Традиції й новації в науці. Наукові революції

Размещено на http://www.allbest.ru/

Кафедра суспільних наук

Реферат

На тему: «Традиції й новації в науці. Наукові революції»

Зміст

Вступ

1. Традиції у розвитку науки

2. Нормальна наука як наука традиційна

3. Новації у розвитку науки

4. Новації і взаємодія традицій

5. Наукові революції

Висновки

Список використаної літератури

Вступ

Однією з дискусійних проблем у філософії та методології науки є проблема виникнення нового знання, по-іншому - проблема співвідношення наукових традицій і наукових революцій. З одного боку, визнаючи прагнення науки до безперервної творчості і нарощуванню нового знання, ми не можемо не погодитися, що все нове виходить не стільки еволюційно і поступально, скільки революційно і стрибкоподібно. З іншого боку, якщо розуміти науку як неодмінну зміну, новаторство, то в цій ситуації не можливо говорити про закономірності наукового пізнання взагалі, бо будь закономірність пов'язана з повторюваністю явищ (з так званими традиціями в науці). Саме від традиції, що склалася як у великій, так і в вузькоспеціалізованої науці, відштовхується вчений у винаході своєї нової оригінальної теорії. Можна стверджувати, що саме традиції утворюють скелет науки, саме вони визначають характер діяльності вченого. Разом з тим без новацій неможлива динаміка самої науки. Очевидно, що нове знання не може випливати з нерозв'язної суперечності між науковими традиціями та науковими революціями. Воно неодмінно має на увазі їх діалектичну єдність, синтез.

Проблема традицій і новацій у розвитку науки завжди привертала увагу, але тільки Т.Кун вперше розглянув традиції як основний конструюючий фактор розвитку науки. Він обгрунтував суперечливий феномен: традиції є умовою можливості наукового розвитку. Будь-яка традиція завжди відноситься до минулого, спирається на колишні досягнення. Наукова парадигма, яка завжди базується на колишніх досягненнях і являє собою сукупність знань, методів, зразків рішень завдань, цінностей, беззастережно поділених членами наукового співтовариства. Зі зміною парадигми починається етап нормальної науки. На цьому етапі вчений працює в жорстких рамках парадигми, тобто традиції. Але Кун не зміг пояснити механізм співвідношення традиції та новації.

Етапи розвитку науки, пов'язані з перебудовою дослідницьких стратегій, що задаються підставами науки, отримали назву наукових революцій. Наукові революції можливі завдяки міждисциплінарним взаємодіям, заснованим на перенесенні ідеалів і норм дослідження з однієї наукової дисципліни в іншу.

1. Традиції у розвитку науки

Наука зазвичай представляється нам як сфера майже безперервної творчості, як сфера, де прагнення до нового є основним мотивом діяльності. У науці немає сенсу повторювати те, що вже зроблено нашими попередниками, отримувати заново ті знання, які вже увійшли в навчальні курси, переписувати чужі книги або статті. У цьому плані будь-який справжній учений стоїть перед обличчям незвіданого і змушений робити те, що до нього не робив ніхто інший.

Здавалося б, що в цій ситуації не може бути й мови не тільки про традиції, а й про будь-які закономірності наукового пізнання взагалі, бо будь закономірність пов'язана з повторюваністю явищ. А тим часом саме традиції утворюють скелет науки, саме вони визначають характер діяльності вченого. Якщо пошукати причину цього, то легко знайти її в працях тих, які їм передували, де представлені ці ідеї без відома їх авторів. Ось думка одного з творців сучасної фізики, Вернера Гейзенберга: «Ми переконані, що наші сучасні проблеми, наші методи, наші наукові поняття, щонайменше, випливають з наукової традиції, що супроводжує або направляє науку її багатовікової історії».

У філософії науки поки не існує якоїсь прийнятної класифікації традицій, але викладене вище вже дозволяє, і усвідомити їх різноманіття, і виділити деякі види. Ми вже показали, що традиції відрізняються одина від одної за способом свого існування, що вони можуть бути вербалізованими і невербалізованими, явними і неявними.

