Специфіка дослідження цінностей у трансцендентальній прагматиці К.–О. Апеля та теорії комунікативної дії Ю. Габермаса
Дослідження особливостей підходу комунікативної філософії до проблеми цінностей як мотивуючої складової комунікації. Порівняльний аналіз концепцій цінностей у трансцендентальній прагматиці Карла-Отто Апеля та теорії комунікативної дії Юргена Габермаса.
| Рубрика | Философия |
| Вид | статья |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 23.07.2017 |
| Размер файла | 26,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
СПЕЦИФІКА ДОСЛІДЖЕННЯ ЦІННОСТЕЙ У ТРАНСЦЕНДЕНТАЛЬНІЙ ПРАГМАТИЦІ К.-О. АПЕЛЯ ТА ТЕОРІЇ КОМУНІКАТИВНОЇ ДІЇ Ю. ГАБЕРМАСА
Попович М. Д.,
доктор філософських наук,
доцент, завідувач кафедри
історії і філософії,
Подільський державний
аграрно-технічний університет
(Україна, Кам'янець-Подільський)
Аналізуються особливості підходу комунікативної філософії до проблеми цінностей як мотивуючої та організуючої складової комунікації. Здійснено порівняльний аналіз концепцій цінностей у трансцендентальній прагматиці Карла-Отто Апеля та теорії комунікативної дії Юргена Габермаса.
Апель доводить, що ставлення до цінностей у сучасному науковому світі є хибним і безперспективним. Апель стверджує, що не варто відмовлятися від спроб зрозуміти людину і в цьому нам має допомогти наука, яка виходить не стільки на саморефлексію, скільки на комунікацію. Апель наголошує на можливості пошуку таких «гіпотетичних імперативів», які фактично і складають ті основи можливості комунікації (в сенсі можливості порозуміння) між людьми. Він показує, наскільки цінності є необхідними для можливості раціональної аргументації. Він виводить це з такого розмислу: щоб наука існувала, потрібен науковий дискурс, адже навіть якщо відкриття робить одна людина, вона без додаткового запиту готує відповіді на запитання, які їй можуть поставити імовірні опоненти.
Джерелом цінностей сучасного суспільства Габермас називає універсалістську мораль, тобто ту мораль, яка є однаковою для всіх без винятку людей як учасників комунікативної спільноти. Засобом дослідження цієї універсалістської моралі, на думку Габермаса, є дискурсивна етика, тобто етика, яка вивчає механізми взаєморозуміння між людьми. Також Габермас наголошує на необхідності введення певної категорії, яку він називає «комунікативний розум», тобто певний комунікативний простір, принципи якого роблять можливими самі комунікативні дії.
Ключові слова: цінності, універсалістські цінності, дискурсивна етика, комунікація, дискурс, раціональна аргументація, комунікативна спільнота.
комунікативний філософія трансцендентальний прагматика
Карл-Отто Апель та Юрген Габермас здійснили значний внесок у розвиток сучасної соціально-філософської теорії цінностей - і передусім завдяки тому, що у своїй комунікативній філософії вони надали їм надсуб'єктивного і водночас неметафізичного характеру порівняно з попередніми традиціями апріористського або ж суб'єктивістського підходу до теми цінностей.
Спочатку звернемося до розгляду теоретичних позицій К.-О. Апеля, як вони знайшли вираз у його статтях, які увійшли в збірник «Трансформація філософії» [1]. Хоча Апель висловлював своє бачення цінностей також у інших статтях та монографіях, але саме в цей збірник ввійшли роботи, які стали чи не найбільш резонансними і, зокрема, не в останню чергу тому, що тут зустрічаємо чи не найбільше розбіжностей з концепцією цінностей Ю. Габермаса, яке буде розглянуте нами згодом.
На перший погляд, місце цінностей в теорії Апеля є доволі невизначеним - про це можна судити хоча б на тій підставі, що саме слово «цінності» практично не вживається ним, як і нечасто можна зустріти слова, які близькі за значенням, хоча морально-етична проблематика є ключовою для цього автора. Але при під час більш ретельного дослідження можна сформувати більш виважене і адекватне судження про належно високе місце, яке цінності займають у філософії Апеля. Якщо в теорії Макса Вебера звернення до цінностей було зумовлене передусім методологічними потребами розуміючої соціології [2] і відбувалося під впливом філософії Генріха Рікерта [6], то в теорії Апеля (як і в усій комунікативній філософії) цінності є з самого початку складовою базисної методології.
