Духовність та моральність в контексті міждисциплінарного підходу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Духовність та моральність в контексті міждисциплінарного підходу

Чворсюк О. П., студентка інституту розвитку дитини

В статті розглядається сутність та значення духовності та моральності в житті людини. Аналізується філософське, наукове та релігійне розуміння моральності та духовності, залучаються філософсько-релігійні концепції Т. Іванчича та М. Бердяєва. Узагальнюється, що дух людини, як подих Творця життя, пронизує душевний і тілесний рівні людської особистості, вносячи в них божественне начало - любов. Пропонуються шляхи удосконалення особистості через розвиток ознак свого духу і співпрацю з Творцем. Заохочується людину віднайти місце у своєму житті для іншого і по- справжньому вчитись любити себе, інших та Бога. Тим самим реалізовувати смисл духу через його творчу активність та йти шляхом самозвершення.

Моральність, духовність, дух, духовна душа, цілісність людини, духовні хвороби, духовне здоров'я.

особистість духовність філософський

В работе рассматривается сущность и значение духовности и нравственности в жизни человека. Анализируется философское, научное и религиозное понимание нравственности и духовности, используются философско-религиозные концепции Т.Иванчича, Н. Бердяева. Обобщается, что дух человека, как дыхание создателя жизни, пронизывает душевный и телесный уровни человеческой личности, внося в них божественное начало- любовь. Предлагаются пути совершенствования личности через развитие признаков своего духа и сотрудничество с Творцом. Поощряется человека найти место в своей жизни для другого и по-настоящему учиться любить себя, других и Бога. Тем самым реализовывать смысл духа через его творческую активность и идти путем самоактуализации.

Нравственность, духовность, дух, духовная душа, целостность человека, духовные болезни, здоровье.

Постановка проблеми у загальному вигляді. Духовність та моральність людини, їх сутність та співвідношення, є однією з фундаментальних філософських проблем та стрижнів антропологічної проблематики. В сучасному гуманітарному знанні часто ототожнюється духовні та моральні аспекти людського буття. На нашу думку, це призводить до звуження смислу понять «дух», «духовність», «духовне здоров'я», «духовні цінності» та інших. Подібний стан справ можна пояснити тим, що сучасні гуманітарні науки тлумачать дані поняття з точки зору галузевих пріоритетів. Саме тому виникає необхідність в охарактеризуванні та висвітленні духовності й моральності в контексті міждисциплінарного підходу. Важливо описати значення кожного поняття: «дух людини», розрізняти «духовний» та «моральний» рівні.

Аналіз останніх досліджень. Проблематика, пов'язана з формуванням духовності особистості, здавна привертала до себе увагу філософів, педагогів, психологів. Вона знайшла відображення у філософському та культурологічному аспектах у працях Аристотеля, Платона, Г. Гегеля, І. Канта, П. Могили, Г. Сковороди, М. Бахтіна, М. Драгоманова, М. Костомарова, М. Грушевського, С. Русової, П. Юркевича, В. Соловйова, П. Флоренського та ін. Філософська думка другої половини ХХ - початку ХХІ століття репрезентує різнобічні підходи до визначення феномену духовності, сутності духовного розвитку особистості (В. Барановський, М. Бахтін, Є. Бистрицький, В. Біблер, Ю. Білодід, Н. Бородіна, Л. Буєва, В. Возняк, О. Дорошенко, Л. Іларіонова, Н. Іордакі, М. Каган, Н. Караульна, А. Комарова, Т. Костіна, С. Кримський,

Ксенофонтов, Д. Лихачов, О. Лосєв, Л. Сохань, М. Мамардашвілі, Пролєєв, П. Симонов, О. Уледов, В. Федотова, В. Шинкарук та ін.).

Психологія формування та розвитку духовності особистості репрезентована в дослідженнях М. Боришевського, В. Сухомлинського, К. Ушинського, В. Давидова, Д. Ельконіна, В. Біблера, Ш. Амонашвілі О.Зеличенка, В. Зінченка, В. Знакова, І. Іллічевої, Н. Коваль, Д. Леонтьєва, В. Летуновського, В. Москальця, Є. Помиткіна, Ж. Юзвак та ін.

