Філософія творчості

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВСТУП

Питання творчості - одна з найважливіших проблем сучасної науки і філософії. Зламано застарілий стереотип, за яким творчість -об'єкт дослідження лише спеціальних сфер знання. Не піддаючи сумніву ролі окремих наук у дослідженні різних сторін проблеми творчості, відповіді на питання що є суттю творчості, яка соціальна роль творчості, які її об'єктивні основи, як творчість зв'язана з іншими функціями свідомості, може дати лише філософія. Актуальність проблеми творчості значно зросла в зв'язку з тим, що в сучасних умовах, як ніколи раніше, підвищується значення нового підходу в навчанні і вихованні людей. Творчість можна сформувати лише творчістю. А тому потрібно знати суть, її філософські основи.

Визначимо основні форми творчості такі як: науково-технічна, художня, соціальна. Кожна з різновидностей творчості відзначається багатоманітністю матеріального і духовного життя, а також різницею інтересів і професійною спрямованістю суб'єктів творчості. Стійке відокремлення тих чи інших видів творчості, як правило, зв'язане з працездатністю способів фіксації нових.

Складніше й тяжче встановити новизну результату в управлінській праці, в діяльності полководця, практикуючого лікаря .

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ І СУТНІСТЬ ТВОРЧОСТІ

Творчість як процес створення нового виражає конструктивний та перетворювальний труд людини, нерозривно пов'язаний з його пізнавальною діяльністю, що я відображенням об'єктивного світу у свідомості людини. Однак процес відображення не є дзеркальним відобреженням дійсності, а ускладнюється аналізом та синтезом нових форм та образів у людському мозку. В процесі творчості не тільки відбиваються предмети та явища об*єктивного світу, але й пізнаються цілі, умови та причини виникнення та існування цих предметів та явищ. Тому творчість слід розглядати як процес складних об'єктивно-суб'єтивних відносин між творцями та об'єктами творчості, як єдність пізнання та перетворення.

Об'єктивний характер творчого процесу проявляється у відображенні реальних явищ, задач, суспільних потреб, тим часом як суб'єктивний бік виражається у різних мотивах та результатах перетворювальної діяльності людини. Приміром, маючи перед собою одну й ту саму технічну задачу, або об'єктивний фактор, одна людина вирішить її на рівні винаходу, інша - на рівні раціоналізуючої пропозиції, третя отримає давно відоме, тривіальне вирішення.

Творчість вивчається багатьма науками: філософією, психологією, наукознавством, кібернетикою, теорією інформації, педагогікою та ін. Порівняно недавно виникла спеціальна наука, що досліджує закономірності творчої діяльності людини -- евристика (від Ар-хімедової «еврики» - радісний вигук «я знайшов»). Творчість - процес людської діяльності, що створює якісно нові матеріальні та духовні цінності. Творчість - здатність, здібність людини, що виникає в процесі праці, створювати (на основі пізнання закономірностей об'єктивного світу) з наданого дійсністю матеріалу нову реальність, що задовольняє багатоманітність суспільних потреб. Види творчості визначаються характером творчої діяльності (творчість винахідника, організатора, наукова і художня творчість та ін.). Ідеалізм розглядає художню творчість як божественну одержимість (Платон), як синтез свідомого і несвідомого (Шеллінг), як животворне дихання несвідомого (Ернст Гартман), як містичну інтуїцію (Бергсон), як прояв інстинктів (Фрейд). Марксизм в процесі творчості сприймає участь всіх духовних сил людини, в тому числі відображення, а також здобута і вивчена практично майстерність необхідна для здійснення творчого задуму. Можливості для творчої діяльності залежать від суспільних відносин. Переборюючи відчуження праці та людських здібностей, існуючі в суспільстві, що базується на приватній власності, створює умови для розвитку всіх видів творчості і розвитку творчих здібностей у кожної людської особи.

Найзагальніше - світогляд творчої діяльності і проблеми гносеологічні й загальнометодологічні. Зокрема, філософія концентрує питання, зв'язані з поясненням пізнавального процесу: чи визнавати пізнання як процес пасивного копіювання дійсності, чи розглядати пізнання як процес активного відображення. А також питання, зв'язані з практичним ставленням людини до світу: чи є людина пасивним споглядачем подій, що відбуваються в її оточенні, або ж творцем, що цілеспрямовано змінює світ і створює нові об'єктивні умови.

