Філософія марксизму

Размещено на http: //www. allbest. ru/

Зміст

Вступ

1. Соціально-історичні, передумови виникнення філософії марксизму. Проблема відчуження

2. Філософія марксизму і матеріалістичне розуміння історії

3. Концепція матеріалістичної діалектики

4. Проблема відчуження і шляхи його подолання в філософії марксизму

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Марксизм, який виник у 50-х роках ХІХ століття, є радикальною соціально-політичною, економічною і філософською концепцією, що увібрала в себе досягнення в розвитку економіки, політики, соціології, науки і філософії того часу. Її авторами були німецькі філософи Карл Маркс (1818-1883) і Фрідріх Енгельс (1820-1895).

Філософія марксизму є складовою більш широкого вчення - марксизму. До його складу, крім філософської складової, входять також теорія економічного розвитку суспільства - політична економія і теорія соціально-політичного розвитку - «науковий комунізм». Ці три складові нового світобачення внутрішньо взаємопов'язані, доповнюють одна одну і зрозуміти філософське вчення марксизму можна лише в контексті їх взаємозв'язку та взаємодії.

Філософські погляди Маркса й Енгельса сформувалися під впливом ідей Гегеля і Фейєрбаха. Основні їх філософські праці - «Рукописи 1844 року», «Капітал» К. Маркса, спільна з Енгельсом «Німецька ідеологія», «Анти-Дюринг» та «Діалектика природи» Енгельса.

Філософією марксизму є діалектичний матеріалізм. Її творці під впливом Фейєрбаха подолали ідеалізм Гегеля, але перейняли його діалектику, поставивши її на матеріалістичну основу. Вони поширили матеріалізм на розуміння історії та суспільних явищ - створили історичний матеріалізм, або матеріалістичне розуміння історії.

По суті, вся марксистська філософія - це спроба раціонально обґрунтувати шляхи зміни світу на кращій. Цій ідеї підпорядковані всі її складові - онтологія, гносеологія, аксіологія тощо.

1. Соціально-історичні передумови виникнення філософії марксизму. Проблема відчуження

Марксизм -- ідеологічна течія, яка охоплює філософію, політичну економію і «теорію» революційного перетворення буржуазного суспільства в соціалістичне і комуністичне (т. з. науковий соціалізм).

Марксизм виник у середині XIX століття. За словами самих основоположників філософії марксизму, а ними є Карл Маркс (1818-1883) і Фрі-дріх Енгельс (1820-1995), їхнє вчення є продуктом своєї епохи, відповіддю на ті соціально-економічні і політичні проблеми, що були поставлені в ході розвитку передових капіталістичних держав Європи і Північної Америки.

Головним завданням цієї ідеологічної доктрини її творці проголосили звільнення робітничого класу (пролетаріату) від експлуатації та побудову вільного від соціального гноблення суспільства. В цьому плані вони виступили продовжувачами утопічних соціалістичних теорій (Томас Мор, Томмазо Кампанелла, Клод Сен-Сімон (1760--1825), Шарль Фурґє (1772--1837) та ін.), які зображали щасливе суспільство, побудоване на засадах соціальної рівності та вільної праці. Шлях до побудови такого суспільства Маркс вбачав у знищенні приватної власності, яку вважав основою експлуатації людини людиною (причиною «відчуження» людини). Здійснити це покликаний історією вільний від пут приватної власності пролетаріат. Йому належить під керівництвом партії комуністів здійснити соціалістичну революцію.

На думку Маркса, до середини XIX століття капіталізм розкрив як свої переваги, так недоліки. До основних переваг капіталізму варто віднести насамперед те, що він менше сторіччя розвивав продуктивні сили такими темпами і розвив їх до такого ступеня, що було не під силу людству за всі тисячоріччя попереднього розвитку. Але в той же час капіталізм показав, що гасла, під якими проходили буржуазні революції, - свобода, рівність, братерство, - залишилися лише гаслами і втілити їх у життя капіталістичне суспільство не в змозі. Концентрація багатства й убогості на різних полюсах суспільства не тільки не зменшилася, але зросла в ще більших масштабах, причому убогість набула жахаючих, "абсолютних" форм. І це відбувається в тих умовах, коли в суспільстві існують кризи надвиробництва, коли товари, у тому числі і продукти харчування, знищуються не тому, що в них немає потреби, а тому, що відсутній платоспроможний попит. Воля також виявилася порожнім гаслом, оскільки ступінь волі кожного визначена розміром його грошового гаманця. Капіталізм створив новий тип працівника, що цілком відсторонений від засобів виробництва, продуктів своєї праці і живе тільки за рахунок продажу своєї робочої сили. Будучи юридично вільним, робітник цілком залежить від капіталіста, від попиту на робочу силу.