Вводячи в розгляд неявні традиції, ми потрапляємо в складний і малодосліджений світ, у світ, де живе наша мова, і наукова термінологія, де передаються від покоління до покоління логічні форми мислення і його базові категоріальні структури, де утримуються своїм корінням так званий здоровий глузд і наукова інтуїція. Історики і культурологи часто використовують термін «менталітет» для позначення тих шарів духовної культури, які не виражені у виді явних знань і, тим не менш, істотно визначають обличчя тієї чи іншої епохи або народу. Але і кожна наука має свій менталітет, що відрізняє її від інших галузей наукового знання, але тісно пов'язана з менталітетом епохи.

Протиставлення явних і неявних традицій дає можливість провести і більш глибоко усвідомити давно зафіксовану в мові відмінність наукових шкіл, з одного боку, і наукових напрямів - з іншого. Розвиток наукового напряму може бути пов'язано з іменем того чи іншого великого вченого, але воно зовсім не обов'язково передбачає постійні особисті контакти людей, що працюють в рамках цього напрямку. Інша справа - наукова «школа». Тут ці контакти абсолютно необхідні, бо величезну роль грає досвід, безпосередньо передається від вчителя до учня, від одного члена співтовариства до іншого. Саме тому наукові школи мають, як правило, визначене географічне положення: Казанська школа хіміків, Московська математична школа і т.п. Неявні традиції відрізняються одна від одної не тільки за змістом, але і за механізмом свого відтворення. Ми вже бачили, що в основі цих традицій можуть лежати як зразки дій, так і зразки продуктів. Це істотно: одна справа, якщо вам продемонстрували технологію виробництва предмета, наприклад глиняного посуду, інше - показали готовий глечик і запропонували зробити такий же. У другому випадку вам належить нелегка і далеко не завжди здійсненна робота з реконструкції необхідних виробничих операцій. У пізнанні, однак, ми постійно стикаємося з проблемами такого роду.

Ще однією підставою для класифікації традицій можуть служити їх місце, їх роль в системі науки. У світлі вже викладеного впадає в очі, що одні традиції задають способи одержання нових знань, а інші - принципи їх організації. До перших відносяться вербалізовані інструкції, що задають методику проведення досліджень, зразки вирішених завдань, описи експериментів і т.д. Другі - це зразки навчальних курсів, про роль яких ми вже говорили, класифікаційні системи, що лежать в основі підрозділів наукових дисциплін, категоріальні моделі дійсності, що визначають рубрикацію при організації знань, нарешті, численні спроби визначення предмета тих чи інших дисциплін.

На традиції систематизації та організації знань часто не звертають достатньої уваги, надаючи основне значення методам дослідження. Це, однак, не цілком правомірно. Формування нових наукових дисциплін нерідко пов'язано як раз з появою відповідних програм організації знання. Засновником екології, наприклад, прийнято вважати Е. Геккеля, який висловив думку про необхідність науки, що вивчає взаємозв'язки організмів із середовищем. Величезна кількість відомостей про такого роду взаємозв'язки було вже накопичено до цього часу в рамках інших біологічних дисциплін, але саме Геккель дав поштовх до того, щоб зібрати всі ці відомості разом в рамках одного наукового предмета.

Можна сміливо сказати, що жодна наука не має підстав вважати себе остаточно сформованою, поки не з'явилися відповідні огляди або навчальні курси, тобто поки не задані традиції організації знання. «Потреба в знанні є лише бабусею науки, - писав наш відомий літературознавець Б.І.Ярхо, - матір'ю ж є« потреба в повідомленні знань ». «Дійсно, - продовжував він трохи нижче, - ніякого наукового пізнання (на відміну від ненаукового) не існує: при відкритті найбільш достовірних наукових положень інтуїція, фантазія, емоційний тонус відіграють величезну роль поряд з інтелектом. Наука ж є раціоналізованим викладом пізнаного, логічно оформленим описом тієї частини світу, яку нам вдалося усвідомити, тобто наука - особлива форма повідомлення (викладу), а не пізнання ».

