Концепція "ідеальної держави" Богдана Кістяківського

Размещено на http://www.allbest.ru/

Місце ідей античності та неокантіанства у концепції «ідеальної держави» Богдана Кістяківського

Семикрас В. В.,

Аналізується методологічна роль ідеальної моделі держави у соціально- політичній концепції Б. Кістяківського, а також визначено місце ідей античності та неокантіанства в побудові даних досліджень. До соціального ідеалу як логічної моделі досконалої держави зверталися філософи різних історичних епох: Платон, Аристотель, європейські просвітники, представники німецького класичного ідеалізму. У Б. Кістяківського «ідеальний тип» держави призначений не для створення проекту ідеальної держави, а виконує суто методологічну роль - розкрити сутність феномену держави через співставлення його з ідеальною теоретичною схемою. Ця ідеальна схема має відігравати роль своєрідного теоретичного взірця, який дозволив би визначити напрямки і методи вдосконалення емпіричної, реально існуючої держави. Спираючись на ідеї неокантіанства, Б. Кістяківський приходить до висновку, що наріжними каменями «ідеального типу» держави мають бути такі її характеристики як соціальна справедливість та правовий характер.

Ключові слова: методологія, держава, неокантіанство, ідеалізм, Б. Кістяківський, цінності, «ідеальна держава», право, справедливість, демократія, «соціальний ідеал», М. Вебер, марксизм.

Підхід до побудови концепції досконалої держави у Б. Кістяківського ґрунтується на методології М. Вебера, який в її основу поклав ідеографічний метод і розроблену Г Ріккертом теорію вартостей.

Ця методологія передбачає створення ідеальної моделі певного явища культури, яке за своїм змістом носить характер утопії. Дана ідея полягає в тому, що така модель повинна співвідноситися з фактами емпіричної реальності. Абстрактно виражені в ідеальній конструкції процеси чи зв'язки дійсності, які мають статус значущих, можна співставити з їх ідеальним образом, тобто, за термінологією М. Вебера, «ідеальним типом». Така процедура має прагматичну мету, а саме виявити специфіку цих зв'язків чи процесів. У дослідженні це ідеально-типове поняття є «засобом для з'ясування правильності міркування про каузальну інтерпретацію елементів дійсності» [4, с. 389].

Вебер зазначає, що «ідеальний тип» є не «гіпотезою», а стимулом для утворення гіпотез, що його роль суто методологічна. «Ідеальний тип» не є відображенням дійсності, а лише дає однозначні засоби, що ведуть до цього. У завдання соціального дослідження, таким чином, входить з'ясовування в кожному емпіричному випадку, наскільки емпірична дійсність віддалена від цього ідеального образу. Застосування «ідеального типу» передбачає делікатне з ним поводження, позаяк він поєднує в собі риси, що дифузійно можуть зустрічатися в культурних утвореннях (і зокрема, в такому, як держава) у різні історичні епохи й у різних народів. Цим рисам розум надає крайньої логічної завершеності в формі вільного від суперечностей ідеального образу. ідеальний держава кістяківський неокантіанство

Залежно від того, які процеси чи зв'язки дійсності вибрані для мислення, відповідно до цієї основи й конструюється «ідеальний тип». Тому можна говорити про цілу низку «ідеальних типів» одного й того самого культурного явища, які з методологічної сторони є різноманітними. Так, можна сконструювати соціально- політичну концепцію, виходячи з економічних взаємин, як це зробив Маркс, чи з правових, як це зробив Кістяківський.

Якщо ж теоретичну ідеальну схему, брати як істинне відображення дійсності, як це зробив Маркс, з концепцією «матеріалістичного розуміння історії», тоді «ідеальний тип» втрачає свою наукову цінність, а стає ідеологічним віруванням. Так пояснює М. Вебер застосування на практиці Марксової концепції.

З цього приводу сучасний швейцарський соціолог Патрик де Лоб'є зазначає, що «соціологія Маркса та його найбільш вірних послідовників дозволяє не стільки аналізувати природу соціальних, скільки перетворювати суспільство, покликаючись на історичну місію одного з соціальних класів» [15, с. 85].

У своїх дослідженнях феномену держави Кістяківський аналізує два ідеально-родових поняття: «ідеальний тип» та «соціальний тип». Для того, щоб віднайти соціальний ідеал Кістяківський ставить питання про «справжні завдання та істинні цілі держави». Він приходить до висновку, що ці завдання і цілі « полягають у здійсненні солідарних інтересів людей. За допомогою держави здійснюється те, що потрібне, дороге та цінне всім людям. Держава як така є просторово найбільш досяжною і внутрішньо всеохоплюючою формою цілком організованої солідарності поміж людьми».