Тяжке становище робітничого класу Маркс пов'язує з відчуженням. "Відчуження - соціальний процес, у ході якого продукти людської праці і сам процес праці перетворюються в далеку, конфронтуючу і панівну силу". Проблема відчуження піднімалася вже в німецькій класичній філософії в Гегеля і Фейєрбаха. Але в Гегеля процес відчуження виступає як процес відчуження абсолютної ідеї в природі і суспільстві. Фейєрбах пов'язує процес відчуження з виникненням релігії і розуміє його як духовне відчуження.

Маркс відходить від цієї, по суті своєї, ідеалістичної концепції відчуження. Маркс у "Економічно-філософських рукописах 1844 року" пояснює відчуження людини економічними факторами. Всі інші види відчуження - відчуження в політичній, релігійній сферах - обумовлено відчуженням дійсного життя. Відчуження ж дійсного життя - відчуження праці - полягає в самій суті праці. Чим більше працює робітник, тим бідніше він стає, тому що продукт його праці йому не належить, він виступає як не властива йому сила.

Але відчуження робітника виявляється не тільки у ставленні його до продуктів своєї праці, але й у самовідчуженні самої праці. Не тільки продукт праці, але і сам процес праці сприймається ним не як прояв своїх сутнісних сил, не як самореалізація і самоствердження, а як щось зовнішнє, необхідне лише в тій мірі, що постачає засоби до життя, до фізичного існування робітника. Робітник відчуває себе вільним не в процесі прояву своїх сутнісних сил, а праця і являє собою прояв діяльної сутності людини, але тільки при виконанні своїх тваринних функцій: харчування, питва, статевого акта. Таким чином, людське в людині стає тваринним, а тваринне - людським. філософія марксизм відчуження діалектика

Але в процесі праці робітник відчужує не тільки самого себе, але і свою родову сутність. Адже саме в праці виявляється діяльна родова сутність людини. Виробниче життя, на думку Маркса, і є родове життя. І той факт, що продукти праці і сама праця є стосовно людини зовнішньою, не властивою йому силою, означає, по суті своїй, що саме родове життя далеке від людини і що людина відчужена від іншої людини. При цьому в умовах приватної власності відчуженим виявляється не тільки робітник, але і капіталіст. Його відчуження виявляється в тому, що приватна власність робить його однобічним, таким, що прагне лише до володіння, одержання прибутку, що ігнорує свою всебічну суспільну сутність.

У чому ж причина відчуження праці? Відповідь Маркса однозначна: такою причиною є приватна власність. Будучи наслідком відчуження і са-мовідчуження праці (адже якщо продукти, засоби праці, сама праця не належать робітникові, то вони належать іншій людині - капіталістові), приватна власність є засобом реалізації цього самовідчуження. Тому для того, щоб знищити відчуження людини, необхідно знищити приватну власність. А знищити приватну власність може лише комунізм - "позитивне вираження скасування приватної власності".

Комунізм, знищуючи приватну власність, повертає людину до самої себе, до своєї родової сутності, робить її суспільною людиною, повертає їй все багатство суспільних відносин, єднання з іншими людьми, усе багатство почуттів і здібностей. Комунізм означає єднання людини з природою як своєю матір'ю і годувальницею. Комунізм - це справжній гуманізм, він є вирішенням усіх людських протиріч. Так "молодий" Маркс уявляє собі комунізм. Але незабаром погляди Маркса на людину і суспільство істотно змінюються.

