьки повинні давати своїм синам не тому, щоб воно було практично корисне або необхідне для них, але тому, що воно гідне вільнонародженої людини і саме по собі чудове. Чи входить до кола цього виховання один предмет, або їх декілька, і які вони, і які вони повинні бути поставлені, про все це ми скажемо згодом. Тепер же з наших попередніх вказівок чітко з'ясувалося, що вже стародавні свідчать на користь нашої думки про звичайні предмети виховання; музика підтверджує це і з фактичної сторони. Більше того, на користь нашої думки говорить наступне: дітей слід навчати загальнокорисним предметам не тільки заради отримуваної від цього користі - наприклад, навчання грамоті, але і тому, що завдяки цьому навчанню можна повідомити їм цілий ряд інших відомостей.

11.Так йде справа з малюванням: і його вивчають не заради того, щоб не помилитися під час власних купівель, або щоб не піддатися обману при купівлі і продажу домашнього начиння, але малювання вивчають тому, що воно розвиває очі при визнанні фізичної краси. Взагалі, шукати всюди лише однієї вигоди менше всього личить вільно народженим людям високих душевних якостей . Зрозуміло, що в справі виховання розвиток навичок повинен передувати розвитку розуму, і що фізичне виховання повинне передувати вихованню інтелектуальному. Звідси витікає, що хлопчиків потрібно (перш за все) віддавати в руки вчителів гімнастики і педотрібів: перші приведуть в належний стан їх організм, а другі направлятимуть відповідним чином їх заняття гімнастикою.

12.Серед грецьких держав, які, на загальну думку, в даний час найбільш турбуються щодо виховання молоді, майже всі прагнуть надати їй "атлетичний" напрям і тим самим калічать фігуру дітей і заважають їх природному зростанню. Лакедемоняни не зробили таку помилку, зате постійними важкими вправами вони перетворюють дітей у свого роду диких тварин; чинять вони так, нібито це найбільш корисно для розвитку мужності. Проте, як на це часто було вказано, не слід звертати всі свої турботи на цю одну мету, не слід переважно її мати на увазі. Далі, хоча й прагнути тільки до неї, все одно нічого не досягнеш. Адже ні у тварин, ні у варварських племен ми не помічаємо того, щоб хоробрість неодмінно відрізняла найбільш диких із них; навпаки, вона швидше властива буває тваринам, які відрізняються покірливішою вдачею, схожою на вдачу левів.

13.Є багато племен, які мають схильність до вбивств і людоїдства. Такі -ахейці і геніохи, які мешкають на берегах Понта, і деякі інші племена з числа тих, що живуть на материку, в одному відношенні схожі з ахейцями і геніохами, а в іншому навіть перевершують їх. Усі ці племена розбійницькі, але хоробрістю вони зовсім не відрізняються. Та і про самих лакедемонян ми знаємо, що, поки вони одні ревно займалися важкими вправами, вони перевершували всіх інших греків, а зараз і у гімнастичних вправах, і у войовничій енергії вони поступаються іншим. Адже лакедемоняни відрізнялися від інших не тим, що вони виховували свою молодь вказаним вище чином, але тільки тим, що вони загартовували її проти тих, хто цим нехтував.

14. Звідси витікає, що у вихованні провідну роль повинно відігравати прекрасне, а не дико-тваринне. Адже ні вовк, ні який-небудь інший дикий звір не став би боротися з тією небезпекою, мета якої - прекрасне; на таку небезпеку швидше ризикне мужня людина. Але ті люди, які, виховуючи хоробрість у дітях, допускають надмірну завзятість, які залишають їх невихованими щодо того, що їм необхідно для життя, роблять із дітей ремісників. Вони роблять дітей корисними тільки для виконання одного із завдань, пов'язаних із роллю людини в державі, але і в цьому відношенні, як показують наші міркування, вони чинять гірше за інших. Судити про все це потрібно не за фактами минулого, а за фактами сьогодення: тепер у лакедемонян є суперники з гімнастичного виховання, а раніше у них таких суперників не було.

Отже, Аристотель звертає увагу на те, що діти у своєму розвитку проходять кілька ступенів, кожен із яких позначений новоутвореннями у фізичному розвитку.

· внутрішні сили, що розвивають притаманні людині задатки;

· зовнішній світ, що оточує людину і сприймається нею завдяки органів чуттів;

· цілеспрямоване виховання здібностей людини в необхідному для держави напрямі.

