Формування філософсько-правових констант у рамках філософії мілетського періоду на прикладі творчості Анаксімена

Размещено на http://www.allbest.ru/

УДК 340.12

Постановка проблеми

Як і будь-яка галузь наукових знань загалом, так і філософія права зокрема не обходиться без філософської складової. Саме тому філософія, як первинне світоглядне джерело будь-якої сучасної галузі знань, відіграє досить вагоме значення в процесах наукового пізнання загалом. У свою чергу, мілетська філософська школа виступала первинним етапом процесу формування та розвитку феномену філософії як науки. У процесі написання статті перед нами постало завдання не лише означити філософсько-світоглядні та філософсько-правові погляди фундаторів зазначеної філософської школи, але й звернути особливу увагу на творчу спадщину Анаксімена, як досить неординарної постаті серед фундаторів мілетської філософської школи, а саме - Фалеса та Анаксімандра.

Ступінь наукової розробки

Не викликає подиву той факт, що філософська спадщина мілетців неодноразово ставала предметом наукового пошуку чималої кількості яскравих дослідників у філософській галузі загалом та філософії права зокрема. Зазначимо, що творчий здобуток двох перших представників мілетської філософської школи, зокрема Фалеса та Анаусімандра, не викликав появи цілком полярних суджень з цього приводу серед дослідників зазначеної проблематики. Водночас творчий спадок третього представника зазначеної філософської школи - Анаксімена, спровокував появу цілої хвилі суперечок наукового характеру серед дослідників. Судження з приводу світоглядних констант сформульованих Анаксіменом фактично охопили увесь можливий «спектр». Зокрема, від вказівок на неоціненний творчий внесок мислителя до наукової сфери загалом (У. К. Ч. Гатрі), до цілковитого не сприйняття постаті Анасімена як науковця зокрема (Г. В. Ф. Гегель).

Мета статті - дослідження проблематики формування філософсько-правових констант у рамках філософії мілетського періоду на прикладі творчості Анаксімена.

Виклад основного матеріалу

Давньогрецька філософія взагалі та філософія права зокрема є витвором грецького духу, бо жоден інший народ до греків не створив філософії в сучасному розумінні цього терміна. Напевне, можна стверджувати, що розквіт грецької філософії не був випадковим. Йому сприяли географічне розташування, суспільний і політичний устрій грецьких міст- держав, рід занять населення, грецька культура та засвоєні цим народом традиції демократії. Зацікавленість природою, навколишнім світом, людиною взагалі й людиною в природі та суспільстві зокрема, прагнення до ясності та здатність до абстрактних розмірковувань - це деякі із обставин, що сприяли виникненню грецької філософії. Зауважимо, що давня грецька філософія починається з того, що абстрактне мислення спрямовується на зовнішню природу, на зовнішній, об'єктивний для людини світ як єдину струнку цілісність, на космос [9, С. 26].

Початок філософствування у греків пов'язаний не з поняттєво-логічними конструкціями, а з образно-метафоричними міркуваннями, зумовленими традиціями міфологічного осмислення світу. Важливими першоджерелами для реконструкції світоглядних основ давньогрецької міфології є поеми «Ілі- ада» та «Одіссея» (автором яких вважають Гомера) та «Теогонія» і «Труди та дні» (авторства Гесіода). Ці чотири поеми є творами «перезрілої» міфології. Вони містять чималу кількість важливих прафілософських ідей. Окрім цього, в них узагальнено-різноманітні образи й сюжети попередніх епох родового суспільства та крито-мікенських цивілізацій [14, С. 45].

Особливістю філософського бачення людини та соціуму в еллінів був їх нерозривний зв'язок із природою, яка, починаючи з мислителів іонійського періоду, трактувалася як все- загальна, цілісна, єдина сутність, що включала рух, духовні явища, суспільство, державу, етику, мораль і право. Соціальні явища в цьому ключі ставилися в один ряд з природними, наука була нероздільною, єдиною, а її принципи та методи вважалися однаково придатними для вивчення як живої та неживої природи, так і людини, суспільства, держави і права [8, С. 4].