Здійснюючи функцію консенсусу поміж людьми, держава цим самим спрямована на розвиток кращих сторін особистості. Саме в цьому сенсі Кістяківський погоджується з твердженням німецького філософа Й. Фіхте про те, що держава є найповнішим здійсненням людського «Я», вищим емпіричним проявом людської особистості.

Для того, щоб з'ясувати, яка форма державного буття відповідає окресленому вище призначенню, важливо, на думку Кістяківського, кожну з цих форм розглянути в «безумовно чистому вигляді». Кожна з цих форм, зазвичай, дуже зрідка стає реальним фактом. «Але вони мають бути теоретично встановлені у вигляді ідеальних своєю довершеністю, повнотою і досконалістю типів» [10, с. 242].

Кістяківський прагне знайти ту форму державного буття, яка б відповідала окресленому вище призначенню. Він зазначає, що кожну із існуючих форм держави слід розглядати в «безумовно чистому вигляді». Кожна з цих форм, зазвичай, дуже зрідка стає реальним фактом. «Але вони мають бути теоретично встановлені у вигляді ідеальних своєю довершеністю, повнотою і досконалістю типів» [10, с. 242]. В пошуках концепції досконалої держави, Кістяківський звертається до історії та аналізує концепції ідеальних держав у минулому. Тому не дивно, що в коло його інтересів потрапили такі мислителі як Платон та Аристотель.

Вчення про ідеальну державу розкривається Платонам у діалогах «Держава», «Політика» та «Закони». Вчення грецького мислителя про державу тісно пов'язане із вченням про мораль, яке у свою чергу базується на вченні про душу. За Платоном, душа складається з трьох частин: розумної (це основа чесноти «мудрість»), імпульсивної або вольової (вона основа чесноти «мужність»), чуттєвої або пристрасної (поборення пристрастей є чеснота розважливості, поміркованості). Чеснота справедливості, за Платоном, може з'явитися лише тоді, коли розум гармонійно поєднує всі три частини душі. Саме виникнення справедливості й дає початок до виникнення держави й навпаки, виникнення держави передбачає наявність чесноти справедливості. Платон розрізняє два різновиди справедливості: справедливість стосовно одиничних індивідів і справедливість у соціальному розумінні, стверджуючи, що мораль, моральні чесноти є основою держави. За Платоном, консенсус між окремими людьми стає вихідним моментом утворення держави. На думку філософа, ідеальна держава - це передусім співтовариство громадян. Такі погляди Платона на проблему держави були схвально прийняті Б. Кістяківським, адже він був переконаний у тому, що держава має існувати задля ствердження солідарності між людьми.

Платон вважав, що філософи - це люди, що мають за основу таку чесноту як мудрість. І так само як завдяки розумові можуть поєднуватися між собою всі частини людської душі, так завдяки філософам поєднуються в єдине ціле землероби й ремісники, яким притаманна чеснота поміркованості та вояки, що стоять на обороні інтересів усіх членів держави. Аристократи - це наймудріші громадяни держави, що мають безпосередньо виконувати державні функції. Отож, для кожного соціального стану є характерною та чеснота, яка зумовлена домінуванням однієї з трьох частин душі. Справедливість як найвища чеснота може з'явитися лише тоді, коли в державі здійсняться всі три соціальні стани. Таким чином кожен зі станів якісно виконуватиме свою соціальну функцію: ремісники й землероби будуть виробляти усе, що потрібне громадянам держави для життя, вояки будуть захищати державу від ворогів, філософи мудро владарюватимуть. Ідеальна держава має сприяти розвитку релігії й займатися вихованням громадян, аби з них були добрі охоронці, виробники й державці, тобто для Платона ідеальною формою держави є аристократична республіка трьох станів на чолі з філософами - державцями. Найбільш близькою до ідеальної держави є аристократична монархія. До гірших форм держави Платон відносить олігархію, демократію і тиранію, досить критично ставлячись саме до демократії.

