Методи емпіричного дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru/

План

Вступ

1. Методологія та методи наукового дослідження. Класифікація методів наукового пізнання

2. Методи емпіричного дослідження

Висновок

Список використаної літератури

Вступ

Для початківців дослідників-дуже важливо мати уявлення про методологію та методи наукової творчості, оскільки саме на перших кроках до оволодіння навичками наукової роботи найбільше виникає питань саме методологічного характеру. Перш за все не вистачає досвіду у використанні методів наукового пізнання, застосуванні логічних законів і правил, нових засобів і технологій. Тому є сенс розглянути ці питання докладніше.

Не можна ігнорувати факти тільки тому, що їх важко пояснити або знайти їм практичне використання. 3мост нового в науці не завжди бачить сам дослідник. Нові наукові факти і навіть відкриття, значення яких погано розкрите, можуть тривалий час залишатися в резерві науки і не використовуватися на практиці.

При науковому дослідженні важливо все. Концентруючи увагу на основних або ключових питаннях теми, не можна не враховувати побічні факти, які на перший погляд здаються малозначними. Тим не менше саме такі факти можуть приховувати в собі початок важливих відкриттів.

Для дослідника недостатньо встановити новий факт, важливо дати йому пояснення з позицій сучасної науки, розкрити його загальнопізнавальне, теоретичне або практичне значення.

Виклад наукових фактів може здійснюватися в контексті загального історичного процесу, історії розвитку певної галузі, бути багатоаспектним, з урахуванням як загальних, так і специфічних особливостей.

Сучасна наука сягнула свого теперішнього рівня значною мірою завдяки розвитку свого інструментального набору - методів наукового дослідження. Усі наявні зараз наукові методи можна розділити на емпіричні і теоретичні. Головним їхнім подібністю є спільна мета - встановлення істини, головним відмінностями - підхід до дослідження.

1. Методологія та методи наукового дослідження. Класифікація методів наукового пізнання

Поняття «метод» (від грец. «Методос» - шлях до чого-небудь) означає сукупність прийомів і операцій практичного і теоретичного освоєння дійсності.

Метод озброює людини системою принципів, вимог, правил, керуючись якими він може досягти наміченої мети. Володіння методом означає для людини знання того, яким чином, в якій послідовності робити ті чи інші дії для вирішення тих чи інших завдань, і вміння застосовувати ці знання на практиці.

Вчення про метод почало розвиватися ще в науці Нового часу. Її представники вважали правильний метод орієнтиром у русі до надійного, щирого знання. Так, відомий філософ XVII століття Ф. Бекон порівнював метод пізнання з ліхтарем, який висвітлює дорогу подорожньому, що йде в темряві. А інший відомий вчений і філософ того ж періоду Р. Декарт виклав своє розуміння методу наступним чином: «Під методом я розумію точні і прості правила, суворе дотримання яких без зайвої витрати розумових сил, але поступово і безперервно збільшуючи знання, сприяє тому, що розум досягає істинного пізнання всього, що йому доступно ».

Існує ціла область знання, яка спеціально займається вивченням методів і яку прийнято іменувати методологією. Методологія дослівно означає «вчення про методи» (бо відбувається цей термін від двох грецьких слів: «методос» - метод і «логос» - вчення). Вивчаючи закономірності людської пізнавальної діяльності, методологія виробляє на цій основі методи її здійснення. Найважливішим завданням методології є вивчення походження, сутності, ефективності та інших характеристик методів пізнання.

Методи наукового пізнання прийнято поділяти за ступенем їхньої спільності, тобто по широті застосування в процесі наукового дослідження.

Загальних методів в історії пізнання відомо два: діалектичний і метафізичний. Це загально-філософські методи. Метафізичний метод з середини XIX століття почав все більше і більше витіснятися з природознавства діалектичним методом.

Другу групу методів пізнання становлять загальнонаукові методи, які використовуються в самих різних областях науки, тобто мають досить широкий міждисциплінарний спектр застосування. Класифікація загальнонаукових методів тісно пов'язана з поняттям рівнів наукового пізнання.

