Світогляд, переконання та віра

Размещено на http://www.allbest.ru/

Лекція

Світогляд, переконання, віра

Наукове пізнання, ненаукове пізнання, цінності й ідеали

У чому полягають сила і слабість повсякденного, релігійного і наукового світоглядів? На чому засновані переконання? Чим менталітет відрізняється від світогляду?

У світі немає двох людей з однаковими рисунками на шкірі пальців, немає двох людей з однаковою долею. Кожна людина індивідуальна і неповторна. Немає і двох людей з однаковим духовним світом. Але чи означає це, що кожна людина тільки "сама по собі", що її ніщо не поєднує з іншими? Зрозуміло, ні. Людей поєднує дуже багато чого: батьківщина, місце проживання, становище в суспільстві, мова, вік. Але те, що поєднує, воно і роз'єднує: у людей може бути різне місце проживання, різне місце н житті суспільства, інша мова, вік. У духовному світі теж є об'єднуюче і роз'єднуюче людей: духовні інтереси, життєві позиції, ціннісні орієнтації, рівень знані". Аналіз пам'ятників духовної культури всіх етанів розвитку людства, так само як і аналіз духовного світу наших сучасників, показує, що одним з його найважливіших елементів є світогляд.

ЩО ТАКЕ СВІТОГЛЯД

У найпростішому найбільш розповсюдженому розумінні світогляд - це сукупність поглядів людини на світ, що її оточує. Є й інші близькі світогляду слова: світорозуміння, світоспоглядання. Усі вони припускають, з одного боку, світ, який оточує людину, а з іншого боку - те, що пов'язано з діяльністю людини: її відчуття, споглядання, розуміння, погляд на світ.

Світогляд відрізняється від інших елементів духовного світу людини тим, що він, по-перше, є поглядом людини не на якусь окрему сторону світу, а саме на світ у цілому. По-друге, світогляд є ставленням людини до оточуючого її світу: чи боїться, чи вона живе в ладі, у гармонії з ним? Чи вдоволена людина навколишнім світом, чи прагне змінити Його? Таким чином, світогляд - це цілісне уявлення про природу, суспільство, людину, що знаходить вираження в системі цінностей і ідеалів особистості, соціальної групи, суспільства.

СВІТОГЛЯД ЯК ФОРМА ДУХОВНО-ПРАКТИЧНОГО ОСВОЄННЯ СВІТУ ТА САМОВИРАЖЕННЯ ЛЮДИНИ В НЬОМУ

У світогляді за допомогою відчуттів, образів, понять, ідей, теорій відбувається освоєння різних типів протиставлення "людина - світ". З цього погляду в структурі світогляду, як правило, виділяють чотири аспекти, що фіксують і розкривають основні способи та грані людського буття, тобто типи протиставлень "людина - світ".

1. Онтологічний (онтологія - вчення про буття). У цьому аспекті світогляду розглядається узагальнена картина походження світу й людини, розкриваються їхні структурні особливості, характер взаємозв'язків, основні закономірності. Найсуттєвішою тут є проблема співвідношення буття світу і людського буття, тобто те, яким чином і якою мірою зовнішні фактори (Бог, природа, соціальне середовище) визначають сутність людини, мету, цінності та способи її існування.

В онтологічному аспекті розглядаються відмінності між історичними типами світогляду - міфологічним, релігійним, науковим.

2. Гносеологічний (гносеологія - вчення про пізнання). У цьому аспекті розкривається пізнавальне ставлення людини до світу і самої себе. Визначаються можливості пізнання, його межі, найоптимальніші форми і методи пізнавальної діяльності. З'ясовуються критерії істинності ..добутого знання. Спектр поглядів на проблему пізнання й самопізнання досить широкий, оскільки саме пізнання - стихійний процес, в якому сумнів цілком природний. Однією з форм пізнання є агностицизм - заперечення пізнаваності світу. Так, у філософському вченні І. Канта визнається можливість пізнання, але водночас стверджується, що пізнати можна лише явища, сутність речей і процесів - буття світу і людина в цілому непізнавані.

Інші філософські концепції, наприклад, гегелівське вчення чи філософія марксизму, визнають можливість одержання повного й істинного знання. Гносеологічний аспект світогляду дає вирішення проблеми співвідношення форм і методів пізнання, їхньої оптимальності. Наприклад, проблема співвідношення чуттєвого і раціонального пізнання, віри й розуму. Цей світоглядний аспект покликаний відповісти на питання про мету пізнання світу й самопізнання людини.

