Феномен інформації як об'єкт міждисциплінарного аналізу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національного інституту стратегічних досліджень

Феномен інформації як об'єкт міждисциплінарного аналізу

Ливенко В.І.

Аспірант відділу досліджень

інформаційного суспільства

та інформаційних стратегій

Науковий керівник - Дубов Д.В.,

кандидат політичних наук,

завідувач відділу досліджень

інформаційного суспільства

та інформаційних стратегій

Поняття «інформація» стало символом постіндустріального суспільства. Воно сформувалося як загальнонаукове поняття у результаті розвитку ідей самоорганізації, системних і структурних досліджень, кібернетики, криптології, семіотики, успіхів біологічних наук тощо.

Інформація - могутній засіб, вона всеохоплююча, діє потайки, творить і руйнує повільно. В усі часи інформація виступала інструментом примирення і ворожнечі, розвитку і знищення цілих народів. Інформація, подана певним чином, може викликати емоції, формувати суспільну свідомість і підготувати позитивне або негативне рішення у сфері політичних, громадських, економічних, технічних та інших відношень [24, c. 23].

Як зазначає Д. Глейк: «інформація це те, що приводить у рух наш світ, кров і пальне, життєвий принцип. Вона охоплює науку з гори до низу, трансформуючи кожну гілку знання. Теорія інформації провела спочатку міст від математики до електротехніки, а звідти до комп'ютеризації. Сьогодні навіть біологія стала інформаційною наукою, предмет повідомлень, інструкцій і коду. Гени утримують (encapsulate) інформацію та роблять можливими процедури її зчитування та переписування. Життя розгортається через організацію мереж. Саме тіло є інформаційним процесором. Пам'ять знаходиться не лише у головному мозку але і в кожній клітині. Не дивно, що генетика розквітнула поруч із теорією інформації. ДНК є квінтесенцією інформації молекули, найдосконаліший процесор повідомлень на клітинному рівні - алфавіт і код, 6 мільярдів біт Частіше за все одиницею інформації обирається кількість інформації, що міститься у вказуванні значення випадкової величини, та набуває з рівною імовірністю два різні значення (наприклад, 0 і 1). Ця одиниця кількості інформації називається двоїчною одиницею або «біт» (bit - скорочення від binari digit - двоїчна цифра). Вимір інформації у двоїчних одиницях особливо зручний для технічного застосування, оскільки у системах, що зберігають і оброблюють інформацію, найпростіше оперувати з величинами, вираженими у двоїчній системі обчислення, а одна двоїчна одиниця якраз і є кількість інформації, необхідна для ідентифікації однієї двоїчної цифри [15, c. 87]., щоб сформувати людину. «Що примушує битися серце кожної живої істоти - це не вогонь, не теплий подих, не "іскра життя"» зазначає теоретик еволюції Річард Доукінз. «Це інформація, слова, інструкції...Якщо ви хочете зрозуміти життя, не думайте про резонанс, пульсуючий гель і твань, подумайте про інформаційні технології». Клітини організму це вузли у щільно переплетеній комунікаційній мережі, передачі та отримання, кодування і декодування. Еволюція уособлює безперервний обмін інформацією між організмами та навколишнім середовищем» [3, p. 10].

Зараз є багато визначень поняття «інформація», і жодне з них не є загальноприйнятим; немає навіть чіткого розуміння суті цього явища, хоча потреба у ньому вже назріла. Це природно, оскільки загальновизнані визначення з'являються в науці, коли вона стає класичною і перестає розвиватися [45, c. 16].

Сучасні загальнотеоретичні підходи до поняття «інформація»

Інформацію як термін не можна розглядати лише як технічне, міждисциплінарне і навіть наддисциплінарне поняття. Інформація - фундаментальна філософська категорія.

Інформація може розумітись і як буття, і цей зв'язок, вірогідно, не випадковий. Інформація, та споріднені з нею поняття такі як обчислення, дані, комунікація тощо, відіграють ключову роль у тому як ми прийшли до розуміння, моделювання і трансформації реальності. Цілком природно, що інформація пристосувалася до певних проявів буття.

Оскільки інформація це багатогранне (multifaceted) і поліпараметричне (polyvalent) поняття, питання «що таке інформація?» здається оманливо простим, так само як і «що таке буття?». Тут має місце фундаментальна і складна проблема, захоплива у своїй суті й не менш багатообіцяюча (challenging) ніж «що таке правда?», «що таке доброчесність?», «що таке знання?» або «що таке значення?» [4].

Сучасний італійський філософ Лучіано Флоріді Див. докл. - www.philosophyofinformation.net активно розвиває концепції інформаційної етики та філософії інформації. На його думку філософія інформації це галузь філософії, що займається: а) критичними дослідженнями концептуальної природи та основними принципами інформації, включаючи її динаміку, використання, і теорію, і б) розробкою та застосуванням інформаційно-теоретичної і обчислювальної методологій щодо філософських проблем [2].

Перша частина поняття стосується філософії інформації як нової галузі. Філософії інформації притаманна чітка, ясна і точна інтерпретація класичного Сократівського питання «ti esti...?» («що таке...?»), а саме: «Що таке інформація?». Це найбільш прозора ознака нової галузі. Звичайно, що разом з іншими галузевими питаннями, це (питання) лише розмежовує сферу досліджень, але не встановлює специфіку проблеми в деталях. В цілому, її (галузі) завдання полягає у розробці інтегрованої сім'ї теорій, що мають аналізувати, оцінювати і пояснювати різноманітні принципи та ідеї інформації, її динаміку і використання. Особливої уваги заслуговують системні питання, що виникають у різних контекстах, та взаємозв'язок з іншими філософськими поняттями, такими як знання, правда, значення, реальність і етичні цінності [1].

Друга частина поняття вказує на те, що філософія інформації є не лише нова галузь, але ще й забезпечує інноваційною методологією. Дослідження концептуальної природи інформації, її динаміки та використання продовжуються з «вдалих плацдармів» репрезентованих насамперед методологією комп'ютерних наук (ICS - information and computation sciences) та інформаційно-комунікаційних технологій (ICT - digital information and communication technologies). Ця перспектива так само стосується й інших філософських тем. Інформаційно-теоретичні та обчислювальні (computational) методи, ідеї, інструменти і способи (techniques) вже розроблені та застосовуються у багатьох філософських сферах.

