Верифікація істинних висловлювань: логіка, критерії, аргументи

Отже, результатом верифікації повинно стати істинне висловлювання. Але потрібно враховувати, що загальні положення (висловлювання) про факти не верифікуються повністю, оскільки для цього аргументація є недо статньою. Тому їх достовірність підтверджена лише тим, що висловлювання і положення, які виводяться з них, завжди верифікуються. Отже, неможливо з впевненістю судити про достовірність числом проведених перевірок (причому нові перевірки можуть ці положення заперечити). Тому стосовно загального висловлювання (положення) неможливо сказати, що воно істинне. Можливо, воно істинне, але про це неможливо дізнатися. Хоча завдяки асиметрії між верифікацією (верифікаційністю) і фальсифікацією (фальсифікаційністю) можна дізнатися, що воно хибне, коли його заперечили. Тому стосовно загальних положень (висловлювань) можна «говорити не про їх істинність, а лише про їх підтвердження» [3, с. 161].

Необхідно враховувати, що одиничні і окремі висловлювання (положення) є більш достовірними. Справа в тому, що вони мають відношення до нашої повсякденності, до звичного оточення, до знайомих об'єктів і класів об'єктів. Впевненість в них обумовлена численними перевірками відповідних положень. Якщо ж виникають нові висловлювання, незвичні ситуації, то їх потрібно перевірити. Висловлювання про багаторазову перевірку положення справ можна вважати достовірними, виходячи з доказаної ситуації, що структура світу не змінюється, що в ньому зберігається стабільність, тобто існує певна закономірність і доцільність. Однак таке припущення не дає достовірного знання, воно саме являє собою загальне положення (висловлювання) необмеженої загальності, тобто стосується ще невідомих речей, про які ми нічого не знаємо. У нас немає ніякої впевненості в тому, що ми застраховані від випадковостей. Якщо допустити наявність закономірностей, то перевірені і підтверджені відповідними аргументами висловлювання про добре відомі ситуації можна вважати істинними, оскільки ми виводимо їх з цього припущення. Однак вони істинні лише умовно, а не абсолютно. З точки зору теорії пізнання, такі окремі висловлювання не мають ніякої переваги. Внаслідок своєї логічної залежності від загальних висловлювань, які принципово недостовірні, оскільки їх істинність не може бути доведена із-за недостатності аргументів, ці висловлювання не можуть бути більш достовірними, чим загальні положення, з яких вони виведені. Якщо говорити про «аргументовану доказовість їх істинності, то вона доведена і аргументована в тій же мірі, що й істинність більш загальних припущень, з яких вони витікають» [3, с. 163], - зазначає В. Крафт.

Разом з тим, якщо окремі висловлювання повинні підлягати перевірці, то це відбувається так само, як і у випадку загальних висловлювань: з них виводяться наслідки, які перевіряються шляхом порівняння з визнаними базисними висловлюваннями. Перевірка всіх таких наслідків тут також неможлива, тому «повної верифікації не може бути і для окремих висловлювань» [7, с. 425], - вважає Р. Карнап.

Можливість перевірки висловлювань в різній мірі обумовлює в такій же мірі можливість їх підтвердження. Рівень підтвердження збільшується з числом прикладів, але він залежить не від їх кількості, а від строгості перевірок. Р. Карнап, який систематизував і описав умови і види підтвердження, відрізняє перевірку висловлювання від його підтвердження. Висловлювання володіє можливістю підтвердження, якщо можна задати обставини, при яких воно буде істинним. Висловлювання може бути підтверджено за допомогою аргументів, до яких воно буде зведено, - прямо або опосередковано, повністю або частково. Емпіричне висловлювання може бути підтверджене, якщо його підтвердження можна звести до підтвердження предиката, який спостерігається. «Молекулярне висловлення» (яке складається з простих висловлювань) з предикатами, що підтверджуються, може бути «підтверджено як в позитивній, так і в негативній формі, воно має здатність до двостороннього підтвердження» [7, с. 436-437].