Вперше проблема співвідношення традицій і новацій була розроблена в теорії Куна, який виділив:

1) стадію нормального розвитку науки;

2) стадію наукової революції.

Основу науки складають традиції, які виконують 4 найважливіші функції:

1) визначають вибір предмета дослідження;

2) визначають правила наукового дослідження;

3) керують ходом дослідження;

4) на їх основі оформляються результати дослідження.

Розрізняють три види традицій:

1) вербалізовані і невербалізованим (концепція неявного знання Майкла Полані);

2) приватнонаукові і загальнонаукові;

3) традиції отримання знань і традиції оформлення отриманих знань.

У структурі традицій виділяють 2 рівня:

1. Зовнішні регулятиви (задаються стилем мислення - це загальновизнані в певну епоху норми наукового дослідження)

Структура стилю мислення:

1) онтологічні установки - що повинна вивчати наука;

2) гносеологічні установки - уявлення про те, як науково вивчати світ (аксіологічно, експериментально, в статиці, у динаміці);

3) прагматичні установки - це норми обгрунтування отриманого знання (чи не суперечить Біблії або перевірено експериментально, доведено логічно);

2. Внутрішні регулятиви - задаються «жорстким ядром» традицій, тобто фундаментальними ідеями, вихід за межі яких заборонений.

І ще один висновок напрошується з викладеного вище: кожна традиція має свою галузь поширення, і є традиції спеціальнонаукові, що не виходять за межі тієї чи іншої галузі знання, а є загальнонаукові, або, якщо висловлюватися більш обережно, міждисциплінарні.

2. Нормальна наука як наука традиційна

Нормальна наука, згідно Куну, - це «дослідження, міцно спирається на одне або декілька минулих досягнень - досягнень, які протягом деякого часу визнаються певним науковим співтовариством як основа для розвитку його подальшої практичної діяльності». Вже з самого визначення випливає, що мова йде про традиції. У чому ж полягає діяльність вченого в рамках нормальної науки? Кун писав «При найближчому розгляді цієї діяльності в історичному контексті або в сучасній лабораторії створюється враження, ніби природу намагаються витіснути в парадигму, як у заздалегідь збиту досить тісну коробку. Мета нормальної науки жодною мірою не вимагає передбачення нових видів явищ: явища, які не втручаються в цю коробку, часто, по суті, не беруться до уваги. Вчені в руслі нормальної науки не ставлять собі за мету створення нових теорій, зазвичай, до того ж вони нетерпимі і до створення таких теорій іншими ».

Отже, в рамках нормальної науки вчений настільки жорстко запрограмований, що не тільки не прагне відкрити або створити щось принципово нове, але навіть не схильний це нове визнавати чи помічати. Що ж він робить у такому випадку?

Концепція Куна виглядала б марною фантазією, якби йому не вдалося переконливо показати, що нормальна наука здатна успішно розвиватися. Кун, однак, показав, що традиція є не гальмом, а, навпаки, необхідною умовою швидкого накопичення знань. І дійсно, сила традиції якраз в тому і полягає, що ми постійно проводимо одні й ті ж дії, один і той же спосіб поведінки все знову і знову при різних, взагалі кажучи, обставинах. Традиції управляють не тільки ходом наукового дослідження. Не в меншій мірі вони визначають форму фіксації отриманих результатів, принципи організації та систематизації знання. І зразки - це не тільки зразки постановки експерименту або вирішення завдань, але й зразки продуктів наукової діяльності. філософія наука кун онтологічний

Враховуючи це, ми легко виявимо своєрідний зв'язок традицій різного типу, які іноді нагадують дві сторони однієї і тієї ж медалі.

В одній з робіт відомого французького лінгвіста Гюстава Гійома сформульовано тезу, яка може претендувати на роль фундаментального принципу теорії пізнання: «Наука заснована на інтуїтивному розумінні того, що видимий світ говорить про приховані речі, які він відображає, але на які не схожий».І дійсно, ми майже ніколи не задоволені рівнем наших знань, ми постійно припускаємо, що за тим, що освоєно, ховається ще щось.«Прихований світ» Гійома - це світ нашого неявного усвідомлення проблем, це той же самий світ вже накопичених знань, але в ролі задає традицію зразка. Іншими словами, цей «прихований світ» ми несемо в самих собі, це світ наших традицій, це ми самі.

