"Принцип відповідальності" Г. Йонаса: методологічна основа виховання моральної відповідальності сільської молоді

Размещено на http://www.allbest.ru/

«ПРИНЦИП ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ» Г. ЙОНАСА: МЕТОДОЛОГІЧНА ОСНОВА ВИХОВАННЯ МОРАЛЬНОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ СІЛЬСЬКОЇ МОЛОДІ

Постановка проблеми у загальному вигляді. Ганс Йонас (19031993) - німецько-американський філософ-екзистенціаліст, гностик, автор теорії «принцип відповідальності». Основною ідеєю теорії є положення про те, що людина повинна існувати у майбутньому. Поява теорії «принцип відповідальності» Г. Йонаса була продиктована загрозою (яка посилюється) існування універсуму через діяльність людина та обумовлена: 1) невпинним розвитком технократичного суспільства, в якому людина все більше руйнує навколишнє середовище, порушує екосистеми, які з часом усе менше здатні до природного відновлення; 2) глобальними змінами клімату, які призводять до потепління, танення льодовиків, зменшення запасів прісної води, зменшення захисного озонового шару, зникнення окремих видів рослин і тварин, які входять як складові у ланцюг живлення; 3) зростанням народонаселення на Землі, як наслідок збільшення потреб у використанні і вичерпуванні природних ресурсів; 4) дослідженнями науковців (у першу чергу біологів, екологів) щодо можливих наслідків зазначених змін, викидів вуглецю і споживання ресурсів.

Означені передумови спонукали Ганса Йонаса до обґрунтування нового філософського напряму - «нової етики» як етики майбутнього, на відміну від традиційної антропоцентричної. Основний імператив нової етики, який визначає новий тип людської діяльності, а, отже, і новий тип людини такий: «чини так, щоб наслідки твоєї діяльності узгоджувалися з продовженням автентичного людського життя на землі», «чини так, щоб наслідки твоєї діяльності не були руйнівними для майбутньої можливості такого життя».

Тому мислитель формулює перший, основний імператив, а саме: «людство має існувати». Зазначений «імператив зобов'язує нас бути відповідальними не так за майбутніх людей, як за ідею людини, яка вимагає присутності її втілень у світі... цей онтологічний імператив, виведений з ідеї людини, є підвалиною, на якій ґрунтується досі ще не обґрунтована заборона йти ва-банк стосовно людства» [1, с. 73].

Отже, Йонас переконаний, що сучасна людська спільнота не має права обирати небуття майбутніх поколінь на користь буттю теперішніх або хоча б ризикувати. Такий імператив розрахований у першу чергу на суспільну політику, а потім уже й на поведінку окремої людини, він спрямований в майбутнє, яке людина може передбачити, спрогнозувати завдяки новій науці - порівняльній футурології. Обґрунтування нової етики та відповідно «принципу відповідальності» висвітлено філософом у ряді праць [2-5].

Аналіз останніх досліджень і публікацій, в яких започатковано вирішення даної проблеми та на які опирається автор. Окремі аспекти виховання відповідального молодого покоління висвітлені як вітчизняними, так і зарубіжними науковцями, а саме: І. Бех, Л. Білик, А. Бойко, В. Бурдун, Т. Василевська, Г. Васянович, І. Гамула, І. Грязнов, Є. Зєлєнов, Т. Кравченко, В. Крисаченко, Т. Куниця, А. Макаренко, О. Міщеня, В. Оржеховська, Ю. Осокіна, О. Петренко, А. Плахотний, В. Примак, М. Савчин, М. Сметанський, Н. Стаднік, І. Степаненко, К. Стецюк, В. Тернопільська, Г. Шевченко, Т. Шиян, В. Шусть, О. Юринець та ін. Серед зарубіжних дослідників проблему відповідальності найбільш повно висвітлюють К. Абульханова-Славська, К. Апель, О. Бодальов, О. Бондаревська, О. Газман, Г. Гаєва, Г. Йонас, Т. Ємельянова, О. Коваленко, Л. Колберг, О. Куванова, В. Купченко, І. Куренков, Н. Мінкіна, Г. Олпорт, Ж. Піаже, П. Підкасистий, Д. Узнадзе, К. Хелкам, О. Шушеріна, Н. Щуркова та ін.

