Формування комунікативних прав: антропологічна уява та метаантропологічний зріз

Размещено на http://www.allbest.ru/

ФОРМУВАННЯ КОМУНІКАТИВНИХ ПРАВ: АНТРОПОЛОГІЧНА УЯВА ТА МЕТААНТРОПОЛОГІЧНИЙ ЗРІЗ

А.С. Токарська

Вивчено складні і дискусійні у філософії права питання: можливо- сті/неможливості формування комунікативних прав, ознаки їхньої наявності й процесів розвитку і становлення; сучасні погляди на антропологічні метаморфози через видозміни у праві; появу актуалізованого метаантропологічного пізнання права в межах буття людини, його екзистенційних вимірів в умовах комунікації; формулювання та збереження абсолютного смислу права для наступних поколінь.

Ключові слова: комунікативні права, антропологія, метаантропологія, сучасні видозміни у праві, метаантропологічне пізнання, буття людини, Слово у комунікативному акті.

Постановка проблеми. Комунікативні права у площині антропологічної уяви та метаантропологічного змісту не вивчені. Процеси формування комунікативних прав позначені універсальністю та новизною і зумовлюються інтердисциплінарністю. Комунікативне право - це формально не усталена галузь, але цілковито самодостатня сфера, яка виформовується й утверджується на перетині таких наукових площин, як теорія комунікації, теорія інформації, теорія держави і права, філософія, антропологія права, герменевтика, синергетика, а також теологія, етологія, етнологія та ін. Щодо метаантропологічного зрізу, то його визнають «спекулятивною філософією права», ненауковою дисципліною, що досліджує «трансцендентні ідеї», оскільки це непозитивістська теорія.

Стан дослідження. Комунікація - поняття історичне, багатоспрямоване. У кожній сфері людської діяльності цей процес має докази свого незаперечного функціонування.

Проблематику дії Слова в комунікації вивчали видатні антропологи ХХ ст. Джек Гуді, Клод Леві-Строс, Люсьєн Леві-Брюль, Броніслав Малиновський, Ерік Альберт Гевлюк, які схиляються до сутнісної проекції вартості Слова, починаючи від поезії як такої, що виконує «кристалізуючу» роль у творенні системи комунікації. Це вона є інструментом збереження, «тобто збереження передачі, отже й культури».

Виклад основних положень. На прикладі поезії, її мовних засобів доводено, що власна лексика, синтаксис і семантика творять Слова, які є актами, подіями, діяльністю, встановлюють «свою реальність і мають над нею владу, як у магічних закляттях». Справедливим є перцептивне узагальнення метаантропологічних впливів на свідо- місне граничне (і особливо - позаграничне) засвоєння їх людиною. Повторювані синтаксичні конструкції як у літургійних співах, проповідницьких повчаннях діють як знакова система об'єднання ритмів, обряду, ритуалу, що впливають на свідомість і підсвідомість, долаючи граничне, охоплюючи позамежове, у метамові маловивчене. Однак усім відоме Біблійне «На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово, Воно в Бога було на початку. Усе через Нього повстало, і ніщо, що повстало, не повстало без Нього. І життя було в Нім, а життя було Світлом людей».

Семантика синтаксичного прийому повторів у цьому уривку творить засоби символічної уяви через відповідну метафоризацію. Саме такий прийом доводить відповідність метамови усвідомленому задуму сакральної інтеракції. Звучання молитви, пісні, поезії, заклинання «працює», що доведено, починаючи від пам'яток архаїчної грецької культури і до довершеного Слова сучасності. Національні культури зберігають цю традицію через «колективну пам'ять». А. Менцель, характеризуючи антропологічну уяву» мовними, віроспо- відальними, звичаєвими, родинотворними та ін. засобами, зауважує на наявності «культивування пам'яті» через культивування міфів і магії, обрядів і ритуалів, ігор і забав, «оскільки епос, за Гевлоком, є «усною енциклопедією» (oral encyklopedia), яка містить комплекс писемного знання - міфічного й технічного, символічного і практичного, метафізичного й суспільного [1, с. 70]. Відтак процеси формування комунікативних прав людини тривали на рівні усного та писемного мовлення, свідомісного і підсвідомісного, граничного і позамежового.