Отже, предметом філософського дослідження є: по-перше, онтологія творчості, тобто її пояснення в межах того чи іншого філософського монізму; по-друге, соціологія творчості, що охоплює коло питань, зв'язаних з соціальним визначенням творчої діяльності та ЇЇ зворотним впливом на розвиток творчості; по-третє, гносеологія творчості, що розглядає пізнавальні умови виникнення і проходження творчих актів, включає внесок суб'єкта в процес пізнання і картину світу, що формується на його основі.

В історії філософії по-різному визначались природа і суть творчості.

В античній філософії творчість зв'язувалась з сферою кінцевого, плинного і минулого буття, а не буття нескінченного і вічного. Творчість в поглядах античних мислителів виступає в двох формах: як дещо божественне - акт народження (творіння) космосу і як людське мистецтво, ремесло. Одна з характерних рис античної філософії полягає в тому, що всяка діяльність, зокрема і творча, за своїм онтологічним значенням розглядається як нижче споглядання (пізнання). Разом з тим уже в античній філософії існували й інші точки зору на творчість. Арістотель, який доводив, що час нескінченний, тим самим відкидав божественний акт творення. Своєрідну точку зору висловлював і Платон, який вважав, що творчість є проявом тієї повноти досконалості, яка є в божественному пізнанні.

У християнській філософії Середньовіччя в поглядах на творчість найрельєфніше виявляються дві взаємозв'язані тенденції. Перша тенденція зв'язана з розумінням Бога як особистості, яка творить світ не відповідно з якимось вічним зразком, а зовсім вільно. Творчість є виклик буття з небуття за посередництвом вольового акту божественної особистості (Августін). Друга тенденція в підході до визначення творчості зв'язана з античною традицією, зокрема, з точкою зору Платона. Так, творчість Фома Аквінський розглядає як добро в завершеності, як розум, що вічно спостерігає сам себе. Людська творчість у християнстві розглядалася, насамперед, як творчість історії. Художня і наукова творчість, навпаки, розглядалася, як дещо другорядне. У своїй творчості людина мовби постійно звернена до Бога і обмежена ним, тому в Середньовіччі ніколи не знали того пафосу творчості, що характерне Відродженню.

В епоху Відродження людина поступово звільняється від Бога і починає розглядати саму себе як творця. Творчість мислителі Відродження розглядають як художню творчість, як мистецтво в широкому розумінні, що в своїй глибині й суті розглядається як творче співпізнання. Це породило культ генія як носія творчого початку. З кінця XV ст. спостерігається тенденція розглядати історію як продукт людської творчості.

В ХУП-ХУІІІ стст. в поглядах на творчість знову появляються дві раніше існуючі тенденції. Так, Джордано Бруно і Бенедикт Спі-ноза відтворюють античне ставлення до творчості як до чогось менш істотного в порівнянні з пізнанням, що в кінцевому підсумку є спостерігання вічного Бога - природи.

Філософія, що формувалася під впливом ідей протестантизму (Френсіс Бекон, Томас Гоббс, Джон Локк), намагалася пояснювати творчість як вдалу, але випадкову комбінацію вже існуючих елементів, тобто як щось схоже на винахідництво. Розвиваючи цю ідею, Іммануїл Кант розглядає творчу діяльність як продуктивну здатність відображення, спрямовану на зміну вигляду Світу, а структуру творчості - як один з найважливіших моментів структури пізнання свідомості. Творчі здібності уявлення, за Кантом, є об'єднуючою ланкою між багатоманітністю чуттєвих сприймань і єдністю понять розуму, що врешті-решт, лежать в самій основі пізнання. Кантівське вчення про уявлення продовжено Фрідріхом Шеллінгом. Виходячи з того, що творча здібність уявлення є єдністю свідомої і несвідомої діяльності, Фрідріх Шеллінг говорив, що ті, хто найобдарованіший здібностями, - генії - творять ніби в стані натхнення, інтуїтивно, неусвідомлено, подібно тому, як творить природа. Різниця лише в тому, що такий процес проходить у людині і, отже, опосередкований її свободою. За Шеллінгом та іншими представниками німецької романтичної школи ХУІІ-ХІХ стст., творчість, насамперед, творчість митця і філософа, - це найвища форма людської життєдіяльності. Тут людина зустрічається з Богом Абсолютним, тобто з Богом. Таке розуміння творчості відрізнялося від пояснення античної і Середньовічної філософії. Це дозволяло представникам німецької класичної філософії, особливо Георгію Регелю, по-новому підійти до історії як сфери реалізації людської творчості, безвідносно до будь-якого трансцендентального сенсу.

