Аксіологічні погляди та естетичні категорії у творчості Олексія Федоровича Лосєва

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аксіологічні погляди та естетичні категорії у творчості Олексія Федоровича Лосєва

На сучасному рівні розвитку філософської та наукової думки посилюється зацікавленість проблемою цінностей, осмислення ролі та значимості духовних ідеалів в житті людини. Постійний процес змін у житті нашого суспільства висуває пріоритетну проблему ціннісного впливу на особистість. Ця тема хвилює фахівців у галузі аксіології, естетики, етики та власне філософії з далеких часів, які досліджуючи цю тематику пропонують людині панораму цілей, ідеалів та надій, тобто допомагають осмислити їй своє життя.

Актуальність теми дослідження обумовлена, насамперед, тим, що незважаючи на велику кількість дослідницьких праць творчості О. Ф. Лосєва, до теперішнього часу унікальний феномен цього видатного філософа цілком ще не усвідомлений. Особливо це стосується питання його аксіологічних поглядів та естетичних категорій, визначення та дослідження яких становить мету даної статті.

Досягнення поставленої мети здійснювалося через розв'язання таких завдань: дослідження ціннісних орієнтацій О. Ф. Лосєва шляхом вивчення його творчих робіт; аналізу філософської літератури, що стосується даної тематики; дослідження робіт інших авторів щодо творчості О. Ф. Лосєва.

Методологічну основу дослідження складає комплекс загальнофілософських та загальнонаукових методів. У статті були використані такі методи як: діалектичний, історичний, та порівняльний.

Протягом останнього десятиліття з'явилося досить багато робіт, присвячених різним аспектам творчості О. Ф. Лосева. Різні сторони його діяльності вивчають: С. С. Аверинцев, В. В. Бичков, Д. Ю. Васильєв, Л. А. Гоготішвілі, М. М. Гамаюнов, А. Л. Доброхотов, К. В. Зенкин, Л. Г Йонин, Ю. Л. Курікалов, В. І. Постовалова, Ю. А. Ростовцев, A. A. Тахо-Годи, В. П. Троїцький, В. В. Умрихін, П. В. Флоренський, І. М. Фрідман, С. С. Хоружий та ін. Особливо потрібно відзначити масштабну дослідницьку роботу А. А. Тахо-Годи. Серед зарубіжних дослідників: В. Гьордт, Дж. Скенлан, М. Хагемейстер, А. Хаардг, Лін Цзіян та ін.

Філософсько-методологічні підстави аксіологічних поглядів О. Ф. Лосєв були досить складні. Він слідував філософському напрямку початку XX століття, що не належав до якої-небудь західноєвропейської філософської течії в її чистому вигляді. Але у філософа було прагнення поєднувати різні течії філософської думки, в тому числі і вітчизняні, в новому своєрідному синтезі. Складові комплексу ідей філософії О. Ф. Лосєва, на якому засновувалася його аксіологічна позиція, - це Платон і неоплатонізм, вчення Володимира Соловйова, філософський символізм, феноменологія Едмунда Гуссерля та діалектика, розпочата в античності і завершена Гегелем. В останній період своєї науково- філософської діяльності до цього комплексу приєднався марксизм, очищений від вульгаризаторських нашарувань, що успадковує діалектичні принципи.

Філософську творчість Олексія Федоровича Лосєва умовно можна розділити на три періоди це:

- з початку його наукової діяльності до 1930 року, де цікавою є перша його стаття «Ерос у Платона», що була опублікована в 1916 р;

- з 30-х до початку 50-х років - час вимушеного мовчання;

- з 1953 року, коли з'явилася можливість публікувати раніше обдумане та нові твори, у тому числі восьмитомну «Історію античної естетики» та «Естетику Відродження». За цей період було видано близько 500 праць.

На перший погляд може здатися, що в перший початковий період своєї філософсько-наукової діяльності О. Ф. Лосєв спеціально не займається проблемами аксіології і вживає слово «цінність» здебільшого в буденному значенні. Однак виявляється, що його філософсько-естетичні погляди аксіологічні по суті справи, хоча він рідко користується традиційною для аксіології термінологією до робіт 60-70-х років.

У працях Олексія Федоровича Лосєва 20-х років класифікація філософських дисциплін і наук не включає аксіології. Для нього основною аксіологічною проблемою виступає проблема сенсу, що мав для філософа не тільки суб'єктивно-особистісне значення, як сенс життя окремо взятої людини, а проблема сенсу виступає однією з найважливіших філософських проблем в онтологічно- буттєвому плані, еквівалентна тому, що неокантіанці називали цінністю. Тому О. Ф. Лосєв ставить проблему співвідношення сенсу і факту, цілком відповідну одній з найважливіших проблем аксіології - співвідношення цінності та факту. Для її вирішення він підрозділяє науки на «науки про сенс і науки про факти». Так у «Філософії імені» філософ зазначає: «Проте тут же необхідно не спіткнутися на понятті факту. Факт теж є сенс, - з тієї простої причини, що немає взагалі нічого, крім сенсу. Однак факт є особливий сенс ... Саме, факт є сенс в «іншому», в інобутті, безперервно і постійно текучий і мінливий сенс» [2, с. 156-157].

У праці «Діалектика художньої форми» автор пов'язує зі ставленням художньої форми з її первообраз - єдність «речі та сенсу». Художня форма і є «образ, що творить себе самого в якості свого прототипу, що стає (що став) своїм первообразом». І цей прототип, втілює в собі діалектичний синтез свідомого і несвідомого та виступає як ціннісна підстава художнього твору. Завдяки первообразу художня форма «завжди самооцінка», тому що цей прототип - критерій її художності і норма [1, с. 66-72].