3. Практичний, або практиологічний. У цьому аспекті світогляду розкривається ставлення людини до світу і самої себе з погляду можливості, меж і способів її діяльності. Найсуттєвішим тут є питання про свободу волі людини і те, як вона має діяти, щоб досягнути своєї мети, сенсу життя в цілому.

Як показує історія розвитку людських уявлень, традиційною є дискусія з приводу того, що визначає людську поведінку, чи має людина свободу у виборі цілей та способів своєї діяльності.

Альтернативними є трактування, одне з яких стверджує, що життя людини наперед визначене, інше - що людина істота вільна. Вона може довільно обирати цілі своїх дій та шляхи їх досягнення.

Перша світоглядна настанова була властива для багатьох релігійних та філософських концепцій, їх називають фаталістичними.

Другий підхід характерний для деяких сучасних філософських напрямів, наприклад - екзистенціалізму. Він визнає, що людина з самого початку істота вільна, вона приречена на свободу, її життя - це нескінченний процес вибору й здійснення своїх життєвих шляхів.

У праксиологічному аспекті пропонується вирішити питання про вибір найбільш значущих для реалізації сутності людини способів людської діяльності - пізнавальної, виробничої (наприклад, ставлення до праці у протестантизмі), моральної.

4. Аксеологічний (аксіологія - вчення про цінності). Це центральний аспект світогляду. Крізь нього переломлюється решта світоглядних знань про світ і людину. У цьому аспекті відбувається осмислення цінностей людського життя (моральних, естетичних, соціально-політичних і т. д.). Через аксеологічний аспект пропонується вирішення проблеми сенсу життя людини, тобто те, як вона повинна жити, будувати свою долю, до якої мети прагнути, як оцінювати себе і своє існування, на що сподіватися.

Таким чином, у світогляді через різні форми відображення розкривається сукупність відносин "людина - світ", які називають духовно-практичними. Іноді їх поділяють на духовні й практичні. За такого підходу перший (онтологічний) і третій (праксиологічний) аспекти світогляду визначаються відображенням практичних відносин, другий (гносеологічний) і четвертий (антологічний) - духовних відносин. Проте чітко розмежувати відносини "людина - світ" і визначити їх як суто практичні й духовні можна лише за значних припущень, розділивши, наприклад, пізнання і практику на самостійні, автономні, суттєво не взаємопов'язані одна з одною реальності.

За своєю природою духовне і практичне - це два нерозривні моменти людського буття. Практична діяльність (перетворення природи, людини людиною) Грунтується на пізнанні й усвідомленій діяльності (визначення цілей, самоусвідомлення), тобто духовному освоєнні людиною дійсності.

З другого боку, свідомість (знання й цінності) як духовне освоєння дійсності виникає і розвивається у процесі виробничої та суспільно-історичної діяльності.

Світогляд це спосіб самовираження людини у світі. Сутність людського буття - це діяльність. Вона ґрунтується на свідомості й має історичні грані свободи. Перетворюючи природний та соціальний світи, людина виражає в культурі, соціальних відносинах своє "Я", тобто свої ідеали, цілі, цінності. Тому в процесі життєдіяльності людей розкривається, виявляється у зовнішньому світі внутрішній світ людини.

ЯКИМ БУВАЄ СВІТОГЛЯД

світогляд менталітет віра переконання

Від чого залежить той чи інший світогляд людини? Насамперед відзначимо, що світогляд людини носить історичний характер: кожна епоха людської історії має свій рівень знань, свої проблеми, що стоять перед людьми, свої підходи до їх вирішення, свої духовні цінності.

Можна сказати: скільки людей, стільки і світоглядів. Однак це буде неправильно. Адже ми вже відзначали, що людей не тільки роз'єднує щось, але і поєднує спільність батьківщини, мови, культури, історії свого народу, майнового становища. Людей поєднують школа, характер освіти, загальний рівень знань, загальні цінності. Тому не дивно, що в людей можуть бути подібні, загальні позиції при розгляді світу, у його усвідомленні й оцінці.

Класифікація типів світогляду може бути різною. Так, в історії філософії простежується кілька підходів до вироблення світоглядних установок. Одні з них пріоритет віддають Богу - теоцентризм чи природі - природоцентризм, інші - людині (антропоцентризм), суспільству - соціоцентризм, знанням або науці - знанняцентризм, наукоцентризм. Іноді світогляд поділяють на прогресивний і реакційний.

