10

Размещено на http://www.allbest.ru/

Характеристика предмета думки, відображуваного в понятті

Із наведеного визначення очевидно, що при аналізі поняття логіка бере за мету розглянути не конкретні, змістовні ознаки, що мисляться у понятті, а дослідити особливості поняття як своєрідної форми мислення. Тому для логіки має сенс те, що в понятті предмети узагальнюються у класи за загальними і специфічними ознаками. Сукупність загальних і специфічних ознак є і необхідною і достатньою підставою формування поняття. Необхідною підставою тому, що без неї не відбудеться мислене об'єднання предметів у відповідні однорідні класи. А достатньою тому, що тільки при наявності її відбувається виділення цих класів, тобто тих, які відрізняються від інших.

Тут слушно буде зауважити, що хоча у понятті виділяється клас предметів, але об'єктом думки є не сам клас, а предмети класу, які представлені тут в узагальненому вигляді.

Відомо, що предметом в логіці є індивід або об'єкт даної думки.

В традиційній логіці, з суб'єктно-предикатною структурою судження, предмет репрезентується логічним підметом Б. (Наприклад,"Планети - космічні об'єкти", "Трикутники - геометричні фігури").

У сучасній логіці предметом є елемент класу, носій власного імені (його ще називають індивідом).

Відмінність позицій традиційної та сучасної логіки щодо предмета думки полягає навіть у тому, що предмет думки в традиційній і сучасній логіці представлений різними семантичними категоріями. У традиційній логіці це предикатор, а сучасній - терм. Терм, по суті, є мовною формою виразу предмету думки. В логіці терми позначають спеціальними символами:

У природній мові терми фіксуються власними іменами або описовими іменами (описовими термами) 1, цифрами, іменами класів (множин), властивостей, відношень, які при написанні беруться в лапки.

Оскільки терм є ім'ям, то він має значення і смисл.

Значенням терму або його денотатом є позначуваний ним предмет.

А смислом терму, як власного імені, є інформація про позначуваний предмет. Смисл, інформація про предмет фіксується у факті виділення предмета через його називання. Терм - це ідеальне утворення, тобто він є абстракцією.

Використання імені предмета завжди передбачає ототожнення різних станів предмета, стадій та етапів його розвитку.

Наприклад, ми говоримо про "Визвольну війну 1648-1654рр." Або про "Київ" так нібито ця подія і це місто залишалися весь час без змін (або, як кажуть "тотожними самі собі"). Коли ж насправді "Визвольна війна 1648 - 1654рр." мала свої періоди ("Битва під Жовтими Водами", "Битва під Берестечком", "Переяславська Рада" тощо), а "Київ" був "Києвом епохи Ярослава Мудрого", "Києвом часів Хмельничини", "сучасним Києвом".

Визначаючи терм як абстракцію, насамперед, мають на увазі, що при утворенні терму відбувається ототожнююче абстрагування. Ми тут відволікаємося від відмінностей, тут відмінності ігноруються, відкидаються, тому тут немає узагальнення. І саме це відволікання від відмінностей, що притаманні предмету позначеному термом і робить терм абстракцією, незважаючи на те, що терму не притаманна узагальнююча природа (як одна із суттєвих рис абстрактного мислення). А якщо терм не володіє узагальнюючою природою, то він не виражає поняття. Звідси - основна функція терму - називання, іменування предмета.

На відміну від терму поняття як абстракція не називає, не іменує предмети, а узагальнює їх. В понятті окремі предмети мисляться як класи. Тобто у понятті предмети, індивіди відображаються як невизначені представники деякого класу предметів ("держава" - як якийсь невизначений елемент множини (класу) держав; "автомобіль" - не як легковий, вантажний, спортивний тощо, а як "автомобіль взагалі", як представник всіх різновидів автомобілів).