Класова боротьба проголошувалася рушійною силою історії, і на цій підставі виправдовувалося насильницьке захоплення влади, встановлення диктатури пролетаріату, яка буде правити суспільством не на основі законів (буржуазних за своєю суттю), а на засадах революційної доцільності. Насилля, яке у Гегеля стихійно виконувало функцію повивальної бабусі історії, перетворене марксизмом на свідому практику окремої організації чи державного апарату, дорого обходилося народу, який спокутувався обіцяними швидкими плодами. Скрізь, де були спроби втілення цієї доктрини в життя, за нею тягнувся широкий кривавий шлейф.

2. Філософія марксизму і матеріалістичне розуміння історії

Діалектичний матеріалізм -- філософія марксизму, в якій поєднане матеріалістичне розуміння і пояснення світу з діалектикою як визнанням загального взаємозв'язку предметів і явищ світу, його руху і розвитку в результаті діючих у ньому самому внутрішніх протиріч. Ця форма матеріалізму, не обмежуючись доведенням первинності матерії і матеріальних відношень, вторинності свідомості і духовного, розповсюдила матеріалізм на розуміння історії, а відкриті Гегелем закони діалектики і їх дію вивела із природи і соціальної дійсності і обґрунтовує їх застосування до неї.

У "Тезах про Фейєрбаха" Маркс висловлює найважливіші положення, що знаменують його перехід на матеріалістичні позиції в розумінні суспільного життя.

Соціаліст Фрідріх Енгельс, який прожив декілька років у найрозвиненішій у тогочасному світі країні Англії, уже обізнаний з масовим робітничим рухом, англійською соціалістичною літературою, з політичною економією Адама Сміта, Давіда Рікардо. У перших творах «Нариси до критики політичної економії» та «Становище робітничого класу в Англії» (1844-1845) - правильно оцінює глибину і значення промислового перевороту в Англії, що зумовив повний переворот у громадянському суспільстві. Твори Фрідріха Енгельса відкрили Марксові політичну економію - ту сферу знання, що вважав необхідною для формування нового світогляду. Наукова критика Фрідріхом Енгельсом класичної англійської політичної економії з позицій пролетаріату визначила і наукові інтереси Карла Маркса. Праці Карла Маркса «Економічно-філософські рукописи 1844 року», «Злиденність філософії» (1847), а також написана разом з Фрідріхом Енгельсом «Німецька ідеологія» (1845-1846) свідчать про те, яку велику роль відіграв історичний досвід Англії у формуванні їх філософських поглядів, зокрема діалектико-матеріалістичного методу.

Суспільство можна уявити як систему, єдність відносно самостійних, взаємозалежних сфер суспільного життя, чотири з яких є основними:

- духовна;

- політична;

- соціальна;

- економічна.

До марксизму у філософії панував ідеалістичний підхід до суспільства. Основу і рушійну силу розвитку суспільства філософи бачили в розвитку, зміні ідей, духовного життя. Вони вважали, що кінцеву причину суспільних змін у політичній, соціальній, економічній сферах варто шукати в змінах духовного життя. Як пише Ф. Енгельс, філософи виходили з емпіричного факту: людина - істота свідома, вона діє тільки тоді, коли усвідомлює мету своєї діяльності і, отже, щоб змінити саму людину і суспільство, що є продуктом діяльності людей, необхідно змінити свідомість людини, ідеї, якими вона керується у своїй діяльності. Заслуга Маркса, на думку Енгельса, полягає в тому, що він по-іншому підійшов до цього питання, він поставив питання так: "А чому в суспільстві панують ті або інші ідеї, що виступають рушійною силою діяльності людей?" І коли питання було поставлено так, стало очевидно, що панування ідей, що впливають на свідомість, а, отже, і дії людей, обумовлені інтересами цих людей. А серед інтересів визначальний вплив на діяльність великих мас людей роблять економічні інтереси, об'єктивні у своїй основі. Таким чином, Маркс доходить висновку, що не свідомість людей визначає їхнє буття, не в духовній сфері варто бачити причину суспільних змін, а, навпаки, суспільне буття визначає суспільну свідомість, і кінцеву причину суспільних перетворень варто шукати в економічній сфері життя суспільства, у способі виробництва.