Перш ніж оцінити філософське ставлення до цінностей самого Апеля, потрібно охарактеризувати його бачення того, яке ставлення до цінностей сформувалося серед інших наук - адже на запереченні такого ставлення будувалося все його обґрунтування значущості цінностей.
Апель доводить, що ставлення до цінностей у сучасному науковому світі є хибним і безперспективним. Цінності сприймаються або як частина ідеології в тоталітарних державах, або як пережитки минулого (традиції) та ворог лібералізму (фундаменталізм) в демократичних суспільствах. Причиною такого стану справ є секуляризація, і зокрема, відокремлення церкви від держави, внаслідок чого люди втратили однозначний моральний авторитет, який керував їхнім життям протягом століть. У ситуації такого вакууму авторитету цінності модерних суспільств будують на прийнятті певних «конвенцій», які часто-густо сприймаються людьми, особливо в демократичних суспільствах, не як засоби дійсно морального впливу, а як просто певне зведення норм та правил поведінки, виконання яких зумовлене не внутрішньою потребою людини, а лише зовнішньою необхідністю дотримання певної «конвенції», порушення якої буде покарано лише в тому випадку, якщо буде зафіксовано іншими людьми [1].
І все це спостерігається тоді, як людство досягло такого рівня розвитку, на якому може не просто знищити себе, а завдати непоправної шкоди всій планеті, тим самим знищивши майже всі відомі нам форми життя. В той час, коли має розвиватися макросфера етики, більшість науковців говорять про те, що розробка етики навряд чи можлива навіть на мікро-рівні [8]. Вони говорять про те, що якоїсь хоча б наближеної до об'єктивності етики просто не може бути, вірніше, що вона не може бути розроблена наукою і як наслідок мати однакове значення для всіх, що конвенційна етика є недостатньою і, коли ми піддаємо її науковому аналізу, то приходимо до того, що у індивідів немає ніяких моральних обов'язків і практично наш світ має рано чи пізно прийти до повного морального хаосу. Але з невідомих науці причин цього все ж не відбувається.
Апель критикує самі засадничі принципи таких позицій. Він визнає, що при спробі зрозуміти людину неможливо уникнути деякої заангажованості. Також він визнає, що продукувати наукову позицію, виходячи винятково з саморефлексії, неможливо. Та все ж ми не повинні відмовлятися від спроб зрозуміти людину і в цьому нам має допомогти наука, яка виходить з настанов не стільки на саморефлексію, скільки на комунікацію. Він наголошує на деяких моментах, які спростовують саму критику можливості існування загальнолюдських цінностей. По-перше, для будь-якої критики потрібна позитивна етика, без якої не можна серйозно сприймати жодну критику (це положення буде роз'яснено далі). Також він вказує на метаетичну тезу про нейтральність (метаетика - наука, яка вивчає не етичні норми, а самі умови ведення етичного дискурсу). Адже за допомогою постійного редукування норми до факту ми все таки можемо отримати деякі знання про значимі для людей положення. І нарешті, він вказує на те, що людина здатна мислиннєво дистанціюватися від світу (при цьому не випадаючи з дискурсу, учасником якого вона є). Тобто, як бачимо, можна виводити і обґрунтовувати певні цінності, якщо використовувати метаетику як відправний пункт для трансцендентальної рефлексії. Та й взагалі, навряд чи було би можливим взаєморозуміння між вченими, якщо не існувало би певних цінностей, які дозволяють їм довіряти один одному та які уможливлюють їхнє спілкування [1].
Тут варто навести аргументи Апеля, у яких він вбачав незаперечні докази існування універсальних цінностей. Зокрема, він вважав що саме цей останній аргумент фактичності наукової комунікації доводить, що існують певні інтерсуб'єктивні етичні норми, які взагалі роблять можливим існування об'єктивності в науці. І ця позиція не обмежується винятково гуманітарними науками, як це було у Вебера та більшості дослідників суспільства, які працювали до Апеля, а поширюється на всі науки (і навіть виходить за межі винятково наук) чим же більше підвищує значення цінностей у сучасних науках і доводить що існування наук було б неможливим без існування цінностей: комунікація можлива лише за умов визнання головної етичної норми, «яку кожний, хто аргументує (тобто кожний, хто серйозно мислить), неодмінно визнає, полягає, таким чином, в обов'язку виходити з метанорми аргументативного досягнення консенсусу в обґрунтуванні конкретних, які належать до ситуації, норм» [2, с. 235].