У морально-правовій філософії проблеми моралі та права спочатку розчинялися в міркуваннях античних філософів про космос, логос, долю. При цьому в багатьох випадках поняття моралі й права перепліталися. З одного боку, це свідчило про близькість цих форм регулювання людської поведінки, а з іншого - про нездатність давньої думки вникнути в їхню сутність і розмежувати ці дві категорії [16, С. 41].

Антична філософія як явище виникає в першій половині VI ст. до н. е. в малоазійській частині тодішньої Еллади - Іонії, в місті Мілет (на західному березі Малої Азії, сучасне місто Балат на території Туреччини), яке на той час було великим торгово-ремісничим центром. Це місто у VII - VI ст. до н. е. заснувало цілий ряд колоній на берегах Чорного моря й було пов'язане морськими шляхами зі Сходом та Заходом. Зазначимо, що з-поміж населення усіх дванадцяти іонійських міст жителі Міле- та вирізнялися особливою підприємливістю. Зокрема, Страбон указував, що багато славних справ зробило це місто, але найвеличні- ші з них - це велика кількість заснованих ним колоній, тому що увесь Евксинський Понт (Чорне море), Пропонтида (Мармурове море) та багато інших територій були колонізовані мілетцями (Страбон. XIV, І, 6). Уже на початку VI ст. до н. е. Мілет виділявся серед міст Іонійського союзу як великий торгівельний та культурний центр, де роль наукового знання, особливо в галузях географії, астрономії та математики, з усією невідворотністю стала частиною реалізації щоденних потреб впливових представників нової торгової аристократії. Про ті часи Геродот писав, що Наксос тоді був заможнішим, ніж інші острови, а Мілет процвітав, як ніколи. Це була перлина Іонії (Геродот. V, 28). Тому й не викликає подиву той факт, що перша давньогрецька філософська школа називається мілетською. До неї належали такі яскраві особистості, як Фалес, який був, за словами Арістотеля, «родоначальником» філософії [17, С. 18], а також Анаксімандр, Анаксімен та їхні учні. У своїх іще дещо наївних філософських уявленнях про світ мілетці опиралися на більш давній світогляд Гомера та Гесіода. Однак вони вже намагалися звільнити цей світогляд від міфологічної форми та змінити його з огляду на пранаукове знання того часу. Специфіка формулювання філософської проблематики ранніх мислителів цієї доби полягає в прагненні встановити ту першооснову, яка могла б пояснити всю нескінченну багатогранність та розмаїття природних явищ. Зокрема, Фалес вважав такою першоосновою воду, Анаксімандр - апейрон, Анаксімен - повітря [2, С. 25; 10, С. 188-195].

Торкаючись проблеми першооснови, вихідних начал, Арістотель свого часу вказував, що більшість перших філософів вважала началом всіх речей, усього сущого певну речовину - те, з чого все походить, з чого все виникло і у що, зрештою, перетворюється. Сталу в змінних проявах сутність перші філософи називали стихією та началом усіх речей. Тому вони не визнавали ані генези (виникнення з нічого), ані знищення (перетворення в ніщо), адже речовина є вічною, сталою в часі [15, С. 145].

У сучасній філософській думці прийнято вважати, що мілетська школа була переважно природничо-науковою й не торкалася теоретичних проблем буття та пізнання, тому пев- ною мірою можна говорити про притаманний їй натуралізм. Цю школу ще й досі в науковій літературі часто продовжують називати фізіологічною (від «фюсіс» - «природа», звідси і термін «фізіологія»), але не в теперішньому розумінні цього терміна, а в тогочасному, тому і перші філософи - Фалес, Анаксімен, Анаксімандр - називалися у свій час фізіологами [11, С. 14-15]. Однак, дивлячись крізь призму сучасних філософських концепцій, такий однобічний погляд на творчість мілетців уже видається досить дискусійним. У подальшому викладі матеріалу ми ще повернемось до цієї проблеми та проаналізуємо сучасні погляди на її сутність [12, С. 17].

