Інфляція як форма неправа

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інфляція як форма неправа

Бартусяк П.І., аспірант

У статті узагальнюються погляди на філософсько-правову категорію «неправо». Аналізуючи властивості феномена інфляції, автор пропонує розглядати її як форму неправа субстанціональної держави.

Ключові слова: інфляція, неправо, держава, гроші, бінарні опозиції.

В статье обобщаются взгляды на философско-правовую категорию «неправо». Анализируя свойства феномена инфляции, автор предлагает рассматривать ее как форму неправа субстанционального государства.

Ключевые слова: инфляция, неправо, государство, деньги, бинарные оппозиции.

The scientific views on the philosophical and legal category of “wrong” are generalized in the article. Owing to the analysis of the properties of inflation, the author suggests to consider it as a form of substantial state's wrong.

Key words: inflation, wrong, state, money, binary oppositions.

Постановка проблеми. Сьогодні плідними в наукових і філософських колах є дослідження не лише права як такого, а також супутнього йому феномена - неправа. Неправо повсюдно отримує різноманітні інтерпретації, проте сутнісно воно завжди протистоїть праву. Неправом іменують війни, соціальні кризи, злочини, недемократичні правові режими, загалом дуже різнопорядкові суспільні явища. Проте один із яскравих виявів неправа постійно вислизає з поля зору дослідників. Таким феноменом є інфляція державних грошей і її правова природа. Саме цим зумовлена необхідність дослідити інфляцію як форму неправа.

Ступінь розробленості проблеми. Уперше проблема неправа постала не в юриспруденції, а у філософії. Саме Г. Гегель увів у філософсько-теоретичний обіг категорію «неправо». Г. Радбрух розвинув ідеї свого співвітчизника та запропонував поняття «законне неправо». На пострадянському просторі неправо було об'єктом дослідження В.А. Бачиніна, В.О. Сокольникової, І.І. Кального й багатьох інших.

Натомість інфляція тією чи іншою мірою була й залишається у сфері наукових пошуків науковців-економістів усіх напрямів і шкіл. Але одна з них вирізняється різким несприйняттям державного грошового монополізму та інфляції. Це австрійська школа економіки, представниками якої є Ф. Гайєк, М. Ротбард, Л. фон Мізес та інші. Прихильність цій економічній школі висловлює й р. Пол, а ідейно близькими їй є багато інших економістів і юристів. Водночас багатоликий феномен інфляції (що має суспільну, а отже, і правову природу) не отримав належних правових досліджень, хоча нагальна потреба в них існує повсякчас. Це дослідження є однією з таких небагатьох спроб.

Метою статті є розкриття інфляції державних грошей як однієї з форм неправа.

Виклад основного матеріалу. За словами Г. Гегеля, неправо являє собою явище права, в котрому це право і його сутнісне дійсне буття, особлива воля, безпосередньо,тобто спонтанно, збігаються, переходять у видимість - у протиставлення один одному права в собі та особливої волі, в котрій право в собі є особливим правом [1, с. 137]. «Однак істина цієї видимості, - продовжує філософ - полягає в тому, що вона нікчемна і що право відновлюється шляхом заперечення цього свого заперечення...» [1, с. 137].

В.А. Бачинін указує, що власники особливої волі, борючись за свої інтереси, здатні вважати правом те, що є його протилежністю. їм властива впевненість, ніби в їхніх діях немає нічого такого, що суперечило б праву, і подібна «сліпота» звільняє їх від докорів сумління. Навмисно й ніби мимоволі, свідомо і значною мірою несвідомо вони творять соціальну реальність, усередині якої ніхто не може бути спокійним за своє життя, свободу і власність [2].

На думку В.А. Бачиніна, право і неправо, будучи у філологічному стосунку антонімами, стоять водночас разом, подібно тому, як в одних і тих самих смислових рядах перебувають поняття світла й пітьми, добра і зла, правди й брехні тощо [3, с. 91]. Так, у словниках терміну «неправо» відповідають найчастіше такі слова-поняття: «неправильно», «помилково», «неістинно», «несправедливо», «незаконно», «неправедно», «нерозсудливо» [4].

Підсумовуючи, В.А. Бачинін ще більше деталізує характер відношення права й неправа. Науковець підкреслює, що право й неправо є членами єдиної бінарної опозиції [5, с. 252]. За поясненнями автора, користування якимось одним із них передбачає неодмінний ціннісно-смисловий фон, створюваний його протилежністю. Цілком зрозуміло, що оскільки існує позитивне право (тут автор має на увазі не тільки позитивне право як законодавство, а право з умовним знаком плюс, тобто «положительное право» - П. Б.), то є і негативне право або неправо (з умовним знаком мінус, тобто «отрицательное право» - П. Б.) [5, с. 91].

