Тенденції розвитку загальної середньої освіти в Україні крізь призму філософсько-освітніх питань

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тенденції розвитку загальної середньої освіти в Україні крізь призму філософсько-освітніх питань

Дем'яненко О.О.,

проректор з питань зовнішнього оцінювання та моніторингу якості освіти Київського обласного інституту післядипломної освіти педагогічних кадрів, кандидат педагогічних наук

У статті здійснено аналіз сучасної освітньої моделі та її компонентів з урахуванням світового досвіду й національно-культурних традицій, окреслено закономірності розвитку загальної середньої освіти в Україні відповідно до сучасних філософських концепцій і теорій.

Ключові слова: шкільна освіта, інформативна та розвивальна освітні моделі, якість освіти, гуманізація та гуманітаризація, інформатизація суспільства, криза культури, деконструктивізм і постмодернізм.

освітній традиція культурний філософський

Постановка проблеми. У філософсько-освітньому просторі нерідко вказується на консервативність як фундаментальну властивість школи. Справді, сучасна систем освіти у своїх основних рисах склалася під впливом поширених у науці філософських і педагогічних ідей. Вони почали формуватися ще з XVIII століття у працях Я. Коменского, І. Канта, Г. Песталоцці, й далі - І. Гербарта, А. Дистерверга, Дж. Дьюї та інших засновників наукової педагогіки й утворили так звану "класичну систему" чи модель освіти (школи). Хоча ця модель еволюціонувала за декілька століть, у своїх основних характеристиках вона залишилася незмінною.

Тим не менше, сучасний інформаційний світ вносить суттєві корективи у шкільну освіту. І зміни ці відбуваються занадто стрімко. Тому завдання школи - готувати людину, ураховуючи саме прогностичну модель її реалізації, а не теперішню. Вона має адаптувати елементи консерватизму, засновані на традиціях нашої освіти й менталітету, до тих змін, що з'являються з розвитком сучасної культури.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. З огляду на філософсько-освітні напрацювання зарубіжних, зокрема російських, учених, зауважимо наявність досить неоднорідних позицій щодо вирішення цієї проблеми [1; 4; 6; 9-10 та ін.]. Наразі, В. Розін [1] констатує вичерпаність класичної моделі освіти та її невідповідність сучасним суспільним і виробничим потребам людей, тому пропонує шукати нові філософські й педагогічні концепції з метою формування нової інтелектуальної основи сучасної школи. Певні сумніви щодо такої можливості висловлює А. Огурцов [1]: він вважає, що класичну парадигму освіти зруйнувати неможливо, адже вона є фундаментом європейської культури й цивілізації.

В. Царьов [1] концентрує увагу насамперед на ознаках "авторитарності й обов'язковості" загальної середньої освіти: на його думку, те, що освіта не може піддатися кризі з причини її стабільності, унеможливлює її адекватний розвиток.

Українська філософія освіти (І. Зязюн, І. Бех, В.Огієнко, В. Вікторов та ін.) намагається окреслити сутність нової (оновленої, видозміненої) освітньої парадигми, вирішальними ознаками якої є динамічність і гнучкість, відкритість, життєва значущість, здатність керувати нею з огляду не лише на кількісні, а здебільшого якісні параметри [2-3; 7-8 та ін.].

Л. Овдієнко [11] вказує на те, що сучасна школа ввібрала в себе риси своїх історичних попередників. Поряд з позитивними надбаннями, що витримали зміну суспільних трансформацій, лишилося багато негативного. З-поміж такого - сумарний огляд і готові коментарі, форма навчання “запитання - відповідь” тощо. Вона наголошує: “…якщо завдання освіти полягає в долученні людини до культурних цінностей, то засвоєння певної кількості відповідної наукової термінології, збільшення інформаційного поля навряд чи допоможе досягнути мети” [11, с. 108].

Тож розвиток освіти сьогодні потребує переходу в "інакшість", "несхожість", водночас - звертання до гуманістичних ідей античності, європейського Ренесансу та досягнень вітчизняної педагогіки кінця XIX - початку XX ст. Хоча варто зазначити, що педагогічні ідеї Ж.-Ж. Руссо, Дж. Локка, К. Гельвеція, Д. Дідро, Й. Песталоцці, А. Дистерверга значною мірою не були реалізовані практично.