Є всі підстави вважати, що саме мілетська філософська школа дала поштовх до розвитку європейської наукової космогонії та космології, природничих наук - фізики, географії та картографії, метеорології, астрономії, біології та частково математики. Вся сукупність тогочасних знань становила єдину науку «про природу», або «природну історію», котра описувала та пояснювала космос у його еволюційній динаміці: від походження світил та землі із праречовини до виникнення живих істот (за Аксімандром) [1, С. 493]. За уявленнями мілетців, вічна та нескінченна у просторі праречовина споконвіку знаходиться у постійному русі, а увесь світ породжується із неї спонтанно. «Боги» народної міфології ототожнювалися зі стихіями та небесними світилами (в Анаксімена) або із безліччю світів (у Анаксі- мандра), що виникли з єдиної праречовини, яка сама по собі розуміється як вище та абсолютне божество. Можна сказати, що мілетська школа була пантеїстичною, але водночас носила природничий характер. Представники цієї школи вперше піддали нищівній критиці міфологічну картину світу, засновану на понятті «верх-низ» та протиставленні небесного (божественного) земному (людському). Але також слід зауважити, що у науковому світі, на нинішньому етапі розвитку науки, висловлюються й дещо інші думки стосовно науково-філософської спадщини мілетців загалом.

Як нами вже зазначалося, представниками мілетської філософської школи були Фалес, Анаксімандр та Анаксімен. Стосовно перших двох представників написано досить багато дослідницьких праць. Щодо третього представника цієї школи - Анаксімена, думки дослідників різняться і, що цікаво, вчені навіть доходять до висловлення цілком протилежних позицій з приводу його творчості. Так, зокрема Сіріл Бейлі зазначав те, що після видатної здогадки Анаксімандра, Анаксімен повернувся до ідеї про те, що первинну субстанцію слід шукати серед речей, відомих нам з досвіду, та обрав повітря, на перший погляд здається регресом. Але дослідження його теорії показує, що насправді це був крок уперед у порівнянні із Фалесом і навіть із самим Анаксі- мандром [18, Р. 17]. У свою чергу, Г. В. Ф. Гегель вказував на те, що Анаксімен дав мало значимого, та й взагалі нам мало що відомо про нього [6, С. 169]. анаксімен філософський душа правовий

Та все ж науковій літературі філософом, котрий подолав останні залишки міфу, називають учня Анаксімандра - Анаксімена, представника мілетської філософської школи, який зазначав, що зміни в природі можна пояснити механічними процесами [3, С. 23-26; 7, С. 116; 4, С. 38]. Слідуючи філософській традиції, закладеній ще Фалесом, Анаксімен першоосновою Всесвіту визначав певний вид матерії. Саме цим першоджерелом мислитель вважав повітря (аер) - безмежне, нескінченне, яке не має визначеної форми.

Виходячи із якісних факторів анаксіме- нівської першооснови, можна зробити припущення, що для філософа не існувало незапо- вненого простору, адже все без винятку заповнює всепроникаюче повітря, яке є тілесною речовиною, живою матерією [7, С. 116-117]. Саме по собі повітря є субстанцією, котра, знаходячись у стані спокою, є переважно невідчутною, але можна побачити, відчути та навіть почути прояви, які властиві цій анаксі- менівській першооснові - холод, вітер, тепло, шум. Повітря здатне до прояву у будь-якому виразі, які лише притаманні Всесвітові. Тобто повітря, на переконання мислителя, є усім, що оточує індивіда. Якісний перехід повітря із одного стану до іншого спричиняється фі- зико-механічними проявами, такими, як розрідження та згущення.

Так, зокрема, завдяки розрідженню ця першооснова, на переконання Анаксіман- дра, здатна перетворитися на вогонь, у разі ж згущення набувати виразів матеріального характеру, зокрема у формі предметів навколишнього середовища - води, землі, каміння тощо.