Для Платона ж демократія «настає тоді, коли вбогі здобувають перемогу і одних багатіїв убивають, інших виганяють з краю, а решту, зрівнявши в правах, допускають до керівництва державою й посідання високих посад, що за демократичного устрою вирішується здебільшого жеребкуванням» [17, с. 254-255]. Платон вважає, що у демократичній державі не працює принцип справедливості. «Коли демократичну державу, яка має спрагу волі, очолять кепські виночерпії, ця держава понад міру впивається нерозведеною волею, а своїх урядовців, якщо вони недостатньо поблажливі й не дають їй повної волі переслідує карами, закидаючи їм, що вони мерзотники й олігархи» [17, с. 261].

Б. Кістяківський схвально відноситься до ідеї справедливості та соціального консенсусу у філософії Платона, де розуміння двох видів справедливості у Платона стало для нього підставою говорити про об'єктивне і суб'єктивне право. Однак він не сприймав платонівської критики демократії, яка для нього поставала як соціально-справедлива, а отже правова. Більш того, Б. Кістяківський «ідеальну державу» Платона розглядає як утопічний концепт облаштування суспільного життя, але не сприймає її як логічну схему, яка може виконувати методологічну роль в пізнанні держави, як соціального інституту в кожний історичний період життя того чи іншого народу. В осмисленні цього питання античною філософією Б. Кістяківський від Платона переходить до Аристотеля.

Для Аристотеля вихідним пунктом у розумінні справедливості мають виступати природні прагнення людей та природні закони. Першим природнім потягом людини він називає прагнення до об'єднання. Іншим не менш важливим прагненням є усвідомлення людиною того факту, що діяльність окремого члена суспільства спрямоване на досягнення користі для всіх. Третім природнім прагненням Аристотель називає намагання людей красиво облаштувати своє життя. Це, на думку філософа, є свідченням того, що людина - істота політична, а отже здатна жити лише в спільноті подібних осіб.

Утворення сім'ї на думку Аристотеля можна вважати першим проявом політичної сутності людини. Розвиток родинних зв'язків, що відбувається паралельно із удосконаленням обміну та розподілом праці, привів до утворення поселень. Аристотель вважає, що природне прагнення людей до досконалості призвело до появи такої форми спільності людей як держава. Таким чином, держава виступає в якості певного цілого. А в усьому, що становить єдине ціле, утворене з кількох частин, нерозривно зв'язаних між собою або роз'єднаних чітко вирізняються два класи: «влади й підлеглості. Це - загальний закон природи: він присутній у всіх живих істотах» [1, І, ІІ. с. 9]. Стосовно справедливості, то вона розглядається як прояв природних прагнень і природніх законів, що діють у суспільстві. До них відноситься «доброзичливість до решти людей», і «панування дужчої людини». «Одні люди за природою вільні, інші - раби, і для них таке становище корисне й справедливе» [1, І, ІІ. с. 15].

Аристотель критикує Платона за відмову від приватної власності для охоронців держави. Навпаки, в основу держави він ставить принцип автономного індивіда, який має природне право на приватну власність. «А ще неможливо передати словами, наскільки усвідомлення того, що тобі щось належить, дає втіху. Адже не випадково за природою кожному з нас дано почуття любові до самого себе» [1, ІІ, УІ, с. 6]. Для людини є природнім прагнення до збереження власної свободи та автономності. На думку Аристотеля, саме це є природнім проявом людини. Зазначимо, що після Аристотеля ідеї невід'ємності права на свободу та приватної власності від природи люди з'являються тільки у англійському просвітництві в роботах Т. Гоббса та Дж. Локка.

Аристотель розглядає державу як складну систему. До неї входять землероби, що виробляють продукти харчування, ремісники, торговці, що займаються купівлею - продажем, наймані робітники, представники середнього стану, який представляють воїни. «Неможливо стверджувати, що держава має бути за своєю природою рабською. Держава є певна самодостатність, рабство ж не є таким» [1, IV, Ш, с. 11]. Але не всі члени держави, на думку Аристотеля, є громадянами. До останніх він відносить лише тих, «хто бере участь у суді і народних зборах». Таким чином, за Аристотелем ні землеробів, ні найманих робітників, ні ремісників не можна вважати громадянами держави.

В основі підходу Аристотеля до визначення держави лежить етичний принцип правильності. Таким чином стверджується існування правильних і неправильних форм державного устрою. Правильні форми держави виражають «суспільну користь». До них Аристотель відносить монархію, аристократію та політію. Неправильні форми держави виникають за рахунок викривлення або відхилення від правильних. Таким чином, відхиленням від монархії є тиранія, від аристократії - олігархію, від політії - демократію. Всі вони спрямовані не на «спільну користь» а на користь влади.

