Феномен життєвої мудрості у світоглядно-гуманістичній концепції Мішеля Монтеня

Размещено на http://www.allbest.ru/

Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки

Феномен життєвої мудрості у світоглядно-гуманістичній концепції Мішеля Монтеня

Яручик А. І., здобувач кафедри філософії

Луцьк

Анотація

У статті висвітлено філософські погляди Мішеля Монтеня на людину та її життя. Окреслено вихідні положення мислителя щодо перебігу життя, життєвих пріоритетів і цінностей. Репрезентовано феномен життєвої мудрості Монтеня як пошук єдності взаємодоповнюючого співіснування різноманітних аспектів життя людини у її прагненні до цілісності буття.

Ключові слова: людина, життя людини, цінність людини, цілісність, життєва мудрість, філософія життя.

Таємниця людського життя постала предметом роздумів людини з того часу, коли вона усвідомила себе живою істотою. За весь період існування людства мислителі різних епох намагалися осмислити і дати відповіді, здавалось би, на досить прості і конкретні запитання: звідки людина приходить у Світ; як людина має прожити своє життя; як зробити життя кращим і щасливішим; у чому полягає сенс життя людини; хто керує людським життям; чи має людина право добровільно піти із життя або ж розпоряджатися життям інших. Як показує історія філософської думки, відповіді на ці запитання були неоднозначними, а часто й суперечливими. Оскільки на початку третього тисячоліття людство вкотре опинилося під загрозою самознищення, надзвичайно важливим на сьогодні є створення цілісного філософського вчення про життя людини, яке має виконувати найважливішу функцію - спрямовувати людину до змістовного й доброчинного життя, заснованого на вірі, моралі, праві, справедливості, толерантності, людяності. Насамперед постає потреба переосмислення людиною не тільки себе, тобто власної сутністі, а й поглядів на життя, життєві цінності, запити, пріоритети задля пошуку смислонаповненості та цілісності людського буття. Оскільки буття людини для філософії є тим особливим феноменом, який має бути пізнаним, то звернення до життєвої мудрості Мішеля Монтеня є вкрай важливим: адже він одним із перших мислителів європейської цивілізації здійснив спробу наблизитися до іпостасі антропологічного досвіду. монтень філософський мислитель

Серед філософських вчень минулого, які зберігають велику цінність, але не можуть бути “реанімовані” повною мірою тому, що життя - це рух, варто назвати давньоіндійську і давньокитайську філософські школи, “джомолунгмами” яких стали буддизм і конфуціанство. Філософію європейської античності, починаючи з легендарних семи мудреців і закінчуючи школами епікурейців і стоїків у римський період, представляють твори Теофраста, Плутарха, Епікура, Марка Аврелія, Сенеки, де проблеми людського життя є центральними. Естафету життєвої мудрості продовжили Монтень, Паскаль, Лабрюйер, Ларошфуко, Сковорода, Гете, Честерфілд, Вейс, які збагатили філософську думку розумінням багатоликого і різностороннього людського життя. Відомий український мислитель Григорій Сковорода, як зазначає сучасний філософ Сергій Кримський, “одним із перших мислителів у новоєвропейській цивілізації відновив та розвинув феномен мудрості, яка після античних часів була відсторонена всеохопним проектом раціонально- гносеологічного, а потім раціонально-сцієнтичного тлумачення філософії” [6, с. 373-374].

Наприпкінці XIX - початоку XX століть провідним напрямком розвитку філософії стала “філософія життя”, представлена Нецше, Дільтеєм, Зіммелем, Бергсоном, Шпенглером, Клаґесом та іншими. Розуміння життя цими філософами було неоднозначним, адже Ніцше і Клагес розглядали життя переважно у біологічному сенсі, Дільтей і Зіммель надавали йому психологічного значення, а Берґсон тлумачив життя як космологічно- метафізичне. Особливе місце серед представників “філософії життя” належить Альберту Швейцеру, який наголошував, що цілеспрямованість, яка могла б підкорити собі діяльність людини, варто шукати не у світі, а у самому житті, тобто “воля до життя” має спонукати людину прожити його якомога досконаліше. У філософії XX століття проблема життя стала однією із центральних, пройшовши червоною ниткою через такі напрямки як екзистенціалізм, персоналізм, вчення Реріхів “Агні-Йога”, “школу життя” Кришнамурті.