Спосіб виробництва матеріального життя визначає соціальний, політичний і духовний процеси суспільного життя, конкретний тип і форму суспільства, суспільно-економічну формацію. Поняття суспільно-економічної формації введено Марксом для характеристики конкретного типу суспільства в усьому різноманітті його проявів.

Спосіб виробництва має два аспекти або дві складові - продуктивні сили і виробничі відносини. Продуктивні сили характеризують ступінь впливу людини на природу, ступінь її панування над нею. Адже люди живуть за рахунок природи, перетворюючи її своєю діяльністю в неорганічне тіло суспільства, створюючи споживчі вартості. Елементами продуктивних сил є, насамперед, самі люди - головна продуктивна сила суспільства, що створює все його багатство, а також предмет праці в тій мірі, у якій він уже увібрав у себе людську працю.

Але при характеристиці продуктивних сил сьогодні не можна не згадати ще один елемент - науку. Наука в середині XX століття стала безпосередньою продуктивною силою суспільства. І це відбулося тому, що в результаті науково-технічної революції наука стала нерозривно взаємозалежною з технікою і технологією виробництва. Сучасне виробництво - це матеріалізована, опредметнена наука. Можна запитати, а яке відношення це має до марксистської філософії? Безпосереднє.

Виробничі відносини становлять іншу сторону способу виробництва, інший його елемент. Виробництво має суспільний характер. Саме відносини власності визначають тип і форму виробничих відносин. Власність на засоби виробництва може бути приватною і суспільною і за типом виробничі відносини можуть бути відносинами з приватною формою власності або відносинами із суспільною формою власності.

Відносини з приватною формою власності існують історично в трьох формах: рабовласницькій, феодальній і капіталістичній. Форми приватновласницьких виробничих відносин одна від іншої відрізняються становищем працівника в системі матеріального виробництва. При рабовласницькій формі приватної власності рабовласник є необмеженим власником не тільки засобів виробництва, але і живого знаряддя праці - рабів, тому що останні розглядаються як знаряддя праці, що говорять. При феодальній формі власності феодал є власником землі і закріплених за ним селян, але абсолютної влади над останніми він не має. При капіталізмі буржуа і пролетар абсолютно рівні у своїх правах, але оскільки робітник вільний від власності, що зосереджена в руках капіталіста, він змушений продавати останньому себе як робочу силу, щоб підтримати своє існування й існування своєї родини.

Суспільна власність на засоби виробництва існує у формі первіснообщинної власності й у формі комуністичної власності на засоби виробництва. У першому випадку суспільна форма власності і відносини співробітництва, що випливають з неї, і взаємодопомоги обумовлені низьким рівнем розвитку продуктивних сил і, власне кажучи, відсутністю поділу праці. Комуністична форма власності, навпаки, обумовлена високим рівнем розвитку продуктивних сил і поділу праці.

Взаємодія продуктивних сил і виробничих відносин, їхній розвиток обумовлює існування і розвиток суспільства. Це взаємодія, на думку Маркса, відбувається за загальним діалектичним принципом взаємодії змісту і форми, де змістом є продуктивні сили, а формою способу виробництва - виробничі відносини. При цьому конкретний тип і форма останніх визначаються не свідомістю і волею людей, не їхніми бажаннями, а рівнем розвитку продуктивних сил.

Протиріччя між продуктивними силами і виробничими відносинами вирішуються соціальною революцією не автоматично, а через класову боротьбу. Соціальна революція є вищою формою класової боротьби. Марксизм вважає, що вся новітня історія є історією класової боротьби, що являє собою головну рушійну силу суспільного розвитку як у рамках самих формацій, так і особливо при переході від однієї формації до іншої.

