Філософія та соціально-гуманітарні дисципліни у сучасних вузах

Постановка проблеми. Сучасне українське суспільство під впливом глобалізаційних процесів опинилося у ситуації достатньо жорстких вимог щодо професійної підготовки майбутніх фахівців. Остання ж вимагає змістовної освіченості та компетентності не зважаючи на галузь знань. Зокрема в статті 1 Закону України "Про вищу освіту" зазначено, що вища освіта - сукупність систематизованих знань, умінь і практичних навичок, способів мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально-етичних цінностей, інших компетентностей, здобутих у вищому навчальному закладі [1]. Відтак перед освітніми закладами постає досить складне завдання - не лише дати достатній рівень знань, а й сформувати у сучасних студентів вміння й навички безперешкодно орієнтуватися в інформаційних потоках, виконувати пошук та опрацювання даних, вільно обирати раціональні алгоритми роботи з інформацією й застосовувати їх у майбутній фаховій діяльності. Відповідно, важливим на цьому етапі є реформування вищої школи, результатом якого буде підготовка не закомплексованої генерації фахівців, нової української еліти. А відтак, не втрачають актуальності й слова екс-міністра освіти і науки С. Квіта, який ще в лютому 2015 року зазначав : ''Сьогодні Україна потребує комплексної стратегії гуманітарної політики в усіх сферах'' [2]. Саме освіта є вагомим інструментом ефективного розвитку країни, важливою основою фахового, морального, політичного рівня та процесу духовного формування молодої людини, її світогляду. Як підтверджує досвід, особливо на сучасному етапі розвитку, ми не повинні нівелювати значення дисциплін соціально-гуманітарного циклу, що закладають базис методології пізнання, формують світогляд майбутніх фахівців.

Ігнорування необхідності максимального використання потенціалу гуманітарної освіти й історичної спадщини, небажання формувати в суспільній свідомості позитивний образ національної історії вже призвели до підриву основ національної безпеки України. Підтвердженням безвідповідальної, непродуманої та непослідовної гуманітарної політики впродовж 20 років незалежності, стало вторгнення і захоплення російськими терористами частини наших земель. Ворогуюча сторона готувалася до нападу, агресивно вела інформаційну війну за цінності, пропагувала свої світоглядні орієнтири та історичні міфи. У результаті таких дій значна частина українського населення (особливо на Сході та Півдні) опинилася під впливом ''русского міра'' і як наслідок - анексія Криму, АТО на Сході і тисячі загиблих і знівечених. Крім того, чи не призведе захоплення сучасними інформаційно-комунікаційними технологіями до поглинання Всесвітньою мережею Інтернет, до формування "віртуального світогляду", що стане чинником нівелювання буденної свідомості та світогляду? Сучасна ситуація в Україні характеризується новими тенденціями розгляду буттєвих засад реальності. Такі тенденції визначають специфічну методологічну ситуацію - поширення ідей деконструкції, деструкції, децентрації. У цьому контексті особливої актуальності набуває проблема збереження і переосмислення традиційних, смисложиттєвих цінностей культури. Філософія ж як культурний феномен, символічно репрезентує онтологічні основи культури та буття людини у світі.

Аналіз наукових досліджень та публікацій. До питань важливості філософії і її значення у житті людини звертались ще в найдавніші часи. Актуальність проблеми в сучасному світі та її багатоаспектність підтверджує значна кількість публікацій та обговорень не лише в наукових колах, а й відповідними реакціями з боку МОН України. Окреслена проблематика та гуманітарна криза були висвітлені у працях сучасних дослідників Л. Губерського, С. Дацюка, В. Деревинського, П. Кралюка, М. Кругляка, М. Поповича, П. Сауха та інших.

Метою статті є обговорення значення соціально-гуманітарних наук у сучасній системі вищої освіти та їх місця у начальних планах, а також обґрунтування необхідності викладання філософських дисциплін для якісної професійної підготовки майбутніх фахівців.