Міфологічна свідомість людини властива усім народам і сформована історично, зокрема на релігійній вірі. Відтак міф був і є «формою відчуття і переживання світу, його колізій і суперечностей [2, с. 273]. Через міфологічне світосприйняття людина усвідомлювала себе «родовою цілісністю». Міфологічна свідомість через метамову комунікації транслювала правові стимули людської духовності і містила першовитоки усіх майбутніх форм і способів духовно-практичного освоєння дійсності, яке неодмінно культивувало правопорядок. Відомо: на основі міфологічної свідомості виникло релігійне усвідомлення світу. Як перше - міфологічне, так і інше - релігійне, - формувало комунікативне мислення, внутрішній моральний імператив регулювання стосунків. У духовно-практичному освоєнні світу визрівали нові норми поведінки людей. У зв'язку з цим замовчування концепту «духовної комунікації», як складової метаантропологічної, яка позначалася на ментальності (творячи теорію та зміст правової комунікації), є, на наш погляд, невиправданим.

Український правознавець, філософ і культуролог Є. Спектор- ський, характеризуючи християнство і правову культуру, звернув увагу на зв'язок юридичної культури із релігією, і резюмував: християнські релігії створили юридичну культуру. Посилаючись на Цицерона, вчений висловив здогад: ставлення до божества (у римлян) було своєрідним «юридичним двостороннім обов'язком». В іудаїзмі «завіт, договір між Богом і людьми» ретельно вивірявся, редагувався, підтверджувався і ратифікувався. Щодо християнства, то йому у різні часи опонували як несумісному із правом Гроцій, Лейбніц, Бентам. Проаналізувавши у зіставленні правознавство Ульпіана, - юридичну чесність, юридичну доброзичливість, юридичну відданість, Є. Спек- торський наголосив на віддаленості їх від християнської досконалості. Проте не сказав про їхню несумісність. Навпаки, християнство, на його думку, може і повинно «внести свій ідеалізм» у юридичну культуру. Отже, робимо припущення: правовий дискурс з його метаантро- пологічною комунікацією не оминули загальні тенденції розвитку та культурно-сакральні впливи. Основна особливість указаного періоду пов'язана із розвитком ліричного і драматичного мистецтва греків, в якому Слово одержало вагу у формуванні нового духовного світу людини. Через мовлене Слово здійснювався вплив на світогляд греків, особливо - із появою ідеї космічного порядку, що ґрунтувалася на безособистісному законі (иотоє) [3, с. 20]. Рівність всього, що складає природу, вкладалося у поняття названого закону.

Соціальні зміни (становлення міста-держави, розвиток торгівлі) у VIII-VII ст. до н. е. спонукали до такого ж посиленого обміну думками, якому, окрім усного спілкування, сприяла поява писемності. Історики одностайні у тому, що для соціально-політичної системи полісу характерним було незвичайне превалювання ораторського слова над іншими засобами влади.

Дослідники історії людства та звичаєвого права називають першоджерелом християнського вчення про право Новий Завіт. «Юриспруденцією повсякденного життя» стало проповідництво Христа Спасителя, який у праві запропонував «своєрідну закінчену філософію права». Він не був посланий у цей світ для того, щоб «судити світ» чи порушувати закони. У його проповідях і притчах дослідники простежують багату юриспруденцію, яка свідчить про те, що «Він хоч і не посвячував тодішніх правових інститутів, але також і не виступав з їх спеціальним осудом» [4, т. 1, с. 521-522]. Є. Спекторський називає близько півсотні глав, що стосуються різних норм права, щодо яких Христос висловлювався у своїх проповідях і притчах, в яких роз'яснював право, «вирішував юридичні казуси». Він був носієм і проповідником умілого прощення, яке рятувало людину не лише морально, а й фізично. Таким прощенням (за вірою Христа) можуть бути досягнуті «соціальна солідарність і братство людей». Хоча Він не відкидав самої ідеї суду, покарання, але ідею примирення (як першооснову правової комунікації. - А. Т.) сповідував як універсальну норму життя.