В кінці XIX - на початку XX ст. найбільший інтерес становлять погляди прихильників філософії життя і екзистенціалізму. У філософії життя найбільш розгорнута концепція творчості дана французьким філософом Анрі Бергсоном. У творі «Творча еволюція» Анрі Бергсон розглядає творчість, життєвий запал як безперервне народження нового, складає суть життя. Та творчість розглядається переважно за аналогією з природно-біологічними процесами і через це протиставляється технічному раціоналізму. Творчість, стверджував Анрі Бергсон, це дещо об'єктивне, що звершується. У природі -у вигляді виникнення нових зразків і переживань. Діяльність інтелекту, за Бергсоном, не здатна створювати нове, а лише комбінує старе. Екзистенціалізм, навпаки, підкреслює духовно - особистісну природу творчості. Носієм творчого початку прихильники екзистенціалізму вважають особистість, пояснювану як екзистенцію, тобто як дещо ірраціональне, початок свободи, прорив природної необхідності і розумної доцільності, через яку «в світ проходить дещо». Саме екзистенція як вихід за межі природного і соціального, взагалі «поцейбічного» світу, вносить у світ те нове, що звично називається творчістю.

Австрійський лікар і психолог Зігмунд Фрейд і його прихильники відносять творчість в сферу несвідомого, гіпертрофують її неповторність, стоять на позиціях непізнання творчості і її несумісності з раціональним пізнанням. Талант, за Фрейдом, - це вроджене вміння сублімувати свої глибинні сенсуальні комплекси.

Деякі філософи і психологи намагаються ототожнювати геніальність з божевіллям. Так, Чезаре Ломброзо, італійський лікар - психіатр і антрополог ХІХ-ХХ стст., доводив, що геній - це ненормальна, хвора людина. Звичайні люди - звичайно не генії, але зате нормальні. Навіть фрейдисти, до яких намагався пристати Чезаре Ломброзо, вважали, що Чезаре Ломброзо опошляє і огрубляє погляди Зігмунда Фрейда на природу таланту. Уільям Моема, на противагу подібним твердженням, підкреслював, що геній - це нормальна людина, все інше - відхилення від норми.

Отже, спільним для філософії життя екзистенціалізму і фрейдизму в поясненні творчості є протиставлення творчості інтелектуальному і технічному моментам, визначення інтуїтивної або екстатичної природи творчості, а носіями творчого початку є органічно-дешевші процеси або екстатично-духовні акти, де індивідуальність розглядається як дещо цілісне, неподільне і неповторне. Сцієнтизм і близькі до сцієнтизму філософські школи, що продовжують традиції англійського емпіризму, в сфері творчої діяльності розглядають науку або в тій формі, як реалізується в сучасному виробництві, тобто як винахідництво, або у формі так званої чистої науки. У випадку реалізації творчості в сучасному виробництві творчість постає як інтелектуально виражена форма соціальної дійсності (прагматизм, інструменталізм). У випадку творчість як чиста наука основою наукового пізнання є не діяльність, а інтелектуальне пізнання. Культ генія тут поступається місцем культу мудреця.