Усепроникність та всеначальність анаксі- манівської першооснови слугують причинами проведення мислителем аналогій між повітрям та душею. У цьому разі можна прослідкувати зв'язок анаксіманівського вчення із поглядами Анаксімандра у його намаганнях надати емпіричних ознак анаксімандрівському «архе», а з іншого боку, можна помітити намагання третього мілетського мислителя надати ознак сакральності «псюхе» Фалеса. Тобто анаксіменівська першооснова набуває ознак універсальності - як емпірична, та водночас сакральна субстанція. Як емпірична, вона виражається у формі світобудови, а як сакральна - виступає проявом душі, тобто джерелом не лише всього сущого у Всесвіті, але й безпосереднім джерелом життя. Фактично Анаксімен є першим філософом, який не лише звернув досить пильну увагу на душу, але й намагався завдяки притаманним їй якостям пізнати основи світобудови. Саме на цих особливостях філософії Анаксімена особливу увагу акцентував Р. Зейдель [19, S. 33], який називав анаксі- менівське вчення «психічним силогізмом».

Фактично Анаксімен проводив паралелі між людиною та світом (між мікрокосмосом та макрокосмосом). Світ дихає: життя його підтримується ковтками повітря, яке він вдихає (саме зазначена сентенція згодом буде запозичена піфагорійцями) [7, С. 121].

Можна зробити припущення, що Анаксі- мен дещо уніфікував філософсько-світоглядні вчення своїх попередників - Фалеса та Анаксі- мандра, але також слід звернути увагу на той факт, що мислитель фактично не займався дослідженням та розробкою проблематики державно-правового характеру. Водночас його філософсько-світоглядні здобутки в майбутньому відіграли роль першооснов у сфері досліджень як природничих, так і неприрод- ничих наук. Та все ж зазначимо, що, не роблячи прямого, безпосереднього внеску до сфери наукової розробки державно-правової проблематики, Анаксімандр сформулював світоглядні сентенції, які, хоч і опосередковано, та все ж відіграли важливу роль у процесі розвитку зазначеної наукової сфери. Так, зокрема, мислитель зазначав, що на відміну від вічного повітря, космос, який із нього виникає, є перехідним феноменом. У свою чергу космогонічний процес складається, за Анаксіменом, як і в усіх іонійських філософів, із двох фаз - безпосередньо космогонії, коли все виникає із повітря та із зворотного процесу, коли все безпосередньо існуюче знову перетворюється на повітря. Щоправда, про другу фазу можна тільки здогадуватися, адже Анаксімена, як і Анаксімандра, здебільшого цікавило виникнення, народження, аніж загибель, смерть [13, С. 76].

Перша фаза, у свою чергу, розпадається на два протилежних процеси. У даному випадку можна спостерігати прояви діалектич- ності іонійського філософського світогляду, який розглядав світ у його розвиткові, який розкривав його основні особливості через ідею роздвоєння єдиного та виділення із нього протилежностей, завдяки яким і формується усе складне та структуроване, увесь космос. Двома протилежними процесами, за Анаксіменом, виступають згущення та розрідження повітря. У даному випадку можна помітити, що новий процес пов'язувався з доктриною протилежностей Анаксімандра. Гаряче та сухе були співставні із розрідженістю, а холодне і вологе - зі щільністю. Це робилося відкрито та із спробою дослідного доведення [5, С. 253]. Фактично в Анаксіме- на ми знаходимо суттєво нову ідею, новий момент діалектики, здогадку з приводу того, що кількісні зміни призводять до змін якісного характеру. Розрідження та згущення - це кількісні зміни щільності повітря, яке призводить до утворення різних за своїми якостями тіл. Розрідження пов'язується із збільшенням температури та швидкості руху, у свою чергу, згущення - із охолодженням та послабленням руху [13, С. 76-77]. Тобто мислитель вперше сформулював взаємозалежність двох вельми важливих філософських категорій - кількості та якості, які у подальшому відігравали та й відіграють і на сьогодні досить значну роль у процесах становлення та подальшого розвитку чи не усіх державно-правових інституцій.