Розрізняють два рівні наукового пізнання: емпіричний і теоретичний. Одні загальнонаукові методи застосовуються тільки на емпіричному рівні (спостереження, експеримент, вимірювання), інші - тільки на теоретичному (ідеалізація, формалізація), а деякі (наприклад, моделюванню) - як на емпіричному, так і на теоретичному рівнях.

2. Методи емпіричного дослідження

Метод наукового дослідження - це спосіб пізнання об'єктивної дійсності. Спосіб представляє собою певну послідовність дій, прийомів, операцій. Залежно від змісту досліджуваних об'єктів розрізняють методи природознавства і методи соціально-гуманітарного дослідження. Методи дослідження класифікують по галузях науки: математичні, біологічні, медичні, соціально-економічні, правові і т.д. Залежно від рівня пізнання виділяють методи емпіричного, теоретичного та метатеоретіческого рівнів.

До емпіричним методів дослідження відносять всі ті методи, прийоми, способи пізнавальної діяльності, і навіть формулювання і закріплення знань, що є змістом практики чи безпосереднім результатом її.

Їх можна розділити на дві підгрупи: методи вичленування і дослідження емпіричного об'єкта; методи опрацювання і систематизації отриманого емпіричного знання, і навіть на відповідні їм форми цього знання. Це то, можливо представлено з допомогою списку:

- спостереження -- спосіб збору інформації, здійснюваного з урахуванням реєстрацію ЗМІ й фіксації первинних даних;

- вивчення первинної документації - ґрунтується на дослідженні документованої інформації, безпосередньо зафіксованої раніше;

- порівняння - дає змогу провадити порівняння досліджуваного об'єкта з аналогом;

- вимір - спосіб визначення фактичних про чисельні значень показників властивостей досліджуваного об'єкта у вигляді відповідних вимірювальних одиниць, наприклад, Ваттами, амперами, рублями, нормо-часами тощо.;

- нормативний - передбачає використання сукупності певних встановлених нормативів, порівнювати з якими реальних показників системи дозволяє визначити відповідність системи: прийнятої концептуальної моделі; в ролі нормативів визначальних норм і укрупнених величин, визначених як ставлення до якомусь комплексному показнику та інше. Всі етичні норми і нормативи мають пронизати всієї системи загалом, бути науково обґрунтованими, мати прогресивний та перспективний характер;

- експеримент -- ґрунтується на дослідженні досліджуваного об'єкта у навмисне створених йому умовах.

Зблизька цих методів треба враховувати, що у списку їх розташовано за рівнем наростання активності дослідника. Зрозуміло, спостереження і вимір входять в усі види експериментів, але мають статися розглянуті як самостійні методи, широко представлені переважають у всіх науках.

Спостереження емпіричного наукового пізнання

Спостереження є первинним і елементарним пізнавальним процесом на емпіричному рівні наукового пізнання. Як наукове спостереження воно полягає у цілеспрямоване, організованому, систематичному сприйнятті предметів і явищ зовнішнього світу. Як метод наукового пізнання спостереження дає можливість одержувати первинну інформацію у вигляді сукупності емпіричних тверджень. Емпірична сукупність стає основою попередньої систематизації обґєктів реальності, роблячи їх вихідними обґєктами.

Особливості наукового спостереження:

- є передбачуваність заздалегідь (спирається на розвинену теорію чи окремі теоретичні становища);

- цілеспрямованість (служить рішенню певної теоретичної завдання, постановці нових проблем, висуванню нових, або перевірці існуючих гіпотез);

- планомірність (має обґрунтований, планомірний і організований характер);

- вибірковість (активно шукаються потрібні обґєкти, риси, явища, використовуються спеціальні кошти спостереження - мікроскопи, телескопи, фотоапарати тощо. п., істотно розширюючи цим область й можливості спостереження)

- системність (виключає помилки випадкового походження, спостереження ведеться безперервно або за певною системою).

Одна з важливих умов наукового спостереження у тому, що зібрані дані носять лише особистий, суб'єктивного характеру, але за тих самих умовах можна отримати іншим дослідником. Усе це говорить про необхідної точності й діють ретельності застосування цієї методу, де роль конкретного вченого особливо значущою. Це загальновідомо і ясна річ.

