Особливості філософсько-теоретичного осмислення містицизму на сучасному етапі розвитку

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ «ЛЬВІВСЬКА ПОЛІТЕХНІКА»

ІНСТИТУТ ГУМАНІТАРНИХ І СОЦІАЛЬНИХ НАУК

КАФЕДРА ФІЛОСОФІЇ

Індивідуальна контрольна робота з курсу:

«Роль релігії в сучасному інформаційному суспільстві»

На тему: «Особливості філософсько-теоретичного осмислення містицизму на сучасному етапі розвитку»

Виконала:

Студентка групи ФЛ-32

Скоринович Мар'яна

Прийняв:

Доцент каф.Філософії

Скалецький М.П.

Львів-2016

Зміст

Вступ

1. Містицизм як духовно - релігійний феномен, його типологія, особливості та проблеми вивчення як ненауково-наукового феномена

2. Обумовленість філософського підходу до вивчення проблеми містичного досвіду

3. Осмислення містицизму на сучасному етапі розвитку

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Проблема пошуку змісту існування людини в містичному компоненті та його філософсько-теоретичного осмислення є актуальною, цікавою і фактично недостатньо розробленою на сьогоднішній день.

Містицизм -- це пошук усвідомлення та способів єднання із вищою дійсністю, сакральним, Богом, що ґрунтується на безпосередньому досвіді переживання, інтуїції, інсайті або інстинкті.

Містицизм заснований на плеканні різноманітних, містичних переживань, а отже розробці та вдосконаленні методів, які до цих переживань приводять свідомість людини. До містичних практик відносять медитативні, контемплятивні методики, а також різні форми молитви. Суттєвою рисою містичного досвіду є його індивідуальний, особистісний характер, на відміну від звичайної релігійної практики, де не обов'язково докладати надмірних зусиль, дотримуватися аскези тощо.

Містицизм не обов'язково властивий винятково традиційним, ортодоксальним релігіям, а присутній у всіх релігіях, наприклад, кабала в юдаїзмі, суфізм в ісламі, рух бхактів в індуїзмі. Містичний досвід часто ґрунтується на аскетизмі і може включати видіння, транси й екстази; багато релігійних традицій описують техніки медитації і споглядання для досягнення містичних видінь. Християнські церкви розходяться в поглядах на містицизм; деякі приймають його, вважаючи, що містицизм є особливою формою пізнання Бога, інші ж відкидають його, як небезпечне відхилення, що межує з єрессю.

1. Містицизм як духовно - релігійний феномен, його типологія, особливості та проблеми вивчення як ненауково-наукового феномена

Містицизм як розвинута система осмислення і трактування даних містичного досвіду і специфічно можливих шляхів його досягнення, обов'язково визначається ступенем розвитку інтелектуальної сфери взагалі і, зокрема, рівнем розвитку теоретичного знання, причому не тільки на релігійному, а й на філософському рівні. Містика і містицизм, споконвічно націлені на єдність, у будь-якій спеціалізованій області людського знання і діяльності.

Містицизм існує самостійно, навіть, у сполученнях із релігією, філософією, теологією, політикою, економікою. І будь-яка гіпертрофія «теорії» або «практики» в усіх можливих її переплетеннях з іншими формами людської життєдіяльності не позбавляє його унікальної своєрідності.

В «Ілюстрованій енциклопедії містицизму і таємних релігій» Дж. Фергюсона термін «містика» пов'язується з поняттями «містерія» і «містичний стан» («містичний досвід»). Дж. Фергюсон розглядає переважно психологічну сторону містики, у першу чергу, як комплекс психічних переживань, приділяючи основну увагу емпіричним, так сказати, прикладним дослідженням містичних фактів, поза їхнім теоретичним осмисленням.

Філософсько-теоретичне осмислення містики, а також релігій номістичного досвіду припускають вироблення ряду загальнофілософських критеріїв, під які можна підвести поняття, що дозволять виявити цілий спектр незвичних форм релігійно-містичного освоєння дійсності як окремо взятою людиною, так і суспільством. Крім цього, з'являється можливість визначити містико-релігійно-філософський напрямок ряду значеннєвих відтінків у життєво-практичному трактуванні даного феномену.

