Буття людини

Размещено на http://www.allbest.ru

БУТТЯ ЛЮДИНИ

У філософії є такі поняття, за допомогою яких намагаються охопити якнайбільше явищ, сторін реального світу. Ця безліч настільки різноманітна, різнорідна, що найчастіше в понятті вдається узагальнити лише одну рису, властивість предметів, її утворюючих. Такі гранично загальні поняття називають категоріями. До їхнього числа відноситься поняття "буття". Ним позначають усе, " маюче місце бути", все існуюче у світі.

Цю категорію використовували давньогрецькі філософи. Одні з них (Парменид) писали про буття як безупинне, цільне, неподільне. Інші характеризували його як мінливе. "Не можна двічі ввійти в ту саму ріку" ,- стверджував Геракліт.

Проблема буття людини також здавна цікавила філософів. У найдавніших філософських системах Китаю, Індії, Греції людина мислилася як частина Космосу, усеосяжного світу. І сама людина сприймалася як своєрідний "мікрокосмос". Природа розумілася як живий організм, а людина -- як сполучення різних елементів чи "стихій" космосу. Одному з давньокитайських мудреців належать слова: "Між Небом і Землею людина найдорожча за все". При цьому світ створений не заради людини, тому людина має право диктувати свою волю природі. Вона покликана наслідувати природності, принаймні, "упорядковувати", переборювати збої, що відбуваються у світі час від часу, але вона відповідальна за свої діяння на вищому, космічному рівні.

Древньоіндійська філософія висунула ідею переселення душ і зробила дуже умовною і рухливою межу між живими істотами. Суть цієї ідеї полягає в тому, що душа людини після її смерті не гине, а знаходить собі інше пристановище. В що саме вона втілиться, залежить від поведінки людини в теперішньому житті: за уявний гріх - у представника нижчої касти, за словесний - у тварину, за гріховний учинок - у неживий предмет.

Людині і тільки людині приписувалося прагнення і здатність звільнятися від зумовленості через моральну шляхетність, розкріпачення душі, що дасть можливість досягти величі.

Антична філософія збагатила науку розумінням відмінностей між законами природи і людського світу. Було виділене протиріччя: "незмінні закони природи - мінливі людські встановлення".

Людина як духовно-тілесна істота була головним змістом усієї давньогрецької культури, особливо в часи її розквіту. Філософ Геракліт стверджував: "З мавп найпрекрасніша потворна, якщо порівняти її з людським родом. З людей наймудріший, у порівнянні з Богом, видасться мавпою і за мудрістю, і за красою, і за всім іншим. А самі грецькі боги постають величними і разом з тим людяними".

Грецька філософія, що проголосила тезу про людину як про міру всього існуючого, орієнтувалася на її розум, закликала до самопізнання. Вислів "Пізнай самого себе", висічений при вході в храм Аполлона в Дельфах, з'явився одним з дороговказних у розвитку наук про людину.

Середньовічна християнська філософія протиставляла "справжнє", божественне і " неістинне" створене буття, розрізняючи при цьому сутність і існування, зміст і символ.

Своєрідність християнського біблійного уявлення про людину як про "образ і подобу Бога", внутрішньо роздвоєної внаслідок гріхопадіння, сполучалося з вченням про поєднання божественної і людської сутності в особистості Христа. Таке поєднання відкривало можливість внутрішнього прилучення кожної людини до божественної благодаті, подолання гріховності і смертності тіла через безсмертя душі.

Епоха Відродження дала науці уявлення про безмежність творчих можливостей людини. Ідея філософа Пікоделла Міран доли полягала в тому, що людина займає особливе становище у світобудові, оскільки причетна до всього земного і небесного від нижчого до найвищого. У поєднанні з волею вибору призначення людини дає їй творчу здатність самовизначення. Людина-творець уподібнюється Богу. У цей період філософи захоплювалися людиною, проголошували гімни її розуму, творчому початку.

Філософи ХУІІ-ХУІІІ ст. розглядали буття як реальність, що протистоїть людині, як суще, котре людина освоює в діяльності. Для європейської філософії цього часу буття найчастіше обмежується природою, світом природних тіл, а духовний світ статусом буття не володіє.