Виділяють наступні типи світогляду.

Повсякденний світогляд виникає в житті людини в процесі її особистої практичної діяльності, тому його іноді називають життєвим світоглядом. Погляди людини в цьому випадку не обґрунтовуються релігійними доказами чи даними науки. Вони формуються стихійно, особливо якщо людина не цікавилася світоглядними питаннями в навчальному закладі, не вивчала самостійно філософію, не знайомилася зі змістом релігійних вчень. Звичайно, не можна цілком виключити вплив релігії чи досягнень науки, тому що людина постійно спілкується з різними людьми.

Відчутний і вплив загальнодоступних засобів масової інформації. Але переважає життєва, повсякденна основа. Повсякденний світогляд спирається на безпосередній життєвий досвід людини, у цьому його сила. Але він мало використовує досвід інших людей, досвід науки і культури, досвід релігійної свідомості як елемента світової культури, у цьому його слабість.

Повсякденний світогляд дуже поширений, оскільки зусилля навчальних закладів і пастирів церкви найчастіше зачіпають лише саму поверхню сфери духовного життя людини і не завжди залишають у ній помітний слід.

Релігійний світогляд - світогляд, основою якого є релігійні вчення, що містяться в таких пам'ятках світової духовної культури, як Біблія, Коран, священні книги буддистів, Талмуд і ряді інших. Нагадаємо, у релігії міститься і певна картина світу, вчення про призначення людини, заповіді, спрямовані на виховання в неї певного способу життя, на порятунок душі. Релігійний світогляд також має сильні і слабкі сторони. До його сильних сторін можна віднести тісний зв'язок зі світовою культурною спадщиною, орієнтацію на вирішення проблем, пов'язаних з духовними потребами людини, прагнення дати людині віру в можливість досягнення поставлених цілей.

Слабкими сторонами релігійного світогляду є непримиренність до інших життєвих позицій, що іноді виявляється, недостатня увага до досягнень науки, а часом їх ігнорування. Правда, останнім часом багато богословів висловлюють думку проте, що перед теологією стоїть завдання вироблення нового шляху мислення "про відповідність Бога змінам, що даються наукою і технологією". Але поки ще богослови не можуть виразно сказати, "який саме тип згоди може бути встановлений між лабораторною табуреткою і церковною лавою".

Науковий світогляд є законним спадкоємцем того напряму світової філософської думки, який у своєму розвитку постійно спирався на досягнення науки. Він містить у собі наукову картину світу, узагальнені підсумки досягнень людського пізнання, принципи взаємин людини з природним і штучним середовищем проживання. Науковий світогляд також має достоїнства і недоліки. До достоїнств віднесемо його міцну обґрунтованість досягненнями науки, реальність цілей і ідеалів, що містяться в ньому, органічний зв'язок з виробничою і соціальною практичною діяльністю людей. Але не можна закривати очі на те, що людина ще не зайняла в ньому належного місця. Людина, людство, людяність

- це воістину глобальна проблема сьогодення і майбутнього. Розробка цієї тріади

- завдання невичерпне, але невичерпність завдання вимагає не відсторонення від неї, а наполегливості в її вирішенні. Це і є домінантою сучасної науки, покликаної збагачувати світогляд.

Звернення до людини, людства, людяності, якщо воно прийме всеосяжний характер, може стати вирішальним облагороджуючим фактором для всіх типів світогляду; тоді їх головною рисою стане гуманістична спрямованість.

Така спрямованість ставить в основу поглядів і діяльності вищі цінності: життя індивіда, його права і свободи. З їхніх позицій людина розглядається частиною суспільства і природи, яка відповідальна за їх збереження і розвиток, володіє широтою бачення світу, визнає рівноправність різних світоглядних орієнтації, культур і ставить на "вершину кута" взаєморозуміння людей, їхнє фізичне і моральне здоров'я, захист достоїнства людини, її творчої праці і добробуту, мирних добросусідських відносин між людьми, різними соціальними групами, народами, країнами. У число вищих цінностей, крім загальнолюдських, включаються цінності і загальнонаціональні (стосовно нашої країни - загальноукраїнські), етнокультурні (тобто такі, що належать до нації, регіону, етнічної групи), соціально орієнтовані на турботу про дітей і батьків, розвиток освіти й охорони здоров'я, пенсійне забезпечення, недоторканність житла тощо.