У проповідях апостола Павла, «новозавітного юриста», за словами Є. Спекторського, його суперечках про право між християнами спостерігається поцінування «правового дискурсу». Він рекомендує скористатися примиренням у третейському суді. У його діалогах, монологах міститься сутнісна риса: зупиняти процесуальні правопорушення і у розмові із сотником, і з первосвящеником Ананієм, і з правителем Феліксом, і з царем Агриппою. Це підтверджується діалоговими риторичними запитанями: «...чи дозволено (сотникові. - А. Т.) бичувати римського громадянина і без суду?» чи у зобов'язанні вибачитися перед римськими громадянами за те, що «без суду всенародно били..., а тепер таємно випускають?» та ін. [4, т. 1, с. 525-526]. У кожному промовленому тексті, як відзначає дослідник, з'являється «якась нова тактика» порівняно із Євангельською, більше усвідомлення неможливості обійтися без тих установ і відносин, які виникли у суспільстві для прогресу християнства та його впливу на ці установи і стосунки між людьми.

Вивчення всіх сегментів комунікації, які ще не досліджені, доводить свою незвичну особливість - йдеться про новий епістемологіч- ний реалізм, певною мірою описаний професором Айови відомим ко- мунікативістом Джоном Даремом Пітерсом, який виокремлено доводить націленість медіакомунікації епістемологічною філософською основою, визнання ним медіакомунікації не як технологізованого додатку «до буття (фюсису)», а як «продовження людського самопізнання». Як і Й. Гегель, Д. Д. Пітерс переконує в тому, що вже доведено класиком: абсолютний дух привласнює собі предметний світ, або, навпаки, «виробляє своє поняття із себе, об'єктивуючи його й стаючи у такий спосіб буттям. Дух усвідомлює себе у цій предметності» [5, с. 20].

На думку І. Канта, трансцендентний - той, що сягає за межі можливого досвіду, лежить за межами цього досвіду і виходить за межі людської свідомості. Трансценденція в метамові (від лат. їгатепАеге - переступати) означає перехід меж зі сфери можливого досвіду у сферу потустороннього (трансцендентального).

Комунікативні права в метаантропологічній площині виформовувалися із прадавнього етнологічного коріння, яке досі живиться способом мислення або, іншими словами, ментальністю.

Висновки. Осягання питань правового буття і пізнання викрис- талізовує проблеми із вічним і абсолютним смислом, переданим нам поколіннями попередників із неоднаковим для нас інтелектуальним способом мислення. Шлях осягнення древніх розписів (приклад С. Кримського) як діади мети і засобів комунікування до наступних поколінь має метафізично-онтологічний характер. Транслюється ментально сформована мета, спрямована на передання глибокої духовності нашого народу, благих намірів зі змістом соціально-правових феноменів. С. Кримський вчить осягненню такої духовної величі засобами метамови.

Отже, Людина, як центральна постать історичного процесу, позиціонує колективне світобачення, світосприйняття, світорозуміння, тобто ментальну сутність, покладену в основу її комунікативних прав, які у філософсько-правовій науці ще очікують на сучасне обґрунтування.

1. Менцель А. Антропологічна уява / Анджей Менцель. - К.: Юніверс, 2012. - 380 с.

2. Андрущенко В. П. Сучасна соціальна філософія: курс лекцій / В. П. Андрущенко, М. І. Михальченко. - К.: Генеза, 1996. - 368 с.

3. Жоль К. К. Методы научного познания и логика (для юристов) / К. К. Жоль. - К.: Атика, 2001. - 288 с.

4. Антологія української юридичної думки: в 10 т. / редкол.: Ю. С. Шемчушенко (голова) та ін. - К.: Юридична книга, 2005.

5. Людина і Бог, або кілька слів про величезну бібліотеку з власним розумом // День. - 2015. - № 154-155. - 28-29 серпня.

6. Философский энциклопедический словарь. - М.: Инфра-М, 2007. - 576 с.

7. Філософія права: словник. - К.: Ін Юре, 2003. - 408 с.

8. Філософія прав людини / за ред. Ш. Госепата та Г. Ломанна; пер з нім. - К.: Ніка-Центр, 2008. - 320 с.

Размещено на Allbest.ru