Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Типи суджень

Загальна характеристика судження

Судження - це одна із форм мислення. Існує декілька її визначень. Наведемо найвживаніші з них:

«Судження - це думка, у якій стверджується наявність або відсутність властивостей у предметів, відношень між предметами, зв'язків між ситуаціями»;

«Судження є такою думкою, у якій при її висловлюванні дещо стверджується про предмети дійсності і яка об'єктивно є або істинною, або хибною і при цьому неодмінно однією із двох»;

«Судження - це думка, у якій стверджується або заперечується зв'язок між об'єктами і ознаками»;

«Судження - це думка, що виражається розповідними реченнями і є істинною або хибною».

Фактично всі ці визначення при їх різних мовних відмінностях - ідентичні.

Надалі будемо користуватися такою дефініцією судження: «С у д ж е н н я - це така форма мислення, яка розкриває зв'язок між предметом і його ознакою».

Наприклад, «Конфіскація майна є додатковим видом покарання»; «Грабіж не є посадовим злочином» тощо.

Те, про що говориться у судженні називається «предметом думки у судженні» або «логічним підметом судження», або «суб'єктом судження» і позначається буквою латинського алфавіту «S».

Те, що говориться у судженні про предмет думки називається «ознакою предмета думки» або «логічним присудком судження», або «предикатом судження» і позначається буквою латинського алфавіту «Р».

Відношення між предметом думки і ознакою предмета думки фіксується логічною ознакою «є/не є», «суть /не суть».

Отже, логічна структура судження складається із суб'єкта Б, предиката Р і логічної зв'язки «є/не є».

«S» і «Р» називаються термінами судження. У наведених прикладах суб'єктами будуть поняття «конфіскація майна» і «грабіж», предикатами - «додатковий вид покарання», «посадовий злочин», а логічною зв'язкою слова «є» і «не є».

Судження і речення

Оскільки судження є однією із форм абстрактного мислення, то його матеріальним втіленням, матеріальною реалізацією є мова, конкретніше - речення. Ллє хоча будь-яке судження реалізується у реченні, не всі речення виражають судження. Із усієї множини речень (розповідні, питальні, окличні) лише розповідні виражають судження. Наприклад, суджень не виражають речення: «Хто сьогодні спізнився на лекцію?», «Принеси книжку!»

Визначивши, що кожне судження неодмінно виражається у розповідному реченні цілком слушно виникає питання: «Що розуміється під судженням: думка поза мовними засобами, які її виражають, чи думка разом із засобами її мовного втілення?».

З цього приводу в історії логіки існують дві точки зору. Перша точка зору розглядає судження як висловлювання, як речення, тобто думку разом з її мовними засобами вираження. Відповідно до цієї точки зору одна й та ж сама думка, яка втілена у реченнях різних мов (наприклад, українській, німецькій, англійській тощо) є різними судженнями. Наприклад, речення «Він є студентом», «Er ist ein student», «He is a student» повинні розглядатися як різні судження.

Друга точка зору полягає у тому, що судження розглядається у відволіканні від мовних засобів його вираження, як «пропозиція в абстрактному смислі». Тоді речення: «Він є студентом», «Er ist ein student», «He is a student» є одним і тим самим судженням, незалежно від того, яке мовне втілення воно має. У такій трактовці судження є тим спільним, що зберігається у розповідних реченнях при перекладі з однієї мови на іншу.

Кожна з цих точок зору має право на існування в залежності від конкретних завдань дослідження. Тому надалі будемо користуватися і терміном «судження», і терміном «висловлювання», і теміном «речення».

Співвідношення «речення», «судження» і «висловлювання» розглядається ще й у такій площині. Оскільки речення розглядається як знак, то знак, з точки зору семантики, повинен мати смисл і значення. Виявллється, що смислом розповідного речення (як знака) є судження (тобто, думка зафіксована у реченні) або інформація, яку несе в собі речення («щось про щось стверджується або заперечується»), а значенням - оцінка відповідності речення тому, про що говориться у реченні (тобто, «істина» чи «хиба»). Зазначене дає можливість сформулювати таку дефініцію:

Ви с л о в л ю в а н н я - це речення, смислом якого є судження, а значенням - такі логічні об'єкти як «істина» або «хиба»».

Оскільки традиційна логіка досліджує форми мислення, розглядає їх як своєрідні способи освоєння відображення дійсності, то в ній йдеться про «поняття», «судження», «умовивід» як форми мислення.

Сучасна ж логіка, як другий етап логіки у розвитку єдиної логічної науки, бере до уваги мову як втілення мислення, або іншими словами, досліджує смисловий бік мови і різних її утворень (виразів). Тому у сучасній

логіці говорять не про «поняття», «судження», «умовивід», а про «терміни», «висловлювання», їх комбінації і відношення (тобто, про висновки).