Апель наголошує на можливості пошуку таких «гіпотетичних імперативів», які фактично і складають ті основи можливості комунікації (в сенсі можливості порозуміння) між людьми. Він показує, наскільки цінності є необхідними для можливості раціональної аргументації. Він виводить це з такого розмислу: щоб наука існувала, потрібен науковий дискурс, адже навіть якщо відкриття робить одна людина, вона без додаткового запиту готує відповіді на запитання, які їй можуть поставити імовірні опоненти. Але для можливості будь-якого дискурсу і в тому числі наукового потрібні певні передумови. Такими передумовами Апель називає в першу чергу виправдання мовних висловлювань своїх опонентів, тобто віра в те, що людина, яка веде з тобою дискурс, говорить правду (вірніше сама вірить в те, що її висловлювання є істинними).
Дійсно, у випадку неприйняття даного імперативу науковий дискурс ризикує перетворитися просто на хаотичну суперечку, з якої неможливо вивести будь-яке знання, не кажучи вже про знання об'єктивне. Інша норма, яка необхідна для дискурсу взагалі і наукового дискурсу зокрема - це визнання партнера по дискурсу рівним собі і отже бути готовим вислухати всі його контраргументи. За умови, якщо хтось не визнає це положення, він не зможе бути учасником дискурсу, оскільки не зможе адекватно спілкуватися з опонентами.
Ці положення Апель визнає першими з універсальних ціннісних парадигм, які мають сприймати всі, хто має намір брати участь у мовній грі, оскільки ці ціннісні категорії виступають не просто «правилами гри», але є умовою самої можливості і значимості наукової констатації фактів. Тож, виходячи з цього, Апель твердить, що все в науці піддається певному підпорядкуванню цим ціннісним категоріям, навіть логіка витісняється, оскільки вона є лише засобом дискусії, але сама дискусія неможлива без цінностей. А наукова об'єктивність є насправді просто інтерсуб'єктивною єдністю інтерпретацій, тобто лише фактом, який визнається абсолютно всіма учасниками дискусії. Апель намагається пояснити так званий ірраціональний моральний вибір (вибір між раціональним і ціннісно обґрунтованим на користь останнього), стверджуючи, що цей вибір є єдино можливим у мовній грі, оскільки індивід, здійснюючи саморефлексію, розуміє, що не зробивши цей вибір, він порушить принцип можливості самої дискусії і відповідно випаде з мовної гри, чого він, звісно, зробити не захоче. Виходячи з цього, Апель вважає спростованим принцип соліпсизму, оскільки індивід інтуїтивно усвідомлює свою належність до певного трансцендентального комунікативного товариства. В доповнення до цього він стверджує, що моральні норми волі до аргументації є безсумнівними (як уже вказувалося вище) [1].
Апель вказує на те, що єдині факти, які можна ідентифікувати у внутрішньому світі людини - це Кантівське поняття «факти розуму» (цікаво, що Габермас критикує саме це поняття Канта) і саме ці факти можна досліджувати як стани моральної самоідентифікації, тобто стани певної сталості, в якій перебуває людська свідомість. Також наука може досліджувати «апріорні перфекти» (тобто фактично цінності в дії) за допомогою метаетики. Тобто, як бачимо, Апель вважав можливим здобуття певного об'єктивного (вірніше, інтерсуб'єктивного) знання про людину і цінності цілком можливим. Хоча викликає питання: якою є позиція автора щодо способів використання цих знань в науці. Адже Апель вказує, що людина, яка зрозуміла цей принцип, має нести певну «відповідальність» за отримані знання, тобто вона ні в якому разі не має права брехати щодо можливості їхнього застосування, а не лише щодо їхньої істинності.
Сам Апель виводить декілька конкретних положень, які мають користь для етики, яка має бути створена в епоху науки (оскільки без неї людство стоятиме на межі, якщо не за межею, зникнення) [1].