Нині однією із найболючішим проблем є питання визначення сенсу людського життя, що Віктор Франкл вважає кінцевою метою кожної людини. Новочасний філософ Роман Арцишевський стверджує, що життя - це своєрідний атом неосяжної, безмірної Вічності. Він глибоко переконаний, що навчати людину жити потрібно починати з раннього віку; відстоює ідею започаткування у рамках філософської антропології нового науково-філософського вчення, яке правомірно було б назвати віталогією. Предметом дослідження цього нового напрямку має стати життя людини, тобто її індивідуальне життя. У численних публікаціх Р. Арцишевського обґрунтовується суть цього вчення й окреслюється коло найважливіших проблем, які має охоплювати віталогія [1]. Поданий філософський екскурс був зроблений нами не випадково, адже вкрай важливо враховувати набутий досвід наших попередників, бо, як висловився свого часу Мішель Монтень: “Обертаючись у світі, людський розум набуває благословенної ясності” [7, с. 174]. Як представник нової гуманістичної генерації, Монтень став зачинателем саморефлексії, що ґрунтувалась на міцному фундаменті античної культури й постала синтезом набутого та особисто пережитого, побаченого, осмисленого.

За чотирьохсотлітню історію існування “Проб” дослідженню філософських поглядів Монтеня була присвячена велика кількість наукових праць та публікацій. Кожна генерація прагнула по-своєму та у відповідності до реалій своєї епохи пояснити й обґрунтувати основні положення і настанови французького скептика. Не було винятком і минуле століття. Огляд наукової літератури свідчить, що у доробках таких відомих учених радянського періоду, як В. Богуславський, П. Гуревич, О. Гурфункель, Кессель, Ф. Коган-Бернштейн, Г. Косіков, Б. Кузнецов, О. Лосєв, Н. Мотрошилова, Перевезенцев, В. Соколов та інших автор “Проб” широко представлений. Ними було подано хронологію та обставини створення есе, досліджено етапи духовної еволюції мислителя, проаналізовано й розкрито різнобічні аспекти його філософських уподобань. Загалом у цих дослідженнях наголос робиться на аналізі скептичної позиції Монтеня, а філософсько-антропологічні й етико-моральні погляди й настанови мислителя висвітлюються лише частково й фрагментарно, без надання належної значимості, бо у цей період людина зводилася до абстрактного суб'єкта, а пізнання - до здобуття об'єктивної істини, яка не залежить ні від людини, ні від людства. Лише відхід від суто теоретичного до вільного незаанґажованого викладу поглядів й схиляння до есеїстичної філософії сприяв у кінці минулого століття утвердженню на теренах національного наукового простору антропологічного повороту до індивідуального. Це зумовило різностороннє зацікавлення світоглядно- гуманістичною позицією Монтеня й розкрило горизонти для дослідження у його “Пробах” проблем людини та людського життя. Вагомими для нашого дослідження стали праці таких сучасних вітчизняних науковців, як О. Александрова, Е. Андрущенко, І. Бичко, В. Буслинський, В. Іванов, О. Корх, С. Кримський, Т. Розова, В.Табачковський, Н. Хамітов та інших. Серед численної когорти зарубіжних учених заслуговують на увагу, насамперед, Ж. М. Беньє, В. Диньов, Е. Кассірер, Ч.Тейлор та інші.

Мета статті - виділити світоглядно-гуманістичні погляди Мішеля Монтеня на людське життя й окреслити основні постулати життєвої мудрості щодо перебігу життя, життєвих пріоритетів і цінностей та сенсу людського життя і обгрунтувати феномен життєвої мудрості мислителя як вихідний аспект доброчинності, гармонійності й буттєвої цілісності людини.

На сторінках “Проб” Монтень постійно аналізує погляди античних мислителів, наводить численну кількість життєвих прикладів у висвітленні життя славетних, а також веде спостереження за перебігом власного життя й описує особисті життєві події. Мислитель шукає відповіді на запитання: що таке людина; як вона має прожити своє життя. Після тривалого переосмислення головних постулатів античної мудрості Монтень зрозумів, що не існує іншого способу для розкриття таємниці людини й усього, що її оточує, окрім уважного та ґрунтовного осягнення життя та поведінки окремо взятої людини. Цю думку Монтеня згодом продовжив дослідник його філософії Е. Кассірер [4, с. 3-30].