Мета статті полягає в аналізі філософської концепції «принцип відповідальності» Г.Йонаса та обґрунтування на її основі методологічного базису виховання моральної відповідальності молоді.

Виклад основного матеріалу дослідження. Основними обов'язками етики майбутнього Г.Йонаса визначено:

1) створення уявлення про далекосяжні наслідки (при цьому передбаченню неблага слід надавати більшої уваги, ніж передбаченню блага);

2) мобілізація відповідного уявленню почуття (на переконання Г. Йонаса уявна доля майбутніх людей не має значного впливу на душу окремої сучасної людини; а проте вона повинна його мати).

Основними положеннями теорії Г. Йонаса «принцип відповідальності», які необхідно враховувати при вихованні моральної відповідальності, зокрема й сільської молоді є наступні:

1. Людина повинна усвідомлювати, що всі її винаходи, радикальні зміни оточуючого природного середовища мають свої наслідки. Усе штучно створене людиною є нестійким, на відміну від творінь природи. «У своєму власному витворі, у суспільному світі, людині мало що вдавалося контролювати, а її усталена природа залишалася незмінною» [5]. Одним із найбільших створених людиною штучних витворів є місто. Проте, «ця створена людиною цитадель, яка чітко вирізнялася від решти речей, ввірялася її піклуванню як постійна і єдина сфера людської відповідальності. Природа не була предметом відповідальності людини - вона сама піклувалася про себе, а також - і про людину: не етика, а здоровий глузд і винахідливість були їй протиставлені. Проте в «місті», тобто в штучному суспільному витворі, де люди спілкуються одне з одним, здоровий глузд має з'єднатися з моральністю, оскільки остання є душею людського буття» [5]. Варто відзначити, що сучасне село у порівнянні із містом ще не зазнало такого масштабного втручання у своє природне середовище. Тому важливо, щоб люди, що проживають у сільській місцевості дбали про збереження навколишнього середовища і щоб їх співжиття було гармонійним і взаємодоповнюючим, а не споживацьким і руйнівним.

2. Необхідність формування нового типу людини, нового суб'єкта колективної відповідальної поведінки. Відповідаючи на запитання «Хто вона ця людина?», Йонас відповідає: «Не ви і не я: головні ролі тут виконують не індивідуальний суб'єкт і не індивідуальна дія, а колективний суб'єкт і колективна дія; і невизначене майбутнє є набагато значнішим, ніж сучасний простір діяльності, майбутнє, що утворює горизонт відповідальності» [1, с. 25].

3. Відповідальність випливає із трьох основних її характеристик - «всеосяжності», «безперервності», «майбутнього». Обґрунтовуючи «всеосяжну відповідальність», філософ ставить запитання, на які вона повинна відповісти, зокрема: «Що передує цьому?», «Як поєднується між собою те, що відбувається сьогодні, з тим, що вже сталося?», «Що буде потім?», «До чого призведе». Наприклад, лікар несе відповідальність за свого пацієнта, починаючи із того моменту, коли він його вперше оглянув, поставив діагноз, далі здійснював лікування, супроводжував після одужання. Батьки несуть відповідальність за своїх дітей постійно, безперервно, починаючи ще до їх народження і до досягнення повноліття. Оскільки основним постулатом філософії Йонаса є відповідальність задля можливості існування майбутнього, тому він переконливо доводить, що будь-яка «всеосяжна відповідальність, хоч які будуть її прояви, є відповідальною за те, щоб завдяки її здійсненню залишалася можливість відповідальності і в майбутньому» [1, с. 180]. Відповідальність політики, незалежно від спрямування (економічної, соціальної, біологічної, інформаційної) полягає в тому, щоб лишалася можливість для майбутньої політики. Людина має здатність прогнозувати, передбачати розвиток подій, явищ у недалекому чи більш віддаленому майбутньому завдяки розвитку науки, техніки. Проте усього людина передбачити не може, проте вона повинна докласти максимум зусиль для того, щоб майбутнє було.

