Філософські погляди мислителів Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю

Аналіз філософських поглядів мислителів Стародавньої Індії. Характеристика ортодоксальних шкіл та неортодоксальні релігійно-філософські і нерелігійні напрями давньоіндійської філософії. Аналіз філософії конфуціанства і даосизму у стародавньому Китаї.

Рубрика Философия
Вид лекция
Язык украинский
Дата добавления 16.07.2017
Размер файла 23,6 K

Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже

Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція 2.

Філософські погляди мислителів Стародавньої Індії та Стародавнього Китаю

1. Загальна характеристика філософських поглядів мислителів Стародавньої Індії

Характерним для давньоіндійської філософії було те, що вона тісно пов'язана була з релігійними традиціями, які мали в порівнянні з античним світом набагато більший вплив. У Древній Індії релігія глибоко проникла в усі сфери суспільної свідомості, у тому числі і у філософію, і в більшій або меншій мірі надала їм своє забарвлення. Якщо в античній культурі філософія придбала більше наукове забарвлення (тісний зв'язок з математикою, фізикою, психологією, навіть медициною), то в індійській вона мала релігійно-містичний характер, навіть в тих напрямах, які виступали проти пануючої релігії Вед (виключенням були лише деякі матеріалістичні навчання, що не набули широкого поширення в Індії і не створили нічого, що можна було б уподібнити європейській науковій історії).

Для історії древньої індійської філософії характерна хронологічна невизначеність, відсутність точного датування більшості філософських джерел і пов'язаних з ними ідей. Це дає основу розташовувати один і той же релігійно - філософський пам'ятник, як і пов'язану з ним традицію в діапазоні цілого тисячоліття. Тому зазвичай говорять про більш менш загальноприйняту послідовність, а не про абсолютне датування. Загалом період давньоіндійської філософії зв'язують приблизно з часом виникнення перших релігійно-філософських пам'ятників (Вед), приблизно з середини 2-го тисячоліття до н.е. і завершують часом складання філософських шкіл (3 - 2 століття до н.е. - початок 1-го тисячоліття н. э). Таким чином, говорять про ведичний і післяведичному періоді у філософії древньої Індії.

Період Вед.

Веди (з санскритської, давньоіндійської мови букв. - знання, відання) є найбільш ранніми текстами на давньоіндійському, названому ведичним, мові, створені в період з 2-го тисячоліття до н.е. до 6 століття до н.е. Назва "Веда", "відати" відносять також до позначення знання взагалі, особливої сфери умогляду, з якої згодом виділяються окремі знання, напрями, навчання, науки, філософія і богослов'я. Загалом "Веди" і пов'язана з ними ведична література (брахмани - коментарі до ритуальних текстів Вед, араньяки, "лісові книги" - інтелектуальні, умоглядні коментарі відлюдників, упанішади - трактати релігійно-філософського характеру) є цінним джерелом давньоіндійської думки.

Прадавню частину складають чотири Веди - Веда гімнів ("Рігведа"), жертовних формул ("Яджурведа"), наспівів ("Самаведа") і заклинань ("Атхарваведа"). Хоча в них содеpжится напівміфічне, напіврелігійне, напівзабобонне, в цілому - образне пояснення навколишнього світу людини, проте їх розглядають в якості філософських, а точніше пpедфілософских джерел. У обpазній мові Вед виpажено дуже дpевній pелігійний світогляд, пеpше філософське уявленняе про світ, людину, моральне життя. Найбільший інтерес представляють філософські частини "Рігведи" (завершальна, 10-а мандала, частина), де є присутніми ідеї про творіння світу, про єдине, про космічну спеку і пурушу (першотворець, першолюдина). Вже в цій pанній книзі видні пеpші пpояви сумнівів в істинності жpецівських заклинань і pитуалів ("Немає Индpи, - інші кажуть, - хто бачив його? Кого оспівувати нам"?), що є явною ознакою зародження проблем і пов'язаних з ними питань і роздумів.