Поряд з цією натуралістичною лінією в новоєвропейській філософії формується прямо протилежний спосіб тлумачення буття: справжньою реальністю є саме думка. Цей підхід представлений у вихідній тезі Р. Декарта: "Мислю, отже, існую". Надалі ця ідея одержала розвиток у німецькій ідеалістичній філософії. Так, філософ І. Фіхте стверджував, що справжнім буттям є вільна, чиста діяльність абсолютного "Я", матеріальне буття - продукт усвідомлення і самосвідомості "Я". Такі погляди, що відривалися категорію буття від зовнішнього світу, незабаром були піддані справедливій критиці. людина буття індивід індивідуальність особистість

І. Кант питання "Що таке людина?" формулює як основне питання філософії, а саму людину розглядає як істоту, що належить двом різним світам природній необхідності і моральній свободі. У німецькій філософії ХУІІІ-ХІХ ст. провідним було уявлення про людину як творця духовного життя, культури, носія всезагального ідеального початку - духу чи розуму.

Великий був інтерес до проблеми людини і наприкінці XIX- XX ст. Пошук сутнісних властивостей людини сконцентрував увагу вчених на таких проявах, як почуття, воля, потяг. Тоді ж у науці почали розрізняти поняття "індивідуальність" і "особистість". Індивідуальність стала розумітися насамперед як своєрідність, неповторність психічного життя людини, а особистість - це її індивідуальні прояви на тлі соціальних відносин.

У XX ст. проблема буття людини стала предметом особливого філософського дослідження. У вченні німецького філософа XX ст. М. Хайдеггера буття - "просіка", що відкриває таємницю сущого, робить його зрозумілим. У цій функції розкриття таємниці і полягає, згідно з Хайдеггером, "зміст буття".

Французький філософ і письменник Ж.-П. Сартр розмежовує буття матеріальне і людське. Перше є для нього щось відстале, що опирається людській волі і дії. Основна характеристика людського буття, на думку Сартра, вільний вибір можливостей.

Отже, буття людини - специфічний спосіб її унікального, неповторного існування. Це поняття трактується у світовій філософії по-різному. Однак при всіх відмінностях воно оцінюється як особлива реальність, збагнення якої дозволяє людині краще зрозуміти саму себе.

Російський філософ М.О. Бердяев писав: "Проблема людини є основна проблема філософії. Ще греки зрозуміли, що людина може почати філософствувати тільки із себе. Розгадка буття людини для людини схована в людині. У пізнанні буття людини є зовсім особлива реальність, що не стоїть в ряді інших реальностей. Людина не є дробова частина світу, у ній закладена цілісна загадка і розгадка світу".

Індивід і індивідуальність

Як часто про людину помітну, що виділяється серед інших, доводиться чути: "Він індивідуальність!" Близьке за звучанням і походженням до цього слова і поняття "індивід". У побутовій мові ці слова вживають як рівнозначні. Однак наука розрізняє їх за змістом. Розглянемо ці відмінності.

Поняття індивід уперше використовував у своїх творах давньоримський вчений і політик Цицерон. Так він переклав із грецької слово "атом", що означало "неподільний" і відносилося до найдрібніших і неподільних, на думку древніх філософів, складових навколишнього світу. Термін "індивід" характеризує людину як одного з людей.

Цей термін означає і те, наскільки типовими є ознаки певної спільності для різних її представників (жрець Амона Анен, Богдан Хмельницький, орач Микула Селянинович).

Обидва значення терміна "індивід" взаємозалежні й описують людину з погляду її самобутності, особливостей. При цьому мається на увазі, що особливості залежать від суспільства, від умов, у яких формувався той чи інший представник роду людського.

Термін індивідуальність дає можливість характеризувати відмінності людини від інших людей, маючи на увазі не тільки зовнішній вигляд, але і всю сукупність соціально значимих якостей. Індивідуальна кожна людина, хоча ступінь цієї самобутності може бути різним. Яскравими індивідуальностями були багатосторонньо обдаровані люди епохи Відродження. Згадаєте живописця, скульптора, архітектора, ученого, інженера Леонардо Да Вінчі, живописця, гравера, скульптора, архітектора Альбрехта Дюрера, державного діяча, історика, поета, військового теоретика Нікколо Макіавеллі й інших. їх відрізняли своєрідність, оригінальність, яскрава самобутність. Усіх їх можна віднести і до індивідуальностей, і до особистостей. Але близьке за значенням слово "особистість" звичайно супроводжується епітетами "сильна", "енергійна", тим самим підкреслюється її самостійність, здатність виявляти енергію, не втрачати свого обличчя.