Мислитель вдається до саморефлексії, вивчаючи себе. Для нього медитувати себе - це могутнє й повне дослідження для того, хто вміє себе пізнати. Як зазначає Ж.-М. Беньє, “таке самоспостереження є більше ніж проста інтроспекція, а те зосередження на собі, що воно його дозволяє, є також і обходом світу” [2, с. 78]. До самопізнання філософ вдався у той період, коли значна частина життя була уже прожита, тому мав можливість повною мірою його переосмислити й зробити відповідні висновки.

На думку Монтеня, мудрий полюбляє аналізуват себе і свої вчинки. Прискіпливе самозаглиблення мислителя було зумовлене прагненням повернути людину як тілесно-душевну цілісність у лоно природи, оскільки, як він вважав, “Ми прагнемо іншого стану, не розуміючи як скористатися власним; виходимо із себе, не відаючи, як заживати світа, поки служать літа” [9, с. 364]. Для кожної людини заклик “Пізнай самого себе” має найсуттєвіше значення, адже “... хто знає себе, той не візьме чужого за своє; той найбільше любить себе і дбає про свій інтерес; той ухиляється від марних клопотів, ялових думок і нездійсненних заходів” [7, с. 19].

Згідно з Монтенем життя людини - це рух, нерівний, неправильний і різносторонній. Народження для людини є початком її кінця, бо кожна перебута мить відірвана від життя. Зрозуміло, що саме початок життя і його кінець є тією визначальною обставиною, завдяки якій життя окремої людини подібне до життя усіх землян. Монтень вважає, що, проживши один день, людина пізнає усе, оскільки кожен день подібний до усіх інших тим, що “Нема ні іншого світла, ні іншої тьми. Це сонце, цей місяць, ці зорі, цей світотвір - усе те саме, чим тішилися ваші предки і чим бавитимуться ваші правнуки” [7, с. 105]. Для Монтеня прожиті дні - акти однієї комедії; хоч вони і різні, але відбуваються упродовж одного року. Черговість чотирьох пір року відповідає дитинству, юності, зрілості й старості світу. Отож, “Світ зіграв свою виставу, і вже не знає інших див, як почати все заново. І так буде завше” [7, с. 106]. Власне, Монтень вказує на те, що подібно до природи життя людини підвладне чотирьом основним віковим періодам і має свій початок і кінець, але, коли б життя не закінчилося, для кожної людини воно є абсолютним. У цьому сенсі усі люди рівні: маленький чоловік такий самий абсолютний, як і великий. Постає питання: чому одні і ті ж закони по-різному впливають на життя окремих людей?

Власне життя кожної людини, як правило, вимірюється кількістю прожитих років. Так, у часи Солона вважалося, що людина має прожити не більше сімдесяти років, з чим деяким чином погоджувався і Монтень, бо вважав золоту середину за найдосконалішу в усьому. У цьому питанні Монтень покладається тільки на Матінку-Природу і на Бога, тому проголошує: “. ніхто не умирай перш, ніж прийде його година” [7, с. 107]. Він досить переконливо виступає проти висловів стоїків про самогубство, адже все має бути у руках природи. Вона нам каже, що потрібно іти зі світу тими шляхами, якими вступили у нього, адже смерть людини є частиною порядку універсуму, частиною життя світу. Тут варто наголосити: ця позиція Монтеня відрізняє його від стоїків тим, що він бачить закони природи не у абстрактних положеннях, які здаються йому сумнівними, а у пов'язуванні намірів людини із усією природою, яка їх регулює.

Попри усі за і проти, Монтень схиляється до думки, що повнота людського життя визначається не кількістю прожитих років, а тим, як ці роки прожиті, і тут уже багато залежить від самої людини і від її волі. Мислитель дає переконливу відповідь: “Життя саме собою ні добре, ні зле: воно посудина для добра та зла” [7, с. 105]. Загалом від самої людини залежить, чим вона наповнить своє життя, оскільки воно є не тільки швидкоплинним, а й досить суперечливим і зумовлюється багатогранністю, мінливістю та відкритістю людини. Монтень приходить до однозначного висновку, згідно з яким життя - це лише розмаїття звичок та традицій. Усякий живе по-своєму, бо у кожного народу - свій закон і у кожної людини - своя голова. “Сила-силенна розмаїтих характерів, сект, міркувань, переконань, законів та звичаїв - усе навчає нас розумно судити про власні й наламує наш розум розуміти свою недосконалість і природну неміч, а це наука аж ніяк не благенька” [7, с. 175].