Саме у ведичній літературі складаються такі поняття усієї наступної індійської філософії, як брахман і атман (вище духовне начало, абсолютна реальність і душа, відносне, суб'єктивне духовне начало, "я сам"), думки про їх тотожність і відмінність, виникають ідеї карми (сума вчинків і подяка за вчинки, доля), мокші (звільнення як сенсу життя), бхави і абхави (буття і небуття), авідьї (помилки, брехні), майї (ілюзії), дхарми (закону) і багато інших.

Основні проблеми давньоіндійської філософії - це проблеми космогонії і космології, онтології і сотеріології (вчення про буття і вчення про порятунок), теології (співвідношення многобожжя і єдинобожності), теорії пізнання (питання реальності, видимості, можливості помилки). В Упанішадах (санскр. букв. сидіння біля, біля ніг учителя), найбільш філософській частині ведичної літератури (подібних текстів налічують більше ста), є присутньою вже теорія причинності, вчення про переселення душ (реінкарнація, метемпсихоз), концепція світової душі, розвиваються практичні ідеї подолання страждання життя, зла, витікаючого з прихильності до видимого (ілюзорному) світу.

Веди і ведична література є зборами ідей, до яких звертатимуться на всьому протязі індійської філософії. Відношення до авторитету Вед визначило і класифікацію напрямів, релігійно-філософських і антирелігійних шкіл (даршан - систем умогляду). З одного боку - школи, які розвивають спадщину Вед, визнають їх незаперечну істину (передусім - положення про існування потойбічного світу, астипаралока, відповідно і життя після смерті). Таких напрямів, ортодоксальних шкіл (астика, від санскр. асти - є, існує), налічують шість:

1. мімансу (санскр. букв. роздум, дослідження; засновник - Джаймини, 4 повік до н.е., основні ідеї і цілі школи - обгрунтування авторитету Вед і священної мови, на якому вони написані);

2. веданта (букв. кінець Вед, - вчення, що спирається на упанішади, і передусім розвиваючі основні поняття цих творів - ідеї атмана і брахмана; перший представник школи - Бадараяна, 2 повік н. э);

3. санкх'я (санскр. произв. від слова "число" - розрахунок, перерахування; це вчення будується на перерахуванні елементів космосу в їх становленні від початкових принципів до усього різноманіття світу об'єктів; засновник - Капила, 6 cт. до н. е.);

4. йога (санскр. з'єднання, участь; ця школа виробляла комплекс прийомів для досягнення особливого духовного стану, споглядання, заради з'єднання з абсолютною реальність і звільненням; творець цього напряму - Патанджалі, 2 ст. до н. е.);

5. ньяя (санскр. букв. правило, міркування, дослідження, логіка; своє вчення ця школа намагається будувати на незалежних основи, хоча і визнає авторитет Вед. Такими виступають для неї логічні підстави, яким вона і приділяє усю свою увагу, : джерела пізнання, форми пізнання, теорія доказу і тому подібне. Засновник - Гаутама, поч. н. е.);

6. вайшешіка (санскр. від вішеша - відмінність, особливість; близька до ньяя школа, що створила з нею пізній єдиний напрям, також прагнула розробляти незалежні від авторитету основи мислення і знання, як шляхів до порятунку; створила атомістичну теорію будови матеріального світу; засновник - Канада, 1-е століття до н. е.).

Дещо пізніше за вищезгадані школи виникають неортодоксальні релігійно-філософські і нерелігійні напрями давньоіндійської філософії, які в протилежність першим назвали настика (від санскр. на асти - він не існує, його немає; тобто заперечення існування потойбічного світу і життя після смерті і, відповідно, авторитету Вед). До неортодоксальних даршани віднесли як антирелігійні, матеріалістичні навчання таких напрямів, як школи локаята (від санскр. лока - (цей) світ, що йде від цього світу; засновник - напівлегендарний Бріхаспати) і адживіка (санср. аджива - спосіб життя; напрям, що тяжіє до фаталізму і нігілізму, заснував в 6 столітті до н.е. Госала), так і філософські навчання раннього буддизму і джайнізму (вважають, що первинне це були не релігійні течії, а моральні навчання, засновниками яких були не пророки або надприродні істоти, а мандруючі учителі Будда і Вардхамана). Виходячи з цього вважають, що в ранньому буддизмі основними були ідеї практичного, морального плану - прагнення уникнути страждання в поточному житті і відповідно викладався шлях, що веде до позбавлення від страждання, а в ранньому джайнізмі - проблема буття особи, що складається з двох частин: дживи (душі, живого) і адживи (недуші, матерії). Обидва напрями виступили проти крайнощів ритуалу і абстрактного догматизму Вед і ведичної літератури.