Поняттям "індивідуальність" у біології позначають специфічні риси, властиві певній особі, організму, завдяки сполученню спадкоємних і придбаних властивостей. У психології під індивідуальністю розуміють цілісну характеристику певної людини через її темперамент, характер, інтереси, інтелект, потреби і здібності.

Філософія розглядає індивідуальність як неповторну своєрідність якого-небудь явища, включаючи і природне, і суспільне. У цьому розумінні можуть мати індивідуальність не тільки люди, але й історичні епохи (наприклад, епоха класицизму). Якщо індивід розглядається як представник спільності, то індивідуальність - як своєрідність проявів людини, що підкреслює неповторність, багатосторонність і гармонійність, природність і невимушеність її діяльності. Таким чином, у людині втілюється в єдності типове і неповторне.

Отже, щоб ще раз усвідомити відмінності між термінами "індивід" і "індивідуальність", звернемося до прикладу. 20 березня 1809 р. у Сорочинцях у родині поміщика Василя Гоголя-Яновського народився син, хрещений ім'ям Микола. Це був один з народжених у цей день поміщицьких синів, названих Миколаями, тобто індивід. Якби він помер у день народження, то так і залишився б у пам'яті своїх близьких як індивід.

Немовля відрізняли ознаки, характерні тільки для нього (ріст, колір волосся, очі, будова тіла тощо). За свідченням знаючих Гоголя від народження, він був дуже худий і слабкий. Пізніше в нього з'явилися риси, пов'язані з дорослішанням, навчанням, індивідуальним стилем життя: він рано почав читати, з 5 років писав вірші, добре учився в гімназії, став відомим літератором. У ньому проявилася яскрава індивідуальність, тобто ті риси, властивості, ознаки, що відрізняли саме Гоголя.

Однак особистість Гоголя проявилася не тільки у своєрідності індивідуальних рис. Він утілював певний тип особистості і сам був особистістю неабиякою. У листі сучасника, написаному в зв'язку зі смертю письменника, читаємо: "Так, він помер, це людина, яку ми тепер маємо право, гірке право, дане нам смертю, назвати великою; людина, якою ми пишаємося як однією зі слав наших".

Особистість

Поняття особистість нерозривно пов'язане із суспільними властивостями людини. Поза суспільством індивід не може стати індивідуальністю (тому що тоді ні з чим і ні з ким порівнювати його властивості), а тим більше особистістю.

Філософська енциклопедія визначає особистість наступним чином: це людський індивід як суб'єкт відносин і свідомої діяльності. Інше значення - стійка системи соціально значимих рис, що характеризують індивіда як члена того чи іншого суспільства.

В обох визначеннях підкреслюються зв'язки індивіда, особистості і суспільства. Спробуємо розібратися в цих зв'язках. У науці виявляються два підходи до особистості. Перший розглядає сутнісні (найбільш важливі для розуміння людини) характеристики. Тут особистість виступає як активний учасник вільних дій, як суб'єкт пізнання і зміни світу. Особистісними при цьому визнаються такі якості, що визначають спосіб життя і самооцінку індивідуальних особливостей. Інші люди неодмінно оцінюють особистість через зіставлення з встановленими в суспільстві нормами. Людина, що володіє розумом, постійно сама себе оцінює. При цьому самооцінка може змінюватися залежно від проявів особистості і суспільних умов, у яких вона діє.

Другий напрям вивчення особистості розглядає її через набір функцій, чи ролей. Людина, діючи в суспільстві, виявляє себе в найрізноманітніших обставинах залежно не тільки від індивідуальних рис, але і від суспільних умов. Так, скажімо, при родовому ладі взаємини в сім'ї вимагають від старших її членів одних дій, у сучасному суспільстві - інших.