Слід пам'ятати, що кожен період людського життя має свої особливості, свої плюси і мінуси, які потрібно знати і свідомо враховувати, тоді життя стане більш повноцінним, змістовним й використаним сповна як у молодому і середньому віці, так і на схилу життя. Монтень погоджується із філософами античності й висуває учення про життя згідно з природою, тобто життя згідно з велінням нашої фізичної і духовної натури. Він вважає, що “Природа - це ласкавий провідник; проте ласкавий не більше, ніж розумний і справедливий” [9, с. 361]. Життя згідно з природою можливе за будь-яких обставин й за будь-якого соціального статусу в суспільстві. Неправильно мислять ті, хто постійно прагне до нового виду діяльності. Монтень вважає, що не зовсім правильно міряти життя людини якимись важливими справами, ніби тільки вони надають життю справжнього сенсу. Він переконаний, що просто жити - не тільки найголовніше, а і найчудовіше заняття із усіх справ. Найбільш важливу справу зробить та людина, яка навчиться користуватися своїм повсякденним життям, бо природа людини не потребує якоїсь особливо щасливої долі. Висновок наступний: “Хто зумів накреслити перебіг власного життя, доказав куди більше, ніж той, хто креслить книжки; хто зумів здобути собі лад і спокій, ліпше жив, ніж той, хто здобув королівства і міста” [9, с. 355].

Таким чином, свобода людини у виборі діяльності може здійснюватися лише завдяки врахуванню її особистих здібностей і нахилів й визнанню природного закону, якому вона як природна істота має і змушена підкорятися. “Незмінно йти за самим собою, підхопленому своїми нахилами так, щоб не можна було ні ухилитися від них, ні підкорити їх собі, означає бути не другом самому собі, а тим паче паном, а рабом самого себе” [9, с. 38]. Цьому кредо Монтень майже ніколи не зраджував, оскільки мав свободолюбивий характер й засновані на мудрості переконання. Перебіг власного життя й особливості кожного вікового періоду він характеризує з позиції свого творчого заняття: “Зрілість має свої недоліки, як і юність, ба гірші; старість так само несприятлива для такого роду діяльності (інтелектуального - А. Я.), як і для всякого іншого мозок наш тужавіє і шкарубне з віком” [9, с. 298]. На думку Монтеня, по мірі того, як життя стає коротшим, його потрібно зробити ще глибшим і повнішим. Переосмислені постулати античності знайшли своє логічне продовження у Монтеня, і, на противагу схоластичним поглядам про гріховність природи людини, він закликає поважати, насамперед, себе як істоту, без будь-якого упередження щодо душі чи тіла. Слід зазначити, що мислитель не розполовинює людину, а навпаки, вважає, що тіло і душа повинні діяти разом і гармонійно, тобто цілісно.

У пошуках життєвої мудрості Монтень звертається до Лукреція й цитує його думку стосовно Епікура, котрий вперше відкрив розумну формулу життя, яку ми зараз називаємо мудрістю. Як зазначає відомий німецький філософ В. Дільтей, Епікур з великою майстерністю вперше зумів ввести у життя на зміну хвилюванню і глибокому мороку осяяний яскравим світлом спокій [3, с. 431]. Пошуки найвищої життєвої мудрості привели Монтеня до висновку, що істинна мудрість полягає не у всезнанні чи незаперечній вірі, а зовсім в іншому: “Найвиразніша ознака мудрості - це неодмінна життєрадісність” [7, с. 178]. Варто наголосити, що цим твердженням мислитель підкреслює важливість для людини життєвої мудрості, але не заперечує божественного проведіння, адже у житті людини вони, віра і мудрість, - це дві сторони однієї медалі: там, де є одна, мусить бути й інша. Монтень стверджував: життєвий досвід недостатньо накопичити, “.треба його зважити і зіставити, треба його перетравлювати і переганяти, щоб добути з нього сенс і висновки” [9, с. 162].