Самі класи, на думку основоположників матеріалістичного погляду на історію, виникають як результат поділу праці й удосконалювання знарядь праці і виникнення на цій основі приватної власності

Але в умовах рабовласницького і феодального ладів звільнення пригноблених класів і подолання відчуження досягнуте бути не може через низький рівень економічного розвитку, насамперед, і політичних і ідеологічних нашарувань, що вуалюють реальні відносини людей. Тільки капіталізм створює економічні передумови для усунення відносин приватної власності, розвиваючи продуктивні сили до такого рівня, що суспільне виробництво в стані задовольнити насущні (розумні) потреби всіх людей. Заважають цьому тільки відносини приватної власності, тому їхнє знищення є насущною історичною необхідністю, відкриває простір для безмежного розвитку продуктивних сил, задоволення потреб людей. Усунення відносин приватної власності створює умови для ліквідації жорсткого розподілу праці, для розвитку всебічних здібностей людини і тим самим подолання відчуження. Саме тому, на думку основоположників марксизму, комунізм являє собою не утопічний ідеал, а закономірний результат реального історичного розвитку суспільства взагалі, і капіталістичної формації зокрема. Установлення комунізму означає кінець передісторії людського суспільства і початок його справжньої історії, що відкриває широкий простір для розвитку здібностей людини, її всебічного удосконалювання.

У початковий період своєї діяльності К.Маркс і Ф.Енгельс були революційними демократами, а в галузі філософії -- ідеалістами-діалектиками. В 1842 році у них намітився перехід від революційного демократизму до комунізму і від ідеалізму до матеріалізму. В 1842--1843 роках після закінчення юридичного факультету університету і захисту докторської дисертації Маркс, будучи редактором "Рейнської газети", переконується в безпідставності гегелівського ідеалізму і надає великого значення в житті суспільства матеріальним інтересам людей.

Утверджуючи науковий статус марксистської філософії, її автори проклали шлях до пізнання загальних законів розвитку природи, суспільства і мислення. Вони вважали, що створили завершено-незавершену філософську систему, тобто таку, яка на кожному етапі розвитку є нібито завершеною, але вбирає в себе все нові й нові знання, систему, яка чужа будь-якому догматизму й начотництву. Завдяки тісному зв'язку з практикою і природознавством ця система мала бути постійно творчою.

Уже в ході свого виникнення марксизм оволодів мільйонами умів у різних країнах світу. Були ті, хто прагнув його застосувати чи розвивати.

3. Концепція матеріалістичної діалектики

Внесок філософії марксизму у світову філософську думку не вичерпується створенням нової концепції суспільного розвитку. Марксистська філософія знаменує разом з тим і новий підхід до розуміння природи і людського пізнання. Філософію марксизму називають діалектичним матеріалізмом. У ній уперше поєднано діалектику і матеріалізм. При цьому Ф. Енгельс не тільки констатує розвиток природи, але і формулює в "Діалектиці природи" закони, за якими відбувається цей розвиток, - закони діалектики. Таких законів три:

1. Закон переходу кількості в якість і назад.

2. Закон взаємного проникнення протилежностей.

3. Закон заперечення заперечення.

Ці закони, за словами Енгельса, були розроблені ще Гегелем. Але в Гегеля вони є законами розвитку абсолютного духу і потім нав'язуються природі, історії і людському пізнанню. У Гегеля діалектика виступає в ідеалістичній формі, як діалектика абсолютного духу, а потім уже як діалектика людської історії і пізнання. А в марксистській філософії закони діалектики виводяться з історії природи і суспільства, історії людського пізнання. Діалектика мислення є лише відображенням діалектики природи і суспільства, а не навпаки. Закони діалектики разом з такими категоріями, як одиничне і загальне, причина і наслідок, зміст і форма і т. п., і принципами загального зв'язку і розвитку становлять науку діалектику, що Енгельс визначав як науку "про загальні закони руху і розвитку природи, людського суспільства і мислення".

Виходячи з діалектичних принципів, марксистська філософія трактує і саму матерію. Для неї матерія - не визначений вид фізичної реальності у вигляді атома, речовини, як думали матеріалісти до марксизму. Під матерією вона розуміє об'єктивну реальність узагалі, не пов'язуючи її з речовиною або полем і навіть фізичною реальністю взагалі, тому що матеріальними є й економічні суспільні відносини. Поняття "матерія" є абстракцією, що відображає всі конкретні види і форми існування об'єктивної реальності. Способом існування матерії є рух: немає матерії без руху. При цьому діалектичний матеріалізм виходить з того, що механічний рух є лише одним із видів руху, що існує в різноманітних формах. Енгельс виділив п'ять форм руху матерії. Поряд з механічною він називав фізичну, хімічну, біологічну і соціальну форми руху, що характеризують різні рівні організації матерії. Об'єктивними формами існування матерії є простір і час.