У другій половині минулого століття відбулися фундаментальні зрушення у метатеоретичній структурі наукового пізнання, сформувалася парадигма Парадигма (від грец. paradeigma - приклад, зразок) - ключове поняття концепції науки, розробленої Т. Куном; зразок раціональної діяльності вченого, прийнятий і беззастережно підтриманий науковим співтовариством; відповідно до цього зразка формулюються і вирішуються концептуальні, інструментальні та математичні завдання [46, c. 684]. функціоналізму як альтернатива парадигмі фізикалізму, що панувала в епоху індустріального суспільства. Сутність парадигми функціоналізму визначається тим, що описання і пояснення функціональних відношень логічно незалежне від фізичного описання і пояснення. Отже, перші не можуть бути зредуковані до других. Це було ґрунтовно показано А. Т'юрингом, а серед філософів X. Патнемом. Звідси - принцип ізофункціоналізму систем (обґрунтування можливості відтворення системи з даним набором функцій на різних субстратах) і первинна роль поняття інформації у дослідженні систем, що самоорганізуються, біологічних, психологічних і соціальних явищ, завдання з'ясування специфічного зв'язку інформації з фізичними процесами [17, c. 87].

Таким чином, сформувався новий тип теоретичного знання Знання - форма соціальної та індивідуальної пам'яті, згорнута схема діяльності і спілкування, результат позначення, структурування і осмислення об'єкта у процесі пізнання [46, с. 246]., пов'язаний передусім з принципами інформаційної причинності та організації, інформаційного управління і функціонування самоорганізаційних систем, який, не суперечить фізичним поясненням, але розширює горизонти наукових досліджень і створює нові концептуальні можливості вирішення міждисциплінарних проблем. Саме у цьому аспекті головну роль відіграють інформаційні підходи. Їх результативність обумовлена тим, що вони здатні створювати концептуальні мости між фізичними, біологічними, психологічними і соціогуманітарними дослідженнями.

Як зазначає Д.І. Дубровський «першочергове значення мають інформаційні підходи у процесах конвергенції чотирьох мегатехнологій: - нанотехнології, біотехнології, інформаційні технології і когнітивні технології, від розвитку яких, без перебільшення, залежить доля земної цивілізації» [Цит. по 17, c. 87].

Інформаційна революція, починаючи з п'ятдесятих років минулого століття, докорінно і безповоротно змінює світ, у темпі, що захоплює дух, і з безпрецедентними можливостями, роблячи створення, управління і використання інформації, комунікації і обчислення життєво важливими ресурсами [1].

Інформація у контексті кібернетики та управління організаційними системами

Розуміння того, що інформація це самостійна сутність, виникло разом із кібернетикою. Саме у рамках кібернетики було продемонстровано, що інформація має безпосереднє відношення до процесів управління Управління - здатність біологічних і соціальних систем за допомогою накопичення, перетворення і передачі інформації направляти і корелювати різноманітні прояви їх внутрішньої та зовнішньої активності. Управління є елементом, функцією організованих систем різного роду, що забезпечує зберігання їх визначеної структури, підтримку режиму діяльності, реалізацію програм і цілей [7, c. 437]. і пізнання, що забезпечують такі якості систем Система - сукупність елементів, що об'єднані метою функціонування і загальним функціональним середовищем, у якому під дією системних взаємозв'язків частково втрачають свої індивідуальні властивості та отримують спеціалізацію [22, c. 55]., як стійкість і адаптивність.

Починаючи наш аналіз Аналіз (від грец. analysis - розкладання, розчленування) - процедура реального або уявного розчленування предмета, явища або процесу, а також їх взаємовідносин на складові частини, елементи, властивості, функції і підсистеми [46, c. 40]. Аналітика це цілісна сукупність принципів методологічного, організаційного і технологічного забезпечення індивідуальної і колективної розумової діяльності, що дозволяє ефективно оброблювати інформацію з метою удосконалення існуючих та придбання нових знань, а також підготовки інформаційної бази для прийняття оптимальних управлінських рішень [22, с. 28]. поняття «інформація» у рамках кібернетичної парадигми зазначимо, що спочатку уявлення про інформацію природним чином зв'язувалося з відомостями, повідомленнями. Але вже з середини ХХ століття бурхливий розвиток радіо, телефону, телеграфу, телебачення та інших засобів зв'язку викликав потребу в кількісній характеристиці повідомлень, що передавалися. Відповіддю на цю потребу стала статистична, шеннонівська теорія інформації. У цій теорії був здійснений перехід від "неявного" уявлення про інформацію як про відомості, того чи іншого характеру, до точного поняття «кількості інформації». Це поняття визначалося на імовірнісних засадах [40,с. 178].

Н. Вінер і К. Шеннон показали фундаментальне значення поняття інформації для кібернетики і дали поштовх математичній розробці проблеми. Вплив робіт Шеннона був настільки сильним, що статистичну теорію інформації нерідко називають шеннонівською.

В.І. Корогдін виокремлює наступні три характерні риси робіт Шеннона. По-перше, в них відсутнє визначення поняття «інформація». По-друге, термін «кількість інформації» тут використовується як синонім статистичних характеристик букв, що становлять повідомлення. По-третє, по відношенню до джерела повідомлень тут застосовується слово «ентропія Ентропія - міра хаосу, кількісна міра безладу в системі. Надлишок зв'язків, що потенційно здатні створювати хаос у прийнятті рішень [7, c. 483].». Риси ці, несуттєві у контексті математичної теорії зв'язку, здійснили значний вплив на долю теорії інформації.

З усім цим можна було б цілком погодитися, коли б не одна обставина: окремі сигнали або букви, що передаються по каналах зв'язку, самі по собі не несуть тієї інформації, для обміну якої існують системи зв'язку. Інформацію містять лише поєднання сигналів або букв, причому далеко не будь-які, а лише осмислені, наповнені визначеним змістом. Введення єдиної міри кількості інформації, що міститься у повідомленнях, міри, не залежної від їх семантики, нібито блискуче вирішувало задачу порівняння нескінченної кількості можливих повідомлень, що відрізняються за змістом. І у той же час введення такої міри створювало показовість дроблення, квантування інформації, показову можливість оцінювати її кількість як суму елементарних кількостей інформації, пов'язаних з кожною окремою буквою, що її (інформації), містилося у повідомленні [20, c. 25].