4. Виховання відповідальності за те, щоб людство мало майбутнє, щоб мало своє продовження. «Існування людства означає просту річ: щоб люди жили; щоб вони добре жили - це вже наступна заповідь» [4, с. 54]. Первинною є відповідальність людини за людину. Однією із спільних ознак людей, якою вони відрізняються від інших живих істот є те, що тільки людині притаманні почуття відповідальності за себе і інших (усіх живих істот). «Здатність до відповідальності - за кого-небудь, коли-небудь і якої-небудь - так само невіддільна від буття людини, як і здатність говорити» [4, с. 53]. Яскравим прикладом необхідності такої відповідальності є група альпіністів у горах, неуважність одного із яких може стати трагічною для усієї команди. Історичні факти свідчать, що зрада однієї людини під час війни, бою може коштувати життів тисяч людей.

5. Формування здатності брати на себе зобов'язання і нести за них відповідальність. Тільки той, хто має обов'язки, може діяти безвідповідально. Наприклад, глава сімейства, який має обов'язок піклуватися про родину буде безвідповідальним, коли заставляє усе своє майно в азартній грі - незалежно виграє він чи програє. Водій, який бере пасажирів, відповідає за них, поки вони знаходяться у його автомобілі, а тому, коли він порушує правила дорожнього руху, він чинить безвідповідально по відношенню до себе та своїх пасажирів. Фермер, який вирощує овочі, відповідає за їх якість, безпеку для споживання людьми. Причому відповідальність за ознакою обов'язку може бути природною і договірною. Прикладом природної відповідальності є батьківська відповідальність, яка є всеосяжною, постійною, безперечною, вона не потребує попередньої згоди до домовленості. Штучна або договірна відповідальність пов'язана із правом вибору людини: чи бере вона на себе певні визначені зобов'язання. Людина, яка хоче отримати владу завжди добровільно погоджується на відповідальність. Чим вищий рівень чи ранг політика, його посади, тим більшу відповідальність він несе за сферу своєї діяльності чи бездіяльності.

6. Виховання відповідальності як ставлення в обов'язок суб'єкту наслідків його діяльності. Однією із перших умов відповідальності суб'єкта є його активність, оскільки кожен повинен відповідати за свій вчинок та за його наслідки. Завдана шкода повинна бути обов'язково компенсована, навіть коли вона була завдана ненавмисно. При цьому кожен керівник несе відповідальність за все, що робить його підлеглий. Здійснення покарання за свідомо вчинений злочин передбачає не тільки відшкодування збитків іншому, але й спрямоване на відновлення «порушеного морального ладу», тому вирішальними є не наслідки вчинку, а його суть.

7. Поєднання знань та моралі. Г. Йонас відводить важливу роль знанням, оскільки «знання постає як першочерговий обов'язок щодо всього наданого в його розпорядження. Осягнення непізнаного є зворотним боком обов'язку знання, а відтак і частиною етики, яка має стати дедалі необхіднішою для самоконтролю нашої надмірної могутності» [1, с. 22]. Проте, самі по собі знання нічого не варті, якщо вони спрямовані на пошуки благ для людини, набагато важливішим є сутність і благо речей, які нас оточують. Їх пізнати людина повинна крізь призму моралі, «добра» і «зла», оскільки «усе добре та зле, що виникло через людську винахідливість, належить людському анклаву, а не природі речей» [1, с. 15]. За сучасних умов саме мораль має перейматися сферою виробництва, від якої вона колись відійшла.

8. Формування почуттів як основи відповідальності. Саме почуття робить серце «вкрай чутливим до обов'язку, який є незаперечним і одухотворяє своїм імпульсом перейняту відповідальність» [2, с. 161]. У першу чергу людина повинна відчути на почуттєвому рівні необхідність, обов'язок діяти відповідально, і таким діям буде передувати вплив на мотиваційну і вольову сфери. Г. Йонас надає важливе значення почуттю страху, при цьому зауважує, що «філософія моралі мусить спершу просити поради у наших страхів, а не в наших бажань, аби знати, що ми насправді цінуємо» [1, с. 50]. Так, тільки тоді людина починає цінувати здоров'я, коли хворіє, цінує чесність у ті моменти, коли зустрічається із шахрайством, цінує мир, коли є загроза або стан війни і т. д. Звідси - людина більш відповідально ставиться до предмету своєї відповідальності, коли для нього (цього об'єкту) існують певні загрози.