Серед російських філософів помітний вклад в теорію творчості вніс Микола Бердяєв, який розглядав творчість як фундаментальну характеристику людини, суть якої полягає у прирості, збільшенні, створенні нового, якого ще не було в світі. Представник релігійної філософії, Микола Бердяєв, виділив три основні елементи творчості: перший - свобода, що існувала до Бога і виступає як потенціал новизни, другий - талант, хист, геній. Хист свій творець одержує від Бога і тому є «знаряддям божественної справи у світі». Третім елементом творчості, за Бердяєвим, виступає вже створений Світ, в якому творчість відбувається і з якого творчість черпає матеріал. Творчість є просвітлення буття. Через людину - творця природний і соціальний світ сходить до Бога. Творчість священна, відповідь людини на заклик Бога і зустріч з ним. Мета творчого запалу, стверджував Микола Бердяєв, досягнення іншого життя, іншого світу, сходження в буття. Досягнення творчого акту - книга, картина чи правова установа. Вільна споконвічне творчість перестає бути творчістю в своїх продуктах в культурі, що подібно осадкам, випадає в світ і підморожується нормами, заборонами, законами, статусними положеннями тощо. Ця трагічна ситуація, говорив Микола Бердяєв, ставить питання про сенс творчості. Основні ідеї філософії творчості Микола Бердяєв виклав у творах «Сенс історії», «Про визначення людини» і особливо в спеціально присвяченому проблемі творчості творі «Сенс творчості. Досвід виправдання людини».

У розробці проблем творчості значний внесок залишили представники філософії України, насамперед філософ Григорій Сковорода та письменник Іван Франко. Відстоюючи безмежні можливості людського пізнання, силу людського розуму, самопізнання, Григорій Сковорода стверджував, що від природи в людині закладені великі творчі можливості і потрібно тільки створювати умови для їх розвитку. У вирішенні проблеми творчості Іван Франко зосереджував дослідження на питаннях психології відкриття, ролі свідомого і несвідомого у творчому процесі, асоціативної діяльності як творчості. В трактаті «Із секретів поетичної творчості» Іван Франко звертає увагу на роль суб'єктивного фактора в становленні творчого моменту.

Стислий аналіз історії розвитку теорії творчості показує, що на протязі всієї історії філософії, аж до ХУІІ-ХУШ стст., ця проблема вирішувалась переважно представниками ідеалізму. В працях філо-софів-ідеалістів є багатий і цікавий матеріал, що вимагає уважного ставлення і глибокого переосмислення. Разом з тим, в поглядах на природу і суть творчості практично всі представники ідеалістичної філософії відстоювали метафізичні позиції, що знайшло відображення в намаганні позбавити творчість об'єктивних, матеріальних основ, оскільки розглядали її як власність надприродного духу, світового розуму, або як властивість свідомості людини, відірвану від суспільних зв'язків.

Метафізично-матеріалістична філософія теж неоднозначне вирішувала і вирішує проблему творчості. Прихильники гілозоізму, наприклад, твердять що творчість притаманна живій і неживій природі. Отже, творчість, на їх думку, виникла не з виникненням людини і суспільства, а існувала ще до їх появи. Творчість людини розглядається лише як одна з її форм. Природа дійсно творить, тобто виробляє, проте вести мову про творчість природи неправомірно. В природі йде процес розвитку, а не творчості, завжди передбачає буття і дії творця - суб'єкта творчої діяльності. Очевидно, певні передумови та форми творчості мають місце і у вищих тварин (елементи експерименту, вірогідного прогнозування), але своє специфічне відображення творчість знаходить лише у людини. Деякі представники метафізичного матеріалізму розглядають творчість як суто соціологічне і праксеологічне (діяльне) явище, вважають, що до творчості можна віднести лише таку діяльність, яка задовольняє потреби загальнолюдського розвитку, тобто економічну діяльність, соціальні революції тощо.

Існують і інші метафізичні точки зору на поняття творчість. Представники так званого споглядального матеріалізму (французькі матеріалісти XVIII ст., Людвіг Фейєрбах та інші) не визнавали предметну діяльність як об'єктивно-соціальну основу активності свідомості, розглядали свідомість як пасивне відображення буття, а не як таку суть, що активно впливає на матеріальне буття, породжує її через організацію людської діяльності. Природа розглядається як об'єкт, що не розвивається в часі, а тому не може перетворюватися людиною. Діалектико-матеріалістична філософія критично оцінює ідеалістичні точки зору, не відкидаючи їх раціональних сторін (хоча в недалекому минулому лише негативне ставлення), а також переборює крайнощі метафізично-матеріалістичного підходу.

