Особливості методології аналізу філософсько-освітнього змісту поняття "самореалізація особистості"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Особливості методології аналізу філософсько-освітнього змісту поняття “самореалізація особистості”

Овчаренко Н. В.

здобувач, Дніпропетровський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти (Україна, Дніпропетровськ)

Анотація

Аналізується філософсько-освітній зміст поняття “самореалізація особистості. На основі міждисциплінарної методології філософії освіти, психології особистості, теорій особистісного саморозвитку обґрунтовано необхідність розширення змісту даного поняття для аналізу освітнього процесу пост сучасного зразка. Показано, що самореалізація особистості є однією з основних цілей пост сучасної освіти. Визначено основні характеристики самореалізації особистості як цілі практичної освітньої діяльності. Розкрито соціокультурний та особистісний контекст упровадження самореалізації особистості як цілі освітньої діяльності. Обгрунтовано зв 'язок феноменів самореалізації та само актуалізації особистості.

Ключові слова: філософія освіти, особистість, саморозвиток, самореалізація, цілі освіти, самоактуалізація.

освітній самореалізація особистість філософський

Розробку методології дослідження феномену самореалізації особистості заслужено відносять до числа однієї із найбільш складних наукових проблем, яка в останнє десятиліття стійко стає в основному філософською. Причина цього полягає у перетворенні проблематики буття та розвитку людини в основну тему сучасної філософії, а саморозвитку особистості - у основну проблему філософії освіти. Поняття “самореалізація особистості” поряд з поняттям “самоактуалізації особистості” як найбільш поширені когнітивні репрезентації саморозвитку людини відтак виявилися у центрі категоріальних новацій сучасної філософії.

Аналіз досліджень, присвячених проблемі самореалізації, дозволяє виділити кілька методологічних аспектів розгляду даного феномену у контексті саморозвитку особистості, що є основною метою постсучасної освіти й відповідно її філософського аналізу. Самореалізація особистості як ціль розглядається в дослідженнях тих учених (А.Адлер, А.Маслоу, К.Роджерс, В.Франк), які вважають, як точно виразився І.Кант, що метою людського існування є як власна досконалість, так і благополуччя навколишніх, тому що пошук одного лише “особистого щастя” приводить до егоцентризму, тоді як постійне прагнення до вдосконалювання інших” не приносить нічого, крім незадоволеності.

Самореалізація як засіб розглядається у роботах філософів, які вважають її необхідною гарантією й умовою свободи особи (Н.А. Бердяєв, В.С. Біблер, М.К. Мамардашвілі, В.С. Соловйов, Е.Фромм).

Самореалізацію як процес розглядали А.Маслоу, К.Юнг, Є.Фромм та інші. У цьому контексті самореалізація - це динамічний процес, саморозвитку особистості, який ніколи не припиняється, що є важливою методологічною основою дослідження суспільства освіти як середовища такого розвитку. Самореалізацію як стан розглядають у контексті задоволеності нею самою особистістю Д.А. Леонтьєв, А.Маслоу, К.Роджерс. Результатом самореалізації, у тому числі і її освітньої складової, стає певний рівень особистісного розвитку, наявність властивостей, що сприяють самоздійсненню особистості, які розглядаються з позиції смисложиттєвого успіху - неуспіху. Самореалізація як підсумок розглядається у дослідженнях Б.Г. Ананьєва, Г.Олпорта, Е.Фромма, ЕЦріксона, К.Юнга й інших., присвячених осмисленню тих чи інших відрізків життя людини. У цьому сенсі освітній вимір феномену самореалізації може розглядатися як важлива складова кількісної та якісної оцінки адекватності освітньої діяльності сформульованим у межах концепту “суспільства освіти” критеріям розвиненої особистості.

У сучасних умовах зростає інтерес до самореалізації особистості й максимально повному використанню людського потенціалу. Про зростання актуальності даної проблеми свідчить збільшення числа публікацій за даною темою (М.Р. Битянова, Є.В. Галажинський, Л.А. Коростильова, Д.А. Леонтьєв, В.І. Слободчиковта інші), що пояснюється зростаючим інтересом до ролі самореалізації у життєдіяльності особистості.