3. Новації у розвитку науки

Як же виглядає динаміка науки в світлі викладених уявлень? Якщо вчений працює в традиціях, якщо він запрограмований, то як виникає нове? Відповідь на це питання треба шукати насамперед у різноманітті традицій, у можливості їх взаємодії. Однак попередньо корисно уточнити, що саме ми розуміємо під новаціями у розвитку науки, який їх характер, які можна виділити типи новації і як ці типи пов'язані один з одним.

Наука - це дуже складне і багатошарове утворення, і вона не стоїть на місці. Нас, однак, не цікавитимуть соціально-організаційні аспекти науки, її положення в суспільстві і т.д. Хоча, зрозуміло, організація академій або наукових інститутів - це теж новації, але в рамках інших підходів до дослідження науки. Філософію науки в першу чергу цікавлять знання, його будова, способи його отримання та організації. Про новації саме в цій області і піде мова.

Виділяють такі види інновацій:

1) модифікуючі і базисні (різниця між ними в глибині зміни традицій)

2) відкриття нових світів:

онтологічна підстава (приклад, відкриття нових материків, хімічних елементів) і винахід нових методів: гносеологічна або епістемологічна підстава (приклад, метод аерофотозйомки для археології)

3) відкриття, виявлення і винахід (засноване на поняттях непізнане і невідоме) (Колумб виявив Америку).

Виявлення - це отримання знання про невідомому, яке існувало до нашого виявлення.

Відкриття - зіткнення з невідомим, тобто з тим, що до нашої діяльності не існувало навіть у припущенні, тобто це переклад знання з небуття в буття (приклад, відкриття вірусів).

Винахід - створення технічного пристрою, який є оригінальним, практично ефективним і створення якого не є тривіальною дією.

4) цілеспрямовані і побічні новації.

Етапи розвитку новацій:

1) висування новацій. Епістемологічна новація - це, психологічно - люди відчувають внутрішнє невдоволення традиціями, з якими працюють, соціологічно - суспільство ставить замовлення;

2) проліферація - щеплення новацій до тіла традицій з метою її розвитку;

3) легітимізація - публікуються роботи за тематикою новацій, відбувається їх обговорення науковим співтовариством;

4) концептуалізація - новація відривається від традицій і оформляється на своєму фактичному матеріалі і в своїй термінології;

5) кореспонденція - співвідношення когось з кимось, відбувається розходження між традицією і новацією;

6) канонізація - перетворення новації в парадигму.

Новації можуть складатися в побудові нової класифікації або періодизації, у постановці нових проблем, у розробці нових експериментальних методів дослідження або нових способів зображення. Дуже часто, говорячи про новації, мають на увазі виявлення нових явищ, але в цей клас з рівним правом входять як сенсаційні відкриття типу відкриття високотемпературної надпровідності, так і досить рядові опису нових видів рослин або комах.

До числа новацій слід зарахувати також запровадження нових понять і нових термінів. Останній момент часто випускають з уваги, явно його недооцінюючи. Однак нерідко саме новий термін закріплює у свідомості наукового співтовариства принципову новизну тих явищ, які до цього просто описувалися, але не отримували спеціальних позначень.

Можна говорити, наприклад, про зміну дослідницьких програм, включаючи сюди створення нових методів і засобів дослідження, і про зміну програм колекторських, тобто про постановку нових питань, про відкриття або виділення нових явищ (нових об'єктів референції), про появу нових способів систематизації знання. Але треба мати на увазі, що ми при цьому випускаємо з поля зору основну масу новацій, які, образно висловлюючись, утворюють повсякденність науки. Це ті новації, які здійснюються в рамках існуючих програм, нічого в них не змінюючи по суті, це, зокрема, повсякденне накопичення знань. Можливо, цю "повсякденність" і не варто спеціально розглядати? Справа, однак, в тому, що з таких повсякденних актів і складається розвиток науки, включаючи і зміна наукових програм. Більше того, ніколи не можна заздалегідь передбачити, до чого призведе та чи інша, здавалося б, цілком традиційна акція.