РОЗДІЛ.2 РІЗНОВИДИ ТВОРЧОСТІ

Головною ознакою в творчості є створення нового, що виводиться з такого атрибуту матерії, як саморозвиток з внутрішньо притаманною йому властивістю новостворення. Під новим у такому випадку розуміється не просто недавно створене, а саме постановка ще невідомого завдання, що не має готових правил вирішення, здобуття результатів, які ще не досяглися, тобто створення оригінальної ідеї або унікального матеріального предмета, оригінальних шляхів і методів вирішення наукової проблеми. Нове знання, одержане в процесі наукового дослідження, може стати новим в двох сенсах: нове знання може бути новим для вченого, який зробив те чи інше спостереження або відкриття, і новим для науки, відкриття нового факту, нового закону, створення нової теорії, нової науки тощо. Творчість історична: те, що сучасності є новим і, отже, надбанням творчості, потім стає об'єктом репродукції. Дійсна творчість в культурі, політиці, науці і виробництві визначається принциповою новизною одержаних результатів в масштабах їх історичної значимості.

Види творчості визначаються характером творчої діяльності(творчість винахідна, організатора, наукова і художня творчість та ін.). Можливості для творчої діяльності залежать від суспільних відносин. Переборюючи відчуження праці та людських здібностей, існуючі в суспільстві, що базується на приватній власності, створює умови для розвитку всіх видів творчості і розвитку творчих здіьностей у кожної людської особи.

Інтенсивність і форми прояву творчої активності суб'єкта різні, визначаються характером і ступенем впливу зовнішніх і внутрішньо-особистісних факторів. Основними формами творчого процесу є віртуальна (від латин. - можлива) і дійсна творчість.

Віртуальна і дійсна творчість.

Під віртуальною формою розуміється вид продуктивної ідеальної розумової діяльності, що відображається на свідомому і неусві-домленому психічному рівнях. Дійсна форма означає будь-який вияв активності у вигляді реальних дій суб'єкта. Віртуальна форма творчої діяльності не піддається безпосередньому контролю. Дійсна ж - сприймається як активна діяльність, що реєструється тим чи іншим способом. Для самого суб'єкта творчості віртуальна і дійсна форми нерозривно зв'язані, існують у діалектичній єдності. Це дві рівноправні, необхідні і взаємообумовлені форми реалізації творчої діяльності суб'єкта. Для стороннього спостерігача віртуальна форма творчості сприймається як стан спокою (застою науки). Нерідко це має вираз в словах: «ідеї носяться в голові» (повітрі). В науці віртуальна форма творчості переходить в дійсну форму творчості в міру реалізації ідей. Творча активність суб'єкта по-різному реалізується в тій чи іншій сфері матеріальної або духовної культури - в науці, техніці, виробництві, мистецтві, політиці тощо. В залежності від видів матеріальної та духовної діяльності, прийнято розрізняти відповідні види творчості.

Основними формами творчості є: науково-технічна, художня, соціальна. Кожна з різновидностей творчості відзначається багатоманітністю матеріального і духовного життя, а також різницею інтересів і професійною спрямованістю суб'єктів творчості. Стійке відокремлення тих чи інших видів творчості, як правило, зв'язане з працездатністю способів фіксації нових. Для прикладу, нові результати у мистецтві можуть фіксуватися у закінчених авторських творах, в техніці - у вигляді авторських свідоцтв і патентів, в науці - у формі публікацій чи дипломів про відкриття. Складніше й тяжче встановити новизну результату в управлінській праці, в діяльності полководця, практикуючого лікаря тощо.

1) Науково-технічна творчість.

Науково-технічна творчість - це діяльність, що породжує якісно нові результати в сфері науки і техніки та відрізняється оригінальністю і унікальністю. Цей вид творчості є стрижнем і рушієм науково-технічного прогресу, передумовою виникнення нових наукових ідей, пошуку інноваційних технічних рішень, практичної реалізації матеріально-речових результатів людської діяльності. Науково-технічний прогрес стимулює творче рішення мислення вчених, визначає творче ставлення людей до праці, суттєво впливає на ціннісні настанови людини, що орієнтується на сприйняття і практичне використання сучасних досягнень науки і техніки. Інтеграція науки і виробництва веде до того, що технічна творчість приймає характер наукового дослідження, а наукова творчість дедалі більше спирається на технічні засоби моделювання, дослідно-конструкторські розробки. Успішне вирішення наукових проблем і технічних задач стає можливим в межах творчих колективів, що об'єднують представників різних галузей наукового знання і промислового виробництва та працюючих сумісно над науково-технічними проектами і програмами. Цінність науково-технічної творчості має відображення не лише в економічній ефективності, але й в ступені та характері впливу результатів творчості в найближчому і віддаленому майбутньому на екологічну, соціально-економічну і політичну ситуацію, а також на сферу культурного розвитку суспільства.