Припустимо, що є деяка множина предметів, або об'єктів думки (у нашому випадку об'єктів такої думки як поняття), які ми позначимо постійними термами (а, в, с. п):

Кожний з цих індивідів (а, в, с. п) має різноманітні ознаки (наприклад, "Мати еліптичні орбіту", "Рухатися навколо Сонця", "Мати природний супутник" тощо). Візьмемо деяку спільну ознаку для

цих предметів "бути планетою". Ця ознака, як основа для узагальнення перерахованих предметів, є результатом відволікання, абстрагування від усіх індивідуальних, специфічних особливостей кожного з предметів в межах множини планет.

Отже, при утворенні поняття "планета" на основі ознаки "бути планетою" відбувається: а) абстрагування від усіх інших властивостей і б) ототожнення всіх індивідів (а, в, с,. п) за загальною ознакою.

Відволікаючись, абстрагуючись від індивідуальних відмінностей, особливостей предметів при утворенні поняття ми не відкидаємо ці відмінності взагалі. Ми не враховуємо які ці відмінності, а визнаємо факт їхньої наявності. Іншими слова, при утворенні поняття відбувається ототожнююче-відрізняюче абстрагування (тоді, коли при утворенні терма - ототожнююче абстрагування). Значить, застосовуючи ототожнююче-розрізняюче абстрагування, ми отримуємо у якості об'єкта думки не окремий предмет, а їх клас, множину. Так у випадку поняття "Визвольна війна 1648-1654 рр." - це подія в якийсь невизначений час його розвитку. У випадку поняття "Київ" - сукупність епох, стадій Києва, тобто Київ в якийсь невизначений час його існування.

Отже, поняття є специфічний логічний спосіб відображення предметів як невизначених представників якихось класів.

Мовні засоби виразу поняття

Оскільки поняття є форма абстрактного мислення, то для нього, як для абстрактного мислення в цілому, характерна така ознака як зв'язок з мовою. Тобто, мовною формою понять в природній мові є слова і словосполучення.

Зв'язок поняття і мови полягає в тому, що будь-яке слово реалізується, втілюється у понятті, але не всяке слово чи словосполучення виражає поняття. Функція слів чи словосполучень полягає у "називанні" понять, але вони безпосередньо не співпадають з словесним виразом ознак, що фіксуються в понятті. Так, поняття про метал виражається словом "метал". Це слово не співпадає з мовним виразом ознак металу як хімічного елемента: "бути металом", "мати питому вагу", "мати вільні електрони на зовнішній орбіті", "мати ковкість", "мати блиск", "бути електропровідним".

З усіх перерахованих назв ознак ми беремо слово, яке називає ознаку "бути металом" і це слово (назва) вбирає в себе всі відомі на сьогодні науці і практиці ознаки, що притаманні металам. Тобто, за словом, яке виражає поняття стоїть усвідомлення загальних і специфічних ознак предмета, названого даним словом.

Оскільки слово - це знак, то воно володіє двома типами значень - денотацією і смислом. Денотацією слова є предмет, який воно називає, а смислом - інформація про цей предмет. Коли слово виражає поняття, то справедливо стверджувати, що смислом слова є поняття, як концентроване знання про предмет. Але не будь-який смисл слова є поняттям. Тому не всяке слово виражає поняття. Так, понять не виражають частки, вигуки тому, що їх смислом є емоційні або вольові спонукання. Не виражають понять і власні, прості терми, смислом яких є іменування предмета ("Предмет називається так-то"). Тоді поняття - це смисли слів, які є описовими іменами і предикаторами (загальними іменами).

Відмінність між словом і поняттям полягає не тільки в тому, що не всяке слово виражає поняття, а й в тому, що слова природної мови полісемічні, багатозначні. Слово може отримати усталений смисл тільки у певному контексті. Поняття ж однозначні.

Зміст поняття

За своєю логічною структурою поняття складається із:

змісту і

обсягу.

Змістом поняття є сукупність ознак, на підставі яких узагальнюються і виділяються у понятті предмети певного класу.

Обсягом поняття є множина предметів кожний з яких є носієм ознак, що складають зміст поняття.

Іноді зміст і обсяг поняття називають, відповідно, інтенсіональною та екстенсіональною характеристиками поняття. Розглянемо зміст поняття як один із складових логічної структури поняття. У визначенні змісту поняття йшлося про ознаки предметів. Ознаки бувають двох видів - це властивості і відношення. Коректніше буде сказати, що ознака це не властивість і не відношення, а наявність або відсутність такого.

