Взаємозв’язок буддійської філософії та медитативних методик як фундамент для практичного філософування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Колесник І.М.

Досліджено основні аспекти взаємодії буддійської філософії та медитативних методик як фундаменту для практичного філософування. Проаналізовано генетичний зв'язок у розвитку філософських доктрин буддизму та медитації у школах Тгеравади, Магаяни та Ваджраяни. Виокремлено основні формати, в яких буддійські школи реалізують медитативні методики. Здійснено класифікацію основних видів медитації та відповідних елементів філософського вчення, які актуалізуються у свідомості практикуючого.

Зацікавлення буддійським вченням та філософськими аспектами у західній академічній науці має тривалу історію. Вже майже півтора століття перекладаються фундаментальні першоджерела, організовуються наукові конференції, завдяки яким докладно проаналізовано основні доктрини та концепції філософії буддизму. Інший аспект буддизму, який почали досліджувати із другої половини ХХ ст., - це буддійські медитативні методики. Причини малодослідженості буддійської медитації тривалий час полягали у відсутності безпосередніх носіїв вчення на Заході і відповідної методології, яка би враховувала специфіку традиції східного та західноєвропейського типів мислення.

Перші спроби дослідження буддійської медитації у її різноманітті було здійснено у площині психології та психотерапії. Серед найвідоміших і вже класичних слід згадати праці Чарльза Тарта [11], Артура Дж. Дейкмана [11], Еріха Фрома [14], Володимира Козлова [3] та ін. У площині академічної буддології та з-поміж авторів, що популяризували буддійське вчення, слід згадати праці Анагаріки Говінди [1], Євгенія Торчинова [12;13], Вікторії Лисєнко [5; 6], Едварда Конзе [17], Чжана Чжень-цзи [15], Деніела Гоулмена [2], Александра Вінна [22] та ін. Про зв'язок буддійської філософії із медитацією писали Джордж Дрейфус [18], Девід Джермано [19], Джефрі Хопкінз [20] та ін. Однак згадані підходи торкаються зазначеної нами проблематики взаємодії філософії та медитації в буддизмі лише побіжно. Метою нашого дослідження є виявлення тісного зв'язку між буддійською філософією та її практичною реалізацією завдяки буддійським медитативним методикам.

Розглянемо у загальних рисах розвиток буддійської медитації у контексті філософської доктрини. Відомо, що буддизм розвивається під впливом і у взаємодії із брахманізмом [22, с. 154]. Відомо, що принц Сідгартга перед пробудженням навчався у відомих шраманів Алари Калами і Уддаки Рамапутти, завдяки яким засвоїв основні техніки індійської йоґи. Проте, як стверджує А. Вінн, звільнення, згідно з Буддою, є не лише медитативним досвідом, але інсайтом в медитативному досвіді. Будда вчив, що медитація повинна супроводжуватися увагою до основи досвіду індивіда - чуттів, спричинених внутрішніми та зовнішніми об'єктами - й, зрештою, інсайтом щодо природи цього медитативного досвіду [22, с. 95]. На відміну від філософів-брамінів, Будда пропонував не усувати світ чи свідомість, а покладати їх водночас у основу інсайту життєвого досвіду. На цій стадії розвитку буддизму світ перетворюється на лабораторію для свідомості.

Згідно із філософською доктриною Будди є кілька необхідних складових, які слід осмислювати, аналізувати та застосовувати у площині власної свідомості кожному монаху або мирянину: 1) Чотири шляхетні істини; 2) Вісімковий шлях; 3) вчення про дгарми і карму; 4) доктрина не-Я (анатмавада); 5) миттєвість дгарм (кшанікавада); 6) причинно-залежне походження (пратіт'я самутпада) [4, с. 110].

1) сутності не має не лише особистість, але й дгарми;

2) перебування живих істот у сансарі - ілюзія; 3) Будда - не людська істота, а синонім істинної реальності як вона є (санскр. бгутататгата); 4) істинна реальність не може бути описана чи визначена; 5) істинна реальність осягається завдяки йоґічній інтуїції, яка і є праджня-парамітою.

У межах Магаяни розробкою філософських позицій та медитативних практик займалися дві визначні школи: шун'явада (мадг'ямака) на чолі із Нагарджуною та віджнянавада (йогачара) на чолі із Асангою та Васубандгою [13, с. 316]. Якщо школа Нагарджуни послідовно руйнувала міф про існування «Я» та усіх, пов'язаних із цих поняттям, категорій (час, простір тощо), то йогачара займалася проблемами інтуїції та позавербального сприйняття світу.

Поступова систематизація тантричного буддизму йоґінами-магасідгами спричинила фіксацію методик. Однією із найвідоміших класичних систем є «Шість йоґ Наропи», хрестоматія по якій сформована Гленом Муліном [7]. Згідно із цією системою практика буддиста виглядає таким чином: 1) Штшо - йоґа внутрішнього (містичного) тепла; 2) gyulй - йоґа ілюзорного тіла; 3) бsel - йоґа чистого світла; 4) тіїат - йоґа сновидінь.