Також у наукових працях акцентується увага на тому, що величезний недолік сучасної школи полягає в її намаганні копіювати систему вищої освіти [3; 9-10]. Хоча зрозуміло, що школа не повинна бути варіантом репетиторства і учень повинен у ній одержувати більш широкі знання, ніж ті, що потрібні для вступу до вищого навчального закладу. Тож взаємини школи і вищого навчального закладу - особлива проблема, яка існує в багатьох європейських країнах. Найчастіше думки зводяться до того, що між цими інституціями варто ввести деяку проміжну освітню компоненту, яка допоможе школяреві спеціалізуватися в обраному ним напрямі - технічному, природничо-науковому чи гуманітарному. У Європі така ланка вже існує давно: наприклад, у Німеччині - гімназія, випускник якої вступає до ВНЗ (студентом ВНЗ стає аж ніяк не кожен колишній учень).

Цілі статті пов'язані з виявленням способів комбінування класичних освітніх ідей і сучасних тенденцій розвитку загальної середньої освіти в Україні.

Виклад основного матеріалу. За спостереженням В. Миронова [10], шкільну освіту можна представити як послідовне проходження трьох основних етапів:

початковий: школа свободи самовираження. Цей етап необхідний, щоб в учня не зникло бажання навчатися. Тому велика роль на цьому етапі повинна приділятися ігровим компонентам освіти, аудіовізуальним засобам. Дитину потрібно навчити вільному спілкуванню і самовираженню;

основний: школа необхідності. Не можна перейти до дорослого життя, граючись. У житті часто потрібно робити те, що є необхідним, але не дуже подобається. І цього також треба навчати. Це період освоєння складних дисциплін, які ведуть до початкової диференціації інтересів особистості. У цей час дуже небезпечно обрати неправильний шлях, оскільки, помилившись в основах, важко виправити наслідки;

просунутий - школа вільної творчості. Період синтезу природничих і гуманітарних знань, формування основ гармонійного світогляду.

Міжнародна комісія з питань освіти для ХХІ століття (1993 р.) розробила загальну стратегію розвитку освіти [5], яку розуміють як постійний процес збагачення особистості знаннями та вміннями і, значною мірою, як процес створення особистості та стосунків між окремими людьми, групами та народами.

Основоположними засадами освіти ХХІ століття визнано такі:

навчитися жити разом, розвиваючи знання про інших, про їх історію, традиції та спосіб мислення; володіти культурою спілкування; сприяти здійсненню сумісних проектів;

навчитися здобувати знання. Необхідним є поєднання широких загальнокультурних знань із можливістю глибокого опанування певної кількості спеціальних дисциплін. Загальний культурний рівень - це своєрідна перепустка до неперервної освіти, основа, необхідна для того, щоб навчатися протягом усього життя;

навчитися працювати. Удосконалюватись у своїй професії означає набувати компетентності, що дає можливість правильно діяти в різних ситуаціях;

навчити жити. ХХІ століття потребує більшої самостійності та здатності до оцінювання, які поєднуються з посиленням особистої відповідальності в реалізації колективних проектів.

Ці ідеї та принципи покладені в основу розроблення базових документів про освіту, зокрема - й Національної стратегії розвитку освіти в Україні на 2012-2021 роки.

Але чи існують загрози окресленому розвиткові освіти?

Насамперед зазначимо, що багато суперечливих думок висловлюється про зовнішнє незалежне оцінювання, яке перетворилося на впливовий чинник нашого життя, адже торкається інтересів майже всіх членів суспільства [3]. Здебільшого йдеться не про філософський вимір цього питання, а змістовий і технологічний (часто - перевірка знання фактів за навчальними програмами). Важливо усвідомити те, що ЗНО сьогодні - це системоутворювальний чинник нашої освіти, як середньої, так і вищої. Украй важливо, щоб воно було максимально ефективним. Але для того, щоб визначити напрям удосконалення ЗНО, потрібно з'ясувати, якою має бути якісна освіта і, відповідно, що потрібно перевіряти?

Отже, перше й основне запитання - що таке якісна освіта? На нього є дві відповіді. Традиційно вважаємо: чим більше інформації засвоїть учень, тим краще. Нашим гаслом можна вважати: "Знати все і в якнайповнішому обсязі!". Але обсяг інформації стрімко зростає, і знати все просто неможливо. Саме тому прагнення до дедалі більш інформативної освіти спричиняє перевантаження учнів, погіршення їхнього здоров'я, постійний стресовий стан. Систему навчання, за якої обсяг операцій, дозволених учням, охоплює лише сприймання, "розкладання на поличках та зберігання вкладеного", бразильський педагог П. Фрейре [12] назвав "банківською". Він запевняє, що за такої освіти люди опиняються на узбіччі життя через брак творчості. Таку модель освіти інакше називають інформативною, традиційною.