1. Аргументаційне апріорі - потреба у виправданні суджень. Тобто будь-яке судження має бути максимально правдивим, щоб максимально полегшити можливість діалогу. Це положення стосується не тільки етики як науки або етики науки, а і всього людського суспільства загалом, оскільки це положення робить взагалі можливою комунікацію між людьми, а відповідно - саме існування людей взагалі.
2. Всі людські вимоги етично релевантні. Тобто будь-які людські вимоги відповідають можливостям, які їм може надати комунікаційна спільнота, та є природними, хоча виконання цих вимог не завжди є можливим.
3. Головною нормою, яку мають визнати всі, хто бере участь в комунікації, є розуміння того, що аргументація - це шлях до гармонії. Саме завдяки аргументації можна досягнути максимального порозуміння між людьми і саме аргументація є передумовою не тільки будь-якого знання, а будь яких людських відносин взагалі, оскільки, не визнаючи аргументації, ми не визнаємо самої можливості діалогу між індивідами.
Слід розуміти також, що будь-яке суб'єктивне рішення, яким би воно егоїстичним не здавалося, зумовлене інтерсуб'єктивною значущістю. Тобто, будь-яке рішення, яке ми приймаємо, ми приймаємо під впливом комунікативної спільноти і відповідальність за нього несемо не лише ми, хоча з нас, звісно, її ніхто не знімає, а й комунікативна спільнота, в якій ми знаходимося.
Наостанок слід вказати на ті впливи на смислоутворення, які здійснює комунікативна спільнота як носій цінностей та джерело етики. Апель називає два таких смисли. Перший - це виживання роду людського як реальної комунікативної спільноти (в цьому, до речі, можна побачити поштовх до розвитку макро-етики). А другий - це постійні спроби втілення ідеальної комунікативної спільноти, бачення якої ми можемо сформувати, користуючись наведеними вище принципами, в реальній комунікативній спільноті (Габермас пізніше послідовно критикував це положення). Сенсом цих смислів має стати те, що в цій стратегії виживання ми маємо (за допомогою соціальної терапії) знайти стратегію до «звільнення», яке приведе людину до саморозуміння. А вже за допомогою саморозуміння та можливості критики з боку комунікативної спільноти особистість може дійти до «моральної самотрансендентації» (це положення також критикував Габермас, який не бачив в комунікативній філософії засобу «звільнення від страждань»).
Отже, як бачимо, Апель вибудував філософську систему, в якій цінності займають практично провідне місце і багато в чому виконують роль методологічного чинника. Вони складають передумову існування головного поняття філософії Апеля - комунікативної спільноти. Тут нами було розглянуто лише деякі аспекти теорії трансцендентальної прагматики, але цього достатньо, щоб довести, що поняття цінностей у сучасній соціальній філософії не втрачає свого значення.
Далі варто розглянути місце цінностей в теорії іншого представника комунікативної філософії - Юргена Габермаса. Спочатку слід зазначити, яку саме суспільну ціннісну систему вивчає Габермас. Він вказує, що раніше, до початку стрімкої індустріалізації, наслідком якої стало відокремлення економічної сфери життя від сфери політичної і культурної, для нормального функціонування суспільства цілком вистачало конвенціональної державної етики. Але в зв'язку з таким розмежуванням сфер життя, стара етика втратила свою значимість і з'явилася потреба в формуванні нових ціннісних орієнтирів. Джерелом даних цінностей Габермас називає універсалістську мораль, тобто ту мораль, яка є однаковою для всіх без винятку людей як учасників комунікативної спільноти. Засобом вивчення дослідження цієї універсалістської моралі, на думку Габермаса, є дискурсивна етика, тобто етика, яка вивчає механізми взаєморозуміння між людьми.
На можливості цього взаєморозуміння ми маємо зупинитися детальніше. Габермас вважає фактичність того, що люди досягають взаєморозуміння, незаперечним. Оскільки в протилежному випадку навряд чи можливим було би існування самого людського суспільства навіть у найпримітивніших його формах. Але далеко не всі дії, які виконують люди при побудові своїх відносин з іншими людьми, є діями, спрямованими на взаєморозуміння між індивідами, оскільки велика кількість дій здійснюється винятково для досягнення корисливих егоїстичних цілей. Габермас для розв'язання цієї суперечності пропонує наступну схему. Він розділяє дії, які здійснюють люди разом з іншими людьми на два типи: стратегічні дії (дії, які мають на меті принести певну егоїстичну вигоду тому, хто їх здійснює) та комунікативні дії (саме ці дії спрямовані на налагодження продуктивного спілкування між людьми).
