Наукова раціональність у контексті суспільних цінностей сучасності

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Наука є надзвичайно потужним чинником розвитку сучасного суспільства. Сформувавшись ще в Античності як тип мислення і досягнувши свого розквіту в Новий час, наука сьогодні є одночасно і системою знань, і соціальним інститутом, і типом світогляду. Як світоглядна модель, вона має складну структуру, ядром та опертям якої виступає саме наукова раціональність.

Передусім, слід визначитись з термінами і надати чітке визначення поняттям «раціональність» і «наукова раціональність». У найбільш широкому розумінні термін «раціональність» (від лат. ratio - розум) означає розумність та наявність сенсу. У більш вузькому розумінні раціональність - це характеристика знання, що відображає його відповідність найбільш загальним принципам мислення, таким як мовна виразність, визначеність понять, термінів, суджень, системність, обґрунтованість, відкритість для критики, здатністю до змін всіх компонентів мислення. Поняття раціональності виходить далеко за межі науки (так, можна говорити про раціональність міфу, раціональність релігії як про специфічні види раціональності тощо). Тому наукова раціональність як один з видів раціональності як такої потребує окремого визначення.

Наукову раціональність можна визначити як сукупність правил, норм, зразків, які забезпечують наукову істинність результатів пізнання та ґрунтуються на низці вимог (прагненні до максимальної об'єктивності, системність, інтерсуб'єктивність, методологічна і мовна чіткість тощо). Звичайно, конкретне втілення наукової раціональності залежить від конкретного наукового напряму. Оскільки сьогодні наука є надзвичайно розгалуженою, доцільним буде виокремлення ідеалів наукової раціональності таких її сфер як математична (де акцент робиться на правильності висновків з вихідних постулатів), природнича (що наголошує на емпіричній перевірці знання) та соціально-гуманітарна (домінантою якої є співвіднесення науково знання с базовими суспільними цінностями). Отже, найбільш чітко аксіологічний вимір наукової раціональності можна простежити саме у контексті соціально-гуманітарного знання.

Суспільно-гуманітарні науки спрямовані на вивчення закономірностей суспільного життя, а також на розкриття сутності суспільних ідеалів, норм та правил мислення, спілкування та поведінки. Критерії науковості соціально-гуманітарних наук дещо відрізняють від, наприклад, критеріїв природничих наук. Так, представниками соціально-гуманітарної сфери неодноразово підтримувалися будь які, навіть містичні вчення типу астрології, тільки б вони мали психотерапевтичну дію на соціум. Фактично, вони виступають за безмежний світоглядний плюралізм та іноді навіть сприймають науку як один з функціональних міфів.

Як справедливо вказує В. Швирьов, раціоналізація у сфері гуманітарних наук не повинна копіювати раціоналізацію методів розвинутого математизованого природознавства, хоча і не повинна їх ігнорувати. Раціоналізація у гуманітаристиці має свої специфічні завдання, зумовлені складною динамікою комунікативних процесів у суспільстві, а також взаємодією пізнавальних і ціннісних установок.

Наразі можна спостерігати стирання кордонів між пізнавальними та ціннісними установками, що відбувається, в основному, через дію двох головних чинників: 1) поглибленням аналізу пізнавальної діяльності до виходу на рівень мотивацій, де повна автономія від суспільних цінностей постає як цілком ефемерна; 2) тенденція сучасної науки розглядати «людинорозмірну» реальність, що також призводить до виходу на аксіологічну проблематику. Наприклад, проблема евтаназії у медичній етиці нерозривно пов'язана з такими цінностями як свобода, відповідальність, гідність людини тощо.

На сьогодні існують різні підходи до самого процесу розвитку науки та наукової раціональності. Наприклад, розвиток науки пов'язується зі зміною дисциплінарних матриць (Т Кун), зі зміною типів раціональності - класичного, некласичного та постнекласичного (В. Стьопін), з гармонізацією систем наукового знання (К. Хюбнер). С. Власова пропонує ще один підхід, заснований на принципі доповнюваності. Цей підхід відповідає сучасним синергетичним принципам. У його межах наука представлена як складна система, яка здатна до самоорганізації та є унікальною у своєму роді, тому заслуговує на особливий статус у суспільстві як одна з суспільних цінностей.

Ще одним аргументом на користь тісного зв'язку наукової раціональності з суспільними цінностями є те, що вона постає як один з суспільних інститутів, а значить, взаємодіє з іншими суспільними інститутами, які, у свою чергу, виражають суспільний світогляд в цілому, та, зокрема, суспільні цінності. Звичайно, це суперечить принципу класичної наукової раціональності про автономію науки від ціннісної сфери. Але як відкрита система, що здатна до самоорганізації, наука обмінюється з зовнішнім соціальним середовищем певною інформацією. Це є цілком логічним, адже і протилежному випадку вона б не мала ознаки самоорганізації. Оскільки ж вона має таку ознаку, то цей обмін, вочевидь, відбувається і охоплює, в тому числі, й суспільні цінності.

На думку І. Алексієва, ідеали наукової раціональності можна розділити на зовнішні та внутрішні.

Так само на дві групи можна розділити і її цінності. Внутрішніми цінностями у даному контексті будуть виступати когнітивні цінності, тобто такі, що пов'язані з процесом отримання наукового знання. Зовнішніми ж цінностями є соціокультурні цінності, пов'язані з функціонуванням науки у соціумі. Іншими словами, вони описують значення науки як суспільного інституту.

