Утопізм та утилітаризм: порівняльний аналіз соціальних проектів Відродження

Размещено на http://www.allbest.ru/

УТОПІЗМ ТА УТИЛІТАРИЗМ: ПОРІВНЯЛЬНИЙ АНАЛІЗ СОЦІАЛЬНИХ ПРОЕКТІВ ВІДРОДЖЕННЯ

Культенко В. П.,

кандидат філософських наук, доцент кафедри філософії, Національний університет біоресурсів і природокористування України (Україна, Київ)

Митрофанова І. П.,

студентка економічного факультету, Національний університет біоресурсів і природокористування України (Україна, Київ)

В статті досліджуються два філософсько-соціальні проекти доби Відродження: утилітарний та утопічний. Здійснюється їхній порівняльний аналіз на предмет подібності та контрарності позицій, висловлюваних в цих проектах щодо проблем гуманізму, свободи людини,вимоги справедливості суспільно-державного устрою, необхідності надання людині можливостей для її самореалізації тощо. Дослідження утилітарної та утопічної концепцій філософії доби Відродження здійснюється на основі філософських доктрин видатних представників того часу -- Томаса Мора (утопізм) та Ніколо Макіавеллі (утилітаризм). Висновки їхніх розмірковувань редукуються у площину сьогодення, на практику сучасного державного та суспільного будівництва.

У зв'язку з цим виявляються сильні та слабкі сторони обох проектів, їхня корисність та шкідливість в умовах сучасного державно-політичного життя.

Ключові слова: Т. Мор, Н. Макіавеллі, утопія, утилітаризм, держава, свобода, справедливість.

Філософія доби Відродження подарувала світові два важливі здобутки у соціальній царині: утопічні та утилітарні проекти, які з принципово різних позицій вирішують питання можливості стабільної та сильної держави. Ці проекти стали базовими концепціями у подальших філософських, соціологічних, політичних пошуках моделі найкращого суспільного устрою, який би забезпечував щастя людині та процвітання держави.

В роботі здійснюється порівняльний аналіз філософської спадщини утопіста Т. Мора та утилітариста Н. Макіавеллі. Їхні ідеї знайшли потужну розробку в роботах наступників. Утопічні ідеї в подальшому надихали розробників соціалістичних та комуністичних проектів майбутнього - Сен-Симона, Фур'є, Оуена, Маркса, Енгельса та інших. Утилітарна концепція розроблялась Л. Вала, Д. Міллем, І. Бентамом, Р. Холмсом та іншими.

На основі проведеного порівняльного аналізу утопічної концепції Т. Мора та утилітарної концепції Н. Макіавеллі буде здійснена спроба виявити особливості, сильні та слабкі сторони обох проектів та результати їхньої редукції в практичну площину державобудування сучасності.

Н. Макіавеллі (1469-1527) та Т. Мор (1478-1535) жили та творили в один і той самий період. Але попри це їхні ідеї і думки були кардинально різними: Мор висував перші ідеї соціальної утопії, а Макіавеллі відтворив дух свого часу в утилітарній політичній філософії, ставши ім'ям віроломного стилю здійснення політики - макіавеллізм. Обидва мислителі мають твори, у яких викладені основні ідеї їхніх авторів. У Мора це «Утопія» [4], у Макіавеллі - «Государ» [3].

Політична філософія Макіавеллі носить науковий і емпіричний характер, вона заснована на власному діловому досвіді (займав посаду в уряді Флоренції) і ставить за мету вказати засоби для досягнення намічених цілей. А Мор, у своїх здобутках, запропонував зовсім нові для його епохи демократичні начала організації державної влади, поставив і вирішив з гуманістичних позицій правові проблеми, що сформувалися в період становлення капіталістичної формації, зародження ранньокапіталістичних відносин [2].

Головна відмінність в ідеях даних мислителів - розуміння справедливості. Мор змальовував суспільство і державу, побудовані на ідеях чесності, справедливості, рівності і спільної власності, тоді як для Макіавеллі справедливість, добро і зло не мали чіткого значення, вони в нього переходять у відносний стан, політичні дії розглядаються без уваги до моральних критеріїв. Не можна сказати, що Макіавеллі вихваляє аморальність заради аморальності, він не нігіліст, він не заперечує загальнолюдських цінностей, не намагається їх зруйнувати. Але у державного діяча, на думку філософа, потреби влади мають превалювати над мораллю. Макіавеллі відокремлює владу від моралі, релігії та філософії, позиціонуючи державу як автономну систему цінностей, не залежну від інших джерел. В ім'я держави можна порушити як релігійні заповіді, так і моральні настанови. Все дозволено, навіть до найтяжчих злочинів. У системі цінностей Макіавеллі не вважає мораль нижчою за державу, але канони влади і моралі не стикаються, тому що для мораліста вищою за все є етика, для священика - релігія, для державного діяча - інтереси держави [5]. «Мета виправдовує засоби...»[3]. Якщо безпека держави залежить від майбутнього рішення государя, не потрібно вагатися, справедливе воно чи ні, гуманне чи жорстоке, благородне або ганебне. Відсунувши все, потрібно відповісти лише на одне питання - чи врятує воно життя і свободу держави? Не Макіавеллі винайшов політичне вбивство, зраду і обман, але до нього вони відбувалися de facto, і ніхто не намагався їх узаконити. Намагалися не помічати чи виправдовувати, або, в кращому разі, суворо засуджувати «окремі епізоди». Макіавеллі, покінчивши з лицемірством, створив чітку систему цінностей, відмінних від загальноприйнятих норм моралі. Використання отрути - не злочин, якщо у такий спосіб можна позбавитись від політичного ворога, тим більше, якщо ніхто не дізнається. Це зовсім не означає, що отруєння допустимі для загалу. Мета політики - влада, тому те, що ефективне для її досягнення - добро, те, що неефективне - зло, в релігійній інтерпретації - гріх. Чеснотами государя, правителя повинні бути рішучість, честолюбство, сила, везіння, а не богобоязливість, порядність і цнотливість. Макіавеллі вбачає навіть «велич» у витончених і чудових злочинах [2].