Перші дії вибудовують вертикальні соціальні відносини, другі - горизонтальні.
Також Габермас наголошує на необхідності введення певної категорії, яку він називає «комунікативний розум», тобто певний комунікативний простір, принципи якого роблять можливими самі комунікативні дії. Саме цей комунікативний розум несе в собі принципи цих дій, а відповідно з цим і принципи будь-якої можливої дискурсивної етики. Комунікативний розум не є якоюсь трансцендентною ідеальною конструкцією, хоча, звісно, певна трансцендентальність, надіндивідуальність йому притаманна, та, незважаючи на це, він водночас залишається іманентним, оскільки ним постійно користуються цілком іманентні суб'єкти дискурсу. Звісно, цей розум має деякі інтерсуб'єктивні характеристики, але це не означає, що всі, хто застосовує комунікативні дії для спілкування, будуть миттєво досягати порозуміння між собою. Кожен дискурс уже несе в собі передумови для виникнення суперечностей, оскільки не зважаючи на те, що люди прагнуть порозуміння, вони мають суб'єктивність, і навіть за умови, що вони будуть дотримуватися всіх правил дискурсу, вони все одно будуть залишатися індивідами, кожен з яких має певні основи свідомості, які закладалися певним «життєвим світом», та має певний досвід комунікації. У Габермаса суб'єкт являє собою певного «медіума мовлення» між комунікативним розумом та реальним дискурсом. Саме в цій здатності суб'єкта до «діалогу» з комунікативним розумом виявляється «формальний характер неодмінних умов для автентичного життя», тобто здатність людини до самоідентифікації та саморозвитку. Також завдяки цій здатності медіуму мовлення суб'єкти одночасно знаходять між собою цю певну історично-апріорну єдність, яку їм уже дано у контексті життєвого світу і яка не тільки уможливлює їхню поточну комунікацію, але ще й дає можливість певним чином зберігати сталий життєвий світ [4].
Габермас вважає, що передумовою можливості появи універсальної етики є саме комунікативні дії, а якщо бути точнішим, то такі можливість створює прояв цих дій у так-званій комунікативній мові (тобто, тій мові, яка спрямована на порозуміння між людьми). Саме це взаєморозуміння, яке виникає між людьми, має стати головною передумовою виникнення етики [5].
Тож якою саме бачить Габермас дискурсивну етику? Дискурсивна етика за Габермасом має багато спільного з етикою Канта, хоча, звісно, це лише частковий збіг, оскільки дискурсивна етика і етика Канта мають абсолютно відмінні засновки, з яких вони виходять. Габермас в першу чергу не визнає існування ані злої (як у Канта), ані доброї волі як феноменологічно закладеної в людину характеристики, він як представник комунікативної філософії вважає єдиним джерелом, з якого можуть виходити будь-які універсальні цінності - здатність людей до взаєморозуміння і отже джерелом цих універсальних цінностей є бажання підтримувати можливість ефективного дискурсу. В дискурсивній етиці категоричний імператив етики Канта заступає процедура моральної аргументації, тобто нормою стає така цінність, яка виходить з задоволення інтересів кожного і приймається абсолютно всіма учасниками вільного дискурсу. Водночас категоричний імператив підноситься до рівня принципу універсалізації, який у практичному дискурсі відіграє роль правила аргументації. Тобто норми, що мають чинність, наслідки й побічні наслідки, які випливають із всезагального дотримання їх за умов задоволення інтересів кожного, мають бути без примусу прийнятними для всіх. Це ідеальна ситуація, і Габермас визнає, що вона має швидше регулятивний характер щодо окремих актів комунікації. Однак, на думку Габермаса, всезагальні факти передумов аргументації, тільки з яких можливо виведення універсальних норм, досягаються не за рахунок порозуміння з трансцендентальною свідомістю, а за рахунок участі у інтерсуб'єктивному громадському дискурсі. За Г абермасом, прогрес суспільства відбувається за допомогою спочатку від поступового виведення цим суспільством певних універсалістських норм, а потім - по можливості - вже завдяки втіленню цих норм в реальному суспільстві. Проте він не визнавав запропоновану Апелем схему, в якій цей процес фактично паралельно з функцією прогресу суспільства паралельно виконував і функцію смислоутворення, оскільки Габермас не вважав, що засобами дискурсивної етики можна вирішити дану проблему, оскільки це є питання зовсім іншого характеру [6].