Висновки

У цілому зазначимо, що творча спадщина мілетців, зокрема Фалеса, Анаксімандра та Анаксімена, відіграла досить значну роль у процесі становлення та розвитку державно-правових та соціальних інституцій. Своєю творчістю мислителі цієї школи заклали окремі основоположні принципи побудови тогочасних державних утворень та розбудови їхніх правових систем. Важко переоцінити значення філософських здобутків мілетців у процесі формування філософської науки загалом та філософії права зокрема, хоча вони зробили неоціненний внесок також у розвиток цілого ряду природничих наук, які зароджувалися і починали свою еволюцію в епоху античності.

Так, зокрема, Фалес, розробляючи власні філософсько-категоріальні та етично-правові константи, створював підґрунтя для розвитку соціально-політичних, морально-етичних та державно-правових підвалин тогочасного суспільства. Це досить виразно можна простежити на прикладах його політичної та державницької діяльності, до якої він змушений був звертатися за час свого життя під тягарем обставин переважно зовнішнього характеру. Його науково-політична діяльність на той період розвитку грецького суспільства не була чимось надзвичайним, «поза- рамковим», а спрямовувалася безпосередньо на розв'язання проблемних питань життя та розвитку тогочасного соціуму.

Стосовно особистості Анаксімандра, не існує об'єктивних підстав стверджувати той факт, що цей мислитель був видатним державним чи політичним діячем, що він пропонував своє бачення побудови чи розвитку державного чи правового організмів. Своєю творчістю філософ прагнув пізнати таємниці світобудови, світоутворення і до державно- правових процесів мав тільки опосередковане відношення. Але його філософсько-світоглядні розробки, зокрема концепція апейрона, в екстраполяції на сферу суспільно-політичного та державного буття соціуму відіграють значну роль у процесі становлення та розвитку державно-правових інституцій та визначення обсягу їх повноважень.

У свою чергу, Анаксімен проводив паралелі між «мікрокосмосом» та «макрокосмосом». Можна зробити припущення, що мислитель дещо уніфікував філософсько-світоглядні вчення своїх попередників - Фалеса та Анаксімандра, але звернемо увагу й на той факт, що мислитель, безпосередньо не займаючись дослідженням та розробкою проблематики державно-правового характеру, зробив досить значний опосередкований внесок до процесів становлення та еволюції державно-правових феноменів. Водночас його філософсько-світоглядні здобутки в майбутньому також відіграли роль першооснов у сфері досліджень як природничих, так і неприродничих наук.

Література

1. Античная философия : энциклопедический словарь. - М. : Прогресс-Традиция, 2008. - 896 с.

2. Антология мировой философии : 4-х т. - М. : «Мысль», 1969. - Т. 1. - Ч. 1 и 2 : Философия древности и средневековья / Ред. коллегия : В. В. Соколов и др. - 936 с.

3. Брамбо Роберт С. Философы Древней Греции / Пер. с англ. / Роберт С. Брамбо; пер. с англ. Л. А. Игоревского. - М. : ЗАО «Цен- трполиграф», 2010. - 345 с.

4. Гаврилюк Р. А. Методологическая традиция доктрины естественного права: монография / Р. А. Гаврилюк. - Черновцы : Черновицкий нац. ун-т, 2012. - 788 с.

5. Гатри У. К. Ч. История греческой философии в 6 т. ТЛ: Ранние досократики и пафагорейцы / Пер. с англ. под ред. и с прим. Л. Я. Жмудя / У. К. Ч. Гатри. - Спб. : «Владимир Даль», 2015. - 863 с.

6. Гегель Г. В. Ф. Лекции по истории философии. Кн. 1. - Сочинения. Том 9. - М. : Партиздат, 1932. - 324 с.

7. Досократики. - Минск : Харвест, 1999. 784 с.