Людина може одночасно здійснювати дії, виконуючи різні ролі, - працівника, сім'янина, спортсмена тощо. Вона здійснює учинки, виявляє себе діяльно і свідомо. Вона може бути більш-менш умілим трудівником, турботливим чи байдужим членом сім'ї, наполегливим або ледачим спортсменом тощо. Для особистості характерний прояв активності, тоді як безособове існування допускає "плавання з волі випадку".

Вивчення особистості через рольові характеристики неодмінно припускає зв'язок людини із суспільними відносинами, залежність від них. Зрозуміло, що і набір ролей, і їхнє виконання (так би мовити, репертуар і малюнок ролі) пов'язані із суспільним устроєм і з індивідуальними рисами виконавця. Порівняйте, наприклад, роль трудівника, правителя, воїна, ученого в різні епохи. У своїх рольових проявах особистість розвивається, удосконалюється, міняється. Діє, любить, ненавидить, бореться, тужить не особистість сама по собі, а людина, яка володіє рисами особистості. Через особливий, тільки їй властивий спосіб організувати свою діяльність, відносини, індивід постає як Людина.

Основні поняття

Буття людини. Людина як продукт біологічної, соціальної, культурної еволюції. Індивід. Індивідуальність. Особистість.

Терміни

Категорія. Світ.

Питання для перевірки

1. Які сутнісні риси властиві людині?

2. Як мінялися філософські погляди на сутність і буття людини?

3. Що таке буття людини?

4. У чому відмінність понять "індивід" і "індивідуальність"?

5. Які основні підходи до вивчення особистості? У чому вони полягають?

Завдання

1. Подумайте, чому суспільство зацікавлене в розробці проблем людинознавства. Чи існує аналогічна потреба в особистості?

2. Висловіть власне судження з приводу наступного твердження: "Проблема людини - центральна проблема людської історії". Що розуміється під "проблемою людини"?

3. Складіть схему, що відображає ваше уявлення про різноманіття зв'язків людини з навколишнім світом. Виділіть істотні зв'язки. Поясніть, чому саме ці.

4. Художникам запропонували високу плату за кожну написану картину на будь-яку тему, присвоєння найвищих титулів і премій, різні життєві блага при одній умові: їхньої картини ніколи не побачить жодна людина, усі вони залишаться в руках авторів. Художники одностайно відмовилися. Чому? Як би вчинили ви?

5. Спробуйте охарактеризувати типові риси сучасної молоді (особистості), намагаючись не вживати ознак "вічного порядку", тобто властивих людям усіх століть і народів. Результати роботи прокоментуйте.

6. Уявіть, що вам потрібно негайно відправитися в багаторічну космічну експедицію. У польоті у вас буде все необхідне. З квартири вам дозволено взяти із собою тільки три предмети. Що саме ви візьмете? А що із собою взяла би людина з раннього Середньовіччя? Зробіть висновки.

Короткі висновки до вступу

1. Поняття "суспільство" у широкому розумінні охоплює способи взаємозв'язку людей і форми їхнього об'єднання. Суспільство і природа взаємозалежні. Останнім часом посилився негативний вплив суспільства на навколишнє середовище.

2. Серед найважливіших інститутів суспільства - сім'я, держава, система освіти.

3. Суспільство - динамічна система. її основними підсистемами є сфери суспільного життя - економічне, політичне, соціальне, духовне.

4. Немає суспільства, яке не створювало б свою культуру. Ні культури, що розвивалася б поза суспільством.

5. Вивчаючи суспільство і суспільні відносини, люди здавна намагалися осягти сутність самої людини, виявити її основні риси і специфічні особливості. За зміною поглядів на сутність людського буття можна простежити основні віхи розвитку людинознавства.

6. Багатозначність і складність феномена людини відбивається в різноманітті понять, використовуваних при його вивченні. Поняття "людина" вбирає в себе як біологічну природу, так і соціальну сутність людей. Поняття "особистість" характеризує суспільне в людині, її риси і ролі, що вона знаходить тільки у взаємодії з іншими людьми.

Питання до вступу

1. Чи можна зрозуміти людину, не вивчаючи суспільство, у якому вона живе?

2. Чи можна вивчити суспільство, не вивчаючи діяльність людей?

3. У чому полягає взаємозв'язок природи, суспільства і людини?

4. Навіщо кожній людині потрібні знання про людину і суспільство?

Размещено на Allbest.ru