Свідомість, з погляду діалектичного матеріалізму, є властивість матерії. Вона властива тільки високоорганізованій матерії, якою є людський мозок, і виникає в процесі тривалої еволюції природи. При цьому природа створює лише передумови для свідомості, її матеріальну основу - нервову систему на чолі з головним мозком. Сама ж свідомість є суспільним продуктом, її виникнення пов'язане з перетворенням людиноподібного нашого предка в результаті трудової діяльності на людину.

З позицій діалектики марксистська філософія підходить і до процесу пізнання. Що ж стосується діалектики процесу пізнання, то тут потрібно відзначити, насамперед, два моменти. По-перше, марксистська філософія переборює однобічність емпіризму і раціоналізму. Вона вважає, що пізнавальний процес являє собою діалектичну єдність чуттєвого і логічного рівнів пізнання. Вона згодна з Кантом у тому, що почуття не мислять, а розум не відчуває, і вважає, що справжнього свого значення чуттєвий і логічний рівні пізнання набувають лише в діалектичній єдності.

По-друге, марксизм вважає, що до результату пізнання варто теж підходити діалектично, тобто не розглядати знання в кожен даний момент як готове і закінчене, а розглядати істину як процес руху від незнання до знання, від менш повного знання до більш повного. Марксистське вчення про істину містить у собі вчення про об'єктивну, абсолютну і відносну істини. Марксизм переконаний, що в ході історичного процесу людство може пізнати об'єктивну істину. І ця переконаність є запорукою того, що люди можуть побудувати справедливе суспільство, що сприяє формуванню вільної, всебічно розвиненої людини.

4. Проблема відчуження і шляхи його подолання в філософії марксизму

Незважаючи на різні інтерпретації, безперечною заслугою Маркса можна вважати те, що він підняв на високий щабель матеріалізм. Попередні представники цієї течії - французькі матеріалісти і Фейербах - виходили з природи (матерії) і пояснювали людину (сферу культури) через природу. Така позиція називається натуралізмом. Маркс зробив спробу матеріалістичного тлумачення людини не як природної, а як практичної і, отже, культурно-історичної істоти.

Маркс, услід за Феєрбахом, констатував відчуження людини в сучасному йому суспільстві, але це відчуження він трактував універсальніше, ніж творець антропологічногої філософії. На його думку, релігійне (ідеологічне взагалі) відчуження основане на приватній власності, яка є джерелом відчуження. Подолання приватної власності зумовлює, на його думку, падіння всіх інших форм відчуження. Він не бачив того, що людина як особа може реалізовуватися лише за умов приватної власності й права. Цим породжене його негативне ставлення до громадського суспільства.

Концепція відчуження суперечлива і методологічно. Поняття "відчуження" сутності людини має сенс за умови визнання певної незмінної сутності, "істинної природи" людини, яка викривляється певним "неістинним" суспільством. До такого розуміння людини Маркс і схилявся в "Рукописах 1844". Однак майже одночасно в "Тезах про Фейєрбаха" він проголошує, що така родова сутність людини не існує, що сутність людини - це сукупність суспільних відносин, тобто, яке суспільство, така і людина. Але якщо така усталена сутність не існує, то немає сенсу і поняття "відчуження": людина, сформована в будь-якому суспільстві, буде почувати себе відповідною відносинам цього суспільства. Характерно, що цієї суперечності антропологічного і соціального підходів до людини сам марксизм так і не помітив. Це породило спробу поєднати концепцію відчуження і заперечення антропологічного підходу до людини.

Головною задачею Маркса-філософа стало створення теоретичної зброї для Маркса-комуніста. Цілком зосередивши на одному, найбільш важливому пункті - аналізі вищої, останньої форми приватної власності і проблемі її знищення, - Маркс практично більше не мав можливостей повернутися до проблеми знищення приватної власності у всій її повноті.

Однак ці три проблеми, принциповий шлях рішення яких відкрив Маркс, стали головними питаннями ХХ сторіччя. Крім глибокого філософського змісту, вони придбали величезне політичне значення.