2) Художня творчість.

В широкому розумінні художня творчість є творчість за законами краси, притаманна в різній мірі всім видам продуктивної людської діяльності. В концентрованій своїй якості художня творчість знаходить відображення у створенні (і творчому виконанні) творів мистецтва. В гносеологічйому плані художня творчість є образне відбиття об'єктивного світи, його нове бачення і усвідомлення. Художня творчість внутрішньо зв'язана із співтворчістю читача, глядача, слухача, тобто із сприймання мистецтва як форми комунікативного зв'язку, засобу спілкування між людьми. Творча діяльність - наукова і художня -неповторна і унікальна. В науці кожне відкриття або спростовує існуюче раніше поняття, або видозмінює його. Художня творчість не підриває авторитет минулого, покликана лише збагатити культуру. В науці кожне нове покоління людей справедливо вважає себе більш знаючим. В сучасних умовах студент, наприклад, може відчувати свою перевагу в знанні біології, коли читає підручники Жана Лемарка, Ернста Геккеля чи Чарльза Дарвіна. В мистецтві завжди схиляються перед старими майстрами, вчаться у них, бо майстерність геніїв неповторна. Закони окремих галузей наук (наприклад, механіки, біології тощо) раніше чи пізніше були б відкриті іншими людьми. Скажімо, відкриття Генрі Менделя повторені багатьма, а створене Вільямом Шекспіром, Олександром Пушкіним, Іллею Рєпіним, Львом Толстим, Тарасом Шевченком, іншими майстрами слова лишаються неповторними.

3) Соціальна творчість.

Соціальна творчість - це така форма ді яльності, яка приводить до утвердження якісно нових зв'язків і взаємовідносин у різних сферах життєдіяльності і втілює прогресивні потреби суспільства. Особливості соціальної творчості мають вираження, по-перше, в тому, що це творчість вищого гатунку, оскільки спрямована на вдосконалення людини і суспільства, на боротьбу з негативними суспільними явищами -політичною пасивністю, антисуспільною психологією і поведінкою. По-друге, в тому, що це узагальнюючий вид творчості, що має різновиди (наукову, художню та ін.).

Розвиток соціальної творчості обумовлений характером суспільних відносин, високим ступенем розвинутості суспільної свідомості і загальним рівнем духовної культури суспільства. Соціальну, як, власне, й інші види, творчість можна розглядати у двох взаємодіючих формах - колективній і індивідуальній або особистій. Індивідуальна соціальна творчість - процес розвитку особистості, її саморе-алізації, головною сферою якої є трудова діяльність. Існує досить поширена думка, що праця, насамперед фізична, є не творча діяльність. Чи є підстави для таких висновків? Безумовно, майже на всіх етапах історії, праця - засіб для підтримки елементарного існування, а не прояв творчих здібностей людини. Проте фізична праця обов'язково має пізнавальний компонент, свідомість суб'єкта, зайнятого фізичною працею, здібна вийти за межі схематизму багаторазових повторень звичних операцій і формувати уявлення про більш досконалі засоби і продукти трудової діяльності.

Отже, можна стверджувати, що праця і творчість взаємозв'язані. Здібність до творчості невіддільна від здібності до праці. Праця є основою і має можливості творчості. Проте реалізується зв'язок між працею і творчістю не завжди однаково. Зв'язок між працею і творчістю залежить від умов життя індивіда, його освітнього рівня, матеріального інтересу в поліпшенні виробництва, моральної атмосфери, ступеня демократизації на підприємстві.

4) Праця творчість.