Специфіка освіти ХХІ ст. полягає у тому, що творчий потенціал втілюється не в готових продуктах культури, а в породжених нею проблемах. Розвиток особистості в освіті - це все більше занурення в проблемне поле культури. За логікою такого занурення може бути спроектована й побудована на творчих засадах будь-яка форма діяльності. Тому основним завданням дослідження гуманістичних основ самореалізації особистості в освіті є пошук такої побудови системи зовнішньо-соціально заданої діяльності, яка б співвідносилася із внутрішньо детермінованою здатністю саморозвитку й забезпечувала б цілеспрямоване переструктурування внутрішньої освітньої діяльності.

Загалом ці особливості філософсько-освітнього розгляду змісту поняття самореалізації задаються особливостями постсучасної освіти. Ми давно вже перейшли від індустріальної стадії розвитку суспільства до постіндустріальної, що не може не супроводжуватися змінами в сфері освіти. Сформульовані в століття розвитку індустрії завдання масової школи, що готовить до дисциплінованої праці, ретельності, пунктуальності, входять в усі більше протиріччя із самосвідомістю суб'єкта освітньої діяльності ХХІ ст. з особливостями його ціннісної сфери, мотивації життєдіяльності. Пріоритетним стає ставлення до будь-якого виду діяльності з погляду можливості негайного задоволення своїх життєвих потреб. В умовах традиційного контрольованого виховання учень часто не здатний співвіднести навчальний процес із інтересом до самовираження. Концепт самореалізація прямо пов'язаний з однією з основних проблем постсучасної освіти - як подолати відчуження особистості від освітнього процесу, що часто веде до втрати відповідальності й почуття авторства у побудові траєкторії свого саморозвитку і, як наслідок, - до втрати особистісного змісту освітньої діяльності. Таким чином, концепт самореалізації стає одним з провідних при визначенні тенденцій розвитку освітньої сфери в епоху постіндустріалізму та формування постсучасних освітніх і соціальних практик.

Останнім часом проблемасамореалізації стала предметом дослідження філософії, соціології, етики, психології, мистецтвознавства, педагогіки й інших наук, кожна з яких покликана відображати під своїм специфічним кутом зору різні грані цілісного об' єкта дослідження.У центрі самореалізації особистості, лежать поняття, що так чи інакше пов'язані із самосвідомістю як пізнанням себе, пізнанням своєї самості. Узагальнюючи вказані дослідження, слід виділити основні характеристики самореалізації особистості, що складають зміст цього поняття і відповідно визначають методологію його дослідження [1, с.49-50]. Відтак самореалізація включає у себе наступне:

· прагнення людини стати собою, що здійснюється у напрямку від несвідомого до моральних ідеалів через вироблення системи ціннісних орієнтацій;

· самоздійснення, тобто зростання і набуття зрілості, пробудження й реалізація прихованих можливостей людини, які містяться у ній в якості потенцій;

· фундаментальний процес організму, який може мати як позитивні, так і негативні наслідки для індивідуума;

· потреба в самореалізації - вища в ієрархії потреб людини;

· локалізується в підсвідомому шарі людської психіки й проявляється у “прагненні до задоволення”;

· люди, що самореалізуються, можуть піддаватися неконструктивним звичкам, марнославству, дратівливості, почуттю провини тощо;

· має соціально детермінований характер, оскільки середовище дає засоби для самореалізації, а також може містити перешкоди до нього;

· здійснюється через осягнення себе, переживання й усвідомлення себе як синтезуючого центру, через вільний вибір шляхом прийняття тих чи інших рішень;

· реалізується тільки тоді, коли людина перебуває у взаємодії з іншими людьми.