9. Виховання відповідальності на основі ціннісного підходу. Філософ переконує, що, «коли йдеться про етику і обов'язок, слід звернутися до теорії цінностей, чи, швидше, до теорії цінності взагалі, щоб з її об'єктивності вивести об'єктивність обов'язку щодо буття, а тим самим обов'язковість збереження буття, відповідальність щодо буття» [3, с. 82].

10. Формування спільної, взаємодоповнюючої відповідальності держави та батьків за виховання дітей. Батьки із раннього віку повинні виховувати своїх дітей як гідних громадян держави, яка в свою чергу повинна здійснювати контроль за виконанням батьків своїх обов'язків. «Більше того, в разі необхідності вона може брати на себе навіть захист дітей від своїх батьків, примушувати до виконання батьківських обов'язків і т.д., і це саме на ранній стадії виховання, яка зазвичай вільна від державного втручання... Таким чином сфера виховання є яскравим прикладом того, як внаслідок всеосяжності свого предмета переплітаються між собою (і багато в чому доповнюють одна одну) батьківська й державна відповідальність - найприватніша і найсуспільніша, найінтимніша і найзагальніша сфери» [2, с. 158-159].

На сьогодні в Г. Йонаса є багато послідовників, які продовжують розвивати його ідеї етики майбутнього, створено цілі наукові центри. Так, фахівці «Hans-Jonas-Zentшm» [6-8] здійснюють аналіз загроз підвищення середньодобової температури, внаслідок зміни клімату, зокрема: негативний вплив на здоров'я людини високих температур, зменшення врожайності зернових в умовах зростання народонаселення, брак прісної води, наслідки танення льодовиків (повені, затоплення значних територій). Відповідальність за майбутнє покладається на усіх мислячих людей, а глобальна відповідальність на усі держави світу, які повинні проводити екоспрямовану політику.

Висновки та шляхи подальших досліджень. Отже, філософська теорія Г. Йонаса «етика майбутнього» або ж «принцип відповідальності» є екобіоорієнтованою, спрямованою на пошук оптимальних механізмів взаємодії людини із навколишнім природнім середовищем. Людина розглядається як така, що в силу свого прагнення підкорити природу, створити для себе комфортні умови проживання за рахунок оточуючого її навколишнього середовища, непомітно для себе зайшла настільки далеко у технологічному розвитку, що порушила природній баланс і рівновагу, що ставить під сумнів можливість існування людства у майбутньому. Звідси випливає й основний імператив, перший закон відповідальності за Г. Йонасом - людство має існувати.

етика філософ йонас відповідальність

Література

1. Йонас Г. Принцип відповідальності. У пошуках етики для технологічної цивілізації / Г.Йонас; пер. З нім. - К.: Лібра, 2001. - 400 с.

2. Jonas Hans Das Prinzip Verantwortung. Versuch einer Ethik fьr die technologische Zivilisation / Hans Jonas. - Frankfurt/M.: Insel, 1979. Neuauflage als Suhrkamp Taschenbuch, 1984. - 425 s.

3. Jonas Hans Le principe responsabilitй. Une йthique pour la civilisation technologique. Tr. par Jean Greisch / Hans Jonas. - Paris: Cerf, 1990. - 336 s.

4. Jonas Hans. On Faith, Reason and Responsibility: Six Essays / Hans Jonas. - San Francisco: Harper and Row, 1978 ; Neuauflage des Institute for Antiquity and Christianity Claremont Graduate School, 1981. - 122 s.

5. Jonas Hans. The Imperative of Responsibility: In Search of an Ethics for the Technological Age. Tr. by Hans Jonas with the collaboration of David Herr. Chicago: Univ. of Chicago Press, 1984.

6. Schwartz Sh. H. Elicitation of moral obligation and self-sacrificing behavior. And experimental study of volunteering to be a bone farrow donor / Sh. H. Schwartz // Journal of Personality and Social Psychology. - 1970. - № 15. - p.183-293.

7. Schwartz Sh. H. Normative evaluations of helping behaviour: A critique, proposal, empirical test / S. H. Schwartz // Journal of Experimental Social Psychology. - 1973. - № 9. - p. 349-364.

8. Schwartz S. H. Normative influences on altruism. In L. Berkowitz (Ed.), Advances in Experimental Social Psychology / S. H. Schwartz. - New York: Academic Press, 1977. - p. 189-211.

Размещено на Allbest.ru