У цьому останньому пункті ми стикаємося з явищем відносності новацій. Вони відносні до подальшого розвитку науки. Втім, це стосується не тільки наукових новацій, але і новацій взагалі. Кажуть, що Колумб відкрив Америку, але чи так це? Він шукав західний шлях до Індії, був, впевнений, що такий існує, і помер у свідомості, що відкрив те, що шукав. Відкриття Америки - це вже подальша інтерпретація його діяльності.

Так і в науці: новації і тут часто усвідомлюються заднім числом, усвідомлюються тоді, коли ми шукаємо в минулому витоки сучасних ідей.

4. Новації і взаємодія традицій

Як же виникає нове в рамках традиційної роботи і чи може в цих умовах з'явитися щось принципово нове? Очевидно, що величезна маса нових наукових знань виходить в рамках цілком традиційної роботи. Але як поєднувати цю традиційність з принциповими зрушеннями, які самі учасники процесу нерідко сприймають як революції? Постараємося показати, що і тут традиції відіграють важливу роль.

Виділяють 5 способів формування новацій у рамках традицій:

1) концепція прибульців - представник однієї дисципліни переходить в іншу і, застосовуючи старі методи в новому середовищі, отримують щось нове;

2) концепція монтажу - нове, оригінальне поєднання методів і теорій;

3) концепція побічних результатів дослідження;

4) концепція «руху з пересадками» - побічні результати однієї науки переходять в іншу, і там стають джерелом нового знання (приклад, радіоастрономія);

5) метафоричні перенесення - коли назва науки з'єднується з іншими областями знань, що веде до перенесення на них її понять і методологій (приклад, екологія - екологія мови, екологія злочинності).

Найбільш проста концепція, що претендує на пояснення корінних новацій у розвитку науки, - це концепція "прибульців". Концепція "прибульців" в найпростішому випадку виглядає так: у дану науку приходить людина з іншої області, людина, не пов'язана традиціями цієї науки, і робить те, що ніяк не могли зробити інші. Недолік цієї концепції впадає в очі. "Прибулець" тут - це просто свобода від будь-яких традицій, він визначений чисто негативно, тим, що не пов'язаний ніякої догмою. Міркуючи так, ми не розвиваємо Куна, а робимо крок назад, бо починаємо сприймати традицію тільки як гальмо: відпустіть гальма і сам собою починається спонтанний процес творчості. Але Кун переконливо довів, що успішно працювати можна тільки в рамках деякої програми.

Інша справа, якщо "прибулець" приніс із собою в нову область досліджень якісь методи або підходи, які в ній були відсутні, але допомагають по-новому поставити або вирішити проблеми. Тут на перше місце виступає не стільки свобода від традицій, скільки, навпаки, прихильність їм в новій обстановці, а "прибулець" - це, швидше, старанний законослухняний громадянин, ніж анархіст. Цей другий варіант концепції "прибульців", безсумнівно, представляє великий інтерес.

Але якщо в першому випадку для нас важлива особистість вченого, який звільнився від догм і здатного до творчості, то в другому - вирішальне значення набувають ті методи, якими він володіє, ті традиції роботи, які він з собою приніс, сполучуваність, сумісність цих методів і традицій з атмосферою тієї галузі знання, куди вони перенесені.

Здатність працювати в різних традиціях і ці традиції комбінувати характеризує метод монтажу. Явище монтажу можливо в чистому вигляді, тобто без будь-яких міграційних процесів, без переходу дослідника з однієї галузі науки в іншу. Як правило, в полі зору вченого є велика кількість методів, велика кількість зразків дослідницької діяльності, і він має можливість їх вибирати і різним чином комбінувати. Більшість реально використовуваних методик несуть на собі сліди такої монтажної роботи. Вони являють собою комбінацію з більш елементарних методів, які зустрічаються повсюдно і в найрізноманітніших ситуаціях.