2. Філософська думка Стародавнього Китаю: загальна характеристика

Становлення філософської думки в Стародавньому Китаї спостерігається вже у VІІ ст. до н.е. Сама зміна традиційних общинних суспільних відносин на основі економічного прогресу, поява грошей, суб'єктивної реальності створили умови для розвитку філософії.

Китай - країна стародавньої цивілізації та богатої філософської спадщини.

Тут виділяють шість історичних періодів: 1.Шань-Унь (18-12 ст. до н. е.); 2.Чжоу-Західне-Чжоу (12-8 ст. до н. е.); 3.Чжоу-Східне-Чжоу-Лего (окремі держави 8-5 ст. до н. е.); 4.Чжоу-Східне-Чжоу-Чжанью (держав, що боряться 5-3 ст. до н. е.); 5.Імперія Цинь (221-206 р. р. до н. е.); 6.Хань (кін.3 ст. до н. е. - 11.ст. н. е.).

Історія філософської думки має вихідним пунктом початок І тисячоліття до н. е. Тут були особливо міцними впливи релігійно-міфологічного світогляду. Але вже у третій період накопичення перших природно наукових знань та досвіду призвело до виникнення наївно-матеріалістичних уявлень. Були висловлені окремі думки про п'ять першоелементів природи, як першооснов, джерел усіх речей - воді, вогню, металу, дерев, землі.

Одночасно формується уявлення про дві протилежні сили Унь (земна) та Ян (небесна) яке пізінше перетворилося на засади китайського світогляду. Ці сили сімволізували взаємодію темряви та світла, жіночого та чоловічого початків у природі. Поступово зароджувалось й найважливіше для кітайського світогляду уявлення про “дао” (шлях) як світовий закон, якому підкорюється і прирда, і люди. Дао - і космічний, і моральний закон.

Дійсний розквіт китайської філософії відбувається у період Чжаньо. Його називають “золотим сторіччям” китайської мудрості. В цей час існувало шість основних шкіл: конфуціанство, моїзм, школа закону “фа цзя”, даосизм, школа “інь-ян” (натурфілософії), школа імен “мін-цзя”. Тут домінувала практична філософія, пов'язана з проблемами моралі, управління, мудрості.

Найбільш впливовою течею було конфуціанство, яке перетворилось пізніше на офіційну ідеологію та зберегло цей статус аж до Нового часу. Представники цієї школи - Кун-цзи, Мен-цзи, Сюнь-цзи. Засновником її є Кун-фу-цзи (Конфуцій, 551-479 р. р. до н. е.). Відомо, що спочатку він був нижчим чиновником, пізніше багато мандрував та у 50 років засновав свою школу. Його учні зібрали вислови вчителя у книгу “Лунь юй” (Бесіди та висловлення), яку кожний освідченний китаєць вивчив напам'ять у дитинстві та керувався єю усе життя. релігійний філософський конфуціанство даосизм

У центрі уваги Конфуція - взаємовідносини між людьми, проблеми виховання та управління. Він шукав ідеал не у майбутньому, а у минулому, відстоював культ предків. Він обґрунтовував це так: у стародавні часи на дрібниці не звертали уваги, поводились гідно, відрізнялись прямотою, удосконалювали себе, уникали людей з грубими висловлюваннями. Зараз же принципів обов'язку не додержуються, навчаються за для відомості, а не за для самовдосконалення, займаються обманом, зганяють гнів на інших, не вміють виправляти свої помилки.

Конфуціанська етика спирається на такі поняття як “взаємність”, “золота середина”, “людинолюдність”, які складають у цілому вірний шлях - дао, якому повинен додержуватись кожний, хто бажає жити у злагоді з собою та з світом, тоб то щасливо. “Золота середина” - середина у поведінці людей між нестриманістю та обережністю, знайти її важко. Засада людинолюдністі - повага до батьків та старших братів. Взаємність - головна заповідь. Її можна висловити так: “Не роби іншим те, чого не бажаєш собі”.