На Заході ж переважають ідеї про те, що головне в освіті - це навчити людину мислити, тобто акцент в освіті робиться на розвиток операційного блоку мислення. За таких умов "розвивального навчання" інформативність відсувається на другий план і, відповідно, до змісту освіти потрапляє лише найважливіша та найістотніша інформація. Таким чином, акцент у навчанні робиться на розвитку логічних операцій мислення, як-от: аналізу, синтезу, порівняння, узагальнення, класифікації та систематизації.

Відповідно постає запитання: яка модель навчання краща, більш якісна: інформативна чи розвивальна? Якщо правильною є теза "Чим більш якісна система освіти у країні, тим вищий рівень життя людей", то, безумовно, кращою є та, яка забезпечує вищий рівень життя.

Розроблення змісту сучасної шкільної освіти ґрунтується на загальних тенденціях його розвитку, визначених у педагогічній теорії та практиці. Основоположними принципами його конструювання є гуманізація та гуманітаризація.

Гуманізація - це відображення в освіті тенденцій гуманізації сучасного суспільства, коли людська особистість визначається найвищою цінністю, а ствердження блага людини - найважливішим критерієм суспільних відносин. Сутністю освітнього процесу стає цілеспрямоване перетворення соціального досвіду в досвід особистий, залучення людини до всього багатства культури [13-14].

Основним засобом гуманізації змісту освіти є його гуманітаризація, яка означає, що у фундамент формування особистості мають бути покладені знання про людину й людяність, знання, які використовуються на її благо. Якщо спробувати стисло сформулювати, у чому специфіка гуманітарного ставлення до світу, то в такій якості виступає поняття "людина". А оскільки людина не є ізольованою істотою, то йдеться про сукупність людей, соціальні групи, суспільство в цілому.

Особливістю розвитку сучасної освіти є поєднання, на перший погляд, суперечливих якостей змісту освіти: його інформатизацію та технологізацію, водночас - наскрізну гуманітаризацію освітнього процесу. Її сутність полягає не в засвоєнні готового знання гуманітарного змісту, а у формуванні особливого світорозуміння. Тому головна мета освіти - навчити людей спілкуватися і спільно виконувати загальні для них завдання на основі отриманих знань. У такому розумінні без гуманітарної компоненти величезний масив природничо-наукових знань виявляється зайвим.

Знання мов - це й основа діалогу культур, і можливість глибшого розуміння власної культури. Оскільки джерелом гуманітарної інформації є текст, то школа покликана формувати навички користування текстом. Для цього необхідна якісна мовна підготовка в галузі як рідної, так й іноземних мов.

Ще одна проблема, про яку варто сказати особливо, - це проблема зміни сучасного культурного простору, що, звичайно, впливає і на філософію. Сучасні процеси інформатизації суспільства призводять не тільки до змін міжособистісної комунікації, а й до структурних змін у всій культурі. Це змушує дослідників обговорювати явище "кризи культури". На нашу думку, тут варто говорити про кризу не всієї культури, а класичної, стрижневим поняттям якої є науково-технічний прогрес, Розум. Інформатизація суспільства різко змінює цю ситуацію, руйнуючи сталі уявлення та принципи, на яких будуються локальні культури в їх взаємодії. Мова йде не про роз'єднання, а про тіснішу інтеграцію культур, але вже за ознаками їх подібності.

На жаль, подібність часто пов'язана з нівелюванням культур, їхнім "понятійним" збідненням. Тож те, що часто називають "кризою культури", є насправді ситуацією різкої зміни комунікаційного простору, у якому межі між культурами стають більш хиткими. Виникає небезпека, що в новому комунікаційному просторі візьмуть гору стереотипи - загальнодоступні, найпростіші компоненти культури. У цій ситуації наука також виступає в якості наймогутнішого інтегративного фактора. Завдяки новітнім засобам аудіовізуального впливу значно звужується зона неоднакового в культурах. Або вони підкоряються деякій штучній суперкультурі (наприклад, комп'ютерній культурі з фактично єдиною мовою), або менш розвинені (в технічному плані) культури розчиняються в більш розвиненій.

Нарешті, під "кризою культури" можна розуміти порушення традиційного балансу між високою і масовою культурами з ознаками домінування останньої.

Подібні процеси відбуваються й у філософії, що реалізується в концепціях деконструктивізму і постмодернізму. Вони виявилися адекватними сучасному стану культури і є типовим прикладом альтернативних класичній культурі освіти. Постмодернізм у широкому розумінні (Ж. Деррід, І. Козлик) - це філософія, адаптована до реалій сучасної комунікативної ситуації. Її ідея пов'язана з ідеєю про "смерть автора" і творчість мас. Це філософія інтерпретації й переспіву.