Підтверджуються такі здогадки науковця й мовознавчими дослідженнями. Так, вивчаючи етимологічні витоки терміна «право», філософ С.П. Шевцов висловлює припущення, що в слов'янських мовах цей термін походить із праслов'янського ргауъ «прямий, правильний, невинний», котрий відбиває початкове значення «уперед спрямований». Далі автор пов'язує термін «право» з правою стороною, підкреслюючи при цьому, що такий зв'язок виявлявся в часи більш давні, аніж формування національних мов. Опозиція правий-лі- вий, на думку С.П. Шевцова, сходить до дуже глибокої давнини, не тільки характерна індоєвропейським народам, а характеризує її як універсальну семантичну опозицію, «в якій просторові відносини отримують аксіологічну інтерпретацію: правий співвідноситься з позитивним значенням (щастя, удача, здоров'я, родючість тощо), а лівий - з негативним (біда, невдача, хвороба, неврожай тощо)» [6].

Погодимося з думкою 1.1. Кального, що в різні історичні періоди науковці та філософи розкривали зміст поняття неправа, інколи навіть прямо його так не називаючи. Серед них були такі, які культивували неправо в тій чи іншій формі (Н. Макіавеллі, Т. Кампанел- ла, Т. Мор), і ті, котрі пов'язували абсолютну владу з чимось демонічним, що руйнує сферу людського духу (Ф. Достоєвський), або критикували тоталітарну систему, де невинуватість - усього лише ілюзія (Ф. Кафка), чи вважали неправо крайньою формою вияву ірраціоналізму (А. Платонов) [7, c. 151-153].

Неправо, будучи членом ціннісно-смислової бінарної опозиції, неоднорідне за своїм змістом. Зокрема, «батько» категорії «неправо» Г. Гегель виділяє лише три форми неправа: ненавмисне, або громадянське неправо, обман і злочин [1, с. 138]. Разом із цим дослідниця творчої спадщини філософа В.О. Сокольникова стверджує, що існує ще одна форма неправа. На її думку, така форма виявляється тоді, коли держава, яка за задумом Г. Гегеля повинна виражати загальний інтерес, насправді виражає власні інтереси, приділяючи мало уваги інтересам індивідів і створюючи ілюзію всезагальної волі. Цей обман прикривається правом. Саме тому неправо - це вираження не лише сваволі особливої волі індивіда і її відмінності від всезагальної волі та всезагаль- ного права, а й особливої волі держави, котра може протистояти цій всезагальній волі [8].

Продовжуючи традицію свого співвітчизника, інший німецький філософ Г. Радбрух фактично доповнив концепцію неправа Г. Гегеля, розвинувши категорію «законне неправо», що корениться в державі. Він виходив із критики позитивізму з погляду як законодавчого неправа, так і надзаконодавчого права. Філософ стверджував, що в умовах націонал-соціалізму принцип «наказ є наказ» був обов'язковим для солдатів, а принцип «закон є закон» - для юристів. Якщо перший із них мав обмежену сферу дії, то другий - ні, адже він був вираженням позитивістської правової ідеї, що протягом десятиліть визначала правосвідомість німецьких юристів [9, с. 228].

Критиком радянського неправа виступив В.А. Бачинін. Подібно Г. Радбруху, він під промовистою назвою розділу «Радянське неправо як ідея та реальність» констатує атрибутивність неправа тоталітарної держави - СРСР. В.А. Бачинін виділяє ознаки соціалістичного неправа, зокрема антагонізовану ментальність, абсолютний етатизм, наджорстку нормативізацію всіх сфер соціального життя, авантюрний характер соціальної практики та криміналізацію соціального життя [5, с. 426-445].

Підкреслимо, що неправо набувало особливо загострених форм у тоталітарних режимах - СРСР і нацистській Німеччині. Мабуть, не випадково, адже сьогодні їх обох прийнято вважати хрестоматійними прикладами апогею субстанціонального типу держави у XX ст. Погодимося також із Г. Радбрухом, що фактично головним розплідником і вмістилищем неправа був (і залишається) позитивізм, котрий «із його вірою в принцип «закон є закон» зробив німецьких юристів беззахисними перед законами злочинного змісту, продиктованими сваволею» [9, с. 233].