Буде подано пояснювальний матеріал, який дасть можливість розкрити і зрозуміти особливості релігійно-містичного досвіду у вигляді переживань, екстазів, видінь, споглядань, крізь призму містерій і таємних спілок, які дозволять проілюструвати життя суспільства. Відповідне ставлення до визначеної проблеми дасть можливість суспільству уникнути хаотичного шабашу безпрецедентного агресивно-ультимативного відношення до єдиної галузі чудес і перетворень, що покликані протистояти розгулу бездуховності в лабіринтах апокаліптичного часу.

Крім того, слід визначитися і повернути поняттю «релігійно-містичний досвід» початкового тлумачення, яке можна сформулювати в такий спосіб: знаходження необхідного щаблю органічного духовного розвитку суспільства, набуття рівноваги і гармонії, достатнє освоєння аспектів життя в сфері трансцендентної реальності.

Усім народам і цивілізаціям був відомий такий унікальний духовний феномен як релігійно-містичний досвід, який набуває особливої актуальності, коли відбувається глобальна криза стосовно уявлень про світ і людину в ньому. На зміну «соціально-політичному містицизму» радянського суспільства прийшов «тотальний містицизм із тут і тепер -- психологією». Духовність сприймалася як патологія і невиправне каліцтво на фоні атеїстичної розсудливої сфери, де інстинкт Абсолюту втрачений, а реальність почуттєвого світу безвісти втрачена. На загальному фоні домінує скептична страхітливість нігілізму, що повідомляє прилюдно про абсурдність світу трансцендентної реальності, відкидаючи, аспекти релігійно-містичного порядку.

Але одночасно з послабленням суспільного інтересу до науки та зниженням її можливостей в якості світоглядної ролі в сучасному культурному просторі значно зріс вплив релігій, невід'ємною рисою яких є містичність. Відродження релігійності, широкий інтерес до містичних практик стародавніх і новітніх релігій, прагнення залучитися до них, видання релігійної літератури і перевидання містико-богословських праць свідчать про нові процеси, що виражають шанобливе ставлення до релігійних ідей і потреб у них із боку сучасників, які «випробували», в переважній більшості, чималу кількість суспільних ідеалів на собі і відчули їх негативні наслідки. Така ситуація викликає одночасно і побоювання за майбутнє людства, можливо, що воно робить чергову помилку, і сподівається на те, що оптимальний і відомий людству шлях духовного перетворювання буде знайдено.

Постійний розподіл на два полюси раціональне та ірраціональне, зовнішнє та внутрішнє, наукове та релігійне -- унеможливило пізнання феномена, який існує для людини в якості трансцендентної реальності. Класична наука характеризується обмеженими методологічними можливостями, але яка в своїх претензіях на абсолютне знання відсторонює містичний досвід за межу наукової картини світу. Існувало серйозне переконання у тому, що містика до цього часу парадоксальним чином об'єднувала в собі раціональний науковий метод пізнання і «ненауковий» предмет, яким була внутрішня духовна реальність людини, традиційно закріплена лише за релігією. Класична раціональність практично цілком випускала з виду внутрішній світ людини, що виникає в ній як складність і наслідок взаємодії з навколишнім світом і розглядає процеси, що відбуваються лінійно, як рух від простого до складного, де увага зосереджувалася лише на зовнішньому боці подій. Релігійно-містичний досвід, властивий кожному людському «Я», що знаходиться одночасно в особливих відношеннях з емпіричним світом і світом трансцендентним, виявився для класичної науки не тільки не пізнаваним, але й реально неіснуючим, піддаючи усе девізу: «не з'ясовне, значить не існуюче». Такі ознаки людини як дух і духовність були всього лише частиною її психіки, виведеної із відчуттів, інстинктів і потягів. А саме по собі, людське тіло розвивало уявлення про механічне утворення, що складається з множини частин, які гармонійно взаємодіють між собою.