Коли намагаються виявити деяку загальну ознаку Q як основу узагальнення, об'єднання предметів у клас, то це означає прагнення встановити її наявність "бути Q" чи відсутність "не бути Q" у кожного індивіда, кожного представника класу, що аналізуються. Тобто, ми намагаємося встановити, що:

А це означає, що у природній мові, де предикатори виражають ознаки, вони у цих випадках, застосовуються у ролі логічних присудків.

Із наведеної схеми очевидно, що передумовою узагальнення предметів у понятті є наявність сукупності істинних висловлювань про кожного індивіда:

Отже, будь-який невизначений представник множини предметів а, в, с,. п (позначимо його через х), також має ознаку Q. Тобто, "х є Q>>. Характерною особливістю виразу "х є Q>> є те, що він не зв'язаний з конкретною ситуацією притаманності ознаки предмету, а характеризує сукупність предметів через невизначеного і нефіксованого представника цієї сукупності, тобто, через - X.

Вираз "х є Q" є уніфікованим засобом репрезентації (представлення) ознаки предмета (наприклад, ознаки "бути (не бути) книжкою"). Це з одного боку, а з іншого - вираз "х є Q" є не що інше як логічний присудок - предикат. Як відомо, предикат - це один із видів пропозиційної функції. В формулі предиката Q (х) є дві змінні: х - предметна змінна або змінний терм, Q - предикатна змінна або змінний предикатор.

Відмінність цих змінних полягає у тому, що вони належать до різних семантичних категорій: х - належить до категорії термів, Q - до категорії предикаторів. Звідси х і () мають різні області значення: х - це змінна на області власних імен, а Q - змінна на області предикаторів (загальних імен), це по-перше.

По-друге, х - це невизначений і нефіксований предмет певного класу. Тобто, замість х можна підставити будь-який предмет із його області визначення (а, в, с. п}.

У той же час 2 - змінна іншої природи. Q представляє визначену (фіксовану), але явно не охарактеризовану ознаку. Тут варіювання значеннями цієї змінної в межах конкретної формули неможливе. Така змінна називається фіксованою, або невизначеною константою.

Тому у вузькому численні предикатів, де аналізуються ознаки від індивідів справжніми змінними є тільки предметні змінні. Вони і є єдиним типом об'єктів думки у вузькому численні предикатів.

Якщо в традиційній логіці S і Р судження належать до однієї семантичної категорії - предикатора, то у такому розділі сучасної логіки як числення предикатів предмет думки належить до термів, а предикат - до предикаторів (загальних імен). Візьмемо пропозиційну функцію "х є Q". Нехай областю визначення х буде множина (а, в, с. п}. Тоді, у результаті підстановки замість х імен предметів із множини (а, в, с. п} отримаємо низку висловлювань про кожен із цих предметів:

Предикати, які виражають властивості, аргументами мають окремі предмети, а предикати, які виражають відношення - п-ки предметів (двійки, трійки. п-ки предметів). Наприклад, ознаку "електропровідний" відносять до одного предмета А (х), а ознаку "знаходитися між" до трійки предметів В (х, у, z) тощо.

Повертаючись до визначення змісту поняття треба наголосити на деяких моментах. Ознакою предмета є все те, у чому предмети думки подібні або різняться між собою. Мовною формою виразу ознак в традиційній логіці є загальне ім'я, яке виконує роль предикату Р, а у сучасній логіці мовною формою виразу ознаки є предикат як пропозиційна функція Q (х). Тобто, у сучасній логіці чітко відрізняють "ознаку" і предикат, оскільки предмету належить ознака, а не предикат.

Предикат - це форма виразу в мові мислимих ознак предметів. Можна сказати ще й так, що предикат як ознака, це виражена в мові інформація про ознаку предмета.

за якістю ознаки поділяються на позитивні (ті, що представляють наявність яких-небудь якостей) і негативні (які вказують на відсутність яких-небудь якостей).