Філософії постмодернізму надзвичайно "пощастило": нова комунікативна система - Інтернет - є втіленням багатьох його положень. Так, "смерть автора" цілком реалізована в гіпертексті, у якому можливо нескінченне число авторів, навіть анонімних. Візьмемо для прикладу такий постулат постмодернізму, як "нескінченність інтерпретації". Якщо у класичному тексті сюжет задано самим автором, то в гіпертексті можна розвивати зовсім іншу сюжетну лінію чи навіть кілька таких сюжетних ліній. Звідси - важливість мотивування й розвитку в учнів здатності до читання, розуміння й інтерпретування тексту, висловлення власної думки.

Цілком зрозумілим є феномен "мильних опер", які переглядає більшість сучасних людей: нелінійний (вільний, подекуди - фрагментарний) процес споглядання пропонованого сюжету відповідає наявній культурній ситуації. Отже, спостереження замість міркування - одне з налаштувань сучасної культури. Така фрагментарна, "кліпова" свідомість найточніше виражає її сутність.

Так чи інакше це впливає на процес навчання у школі, адже потребує інакшого ставлення до організації навчання (міжособистісна взаємодія та індивідуальне осмислення), добору методів і його змісту (медіатекст в основі його критичного сприйняття), врешті-решт - підручникотворення.

Висновки

Таким чином, у сучасній соціокультурній ситуації знов і знов виникає проблема сутності та змісту філософії. Адже нині, в умовах трансформування простору комунікації й освіти, зміни системи культури в цілому, лише по-філософськи розсудлива людина спроможна оцінити спостережувані процеси, виявити їх негативні й позитивні аспекти для побудови нових освітніх моделей, спрямованих на збереження й розвиток культури.

Список використаних джерел

Образование в конце ХХ века (материалы круглого стола) / [Зотов А. Ф., Купцов В. И., Розин В. М., Марков А. Р., Шикин Е.В., Царев В.Г., Огурцов А. П.] // Вопросы философии. - 1992. - № 9. - 184 с.

Бех І. Д. Дві експериментально-виховні стратегії - два етапи розвитку педагогічної науки / І. Д. Бех // Педагогіка і психологія. - 2000. - №3. - С. 5-15.

Вікторов В. Г. Якість освіти : основні наукові підходи та уявлення / В. Г. Вікторов // Актуальні філософські та культурологічні проблеми сучасності : альманах. - К., 2004. - Вип. 14. - С. 208-214.

Гершунский Б. С. Философия образования для XXI века : В поисках практико-ориентирированных образовательных концепций / Б. С. Гершунский / РАО ; Ин-т теории образования и педагогики. - М. : Совершенство, 1998. - 607 с.

Дибський С. Практичний посібник для заступника директора [Електронний ресурс] / С. Дибський // Відкритий урок : Освіта. UA. - Режим доступу : http://www.osvita-ua.net/school/technol/2670.

Карпенко М.А. Цели и содержание современного образования / М. А. Карпенко, С. А. Спасский // Философия образования для ХХІ века. - 2001. - №1. - С.49-53.

Клепко С. Ф. Українська царина філософії освіти / С.Ф. Клепко // Інтегративна освіта і поліморфізм знання. - К. ; Полтава ; Харків : ПОІПОПП, 1998. - С. 81-84.

Козлова О. Г. Розвиток філософської культури у процесі підготовки вчителя до інноваційної діяльності // Педагогічний пошук. - 1998. - № 2-3 (18-19). - С. 53-62.

Кузьминов Я. Реформа образования : причины и цели [Электронный ресурс] / Я. Кузьминов // Отечественные записки : журнал для медленного чтения. - 2002. - №1. - Режим доступа : http://www.strana-oz.ru/2002/1/reforma-obrazovaniya-prichiny-i-celi.

Миронов В. Проблемы образования в сучасном мире и философия [Электронный ресурс] / В. Миронов // Отечественные записки : журнал для медленного чтения. - 2002. - №2. - Режим доступа : http://www.strana-oz.ru/2002/2/problemy-obrazovaniya-v-sovremennom-mire-i-filosofiya.

Овдієнко Л. Політична культура учнів : когнітивна складова / Л. Овдієнко // Соціогуманітарні проблеми людини. - 2005. - № 1. - С. 106-111.

Педагогика угнетенных : материалы к учеб. семинарам шк. трудовой демократии ; [пер. с португ.] / Пауло Фрейре ; [предисл. Г. Ракитской, Б. Ракитского]. - М. : Ин-т перспектив и проблем страны Рос. акад. естеств. наук, 1998. - 40 с.

Улановская И.М. Подход к классификации образовательных сред / И. М. Улановская // Психология и ее приложения. Психология как профессия (исследователь, практик) : ежегодник Российского психологического общества. - 2002. - Т. 9. - Вып. 3. - С. 156-157.

Размещено на Allbest.ru