Аристотель відкидає ідею «ідеальної держави» Платона. Він намагається віднайти свій варіант такої держави, яка б була спрямована на забезпечення щастя усіх вільних людей в державі. У порівнянні з «ідеальною державою» Платона, Аристотель намагається побудувати свій проект найкращої держави ґрунтуючись на пізнанні й удосконаленні емпіричної держави, щоправда, стосовно до сучасних йому історичних умов. У цьому Б. Кістяківського вбачав її методологічну цінність.

Кістяківський не займається розробкою концепції ідеальної держави. Він конструює, на відміну від Платона й Аристотеля, лише певний «ідеальний тип», що виступає в якості логічної моделі, і яка має виключно методологічне призначення. З'ясовуючи «ідеальний тип» держави, він передовсім прагне розкрити сутність цього феномену.

У нарисі «Сутність державної влади» Кістяківський дає таке визначення держави: «Держава і є правова організація народу, наділена в усій повноті своєю власною, самостійною і первинною, тобто ніким не даною владою» [9, с. 241]. Форма держави вказує на те, яким саме чином здійснюється державна влада. Існує ціла низка підходів до розгляду проблеми влади. Можна виокремити юридичний, історико-політичний та ідеологічний бік цієї проблеми. З'ясовуючи це питання, Кістяківський зупиняється на правовій формі держави. Її основною ознакою є те, що тут влада обмежена певним чином, «тут влада обмежена й підзаконна».

Питання обмеження влади у формі інституту держави, самоцінності людини, та проблема визначення правового місця індивіда в державі активно розроблялися в епоху Нового часу. А свого логічного завершення, ці підходи, у класичний період розвитку філософії, набувають відповідно у Гегеля та Канта.

Для Гегеля держава - це дійсна форма права, яке є моментом об'єктивного духу в само розгортанні Абсолюту. Тоді індивіди в державі - це окремі духи. Кожен з них є моментом у розвитку Світового Розуму в дійсності - у світовій історії. Основне призначення держави, за Гегелем у тому «щоб і право, і благо, і весь спосіб думання, і діяльність одиничної істоти, яка прагне стати центром для себе, знову звести до життя загальної субстанції [5, с. 351]. Якщо у Гегеля індивід підпорядкований цілому - державі, яка в свою чергу є моментом дійсності об'єктивного духу, то, згідно з Кантом, держава має слугувати кожному окремо взятому індивідові. Об'єднані для законодавства члени суспільства встановлюють державу, а самі стають її громадянами, позаяк мають притаманні за їх сутністю правові атрибути. Це передовсім «встановлена законом свобода кожного не підпорядковуватися іншому законові, окрім того, на котрий він дав свою згоду» [8, с. 234]. Другим сутнісним атрибутом громадянина «є громадянська рівність - визнавати над собою тільки того в складі народу, на кого він має моральну здатність накладати такі самі правові обов'язки, які той може накладати на нього» [8, с. 235]. Задекларована Кантом самоцінність особистості в державі стає наріжним каменем соціально-філософських та філософсько-правових теорій неокантіанства й зокрема філософським підґрунтям соціально-політичної концепції Кістяківського.

Правова форма держави, як її теоретична модель, на погляд Кістяківського, має бути довершеним і досконалим ідеальним типом. Стержнем такої держави є людська особистість з її невід'ємними правами, не створеними державою, наголошує вчений. Посутнім змістом правової свободи є всі права особистості вкупі з її недоторканістю. Саме це й робить державну владу обмеженою й суворо підзаконною.

Теоретична модель правової форми держави має виступати в якості довершеного ідеального типу. Основою такої держави має бути людина, яка володіє невід'ємними правами, які не створюються самою державою. Зміст правової свободи розкривається, таким чином, за рахунок ствердження прав особистості та її недоторканості. Саме це, на думку Кістяківського обмежує владу та робить її суто підзаконною.

Кістяківський у деяких моментах не погоджується із вченням Аристотеля. Йому більше імпонує позиція російського мислителя Михайла Бакуніна, який вважав, що монархічна держава являє собою повне заперечення усіх прав та свобод членів держави. Проте, Кістяківський не погоджується із висновками, до яких прийшов Бакунін. Він вважає, що не слід повністю заперечувати інститут держави, адже на противагу монархічній формі правління існує правова, або конституційна.