Однак у науці відомі випадки, коли відкриття відбувалися завдяки неточностям і навіть помилок в результатах спостереження.

Теорія чи прийнята гіпотеза дає змогу провадити цілеспрямоване спостереження і виявляти те, що без теоретичних орієнтирів залишається непоміченим.

Разом із цим у процесі підготовки спостереження та під час якого здійснення учений, зазвичай, вдається до організаційним і практичним операцій із об'єктом, що зближує спостереження з експериментом. Зрозуміло й інше - спостереження є необхідну складову будь-якого експерименту, і тоді її завдання й функції визначаються цьому є.

Одержання інформації емпіричним методом емпіричний об'єкт дослідження інформація.

Прийоми отримання кількісної інформації представлені двома видами операцій - рахунком та вимірюванням відповідно до об'єктивними відмінностями між дискретним і безперервним. Як метод отримання точної кількісної інформацією операції рахунки визначаються числові параметри, які з дискретних елементів, у своїй встановлюється однозначне відповідність між елементами безлічі, що становить групу, і числовими знаками, з допомогою яких ведеться рахунок. Самі числа відбивають об'єктивно існуючі кількісні відносини.

Слід усвідомити, що числові форми і знаки виконують у науковому, і повсякденному знанні найрізноманітніші функції, із котрих все пов'язані з виміром: є засобами найменування, своєрідними ярликами чи зручними ідентифікуючими знаками; є знаряддям рахунки; виступають знаки для позначення певного місця у упорядкованим системі ступенів деякого властивості; є засобом встановлення рівності інтервалів чи різниць; є знаками, виражають кількісні відносини між якостями, т. е. засобами висловлювання величин.

Розглядаючи різні шкали, засновані на використанні чисел, необхідно розрізняти цих функцій, які поперемінно виконуються то особливої знаковою формою чисел, то числами, виступаючими як значеннєвих значень відповідних числових форм.

Експеримент - базовий метод науки

Надзвичайно важливе значення в процесі емпіричного наукового дослідження мають експериментальні методи, які являють собою певну систему пізнавальних операцій, пов'язаних з дослідженням об'єктів у спеціально створених для цього умовах, які сприяють виявленню, вимірюванню, порівнянню їхніх властивостей та зв'язків.

Експеримент -- це метод емпіричного рівня наукового пізнання, спосіб чуттєво-предметної діяльності, коли явища вивчають за допомогою доцільно обраних чи штучно створених умов, що забезпечують перебіг у чистому вигляді тих процесів, спостереження за якими необхідне для встановлення закономірних зв'язків між явищами. Експеримент широко застосовують не лише в природничих науках, а й у соціальній практиці, де він відіграє значну роль у пізнанні та управлінні суспільними процесами.

Проведення експериментальних досліджень передбачає здійснення ряду пізнавальних операцій:

1) визначення цілей експерименту на основі існуючих теоретичних концепцій з врахуванням потреб практики та розвитку самої науки;

2) теоретичне обґрунтування умов експерименту;

3) розробка основних принципів, створення технічних засобів для проведення експерименту;

4) спостереження, вимірювання та фіксація виявлених у ході експерименту властивостей, зв'язків, тенденцій розвитку досліджуваного об'єкта; науковий дослідження пізнання емпіричний

5) статистична обробка результатів експерименту;

6) попередня класифікація та порівняння статистичних даних.

Які переваги має експеримент порівняно із спостереженням та іншими методами емпіричного рівня наукового пізнання? Експеримент дає можливість досліджувати, по-перше, об'єкти в так званому чистому вигляді; по-друге, в екстремальних умовах, що сприяє більш глибокому проникненню в їхню сутність; по-третє, важливою перевагою експерименту є його повторюваність. У процесі експерименту необхідні спостереження, порівняння, вимірювання можуть проводитися стільки разів, скільки необхідно для одержання достовірних даних.

Саме завдяки цій своїй особливості експериментальний метод у науковому пізнанні набуває особливого значення і цінності.

Окрім зазначених специфічних методів емпіричного рівня наукового пізнання, застосовуються також загальнонаукові методи, які є всезагальними методами і засобами пізнання та мислення. До них належать: аналіз і синтез, індукція і дедукція, абстрагування, узагальнення, моделювання, ідеалізація.

