8

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет біоресурсів і природокористування України

Філософія свободи Т. Шевченка крізь призму сьогодення

Савицька І.М., кандидат філософських наук,

доцент кафедри філософії

Купрейчук Ж.А., студентка

Анотація. Досліджено проблему свободи у творчості Т. Шевченка. Розглянуто розуміння свободи як передумови щастя і необхідної умови розкриття істинної природи людини. Дослідження полягає у аналізі множинності значень, які Шевченко вкладав у поняття "свобода", освітлення цілісної картини концепції свободи у творчості поета. Актуальна і сьогодні проблема свободи, у творчості поета розглядається крізь призму таких типів свободи: фізичної, соціальної, національної моральної та духовної. Зазначається, що у філософських міркуваннях Т. Шевченка значна увага приділяється індивідуальному досвіду відстоювання власної духовної свободи, її плекання, її важливої ролі для формування вартісних людських якостей.

Ключові слова: свобода, свобода волі, ідентифікація, національна свідомість, зовнішня свобода, внутрішня свобода, відповідальність, гідність, моральність.

"Одна тінь свободи людину підносить." (Т.Г. Шевченко).

На зламі історичних та ідеологічних епох, політичної кризи, якою ознаменувався початок ХХІ століття, ідеї свободи, прав людини, формування громадянського суспільства, в незалежній Україні отримали нового звучання. Особливістю сучасного етапу в розвитку концепції громадянського суспільства є визнання пріоритетною національної ідеї, побудованої на солідарності громадян, їхній здатності діяти в інтересах загальної мети, заради майбутнього. Саме тому, проблеми свободи, національної самосвідомості, протесту волелюбного українського народу, релігійної віри, моралі, які завжди перебували в центрі уваги великого поета, є актуальними і сьогодні. Тарас Шевченко у своїй творчості виразив не лише глибини власної індивідуальності, втілив не тільки образ своєї нації, свого народу та обличчя своєї епохи, а й ширший погляд на світ у поняттях, що набули значення загальнолюдських і вічних. У його творах представлений широкий спектр моральних і духовних цінностей, універсальних категорій буття, найвизначнішою з яких є феномен свободи, який є універсальним виміром людської сутності.

Творчість великого Кобзаря, була завжди в центрі уваги багатьох його співвітчизників та однодумців, серед яких: М. Гулак, М. Костомаров, П. Куліш, на ідеях Т. Шевченка виховувались видатні українські письменники і громадсько-політичні діячі серед яких М. Драгоманов, Г. Квітка-Основ'яненко, М. Коцюбинський,

І. Нечуй-Левицький, Л. Українка, І. Франко та інші. Певні аспекти проблеми свободи людини в творчості Шевченка привернули увагу провідних письменників та вчених: О. Гончара, І. Дзюби, Є. Маланюка, М. Рильського, С. Смаль-Стоцького, Є. Шаблівського та ін. Серед сучасних вітчизняних дослідників філософської спадщини Шевченка значним внеском є наукові розвідки - Ю. Барабаша, І. Гузар, В. Дубініна, О. Забужко, Н. Мозгової, О. Кульчицького, П. Кралюка, О. Поцюрка, В. Потульницького, А. Шкрабалюк та інших дослідників.

Метою статті є дослідження проблеми свободи у філософській спадщині Т. Шевченка та її подальшого впливу на процес формування української нації, державотворення тощо, зокрема, і в умовах сьогодення.

Особливе місце української нації серед інших націй світу, уявлення про її своєрідність, ментальну специфіку, національний колорит багато в чому визначаються творчістю Тараса Шевченка. Для Шевченка життя, в його найвищому сенсі, ґрунтується на осягненні людиною свободи, що визначається ним як найважливішим чинником існування людини, передумовою щастя і необхідною умовою розкриття істинної природи самої людини. Усі основні поетичні твори Т. Шевченка - "Щоденник", "Гайдамаки", "Слепая", "Розрита могила", "Сон", "Кавказ", "Єретик", "І мертвим і живим." - оспівують Свободу людини. Причому, Свобода, Воля постають із рядків Кобзаря як цілком природні та законні риси людського життя-буття. Питання, які підіймав у своїй творчості поет, не втратили своєї актуальності й сьогодні, коли сучасне суспільство, долаючи проблеми та перешкоди, намагається трансформуватися та модернізуватися. Свобода у Шевченка - це сукупність трьох взаємозалежних складових: екзистенціальної свободи, свободи волевиявлення і свободи духу - найвищої сутні свободи, якої може досягти людина. Ця свобода ґрунтується на загальнолюдських принципах, це товна гармонія емоційної, вольової та інтелектуальної складових свободи. Філософська позиція Т Шевченка край патріотична, моральна і "кардіоцентрічна", що пояснюється характерними властивостями української ментальності. Філософія свободи Т Шевченка виростає насамперед з конкретно-узагальненого ставлення до любові, надії і віри. Саме з любові до України виникає шевченківська філософія пробудження людської гідності, сили протесту і бунтарства. До найволелюбніших книг належить "Кобзар". Поет вважає, що добро не може існувати без волі. Тому він не раз, говорячи про "добро", замінює виразами "воля, справедливість, правда". Тут уже помітний вплив просвітницької думки. Ці три чинники: силу, волю-свободу, справедливість-закон, - Шевченко розглядає як взаємозв'язані державотворчі елементи" [2, с.163]. У невільничу добу, в час заслання, свобода для Шевченка постає, не лише як зазвичай для особистості, - найвищою цінністю людського життя, а самим виміром людського буття, а в ньому - тим, що формує здатність людини "володіти певним становищем, котре забезпечується не характером, а ситуацією", єдино спроможною спонукати і стимулювати людину до самоперетворення: в напрямі вдосконалення і опанування собою та своїм становищем. "А малась воля, малась сила", - характеризував коротко, але дуже влучно цей свій стан Т. Шевченко [5]. В українській мові слово "воля" означає два різні поняття: це свобода, незалежність людини чи народу від зовнішнього примусу, і, - це внутрішня психічна здатність людини до певних дій і відповідна внутрішня енергія, потрібна для здійснення власних цілей. Спільне означення для різних понять вказує у на глибоке їх споріднення. Адже брак свободи обмежує волю. Неволя призводить людину до безвілля, до втрати неповторної індивідуальності, до деперсоналізації. За відсутності реальної свободи людина здатна керуватися в своїх учинках навіть свободою уявною. Тема несвободи, до якої неминуче апелює поет у відповідних обставинах свого життя, щоразу виявляє, що він і у вимушеному стані несвободи не втрачає своєї духовної свободи - сили, яка є панівною в його помислах, у сподіваннях.