В цілому класична кібернетика визначила такі сутнісні ознаки інформації: інформація є змістом особливого роду взаємодії, що відрізняється від матеріальної чи процесу енергетичного обміну, вона може бути кількісно виміряна, сприйняття інформації залежить від попереднього досвіду суб'єкту (приймача) у відношенні до об'єкту, тому інформація про об'єкт у різних ситуаціях буде відрізнятися кількісно і якісно [44].

На наш погляд найвдаліше визначення інформації, у рамках кібернетики, було запропоновано А.А. Дородніциним: «Під інформацією у кібернетиці розуміють будь-яку сукупність сигналів, впливів або відомостей, які деяка система сприймає від навколишнього середовища (вхідна інформація), видає у навколишнє середовище (вихідна інформація) або, в решті решт, зберігає у собі (внутрішня, внутрішньосистемна інформація)» [Цит. по 14, c. 6].

Характерною рисою будь-якої кібернетичної системи (наприклад, підприємства, установи і тощо) є так звана властивість замкнутості відносно інформації. Це означає, що будь-яка інформація, що приймається системою або виходить з неї, контролюється [41, с. 24].

Усім без виключення кібернетичним системам притаманний так званий закон необхідної різноманітності. Цей закон говорить про те, що система (регулятор), що керує, повинна мати необхідну різноманітність (складність, організацію), щоб упоратися із різноманітністю, що поступає до неї. Якщо ж регулятор (система, що керує) виявиться простішим, ніж це випливає із закону необхідної різноманітності, то він просто не працюватиме, не зможе належним чином реагувати на інформацію, що поступає. Якщо ж регулятор виявиться дуже складним, а потоки інформації, що надходять до нього, невеликими, то зайва складність не поліпшить якості регулювання, управління. Із закону необхідної різноманітності випливає існування певних оптимальних співвідношень між внутрішньою різноманітністю кібернетичної системи та інформації, що надходить до неї [41, с. 25].

З позицій теорії управління організаційними системами інформація визначається як «знання, відомості, дані, що отримуються і накопичуються у процесі розвитку науки і практичної діяльності людей, і можуть бути використані у громадському виробництві та управлінні як чинник збільшення обсягів виробництва та підвищення його ефективності» [15, c. 84]. Інформація - є особлива форма існування матерії. Подібно до речовини і енергії, інформацію можна збирати, обробляти, зберігати, змінювати форму її представлення. Проте у неї є і деякі особливості, які полягають перш за все у тому, що вона може виникати і зникати [15, c. 89-90].

Поняття «інформація» може бути представлене як деяка сукупність відомостей (повідомлень), що визначають міру наших знань про ті або інші події, явища, факти і їх взаємозв'язок. Таке визначення підкреслює величезне різноманіття змісту інформації, що проявляється у найрізноманітніших фізичних, економічних і соціальних явищах. Інформація збільшує знання і поглиблює інтелект [15, c. 84].

Атрибутивний і функціональний підходи до трактування інформації

На теренах філософії уже більше півстоліття співіснують два різні підходи, дві різні концепції інформації - атрибутивна і функціональна. Атрибутивна концепція трактує інформацію як властивість усіх матеріальних об'єктів, тобто як атрибут матерії. Функціональна концепція, навпаки, зв'язує інформацію лише з функціонуванням систем, що самоорганізуються. Кожна з цих концепцій відбиває визначений аспект інформації, і тому їх можна розглядати у єдності, в рамках якої атрибутивна концепція наголошує на незалежності інформації як атрибута матеріального об'єкта від процесів її використання, відображаючи тим самим статичний аспект інформації. Функціонування ж кібернетичної системи, з чим зв'язує інформацію функціональна концепція, відбиває за своєю суттю динамічний аспект інформації, що визначає інформацію за допомогою динаміки інформаційних процесів [32; 35, c. 58-59].

Одним з найважливіших філософських положень є загальне визначення поняття «відображення» як відтворення змісту одного об'єкту в іншій формі в іншому об'єкті у процесі їх взаємодії [41, c. 15].

Розмірковуючи про природу інформації А.Д. Урсул писав: «інформація у найзагальнішому вигляді характеризується як істотний зв'язок відображення і різноманітності, або коротше - як відображена різноманітність» і далі «інформація - це лише та різноманітність, яку об'єкт, що відображає, містить про відображення» [41, c. 16].

Інформація хоча і існує в неживій природі, але вона не використовується її системами. Використання інформації - це і є проблема управління, але саме процеси управління відсутні в природних неживих об'єктах (тут є лише зачатки, елементи). Тому інформація у неживій природі не має цінності, змісту, в її об'єктах немає особливих структур для переробки інформації тощо [41, c. 19].

Розмірковуючи про зв'язок інформації з матерією А.Д. Урсул зазначає: «Якщо інформація іманентно пов'язана з відмінністю, то вже на концептуальному рівні можна виявити істотні зв'язки з таким способом існування матерії як рух. Якщо рух - це зміна взагалі, то очевидно, що у процесі зміни матеріального утворення один його стан чимось відрізнятиметься від іншого. Саме у процесі руху як зміни виникає відмінність як відмінність подальшого стану об'єкту від попереднього стану. Поза рухом, зміною, відмінністю про інформацію говорити не має сенсу. Проте зараз з'явилася досить обґрунтована космологічна модель існування матерії без руху, а отже, без різноманіття та інформації. Десять років тому астрофізики і космологи відкрили так звану «темну енергію» з самою великою щільністю енергії і негативним тиском. На «темну енергію», яку частіше називають космічним вакуумом, ніщо не впливає - ані речовинний фрагмент Всесвіту, що займає близько 3% усієї щільності енергії, ані «темна маса» (прихована речовина), що складає, відповідно, майже чверть цього вмісту. Поміж тим, космічний вакуум впливає на усі інші фрагменти Всесвіту, примушуючи його розширюватися, причому з прискоренням.

Оскільки в темній енергії немає різноманітності, то І.М. Гуревич, який серйозно займається цією проблемою, висловив гіпотезу, що там немає і інформації.