Зазначимо, що законне неправо постійно потребує підживлення з боку держави, щоб здаватися більш справедливим. Воно не може існувати без символічного насильства. Ця категорія була введена в соціологію П. Бурдьє. Останній розглядає та кваліфікує символічне насильство як невід'ємний атрибут будь-якої влади, оскільки для успішного функціонування державної влади необхідно цілеспрямовано, систематично й повсюдно здійснювати не тільки пряме, звичне, а й символічне насильство, тобто нав'язування громадянам, укорінення в їхню свідомість вигідну владі ієрархію норм і цінностей, апологетично орієнтовану систему значень і смислів [3, с. 253].

П. Бурдьє не єдиний науковець, котрий загострює увагу на символічному насильстві, зокрема, з боку держави. Так, за словами Ф. Гайєка, інтелектуали, починаючи з Ж-Ж. Руссо й закінчуючи такими представниками сучасної французької та німецької думки, як М. Фуко і Ю. Габермас, уважають відчуження глибоко притаманним будь-якій системі, в якій порядок «нав'язується» індивідам без їхньої свідомої згоди [10, с. 113].

Трохи раніше в праці «Згубна самовпевненість» Ф. Гайєк, критикуючи погляди Аристотеля, зауважує, що останній свідомо ігнорував відмінності між таким, що стихійно виник, порядком “cosmos” і свідомо створеним порядком (наприклад, в армії), котрий називали “taxis”. Для Аристотеля будь-який порядок, що оформляв людську діяльність, являв собою “taxis”, тобто продукт навмисної організації індивідуальних дій з боку розуму, що творить цей порядок [І0, с. 81].

На нашу думку, яскравим прикладом неправа, підтримуваного через символічне насильство з боку держави, є знецінення грошей, а конкретніше - грошової одиниці держави, тобто інфляція. Саме її вважають додатковим обкладенням до стягування податків [11] або, власне, нелегітимованим податком [12, с. 1б1].

Чимало економістів, особливо представників австрійської школи економіки, вважають найочевиднішим ворогом приватної власності не так податки, як інфляцію. Наприклад, Рон Пол указує таке: «Ті, хто знецінює валюту, по суті, є фальшивомонетниками. У результаті цього крадеться частина вартості кожного заробленого або відкладеного долара. Інфляція - абсолютний ворог кожного робітника. Це найжорстокіша й найбільш регресивна з усіх форм оподаткування» [12, с. 73]. Трохи згодом автор додає, що інфляція - найдавніше знаряддя всіх авторитарних режимів [12, с. 73].

Зауважимо, що зв'язок інфляції та авторитарних режимів простежувався навіть за часів Римської імперії. Так, Р.О. Гаврилюк, досліджуючи, зокрема, давньоримський антропосоціо- культурний і редистибутивний переворот, зауважує, що однією з характерних рис Римської імперії було те, що армія, яка раніше багато в чому забезпечувалась за принципом са- моутримання, стала гостро потребувати постійного державного фінансування. Саме цього вимагав й адміністративно-бюрократичний державний апарат, що розростався за алгоритмом саркоми. Такою ж природою відзначались і ненаситні апетити власного імператорського двору. Усе це та чимало інших споріднених факторів зумовили в імперії Діоклетіана галопуючу інфляцію, яка досить швидко переросла в загальну фінансову кризу [13, с. 208-209].

Зв'язок інфляції та війни обґрунтовує і Й. Шумпетер. Науковець указує на можливий шлях виходу з післявоєнної боргової кризи вкупі з високим рівнем інфляції, зокрема пропонує запровадити податок на капітал [14].

Зауважимо також і те, що й сьогодні більшість держав світу, будучи номінально демократичними, поряд з іншими механізмами використовують інфляцію для покриття фіскальних потреб, які зростають. Цій меті, на нашу думку, слугують такі законодавчі конструкти: монетна регалія держави, концепція законного платіжного засобу, а також заборона або ж фактичне невизнання інших, крім державних, грошей. Вони також надають державі можливість безкарно використовувати власну волю для підміни всезагальної волі, тобто права в собі, або, словами Г. Радбруха, «ігнорувати правову природу законів». Простіше кажучи, запускаючи інфляцію, держава чинить неправо.