Правова держава як теоретична модель не може включати у себе жодні соціальні конфлікти, або класову боротьбу. Хоча, на думку Кістяківського, саме це властиво сучасній йому державі, в якій наявні пануючі і піддані, соціально-пригноблені елементи. Головна проблема існуючої держави полягає у її поліційному характері. Це робить неможливим існування будь-якої ініціативи чи самодіяльності.

У суперечність із засадами правової держави вступає і соціалістична держава, в якій кожна окремо взята людина розглядається лише як «гвинтик» єдиного соціального механізму. На думку марксистів правова держава є суто буржуазною. Цим самим вони вказують на її історично відсталий характер і невідповідність соціалістичному ідеалові.

Прихильники концепції соціалістичної держави вважають, що окремий індивід не може бути суб'єктом історичного процесу. Кістяківський зазначає, що марксизм розглядає суспільне життя як таке, що зумовлене соціальними умовами, які розвиваються згідно закону причинності. Таким чином, соціалізм як соціальний ідеал має з необхідністю відбутись.

Погляди марксизму на соціальний ідеал кардинально відрізняються від концепції Б. Кістяківського. Для марксизму цей ідеал є передбаченням майбутнього суспільства, в той час як Кістяківський розглядає його як логічну схему, або логічну утопію, яка відіграє суто методологічну роль. Він використовує соціальний ідеал в якості еталону в процесі його співставлення з реальними соціальними процесами.

Б. Кістяківський акцентує увагу на тому, що під буржуазною і соціалістичною формами держави розуміють не їх правову організацію, а соціальні та економічні моменти. Таким чином вдається зберегти внутрішню несуперечність правової організації у соціалістичній державі. Але, на думку Кістяківського, вихідні основоположні принципи цієї концепції вже є хибними. Безумовно, що соціалістична держава як нереалізована формі соціально-справедливого суспільства виступає в якості найвищої форми державності. Проте існують великі труднощі із теоретичним прогнозуванням її правової організації. Цей соціальний ідеал не можливо дослідити як реально існуючий факт. По-друге, таке відтворення має ґрунтуватися на такій теоретичній основі, яка дозволила б підійти до розуміння держави з боку правових цінностей. Для Кістяківського таким підґрунтям є теорія цінностей Ріккерта, та її методологічний варіант застосування М. Вебера. Кістяківський переконаний, що для права в конституційній державі найважливішими є правові стосунки між державою та індивідом.

Якщо аналізувати різні підходи науковців до теоретичного викладення взаємин між державою та особистістю, то можна прийти до висновку, що для XVIII ст. було характерним розглядати окремого індивіда в якості первинного по відношенню до держави. У XIX ст. чітко прослідковується зміна парадигми у соціальному дослідженні. Тепер суспільство починає відігравати первинну роль в житті людини. Наприклад у марксизмі можна віднайти дефініцію людини як сукупності всіх суспільних взаємин. Суспільство, зазначає Кістяківський, є «єдиним рушійним і визначальним елементом людського життя» [9, с. 291].

Особливе місце у піднесенні ідеї природного права Кістяківський відводить неокантіанському рухові. Природні права людини, як випливає з позиції вченого, виражають трансцендентальну сутність таких субстанційних для людини вартостей, як життя, свобода, власність. Так само позитивізм, який, незважаючи на обстоювання ідеї суспільства як цілісного соціального організму, завдяки Дж. Ст. Мілю та Г. Спенсеру, став філософським світоглядом, який стверджував, що індивідуальні права зумовлені самою природою людини. «Важливо, - стверджує Кістяківський, не протиставляти державу і особистість і навіть не шукати тут якихось компромісів, а брати їх разом, бо тільки обидва разом вони відповідають соціальній і культурно - історичній дійсності» [9, с. 300].

У соціології першої половини XIX ст. існували тенденції до розгляду особистості як продукту суспільства. Наприкінці цього ж століття в коло інтересів науковців потрапили інші ознаки, які вказують на індивідуальність і неповторність особистості. У правовій сфері ця проблема постала як взаємозв'язок суб'єктивного приватного й суб'єктивного публічного права.

Суб'єктивне приватне право має свою власну специфіку. В рамках цієї традиції розглядається чинність приватно - правового суб'єкта, що проявляється в можливості цього суб'єкта ставити вимоги до інших та підпорядковуватися самому цим правам і вимогам.