Метою статті є уточнити сутність та значення поняття духовності людини. Завданням у досягненні згаданої мети є обґрунтування, на основі аналізу провідних підходів, поняття духовності в сучасному і міждисциплінарному контекстах.

Виклад основного матеріалу. Над проблемою морально-духовної сутності людини міркували філософи різних епох та шкіл. Філософ М. Бердяєв стверджує, що принципова відмінність духовних та душевних станів полягає в тому, що душа фрагментарна, а дух універсальний та аксіологічний. Дух - сенс буття, а не саме буття. Тут народжуються думки, рішення та вибір цінностей. Дух - сила, яка просвітлює, визволяє і переображує матеріальне, веде до досягнення в людині найвищого [2]. Духовність, за словами І. Ільїна, надає благоговіння стосункам з Богом, з собою та з іншими.

Іншим чином розуміють духовність психологи. Ж. Юзвак тлумачить духовність як складне поєднання особливостей чуттєво-емоційної, вольової й інтелектуальної сфер людської психіки. Фахівці А. Шевченко та Б. Братусь рівень духовності характеризують «близькістю людини до Бога», в ній інша людина набирає сакрального значення. Отже, духовність є онтологічною якістю, показником ставлення до себе, інших та Бога і передумовою розвитку людини.

З точки зору педагогіки Н. Лавриченко духовність тлумачить, як спосіб пізнання людиною себе і світу через рефлексію, а моральність, як продукування моральних норм і принципів, що базуються на історичному досвіді. Рівень духовності, за словами В. Сухомлинського, залежить від міри розуміння глибини благородності ідей, гуманізму та людяності. С.Русова духовний розвиток дитини розглядає як процес перенесення ідей у внутрішній світ, тобто інтеріоризації, засобами якого є народні традиції, ігри, свята та інші скарби культури.

Педагог і філософ П. Юркевич розкриває сутність духу з точки зору фізіології, психології та філософії. Зовнішні предмети подразнюють нерви, передають інформацію у вигляді думок, уявлень, вражень, понять про зовнішній світ. Тому головний мозок - це орган душі та безпосередній провідник душевних дій. Виникає питання: чи сутність душі можна вичерпати мисленням? А волю й почування серця можна інтерпретувати як явища випадкових станів мислення? Відповідь очевидна - ні. Цілісна людина не містить в собі будь-якого роду вичерпання чи обмеження, бо дух надає їй такого характеру. Тому опис людини з точки зору однієї дисципліни розкриває неповну її сутність.

Категорію духовності П. Юркевич розглядає в контексті Богоподібності. На його думку, сенс життя людської особистості - стати подібним до Бога. Серце людини - осередок морального життя людини та чуттєвий орган, через який пізнаються та сприймаються найвищі цінності, зокрема Бог [8, с. 48-52, с.62].

У книзі «Машинерія душі» американський дослідник, психіатр і невролог Д. Амен твердить, що між подіями людського життя та її мозком існує динамічна взаємодія. Вчений стверджує, що внаслідок мислення утворюються хімічні речовини, які заспокоюють або тривожать лімбічну систему. Вони спричиняють добре або погане самопочуття. Хімічні речовини «повідомляють» спочатку мозок (людина усвідомлює думки), а потім все тіло [9, с.6-7]. Автор цікаво та переконливо описує можливість впливати на мозок і душу. Вчений засвідчує про ефективні результати лікування за допомогою позитивно спрямованого мислення, медитації, молитви, досвіду прощення собі та іншим. За допомогою цих методів зміцнюються нервові зв'язки, виникає внутрішня безпека, з'являється надія, просвітлення та інші цінності. Вдається змінювати мислення і поведінку, побороти страхи, депресії, професійні проблеми. Тому людина з оптимістичними та щасливими думками почувається добре і духовно розвивається [9, с.199, с.157-158].