Альтернативою людської еволюції, в якій не було місця для власне особистісних внутрішніх характеристик виступила Людина-машина з усією своєю неповнотою та незавершеністю. Наукове пояснення внутрішніх процесів зводилося до традиційного застосування раціональних методів дослідження, що споконвічно були непізнаваною Кантівською річчу-в-собі. Гармонійна духовність живої людської душі з її єдністю була втрачена класичною наукою, відчайдушно зверненою до окремих законів космосу і природи. Стрімкий розвиток класичної науки і значна кількість наукових відкриттів «диктували обумовленість усіх майбутніх рухів у Всесвіті наявними початковими умовами, вони наче б виганяли зі світу не тільки ідею Святого Духа, але і творчий вольовий початок самої людської особистості». Активне прагнення усе зводити до обмеженого числа елементарних форм і формул; спрощувати до елементарності уявлення про людину і навколишній світ, абсолютизувати безкомпромісність наукових знань забезпечили вкрай негативне відношення до всього, що об'єктивно не вписувалося в позиції класичної раціональності, не розкладалося на «запчастини» і, насамперед, це стосувалося містичного досвіду. Подібна однобічність і лінійність класичної раціональності призвели до культурної кризи сучасності, яка характеризувалася посиленим зверненням до поза наукових методів пізнання, ірраціональності і містики в усьому, що стосується людини. «Непояснене панує у світі, що саморозуміння людства нічим не виправдане і що всі спроби людини зрозуміти цей світ закінчуються непереборним прагненням сунути голову в пісок, щоб не бачити нічого незрозумілого...». У класичній науці, позараціональній за своїм характером, містичний досвід як феноменальний модус, виявився практично не вивченим феноменом, винесеним за межі наукового розуміння, що призвело до однобічного уявлення про людину як про чисто матеріальну сутність.

Містицизм являє собою можливість переосмислити жадібні і не завжди виправдані сенсації і крайнощі, що неминуче тягли людство тисячі років до провалів і безодень. Вандерхілл Елізабет у книзі «Містики ХХ століття» писала: «і от уже залишилася обвуглена головешка -- людина, що живе наприкінці ХХ століття, оточена віртуальними масками mass media, вона втратила зв'язок із минулим і не набула зв'язку з теперішнім...». Протягом існування людського суспільства, незмінним залишався той факт, що людині притаманна певна раціональність. Склалося так, що її відносять до тих феноменів нашого світу, які приводили мислителів усіх часів до висновку -- цей світ є продуктом діяльності якогось розуму, вищого і сильнішого, здатного обмежити галузь людської раціональності, котра є безсилою перед могутнім трансцендентним Розумом: «Більшість тих, хто глибоко замислювався про природу і походження світу, висловлювали припущення: існування світу свідчить про щось таке, що виходить за межі цього світу, -- про джерело існування, яке не має фізичної природи, а володіє величним розумом, силою і владою. Майже всі великі філософи-класики -- Платон, Арістотель, Декарт, Лейбніц, Берклі, Локк Спіноза, Кант, Гегель, -- вбачали походження Всесвіту в трансцендентній реальності. Вони дотримувалися різних поглядів на таку реальність і підходили до її аналізу по-різному. Але те, що наш світ не може пояснити себе сам, і те, що він вимагає пояснення, котре йому не належить, не викликало у них жодних сумнівів...».