Наукова раціональність слугує когнітивною основою для формування об'єктивного знання. Отже, вона сама є універсальною суспільною цінністю та сприяє формуванню інших цінностей, таких, наприклад, як істина, знання та інновації.

Суспільні цінності взагалі, та ті, що, безпосередньо пов'язані з науковою раціональністю, почасти мають дискурсивний характер і повинні бути відкритими для критики. Це сприяє становленню стабільної ціннісної системи, а також сприяє прогресивному розвитку сучасної наукової раціональності.

Яскравим прикладом такої дискурсивної цінності є забезпечення контролю над природою за допомогою влади науки. Засновник англійського емпіризму Ф. Бекон, як і багато з його сучасників, активно проголошував ідею підкорення природи людиною як прогресивний шлях розвитку цивілізації, а також цінність наукового пізнання для здійснення цього процесу. У науковому світогляді, що базується на уявленні про людину як про істоту, що покликана підкорити світ природи, рано чи пізно виникає проблема дисбалансу та дезорієнтації, адже залежність людини від природи є очевидною і небажання шукати шляхів гармонійного співіснування світу природи і світу людської культури призведе до катастрофічних наслідків.

Відповіддю на цю ситуацію став процес екологізації сучасного суспільства, що торкається практично всіх сфер його життя - політики, економіки, різних галузей науки, і навіть моди (варто згадати, наприклад, рух проти виробів з натурального хутра та шкіри тварин, моду на здоровий спосіб життя, на вегетаріанство тощо). Проте тенденція формування нової екологічної культури не є абсолютно новою цінністю. Коріння цієї тенденції слід шукати в міфологічних уявленнях стародавніх культур, які, зазнавши певних трансформацій, актуалізуються в раціональності сучасного суспільства. Так, більшість сучасних вчень про вегетаріанство походить з індійської релігійно-міфологічної традиції, що проповідує пошану до навколишнього світу, і, зокрема, до тварин, вказуючи на глибинну спорідненість всього живого (що цілком відповідає сучасній концепції універсального еволюціонізму). В. Стьопин та Л. Кузнєцова звернули увагу на збіг багатьох уявлень сучасної наукової картини світу з ідеями філософії «російського космізму», що здійснила сильний вплив на формування поглядів В. Вернадського. Російський космізм став альтернативою цінностям традиційній науковій раціональності, що проводила чітке розмежування людини і природи. В ідеях російського космізму відобразилась спроба відродження цілісного бачення світу, що органічно поєднує людину і природу (космос). Сучасна екологічна ситуація вимагає подальшої розробки таких альтернативних наукових поглядів і науково-аксіологічного підґрунтя, які є поверненням до первинного міфологічного відчуття єдності людини і природи, але вже на новому теоретичному і практичному рівні.

Сама здатність людини до наукового раціонального пізнання навколишньої дійсності може бути представлена як цінність. У вимірі фундаментальних наук раціональне наукове пізнання може розгортатися або заради самого себе (заради істини на пізнання нового). У вимірі прикладних наук отримання обґрунтування цінності науки та наукової раціональності обґрунтовується більш виразно. Цінність нового знання та раціонального пізнання логічно витікає з того, що вони є важливими механізмами адаптації індивіда до навколишнього середовища.

Крім того, наукова раціональність сприяє розвитку людської особистості, розширює спектр сприйняття світу та робить його більш диференційованим. Наукова раціональність постійно перетинається з ціннісною сферою. Наприклад, це демонструє антропний принцип у сучасній космології (Г. Ідліс та Б. Картер). Його сутність полягає в тому, що Всесвіт характеризується властивостями, що можна спостерігати саме тому, що ці властивості передбачають існування спостерігача - людини, озброєної науковою раціональністю. Антропний принцип існує у двох модифікаціях: слабкій та сильній. Слабкий антропний принцип полягає у думці про те, що на властивості Всесвіту накладаються обмеження наявністю розумного життя. Сильний антропний принцип проголошує те, що властивості Всесвіту мають бути такими, що в ній обов'язково було розумне життя. Перетин наукової раціональності та етичної сфера простежується найбільш яскраво на прикладі сильного антропного принципу. Через це він вважається дещо менш науковим. Адже обов'язок - це категорія етична, а не наукова. Наука як така не каже про те, що повинно бути, а тільки про те, що є, було або можливе на основі аналізу наявних тенденцій в майбутньому.

Аксіологічне підґрунтя завжди було важливим для наукового мислення та діяльності. Це відбивається і в соціальній відповідальності вченого, і в тісній взаємодії наукової раціональності з такими суспільними цінностями як свобода і відповідальність, цілеспрямованість, щирість, солідарність, чесність та сміливість. науковий суспільний когнітивний космізм

Таким чином, сучасна наукова раціональність полягає, передусім, не в абстрагуванні науки від суспільних цінностей (що все одно є неможливим), а у відкритості ціннісних установок для критичної рефлексії, їх вільного та всебічного обговорення. На відміну від класичного підходу сучасна наукова раціональність виступає як метараціональність. Це означає, що вона спрямована на формування раціонального знання на основі існуючих гносеологічних та аксіологічних передумов.

Размещено на Allbest.ru