Значна частина матерії, що «наповнює» наш Всесвіт, не містить різноманітності або містить її у мінімальній кількості. Але це означає, що, згідно з сучасними уявленнями, там інформація фактично виявляється «зайвою» для тих способів буття матерії, які не «використовують» процес еволюції для свого самозбереження, що особливо характерно для космічного вакууму. При пізнанні темних форм матерії (темної енергії і темної маси) виникають труднощі: адже інформація від них безпосередньо не доходить до суб'єкта пізнання, принаймні, в умовах тієї відносно простої гносеологічної ситуації, яка характерна для вивчення космічних об'єктів речовинного Всесвіту. Це виразно проявляється при дослідженні таких великомасштабних форм темної матерії, як чорні діри (як об'єкт «прихованої речовини»).

З гіпотезою про те, що темна енергія не містить інформації (раз там немає руху, ніякої неоднорідності та різноманітності), можна «примиритися», навіть якщо дотримуватися атрибутивної концепції. Можна також зрозуміти, що еволюція матерії має місце тільки там, де є інформація. Проте усвідомити, що більше двох третин нашого Всесвіту існує (самозберігається) мільярди років без якої-небудь зміни, дуже не просто, оскільки філософія в принципі не допускала існування матерії без руху. Тепер доведеться серйозно замислитися, як розв'язати цей філософсько-космологічний парадокс у науковій картині світу XXI століття» [17, c. 90- 91].

Д.І. Дубровський розмірковуючи про «головний контраргумент функціоналістів» атрибутивній концепції зазначає, що «інформація повинна мати три параметри: синтаксичний, семантичний і прагматичний; але якщо вона властива фізичним процесам самим по собі, то як можна приписувати їм семантичні і прагматичні властивості (тобто зміст, інтенціональність, мету, волю)» [17, c. 86].

Відомий вчений П.К. Анохін у своїй праці [5] присвяченій теорії відображення вказував: «Відображення зовнішнього світу живими організмами стало формуватися і прогресувати на основі тільки одного-єдиного критерію - сприяє воно закріпленню і виживанню живої організації або, навпаки, руйнує цю організацію» [5, c. 7]. Відображення як вирішальна умова зв'язку організму із навколишнім середовищем допускалося і спадково закріплювалося шляхом природного відбору, оскільки сприяло виживанню організму.

Розвиток сигнальної діяльності у вищих тварин, мало своїм джерелом первинне відображення просторово-часової структури світу. Саме часова структура світу, що існувала і до розвитку життя, змусила організм відобразити її у своєрідних морфо-фізіологічних конструкціях, які стали апаратом випереджаючого відображення дійсності. Це випереджаюче відображення вже на ранніх етапах розвитку життя служило основній потребі усього живого - пристосуватися і вижити [5, c. 26].

Уся історія розвитку живої матерії до її самого вищого етапу - мислячої людини - підкорюється одному і тому ж закону: адаптивна поведінка організмів, що зберігає їм життя і що веде їх до прогресу, можлива лише тому, що зовнішній світ через різноманітні параметри свого дняння входить в організм у формі найтонших інформаційних процесів, що дуже точно відображують основні параметри цього об'єктивного зовнішнього світу [5, c. 42].

Тут ми можемо пригадати слова Н. Вінера: «Інформація - це позначення змісту, отриманого із зовнішнього світу в процесі нашого пристосування до нього». Але щоб не надавати інформації антропоморфний відтінок, що проступає у Н. Вінера, наведемо визначення запропоноване В.І. Корогдіним: «інформацією можна назвати алгоритм побудови системи, що забезпечує відтворення цієї інформації, функціонально пов'язаної із середовищем свого місця розташування» [20, c. 11]. При цьому необхідно наголосити, що забезпечення відтворення інформації - обов'язковий і необхідний атрибут будь-якої інформаційної системи. Адже система, що не відповідає цій вимозі, неминуче «вибуває із гри», а інформація, що кодує її, руйнується і безслідно зникає. Саме зникає, а не переходить у щось інше, - адже як стверджує Н. Вінер у кінці глави «Обчислювальні машини і нервова система» своєї книги про кібернетику «Інформація є інформація, а не матерія і не енергія» [8, c. 166] і закони збереження на неї не розповсюджуються.

Прийом або створення інформації, її зберігання, передачу і використання В.І. Корогдін пропонує називати «елементарними інформаційними актами», а «здійснення усієї сукупності таких актів» - «інформаційним процесом». «Сукупність механізмів», що «забезпечують повне здійснення інформаційного процесу» вчений називає «інформаційною системою». Поза інформаційною системою інформація може зберігатися лише у вигляді записів на тих чи інших фізичних носіях, але не може бути ні прийнятою, ні переданою, ні використаною [20, c. 38].

Зовнішні впливи, що сприймаються живими організмами, можна розділити на два класи: повідомлення, або «носії інформації», джерелами яких можуть виступати лише інші живі організми, і просто впливи, що не містять інформації, джерелами яких можуть бути будь-які об'єкти чи явища. Можна припустити, що різні рецептори живих організмів формувалися спочатку для сприйняття і диференціювання саме таких впливів і лише пізніше, у ході еволюції, деякі з них були додатково адаптовані для прийому або передачі інформації. Таке розрізнення інформаційних і неінформаційних впливів, під які підпадають живі організми, надзвичайно важливе для ясного розуміння того, що саме є інформацією [20, c. 41].

Д.І. Дубровський відзначає, що «при вивченні інформаційних процесів питання про характер і спосіб зв'язку інформації зі своїм носієм часто не ставиться у фокус аналізу, структура кодової залежності залишається в тіні. Поміж тим саме аналіз цього зв'язку дозволяє глибше осмислити специфіку, якісну особливість інформаційного процесу (на відміну від чисто фізичного або хімічного)». Дослідження цього виду зв'язків представляє, на погляд Д.І. Дубровського, «великий епістемологічний і методологічний інтерес для широкого кола наукових дисциплін, що мають своїм предметом інформаційні процеси і структури, ставлять завдання розшифровки коду. Це завдання (з'ясування «змісту», втіленого у деякому фізичному об'єкті), яке раніше було характерне лише для соціогуманітарних дисциплін, для психології, мовознавства, криптології, зараз стає «своїм» і для дисциплін природничо-наукового профілю (розшифровка коду ДНК, генома тварин і людини, мозкових кодів психічних явищ тощо). Це завдання носить герменевтичний характер, вимагає використання не лише категорії знання, але і категорії розуміння, що представляє значний інтерес для сучасної епістемології [17, c. 87].