Питання про те, що таке приватна власність, по суті, дорівнює питанню про те, що таке капіталізм перехідної епохи, так як цей капіталізм завершує собою не тільки історію капіталістичного способу виробництва, але і всю послідовність антагоністичних формацій, і як вища форма приватної власності може бути зрозумілий тільки виходячи з усієї попередньої історії відчуження.

Питання про те, чому приватна власність повинна бути знищена, дорівнює питанню про те, у чому зміст і виправдання комунізму - перехідної епохи повернення людині його людської відчуженої сутності, присвоєння людською особистістю всього багатства попереднього розвитку.

Нарешті, питання про те, у чому полягає знищення приватної власності, дорівнює питанню про те, через які якісні етапи повинний закономірно розвиватися процес побудови нового суспільства, тобто процес подолання відчуження.

Висновок

Філософія марксизму визначила конкретно-історичний етап суспільства як суспільну формацію, її основні елементи: спосіб виробництва, економічна база і надбудова. Вся історія людства - природничо-історичний процес зміни суспільних формацій і суспільних відносин. Вся історія людства з виникненням приватної власності, держави - стає історією боротьби соціальних станів, соціальних класів, де встановлюються ринкові відносини. Основні класи капіталістичного суспільства - буржуазія і пролетаріат. Пролетаріат - найреволюційніший клас, інтереси якого об'єктивно співпадають з інтересами всіх трудящих. Історична місія пролетаріату полягає в тому, що в боротьбі з буржуазією установлює демократичні відносини, соціальну справедливість і гуманізм. Завоювавши політичну владу, робітничий клас використовує її для побудови справедливого, гуманного суспільства, де скасована експлуатація людини людиною, створені умови для дійсно справжнього людського життя.

Таким чином, основними рисами марксистської філософії є:

- марксистська філософія є результатом теоретичного усвідомлення суперечливої капіталістичної дійсності, непримиренних суперечностей між робітниками, з одного боку, і роботодавцем (буржуазією), з іншого;

- розповсюдження діалектики Гегеля не лише на сферу духовного життя суспільства, але і на матеріальний світ, суспільство, що дало змогу визначити матеріальну основу суспільства - спосіб виробництва матеріальних благ, обґрунтувати тезу про первинність суспільного буття щодо вторинності суспільної свідомості;

- обґрунтування матеріалістичного розуміння історії;

- відкриття основних законів розвитку суспільства (основного соціологічного закону, закону відповідності виробничих відносин характеру і рівню розвитку продуктивних сил тощо); погляд на розвиток суспільства як на природно-історичний процес;

- у марксистській філософії практика як людська предметна діяльність включена в теорію пізнання як основа, джерело і критерій істини.

Список використаної літератури

1. Арутюнов В. Філософія: Навч.-метод. посібник для самостійного вивчення дисципліни / Київський національний економічний ун-т. -- 2-е вид.,перероб.і доп. -- К. : КНЕУ, 2001. -- 221с.

2. Бичко І. Філософія: Підручник для студ. вищих закладів освіти. -- 2. вид., стер. -- К. : Либідь, 2002. -- 408с.

3. Бойченко І. Філософія історії: Підручник для студ. вищ. навч. закладів. -- К. : Знання, 2000. -- 724с.

4. Губерський Л. Філософія: Навч. посібник для студ. і аспірантів вищих навч. закл. / І.Ф. Надольний (ред.). -- 5. вид., стер. -- К. : Вікар, 2005. -- 516с.

5. Кирильчук В.Т. Філософія : Навчально-метод. посібник/ В.Т.Кирильчук, О.О.Решетов, З.В.Стежко; М-во освіти і науки України; КДТУ. -Кіровоград: КДТУ, 2000. -110 с.

6. Кремень В. Філософія: Мислителі. Ідеї. Концепції:Підручник. -- К. : Книга, 2005. -- 525с.

7. Петрушенко В. Філософія : Навчальний посібник для вузів/ Віктор Петрушенко,. -4-те вид., перероб. і доп.. -Львів: Новий Світ-2000, 2006. -503 с.

Размещено на Аllbest.ru