Досліджуючи погляди Монтеня на людину та її життя В.Дільтей зазначає, що, взявши за основу античну спадщину, філософ чітко усвідомив її практичне значення й вільне розуміння нею життя, тому поставив у центр своєї моралі стоїчну формулу, згідно з якою доброчинність проявляється у житті згідно з природою, і розвинув її плідніше та простіше, ніж це зробили стоїки [3, с. 35]. Монтень переконливо наголошував, що в людині постійно діє Природа, тому потрібно завжди дослухатися до її вимог. Природа сама потурбувалася, щоб дії, до яких вона нас спонукає для задоволення наших потреб, супроводжувалися насолодою. Навіть афекти, за допомогою яких природа веде людину до радості, теж відносяться до її здорового життя. Без них душа людини була б нерухомою, як корабель у спокійному й відкритому морі. Можливо, людина живе тому, що час від часу отримує задоволення. Отож, Монтень наголошує: “Жити - ось моє заняття і моє мистецтво” [8, с. 59]. Така позиція характеризує його як життєлюбного й оптимістичного філософа, що надає перевагу поглядам Епікура. Жити потрібно вміючи, тобто узгоджувати власне життя з велінням Природи, однак усім потрібно користуватися в міру.

Загалом більшість вимог світу зумовлюють людину жити не тільки задля себе, а й задля суспільства. Монтень зазначає: ті, хто виганяє люд на майдани, думають, що вони домагаються чогось доброго, коли відривають людей від їх природних справ, від самих себе. Зазвичай вони малюють речі так, як їм вигідно, а не такими, які вони є насправді. Іноді істина буває важка, незручна і непридатна, але інколи потрібно ошукувати людину, щоб вона сама не ошукалася. Кожна людина має знати свої обов'язки і виконувати свою роль, а також пильнувати звичаї, прийняті іншими людьми і світом. Суспільні інтереси, - вважає Монтень, - не повинні заважати інтересам приватним. Посилаючись на Монтеня, сучасний дослідник О. Корх зазначає, що у всіх ситуаціях суспільство має пам'ятати про права приватних осіб [5, с. 29]. Монтень застерігав, що вчити інших жити свято і праведно, а самому про це забувати - це пошити себе у дурні так само, як занедбати своє життя задля веселого й здорового життя інших. Оскільки природа надала людині здібності до розумового розвитку, то не випадково кращим нашим творінням є життя згідно з розумом. Монтень переконаний, що жити потрібно так, як підказує тобі твій розум, не претендуючи ні на що більше. “Хто зумів накреслити перебіг власного життя, доказав куди більше, ніж той, хто креслить книжки; хто зумів здобути собі лад і спокій, ліпше жив, ніж той, хто здобув королівства і міста” [9, с. 355]. Зазіхання на велич і всеосяжність, на думку Монтеня, - це шлях поганий і облудний. “Головне завдання кожного - шануватися: для цього ми тут”, - такий життєвий постулат філософії Монтеня [9, с. 243].

Попри усе, людина ніколи не зупиняється на досягнутому, вона постійно рветься до незвіданого. Якби людина хотіла бути тільки щасливою, то їй було б легко, але вона хоче бути щасливішою за інших. Цього досягнути досить важко, адже ми завжди вважаємо когось щасливішими, ніж вони є насправді. Тому найвищим виявом мудрості є незмінно радісне сприйняття життя. Їй, людині, як і усьому під місяцем, властива ніколи не зникаюча яскравість. Монтень зізнається, що мав достатньо сильну волю, тому не піддавався життєвим спокусам, які впливають на людину негативно. Йому було притаманне почуття доцільності і міри у всьому, що дозволяло завжди узгоджувати свої життєві потреби у відповідності до вікових періодів свого життя. Мислитель вважав щасливим того, хто зумів так визначити свої життєві запити, що вони не завдавали йому зайвих клопотів і страждань. На думку мислителя та людина живе радісно, тобто доброчинно, яку турбота про надмірне збагачення не відриває від більш приємних і спокійних занять, що відповідають її характеру. Власне, і достаток, і бідність залежать від уяви, яку про них має людина. Кожному живеться добре чи погано у залежності від того, що людина про це думає, бо задоволений не той, кого вважають задоволеним, а той, хто себе таким вважає. У розділі “Як панувати над собою” мислитель подібно до сократиків зізнається, що небагато речей його захоплює повністю. Важливо для кожної людини, поки є змога, віддаватися лише собі, але “Треба зберігати межу між нехіттю до страждання і любов'ю до насолоди; тож Платон радить посередню путь між обома” [9, с. 239]. Життєвим правилом для Монтеня стало переконання в усьому дотримуватися міри і, перш за все, віддаватися собі, іншим тільки прислуговуватись. Мислитель погоджується із Сенекою та Цицероном у тому, що існує загальний всесвітній закон і саме з елементів цього універсального розуму формується наше моральне життя і услід за Сократом відстоює ідею про справжню мудрість, яка полягає не у віднайдені істини, а у тому, щоб жити істинно. Зрештою, істинною і суттєвою, як зазначав Монтень, можна вважати лише власну думку.