Голова Федеральної резервної системи США А. Грінспен протягом майже 20 років (із 1987 р. до 2006 р.), попри всю свою відданість ідеї центрального банку, зауважував, що за відсутності золотого стандарту відсутні й способи захисту заощаджень від конфіскації шляхом інфляції. Відсутній безпечний засіб збереження цінності. За словами банкіра, якби він існував, державі довелося б зробити володіння ним незаконним, як це сталося у випадку із золотом. Якщо кожен, наприклад, вирішить конвертувати всі свої банківські вклади в срібло, мідь чи якийсь інший товар, після чого відмовиться як оплату за товари приймати чеки, то банківські вклади втратять свою купівельну спроможність, а створений державою банківський кредит - будь-яку цінність як вимога на товари. А. Грінспен підсумовує, що фінансова політика держави добробуту вимагає, щоб у власників багатства були відсутні будь-які способи захистити себе [15].

Наслідком цього є різке несприйняття індивідами та їхніми групами (котрі є носіями всезагальної волі, себто права) інфляції навіть у порівнянні з несприйняттям традиційних податків. Під час інфляції повністю ігнорується висловлене в процесі дослідження «податкової держави» золоте правило оподаткування Й. Шумпетера, за яким така держава виникла передусім зі спільних нагальних потреб, а вид і розмір податків у ній визначається соціальною структурою [14].

Відома формула, згідно з якою «чим більший податковий тиск, тим сильнішими є ухилення від оподаткування», не підходить для інфляції, бо остання має якісні відмінності від усіх інших податків. Так, можемо поставити просте питання: чому, наприклад, підприємці, протестуючи з різною часткою успіху, можуть досягати більш справедливого оподаткування? Тут можна згадати Податковий майдан 2010 року перед прийняттям Податкового кодексу України, котрий призвів до часткового задоволення запитів протестувальників. З іншого боку, чи можна за наявних умов викорінити інфляцію або хоча б зменшити її обтяжливий вплив?

Атрибутивність державних грошей і невідворотність інфляції є перешкодою для боротьби з нею. Трагізм ситуації в більш широкому контексті описує філософ З. Бауман, говорячи, що «в нашому «суспільстві індивідів» усі біди, що тільки можуть статися з людиною, вважаються самонавіяними...» [16, с. 11]. Тому й нам доводиться покірно вірити в позитивний вплив інфляції, у необхідність вкотре «затягнути тугіше паски» тощо. неправо юридичний інфляція філософський

Варто погодитися з аргументованими твердженнями М. Олсона, котрий, досліджуючи логіку колективних дій, підкреслює, що маси людей зацікавлені в запобіганні інфляції й депресіям, проте вони не мають організації для вираження цього інтересу [17, с. 155]. Більше того, як зауважує автор, раціональний індивід в економічній системі не буде стримувати своє споживання для запобігання інфляції або збільшувати його для запобігання депресії, тому що він знає, що, по-перше, його власні зусилля не здійснять помітного впливу, а по-друге, він отримає вигоду від стабілізації цін, яка буде досягнута за рахунок інших. Через ті самі дві причини раціональний індивід у великій групі в соціально-політичному контексті не буде нічим добровільно жертвувати для досягнення загальних цілей [17, с. 155].

Мало того, що для окремо взятого індивіда боротьба з інфляцією виглядає як «даремне жертвоприношення», інфляція може бути неабияк вигідна окремим соціальним групам. Наприклад, Б. Браун, розкриваючи особливості інфляції цін на активи в США та Європейському Союзі, підкреслює, що її основою є ірраціональне споживання, підтримуване спекулятивними історіями, але, що не менш важливо, такого роду інфляція готує підґрунтя для «схеми Понці» [18, с. 21-22]. «Схема Понці» є видом фінансового шахрайства й уважається однією з перших форм фінансових пірамід.

За словами Б. Брауна, «схема Понці» існує в умовах, коли певні гравці фінансового ринку одягнуті в «рожеві окуляри», натомість інші сприймають ситуацію реалістично та для своєї ж вигоди втягують перших у нібито привабливі прибуткові проекти. Зрештою, ті, хто недооцінює можливі втрати й, навпаки, переоцінює свої потенційні прибутки в умовах інфляції (за словами Брауна, це і є ефект «рожевих окулярів» - П. Б.), стають жертвами інфляції найбільшою мірою [18, с. 21-22].

Стосовно подібного приводу Ф. Гайєк зауважує, що приховання інформації, яка дає переваги для отримання приватної чи особистої вигоди, до цих пір уважається не дуже достойною чи, щонайменше, нетовариською діяльністю [10, с. 176].

Отже, інфляція культивує інші форми неправа, збільшує мотиви для ірраціональної поведінки. Так, Е. Остом, спираючись на емпірично підтверджені теоретичні роботи соціальних психологів, зауважує, що, за загальним правилом, люди більше зважують потенційні втрати, ніж потенційні вигоди [19, с. 272]. Натомість під час інфляції поведінка людей змінюється, як ми переконалися, на докорінно протилежну.