Також потрібно розглянути ставлення Габермаса до моралі та до її місця в житті людини, оскільки його позиція є доволі цікавою та оригінальною, а поняття моралі фактично показує нам місце цінностей в житті людини. Габермас вважав, що мораль є засобом захисту особистості. Оскільки в процесі свого розвитку індивід стикається з двома рівними за значенням процесами: процесом соціалізації і процесом індивідуалізації. Тобто ці два процеси є взаємопов'язаними, і один без іншого неможливий. В процесі індивідуалізації в людині посилюється потреба в захисті, оскільки людина не здатна ствердити власну ідентичність винятково для самої себе, для ствердження себе як індивіда людині потрібні ті, хто згоден з тим, що ця людина є гідним комунікації індивідом. Тобто, незважаючи на потребу в індивідуалізації, ми маємо захищати інтерсуб'єктивні стосунки взаємного визнання. Ми бачимо тут доволі чітке і логічне виведення не тільки пояснення внутрішньої потреби в співчутті, але і потребу в піклуванні про ближнього свого. Мораль тут виводиться з прагматики вразливості живих істот і з потреби піклування не тільки про себе, а отже виходячи з цього Габермас каже, що в дискурсивній етиці об'єднується етика обов'язку та етика блага. Отже, в дискурсивній етиці поєднується те що, не могли поєднати філософи протягом багатьох сторіч. Адже в ній просто немає подвоєння світів на світ інтелігібельного та феноменального, оскільки для виведення всезагальних норм потрібно лише солідарне залучення всіх у дискурс, а відповідно з цим і їхнє залучення до світу інтерсуб'єктивності [6].
У своїй статті «Мораль і моральність. Чи стосуються гегелівські заперечення Канта також і дискурсивної етики?», яка влучно показує ставлення Ю. Габермаса до можливостей сучасної філософської етики, а відповідно і до цінностей які можуть існувати в наш час, виведені на світло ті проблеми, які реально існують і на вирішення яких мають бути покладені зусилля всіх наук і насамперед наук про цінності: «Беручи до уваги чотири великі морально- політичні проблеми нашого існування: зважаючи на голод і злиденність у країнах третього світу; зважаючи на катування і приниження людської гідності, що триває в не- правових державах; зважаючи на зростаюче безробіття і диспропорції у розподілі суспільного багатства в західних індустріальних країнах; нарешті, зважаючи на ризик самознищення, чим і є гонка ядерних озброєнь для життя на цій планеті, - зважаючи на таке становище, мабуть, мій погляд на можливості філософської етики може розчарувати; у будь-якому разі вона є колючкою: філософія нікого не позбавляє відповідальності. Зрештою, і не-філософам, які, як і всі інші, усвідомлюють велику складність морально-практичних питань і добре з цим можуть впоратися, належить передусім показати чітку картину нашого становища» [6, с. 342]. Безсумнівно, з цією думкою був солідарним і К.-О. Апель, оскільки він, разом з Габермасом та більшістю сучасних філософів, займався розв'язанням не тільки теоретичних проблем, а і практичних завдань, які і спонукали вчених досліджувати цю проблематику в нашу епоху науки.
Таким чином, німецька комунікативна філософія показала, як цінності виконують функцію базису всього людського суспільства і, головне, - не вдаючись до якихось надприродних сил при поясненні впливу цінностей на людину. Апелю та Габермасу завдячуємо унаочненням того, наскільки важливе місце цінності посідають в науці та культурі, хай навіть деякі люди (чи навіть науковці) не усвідомлюють цього.