Отже, коли у традиційній логіці вживається термін «висловлювання» як рівноцінний терміну «судження» 1, то мається на увазі, що висловлювання, як об'єкт сучасної логіки може моделювати судження, бути одним із варіантів представлення судження, особливо коли йдеться про судження з відношеннями та про складні судження. Все це дає можливість вживати в певних межах терміни «судження» і «висловлювання» як одно порядкові. Але коли ми говоримо про специфіку дослідження предмета логіки в історично першій частині (традиційній логіці) і в історично другій частині (сучасній або символічній логіці), то необхідно враховувати зазначені вище нюанси.

Види суджень. Атрибутивні судження

Розглянемо види суджень. Усю множину суджень можна поділити на дві підмножини: прості і складні судження.

П р о с т и м називають таке судження у якому жодна логічна частина не є окремим судженням. Або простим називається судження, яке не має самостійних частин.

Наприклад, «Книга є джерелом інформації», якщо відняти будь-яку частину цього судження («книга», або «джерело інформації»), то окрема взята вона не буде судженням, а вихідне судження, як цілісний об'єкт зруйнується.

С к л а д н и м називається таке судження, яке складається із двох або більше простих суджень, що пов'язані логічними сполучниками, а кожна із його правильних частин буде окремим судженням.

Наприклад, 1. «Розбій і грабіж - це злочини проти власності»,

2. «Якщо в діях підозрюваного є склад злочину, то проти нього може бути порушена кримінальна справа» тощо.

Ці два судження є складними, тому що кожне з них можна розкласти на два простих судження. У 1 судженні: прості судження «Розбій - це злочин проти власності», «Грабіж - це злочин проти власності» поєднуються логічним сполучником «і». У 2 - «В діях підозрюваного є склад злочину», «Проти підозрюваного порушена кримінальна справа» поєднуються логічним сполучником «якщо, то».

Зупинимося на аналізі простих суджень.

За характером ознаки, яка представлена предикатом судження, розрізняють такі види суджень:

а) атрибутивні,

б) судження з відношеннями, або судження про відношення,

в) судження існування.

А т р и б у т и в н и м називається таке просте судження предикат якого представляє таку ознаку як властивість. Можна ще й так визначити атрибутивне судження: «Атрибутивним судженням називається такий вид простих суджень, в яких йдеться про притаманність предметам якихось властивостей, або про їх відсутність у предмета». Наприклад, «Франція є республікою», «Жоден мій знайомий не має вищої освіти» тощо.

Су д ж е н н я м з в і д н о ш е н н я м и називається такий вид простих суджень у яких предикат представляє таку ознаку як відношення між предметами. Наприклад, «Київ розташований вище по Дніпру ніж Канів», «Мій приятель не знає мого брата» тощо. У першому судженні стверджується, що відношення «розташований вище по Дніпру» має місце між двома предметами «Києвом» і «Каневом». У другому судженні заперечується, що відношення «знає» має місце між «моїм приятелем» і «моїм братом».

С у д ж е н н я м і с н у в а н н я називається вид простих суджень в яких предикат виражає наявність (буття) предмета. Наприклад, «Є люди, які можуть прогнозувати майбутнє», «Не існує життя на Місяці» тощо. У першому судженні стверджується існування людей, здатних до прогнозування. У другому судженні заперечується наявність живого на такому космічному об'єкті як Місяць.

Зупинимося на аналізі атрибутивних суджень. Інтерес до атрибутивних суджень у традиційній логіці був викликаний тим, що вони виступили вихідним матеріалом у побудові Арістотелем першої теорії логічного висновку - силогістики. Значною мірою це зумовлювало й те, що решта простих суджень (судження з відношеннями і судження існування) після відповідних синтаксичних реконструкцій тлумачилися як атрибутивні.

Атрибутивні судження поділяються на види на кількістю і якістю.

За якістю виділяють:

- стверджувальні і

- заперечувальні атрибутивні судження.

Наприклад, «Злочин є суспільно небезпечним вчинком» - стверджувальне судження; «Жоден мій приятель не має посвідчення водія» - заперечувальне судження.

За кількістю розрізняють:

- одиничні,

- загальні,

- часткові атрибутивні судження.

О д и н и ч н и м називається таке атрибутивне судження, у якому суб'єктом виступає одиничне поняття.

Наприклад, «Автор «Кобзаря» є відомим художником».

3 а г а л ь н и м називається таке атрибутивне судження, у якому суб'єктом є загальне поняття.

Наприклад, «Трапеція є геометричною фігурою».

Ч а с т.к. о в и м називається атрибутивне судження, у якому суб'єкт представляє частину класу досліджуваних предметів.

Наприклад, «Деякі книжки мають довідковий характер».