Виклад основного матеріалу. Слушною, на наш погляд, є думка Сергія Дацюка про те, що ''Філософія є найменш захищеною державою, бізнесом та суспільством в цілому в порівнянні з наукою, мистецтвом чи релігією. Якщо майже ніколи не буває так, що в суспільстві повністю вмирає релігія, мистецтво чи наука, то філософія в тих чи інших суспільствах може вмирати, болісно народжуватися чи бути мертвонародженою - є цілі історичні періоди і цілі народи, які ніколи не знали філософії. Але навіть наявність філософії в тій чи іншій країни не відроджує духовну потугу філософії, бо вона корениться тільки у фундаментальній філософії [3]. Дійсно, як підтверджує історичний досвід, держави, де свідомо чи несвідомо руйнувалася і занепадала гуманітарна політика, суспільні дисципліни ставали непотрібними, а особливо непотрібною - філософія. Для нашої ''нової еліти'' це взагалі щось ''зарозумне'' й до того непрагматичне. Як результат: ''Ми ризикуємо втратити гуманітарну складову в навчальному й виховному процесі студентів. І це в умовах гібридної війни, де велику роль відіграє інформаційна, власне гуманітарна, складова, коли ворог свідомо нав'язує нам через пропаганду своє бачення світу, культурні та суспільні цінності. Тут мимоволі пригадується кадр з класичного Довженківського фільму, коли розлючений селянин, згорьований війною, злиднями, починає бити коняку, а вона говорить йому людським голосом: ''Не туди б'єш, Іване!'' Невже наші високопоставлені не розуміють, що нинішня наша війна з Росією - це не тільки результат розвалу нашої армії, силових структур, а й результат недолугої гуманітарної політики? Тепер ми, схоже, ризикуємо отримати Іловайськ на гуманітарному фронті'' [4].

Слід наголосити, що нівелювання статусу соціально-гуманітарних дисциплін у навчальних планах ВНЗ, як однин із кроків ''удосконалення вітчизняної системи вищої освіти'', яке розпочалося у 2014 році ще раз підтвердило болючість та актуальність окресленої проблеми і необхідність її обговорення. Оскільки згідно з новим Держстандартом, такі дисципліни як етика, естетика, культурологія, релігієзнавство, логіка, онови права та інші переведені у розділ курсів за вибором. Відтак, у кращому випадку майбутніми фахівцями можуть вивчатися дві з перерахованих дисциплін, а в гіршому - лише одна, або й жодної. Питання набуло неабиякого резонансу, особливе занепокоєння висловлювали спільноти філософів і істориків. Дискусія набула публічного виміру, тому в Уряді було прийняте рішення провести нараду, аби напрацювати спільні шляхи виходу із ситуації. На нашу думку, обурення й звернення науковців до влади сприяли проведенню в той час МОН України спільно з іншими установами спільного брифінгу Віце-прем'єр-міністра, Міністра культури В. Кириленка, Міністра освіти та науки С. Квіта, директора Інституту філософії імені Г. С. Сковороди М. Поповича, ректора Київського національного університету імені Т. Г. Шевченка Л. Губерського та директора Інституту історії України НАНУ В. Смолія щодо обов'язковості вивчення гуманітарних дисциплін в українських ВНЗ і ще раз засвідчили актуальність окресленої проблеми. За підсумками наради В. Кириленко повідомив : ''Ми усвідомлюємо необхідність збереження викладання філософських, історичних і загалом українознавчих дисциплін у вищій освіті. Кількість години буде не зменшуватися, а збільшуватися'' [5]. Доцільність такого рішення підтверджує й те, що не зважаючи на науково-технологічний прогрес та розвиток інформаційних технологій сучасний випускник, майбутній фахівець з вищою освітою житиме і працюватиме не в технічному середовищі, серед технологічних ліній, новітніх пристроїв, машин, а у світі соціальному, у нескінченій мережі людських стосунків, вчинків, дій. На наш погляд, трудовий потенціал кваліфікованих кадрів буде недостатньо підготовленим до суспільного життя, якщо не знатиме, як функціонує держава і вся система економічних, політичних чи юридичних інститутів, які він має права, свободи і обов'язки як громадянин країни.

Багато поглядів, думок та висловлювань щодо кризи гуманітарних наук зустрічаємо впродовж останніх років у ЗМІ та мережі Інтернет. Зокрема ресурс TheConversation.com провів опитування з колишніми президентами американських університетів з приводу того ''Що все це означає для освіти? Чому гуманітарні науки переживають кризу легітимності? І чому це важливо?''. які у своїх відповідях ще раз наголосили на вагомості й підтвердили значення гуманітарного знання. ''Зрештою, в університетської освіти має бути як мінімум три цілі: допомогти людині зрозуміти, хто вона така, що її хвилює і що мотивує; допомогти їй зрозуміти своє місце у великому світі; підготувати її до майбутньої роботи'' - зауважив Берні Махен з Університету Флориди. А Кевін Рейлі, який керував Вісконсинським університетом стверджував : ''Вміння, які компанії прагнуть бачити у своїх людей, формуються і тестуються в процесі вивчення гуманітарних предметів'' [6].