Отож, у своїм розумінні волі поет розкриває зміст того національного гасла, що за ним ішли всі визвольні змагання українського народу та порушення якого провадило й провадитиме до поневолення, рабства, до втрати гідності й особистої, і національної, і державної. Воля, як ідеал національного життя, як засада народної свідомості, що керувала історичним шляхом України та виробляла відповідні історичним умовам форми політичного життя, - це невмирущий і незабутній зміст українського національного життя в його минулому - "тої слави козацької повік не забудем". Та засада - "голосна та правдива, як Господа слово", вона "не вмре, не загине". Світ ідеальної спільності, зародки якого існують і в минулому, і у сучасному України, вбачається Шевченкові абсолютно пануючим у майбутньому. Це - світ, звільнений від сил зла, від кріпацтва, від національної і політичної залежності. Це стан, де пануватиме братське єднання вільних людей. Ідеальна спільність виростає зсередини, не запозичується з чужого поля.

Відчуття свободи асоціюється в Т. Шевченка з усвідомленням тих найбільших благ, що вдалося йому зберегти на засланні: "Всемогущий и Премилосердный Господь не оставил меня здоровьем в этом долголетнем и суровом испытании; и любовь, которую я с раннего детства бессознательно питал к прекрасным искусствам, теперь посылает Он мне любовь сознательную и светлую и крепкую, как алмаз" [8, с.68-69]. Очевидним є прагнення митця з усіх сил шукати навіть у тривалому й суворому випробуванні бодай щось із хорошого, і позитивного. Неначе щитом, відгороджується Т Шевченко цим позитивним від звіданого ним у житті лиха, тим оздоровлюючи душу, яка, пройшовши вогонь бід, постає феніксом, що здобув, вийшовши з вогню, нове життя і щастя.

Філософія Т Шевченка - філософія протесту, боротьби, яка не дає примиритися з неволею і тому робить неволю подвійно важкою, бо, усвідомлюючи себе як особистість, поет вдвічі важче мусить відчувати свою бездіяльність. Але ця філософія одночасно полегшує неволю, бо вона розбиває породжену з монотонності апатію, вона не дає благати про смерть. Вона приневолює шукати вихід з думкою, для якої не страшна неволя, яка дозволить зберегти духовну незалежність, яка не допустить до спустошеного безвілля. "Погано дуже, страх погано/ В оцій пустині пропадать; / А ще поганше на Украйні дивитись, плакать, - і мовчать. / ("І виріс я. ") [7, с.131].

Шевченкове розуміння свободи ввібрало в себе національне, біблійне, філософське та особистісне начало й витворило цілісність, поєднавши в собі мудрість розуму, серця й душі. "Как всё согласно! - Он шептал. / И край родной воспоминал. / У бога правды и свободы. / Всему живущему молил. / И кроткой мыслию следил. / Дела минувшие народов." [7] [Слепая, 1843]. Поет стверджує, що досягти вільного майбутнього вдасться лише тоді, коли ми пам'ятаємо своє минуле, знаємо своє коріння, пишаємось своїми предками. Тісно пов'язаним з поняттям пам'яті є поняття гідності. Гідність у творчості Шевченка неодмінна. Вона включає в себе власну гідність - в межах особистості людини; національну - в межах держави; і взагалі, людську - тобто таку, що характеризує честь і достоїнство усього людства: "У чужому краю / Не шукайте, не питайте / Того, що немає / І на небі, а не тілько / На чужому полі. / В своїй хаті своя й правда, / І слава, і воля [7, с.258].