ПЕРЕКОНАННЯ І ВІРА

Найчастіше віру пов'язують тільки з релігійним світоглядом, однак поняття віри значно ширше. Вірити можна не тільки в Бога, але й у можливість побудови певного суспільного устрою, успіх реформ, власні можливості тощо.

Як пов'язані знання, переконання і віра?

Ми знаємо те, що пізнали, що отримало підтвердження в наших практичних справах. Так, ми знаємо, що сонце сходить на сході, а заходить - на заході, і повсякденне життя постійно підтверджує це, роблячи наші знання міцними, перетворюючи їх у переконання. Ми переконані, що і завтра, і післязавтра, і через рік сонце буде сходити на сході, а заходити на заході. Наші переконання базуються на знаннях, але будь-яке знання кінцеве й обмежене. Воно обмежується можливостями людини, можливостями часу, у якому вона живе. Навколишній світ людини нескінченний у часі і просторі, він містить у собі нескінченно велику розмаїтість властивостей, якостей, явищ. Чи можна пізнати все? Нікому і ніколи. У світі завжди є щось недоступне нашому сьогоднішньому пізнанню" хоча, як уже говорилося вище, пізнаване взагалі. Там, де неможливо з тих чи інших причин пізнання, там нерідко відкривається поле діяльності для віри. Ми віримо там, де не знаємо точно.

Відзначимо відмінність віри і знання, скажемо словами Платона: "А тим часом переконанням володіють ті, що довідалися, і ті, що повірили ". Таким чином, бути переконаним у чому-небудь можна як на основі віри, так і на основі знання.

У переконанні-вірі переважає суб'єктивна впевненість. Вона може породжуватися неусвідомленими емоціями і почуттями, різноманітними інтуїціями. При цьому Немає потреби в аргументації, раціональній доказовості. На противагу цьому для переконань-знань характерна опора на достовірну інформацію, логічну обґрунтованість.

У житті людини важливу роль відіграє кожен з цих видів переконання. Переконання це усвідомлена потреба особистості діяти відповідно до своїх ціннісних орієнтацій.

Давно помічено, що особисто значимі, дорогі людині переконання багато в чому визначають її практичну діяльність, поведінку. І не випадково багато хто самовіддано відстоює їх.

Переконання притаманні людині з будь-яким типом світогляду, але джерела їх різні. Одним з них є життєвий досвід. Осмислюючи реальні факти свого повсякденного буття, життя оточуючих людей, людина приходить до важливих для себе висновків і узагальнень. Нерідко переконання виникають не в результаті міркувань, а в підсумку мимовільного засвоєння якоїсь думки, готового висновку чи під впливом почуттів і настроїв.

Наведемо невеликий приклад. В одній зі шкіл старшокласникам була запропонована анкета, що містила наступні питання:

1. Упевнений, що школа дає нам багато зайвих знань: так, ні, не знаю (виберіть відповідь). 2. Моя впевненість заснована на:

а) інтуїції;

б) особистому досвіді;

в) досвіді моїх батьків;

г) думці багатьох, що закінчили школу;

д) спостереженні за долею випускників;

е) вивченні зв'язку між шкільною успішністю і життєвим успіхом.

На перше питання більшість відповіла позитивно. Відбираючи відповіді, багато хто виділили пункти в) і г). А який би вибір зробили ви?

Джерелом переконань може стати наука і теорія. Сила таких переконань у їх обґрунтованості, аргументованості. Разом з тим, залишаючись тільки "головними" і книжковими переконаннями, вони можуть не витримати іспиту в зіткненні з особистим досвідом, повсякденністю.

ФІЛОСОФІЯ ЯК ТЕОРЕТИЧНА ФОРМА СВІТОГЛЯДУ

Співвідношення філософії і науки, а також інтерпретація наукового світогляду і філософії як теоретичної форми світогляду залежать від розуміння природи філософських знань і ролі науки в існуванні людини й суспільства.

Багато філософських шкіл і напрямів, особливо сучасних, свідомо уникають розгляду чи то наукових, чи то світоглядних проблем. Через це з'являються такі трактування співвідношення філософії і науки, розуміння специфіки наукового світогляду і філософії як його теоретичної форми:

1. Філософія - це наука про найбільш загальні закони природи, суспільства, пізнання або філософія - це наука про методи і форми пізнання, тобто методологія науки.

2. Філософія - це не наука. Це світогляд (певний тип світогляду, відмінний, наприклад, від релігійного і міфологічного).