З іншого боку, комунікативна філософія вивела багато в чому практичні цінності, які такими були переважно у теорії. Тобто, незважаючи на беззаперечне існування універсальних цінностей, практичних порад щодо повсякденної поведінки люди від комунікативної філософії фактично не отримують. Більше того, Габермас навіть обґрунтував те, як людина може здійснювати аморальні дії і при цьому не руйнувати комунікативну людську спільноту. Та все ж сучасна соціальна філософія показала, що цінності існують не тільки в традиційних (наприклад, релігійних) спільнотах, а і в сучасному суспільстві, що любов до ближнього є не пережитком минулого, а засобом, який допомагає людині не просто вижити, а жити гідно. І хоча залишається безліч невирішених проблем, але в цьому і є специфіка філософії і її головна відмінність від різноманітних емпіричних досліджень - вона ніколи не розв'яже всіх проблем, але вона дає стратегічний засіб для їхнього розв'язання.
Список використаних джерел
1. Апель К.-О. Априори коммуникативного сообщества и основания этики / К.-О. Апель; [пер. с нем.] // Апель К.-О. Трансформация философии. - М.: Логос, 2001. - С.263-377.
2. Апель К.-О. Ситуація людини як етична проблема / К.-О. Апель; [пер. з нім.] // Єрмоленко А. Комунікативна практична філософія. - К.: Лібра, 1999. - С.231-254.
3. Вебер М. Сенс «свободи від оцінок» у соціальних науках / М. Вебер; [пер. з нім. О. Погорілого] // Вебер М. Соціологія. Загальноісторичні аналізи. Політика. - К.: Основи, 1998. - С.264-309.
4. Габермас Ю. Єдність розуму в розмаїтті його голосів / Ю. Габермас; [пер. з нім.] // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. - К.: Лібра, 1999. - С.255-286.
5. Габермас Ю. Дії, мовленнєві інтеракції та життєвий світ / Ю. Габермас; [пер. з нім.] // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. - К.: Лібра, 1999. - С.287-324.
6. Габермас Ю. Мораль і моральність. Чи стосуються гегелівські заперечення Канта також і дискурсивної етики? / Ю. Габермас; [пер. з нім.] // Єрмоленко А. М. Комунікативна практична філософія. - К.: Лібра, 1999. - С.325-345.
7. Риккерт Г. О системе ценностей / Г. Риккерт; [переклад] // Науки о природе и науки о культуре. - М.: Республика, 1998. - С.365-391.
8. Рогожа М. М. Соціальна мораль: колізії мінімалізму: [Монографія] / М. М. Рогожа. - К.: Вид-во ПАРАПАН, 2009. - 216 с.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Етапи формування та еволюції проблеми комунікації в європейській філософській думці від її зародження до ХХ століття. Основні підходи до проблеми комунікації у німецькій філософії другої половини ХХ століття (вчення Ю. Габермаса та К.-О. Апеля).
автореферат [25,4 K], добавлен 11.04.2009Дослідження специфіки цінностей, їх дуалістичної природи й суперечливої сутності. Виділення сфери юридичних цінностей, які являють собою предмет юридичної аксіології. Розгляд проблеми визначення категорії "цінність" в загальнофілософському дискурсі.
статья [23,9 K], добавлен 17.08.2017Аналіз низки внутрішніх і зовнішніх цінностей наукового пізнання. Визначення сутності регулятивів - аксіологічних передумов науки, цілей і цінностей. Ознайомлення з поглядами філософів. Дослідження внутрішніх аксіологічних основ наукового пізнання.
статья [27,0 K], добавлен 21.09.2017Дослідження поняття цінностей та їх структури, особливостей загальнолюдських, суспільних, соціально-групових цінностей. Головні цінності для життєдіяльності людини: рівність, справедливість, людське щастя. Ціннісні орієнтації людства на зламі тисячоліть.
реферат [42,0 K], добавлен 24.07.2012Формування особи Ніцше і його філософії. Теорія "надлюдини": переоцінка цінностей. "Нова" етика і мораль в ученнях Ніцше. Зміст філософії влади. Твір "Так говорив Заратустра" - істотний виклик мислителя християнству як явищу помилковому і згубному.
реферат [31,9 K], добавлен 18.08.2009Історія в концепціях "філософії життя". Гносеологічні проблеми історії баденської школи неокантіанства. Проблеми історії в концепціях неогегельянства. Неопозитивістська теорія історії. Метод "віднесення до цінностей" і метод "оцінки" в теорії Ріккерта.