Інформація і свідомість

Інформація сама по собі нічого не означає. Безглуздо говорити про цінність інформації як про деяку її абсолютну характеристику. Інформація потрібна суб'єктові для забезпечення можливості успіху деяких цілеспрямованих дій. Тому, якщо ми починаємо вивчати діяльність живого організму, прагнучого зберегти і зміцнити свій гомеостазис Поняття гомеостазису, що поширюється на діяльність будь-якої підсистеми організму, не зводиться до описання процесу ліквідації наслідків подразнюючої дії і повернення до «норми», як це трактувалося раніше, але, передусім, змістовно визначається як реакція системи на відхилення від заданого результату за допомогою зміни параметрів системи і переходу її у нове поле дії для досягнення найбільш корисного виходу в результаті як детермінованого, так і ймовірнісно-статистичного пошуку [14, c. 22]. і який формує для цього петлі зворотного зв'язку, без поняття «інформація» обійтися вже не можна - не можна в принципі! Якість інформації оцінюється передусім тим, наскільки знання, отримані про предмет або навколишнє середовище, допомагають в прийнятті рішень. Тільки тоді, коли існує мета, повністю розкривається значення, цінність і зміст інформації. Поняття цінності інформації складне ще і тому, що інформація - це не просто деякий подразник, зовнішній сигнал, що діє на систему, але і внутрішня оцінка цього подразнику (сигналу), обумовлена активністю свідомості [28, c. 166].

Зараз треба відмовитися від техногенної точки зору на нервові процеси, яка починається з декартівських часів, і прийняти, що нервова система - це керуючий пристрій, виконаний біологічними засобами [14, c. 3-4]. Уся психіка в цілому є деяким регулятором життєдіяльності, чиї функції і будова широко вивчаються, при тому що глибинні питання (його) природи і походження мовчазно виносяться за дужки наукових досліджень [37, c. 9].

І.П. Меркулов, розглядаючи питання виникнення феномену свідомості з позицій когнітивно-еволюційного підходу в епістемології, наголошує, що перш за все необхідно враховувати інформаційну природу свідомості.

Свідомість - це емерджентна Емерджентність - це новоявлена властивість системи, виникнення якої не може розглядатися як наслідок примітивного підсумовування показників її елементів, а є результатом виникнення системних зв'язків і адаптивного перерозподілу функцій між елементами [22, c. 125]., інформаційна властивість когнітивної системи, яка, абсолютно не потребуючи міфічних атрибутів «ідеальності», в принципі не може бути зредукована до свого матеріального субстрату (наприклад нейронним мережам мозку), хоча, природно, залежить від нього. При такому підході до свідомості межа між біологією і фізіологією людини, з одного боку, і його психікою і мисленням - з іншого, не виявляється вже такою принципово непереборною. Психіка і мислення - це емерджентні феномени, що відносяться до інформаційних рівнів функціонування когнітивної системи. Матеріальною основою психічних і ментальних подій є нейрофізіологічні події (наприклад, закодований паттерн, завдяки якому розряджаються окремі групи нейронів), що відбуваються в мозку, виникають в результаті електричної і біохімічної активності нейронів, малих і великих мереж нейронів і їх складної взаємодії. На інформаційному рівні психічні і ментальні події виступають як внутрішні репрезентації когнітивної інформації, як закодовані в перцептивних і символьних (вербальних) кодах сутності. Саме тому ми можемо, наприклад, говорити, що ментальні сутності формуються в результаті витягування і переробки когнітивної інформації людським мозком [26, c. 168].

Свідомість - це емерджентна інформаційна властивість когнітивної системи живих істот, що проявляється передусім у самосвідомості (тобто в усвідомленні власного «Я» і своєї відмінності від інших представників виду, «пізнаванні» себе, розпізнаванні образу «Я», у наявності «Я-образів» тощо), що бере участь у процесах витягування і переробки інформації (знань) про події зовнішнього середовища, внутрішні стани, емоції і тому подібне, і що забезпечує управління вищими когнітивними функціями і діями головним чином на рівні планів, цілей і намірів [26, c. 172-173].

В.І. Степанський, виходячи із загальновизнаної функції психіки як регулятора життєдіяльності і розглядаючи психічні регуляції у контексті саморегуляції, висловлює і доводити гіпотезу «що разом з матеріальними існують інформаційні ідеальні явища, які поширені повсюдно як у неживій, так і в живій природі і разом з останньою проходять природний еволюційний розвиток, вищим ступенем якого є психоінформація - психіка людини» [37, c. 10].

При усій своїй невизначеності поняття інформація завжди відносилося до сфери ідеальних концептів, а не матеріальних явищ, а висловлювання «прийом і передача інформації» не більше, ніж метафора, оскільки реально приймаються і передаються тільки конкретні сигнали (матеріальні тіла або енергетичні дії), які самі по собі, тобто без джерела сигналу і його приймача, ніяких інформаційних властивостей не мають [37, c. 29-30].

Головна специфіка інформаційного процесу полягає у тому, що він здійснюється усередині деякого об'єкту, що відображає щось зовнішнє шляхом зміни власного внутрішнього стану, що відповідає поняттю вплив і результатом чого являється відображення зовнішнього об'єкту, або модель об'єкту, або інформація про об'єкт [37, c. 31].

Будучи ідеальним явищем, інформація не може передаватися, а може тільки виникати як відображення одного об'єкту в іншому у результаті дії першого і зміни другого. Останнє означає, що при будь-якому акті «дія-зміна» відбувається породження інформації, оскільки об'єкт, що змінився, відображає той об'єкт, який викликав цю зміну своєю дією, але при цьому не можна сказати, що одночасно з дією або за допомогою дії була передана інформація про об'єкт. Інформація виникає у той момент, коли відбувається зміна, або зникає, якщо стан об'єкту відновлюється абсолютно повністю, або продовжує існувати до тих пір, поки зберігається новий стан [37, c. 34].