Близьку думку висловлюють англійські автори Д. Зогар і Я. Маршал. Дух надає животворчу силу організмові. Факт, що людина ставить екзистенційні запитання, користується загальним поглядом на події життя у часі, оцінює, обирає цінності та сенс життя є доказом існування людського духу та характеризує його в цілості. Духовна недуга - це стан розчленованості, особливо щодо центру власного «Я» і навпаки: духовне здоров'я - стан зосередженої цілісності. Автори твердять, що комп'ютер має високий коефіцієнт інтелектуального розвитку (Ю). В ньому закладена програма, яка безпомилково регулює операції. У тварин переважає коефіцієнт емоційного розвитку (EQ). Тому тварини відчувають ситуації, в яких опинились і знають як поводитись. І нарешті - людина характеризується найвищим коефіцієнтом духовного розвитку (SQ). Вона може замислюватись над своїм життям, змінювати себе та правила, співчувати й розуміти себе та інших, розв'язувати питання добра і зла. Саме тому людина здатна бути творчою, свідомою, цілеспрямованою, а також користуватись необмеженими можливостями - мріяти, прагнути, шукати, прощати і любити. Натомість, і комп'ютери, і тварини діють в обмежених рамках [10, с.165-166].

Західні психологи стверджують, що людина розглядається на трьох рівнях. Перший характеризується несвідомим та інстинктивним («воно»), другий - душевним, наявністю раціонального ума, свідомим («я») і третій - над свідомим («над-я»), містилище ідеалів і совісті та утворене в процесі соціалізації [4, с.50]. Д.Зогар і Я. Маршал відносять коефіцієнт SQ до третього рівня і стверджують, що джерелом інтелекту є центр всього буття - Бог. Третій рівень містить «вроджену якість мозку і душі», єдність інформації всього мозку та можливість взаємодії між розумом та емоціями, між духом і тілом.

Майже всі філософи, психологи, антропологи та інші науковці, які мають дотичну справу до людини, говорили про важливість пізнання людини, свого центру. Йдеться про використання потенціалу духовного рівня та підвищення SQ. Д.Зогар і Я. Маршал так це підсумовують: низький рівень Ю перешкоджає людині робити інтелектуальні операції, EQ -орієнтуватись у обставинах, а SQ - руйнує наш центр та цілу особистість. Отже, орієнтуючись на SQ ми можемо вийти зі свого «Я» і вирішувати особистісні проблеми через пошук причин їх та обирання добра.

У світському розумінні духовність - це своєрідний інтелектуальний чуттєво-емоційний стан, здатність людини до самовдосконалення через засвоєння духовних цінностей культури.

За християнським тлумаченням людина - унікальна істота, єдність тіла, душі та духу, цілісність, у якій перетинаються всі три сфери. Людина є гармонійним одухотворенням тіла й душі, втіленням духу. Спростовування чи заперечення даної істини призводить до фрагментарного та викривленого погляду на людину. Також не можна говорити про переваги та більше значення якогось одного рівня.

Любов, дарована Богом, проникає усі сфери людини. Таким чином любов пронизує усі думки, почуття і вчинки аж до виявлення її іншим людям та створеному світу. Підпорядковуючись любові, особистість самодовершується. Найголовніше для людини - бачити себе в цілісності, входити у нетлінність. Якраз любов - правдиве та реальне місце зустрічі людини з Богом [6, с.4, с. 69-71, с.77].

Безсмертна природа людини побудована так, що дух людини живе і живиться Богом, душа кормиться тілом. Коли відносини з Богом зруйновані, тоді ланцюг живлення спотворюється: дух живиться за рахунок душі - цінностями. Душа живе за принципами тіла - плотськими (тваринними) пристрастями. Тіло шукає заспокоєння свого голоду ззовні - у матеріальних речах і врешті-решт зустрічає тління, смерть [5, с.98].

Отже, духовність виражається у моральності. Моральна людина може бути бездуховною. Духовна ж людина обов'язково буде моральною, тому що виконує закони, дані Творцем, і віддзеркалює більш високий рівень, де моральність є лише початковим виявом. Якщо цього не визнавати, то як медицині й психіатрії, так духовності й моралі бракуватиме об'єктивного підходу у вивченні та лікуванні людини.