Інтерпретація певних духовних технік, які виробило людство сповнена ознаками глибокого екзистенційного відчуття., що допоможе виявити людині «нетрадиційне» або незвичне відчуття повсякденності. Таємничу реальність, яку ми постійно відчуваємо як зсередини, так і поза собою, але до якої так важко дістатися крізь міазми наших власних туманних уяв і думок -- (ЦЕ). Уотс називав «ЦЕ»: «...необумовленою, невизначеною природою буття, ще нерозчленованого на відвернені поняття і символи. Усвідомлювати це -- значить більше ніколи не змішувати обумовлене з дійсним, скинути із себе владу слів, ідей і осягнути, що справжній світ є непізнаваний розумом. Щоб досягти ЦЬОГО, необхідно розпрощатися зі світом умовностей, і це саме той крок, якого багато людей боїться. Але деякі, визнавши, що світ неможливо визначити словами, і єдина річ, яку потрібно знати про нього це те, що він є, набувають свідомість усіх речей у їхній абсолютній конкретності, і в той же час, у всій їхній божественності і невимовності. Таке усвідомлення виходить за межі повсякденної самосвідомості і веде за собою відчуття єдності із Всесвітом, в якому всі речі сяють надзвичайною ясністю і любов'ю. Це відкритість усьому існуючому, це не райське бачення, а бачення світу у всієї його цілісності -- і це усе є чистим чудом...»². Для науки, яка ніколи не мала однозначного уявлення про релігійно-містичний досвід, його пошуки залишалися повною загадкою і виконували функцію ірраціонального і відчуженого початку: «Ірраціональне -- у самому широкому розумінні -- те, що перебуває за межами розуму, алогічне або неінтелектуальне, неспіврозмірне з раціональним мисленням або навіть суперечне йому...». Акцентуючи увагу на аспектах класичної науки, раціональної за своїм характером, релігійно-містичний досвід не був гідним предметом для вивчення. Віднесення містичного до числа ірраціонального, тобто прояву в людині надзвичайних можливостей, зазвичай не можливих, і відсутність відповідних наукових теорій і методів, із погляду на які можна було б описати так зване «чудо». Взагалі, зняти з розгляду все ірраціональне, у тому числі й містичне як крайню форму його прояву запропонувала Епоха Просвітництва. «Ірраціональне -- принципово неприпустиме раціональному пізнанню, несумісне з розумом і не відповідне до його можливостей... Об'єктивної реальності, що відповідала б цій категорії, діалектичний матеріалізм не визнає». Внутрішній світ людини з її потенційними можливостями раціональної форми світоорієнтації, (у тому числі і філософської як визначеного типу відношення людини до світу і себе), не припускали можливості реального існування того, що не обмірковувалося з позицій класичної науки. Містичне як крайній прояв ірраціоналізму залишалося поза межами наукової картини світу і визнавалося нереальним, не гідним уваги. «Наука, подібно до всіх інших витворів людини, теж, у міру своїх можливостей, створює Реальність із Нереальності -- і теж коливається між цими двома крайнощами…». Будучи загальною рисою нашого часу, містицизм, а точніше релігійно-містичний досвід, має до себе не однозначне відношення і представляє серйозну проблему. Багато хто в ньому знаходить деструктивний і гармонійний вплив на людську особистість, яка намагається знайти духовні шляхи свого подальшого розвитку, засвоїти аспекти релігійного духовно-містичного досвіду на фоні власної трансформації, при цьому найчастіше звертаючись до окультних феноменів, містичних практик тощо. «Тисячі і тисячі людей починають засвоювати вчення або прилучатися до практик, не маючи уявлення про те, куди ці заняття містикою та езотеризмом можуть привести. Не випадково, багато лікарів і психологів уже давно відзначили, що слідом за черговим захопленням у суспільстві новим езотеричним або містичним вченням наростає і нова хвиля психічних захворювань, причиною яких є дані вчення». У такий спосіб духовна криза, яка давно назріла у глибинах людської сутності знаходить вихід і виявляється у збитковості індивіда і повній незатребуваності.

Фундаментальною властивістю людської природи, як відомо, є прагнення до загадкового і таємничого. Проте сучасна людина, часто маючи при цьому практичну мету, намагається пізнати трансцендентні аспекти лише на основі свого власного досвіду. Суспільство добре засвоїло все, чому його вчив довгі роки науковий матеріалізм: усе, що може бути використаним людиною в ім'я її ж блага -- повинно негайно використовуватися, знімаючи будь-яке почуття небезпеки і не піддаючи сумніву обрану мету.

Наука, раціональна за своїм характером, також потерпає від значної кризи, що і збільшує проблему вивчення містичного досвіду: «Ми далекі від того положення у світі, коли прогрес науки забезпечить добробут, мир і гармонію для всіх. ...Сучасність більше не розглядається як досягнення еволюції, об'єднаної з прогресом». Тому мова сьогодні йде не про певні наукові можливості, а про культурну кризу взагалі, однією з ознак якої є звернення до ірраціональності і містики в усьому, що стосується людини.