Виступаючи психічним явищем, свідомість у той же час є інформаційним процесом, а зміст свідомості є не що інше, як інтегроване відображення природного середовища, інформаційного середовища, власного організму як природного тіла і як соціального суб'єкта (самосвідомість), а також відображення самого себе (рефлексія). Наявність свідомості дозволяє організму будувати моделі власних дій у тій же системі координат, в якій відображаються дії об'єктів зовнішнього середовища, що створює єдину інформаційну базу сприйняття середовища і адресації дій, а також контролю процесу і результату змін середовища залежно від дій організму [37, c. 50-51].

У свідомому інформаційному процесі присутня інформація у вигляді цінностей, особистісних змістів, самооцінок та інших відображень рефлексій, що традиційно відносяться до самосвідомості особи. Увесь цей рефлексивний зміст свідомості можна об'єднати загальним поняттям «психоінформація», позначивши таким чином зміст інформаційних процесів, що відбуваються у центральній нервовій системі, безпосередньо даних людині у вигляді усвідомлюваних психічних явищ. А оскільки усі ці психічні явища забезпечують довільну самодетермінацію, остільки очевидно, що цю якість має у своїй основі інформаційний процес, що здійснюється з використанням ізольованої інформації [37, c. 58].

З теорією психоінформації В.І. Степанського певним чином корелюють вчення І.М. Сєчєнова, І.П. Павлова, В.М. Бєхтєрєва та інших фізіологів і психофізіологів, що свідчать про наявність у людини психофізичної енергії, яка у сукупності задає роботу мозку, серцю, нервової і рухової системам. Плюс до цього людина має психічну енергію, що виражається у силі слова, думки, мови.

Синтезуючи прояви цих видів енергії, можна на рівні концепту або гіпотези (а може і аксіоми) припустити, що джерелом інформації, її енергетичного поля у людському світі є психофізіологічна енергія людини. Навіть у своєму русі в часі вона утворює інформаційний простір. Субстратом його виступає вже не просто людина, а «інформаційна людина». Тому правомірна теза про існування інформаційної енергії [33, c. 24].

Постнекласичні погляди на інформацію

Людський розум створює на планеті Земля потужні технологічні галузі, породжуючи численні проблеми - екологічні, економічні, соціальні та ін. Це означає, що людина, що створила технократичне суспільство, поки не усвідомила усю сукупність життєвих принципів, не виробила навичок їх застосування і відповідно не здатна створити систему збалансованого співіснування і гармонійного розвитку життя на планеті. Проте технократичне суспільство - це неминучий етап на шляху до вищих (духовним) цивілізацій, компонентом яких є високі технології, розвинені у процесі еволюції на технократичному етапі [24, c. 24].

Інформаційна сфера, простір змісту, світ ідей, у якому людині і її культурним співтовариствам доводиться існувати, є особливий світ, що розвивається за особливими законами. Для того, щоб зрозуміти цей світ і навчитися ефективно діяти у ньому, необхідно доповнити наші базові уявлення про Універсум новими описаннями, поняттями і інструментами, аналогів яким ми не можемо знайти в існуючому знанні (наявному методологічному інструментарії), оскільки об'єкти і процеси інфосвіту кардинально відрізняються від об'єктів і процесів, які ми знаємо і вивчаємо в класичній і некласичній картинах світу [27, c. 58].

У запропонованій В.С. Меськовим і А.А. Мамченко постнекласичній моделі, світ розглядається у цілому як світ інфооб'єктів.

Модель Універсуму (інфосвіт), що представляє об'єкти Універсуму як інфооб'єкти, повинна враховувати і описувати такі аспекти Універсуму [27, c. 64], як:

1. Бути існуючим.

2. Бути цілісним (взаємозв'язаним).

3. Усвідомлювати перше і друге (своє існування у цілісності).

В інфосвіті усі об'єкти і явища розглядаються як інфооб'єкти. Інфооб'єкт - це певний аналог «ідеї» Платона, є ідеальним і цілісним. Особливі властивості інфооб'єктів полягають передусім у тому, що вони є неподільними. Такі об'єкти подібні до голограми: їх неможливо «розділити» на частини (чи «скласти» з частин) без втрати уявлення про них. Такі об'єкти неможливо задати ні двома, ні тим паче одним описанням, що легко продемонструвати у якості наслідків із уявлень про макро- і мікро - світи. Інфооб'єкти можуть бути задані зв'язаною трійкою ідеалізованих об'єктів: {суб'єкт, середовище, контент}[27, c. 64-65].

Світ єдиний, тому що він усвідомлює себе таким. Саме смислова, інформаційна єдність надає цілісність світові [27, c. 65].

Пресупозиції постнекласичної методології:

Світ інформації (інфосвіт) як модель Універсуму.

Відносини між ідеалізованими об'єктами: суб'єктом, середовищем і контентом (цикл трансформації) - є модель когнітивної діяльності суб'єкта.

Поняття інфосвіту і модель когнітивної діяльності суб'єкта лежать в основі постнекласичної картини світу.

Суб'єкт є предметом філософії і методології, релевантних суб'єктові.

Суб'єкт (оскільки він заданий) «вийнятий» з класичної опозиції «суб'єкт-об'єкт», є припущенням в інфосвіті про суб'єктність Універсуму і відчужений від людини як такої.

Суб'єкт проявляється в діяльності. Відмінними рисами суб'єкта є цілісність і наявність внутрішньої мотивації.

Основною діяльністю людини як об'єкту інфосвіту є когнітивна діяльність.

Зміст, контент і знання є формами існування інформації, а сама вона - ідеальним об'єктом.

Знання є трансцендентний атрибут когнітивного суб'єкта, денотатом якого є когнітивна діяльність (цикл трансформації) суб'єкта.

Будь-який акт когнітивної діяльності є трансцендентним переходом між рівнями абстрагування. Неможливо створити адекватну модель когнітивної діяльності без розрізнення об'єктного і мета-рівню інфосвіту та введення міжрівневих переходів.

Ніякі відомі операції над цілісними об'єктами неможливо робити без втрати уявлення про них, окрім операцій подібності: цілісні об'єкти можуть породжувати подібні об'єкти.

Активність когнітивного суб'єкта неможливо пояснити у рамках існуючих детерміністичних підходів і необхідно вводити новий тип причинності (внутрішня мотивація до когнітивної діяльності) [27, c. 67].