Висновки

Інфляція державних грошей відповідає виведеним Г. Гегелем властивостям неправа, а отже, повинна вважатися однією з його форм. Інфляція є наслідком протиставлення права в собі та особливої волі держави, оскільки держава використовує інфляцію для покриття фіскальних потреб, що зростають, ігноруючи при цьому потреби та запити індивідів. З іншого боку, завдяки юридичному позитивізму й символічному насильству інфляція позиціонується державою як вираження все- загальної волі. Відновленню права шляхом заперечення свого заперечення (неправа) заважають, серед інших, такі правові конструкти: монетна регалія держави, концепція законного платіжного засобу, а також заборона або ж фактичне невизнання інших, крім державних, грошей. Окрім того, інфляція, спричинюючи значні збурення в правосвідомості людей і їхніх груп, стимулює й інші форми неправа.

Література

1. Гегель Г.В.Ф. Философия права / Г.В.Ф. Гегель ; пер. с нем. ; ред. и сост. Д.А. Керимов и В.С. Нерсесянц ; авт. вступ. ст. и примеч. В.С. Нерсесянц. - М. : Мысль, 1990. - 524 с.

2. Бачинин В.А. Антитеза естественного и позитивного права: философско-культурологический анализ / В.А. Бачинин // Общественные науки и современность. - 1999. - № 6. - С. 76-87.

3. Бачинин В.А. Социология: Три курса лекций студен- там-юристам / В.А. Бачинин. - Х. : Консум, 2003. - 536 с.

4. Неправо [Електронний ресурс] - Режим доступу : http://old_russian.academic.ru/6967/неправо.

5. Бачинин В.А. Философия права и преступления /

6. А. Бачинин ; худож.-оформитель Д. Гапчинский. - Х. : Фолио, 1999. - 607 с.

7. Шевцов С.П. Архаичное понимания права: этимологический подход / С.П. Шевцов // ЕХОЛН. - 2013. - Vol. 7.2. -

8. 340-355.

9. Кальной И.И. Философия права : [учебное пособие] / И.И. Кальной. - Симферополь : Таврический национальный университет им. В.И. Вернадского, 2004. - 160 с.

10. Сокольникова В.А. Понятие неправа в философии Гегеля / В.А. Сокольникова // Пробелы в российском законодательстве. - 2013. - № 6. - С. 71-74.

11. Радбрух Г Философия права / Г. Радбрух ; пер. с нем. - М. : Междунар. отношения, 2004. - 240 с.

12. Хайек фон Ф.А. Пагубная самонадеянность. Ошибки социализма / Ф.А. фон Хайек. - М : Изд-во «Новости» при участии изд-ва “Catallaxy”, 1992. - 304 с.

13. Назаров В.Н. Инфляция: публично-правовой аспект / В.Н. Назаров // Финансовое право. - М. : Юрист, 2009. - № 12. - С. 13-16.

14. Пол Р. Покончить с ФРС / Р. Пол ; предисловие Н. Старикова. - СПб. : Питер, 2014. - 240 с.

15. Гаврилюк Р.О. Природа податкового права: антропосо- ціокультурний підхід : [монографія] / Р.О. Гаврилюк ; Чернів. нац. ун-т ім. Ю. Федьковича. - Чернівці : ЧНУ, 2014. - 635 с.

16. Schumpeter J.A. The crisis of the tax state (1918) /

17. J.A. Schumpeter, R. Swedberg // The Economics and Sociology of Capitalism. Princeton University Press. - 1991. - P. 99-141.

18. Greenspan A. Gold and economic freedom, in Ayn Rand Capitalism: the unknown ideal / A. Greenspan. - New York : Signet [1966], 1967. - P. 96-101.

19. Бауман З. Индивидуализированное общество / З. Бауман. - М. : Логос, 2005. - 390 с

20. Олсон М. Логика коллективных действий. Общественные блага и теория групп / М. Олсон ; пер. с анг. - М. : ФЭИ, 1995. - 174 с.

21. Brown B. Euro crash. How asset price inflation destroys the wealth of nations / B. Brown. - Palgrave Macmillan, UK, 2014. - 262 p.

22. Остром Е. Керування спільним. Еволюція інституцій колективної дії / Е. Остром ; пер. з англ. Т. Монтян. - К. : Наш час, 2012. - 398 с.

Размещено на Allbest.ru