Експлуатація давньої мудрості являє собою вульгаризацію духовного, культурного і наукового контексту, з якими пов'язуються нові шляхи осмислення реальності, використовуються нові ресурси людської природи і зачіпаються перспективи духовних пошуків. Історія розвитку філософії, демонструє, що містика і релігійно-містичне пізнання є дуже плідними для самої науки. Підтвердженням можуть бути піфагореїзм, платонізм, неоплатонізм, класичний німецький ідеалізм. Як показала історія еволюції людського суспільства, містика і містичний досвід, у тому числі світових духовних традицій, не можуть залишатися поза увагою наук, що вивчають людину. містицизм філософський осмислення феномен

Заперечення і зневага містичними аспектами уже є неможливою, оскільки проблема, яка виникла сьогодні змушує суспільство вдаватися до підвищення теоретичного і методологічного рівнів пізнання на сучасному етапі його еволюціонування.

2. Обумовленість філософського підходу до вивчення проблеми містичного досвіду

Слід зазначити, що філософський підхід до вивчення проблеми релігійно-містичного досвіду як феноменального-духовного модусу в контексті трансформації особистості має ряд складностей, обумовлених, насамперед, наступним:

1. Релігійні традиції, що розвивають містичний досвід, відбитий у творах культури різних народів, сприяли тому, що містичний досвід трансформувався у величезну кількість різноманітних учень, практик, шкіл і методик. Вони, в силу своєї феноменальності, просторово-тимчасової загальності і розмаїтості відповідно не обмірковувалися класичною наукою, раціональною за своїм характером, що цілком відривала проблему існування Абсолюту (Єдиного) і цілого спектру форм, пов'язаних із ним.

2. Не дивлячись на те, що містичний досвід, є гідним предметом розгляду для цілої низки наукових галузей він не мав під собою твердої бази або основної концепції, що визначала б сутність і особливості даного феномена. В жодній із них не було відповідного розуміння понять «містика», «містицизм», «містичний досвід», оскільки дані поняття або замовчувалися, або вживалися в неправильному контексті. Крім того, розуміння процесу містичного «діяння» як єдиного засобу досягнення вихідної містичної мети -- набуття вічного просвітленого Абсолютного єднання зі світом трансцендентної реальності, вважалося зайвим.

3. Містичний досвід залишався за межами наукової картини світу, оскільки діалектичний матеріалізм, убачав у ньому крайню форму ірраціонального, вважаючи останнє, згубною формою світоорієнтації, не допускаючи навіть можливості існування внутрішнього світу людини як феноменального конгломерату духовності. Відсутність у науці відповідних теорій і методів, неможливість його досягнення в лабораторних умовах і пізнання теоретичним шляхом робили релігійно-містичний досвід ненауковим предметом, який не може виконувати доказові базисні функції при розгляді данної проблематики.

4. Релігійна система вірувань традиційно пов'язувалася з містикою, містицизмом і містичним досвідом. Варто пригадати, що ставлення до релігії донедавна було таким однобічним, що не визнавало самої можливості її претензії на істину, хоча зараз це відношення значно відхилилося від атеїстичної вісі. Суспільство поступово відроджує в собі бажання осмислити релігійно-містичну істину. Таке бажання знайшло відбиток у прагненні створити містичні групи, що являють собою не ізольований ореол, а розширену систему містичних відношень із трансцендентним світом (майстри, адепти).

5. У сучасній науці і релігії є відсутньою єдність у поглядах щодо містики і містичного досвіду. Відсутність єдності формує повне протиріччя: від визнання містичного досвіду як «вищого духовного стану, в якому відбувається вихід за антропологічну межу» до його визначення як «стану релігійної одержимості» і «релігійного фанатизму». У той же час, можна вважати, що релігія є основною точкою, в якій розуміння даного феномена і відношення до нього є, зокрема, тією проблемою, що утворює безодню нерозуміння як між самими релігіями, так і усередині них. Як зауважив Кіпріян (Керн), «містик містика скоріше зрозуміє, ніж богослов богослова, незважаючи на вигадливу своєрідність мови...».