О.В. Маркін визначає інформацію як носій властивостей енергії думки для прийняття рішень, що відображає видиму і невидиму для людини сторону речей [24, c. 10].

Будь-яка система знань (філософська, політична, економічна, психологічна, фізична тощо) певною мірою відбиває аспекти єдиного буття (діяльності, реальності). Реальність є багатоаспектний стан єдиного енергетичного поля (єдиної субстанції - мікро- і макросвітів), що проявляється думкою (духом). Реальність (єдина субстанція) - це форма прояву енергії думки, що постійно змінюється. Аналіз зміни станів реальності за певний період дозволяє зробити висновок, що життя - це еволюційний процес. Оскільки діяльність є стан розвитку (реалізація можливостей системи і постійна зміна її стану), значить, вона ґрунтується на уніфікованих принципах і засобах (ресурсах) [24, c. 25].

Процес перетворення (зміни) властивостей енергії у новий стан (генезис) включає декілька етапів: пізнання попереднього стану; визначення критеріїв нового стану; прояв нового стану. Засіб сприйняття і мислення реальності (єдиної субстанції) є інформація. Отже, принцип реальності - це розум, засіб розуму - це енергія думки, носієм (формою передачі) властивостей енергії думки є інформація - Слово (Логос). Розум мислить (інформує) властивості енергетичного поля і отримує резонанс (інформацію властивостей існування поля), кожен новий цикл (цикли нескінченні) удосконалює поле. Тому реальність є інформаційна модель (патерн, ідея) Всесвіту і її елементів, що постійно змінюється, а усе, що оточує нас від мікро- до макро- сутностей (подій), включаючи самого себе, - це стани (і компоненти) єдиної інформаційної моделі (системи).

Спосіб прояву (розгортання) світової субстанції є інформація. Думка генерує інформацію про властивості енергії, котра формує енергетичне поле, що утворює єдину світову субстанцію і її стани (галактики, планетарні системи, мінерали, тварини, рослини, молекули, атоми тощо) [24, c. 31].

Інформація, з одного боку, представляє поверхневі поняття щодо навколишньої дійсності і глибокі судження про процеси всесвіту, а з іншого - виступає середовищем творчості. Інформація несе властивості субстанціальної цілісності і диференційованої, що забезпечує її цілеспрямованість, гнучкість і пластичність у творчості [24, c. 38].

Множинність означає здатність інформації виразити (збудувати) диференційовані (розділені, розчленовані, розмножені) властивості субстанції, що представляють нескінченну множину однорідних в принципі, але індивідуальних у прояві станів субстанції (елементарних сутностей, елементарних понять) і їх комбінацій, що дає безмежні можливості для творчості. Межа елементарних понять і їх комбінацій можлива тільки в уяві людини, але ця межа відносна, оскільки вона існує в цій точці часу. Після сприйняття подій стан власної свідомості змінюється, отже, змінюється і межа уяви. Обмежень тут немає, проте залежність від індивідуальних здібностей наявна [24, c. 39].

Інформація - це універсальний носій властивостей реального світу і уніфікований засіб самоорганізації антропогенних систем (планування, виконання, діагностики, моніторингу, аналізу). При взаємодії інформаційних потоків вступають у відносини сумісні властивості сутностей (час, кількість, якість, вартість тощо) і внаслідок реакції, що відбувається, утворюються нові властивості або сутності. Отже, чим більше властивостей сутностей містить інформація, тим ширше вибір для реалізації найкращого результату взаємодії [24, c. 41].

Проблема застосування інформації в діяльності людини полягає у тому, що будь-яка субстанція (товар, послуга, ринок) завжди містить абсолютну по змісту і об'єму інформацію, а людина для прийняття рішень завжди використовує відносну по змісту і об'єму інформацію. Це означає, що прийняття правильних рішень не гарантоване. Для того щоб збільшити вірогідність прийняття правильних рішень, необхідно передусім навчитися працювати з інформацією [24, c. 42].

Автор динамічної теорії інформації Д.С. Чернавський (один із яскравих послідовників синергетичної Синергетика (на грец. мові спільні означають «син», а дії «ергос») - міждисциплінарний напрям наукових досліджень, у рамках якого вивчаються загальні закономірності процесів переходу від хаосу до порядку і навпаки (процесів самоорганізації і мимовільної дезорганізації) у відкритих нелінійних системах фізичної, хімічної, біологічної, екологічної, соціальної та ін. природи. Термін «синергетика» був уведений у 1969 році Г. Хакеном [46, c. 861]. парадигми) визначає інформацію як «запам'ятований вибір одного варіанту із декількох можливих і рівноправних» [45, c. 17].

Дане визначення відрізняється від інших тим, що:

По-перше, воно чітке, зрозуміле і широко використовується у природничих науках. Конструктивність його перевірена на багатьох прикладах. Це визначення не суперечить іншим, коли йдеться про реальні завдання. Так, визначення інформації як інструкції або оператора у конкретних випадках зводиться до вказівки, який саме вибір слід зробити у тому чи іншому випадку [45, c. 18].

По-друге, згідно з цим визначенням, інформація з'являється як щось конкретне і «приземлене», відчуття чогось «надприродного» і романтичного у ньому відсутнє, зникає ореол «божественного». Можна вважати це недоліком визначення, оскільки саме це відчуття притягує багато людей і надихає їх на подвиги (наукові, ненаукові та лженаукові) [45, c. 18].

Рецепція інформації - вибір, що продиктований зверху, тобто за вказівкою кого-небудь або чого-небудь. Іншими словами, йдеться про вибір, зроблений на підставі інформації, яку ця людина (чи система) приймає (назва походить від гесерtiо - прийняття) [45, c. 23].

На мові теорії динамічних систем рецепція інформації означає перехід системи у один певний стан незалежно від того, у якому стані вона знаходилася раніше. У сучасних технічних пристроях рецепція, як правило, здійснюється за допомогою електричного або світлового імпульсів. У усіх випадках енергія імпульсу має бути більше бар'єру між станами [45, c. 23].

Генерація інформації - вибір, зроблений випадково, без підказки ззовні [45, c. 24].

У обох випадках, як рецепції, так і генерації, здатність сприймати або генерувати залежить від інформації, яку вже містить рецептор або генератор.