Як уже зазначалося, в сферу невідання ми проникаємо ненавмисно і побічним чином. Це означає, що, бажаючи одного, дослідник отримує щось інше, чого він ніяк не міг очікувати. А чи завжди ми помічаємо такі побічні результати наших дій, чи завжди ми здатні їх виділити і зафіксувати? Факти свідчать, що це відбувається, як правило, тільки тоді, коли інша традиція стоїть на сторожі, щоб підхопити побічний результат. Іншими словами, побічні результати - це теж акт взаємодії традицій. Нерідко новації у розвитку науки бувають обумовлені переносом зразків з однієї області знання в іншу у формі вільних метафор.

5. Наукові революції

Найрадикальнішою новацією є наукова революція. Революції - це вид новацій, які відрізняються від інших видів не стільки характером і механізмами свого генезису, скільки своєю значимістю, своїми наслідками для розвитку науки і культури.

У випадку «ідеального типу» наукової революції під нею розуміють корінний переворот в науковому знанні, що приводить до зміни:

1) приватно- та загальнонаукової картини світу;

2) норм та ідеалів дослідження;

3) фундаментальних підстав науки;

4) філософських підстав науки.

Види наукових революцій:

1) локальні революції (приклад, в хімії);

2) комплексні наукові революції (в гуманітарних науках);

3) глобальні наукові революції. Їх виділяють 4:

· Становлення класичного природознавства (16-17 ст.);

· Становлення дисциплінарно-організованої науки (18-19 ст.);

· Виникнення некласичної раціональності (рубіж 19-20 ст.);

· Становлення постнекласичної раціональності (з 70-х р 20 ст.)

По-перше, наукові революції пов'язані з перебудовою основних наукових традицій. А по-друге, вони, як правило, зачіпають світоглядні та методологічні підстави науки, змінюючи нерідко сам стиль мислення.

Висновки

У науковому пізнанні ми маємо справу не з однією або декількома, а зі складним різноманіттям традицій, які відрізняються одна від одної і за змістом, і за функціями у складі науки, і за способом свого існування. Традиції можуть бути як вербалізованими, існуючими у вигляді текстів, так і невербалізованими, існуючими у формі неявного знання. Останні передаються від вчителя до учня або від покоління до покоління на рівні безпосередньої демонстрації зразків діяльності. Визнання неявного знання ускладнює і збагачує нашу картину традиційності науки.

Новації можуть складатися в побудові нової класифікації або періодизації, у постановці нових проблем, у розробці нових експериментальних методів дослідження або нових способів зображення, виявленні нових явищ (сенсаційні відкриття, описи нових видів рослин або комах). До числа новацій слід зарахувати запровадження нових понять і нових термінів. Новації відносні до подальшого розвитку науки. Так і в науці: новації і тут часто усвідомлюються заднім числом, усвідомлюються тоді, коли ми шукаємо в минулому витоки сучасних ідей. Ця проблема завжди привертала увагу, але тільки Т.Кун вперше розглянув традиції як основний конструктивний фактор розвитку науки. Він обгрунтував суперечливий феномен: традиції є умовою можливості наукового розвитку. Будь-яка традиція завжди відноситься до минулого, спирається на колишні досягнення. Наукова парадигма, яка завжди базується на колишніх досягненнях і являє собою сукупність знань, методів, зразків рішень завдань, цінностей, беззастережно поділюваних членами наукового співтовариства. Зі зміною парадигми починається етап нормальної науки.

Список використаної літератури

1. Філософія науки : традиції та інновації : наук. журнал. - Суми : СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2009.

2. Философия науки: традиции и новации: учебное пособие для вузов. - Москва: Т.Г. Лешкевич, 2001.

3. http://philosophica.ru/metodology/76.htm

4. http://histua.com/slovnik/n/naukova-revolyuciya

5. http://www.philsci.univ.kiev.ua/biblio/Dobr/glob.html

Размещено на Allbest.ru