Важливу роль у розвитку дитини Арістотель відводить музиці, адже той, хто вміє утішитися музикою, може благородно і красиво використовувати свій вільний час. Музика - найкращий відпочинок після праці. Музично розвинена людина глибше сприймає театр і творіння мистецтва. Музика виховує високі моральні почуття і якості. У ній відтворюється дійсність з її радощами і турботами, тому той, хто слухає музику, проникається відповідним настроєм; це вселяє в душу співчуття, здатність до морального оновлення. Таким чином, музика розвиває особистість в естетичному та етичному плані.

Стосовно морального виховання Арістотель підкреслював, що „доброчесність не дається нам природою, але й не утворюється за межами природи, і ми від природи маємо можливість придбати її, шляхом звичок оволодіваємо досконало. Взагалі все, що ми маємо від природи, ми первинно отримуємо лише у вигляді можливостей і потім перетворюємо їх на дійсність”.

ВИСНОВКИ

Педагогіка за Аристотелем - це частина теорії держави та суспільства.

Законодавець є вихователем. Не педагогіка підпорядковується політиці, а політика - педагогіці:

Аристотель розвиває ідею про існування трьох сторін душі: рослинної, тваринної та розумної, яким відповідають три сторони виховання: фізичне,моральне та розумове.

Мета виховання - це пріоритетний розвиток вищих сторін душі -- розумної та вольової. Фізичне виховання, що має передувати розумовому, полягає у вправах, які повинні сприяти росту душевних сил. Розумове виховання спрямовується на формування людини, здатної до сприйняття культурних цінностей, виховання у неї уміння правильно міркувати про все, а не робити професіонала у тій чи іншій галузі знань (ідеал "загальної освіти"). ·Людина від природи дістає лише зародки здібностей, які може розвинути виховання. У природі людини в нерозривній єдності перебувають три сторони: рослина, тварина (вольова) і розумна. Відповідно до них слід будувати й виховання, яке повинно забезпечити гармонійне поєднання фізичного, морального й розумового розвитку людини.

Аристотель вимагав враховувати вікові особливості дітей. ·Мета виховання: розвиток вищих сторін душі - розумової та вольової.

1. Андрущенко В. Філософія: Підруч. / Микола Іванович... Горлач (заг.ред.). -- 2.вид., перероб. та доп. -- Х. : Консум, 2000. -- 672с.

2. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. -- 2-е вид.,перероб.і доп. -- К. : КНЕУ, 2001. -- 221с.

3. Афанасенко В. Філософія: Підруч. для вищої школи / Василь Григорович Кремень (заг.ред.), Микола Іванович Горлач (заг.ред.). -- 3.вид., перероб. та доп. -- Х. : Прапор, 2004. -- 735с.

4. Білодід Ю. Філософія : Український світоглядний акцент: Нав-чальний посібник/ Юрій Білодід,. -К.: Кондор, 2006. -355 с.

5. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. -- 2. вид., стер. -- К. : Либідь, 2002. -- 408с.

6. Буслинський В. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищ. навч. закладів / Київський славістичний ун-т / Володимир Андрійович Буслинський (ред.). -- К., 2002. -- 315с.

7. Воронкова В. Філософія : Навчальний посібник/ Валентина Воронкова,; М-во освіти і науки України. -Київ: ВД "Професіонал, 2004. -460 с.

8. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). -- 5. вид., стер. -- К. : Вікар, 2005. -- 516с.

9. Ільїн В.Філософія : Підручник. В 2-х ч./ Володимир Васильович Ільїн. -К. : Альтерпрес. -2002. - Ч.1 : Історія розвитку філософської думки/ Авт.передм. А.А. Мазаракі. -2002. -463 с.

10. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

11. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. -- К. : Книга, 2005. -- 525с.

12. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

13. Сморж Л. Філософія : Навчальний посібник/ Леонід Сморж,. -К.: Кондор, 2004. -414 с.

14. Філософія: Підручник для студентів вищих закладів освіти/ Ігор Бичко, Іван Бойченко, Віталій Табачковський та ін.. -2-е вид., стереотип.. -К.: Либідь, 2002. -405 с.

15. Філософія : Курс лекцій. Навч. посіб. для студ. вищ. закл. освіти/ Віктор Петрушенко,. -К.: Каравела; Львів: Новий Світ-2000, 2001. -444 с

Размещено на Allbest.ru