Релігійно-містичний досвід, є предметом теоретичного наукового дослідження, при цьому споконвічно належав до особливої сфери, яка демонструє зв'язок людини з трансцендентним світом. Хоча, визначена проблема в межах наукової теорії завжди намагається з'єднатися зі своїм об'єктом, тому і виникає нова проблема -- проблема наукового раціонального підходу до дослідження того, що по своїй суті є ірраціональним і позанауковим.

Крім того, складності виникають і при витлумачуванні значень містичного досвіду як такого. Щоб уникнути цього розглянемо декілька аспектів:

1. Релігійно-містичний досвід, являє собою специфічний вид світогляду, що базується на процесі пошуку шляхів осягнення Іншого (Містичний Шлях), спираючись на результати містичного «делания» (містять у собі елементи аскетизму, споглядання, духовної зрілості), набуваючи, тим самим, містичного світовідчування.

2. Небажаним є уявлення, теорії, ідеї, які людство прагне підводити під сувору структуру побудови цілісного наукового вчення, заснованого на містичному матеріалі, але при цьому не варто позбавляти останнього елементарної системності і термінологічної бази.

3. Варто особливо відзначити, що розглядати містичний досвід як особливу форму існування цілісної духовно практичної життєдіяльності суспільства (від шаманізму і містерій до аспектів духовного вдосконалення на ґрунті якогось із містичних вчень.

4. Відбувається усвідомлення того, що мудрість містики виходить за межі соціального буття, а протиріччя, що виникають у передбачених відношеннях ведуть до цілком іншого давно забутого світу, а -- Всесвіт виводять, на новий рівень світовідносин, де досягається гармонійна єдність на рівнях «людина -- світ», -- ширше «людина -- Всесвіт».

5. Очевидно, що логіка, яка встановлює суб'єктно-об'єктні відносини, -- не здатна підпорядкувати містичний досвід традиційній раціональності.

6. Містичний досвід як проблема викликає низку методологічних складностей, через неправильну картину сприйняття людини як соціальної одиниці, що характеризується високим рівнем складності, має розум, волю, моральні почуття, складну систему психічних стосунків, спроможність створювати нові цілі і самостійно обирати шляхи свого розвитку як особистості.

7. Крім того, біосоціальний характер, який виражається в приналежності людини до двох світів -- природно-еволюційного і культурно-історичного споконвічно ставить її до рангу суперечливого духовного ареолу в аспектах містичної реальності.

8. Донедавна було нормальним однобічне і перекручене уявлення, а точніше, відсутність адекватного уявлення, про людину як матеріально-духовну або природно-енергетичну цілісність.

8. Відсутність у сучасній науці єдиного розуміння сутності свідомості та її взаємозв'язку з людським «Я», не розбираючи останнє на елементи і частини -- поки є недоступним щаблем у духовному розвитку суспільства і трансформації особистості як основного елемента даного соціуму.

Часто ігнорувалося багато обставин, акцентуючи увагу не на людській особистості як цілісності, а на окремих її проявах, вивчення яких закріплювалося за певними науками такими як: біологія, психологія. «Кожну людську особистість розділити на незліченну кількість складових, у залежності від її сфери діяльності, можливостей, емоцій, вірувань і т.д. Невпинні протиріччя і конфлікти між складовими особистості породжують постійне метафізичне сум'яття і розпач. Ця внутрішня роздробленість відбиває, наш погляд, «зовнішній» світ, який ми сприймаємо як множину окремих речей і подій.

Тобто з позицій логіки і раціоналізму продовжувалося винищування духовного і трансцендентного початків у людині, шляхом поділу її на елементарні складові, проте, як відомо, не можна зрозуміти те, що «розбито» на частини. Поза «єдністю людини», поза уявленням про неї як цілісність не може бути зрозумілим те, що стосується всієї її сутності. Неузгодженість, а часом, і відкрите протиставлення цих аспектів людського буття актуалізовували питання подальшого дослідження містичного досвіду як феноменального модусу в проектуванні на перспективи розвитку потенційних можливостей людини як цілісності.