Все це є абсолютною протилежністю філософії Томаса Мора. В своїй «Утопії» він «будує» нову, не схожу на інші, державу. Критикуючи жорстокі, численні і безглузді закони сучасного йому суспільства, направлені проти крадіжок і бродяжництва, гостро ставить питання про причини злочинності. Вважаючи приватну власність основною проблемою і причиною всіх пороків та нещасть, він її прибирає, в Утопії власність стає спільною. Мор одним з перших наголошує на тому, що складність і заплутаність законодавства, орієнтація його на найжорстокіші покарання відповідають інтересам багатіїв і спрямовані проти простого населення. Вже самі умови життя простого народу, його принижене положення не дають можливості розібратися у складному і заплутаному законодавстві, витлумачити і зрозуміти його казуїстику. проект відродження утилітарний утопічний

Ідеальна для Мора держава - це острів, який знаходиться у південній півкулі і має 54 міста - своєрідна федерація. Утопічний сенат, до складу якого входять по три представники від кожного міста, обговорює загальні справи острова, такі як перерозподіл продуктів, робочої сили, прийом іноземних посольств та інше. Посадові особи в Утопії виборні. Кожні 30 сімей обирають філарха всього на рік. Найбільш важливі справи міста вирішують народні збори; вони ж обирають більшу частину посадових осіб та заслуховують їх звіти. Томас Мор підкреслює демократизм владних установ утопійців: «Між собою вони живуть дружно, тому що ні один чиновник не проявляє зверхності і не вселяє страху. Їх називають батьками, і вони ведуть себе гідно. Належну шану утопійці їм надають добровільно, і її не доводиться вимагати насильно» [4]. В новій державі короткий (шестигодинний) робочий день. В Утопії існує широка віротерпимість, там багато сект та релігій, заборонено лише проявляти релігійний фанатизм або засуджувати вірування інших. «Держава широко використовує заходи заохочення осіб, що здійснюють корисні для суспільства дії. В Утопії оточені загальною пошаною громадяни, які добровільно виконують особливо складні або неприємні роботи» [4]. Оскільки в Утопії немає приватної власності, спори між утопійцями рідкісні і злочини нечисленні, тому утопійці не потребують великого і складного законодавства.

Новими й оригінальними є міркування Мора про право в Утопії. Дуже своєрідно для свого часу автор вирішує проблему покарання. Він придумав закон, за яким злочинців не страчують, а присуджують до громадських робіт. Основна думка Мора зводиться до того, що примусові роботи є більш гуманним покаранням, аніж широко застосовувана в його час смертна кара [5].

Порівняння двох проектів доби Відродження - утопічного та утилітарного - виявляє принципову відмінність між позиціями мислителів, що їх одстоювали. Для Макіавеллі влада сама по собі вже є метою і обговоренню підлягає лише те, як її здобути, утримати, зміцнити і поширити. Все добре, якщо воно направлене на благо держави, Макіавеллі припускає вседозволеність вибору і дії, але за обов'язкової умови - якщо все це у майбутньому буде корисним для держави. Влада, вважав Макіавеллі, вище всіх соціальних цінностей. А релігія - зброя впливу і контролю у руках государя: там, де народ релігійний, його легко підпорядкувати і дисциплінувати. Увага до релігії веде до піднесення держави, а нехтування нею - до загибелі. Страх перед Богом можна тимчасово замінити страхом перед государем, але життя правителя коротке. І він повинен підтримувати релігійні доктрини і віру в чудеса, навіть знаючи, що це брехня, лише було б корисно для держави [2]. Дослідники творчості видатного флорентійця припускали, що Макіавеллі - песиміст. Для песиміста світ не змінюється, не здатний до вдосконалення, і розум не в силах впоратися з жорстокою правдою природи та історії. Схиляючись перед «героями» (а тільки «герой» може створити державу), Макіавеллі нехтував такими структурами держави, як право, законодавство, ідеологія. Він розумів, що при стабільних установах держави реформатор їй не потрібен. Але не розумів, що правильно організовані ідеї та ідеали можуть стати вирішальною зброєю в політичній боротьбі. Все це використав і застосував Мор у своєму проекті. Правителі його держави постають перед нами чесними, добрими, вірними своєму народу, з правильними думками і діями, їх вибирає народ, і вони роблять все, щоб виправдати сподівання свого народу.