Тезаурус - інформація, що міститься у системі на даному рівні, необхідна для рецепції (чи генерації) інформації на наступному рівні [45, c. 25].

У системі, що розвивається, необхідність вибору виникає, коли вона приходить у нестійкий стан, тобто знаходиться у точці біфуркації (для визначеності вважатимемо цю біфуркацію 1-м рівнем). З безлічі різних варіантів робиться вибір, потужність і характер якого визначається типом біфуркації. У простому випадку вибір робиться з двох варіантів.

Після зробленого вибору система розвивається стійко аж до наступної біфуркації. Тут знову робиться вибір, але вже з іншої безлічі варіантів (2-й рівень). Ця множина залежить від результату першого вибору. Якщо система у своєму розвитку ще не дійшла до першого етапу, то питання про вибір варіанту на другому етапі взагалі втрачає сенс. Іншими словами, інформація першого рівня є тезаурусом для другого та усіх подальших рівнів [45, c. 25].

Об'єкт, що зафіксував ту чи іншу інформацію, є її носієм. Інформація, не будучи «ні матерією, ні енергією», може існувати лише у зафіксованому стані. При цьому способи фіксації (запису) можуть бути умовними, такими, що не мають відношення до семантики. Звідси виникає необхідність поділу інформації на умовну і безумовну. Приклад умовної інформації - код, яким користуються, щоб зашифрувати повідомлення. Кодом називається відповідність між умовними символами і реальними предметами (і/або діями). Вибір варіанту коду робиться випадково і запам'ятовується як стороною що передає, так і приймаючою. Цінною закодована інформація може бути, лише якщо нею володіє декілька об'єктів (людей), тобто ця інформація пов'язана з колективною поведінкою (громадською діяльністю) [45, c. 26].

Кодовою є і умовна генетична інформація, про яку мова піде далі. Генетику вдається звести до формального опису явищ у термінах мови, причому дуже жорсткої та закритої. У словнику цієї мови не відбувається змін, тому, що будь-які зміни словника призводять до летального кінця для носія інформації. Чудово, що на відміну від звичайних мов (фахівці нараховують близько 3000 різних розмовних мов!) генетичний код єдиний. Його структура однакова як для людини, так і для рослин [45, c. 27].

Безумовною є інформація про реально існуючі події. Вона не потребує узгодження і може рецептуватися інформаційною системою навіть без участі людини. Ця інформація не виникає випадково, тому, що вона рецептується з навколишньої дійсності [45, c. 27].

Один із засновників соціальної інформаціології В.Д. Попов вважає, що «Інформація є результат відображення в різних формах матерії, фактів громадського буття і суспільної свідомості. У функціональному, соціальному плані інформація - це передача, циркуляція відображеного і взаємновідображеного різноманіття життя соціуму. У основі того і іншого лежить «факт» як соціально-філософська категорія. Інформація про «факт» є властивість і матерії, і свідомості. Інформація - це спочатку потенційно-об'єктивна, а потім ідеальна, відбита матерія» [34, c. 27].

Потенційно, в субстанціональному і онтологічному значенні інформація існує завжди. Тут діє, на погляд В.Д. Попова, соціально-інформаціологічний закон: «факт» на початку об'єктивна догносеологічна реальність, а потім вона відображується суб'єктом (ученим, журналістом тощо ) - формується суб'єктивоване знання та інформація, - потім це знання та інформація проходять громадську експертизу (визнання, невизнання) в суспільстві - визнання, інтерсуб'єктивна перевірка суспільною свідомістю інформації, - це вже процес суб'єкт-об'єктивації (визнання суб'єктивного об'єктом, об'єктивним), у результаті інформація стає соціальною матерією в соціальній комунікації. Інформація потенційно буттєва, об'єктивна, екзистенціальна як відображення факту, функціонально-суб'єктна» [34, c. 28].

Інформацію слід розглядати як атрибутивну властивість матерії, яка має потенційну здатність відображатися людською свідомістю гносеологічно, психологічно, енергетично у часі і просторі. Потім проявляються функціональні властивості інформації. І теж гносеологічно, психологічно, енергетично плюс соціологічно, особливо у якості соціального управління і зокрема - в ролі субстрату у процесах управління інформаційною сферою [33, c. 18].

Час - форма перебігу усіх механічних, органічних і психічних процесів, умова можливості руху, зміни, розвитку, і отже, форма перебігу інформаційних процесів [33, c. 25].

У зв'язку з цим звернемося до античної і середньовічної філософії, де час відноситься до тих реалій, які здавна визначали смислове поле людського світосприйняття. Смислове поле тут не може формуватися без інформації. Думається, що інформаційна революція нового часу істотно посилює людське світосприйняття і дозволяє висунути ідею або гіпотезу про «інформаційний час». У філософії нового часу підкреслюється відносність часу, який трактується як продукт людської суб'єктивності, час як категорія відносна має і об'єктивну, не залежну від суб'єкта основу - тривалість. Звідси інформаційний час - суб'єкт-об'єктивна категорія, що вказує на тривалість життя інформації, формування та існування інформаційного простору. Час як би фіксує швидкість руху інформації по каналах інформації, створюючи поля і простори. Вони можуть розвиватися або затухати. Ми являємося, наприклад, свідками згасання за часом єдиного інформаційного простору країн СНД і бурхливого розвитку внутрішньодержавних, національних просторів і простору світового [33, c. 25].

Інформаційний час у результаті інформаційної революції екстенсивно та інтенсивно розширює, трансформує інформаційний простір, стискає і розширює соціальний час [33, c. 26].

Інформаційний простір - це система суб'єкт-суб'єктних і суб'єкт-об'єктних відношень між джерелами, виробниками, розповсюджувачами і споживачами інформації. Він обумовлений суб'єктивно-об'єктнивним змістом інформаційного часу, оскільки «простір»: 1) форма споглядання, сприйняття представлення речей, основний чинник вищого емпіричного досвіду; 2) спосіб існування об'єктивного світу, нерозривно пов'язаний з часом [33, c. 27].

Інформаційно-комунікативна система - система взаємодій соціальних суб'єктів (індивідів, груп, організацій, класів, націй, держав тощо), що історично формується і розвивається, на базі природної і штучної сигнальних систем, технологічних досягнень, інформації і комунікації [47, c. 66].