Для здійснення перевірки повинні бути задані, по- перше, умови перевірки, тобто певна експериментальна ситуація і, по-друге, умови істинності, тобто можливий експериментальний результат перевірки. Також повинна існувати можливість реалізації умов перевірки, а виконання умов істинності саме повинно допускати перевірку. У відповідності з цим можна визначити, в якій мірі ці умови можуть бути виконані для висловлювань того чи іншого виду. Положення, для яких умови істинності формулюються через посередництво атомарних або молекулярних висловлювань, можна повністю підтвердити - але це не означає повністю верифікувати - і вони повністю перевіряються.

Потрібно врахувати відмінність між емпіризмом і метафізикою, від чого залежить істина чи хибність висловлювання або того чи іншого положення. Якщо емпіризм прагне лише до того, щоб відмежувати наукове знання від трансцендентної метафізики, то для цього достатньо і слабкої вимоги. Метафізичні положення не можуть одержати навіть часткового підтвердження. Метафізичний суб'єкт, який перебуває на межі світу, і протиставляється емпіричному і психологічному суб'єкту як фактам світу, не може бути ототожнений з трансцендентським пізнавально-доказовим апаратом І. Канта. З позицій своєї логіки Л. Вітгенштейн чітко дає зрозуміти, що «присутнього в світі суб'єкта, що пізнає, не існує» [1, с. 138-147]. Якщо І. Кант наполягає на реальному розділенні предметів самих по собі та їх феноменів, то Л. Вітгенштейн, навпаки, не розглядає світ, окреслений межею метафізичного суб'єкта, як сукупність суб'єктивних феноменів, що протиставляються реальному, ноуменальному світу, який не залежить від суб'єкта. Світ, що сприймається, збігається зі світом реальним.

В цьому плані «строго проведений соліпсизм співпадає з чистим реалізмом» [2, с. 54]. Оскільки даний світ єдиний, який я сприймаю своїми органами чуття, не має смислу говорити про якийсь інший, незалежний від суб'єкта світ. Гносеологічне розуміння суб'єкта в цілому не може бути застосоване до «Логіко-філософського трактату» Л. Вітгенштейна і неопозитивізму загалом. В силу чого завдання експлікації вчення Л. Вітгенштейна про «трансцендентне» вимагає прийняття особливого визначення, яке, по-перше, враховує безсуб'єктну інтерпретацію мови як незалежної від суб'єкта логічної форми і, по-друге, здатне в подальшому включити його в більш широке розуміння мови, розвинене у «Філософських дослідженнях». Такий підхід - лінгвістичний - повинен «розглядати трансцендентне як те, що перевершує межі мови в її логічній структурі, що оформлює емпіричні факти, і тому невиразиме в її межах» [5, с. 213].

В даній ситуації стає зрозуміло, що побудова логіки мови для метафізики зовсім не виключена. Але це буде мова, котра відмовляється від зв'язку із спостереженням, від перевірки і підтвердження в науковому смислі. В такому випадку в ньому повинні бути встановлені власні критерії смислу і значення. Якщо метафізика залишається трансцендентною, ірраціональною, інтуїтивною, догматичною і прагне бути раціональною та логічною, вона повинна знайти власні аргументи для обґрунтування своїх основ.

Як підтвердження відноситься до істини? Вони різні за своїм змістом. Якщо істинність і хибність не пов'язані з часом, то підтвердження, навпаки, завжди прив'язане до певного моменту і при строгому формулюванні. Воно завжди повинно містити орієнтир на той чи інший момент часу. Про емпіричне висловлювання неможливо з впевненістю стверджувати, що воно істинне, можна лише сказати, що до цього часу воно підтверджувалося. Підтвердження має рівні, воно завжди тимчасове і відносне. Підтвердження являє собою логічне відношення між теорією та її базовими висловлюваннями, тому воно також не залежить від часу, однак сукупність базисних положень і висловлювань не залишається незмінною, і з часом змінюється. Отже, істину не можна ототожнювати з підтвердженням. Але по відношенню до емпіричної теорії і взагалі будь-якого емпіричного висловлювання можна говорити тільки про більшу міру підтвердження, але не про абсолютну істинність.