Висновок

Розглядаючи специфіку наукового пізнання, слід охарактеризувати і основні методи, які тут застосовуються. На емпіричному рівні, як уже зазначалося, застосовують такі специфічні методи, як спостереження, вимірювання, експеримент, моделювання.

Учених, хто вважає емпіричне пізнання головним, називають «практиками», а прибічників теоретичного дослідження відповідно «теоретиками». Виникнення дві протилежні шкіл науки, зумовлено частим невідповідністю результатів теоретичного досліджень і практичного досвіду.

У історії пізнання склалися дві крайні позиції щодо питання співвідношенні емпіричного і теоретичного рівнів наукового пізнання: емпіризм і схоластичне теоретизування. Прибічники емпіризма зводять наукові знання як єдине ціле до емпіричному рівню, принижуючи чи взагалі відкидаючи теоретичне пізнання. Эмпіризм абсолютизує роль фактів і недооцінює роль мислення, абстракцій, принципів у тому узагальненні, що унеможливлює виявлення об'єктивних законів. До того ж результату приходять і тоді, коли визнають недостатність голих фактів та необхідність їхнього теоретичного осмислення, але з вміють оперувати поняттями і чи принципами чи роблять це критично несвідомо.

Теоретичний та емпіричний рівні наукового пізнання характеризуються лише відносною самостійністю, межа між ними досить умовна. Емпіричне переходить у теоретичне, а те, що колись було теоретичним, на іншому, більш високому етапі розвитку стає емпірично доступним. Кожній науці на усіх її рівнях притаманна діалектична єдність теоретичного та емпіричного, з одного боку, і емпіричного та теоретичного -- з іншого. Провідна роль у цій єдності залежно від предмета, умов та вже наявних наукових результатів належить то емпіричному, то теоретичному; єдність між ними базується на єдності наукової теорії та науково-дослідної практики.

На емпіричному рівні здійснюється спостереження об'єктів, фіксуються факти, проводяться експерименти, встановлюються емпіричні співвідношення та закономірні зв'язки між окремими явищами. На теоретичному -- створюються системи знань, теорій, у яких розкриваються загальні та необхідні зв'язки, формулюються закони в їх системній єдності та цілісності.

Однак, незважаючи на зазначені відмінності, емпіричний та теоретичний рівні наукового пізнання органічно взаємопов'язані і взаємо-обумовлюють один одного в цілісній структурі наукового пізнання.

Теоретичний та емпіричний рівні наукового пізнання характеризуються лише відносною самостійністю, межа між ними досить умовна. Емпіричне переходить у теоретичне, а те, що колись було теоретичним, на іншому, більш високому етапі розвитку стає емпірично доступним. Кожній науці на усіх її рівнях притаманна діалектична єдність теоретичного та емпіричного, з одного боку, і емпіричного та теоретичного -- з іншого. Провідна роль у цій єдності залежно від предмета, умов та вже наявних наукових результатів належить то емпіричному, то теоретичному; єдність між ними базується на єдності наукової теорії та науково-дослідної практики.

Список використаної літератури

1. Лакатос І. Методологія наукових дослідницьких програм. - М.: Владос, 1995.

2. Макаревічус К. Місце уявного експерименту в пізнанні. М., 2006.

3. Капіца П.Л. Експеримент, теорія, практика. М., 2003.

4. Назаров І.В. Концепції сучасного природознавства, 2007.

5. Сучасна філософія науки. -- М.: Логос, 1996.

6. Кузнєцов В.І., Идлис Г.М., Гутина В.М. Естествознание. -- М.: Агар, 1996.

7. Горєлов А.А. Концепції сучасного природознавства. - М.: Центр, 2003.

8. Крушельницька О.В. Методологія та організація наукових досліджень: Навч. посібник / О.В. Крушельницька. - К.: Кондор, 2003.

9. Шейко В. М. , Кушнаренко Н. М. Організація та методика науково-дослідницької діяльності. Підручник. -К. : Знання-прес, 2002.

10. Лавриненко В.М. і Ратников В.П. Концепції сучасного природознавства. Москва, 2004.

Размещено на Allbest.ru