Сьогоднішній стан суспільства та культури викликає занепокоєння. З одного боку науково-технічна революція спрямована на покращення життя людства, з іншого боку виявилось, що «розвиток цивілізації» у контексті постіндустріального періоду, спричинює занепад. Відомий сучасний канадський філософ Ч. Тейлор розкриває три головні хвороби нашої доби, які походять зі сутності людини і належать до духовних.

Перша - індивідуалізм, який людина унаслідувала, шукаючи свободу від старих моральних цінностей: втрати найвищої мети в людському житті й розуміння смислу в своїй діяльності. Дані цінності онтологічно властиві людині й закріплені історією та культурою. Саме вони забезпечують широкий і необмежений погляд на життя, позбавлений стереотипів щодо сутності людини. Наслідком, на думку Ч. Тейлора, виступає нарцисизм, який веде людину до зосередженості на собі.

Друга хвороба розвивається на основі першої - це превалювання «інструментального розуму», а саме - досягнення результатів з максимальною ефективністю і мінімальними затратами. Така раціоналізація витрат і здобутків несе сумний результат - втрати сакраментальності. Йдеться про збій загального порядку. За таким сценарієм цінності затьмарюються і ніби привласнюються, а інша людина стає предметом використання та маніпулювання.

Третя - полягає в залежності індивідуального стилю життя від загальної течії, що насправді обмежує свободу. Якщо людина замкнена в своєму індивідуальному просторі, то вона скоріше обиратиме перебування в приватному затишку, користуючись всіма необхідними для цього умовами, створеними суспільством.

Резюмуючи вищесказане, можна стверджувати, що перша хвороба веде до втрати змісту та сенсу життя, друга - до спрощення цінностей, а третя - до втрати свободи [7, с.82-88]. Дані недуги необхідно лікувати, розуміючи духовні причини та значення їх. Безособові схеми думання та поведінки можна зруйнувати, відшуковуючи правдиве значення речей, явищ і нарешті - людини.

Існують різні класифікації, за якими можна спостерігати градацію від тілесного через психічне до духовного аж до абсолютного духу. Т. Іванчіч цікаво описує зміст відмінностей між структурами душі та духовної душі. Розум, пам'ять, воля, емоції, уява та бажання належать до сфери душі. А особистість, життя, сумління, інтелект, свобідна воля, серце, характер, релігійність та культура належать до сфери духу, точніше, як вважає Т.Іванчіч, - до духовної душі [4, с.63]. Людина створена з матеріалу (всі люди рівні) і форми (цією формою є дух). Згадану форму називають духовною душею. Якраз дух дає форму душі [1, с.74-75].

Він характеризує і порівнює дані складники з фізичним тілом, яке має органи, що відповідають за конкретну функцію у організмі [4, с.63].

Із характеристики структури духовної душі випливає взаємозв'язок і відмінність духовності і моральності. Духовність виражається через моральність - якість думки, рішення та вчинків. Моральність є рівнем духовності і якщо таке посередництво порушене, то людина не може поводитися як людина, тому що їй бракуватиме сутності її людськості, тобто духу. Дух не підлягає науковому дослідженню, а скоріше є умовою його знання. Він подібний до світла, яке допомагає бачити і пізнавати. Дух не є краса, але творить її; не думка, але формує її. Дух - це не особистість, але він творить її. Він є реалізатором буття [1, с.74-75].

На думку М. Бердяєва, дух не можна окреслити поняттям чи пояснити раціонально. Бо це призводить до розуміння духу як об'єкта, коли насправді він є суб'єктом. Якщо говорити про першу ознаку духа - свободу, то обов'язково зустрінемось із питанням рабства. Зовнішнє рабство полягає в утисках ззовні: обмеження свободи іншими людьми, обставинами, суспільним режимом, тощо. Внутрішнє рабство - коли людина є рабом сама для себе [3].