Ключ до управління народом Конфуцій бічив у силі морального прикладу вищих урядовців нижчим, народу. Найбільше місце посідає у нього небо. Це вища сила, яка стоїть на охороні справедливості. Вчення про пізнання у Конфуція також підкорюється соціальній проблематиці, пізнання природи його не цікавить. Навчання повинне бути вибірковим: “Слухаю багато що, вибираю найкраще та дотримуюсь його”.

Учні Конфуція Мен-цзи та Сюнь-цзи розвивали погляди вчителя, але їх погляди розбігалися з приводу розуміння природи людини. Так Мен-цзи вважав, що людина по природі добра, а Сюнь-цзи доводив, що за своєю природою людина зла.

Нарівні з конфуціанством одною з найважливіших течій філософської думки у Китаї став даосизм, який пізніше перетворився на релігійне вчення. Засновник даосизму - сучасник Конфуція Лао-цзи (ІV-ІІІ ст. до н. е.). Його головний твір - “Дао де цзин” (“Книга про дао та де”). Особливість цієї школи полягає у тому, що крім традиційних соціально-моральних проблем тут на філософсько-категоріальному рівні розробляються питання об'єктивної картини світу - проблеми буття та небуття, становлення, єдиного та різноманітного, й вже на ґрунті цього робляться висновки відносно суспільства та людини. Центральне поняття системи - “дао”. Це першопочаток, першооснова і завершення усього, що існує у світі. Одночасно, дао - й всеохоплюючий закон всесвіту. Дао подвійне. Даоси розріняють безіменне (постійне) дао й дао, яке має ім'я (мінливе). Вони внутрішньо взаємопов'язані. Обидва вони одного походження, але з різними назвами, разом вони мають назву найглибших, переходять одне в одно. Безіменне дао - це небуття, воно первинне та всепроникненне. Друге дао - це буття. На рівні речей його супроводжує де. Дао породжує речі, а де викоховує їх. Все існуюче несе у собі інь та ян, наповнене ци (повітрям) та утворює гармонію. Все у світі рухається, змінюється та переходить у свою протилежність.

Двом дао у Лао-цзи відповідає й два види знання. Знання безіменного дао під силу тільки досконало мудрим та полягає у мовчанні. Він виступає проти богатознання.

Даоси критикували етику Конфуція, а його принцип взаємності розглядали лише як обмін послугами. Оскільки дао - закон усьому, то найвища форма поведінки у них - недіяння. Вони вважали, що людина не повинна втручатися у природний хід розвитку. Той, хто намагається його змінити, підкорити своїм особистим інтересам, той неминуче зазнає невдачі. Згідно з загальним законом дао справедливість у кінці кінців обов'язково переможе й без втручання людей. принцип недіяння таким чином - це й основа концепції управління. Досконаломудрий правитель дозволяє усьому йти природним шляхом дао. Даоси проповідували співчуття, бережливість, покірливість. Вчили відповідати добром на зло. Закликали повернутися до первісних форм життя.

Якщо у стародавньокитайській філософії переважала побудова свідомості у її найвищій формі - життєвої мудрості, то у староіндійській філософії домінував релігійно-міфологічний світогляд, який визначив свої вищі цінності.

Отож, найвпливовішим ідеалістичним напрямом, що виникає в VI--V ст. до н. е. і зберігає своє значення аж до наших днів, було філософське вчення видатного мислителя Конфуція (551--479 рр. до н. є.), яке дістало назву конфуціанства.

Першим етапом у становленні конфуціанства була діяльність самого Конфуція. У його особі конфуціанство становило етико-політичне вчення, в якому центральне місце посідали питання природи людини, її етики і моралі, життя сім'ї та управління державою. Характерною рисою вчення Конфуція є антропоцентризм. У центрі уваги його вчення перебувають проблеми людини. Він розробляє концепцію ідеальної людини, благородного мужа не за походженням, а завдяки вихованню в особі високих моральних якостей та культури. Фундаментальним поняттям вчення Конфуція є поняття «жень» -- гуманність.