реферат [30,1 K], добавлен 30.11.2010Специфіка етіко-філософської проблематики у працях Ф. Ніцше, його критика теорії пізнання, використання логіки, моралі. Ресентимент як рушійна сила у процесі утворення й структурування моральних цінностей у філософії Ніцше, його критика християнства.
реферат [17,7 K], добавлен 31.05.2010Традиційні й техногенні цивілізації. Цінності техногенної культури. Система цінностей техногенної цивілізації. Особливості функціонування свідомості в різних типах культур. Система цінностей традиційних культур очима людини техногенної культури.
реферат [27,2 K], добавлен 27.06.2010Специфічні ознаки наукового пізнання та процес його здобуття. Проблема методу і методології в філософії науки. Побудова і функціонування наукової теорії. Основні процедури наукової діяльності. Логічна структура наукового дослідження та її елементи.
курсовая работа [27,5 K], добавлен 15.06.2011Поняття, становлення та розвиток європейської традиції, методологічні підходи щодо її вивчення в сучасних умовах, роль комунікативної філософії в осмисленні базових її параметрів. Українська традиція в контексті суперечливих вимірів свободи та несвободи.
реферат [30,3 K], добавлен 20.09.2010Характерні особливості та принципи теорії філософії життя, аналіз етичних концепцій її найвідоміших представників, а саме - В. Дильтея, Г. Зиммеля, А. Бергсона, А. Шопенгауера, Ф.-В. Ніцше та А. Швейцера. Сутність життєвого досвіду як об'єкта пізнання.
контрольная работа [32,2 K], добавлен 27.12.2010Освоєння відроджених культурних цінностей як процес духовного зростання, який возвеличує людину і суспільство. Огляд структури та елементів духовної культури особистості. Аналіз проблеми самореалізації особистості. Напрямки культурного впливу на людину.
статья [26,6 K], добавлен 20.08.2013Три основні напрями філософії історії. Специфіка філософського осмислення проблеми людини у філософії, сутність людини в історії філософської думки. Філософські аспекти походження людини. Проблеми філософії на сучасному етапі. Особистість і суспільство.
реферат [40,2 K], добавлен 08.10.2009Історія виникнення та розвитку герменевтики як науки. Процес єволюции таких понять, як герменефтичий метод та герменефтичне коло. Формування герменевтичної філософії. Трансцедентально-герменевтичне поняття мови. Герменевтична філософія К.О. Апеля.
реферат [48,0 K], добавлен 07.06.2011Поняття методу, його відміннясть від теорії. Розгляд спостереження, порівняння, вимірювання, експерименту як загальних методів дослідження, а також абстрагування, аналізу, синтезу, індукції, дедукції, інтуїції, моделювання як специфічних емпіричних.
презентация [165,2 K], добавлен 08.03.2014Загальне поняття та критерії істинності теорії. Конструювання і тлумачення змістовної частини теорії. Огляд варіантів тлумачення терміна "гіпотеза". Логіко-гносеологічні передпричини виникнення наукових проблем. Проблема як форма розвитку знання.
реферат [36,3 K], добавлен 02.04.2014Формування філософських поглядів Б. Рассела, започаткування методу логічного аналізу. Проблеми використання мови, її дослідження за допомогою логічного аналізу. Сутність теорії пізнання. Внесок в освіту, історію, політичну теорію та релігійне вчення.
курсовая работа [75,5 K], добавлен 13.05.2012Основа еволюції філософських уявлень про цінності. Філософія І. Канта, його вчення про регулятивні принципи практичного розуму як поворотний пункт у розвитку проблеми цінностей. Емоційні переживання, пристрасті та їх роль у ціннісному становленні.
реферат [33,6 K], добавлен 27.03.2011Виникнення та зміст концепції "кінця історії" та її вплив на розвиток американської філософської думки. С. Хантінгтон і теорія "зіткнення цивілазацій" в геополітичній розробці міжнародних відносин. Аналіз точок дотику та відмінностей даних концепцій.
контрольная работа [70,3 K], добавлен 01.04.2015Дослідження особливостей давньоіндійського суспільства, для якого був характерний поділ на варни, які тривалий час називались в Європі кастами. Ортодоксальні та релігійні школи індійської філософії. Даосизм, конфуціанство та філософія стародавнього Китаю.
реферат [22,0 K], добавлен 07.03.2011