3. Філософія це і наука, і світогляд, тобто філософія виконує в культурі, духовному житті суспільства функції науки і функції світогляду.

Розглянути співвідношення філософії і науки, визначити роль філософії у життєдіяльності людини, духовній культурі суспільства можна лише у широкому соціально-історичному контексті, тобто не з погляду якоїсь окремої філософської школи, а з погляду всієї історії культури і філософії крізь призму всієї сукупності філософських знань, ролі філософії, її впливу на розвиток науки і пізнання.

Філософія, філософське знання виконують такі функції:

1. Наукова. У філософських ученнях на основі узагальнення, аналізу знання, набутого завдяки природничим і гуманітарним дисциплінам просвіт (його структуру, закономірності) створюється цілісна картина світу, розглядається питання про природу людини, її походження й способи існування. Таким чином, філософія це узагальнене знання про світ у цілому, основні сфери його буття (про природу, суспільство, свідомість), а також закономірності функціонування й розвитку сфер. 2. Логіко-методологічна, або гносеологічна. У філософії досліджується пізнавальна діяльність людини в усіх її аспектах (див. додатково тему "Пізнання").

3. Світоглядна. Це одна із головних функцій. І в цьому плані філософія багато в чому збігається із світоглядом і називається системно-раціоналізованим світоглядом.

Науковий світогляд - це також системно-раціоналізований світогляд. Проте науковий світогляд неможливий без філософського знання. Сама по собі наука (прикладна чи теоретична), наприклад, математика, фізика, хімія, біологія, психологія і т. д. не може бути світоглядом. По-перше, тому що наука досліджує окремі, відносно автономні системи, грані буття світу чи людини. По-друге, мета наукового пізнання і науки - отримання справжнього знання про світ, про те, як він влаштований і які його закономірності, з особливої точки зору, передусім безвідносно до об'єкта пізнання.

Наукове знання повинно бути максимально очищене від спотворень, які привносить суб'єкт пізнання своїми органами чуттів, ступенем розвитку мови, понятійного апарату і т. д. Воно має бути так само максимально незалежне від оціночного ставлення, тобто безвідносне у створюваній картині світу і сутності людини від цілей і цінностей людського існування, уявлень про сенс життя.

Науковий світогляд ґрунтується на принципах раціонального пізнання, має чітку структуру, логічно оформлений. Він відкидає догматизм, виходить із критичного ставлення до змісту світоглядних уявлень, спирається на обов'язкову їх практичну перевірку. Науковий світогляд є базою для формування переконань.

Відповідаючи за своєю природою теоретичному рівню світогляду, науковий світогляд може бути названий світорозумінням.

Науковий світогляд - не антипод філософського як теоретичної форми світогляду, а філософськи осмислене знання. Це філософська концепція, що ґрунтується на науковому пізнанні світу й людини. У цьому плані слід розуміти и інший статус філософії як науки. "Якщо існує наука, справді необхідна людині, то це та, якій навчаю я, а саме: належним чином знати вказане людині місце у світі і з якої можна навчитися того, яким слід бути, щоб бути людиною", говорив І. Кант.

Філософія - це історична форма світогляду або сиетемно-раціоналізований світогляд. Будь-яка філософська концепція завжди виражає певні світоглядні настанови. Навіть твердження про те, що філософія - це не світогляд, розкриває певну філософську позицію, тобто дає світоглядну оцінку самій філософії.

Філософія є теоретичною формою світогляду, тому що у вирішенні онтологічних і гносеологічних проблем виходить із світоглядних принципів та настанов. Вона пропонує їх розв'язання стосовно буття людини, через розуміння її сутності і призначення.

Філософія виконує функції світогляду в його теоретичній формі ще Й тому, що все аксіологічне знання (етика, естетика) - предмет філософського дослідження. Філософія є системно-раціоналізованим світоглядом, оскільки вирішення світоглядних проблем ґрунтується на принципах і методах теоретичного пізнання. А це передбачає дотримання законів мислення, правил висновку і доведення. Філософія ґрунтується на властивих теоретичному й науковому пізнанням формах відображення - поняттях, судженнях, висновках, концепціях. На основі створюваної картини (моделі буття світу й людини) вибудовується світоглядна концепція, де не лише вказуються життєві орієнтири, а й здійснюється логічно послідовне обґрунтування цілей, цінностей людського індивідуума, розкривається його призначення, аргументується вибір сенсу життя.