Самопізнання Мішеля Монтеня стало своєрідним компонентом пізнавальної діяльності мислителя, яке постало життєво-досвідним методом пізнання його духовного і повсякденного життя й зумовило цілісне осмислення життєвих пріоритетів і цінностей. Філософські ідеї мислителя торкаються вікових особливостей людини, наповненості життя, сенсожиттєвих атрибутів, вихідних життєвих цінностей й цілісності людського буття.

Монтень вважав, що життя кожної людини є абсолютною цінністю. Людина є тілесно-душевною цілісністю й підпорядковується природним законам, тому постійно потрібно дослухатися до вимог Природи, яких нікому не уникнути. Як соціальна істота, людина не повинна нехтувати суспільним життям, а має виконувати свою роль настільки, наскільки це потрібно. Щасливими є ті, хто живе у злагоді з собою та зі світом, не ігноруючи загальнолюдськими цінностями та власною свободою. Індивідуальні запити людини мають бути розумними, поміркованими й заснованими на праві, моралі й мірі у всьому. Найважливішими ціннісними пріоритетами у житті Монтеня були: здоров'я, дружба, любов, справедливість, свобода, доброчинність, людяність. Сенс життя людини має носити гуманістичний, людський характер. Мислитель вважав, що людина не може змінити свою долю, може змінити лише своє ставлення до життя. Життєве призначення людини він вбачав у самопізнанні задля вивчення й реалізації себе згідно зі своїми здібностями та нахилами. Кожна людина має відкрити власну формулу буття. Для Монтеня добре виконана роль людини - ознака життєвої мудрості. Завдання філософії він вбачав не в теоретичному, а в практичному сенсі, яка має учити людину мистецтву жити. Життєве кредо філософа: не шукати істину, а жити істинно. Монтень з його поглядами на людину і її життя є актуальним у наш час, оскільки він переосмислив найскладніші проблеми людського існування й прийшов до однозначного переконання: мудрим можна бути тільки завдяки власній мудрості. Мислитель не надає переваги жодній доктрині, а пропонує кожній людині знайти власну формулу буття.

Список використаних джерел

1. Арцишевський Р. А. Духовне осягнення дійсності : монографія / Р. А. Арцишевський. - Луцьк : ПФ “Смарагд”, 2011. - 272 с.

2. Беньє Ж.-М. Роздуми про мудрість / Жан-Мішель Беньє; [пер. з фр.]. - К. : Ніка-Центр, 2003. - І68 с.

3. Дильтей В. Воззрение на мир и исследование человека со времен Возрождения и Реформации / Вильгельм Дильтей. - М. - Иерусалим: Унив. кн., Оезйапш, 2000. - 464 с.

4. Кассирер Э. Опыт о человеке: Введение в философию человеческой культуры // Проблема человека в западной философии; [Сост. П. С. Гуревич]. - М. : Прогресс, 1988. - С. 3 - 30.

5. Корх О. М. Індивідуалістична традиція у західній та вітчизняній філософській думці : монографія / О. М. Корх. - Дніпропетровськ : Академія митної служби України, 2000. - 185 с.

6. Кримський С. Б. Про софійність, правду, смисли людського буття: Збірник науково-публіцистичних і філософських статей / С. Б. Кримський. - К. : Б/в, 2010. - 464 с.

7. Монтень М. Проби / Мішель Монтень; [пер. з франц. А. Перепадя]. Кн.1. - К. : Дух і Літера, 2005. - 365 с.

8. Монтень М. Проби / Мішель Монтень; [пер. з франц. А. Перепадя]. Кн. 2. - К. : Дух і Літера, 2006. - 515 с.

9. Монтень М. Проби / Мішель Монтень; [пер. з франц. А. Перепадя]. Кн. 3. - К. : Дух і Літера, 2007. - 383 с.

10. Швейцер А. Культура и этика / А. Швейцер; [пер. с нем. Н. А. Захарченко, Г. В. Колшанского]. - М. : Прогресс, 1973. - 344 с.

11. Філософський енциклопедичний словник. - К. : Абрис, 2002. - 742 с.

Размещено на Allbest.ru