Дійсно творчою праця стає лише тоді, коли перестає бути засобом до життя, а стає сенсом життя людини, процесом, в якому людина повністю і всебічно розвиває свої здібності і нахили. Стимулом до праці має стати не зовнішній примус, зокрема, прагнення до заробітку, а глибинна потреба в творчості. Це можливо у суспільстві, де мірою, що виробляється, буде ступінь творчості, ступінь розвитку і застосування людських здібностей, знань, досягнень науки. Слід додати ще два істотних моменти. По-перше, суспільне виробництво - це завжди виробництво інших в результаті творчого самоздійснення себе. По-друге, в засобах виробництва, з якими взаємодіє людина праці, акумульований творчий потенціал багатьох поколінь людей, що є відправною базою для дальшої творчості.

5) Військова творчість.

Серед багатоманіття сфер людської діяль ності є такі, творчість в яких не може бути віднесена до якогось з видів. Умовно назвемо їх інтегративними, тобто об'єднуючими видами творчості. Найбільш яскравим їх прикладом є військова творчість. Творчість у військовій справі, як і в інших сферах діяльності, має два основні види: творчість як відкриття нового, тобто явищ, законів, про які нічого не відомо раніше (наукова творчість), і творчість як створення нового, тобто конструкторська, винахідницька діяльність. Обидва види творчості у військовій практиці тісно переплетені, нерідко злиті в єдиному процесі діяльності людини. Створення надійної протиракетної оборони включає наукові відкриття і винахід нових засобів боротьби Іроти ракет супротивника.

Отже, творчість у військовій справі - складний процес пізнання законів війни і збройної боротьби і створення принципово нових зразків зброї і бойової техніки та способів їх використання. У військовій справі творчість виявляється в активній діяльності працівників військової промисловості, командирів, інженерно-технічного персоналу, військовослужбовців. В процесі активної діяльності народжуються нові зразки військовії техніки, задуми і плани майбутніх битв для захисту Вітчизни. Йде пошук нових шляхів у вирішенні складних задач управління військами в період битви, розробляються і впроваджуються нові засоби та форми збройної боротьби з урахуванням конкретної суспільно-політичної ситуації, вдосконалюється організація військ. У військовій справі, як і в будь-якій сфері людської діяльності, творчість здійснюється відповідно з об'єктивними законами діяльності людей і визнанням перетворюючої ролі свідомості людини. Разом з тим творчість має свою специфіку, обумовлену особливостями військової практики. По-перше, військова творчість є особливою, підкорена специфічній формі діяльності людини: підготовка до війни, зв'язана з завданнями розгрому супротивника, забезпечення перемоги у війні і здійснюється в умовах жорсткої регламентації всього життя і діяльності армії статутами, настановами і наказами. По-друге, у військовій творчості органічно поєднується єдність теорії і практики, мислення і дії. Військова творчість покликана оперативно реагувати на .потреби збройних сил, зв'язані з оснащенням армії і флоту зброєю і бойовою технікою, підвищенням бойової готовності і вдосконаленням управління військами. Для військового дослідника важливо не лише накопичити і узагальнити практичний досвід бойової підготовки, навчання і виховання особового складу, але й вирішити актуальну проблему в максимально короткі строки, якомога швидше одержані висновки зробити надбанням військових кадрів, реалізувати їх. По-третє, військова творчість командирів відзначається єдністю гнучкості та оперативності, бо, з одного боку, необхідно врахувати всю складність обстановки, що змінюється, осмислити іноді суперечливий потік інформації, а з іншого - необхідно точно вловити момент перелому і відразу прийняти рішення, яке відзначалося б ясністю, чіткістю, визначеністю. Гнучкість і оперативність у діяльності командира передбачають творче дерзання. У військовій творчості, як ні в якій іншій, важливу роль відіграє моральний аспект наукової творчості. Це зв'язане з виконанням військового обов'язку перед Вітчизною. Це відповідальність за долю свого народу, його незалежність і територіальну цілісність держави.

6) Творчість навчання.

Винятково важливою сферою є творчість у навчанні й вихованні молодого покоління людей. Особливе значення в умовах реформування суспільного життя набуває творчий пошук форм і методів навчання і виховання, які б сприяли успішному вирішенню завдань формування всебічно розвинутої особи.