8. Костицький М. В. Ренесанс натурфілософії, або Всезагальні (космічні) закони як джерело права : доповідь / М. В. Костицький; відп. ред. канд. юрид. наук Н. В. Кушакова- Костицька; АПрН України, Київський регіональний центр. - К., 2010. - 24 с.

9. Костицький М. В. Філософський аналіз європейського права та його трьох світоглядних джерел / М. В. Костицький // Філософські та методологічні проблеми права : науковий журнал. - К. : Атіка, 2009. - Вип. 1. - С. 22-30.

10. Луцький І. М. Відмінність візантійської філософсько-правової традиції від західно-римської / І. М. Луцький // Право України. 2011. - № 1. - С. 188-195.

11. Мамардашвили М. К. Лекции по античной илософии / М. К. Мамардашвили. - М. : Прогресс-Традиция, Фонд Мераба Мамардашвили, 2009. - 248 с.

12. Меленко С. Г. Давньогрецькі витоки української філософсько-правової думки : монографія / С. Г. Меленко. - Чернівці : Техно- друк, 2013. - 432 с.

13. Михайлова Э. Н., Чанышев А. Н. Ионийская философия / Э. Н. Михайлова, А. Н. Чанышев. - М. : Изд-во Московского университета, 1966. - 184 с.

14. Соколов В. В. Философия как история философии / В. В. Соколов. - М. : Академический Проэкт, 2010. - 843 с.

15. Трубецкой С. Н. Метафизика в Древней Греции / С. Н. Трубецкой. - М. : Мысль, 2010. - 589 с.

16. Философия права : конспект лекций / О. Г. Данильян, А. П. Дзебань, С. И. Максимов и др.; под ред. О. Г. Данильяна. - Х. : Право, 2009. - 176 с.

17. Форлендер К. История философии. Средние века / Карл Форлендер; пер. с нем. - М. : Книжный дом «Либроком», 2011. - 280 с.

18. Bailey C. The Greek Atomists and Epicurus / C. Bailey. - New York : Russell, 1928.

19. Seydel R. Der Fortshritt der Metaphysik innerhalb der Schule des ionischen Hylozoismus / R. Seydel. - Leipzig, 1860.

Анотація

Представниками мілетської філософської школи були Фалес, Анаксімандр та Анаксі- мен. Стосовно творчої спадщини перших двох мислителів проведено досить значну кількість наукових досліджень. Щодо третього представника цієї школи - Анаксімена, думки дослідників різняться і, що цікаво, вчені навіть доходять до висловлення цілком протилежних позицій з приводу його творчості. Зокрема творчість зазначеного мислителя подається переважно у чисто філософському ключі, водночас з філософсько-політичних чи філософсько-правових позицій його творчість у кращому випадку або взагалі не досліджувалася, або ж вказувалося на те (зокрема Г. В. Ф. Гегелем), що вклад Анаксімена до філософської скарбниці є занадто малим, а сама постать цього мислителя майже невідома. У розрізі зазначеної проблематики нами робиться спроба подолання зазначених стереотипів та визначення філософсько-правової складової у творчій спадщині мислителя.

Представителями милетской философской школы были Фалес, Анаксимандр и Анаксимен. Относительно творческого наследия первых двух мыслителей проведено достаточно большое количество научных исследований. По третьему представителю этой школы - Анаксимену, мнения исследователей разнятся и, что интересно, ученые даже доходят до высказывания совершенно противоположных позиций по поводу его творчества. В частности, творчество указанного мыслителя подается преимущественно в чисто философском ключе, одновременно с философско-политических или философско-правовых позиций его творчество в лучшем случае или вообще не исследовалось, или же указывалось на то (в том числе Г. В. Ф. Гегелем), что вклад Анаксимена в философскую копилку является слишком малым, а сама фигура этого мыслителя остается почти неизвестной. В разрезе данной проблематики нами делается попытка преодоления указанных стереотипов и определения философско-правовой составляющей в творческом наследии мыслителя.

Ключевые слова: Милетская философская школа, Фалес, Анаксимандр, Анаксимен, диалектика, философия права.