Легковажне ставлення до суспільно-гуманітарних предметів, як до баласту навчального процесу, викликало також занепокоєння громадськості. Тому що, як підтверджує досвід, реформуючи систему вищої освіти, потрібно зважено і ретельно прораховувати, щоб новації не послаблювали основ національної безпеки. Крім того, ліквідація гуманітарного циклу у вишах не лише суперечитиме інтересам держави загалом і освітянським зокрема, а й вплине на ефективність підготовки висококваліфікованих кадрів. У суспільстві й державі не лише зростатиме соціальне напруження, а й відбудеться нівелювання соціальної компетенції фахівців. Переміщення з блоку нормативних історичних, політологічних, соціологічних, філософських дисциплін призведе до випуску вузькопрофільних виконавців, непридатних оцінювати тенденції суспільного розвитку та соціальне значення власної діяльності.

Аналізуючи європейські інтеграційні процеси, на які ми зазвичай орієнтуємось, потрібно усвідомлювати, що засадничим світоглядним принципом європейської освіти є єдність у розмаїтті. Не викликає жодного сумніву, що нині в Україні існує гостра необхідність переглянути й ''відформатувати'' базові освітні програми, які допоможуть підготувати інтелектуально активного, поінформованого й енергійного громадянина, фахівця і лідера своєї справи. Адже ще давньогрецький філософ Геракліт говорив про те, що "усе плине, усе змінюється'' і ''не можна двічі ввійти в одну і ту саму ріку''. Відтак, ми можемо зазначити, що й філософія теж не стоїть на місці, вона трансформується, набуває нових форм, шукає модерні засоби та форми опису дійсності й вираження самої себе. Тому на зауваження ''прихильників'' філософії про те, що не завжди легко оцінити той чи інший процес з точки зору категорій введених Платоном, Сократом, Г. Гегелем, Р. Декартом, Дж. Локком, С. Кєркегором, Б. Спінозою та іншими хочемо зазначити, що оскільки філософія допомагає осмислити смисложиттєві питання чи проблеми в певний історичний час, у конкретному місці й культурній ситуації, це робить її ''виявом духу епохи'', етносу, нації, ''квінтесенцією культури''. Тобто філософія та її галузі відображають культурне життя конкретної спільноти у визначений час, даючи свою відповідь-'їстину'' на ''одвічні'' питання. У наш час, однією із головних функцій філософії, котра ''постає з її духовної потуги, є подолання цивілізаційної кризи, спроба знайти відповіді на епохальні питання сучасності, запропонувати нове мислення та бачення Світу, а тепер вже і Позасвіту - новий світогляд чи навіть нову світо конструкцію'' [3]. Філософія сьогодні не претендує на пошук абсолютної істини, оскільки саме поняття абсолютної істини у певному сенсі перестало бути вживаним. Втрачаючи старі метафізичні амбіції, філософія не здрібніла, а навпаки, розвивається, стає більш багатобарвною і багатогранною. Ця філософія (чи філософії) шукають по суті те ж саме і вирішують ті ж проблеми, що й завжди, хіба що не обмежуються полемікою у межах метафізичних конструкцій. Швидше вони виходять із них у напрямку до реальності, а не до абстракцій.

Нині у філософії можна помітити яскраво виражене прагнення розглядати проблеми людини та її існування з практичної точки зору. І немає, власне, іншої області знання, яка б досліджувала їх так детально і всебічно, робила б такі основоположні висновки, як це робить філософія та її галузі. Навіть засновник iPad Стів Джобс у 2010 році під час її презентації наголошував, що : ''у ДНК Apple закладена ідея про те, що одних тільки технологій недостатньо. Потрібна технологія, ''одружена'' із загальноосвітніми предметами, з гуманітарними науками, що породжує результати, які змушують наші серця співати'' [6]. На нашу думку, філософія насправді повинна бути невід'ємною складовою життєвого світу представників сучасного глобалізованого суспільства, оскільки філософські ідеї дозволяють людині свідомо орієнтуватися у всесвіті й соціумі, а також аналізувати й вмотивовувати власні дії та вчинки й осмислено сприймати поведінку оточуючих. Можливо нам дійсно потрібно дослухатися до слів колишнього президента університету Клемсона Джима Баркера, який зазначав : ''Щоб процвітати в суспільстві, потрібно бути допитливим і творчим, вміти критично мислити і добре комунікувати'' [6]. У підтвердження цієї думки хочемо згадати той факт, що учителем Олександра Македонського був Аристотель, який навчив його більш важливим речам ніж військова справа - широко дивитися на світ, а також позбавив його провінційності, притаманної македонським правителям, навчив бути ''володарем світу''.