За субстанціональністю ознаки поділяються на суттєві і несуттєві. Суттєвими називають ознаки, які визначають природу предмета, який відображається в понятті. Суттєві ознаки виступають основою узагальнення предметів у понятті і виділення їх серед інших схожих з ними предметів. Наприклад, суттєвою ознакою для квадрату є "бути прямокутником, у якому всі сторони рівні".

Несуттєвими є ознаки, які не являються визначальними стосовно якісної специфіки узагальнених у понятті предметів. Так, для квадрату несуттєвою буде довжина сторони.

Суттєві ознаки поділяють на основні і похідні.

Основні суттєві ознаки відображають сутність предмета, вони є вихідними.

Похідні - це такі ознаки, які обумовлюються, випливають із основних. Наприклад, у понятті "студент" основною суттєвою ознакою є "навчатися у вищому навчальному закладі", а похідною для цього поняття буде ознака "вивчати якусь науку".

Похідні ознаки поділяються, у свою чергу, на родові і видові.

Родовою називають ознаку, яка притаманна предметам певного класу, у межах якого знаходяться предмети, що відображені у даному понятті.

Родова ознака для цих предметів є нерозрізнюваною (наприклад, родовою нерозрізнюваною ознакою для розбою є ознака "бути злочином").

Видовою, специфічною ознакою є розрізнювана ознака для предметів узагальнених в понятті. (Наприклад, видовою ознакою для крадіжки є "таємне заволодіння чужим майном").

Треба зауважити, що родові ознаки визначаються у кожному конкретному випадку. Тобто, для одного і того ж самого поняття (в залежності від дослідницької мети чи потреб практики міркування) може бути декілька родових ознак. Наприклад, для поняття "суб'єкт злочину" родовими ознаками будуть наступні: "бути людиною", "бути особою", "бути фізично осудною особою". Тому вживаним є вираз "найближчий рід" або "найближче родове поняття".

У свою чергу і видових ознак також може бути багато. Це залежить від ступеня та рівня дослідження предмета, який відображений у даному понятті. Тобто, знакове вираження змісту поняття жорстко не зв'язується ні з яким конкретним синтаксисом. Види ознак можна відобразити за такою схемою:

поняття логічна структура предикат

При формалізації змісту поняття виходять з того, що він визначається тим іменем, яким називається поняття. Так, наприклад, у випадку поняття "метал" із усіх ознак, що складають його зміст беруть для назви цього поняття лише ім'я однієї з ознак - "бути металом". Хоча при цьому мають на увазі кон'юнкцію усіх відомих науці і практиці ознак, притаманних металам.

Із схеми видно, що зміст поняття складають: "суттєві, основні та похідні, родові та видові ознаки". Саме ознаки, що складають зміст поняття, відтворюють предмет як само цінне, самодостатнє утворення, що відрізняється від схожих з ним предметів. Наприклад, зміст поняття "грабіж" складають такі ознаки: а) відкрите, б) заволодіння, в) чужим майном. Зміст поняття "угода" включає наступні ознаки: а) спрямована дія на, б) установлення, в) зміну або г) припинення, д) громадянських відносин.

Слід мати на увазі, що зміст поняття не є очевидним, він не дається нам у слові, яке називає це поняття. Наприклад, із самого слова "неосудність" не видно, які ознаки складають зміст поняття, названого цим словом.

Лише коли ми дамо визначення поняття "неосудність", то перед нами постануть ознаки, що входять до його змісту ("неосудність - це зумовлена розладом психічної діяльності нездатність особи усвідомлювати свої дії (бездіяльність) або керувати ними в момент вчинення суспільно небезпечного діяння, передбаченого кримінальним кодексом").

Зміст значної частини юридичних понять описується у відповідних законах. Наприклад, в "Законі про кримінальну відповідальність" представлений зміст понять, які відображають сферу кримінальної відповідальності: "злочин", "злочинна дія", "суспільна небезпечність", "суб'єкт злочину", "осудність", "вина" і т.д.

Але бувають випадки, коли зміст юридичного поняття не виписаний у законі. Тоді його встановлюють на основі судової практики та правової науки.

Размещено на Allbest.ru