Самореалізація особистості у філософському аспекті має неоднозначну природу. Дане твердження може бути аргументоване наявністю різних точок зору про сутність досліджуваного предмета. Для філософсько- освітнього аналізу проблеми самореалізації особистості важливим є виділення двох найбільш поширених підходів, у межах яких або на основі синтезу яких і здійснюється дослідження сутності та особливостей феномену самореалізації як у соціумі, так і в освітньому процесі. Ессенсіалістську концепцію представляють Аристотель і його послідовники, які вважають, що самореалізації підлягають ті риси, властивості або здатності людини, які констатують її сутнісну природу. Самореалізація в остаточному підсумку розуміється ними як реалізація сутнісної природи людини, що об'єктивно передує особистісному буттю й нерідко є конфронтуючою реальному індивідові в якості ідеалу, досяжного й реалізованого при відповідних умовах і обставинах.

Відповідно даному підходу, самореалізація особистості - це індивідуальний процес діяльного опредмечування сутнісних сил особистості, що здійснюється відповідно до вимог культури. Виходячи з того, що необхідною умовою самореалізації особистості є свобода, він стверджує, що самореалізація особистості виступає як вільне розкриття індивідуальності особистості у процесі її багатогранної діяльності, як опредмечування сутнісних сил особистості у процесі вільної діяльності - самодіяльності, здійснюваної в індивідуальній формі. Потім самореалізація розглядається як процес свідомого й цілеспрямованого розкриття сутнісних сил особистості, заснованого на їхньому адекватному самопізнанні й самооцінці, як процес найбільш повного опредмечування сутнісних сил особистості в ході її діяльності. Безумовно, потрібно згодитися з тим, що соціальні умови й обставини мають регулювати контури особистісного самоздійснення. Однак, безсумнівно й те, що лише нормативне розуміння людської сутності не дозволяє визначити ступінь “вільного розкриття” індивідуальності особистості в процесі її багатогранної діяльності.

Сьогодні більш поширеним і, певною мірою, більш адекватним загальній орієнтації постсучасних соціальних та освітніх практик на духовно-внутрішньо детермінований особистісний саморозвиток методологічним підходом єекзистенціалістський напрямок. Проблематика розвитку й самоздійснення особистості досліджена у філософії екзистенціалізму (німецька традиція - К.Ясперс, Г.Хайдеггер; французька - Ж.П. Сартр, А.Камю; російська - Л.І. Шестов, Н.А. Бердяєв), а також у російській релігійно-філософській традиції (Н.А. Бердяєв, В.С. Соловйов, С.Л. Франк).

Екзистенціалістський погляд на самореалізацію особистості бере початок з конкретного й специфічного усвідомлення унікальності буття окремої людини, що існує у конкретний момент часу й простору. Екзистенціалісти вважають, що кожен з нас живе як “сущий-у-світі”, усвідомлено й болісно осягаючи наше існування й кінцеве неіснування (смерть). Ми не існуємо поза світом, і світ не має значення без нас, що живуть у ньому. Екзистенціалісти підкреслюють ідею про те, що, зрештою, кожен з нас, а не абстракті “соціальні умови”, є відповідальним за те, хто ми й ким стаємо. Отже, кожному з нас кинуто виклик - ми всі стоїмо перед завданням наповнити наше життя змістом у цьому абсурдному світі. Зрозуміло, унікальний людський досвід свободи й відповідальності за наповнення свого життя сенсом не дається даром. Часто свобода й відповідальність можуть бути важкою ношею. З погляду екзистенціалістів, люди усвідомлюють, що вони відповідають за свою долю, і тому переживають біль розпачу, самітність і тривогу.Головним в екзистенціалістському розумінні самореалізації є те, що людина має сама визначати себе і своє майбутнє, тому що те, яким воно буде, залежить від неї самої, її дій і рішучості.