У той же час, філософія не була б соціокультурною цінністю, якби не розвивалася і водночас не володіла внутрішньою стійкістю. Можливо, окремі із зазначених аргументів, і зробили крок на її користь у ситуації, коли особливо гостро постало питання викладання філософсько-українознавчих дисциплін і уряд, зваживши на це, все ж таки пообіцяв залишити їх у блоці предметів для обов'язкового викладання у вищих навчальних закладах, хоча фактично в окремих вузах це і нині залишається у вигляді ''нормативні vs вибіркові''. Навіть на сучасному етапі реформування освітньої галузі не можливо підтвердити цілковите дотримання і виконання обіцянок екс-міністра освіти і науки С. Квіта, який у лютому 2015 року зазначав : ''Ми будемо заохочувати університети, кафедри, викладачів робити цікаві інтегровані курси з філософсько-українознавчих дисциплін, щоб запроваджувати принцип конкурентоздатності між викладачами кафедр, у наслідок чого зростатиме якість навчання'' [7]. Повернення соціогуманітарного знання в блок обов'язкових дисциплін дозволить створювати науково обгрунтовані моделі випускника ВНЗ, здійснювати необхідний аналіз потреб у висококваліфікованих кадрах, впроваджувати систему зворотного зв'язку ''вуз-роботодавець'', удосконалювати методи, засоби навчання, управління і самоврядування вузом. Вивчення філософських дисциплін не лише сприятиме розвитку і формуванню мислення, професійних, світоглядних і громадянських якостей, морально- етичних цінностей у майбутніх фахівців, а й допоможе зрозуміти складні та суперечливі процеси суспільного розвитку. Своєрідним узагальненням вищезазначеного є висловлювання Л. Губерського про те, що ''без гуманітарного знання неможливе осмислення соціальної реальності і розробка стратегії поступу, оскільки саме воно найбільш адекватно моделює цілісну картину і динаміку світу, дозволяє вийти на метарівень аналізу соціальних проблем. Носіями такого знання мають стати всебічно підготовлені спеціалісти, які відчувають себе спадкоємцями світової і вітчизняної культури і адекватно відповідають сучасним вимогам професійної та світоглядної компетенції'', яке ще раз підтверджує необхідність'' [8].

У якості висновків, на нашу думку, доречно вжити вислів Аристотеля про те, що ''мудрість - найточніша з наук''. А оскільки філософія - це ''любов до мудрості'', то вона є важливою і необхідною для вивчення. А завданнями викладача мають стати не лише доведення, що філософія - це не просто світогляд (знання про світ) і підстава для самовизначення людини, а й переконання та підтвердження, що саме філософські знання дозволять будувати мости довіри й толерантності, взаємоповаги й терпимості, а не стіни і фортеці в процесі діалогу з суспільством у складному сучасному глобалізованому світі. Допоможуть майбутнім фахівцям класичних, юридичних, економічних та інших спеціальностей не лише вирішувати смисложиттєві питання, а й сприятимуть їхньому кар'єрному зростанню.

Таким чином, можемо зазначити що, у сучасних студентів, а відповідно й у майбутніх фахівців XXI століття не повинні домінувати технократичне мислення і захоплення новітніми інформаційними технологіями. Керівництву вузів та професорсько-викладацькому складу в процесі навчання та формування професійних вмінь і навичок необхідно звертати увагу на розвиток майстерності організації комунікативних процесів та взаємодії, налагодження відносин в колективі, з урахуванням індивідуальних особливостей працівників (їх внутрішнього світу). Оскільки випускник не тільки займатиметься професійною діяльністю, а й братиме участь у функціонуванні й відтворенні економічних, політичних та інших соціальних інститутів, а тому повинен бути підготовленим до врахування людського фактору та використання гуманістичних цінностей. Сприяти зазначеному спектру соціальної творчості й покликані соціогуманітарні науки.

Список використаних джерел та літератури