Ці дві типології атрибутивних суджень виділяються у методичних цілях. У практиці міркування вони існують у взаємодії, тому спеціально виділяють типологію атрибутивних суджень за «об'єднаним поділом за кількістю і якістю»:

- загально стверджувальні,

- частково стверджу вальні,

- загальнозаперечувальні,

- частковозаперечувальні атрибутивні судження.

З а г а л ь н о с т в е р д ж у в а л ь н и м називається судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю стверджувальним.

Наприклад, «Будь-яка планета має природний супутник».

Схема загальностверджувального судження така: «Будь-який S є Р».

Позначається цей вид суджень буквою «А».

Це позначення береться від першої букви латинського слова «affirmo» (стверджую). «А» фіксує логічний термін у структурі загальностверджувального судження «Будь-який… є…». «S» і «Р» - це дескриптивні терміни. Отже, структуру загальностверджувального судження можна записати так: Asp.

Ч а с т.к. о в о с т в е р д ж у в а л ь н и м судженням називається таке атрибутивне судження, яке за кількістю є частковим, а за якістю стверджувальни.

Наприклад, «Деякі злочини є посадовими».

Схема частковостверджувального судження має такий вигляд: «Деякі S є Р».

Позначається це судження буквою «і».

Це друга голосна буква у слові «Affrmo». «І» виражає логічний термін у структурі частковостверджувального судження: «Деякі… є…». Отже, частковостверджувальне судження позначається символом: Isp.

3 а г а л ь н о з а п е р е ч у в а л ь н и м називається атрибутивне судження, яке за кількістю є загальним, а за якістю - заперечу-вальним. Наприклад, «Жоден мій знайомий не був серед учасників семінару».

Загальнозаперечувальне судження має таку схему: «Жоден S не є Р».

Це судження позначається першою голосною буквою у латинському слові «Nego» (заперечую) - «Е». Символ «Е» представляє логічний термін у загальнозаперечувальному судженні: «Жоден… не є…».

Записується структура загальнозаперечувального судження так: Esp.

Ч а с т.к. о в о з а п е р е ч у в а л ь н и м називається атрибутивне судження, яке за кількістю є частковим, а за якістю заперечу-вальним. Наприклад, «Деякі мої друзі не були запрошені на свято».

Схема частковозаперечувального судження така: «Деякі S не є Р».

Позначається це судження другою голосною буквою у слові «Nego» - «О». Символ «О» фіксує логічний термін у частковозапере-чувальному судженні: «Деякі… не є…».

Структура цього судження записується так: Osp.

Атрибутивні судження можна розглядати як з точки зору інтенсіоналу, так і з точки зору екстенсіоналу. Попередній розгляд атрибутивних суджень базувався на їх інтенсіональній характеристиці. Тобто, до уваги брався факт притаманності або не притаманності предметам якоїсь властивості.

З точки зору екстенсіоналу атрибутивне судження можна тлумачити як судження про повне або часткове включення чи невключення обсягу одного терміна Б до обсягу іншого терміна Р.

Наприклад,

1. «Будь-яке дерево - є рослина»;

2. «Будь-який квадрат єрівностороннім прямокутником»;

3. «Деякі поети - лауреати»;

4. Деякі книжки є підручниками»;

5. «Жодний природний супутник не є планетою»;

6. «Деякі злочини не є посадовими»;

7. «Юпітер є планета»;

8. «Місяць не є планетою».

Із позицій екстенсіональної характеристики наведені вище судження можна відповідним способом і у кожному конкретному випадку навести доречну схему:

судження логічний речення

Включення або невключения обсягу одного терміну до обсягу другого терміну визначає таке важливе для характеристики атрибутивних суджень відношення як «розподіленість термінів».

Термін S або Р називається р о з п о д і л е н и м у даному судженні, якщо він взятий у повному обсязі.

Н е р о з п о д і л е н и м називається термін, якщо він взятий у неповному обсязі.

Це відношення можна визначити ще й так: «Термін атрибутивного судження називається розподіленим, якщо його обсяг повністю включається або повністю виключається із обсягу другого терміну. Термін нерозподілений, якщо його обсяг частково включається або виключається із обсягу другого терміну».

Розподілений термін позначається знаком (+), а нерозподілений - знаком (-).

Схеми І, П, Ш, IV, V, VI наочно ілюструють відношення розподіленості термінів. Необхідно пам'ятати, що відношення розподіленості термінів є одним із важливих правил при побудові безпосередніх умовиводів1 і особливо такого опосердкованого умовиводу як «простий категоричний силогізм».

Схеми розподіленості термінів I-VI можна розглядати як умови істинності чи хибності для атрибутивних суджень. Тобто, схеми / - УІ це своєрідне поле інтерпретації для: Asp, Isp, Esp i Osp.

Все це можна записати у вигляді наступних рівностей:

Размещено на Allbest.ru