Любов є чи не найяскравішою якістю духу. Вона - як магніт в людині, який поєднує людське єство в цілість: тіло, душу та дух. Любов є «діалогом» між двома особовими началами: самої людини та її джерелом - Богом. Коли людина перебуває у єдності своєї особистості, тоді вона любить себе та інших. Іншими словами, люблячи всю свою особу не тільки на рівні емоцій чи думки, але цілісно, людина здатна так само цілісно любити іншого [6, с.13; с.47-50; с.77-78].

Остання ознака людського духу за М. Бердяєвим виражається у нестримному бажанні кожної особи до самовизначення, самореалізації й самозвершення. Це прагнення вийти за межі своєї особистості, звільнитись з кайданів часу та простору. Кожна людина, усвідомлено чи ні, у глибинах свого єства прагне до досконалості та єдності з ним.

Висновки. Духовність є найціннішим виміром буття, вона співвіднесена з абсолютними цінностями, вічністю, творчістю та свободою. Дух людини, як подих Творця життя, пронизує душевний і тілесний рівні людської особистості, вносячи в них божественне начало - любов. Людина потребує розвивати ознаки свого духу через співпрацю з Творцем. У дарованій свободі людина може віднайти місце у своєму житті для іншого і по-справжньому вчитись любити себе, інших та Бога. Тим самим реалізовувати смисл духу через його творчу активність - бути в особистісній гармонії зі собою, іншими та йти шляхом самозвершення.

Практичне дослідження духовності особистості містить багато труднощів через поліаспектність явища. Оскільки дух проявляється через складові структури духовної душі:особистість, життя, сумління, інтелект, свобідна воля, серце, характер, релігійність та культура (за Т. Іванчічем) й ознаки духу: свобода, смисл, творча активність, цілісність, любов, цінність, повернення до найвищого божественного світу і єднання з ним(за М. Бердяєвим), то пізнання духовності людини в перспективному дослідженні можна здійснювати через дослідження складових духовної душі та ознак духу. За допомогою спеціально підібраних психологічних методик та якісних досліджень ми можемо отримати дані, комплекс яких може скласти загальну картину проявів духовності людської особистості.

Література

1. Баттіста Мондін. Підручник систематичної філософії: Онтологія і метафізика: в 3-х т. / МондінБаттіста; [пер. з італ. Б. Завідняка]. - Жовква: Місіонер, 2010. - Т.3. - 284 с.

2. Бердяев М.А. Дух и реальность: Признаки духа [Електронный ресурс] / М.А. Бєрдяєв. - Режим доступа: http://www.gumer.info/bogoslov_Buks/Philos/Berd/Duh_Realn02.php

3. Бердяев М.А. О рабстве и свободе человека: рабство человека у самого себя и прельщение индивидуализма [Електронный ресурс] / М.А. Бердяев. - Режим доступа: http://www.vehi.net/berdyaev/rabstvo/026.html

4. Іванчіч Т. Діагностика душі й агіотерапія / Томіслав Іванчіч; [пер. із хорв. О. Гладкий]. - Львів : Свічадо, 2008. - 296 с.

5. Лосский В.Н. Очерк мистического богословия / В. Н. Лосский - М.: СЭИ, 1991. - 288 с.

6. Рупнік Іван. Коли говоримо «Людина» / Іван Рупнік. - Львів: Свічадо, 1994. - 283с.

7. Тейлор Чарльз. Етика автентичності / Чарльз Тейлор //Дух і Літера, 2001. - № 7-8. - С. 80 - 91.

8. Юркевич Памфил.Сакральная педагогика сердца: хрестоматия / Памфил Юркевич; [сост. Ильченко В.И.]. -- Луганск: ОАО «ЛОТ», 2000. -- 400с.

9. Amen Daniel. Healing hard wareof thesoul, The free press / Daniel Amen. - New York, 2002. - 328 p.

10. Zohar D., Marschal J. SQ.Spiritualintelligence, theultimateintelligence / D. Zohar, Marschal J. - Bloomsbury, 2000. - 408 p.

Размещено на Allbest.ru