«Жень» визначає відносини між людьми, пропагує любов до людей, повагу до старших за віком або вищих за соціальним становищем. Особливе місце у вченні Конфуція займає концепція «сяо» -- синівської поваги до батьків. З точки зору Конфуція, життя та смерть визначаються долею, а багатство та знатність залежать від неба. «Небо» -- це прабатько світу і найвища духовна сила, що визначає суть природи та людини.

Першою філософією матеріалістичного напряму в Китаї був даосизм. Засновником даосизму вважається Дао-цзи (VI--V ст. до н. є.). Даосизм наголошує на діалектичній ідеї загальної рухомості і мінливості світу. Дао - це шлях, надбуття, це єдине, вічне і безіменне, безтілесне і безформне, воно - основа всього сущого.

Життя природи і людини підпорядковане всезагальному закону „дао”. Згідно з цим законом будь-яка річ, досягши певного ступеня розвитку, перетворюється на свою протилежність. Даоси вчили беззастережної підпорядкованості всієї життєдіяльності людини закону „дао”, неможливості діяти всупереч „дао”. Виходячи з космоцентричної концепції взаємозв'язку людини з природою, китайська філософія сповідувала захист природи, висувала принцип невтручання у її розвиток, наслідування її законів.

Відтак, у більшості філософських шкіл переважала практична філософія, яка була тісно пов'язана з проблемами життєйської мудрості, моралі, пізнання природи і соціальним управлінням. Хоча ця філософія була мало системна і в ній проявився слабкий зв'язок навіть з тими науками, які існували тоді в Китаї, однак за формою і методами постановки проблем ця філософія є широкомасштабним явищем.

Размещено на Allbest.ru

...

Подобные документы

  • Зародки філософського мислення в Індії. Ведична література. Побудова соціальної філософії на принципах етики страждань і щастя. Становлення філософської думки у Стародавньому Китаї. Філософія стародавніх греків і римлян. Мілетська та Піфагорійська школи.

    реферат [28,8 K], добавлен 28.02.2009

  • Своєрідність східної культури. Філософія стародавньої Індії ("ведична" філософія, буддизм). Філософські вчення стародавнього Китаю (Конфуцій і конфуціанство, даосизм). Загальна характеристика античної філософії. Конфуціанський ідеал культурної людини.

    реферат [37,1 K], добавлен 03.09.2010

  • Дослідження особливостей давньоіндійського суспільства, для якого був характерний поділ на варни, які тривалий час називались в Європі кастами. Ортодоксальні та релігійні школи індійської філософії. Даосизм, конфуціанство та філософія стародавнього Китаю.

    реферат [22,0 K], добавлен 07.03.2011

  • Формування філософських ідеї в Древній Індії, осмислення явищ світу у "Упанішадах". Філософська думка в Древньому Китаї - творчість Лаоцзи і Конфуція. Періоди розвитку грецької філософії. Духовні витоки Росії, їх особливості, історичні етапи становлення.

    реферат [49,9 K], добавлен 14.03.2010

  • Гуманізм і проблема цілісної людської індивідуальності в працях мислителів Відродження. Натурфілософія, філософські і космологічні ідеї М. Кузанського, Дж. Бруно, М. Коперніка. Аналіз філософсько-гуманістичної думки українського ренесансу XV-XVI ст.

    реферат [29,3 K], добавлен 18.09.2010

  • Класичні філософські першоджерела, філософські погляди мислителів різних історичних епох, країн і народів. Виклад текстів-фрагментів супроводжується короткими вступами, що вміщують біографічні і творчі дані авторів праць, та питаннями для самоконтролю.

    учебное пособие [160,0 K], добавлен 25.02.2010

  • Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.

    реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009

  • Махатма Ганді: життя та епоха, африканські університети, політичні погляди та філософські вчення. "Соляний похід" в ім’я нової Індії. Боротьба за Індію та шлях до незалежності. Тюрми та голодування, остання жертва на вівтар свободи та смерть Ганді.