Таким чином, класична наука з її методологічними підходами до проблеми дослідження містичного досвіду демонструє сьогодні свою неспроможність і, можливо, обмеженість. Сучасна наука надає нових підходів до дослідження фундаментальних філософських проблем, що переосмислюють концепцію людини і дають поштовх до подальшого дослідження містичного досвіду як феноменального духовного модусу, обумовлені розвитком холістичних ідей. Концепція єдності елементів людської сутності передбачає не обмежене дослідження людини, а вивчення її як матеріально-духовної цілісності, «нерозкладеної» на окремі частини або функції. Ідеї цілісності в сучасній науковій картині грають важливу роль, оскільки сприяють переосмисленню взаємовідносин раціонального й ірраціонального, науки і релігії, дозволяють піднятися до проблеми духовності, відкидають нові підходи до розуміння свідомості людини і її особливих містичних станів.

Холістичні ідеї формують нове розуміння картини світу і людини в ньому, формують новий тип раціональності, що принципово відрізняється від класичного. «Нова» раціональність не зводиться тільки до логіко-інтелектуальної діяльності дослідника, вона не позбавляє його раціонального погляду на світ і людину з її потенційними можливостями. Проблема цілісності сьогодні знайшла свій відбиток у теорії самоорганізації, основні ідеї якої мають значну роль для синтезування філософського знання про універсальні закони еволюціонування цілісних систем, у тому числі і людини.

Отже, виникає необхідність наукового переосмислення містичного досвіду як феноменального модусу в контексті трансформації особистості з урахуванням найбільш ефективних і всебічних підходів до проблеми, що формує особливий вищий тип раціональності.

ХХ століття залишило багату спадщину в аспекті зовнішніх здійснень і перетворень, які дали можливість інтенсивно пізнавати внутрішній світ людини, знайомитися з її духовними глибинами і таємними силами, що рухають нею з моменту народження і, протягом життя, наполегливо ведуть до єдиної мети -- осягнення гармонійної цілісності і загального Просвітління.

3. Осмислення містицизму на сучасному етапі розвитку

По - перше, сучасний світ, як ніколи раніше, вступив у фазу секуляризації та панування раціонального мислення. Однак з іншого боку, саме останнім часом набувають найбільшого поширення як модернізовані, так і традиційні форми релігійного містицизму. Загальна секуляризація чітко виявила тенденцію, при якій виявилися затребуваними форми архаїчного містицизму стародавнього світу: шаманізм, язичництво, античні містерії, а також "розвиненою" містицизм середньовіччя і Нового часу: каббала і хасидизм в іудаїзмі, суфії в ісламі, ісихазм у православ'ї і т.д. Доступне раніше обмеженому колу осіб: аскетам, пустельникам і представникам містичних спільнот, в даний час, стає відкритим практично кожному бажаючому. Екстремальні форми аскези і різні психотехніки отримують широке поширення саме в даний час - час секуляризації. Динамічно розвивається ціла індустрія для відтворення екстазів, що включає новітні розробки фармакології і різні методи психофізіологічного впливу на свідомість людини.

По - друге, саме в цей час, наука досягла високого рівня розвитку, накопичена величезна кількість знань у різних галузях і сферах людської діяльності. Однак саме зараз з'являється і широко поширюється величезна кількість містифікацій. Об'єктивне пізнання протиставляється безпосередньому містичного осягнення Бога, Абсолюту. Або має поширення теорія - т.зв. двоїстої істини, коли об'єктивне наукове пізнання доповнюється "містичним досвідом".

По - третє, західний і східний способи мислення є дуже різними, однак з іншого боку, об'єктивно присутня тенденція зближення східного і західного типів мислення в аспекті сприйняття дійсності в містичному контексті. Широке поширення в західних країнах містицизму, орієнтованого на відтворення екстазів, "особливих станів свідомості" зближує людини Заходу і Сходу. Деякі з дослідників все частіше починають говорити про зняття табу з станів екстазу на заході У цьому ж контексті йдеться і про зняття табу з станів екстазу і "містичного досвіду".

По-четверте, в даний час характер соціальних відносин і вся індустрія розваг і засобів масової інформації орієнтують людину на екстравертний спосіб існування, однак, в той же час, отримують широке поширення містичні практики, які орієнтують людину протилежним чином - на інтровертний спосіб існування.