На думку багатьох, ідея утопії Мора є правильною. Вона може бути прекрасною мрією, яка, скоріше за все, ніколи не стане правдою. Утопісти виражали на папері ті свої мрії та побажання, виявлення яких вони не бачили в сучасному для них суспільстві і державі, проте більшість з цих ідей є правомочними. І в сучасному світі ряд принципів формування держави і суспільства, зокрема, щодо вирішення проблем соціального захисту громадян, побудови держави всезагального благоденства сягають своїм корінням творів «Утопія», «Місто Сонця» і багатьох інших. Думки Макіавеллі на цьому тлі виглядають занадто відвертими, а тому жорсткими і суперечливими. Проте, не можна не погодитись з позицією автора щодо того, що государ, правитель своєї держави повинен прикладати усі зусилля, можливості і робити все, щоб його держава розвивалася, ставала кращою. Правитель відповідальний перед державою та її громадянами за успішність своєї політики. Але далеко не кожна мета виправдовує засоби, і далеко не всі засоби можна виправдати найшляхетнішою метою. В державі має панувати закон, який би для всіх встановлював тверді й непорушні правила, рівні можливості і чіткі межі дозволеного, за які ніхто не має право переступати. Правитель - такий самий громадянин серед інших громадян, але на нього покладена більша відповідальність і тому він не має право робити речи, які схвалює Макіавеллі, такі як вбивство, отруєння інших заради влади, маніпулювання релігією, Богом - все це є недопустимим. Філософія Ніколо Макіавеллі пропагує викривлену мораль, що зовсім неприпустимо для людей, які знаходяться при владі, адже вони повинні захищати правду, нести ідеали, мораль у суспільство і будувати сильну державу [1].

Мор виклав у своїй книзі ті зміни, які він хотів бачити у своєму суспільстві, і спроектував ідеальну державу. Він узяв до уваги найголовніші риси людини - прагнення до свободи та справедливості - і спробував їх поєднати і примирити між собою. Спроба виявилась дещо наївною. Але історія знає багато «реалістів» типу Наполеона, Вільгельма II, Гітлера і Муссоліні. Ці політики розумно і реалістично знаходили засоби для реалізації своїх завойовницьких планів. Але який сенс в реалізмі засобів, якщо мета нереальна, антигуманна або божевільна? Макіавеллі ж цікавили засоби, як захопити, утримати і розширити владу, а цінність держави була для нього вищою за цінність життя її громадян. Але мета не існує без засобів, вона постійно формується ними. Тому в кінцевому рахунку, ницими засобами не досягти великої мети [5].

Таким чином можна констатувати, що в ході порівняння утопічного та утилітарного проектів філософії доби Відродження вони засвідчили з одного боку, свою контрарність, опозиційність один щодо одного. Утопічний проект має на меті щастя громадян, суть якого зводиться до рівності всіх у їхніх можливостях та засобах: всі мають бути щасливими у рівній мірі через зрівняння у правах власності - власність усуспільнюється. Це призводить до реалізації ідеї справедливості, що розуміється як рівність. Але при цьому питання свободи вирішується у збиток останньої: зрівняння всіх проблематизує реалізацію свободи волі кожного.

В утилітарному проекті щастя громадян ототожнюється з міцністю держави. Це останнє є найвищою користю для всіх, тому все підкорюється досягненню цієї мети. Якщо утопія пропонує щастя «за рознарядкою», то утилітарний проект цінність життя окремої людини вимірює виключно її цінністю для блага держави. У співвідношенні ж свободи і справедливості першість віддається, безумовно, цінності свободи. Але при цьому діє суттєве уточнення: абсолютною свободою наділяється лише одна людина - правитель зі шляхетною державницькою метою, інші ж не можуть бути впевненими навіть у безпеці власного життя. Сумно, що в реаліях нашого часу значно більшого поширення й практичного втілення здобув саме утилітарний проект державобудування, а макіавеллісти сьогодення в ряді питань перевершили свого ідейного натхненника.

Список використаних джерел

1. Алексеев П. В., Панин О. В. Хрестоматия по философии / П. В. Алексеев, О. В. Панин. - М.: Проспект, 2002. - 608 с.

2. Коротец И. Д. и др. Человек и общество / И. Д.Коротец, Л. А.Штомпель, О. М.Штомпель. - Ростов-на-Дону: Фенікс, 1996. - 442 с.

3. Макиавелли Н. Государь / Н. Макиавелли. - М.: Художественная література, 1982. - 214 с.

4. Мор Т. Утопия / Т. Мор. - М.: Наука, 1978. - 167 с.

5. Спиркин А. Г. Философія: Учебник / 2-е изд. - М.: Гардарики, 2006. - 736 с.

Размещено на Allbest.ru