Не можна відкидати, насамперед, природну схильність людей до того чи іншого виду діяльності. Природні нахили нерідко рано знаходять себе в зростанні інтересу особистості до певного виду занять. Однак це лише передумови творчих здібностей людини, які можуть бути реалізованими тільки за наявності таких важливих якостей особи, як працелюбство, цілеспрямованість. Саме ці якості людини складають соціальну основу розвитку особистого обдарування. Відомо, що видатні вчені, відомі конструктори, педагоги - це, насамперед, люди великої працездатності, завзятості, організованості і самодисципліни. Отже, в реалізації творчих здібностей молоді важливими є соціальні умови, тобто умови, що сприяли б розкриттю, а потім і реалізації творчих здібностей молоді. Творчими здібностями людини є критичність мислення: здатність дивитись на проблему по-своєму, по-новому. У різних галузях знань це означає, зокрема, здібність людини, молодого спеціаліста критично оцінювати дані досліджень, бачити сильні і слабкі сторони тієї чи іншої проблеми і зробити правильні висновки. Все це невідривне від розвитку уяви і фантазії - найважливіших властивостей творчого розуму. Але фантазія також має живитися конкретним матеріалом знань. Тому широка ерудиція людини, достатня за обсягом пам'ять - це ті складові, без яких фантазія немислима.

Поряд з уявленням і розвинутою пам'яттю, до творчих здібностей слід віднести ініціативність особистості людини. Без неї не може бути ніякої творчості. Однією із закономірностей розвитку різних видів мистецтва і творчості є безперервне підвищення ролі ініціативи і активності молоді в суспільному житті. До творчих здібностей молодих спеціалістів, учених можна віднести також спостережливість, зосередженість, винахідливість у складних ситуаціях, вміння відійти від шаблону, від раніше усталених догм. Особливо це актуально в сучасних умовах, коли переосмислюються недоліки минулого і здійснюються докорінні перетворення в суспільстві.

ВИСНОВОК

Отже, вивчивши питання творчості, з'ясували, що поняття творчості не однозначно і має безліч тлумачень в залежності від того, з якої позиції розглядати цей процес. Поняття художнього і наукового творчеств має особливості та схожість, ці два види об'єднує створення нового в різних планах і масштабах.

Той вид діяльності, в якому найкраще, вільніше всього виявляється творчий підхід, і той обсяг, у якому людина може його виявити, залежить від складу особистості, від звичок, від особливостей життєвого шляху. Об'єднання всіх сутнісних сил людини, прояв усіх його особистісних особливостей у справі сприяють розвитку індивідуальності, підкреслюють, поряд із загальними для багатьох ознаками, його унікальні і неповторні риси.

Основним лідером творчого процесу є віртуальна і дійсна творчість, а також науково-технічна, художня, соціальна форма творчості.

Отже, процес розвитку власне особистості може тривати як завгодно довго. Наука не встановила ніяких кількісних меж. До глибокої старості людина змінює погляди на життя, звички, смаки, правила поведінки. Людина із суті біологічного перетворюється на істоту соціальне, суспільне, стає особистістю.

Творчими здібностями людини є критичність мислення: здатність дивитись на проблему по-своєму, по-новому. У різних галузях знань це означає, зокрема, здібність людини, молодого спеціаліста критично оцінювати дані досліджень, бачити сильні і слабкі сторони тієї чи іншої проблеми і зробити правильні висновки. Все це невідривне від розвитку уяви і фантазії - найважливіших властивостей творчого розуму. Але фантазія також має живитися конкретним матеріалом знань. Тому широка ерудиція людини, достатня за обсягом пам'ять - це ті складові, без яких фантазія немислима.

філософія творчість наукова технічна

ВИКОРИСТАНА ЛІТЕРАТУРА

1. Алексеев П. В., Панин А. В. Философия.-- М., 1996.

2. Бажан В. В., Дшилевой П. С., Лукьянец В. С. Диалектический материализм и проблема реальности в совремешюй физике.-- К., 1974.

3. Бердяев Н. А. Смысл творчества. -- 1983.

4. Новиков Б. В. Творчість і філософія.-- К., 1989.

5. Пуанкаре А. Наука й метод.-- СПб, 1910. Пушкин А. С. Собр. соч. В 10 т., т. 2.- М., 1959, с. 179.

6. Шумилин А. Г. Проблеми теории творчества.-- М., 1989.

Размещено на Allbest.ru