У межах філософії освіти поняття самореалізації займає одне з центральних місць, оскільки прямо пов'язане з основною метою освіти постнекласичного зразка - забезпечення саморозвитку особистості, максимального розкриття її потенціалу у творчій життєдіяльності. Аналіз наявних досліджень показує достатньо широкий спектр філософсько-освітньої інтерпретацій поняття самореалізації серед вітчизняних та зарубіжних дослідників сучасності. Специфікою власне філософсько-освітнього розгляду проблеми є встановлення кореляцій між освітніми та соціальними аспектами самореалізації, визначення місця та сутності феномену самореалізації особистості у процесі цілепокладання освітньої діяльності, дослідження змістовних аспектів впливу освітніх чинників на формування спрямованих на самореалізації сенсожиттєвих орієнтирів буття людини (свого роду філософсько-освітня онтологія самореалізації), а також достатньо чітка структуризація за різноманітними параметрами процесу самореалізації у відповідності з основними сферами саморозвитку особистості, які враховуються в освіті, зорієнтованій на розробку практичних моделей самореалізації [3, с.68].

Особливо важливим внеском концепту самореалізації у філософсько-освітню методологію обґрунтування цілей постнекласичної освіти є його зорієнтованість на суб'єктну активність учасників освітнього процесу. Навіть у недостатньо сприятливих соціальних умовах активність виступає засобом самореалізації, і відповідна орієнтація особистості засобами освітньої діяльності забезпечує не лише своєрідну автономію індивіда від несприятливих соціальних впливів, а й системні зміни на краще у самому соціумі.

Таким чином, орієнтація освітньої діяльності на формування активної особистості, що самореалізується, пов'язана і з такою важливою характеристикою постнекласичної освіти, як проективно-моделююча роль стосовно соціальних трансформацій. Самореалізація як самоздійснення людини припускає, що людина може не тільки дивитися на світ як на простір для реалізації своїх потенцій, можливостей, але й активно вибирати ті можливості, які дійсно гідні реалізації. Життєвий простір визначає вершину, до якої прагне людина, на досягнення якої направляє свою активність. Виходячи із цього, під самореалізацією слід розуміти конкретні дії, які спрямовані на досягнення повного самоздійснення, що важко зробити без “людиновимірної” трансформації соціуму.

Самореалізація особистості є визначальною щодо вибору нею тих або інших способів взаємодії з навколишнім світом, найбільшою мірою власних потенціалів, що забезпечують саморозкриття. Відповідно на рівні повсякденної життєдіяльності самореалізація особистості в основних сферах її соціалізації та буття виступає як основа сенсожиттєвого проектування у вигляді певної життєвої стратегії, яку багато авторів називає стратегією самореалізації, підкреслюючи таким чином свідомий характер цього процесу. Формування як мотивації до самореалізації особистості, так і уміння визначатися з її стратегією є однією з найважливіших задач постсучасної освіти, що орієнтується на особистісний саморозвиток.

При цьому підходи екзистенціалістської філософії є найбільш адекватною методологією дослідження сутності процесу самореалізації особистості як основи її соціалізації та життєдіяльності. Сам вказаний процес представляє собою розкриття здатностей та потенцій саморозвитку індивіда, який хоча і обумовлений соціально, здійснюється передусім шляхом його особистої активності та власного вибору життєвих цілей і перспектив. Відповідно самореалізація є однією з фундаментальних основ особистісно розвиваючої освіти і як основа її цілепокладання, і як механізм досягнення освітніх цілей.

Список використаних джерел

1. Базаева Ф.У. Анализ феномена самореализации в зарубежной гуманистической психологии / Ф.У. Базаева // Среднее профессиональное образование. - 2012. - № 3. - С.46- 50.

2. Коломиец Е.А. Методологические проблемы

самореализации личности в пространстве образования / Е.А. Коломиец // Вестник Томского государственного

университета. - 2010. - № 331. - С.181-184.

3. Луговская Т.В.Философские аспекты самореализации человека / Т.В. Луговская, Г.А. Паркайкина // Исторические, философские, политические и юридические науки, культурология и искусствоведение. Вопросы теории и практики. - Тамбов, 2009. -№1. - С.68-71.

4. Цыренова Л.А. Самореализация личности как предмет философского исследования: автореф. ... канд. филос. наук / МГУим. М.В. Ломоносова / Л.А. Цыренова. - М., 1992. - 21 с.

Размещено на Allbest.ru