Кістяківський вважав, що соціалістична держава може бути тільки правовою. Таке розуміння держави не передбачає її можливість продукувати нові правові принципи. Держава має можливість лише послідовно застосовувати принципи, які були вироблені ще буржуазною державою. «Якщо капіталістичне виробництво можна розглядати як підготовчу стадію до соціалістичного, то поготів і правову державу, що проголошує найдосконаліші засади правової організації, треба визнати прямою попередницею тієї держави, яка здійснить соціальну справедливість. Справді, соціально- справедлива держава мусить бути передовсім достоту демократичною і народною» [9, с. 257-258].

Платон і Аристотель брали соціальну справедливість в якості основи ідеальної держави. Їхнє розуміння справедливості привело до ствердження таких форм держави, як аристократія і монархія. У Кістяківського ідеальним типом держави має бути демократія. У такій державі на перше місце стає підвалиною «найпослідовнішому й найширшому застосуванню народовладдя» [10, с. 258].

Щоб досягти цієї мети досконала держава має беззаперечно дотримуватись правових принципів, які вже проголошені більшістю існуючих правових держав. Кістяківський зазначає, що досконала правова держава має організаторський характер, що означає будь-яку відсутність проявів анархії в її господарському житті. Тут науковець запозичує Платонівську систему ведення господарства. Кістяківського не задовольняє така ситуація в господарському житті держави, «коли самостійні капіталістичні господарства», конкуруючи між собою, «поборюють і нівечать один одного». Результатом цього виступає поява так званої господарської анархії, яку має усунути ідеальна соціалістична держава. Уникнути господарського безладу можна лише за однієї умови, що засоби виробництва перейдуть від фізичних осіб до всенародного надбання. Такий захід держави призведе до зменшення особистої свободи громадян.

Цей пункт соціально-демократичної держави не сприймався багатьма науковцями. Існує переконання, що досконала соціалістична держава, отримавши монополію в наданні праці, перетворитися на державу деспотичну, що зрештою знесе особисту свободу. Кістяківський зазначає, що такі переконання можна знайти в працях «Філософія права» Б. М. Чичеріна та «Нове вчення про державу» А. Мангера. Особисто він вважає, що вузько регламентована приватна власність здатна зберегти особисту свободу громадян в економічній сфері. Така приватна власність включає у собі особистісні, родинні та спадкоємні права. Все це має регулюватися нормами приватного права. Відповідно, ним обстоюється теза про те, що «вилучення з цивільно-правового обігу засобів виробництва не є принципове заперечення самого цивільного права» в соціалістичній державі [10, с. 262]. З його точки зору в даному випадку мова іде лише про обмеження приватної власності. «Приватна власність на предмети користування та споживання, ніколи, тобто в жодному реально здійснимому ладі, не можуть бути скасовані [10, с. 262].

Для Б. Кістяківського сутнісне призначення держави - «здійснювати солідарні інтереси своїх громадян» на основі принципу справедливості, а тому у своїй основі досконала або соціально-справедлива держава, за Кістяківським, є правовою. Упорядкованість, зорганізованість і виключення анархії в суспільному господарстві такої держави здійснюватиметься за допомогою тих самих правових прийомів, які розробили вже чинні правові держави. Досконала правова держава суттєво розширить й розвине такі дві підвалини власної правової держави: суб'єктивні публічні права та участь народу в законодавстві й управлінні країною. Отож, між сучасною правовою державою і тією державою, яка здійснить соціальну справедливість нема принципової і якісної різниці, а є різниця лише в кількості й ступені» [10, с. 272].

Соціально-справедлива держава має довершити завдання правової держави - створити безумовно справедливий лад, де б кожна особа дістала гідне людське існування. Це можливо за умови безпомильного розмежування індивідуального й загального інтересу. Практично, на думку Кістяківського, це можна зреалізувати через найрізноманітніші страхування. Наприклад, для хворих, потерпілих від нещасних випадків, старих, безробітних тощо. Тут держава має перебрати на себе найвідповідальнішу роль. Здійснення солідарних інтересів громадян означає встановлення гармонії між соціальним цілим і окремою особою. У соціально-правовій державі «у кожній людині представлена й втілена певна культурна мета як щось життєве і особисте» [10, с. 274].

Проведений аналіз дає підстави для наступних висновків:

1. Піл впливом ідей античності на неокантіанства, ідеальну модель держави Б. Кістяківський використовує як методологічний засіб для виявлення в конкретній емпіричній державі тих рис, які відповідають ідеї досконалої держави, а також шляхів її розвитку та вдосконалення в історичному процесі.