Таким чином, свобода як центральна проблема у творчості Шевченка нерозривно пов'язана з життям людини в усіх її "іпостасях". Найголовнішою цінністю і надбанням Всесвіту для Великого Кобзаря є вільна людина. Оптимістичним та життєстверджуючим мотивом творчості Шевченка є переконаність у здобутті щасливого вільного майбуття: "І на оновленій землі / Врага не буде, супостата, / А буде син, і буде мати, / І будуть люде на землі" [7, с.403]. Найвищою категорією свободи для людини є свобода духу, що виражається у здатності людини до пізнання і самопізнання, творення і самотворення. У Шевченковій філософській творчості свобода духу виявляється у формі особистісної незалежності, національної самоідентифікації та людської гідності.

Отже, поняття свободи у Шевченка окреслюється як абсолютна гідність, активність та вільне самовиявлення людини, воно неодмінно пов'язане з поняттями добра, щастя, милосердя, що становить певну єдність та має за основу передусім християнську ідею любові до ближнього. Осмислення творчості Шевченка крізь призму ідеї свободи допомагає зрозуміти причини його величезної популярності й значення в історії духовного розвитку людства. Свобода - це дар Божий, велике досягнення і скарб кожної людини, але разом з тим - важкий тягар, витримати який дано далеко не кожному. Шевченківський герой не біжить від свободи, а прагне і шукає її. Своєю творчістю поет стверджує, що навіть за самих негативних зовнішніх обставин - переслідувань, різного роду утисків, зневаги - всередині свого єства кожна людина володіє простором свободи, і цю свободу ніхто не може у неї відібрати. Внутрішня і зовнішня свобода у Шевченка взаємопов'язані: без внутрішнього звільнення свобода зовнішня неможлива, особиста свобода стає сходинкою до свободи і волі всього народу, і навпаки, відсутність зовнішньої свободи перешкоджає розвиткові та реалізації внутрішньої свободи людини. Необхідною передумовою сповненого сенсу життя, для особи та громадянського суспільства, є свобода, вільний вибір, внутрішня гармонія. Актуальними сьогодні, як ніколи, є заклики Т Шевченка до об'єднання усіх верств українського суспільства на основі злагоди, добра і любові задля допомоги знедоленим, нужденним, заради миру та України, яка є найвищою цінністю в його філософії. Можна з впевненістю констатувати, що творчість Шевченка як мислителя і поета, своєю національно - патріотичною спрямованістю, повернула з небуття історичну пам'ять українців. Важко знайти інший приклад людини, поезія та особливість котрої такою певною мірою втілила національний дух, як це для українців зробив Шевченко. Разом з тим творчість Шевченка потребує перепросмислення, а отже, контекстуалізаціі, в першу чергу, в межах європейського канону. Проблеми ідентичності, мови, свободи, незалежності, були і залишаються центральними не тільки для України, а й для всієї Європи, хоча й різною мірою.

Філософський аналіз головних ідей творчості Шевченка, насамперед, ідеї свободи, доводить, що соціальний та оптимістичний заряд та пафос соціальної справедливості, який міститься в його поезії, є саме тим, що потрібно сучасному українському суспільству, яке сьогодні відчуває великий дефіцит оптимістичних прогнозів розвитку соціуму, бо саме в його творчості закладено могутній імпульс перетворення суспільства, який має конкретно-практичне значення для всього сучасного світу.

свобода творчість шевченко щастя

Список використаних джерел

1. Барабаш Ю. Тарас Шевченко: імператив України. Історіо- й націософська парадигма / Ю. Барабаш. - К.: Вид. дім "Києво - Могилянська академія", 2004. - 181 с.

2. Гузар І. Вибрані праці про Г. Сковороду, Т.Г. Шевченка і І. Канта / І. Гузар. - Донецьк: ООО "Норд Компютер". - 298 с.

3. Дзюба І. Шевченкофобія у сучасній Україні. - Київ: Видавничий дім "Києво-Могилянська академія", 2006. - 60 с.

4. Забужко О. Шевченків міф України. Спроба філософського аналізу / О. Забужко. - К.: Факт, 2009. - 148 с.

5. Задорожна Л. Категорія свободи як філософська засада "Щоденника" Т. Шевченка [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://mdeksperiment.org/ etvpage. php? page_id =3328&album_id= 120&category

6. Шевченко Т.Г. Зібрання творів: У 6 т. - Т.5.: Автобіографія. Статті. Археологічні нотатки. "Букварь южнорусский". Записи народної творчості. - Київ: Видавництво "Наукова думка", 2003. - 496 с.

7. Шевченко Т.Г. Поезія 1837-1847/Т. Г Шевченко // Шевченко Т. Г Зібрання творів: У 6 т. - К.: Наукова думка, 2003. - Т.1. - 782 с.

8. Шевченко Т.Г. Повне зібрання творів: В 6 т. - К.: Вид-во Академії Наук України, 1964. - Т.6. - 640 с.

Размещено на Allbest.ru