СВІТОГЛЯД І ДІЯЛЬНІСТЬ ЛЮДИНИ

Яку роль відіграє світогляд у діяльності людей? По-перше, саме світогляд дає людині орієнтири для всієї її практичної і теоретичної діяльності, дозволяє їй сформулювати мету, яку вона має намір досягти в процесі своєї діяльності. Одна з найважливіших проблем - прийняти світ таким, який він є.

По-друге, саме світогляд через свою філософську "серцевину" дає людям розуміння того, як досягти намічених орієнтирів і цілей, озброює людей методами пізнання і діяльності. Уподібнюючи метод ліхтаря, що освітлює дорогу подорожуючому, великий філософ минулого Р. Декарт говорив, що кульгавий з ліхтарем швидше досягне мети, ніж вершник, що блукає в темряві.

По-третє, на підставі світоглядних ціннісних орієнтацій людини, своєї діяльності вона одержує можливість знаходити істинні цінності життя і культури, відрізняти дійсно важливе для діяльності людини з досягненням нею своїх цілей від того, що реального значення немає, носить помилковий чи ілюзорний характер. Саме у світогляді міститься розуміння людиною світу і тенденцій його розвитку, можливостей людини і змісту її діяльності, добра і зла, краси і неподобства.

МЕНТАЛІТЕТ ЛЮДИНИ

Розповідь про духовний світ була би неповною без розгляду проблеми менталітету.

Що таке менталітет людини? Поняття це відносно нове, і далеко не у всіх словниках ви знайдете його визначення. Походить воно від французького слова, що відповідає українським словам "склад розуму", "умонастрій", "душевність". Мають рацію ті фахівці, які говорять, що точного, однозначного перекладу цього терміна поки що немає. Але сам він вживається досить широко. Так, наприклад, говорять про менталітет конкретної людини. Що тут мається на увазі? Не просто сукупність знань, якими вона володіє. Не тільки її природний або вироблений у процесі освіти і самовиховання розум чи інтелект. Не сам світогляд як складна система понять, у яких відбивається різноманіття оточуючого людину світу й усвідомлення нею свого місця в цьому світі. Менталітет - це сукупність усіх підсумків пізнання, оцінка їх на основі попередньої культури і практичної діяльності, національної свідомості, особистого життєвого досвіду. Іншими словами, це погоджування різних думок і цінностей у свідомості індивіда, своєрідний підсумковий сплав, що і визначає духовний світ людини в цілому, її підхід до тих чи інших конкретних практичних справ.

Вважається, що через індивідуальний процес формування духовного світу людини і неповторності людської особистості менталітет - явище в основному особистісне. хоча говорять і про менталітет того чи іншого соціального прошарку, наприклад, про менталітет ученого, військового, бізнесмена, юриста. У всіх представників даного соціального чи професійного прошарку завдяки їхній практичній діяльності, соціальному статусу (становища, займаного в суспільстві), деякій спільності життєвого шляху, діяльності, якою вони займаються, є чимало загального в складі розуму, в умонастрої, іншими словами - у їх менталітеті.

Говорять про менталітет тих чи інших народів: так, у літературі широко вживається термін "українська душа", при цьому мається на увазі цілий ряд психічних якостей: відкритість у спілкуванні, довірливість, терпіння, тенденція до спільної трудової діяльності (артіль, громада тощо). Зрозуміло, далеко не кожен представник українського народу має ці якості, але склалася думка, що названі риси є типовими саме для українського народу. Сучасна наука про національні спільноти людей - етнологія робить спроби знайти психологічні риси, риси менталітету різних націй, народностей, інших етнічних груп.

Питання для самоперевірки

1. У чому полягає сутність світогляду? Чому світогляд нерідко називають стрижнем духовного світу особистості?

2. Які типи світогляду виділяє наука? Чим характеризується кожний з них?

3. Що таке переконання? На якій основі вони формуються?

4. Що спільного в поняттях "мораль" і "світогляд"? У чому їх відмінність?

5. У чому полягає значення світогляду для діяльності людини?

6. Як впливає духовно-теоретична і духовно-практична діяльність на формування світогляду?

7. Що таке менталітет? У чому полягає Його вплив на погляди і діяльність людини, співтовариства людей?

8. Чому світогляд є формою духовно-практичного освоєння світу та самовираження людини в ньому?

9. Чому філософія є теоретичною формою світогляду?

Размещено на Allbest.ru