Адаптація практик буддійської медитації на Заході відбувається завдяки семінарам, ретрітам, конференціям і відсутності «релігійного» характеру у цієї практики. Наприклад «Рух Віпасани» - це наслідок реформування традиційної школи Тгеравада і використання медитативної практики безвідносно до будь-якої релігії. Засновниками кількох форм реформованої віпасани можна вважати Магасі Саядева («Новий бірманський метод»), Анагаріку Муніндру і С. Н. Гоєнка [21, с. 320]. Основною рисою цих методів є орієнтація на людей сучасності, чий темп життя перетинається із темпом глобального інформатизованого світу.

Таким чином, можна виділити кілька площин, в яких філософія буддизму та медитативні методики інтенсивно вступають у взаємодію: 1) монастирі та храми; 2) ізольовані ретрітні центри у віддалених від цивілізації місцевостях (печери, гірські поселення тощо); 3) ретрітні центри, які перебувають у межах населених пунктів і використовують дисципліну різного ступеня регламентації. Якщо перші дві площини є невідривними від традиційного контексту школи, то третя - це явище, яке виникає на Заході в результаті секуляризації.

Спробуємо узагальнити буддійські медитативні практики та основні філософські доктрини, які вони покликані реалізувати у межах свідомості. Отже, основні види медитації в буддизмі (при написанні термінів ми опираємося на санскритський варіант): 1) шаматга - заспокійлива медитація. Мета - розвиток здатності до концентрації, загальне заспокоєння мислення та спокійне сприйняття потоку свідомості; 2) віпаш'яна - інсайт. Мета - проникнення свідомості у дгармічну природу буття. Цю методику називають ще аналітичною медитацією, оскільки акцент робиться на мінливому характері усього, включно із думками, думаючого та об'єкту мислення; 3) медитація на Пустоті. філософський буддизм медитація тантризм

Мета - сприйняття факту відсутності будь-яких ізольованих сутностей в дійсності та їхню взаємозалежність. Ця методика розвивається на основі вчення Нагарджуни і досі популярна у тибетських школах; 4) медитація на співчутті. Мета - розвиток відчуття причетності до життя інших істот, невіддільності власного буття від буття світу та долання егоцентричності; 5) аналітична медитація на чотирьох ідеях: благо народження людиною, духкга, мінливість усього та карма. Ця методика є найближчою до європейської рефлексії і відіграє роль підготовчої стадії у подальшій практиці; 6) тантричні та пост-тантричні медитативні практики (йога Наропи, Дзогчен, Магамудра). Основний акцент тантричних методик - інтеграція тілесного досвіду та зміна перцепції буття як такого; 7) медитація дзадзен та медитація на коані у дзен-буддизмі. Автентична система школи дзенбуддизму використовує сидячу медитацію для підсилення внутрішнього напруження та коан як метод для боротьби із обмеженістю лише дискурсивним сприйняттям дійсності.

Список використаних джерел

1. Говинда А. Творческая медитация и многомерное сознание / Анагарика Говинда. - М., 2003. - 340 с.

2. Козлов В. Психотехнологии изменённых состояний сознания / Владимир Козлов. - М., 2005. - 544 с.

3. Колесник І. Буддійська ідентичність у вимірі соціолого-релігієзнавчого дослідження / Ігор Колесник. - Релігієзнавчі студії, №3, Львів, 2011. - С.110-117.

4. Лысенко В.Г. Медитация в буддизме / Виктория Лысенко // Философия буддизма: энциклопедия. - М., 2011. - С.464.

5. Лысенко В. Опыт введения в буддизм: ранняя буддийская философия / Виктория Лысенко. - М., 1994. - 159 с.

6. Мулинн Г. Хрестоматия по Шести йогам Наропы / Гленн Мулин. - М., 2009. - 336 с.

7. Парибок А. Випашьяна / Андрей Парибок // Философия буддизма: энциклопедия. - М., 2011. - С.225.

8. Розенберг О. О миросозерцании современного буддизма на дальнем востоке / Оттон Розенберг // Труды по буддизму. - М., 1991. - 295 с.

9. Торчинов Е. Введение в буддологию. Курс лекций / Евгений Торчинов. - СПб., 2000. - 432 с.

10. Торчинов Е. Религии мира: Опыт запредельного.

11. Фромм Э. Дзен-буддизм и психоанализ / Эрих Фромм. - Москва, 2010. - 320 с.

12. Buddhaghosa. The Path of Purification (Visuddhimagga) / Buddhaghosa. - Kandy, 2010. - 794 p.

13. Conze E. Buddhist meditation / Edward Conze. - London, 1972. - 190 p.

14. Dreyfus G. The Sound of Two Hands Clapping: The Education of a Tibetan Buddhist Monk / George Dreyfus. - Berkeley, Calif., 2003. - 460 p.

15. Germano D. Buddhist Meditation / David Germano, Gregory