    курсовая работа [65,6 K], добавлен 08.04.2014

  • Зародження українського бароко та його зв'язок з Європейським Просвітництвом. Григорій Сковорода: життєвий шлях та філософські погляди. Тема самопізнання у творах письменника, його вчення про дві натури і три світи, про сродну працю та щастя народу.

    курсовая работа [49,3 K], добавлен 12.11.2010

  • Зародження, особливості та періодизація античної філософії. Сутність філософського плюралізму. Філософські концепції природи релігії. Філософські погляди К. Ясперса. Платон як родоначальник послідовної філософської системи об'єктивного ідеалізму.

    контрольная работа [50,8 K], добавлен 25.08.2010

  • Сократ як видатний мислитель епохи високої класики Стародавньої Греції, втіленням еллінської мудрості. Дитинство і юність філософа, принципи його діяльності. Завдання "сократівського" методу, натурфілософський період в історії старогрецької філософії.

    реферат [21,7 K], добавлен 14.03.2010

  • Розгляд класифікації світогляду людини по мірі довідності (релігія, філософія), змісту ідей (лібералізм, соціалізм), епохам (феодальний, капіталістичний). Аналіз проблеми буття у філософії Стародавньої Греції за вченням Парменіда, Платона, Аристотеля.

    реферат [33,5 K], добавлен 14.03.2010

  • Біографія видатного українського філософа-гуманіста і визначного поета XVIII століття Григорія Сковороди. Цікаві факти з його життя. Філософські погляди видатного гуманіста епохи. Ідея чистої або "сродної" праці в системі філософських поглядів мислителя.

    реферат [34,4 K], добавлен 19.12.2010

  • Захист П. Юркевича самобутності філософії, її відмінності від емпіричної науки. Філософські погляди М. Драгоманова, І. Франка, Лесі Українки. Шевченко та його внесок у розробку філософії української ідеї. Формування нової парадигми світосприйняття.

    курсовая работа [23,0 K], добавлен 28.01.2009

  • Ознайомлення з філософськими аспектами навчання майбутніх учителів-словесників аналізу художніх творів. Розгляд динаміки розвитку окресленого питання в історії філософії від Античності до ХХ століття. Вивчення думок мислителів на теорію пізнання.

    статья [23,3 K], добавлен 31.08.2017

  • Питання розуміння буття і співвідношення зі свідомістю як визначне рішення основного питання філософії, думки великих мислителів стародавності. Установка на розгляд буття як продукту діяльності духу в філософії початку XX ст. Буття людини і буття світу.

    реферат [38,2 K], добавлен 02.12.2010

  • Ортодоксальні школи індійської філософії (даршан). Санкх’я про засоби пізнання блага. Буддизм - як релігія, заснована на позбавленні від бажань і пробудженні в нірвані. Махавіра - засновник джайнізму. Учення представників філософії стародавнього Китаю.

    презентация [103,8 K], добавлен 15.04.2014

  • Період "високої класики" в філософії як період розквіту давньогрецької філософії з середини V до кінця IV століття до нашої ери. Провідні риси цього етапу розвитку філософії. Особливості філософської системи Платона. Провідні ідеї філософії Аристотеля.

    контрольная работа [28,4 K], добавлен 20.02.2011

  • Вплив європейських філософських течій на теорії нації М. Міхновського, Д. Донцова, М. Сціборського, В. Липинського. Оцінка філософських засад та особливостей, характерних для теорій нації українських мислителів. Їх вплив на процеси націєтворення.

    реферат [55,1 K], добавлен 22.12.2010

  • Визначний китайський мислитель Лао-дзи. Сутність течії даосизму та даоського зразку життя. Вчення китайського мислителя Конфуція та Мен-цзи. Географічне положення держави та опис визначних місць Китаю: Гонконгу, Пекіну, Шанхаю та Великої китайської стіни.

    презентация [1,7 M], добавлен 06.12.2012

Работы в архивах красиво оформлены согласно требованиям ВУЗов и содержат рисунки, диаграммы, формулы и т.д.
PPT, PPTX и PDF-файлы представлены только в архивах.
Рекомендуем скачать работу.