2. Роль досконалої держави у концепції Кістяківського виконують два ідеально-родові поняття: «ідеальний тип» та «соціальний ідеал».

У філософській спадщині Кістяківський виділяє як теоретичне підґрунтя своєї концепції:

- у теорії ідеальної держави Платона - ідеї справедливості та соціального консенсусу;

- у політичній теорії Аристотеля - принцип використання ідеалу держави для пізнання і вдосконалення емпіричної держави;

- у філософії неокантіанства - методологію для побудови досконалої держави, в основу якої покладений ідеографічний метод М. Вебера та теорія вартостей Г Ріккерта.

Кістяківський підкреслює, що в розумінні держави Гегелем індивід підпорядковується цілому - державі, однак українському мислителю ближчий підхід Канта, згідно з яким ідеальна держава має слугувати кожному окремому індивідові.

Під соціальним ідеалом Б. Кістяківський розумів історичну мету держави - здійснення солідарних інтересів людей. Держава, за Кістяківським - всеохопна форма зреалізованої солідарності між людьми.

Досконала і довершена ідеальна модель - «ідеальний тип» держави, за Кістяківським, це правова конституційна держава. Стрижнем такої держави є особистість з її невід'ємними правами, не створеними державою.

Найважливіше в конституційній державі, на думку Кістяківського, - це публічно правові стосунки між державою та особистістю. Права і недоторканість особистості роблять державну владу обмеженою і суворо підзаконною. Таким чином питання сутності державної влади переростає у Кістяківського в питання обґрунтування прав людини і громадянина у правовій державі.

За результатами проведеного дослідження, можемо зробити висновок, що саме соціалістична держава як основа соціально-справедливого суспільства, за Богданом Кістяківським, є найвищою формою державності, її «ідеальним типом».

Список використаних джерел

1. Аристотель. Політика / Пер. з давньогр. О. Кислюка. - К.: Основи, 2000. - 239 с. (6)

2. Бакунин М. А. Избранные философские сочинения и письма. - М.: Мысль, 1987. - 537 с.

3. Богучарский В. Я. Земский союз или Священная дружина? Ответ Б. А. Кистяковскому на его книгу: Страницы прошлого // Русская мысль. - 1912. - №2. - С.74-120. (12)

4. Вебер М. Избранные произведения / Сост., общ. ред. и послесл. Ю. Давыдова. - М.: Прогресс, 1990. - 805 с. (8)

5. Геґель Ґеорґ В. Ф. Основи філософії права або природне право і державознавство. - К.: Юніверс, 2000. - 329 с. (32)

6. Гоббс Т. Левіафан, або Суть, будова і повноваження держави церковної та цивільної / Пер. з англ. Р. Димерця та ін. - К.: Дух і Літера, 2000. - 606 с. (33)

7. Депенчук Л. П. Богдан Кістяківський. - К.: Основи, 1995. - 174 с.

8. Кант І. Критика чистого розуму / Пер. з нім. І. Бурковського. -К.: Юніверс, 2000. - 500 с. (82)

9. Кистяковский Б. А. Философия и социология права. - СПб., 1996. - 797 с. (99)

10. Кістяківський Б. Держава і особистість // Вибране, серія «Українські мислителі» / Переклад з рос. Л. Г. Малишевської, упоряд., передм. і прим., Л. П. Депенчук. - К.: Абрис, 1996. - С.237-274. (27)

11. Кістяківський Б. Методологічна природа науки про право // Там само. - С.207-236.

12. Кістяківський Б. На захист науково-філософського ідеалізму // Там само - С.31-96.

13. Кістяківський Б. Право як соціальне явище // Там само. - С.171-188.

14. Кістяківський Б. Проблема і завдання соціально-наукового пізнання // Вибране, серія «Українські мислителі» / Переклад з рос. Л. Г. Малишевської, упоряд., передм. і прим. Л. П. Депенчук. - К.: Абрис, 1996. - С.3-30.

15. Лобье Патрик де. Социологическая альтернатива: Аристотель - Маркс. - К., 1998. - 152 c. (38)

16. Лок Джон. Два трактати про врядування. - К.: Основи, 2001. - 265 с. (109)

17. Платон. Держава. - К.: Основи, 2000. - 354 с. (44)

Размещено на Allbest.ru