Більш того, в сучасній літературі, присвяченій розгляду феномену містицизму, останній все частіше постає в ідеалізувати і романтизувати вигляді, або як панацея від всіх бід - це особливо характерно для транс персональної психології, або як щось таємниче і загадкове. Це дослідження показує природні і закономірні причини появи так званого "містичного досвіду". Поява останнього, зумовлене низкою факторів: історико-культурних, гносеологічних, соціальних,психологічних.

Висновок

Сучасна містика і містицизм відносяться до числа соціальних явищ, що поки ще не отримали достатнього висвітлення в науковій і релігієзнавчій літературі.

Як правило, філософське розуміння містицизму суперечливе: воно передбачає єдність міфології, релігії, науки, раціонального, наочного та понятійного.

Містицизм є не тільки елементом релігійного життя, а й самостійною традицією в системі духовної культури. Містицизм неможливо інтерпретувати ні як внутрішню сутність релігії, ні як повністю відмінну, протилежну їй форму. Більш зваженою видається позиція, яка розглядає містицизм як феномен, близький до релігії і тісно з нею взаємодіючий, але все ж, який володіє деякими самостійними рисами.

Містицизм як розвинута система осмислення і трактування даних містичного досвіду і специфічно можливих шляхів його досягнення, обов'язково визначається ступенем розвитку інтелектуальної сфери взагалі і, зокрема, рівнем розвитку теоретичного знання, причому не тільки на релігійному, а й на філософському рівні. Містика і містицизм, споконвічно націлені на єдність, у будь-якій спеціалізованій області людського знання і діяльності. Одночасно з послабленням суспільного інтересу до науки та зниженням її можливостей в якості світоглядної ролі в сучасному культурному просторі значно зріс вплив релігій, невід'ємною рисою яких є містичність.

Список використаної літератури

1. Ferguson J. An Illustrated Encyclopaedia of Mysticism and the Mystery Religions, L., 1976. -- 201.

2. Ward K. God, Chance, and Necessity. Oxford: One World Publications, 1996. -- P. 1, 83. ² Містики ХХ сторіччя: Енциклопедія. -- М.: ООО «Видавництво «Астрель»:МІФ: ООО «Видавництво АСТ, 2001. -- 43.

3. Андерхилл Э. Мистицизм. Опыт исследования природы и законов развития ду-ховного сознания человека. -- К.: София, 2000. -- 484.

4. Архімандрит Киприан (Керн). Духовне предки святого Григорія Паламы: Опит мистической родословной // Богословская мисль. -- Париж, 1942. -- Вып. 4, 123.

5. Гуревич П.С. Современные внеконфессиональные организации на Западе. -- М.: Политиздат, 1996. --C.

6. Добронравова И.С. Синергетика: становление нелинейного мышления. -- К.: Либидь, 1990. -- 129.

7. Капра Ф. Дао физики. -- К.: «София», М.: ИД «Гелиос», 2002. -- 28.

8. Мамардашвили М.К. Мысль под запретом. Беседы с А.Э. Эпельбуэн // Вопросы философии. -- 1992. -- № 5. -- 112.

9. Містики ХХ сторіччя: Енциклопедія. -- М.: ООО «Видавництво Астрель»: МІФ:ООО «Видавництво АСТ», 2001, -- 13.

10. Містики ХХ сторіччя: Енциклопедія. -- М.: ООО «Видавництво Астрель»: МІФ:ООО «Видавництво АСТ», 2001. -- 482.

11. Розин В.М. Мистические и эзотерические учения и практики в средствах массо-вой информации // Общественные науки и современность. -- 1997. -- № 3, 45.

12. Тейяр де Шарден. Феномен человека. -- М.: Наука, 1987. -- 240.

13. Хорунжий С.С. Заметки к энергийной антропологи. «Духовная практика» и «отверзание чувств»: два концепта в сравнительной перспективе // Вопросы филосо-фии. -- 1999. -- № 3, 55.

14. Шахнович М.М. Мистика в свете современной науки. -- Лениздат, 1974. -- 98 с.

15. Юревич А.В., Цапенко И.П. Функциональный кризис науки // Вопросы философии. -- 1998. -- № 1. -- С. 15-25, 20.

Размещено на Allbest.ru