Ціннісна природа «сенсу» також чітко видно при характеристиці музики, тому що «музичне буття є буття естетичне» [2, с. 203], і воно також володіє естетичною цінністю. При дослідженні феномена музики філософ ставить ту ж, по суті, аксіологічну проблему: співвідношення сенсу і факту. У музиці є фактична сторона, що залежить від законів фізики, фізіології та психології, але є і «сенс музики, тобто її справжній явлений лик, її справжній феномен» [1, с. 202]. І хоча у самих фактів є свій сенс, але справжній сенс музики це естетичний феномен мистецтва, що лежить поза фізикою та фізіологією, хоча без них не може реально існувати. Як і будь-яке інше художнє сприйняття, музичне сприйняття, оціночне та передбачає факт оцінки, який не можна відділити від сприйняття музики. Музика оцінюється за критеріями, що як вважає О. Ф. Лосєв, знаходяться в самій музиці, в її бутті та її ціннісно-нормативній сутності. Вона є цінність, що припускає оцінне ставлення.

У «Історії античної естетики», філософ зазначає, що всякий естетичний предмет є якась цінність, тобто передбачає оцінку. Він вважає, що естетичний предмет є таке буття, яке здійснюється за деякими нормами, але воно і саме по собі є норма для самого себе. На підтвердження автор в цій роботі наводить приклад з області музики: «Ми, наприклад, слухаємо сонату і, слухаючи, як-то оцінюємо її, але цю свою оцінку ми отримуємо з неї ж самої» [3, с. 277-278].

Зрозуміло, що ціннісне ставлення не можна обмежувати музичною та художньою сферами, тому у працях 20-х років О. Ф. Лосєв з особливою увагою досліджує область міфу та міфології, в якій воно проявляється з особливою силою.

Філософ в «Діалектиці міфу» визначає міф як особистісне буття, що дане історично, а не просто фантастичні вистави-вимисли, характерні для первісній стадії розвитку людства. Його міфологічне світовідчуття зливається з ціннісно-оціночним і всі компоненти міфу володіють ціннісно-оцінним потенціалом.

Важливим джерелом цінності міфу є його поєднання з особистістю, яка може здійснювати цінні, малоцінні або зовсім злочинні акти, що є також проявом її особистості. При цьому особистісний початок міфу виступає в той же час як історичний початок, що утворює критерій оціночної діяльності: «Річ може бути віднесена в область історії і стати історичною лише тоді, коли вона оцінена з точки зору особистості та її становлення» і «Міфічний предмет принципово історичний, оцінюється з точки зору історії» [2, с. 493].

Міф, за вченням філософа, втілює в собі ціннісне світовідчуття, яке не обмежується рамками міфу, а також притаманне мистецтву, хоча міфологія проникає в мистецтво так само, як художній початок - у міф. Оціночність властива і релігії, яка також взаємопов'язана з міфологією. Міф, проникаючи в мистецтво, релігію, побут і навіть в науку, стимулює їх ціннісно-оцінні потенції, як і мистецтво, включаючись в міф, стимулює в ньому ціннісно-оцінні можливості.

Разом з тим міф - це лише явище, феномен ціннісно- оцінного ставлення, а не його сутність. Ціннісні значення різних міфів не рівноцінні. О. Ф. Лосєв виходить з визнання абсолютних, вічних цінностей, які і є кінцевими ціннісними критеріями, гарантами істинності тих чи інших конкретних оцінок.

У «Діалектиці художньої форми» автор дає своє розуміння цінності і ціннісного ставлення, при трактуванні проблем естетики. Він розробив класифікацію естетичних категорій, яка включає: «наївне», «трагічне», «витончене», «комічне», «пихате», «піднесене», «іронію», «прекрасне», «красиве», «гумор», «потворне». Розглядаючи ці категорії філософ вносить великий внесок в теорію естетичної цінності, розуміючи оціночність цих естетичних понять.

У праці «Історія естетичних категорій» О. Ф. Лосєв та В. П. Шестаков досліджують теорію та історію естетичних категорій. Вони аналізують такі категорії, як «міра», «гармонія», «катарсис», «калокагатія», «прекрасне», «грація», «наслідування», «алегорія», «смак». «ідеал», «іронія», «гротеск», тобто такі, які спочатку належали до сфери чуттєво-предметної, оціночної діяльності, які позначали цілком конкретні чуттєві явища та предмети, і лише з розвитком суспільної практики людини та її свідомості перетворилися в самостійні естетичні категорії.

Категорія «міра» характеризує загальні принципи побудови речі, її якісні чи кількісні характеристики; «гармонія», що являється однією з центральних категорій античної естетики, відноситься до категорій, які характеризують загальні структурні принципи, такі як мірність, цілісність речі, але на відміну від них вона поєднує в собі і зміст структурного цілого, що припускає наявність не тільки цілого, але і його роздільності, тому в ній важлива якісна відмінність; «катарсис» був безпосередньо чуттєвим очищенням від будь-чого; «калокагатія» рівною мірою вказує на етичний та естетичний зміст категорії; «прекрасне» одна з центральних естетичних категорій, при спогляданні якої виникає захват, насолода, вона виступає як самостійна естетична цінність; «грація» це вираження в рухах і лініях моральної краси, яка безпосередньо не проявляється і прихована від погляду спостерігача; «наслідування» це діяльність, до якої схильна людина за своєю природою, за допомогою якої вона набуває свої перші знання, отримує задоволення від змісту, відтворення та розуміння предмета; «смак», одне з чуттєвих відчуттів, що поступово стає поняттям, яке позначає здатність розуміти і насолоджуватись красою та мистецтвом; «ідеал» діалектично поєднує в собі уявлення про реальну дійсність і про певний образ, що відбиває її ідеї; «іронія» не просто приховує істину, але й висловлює її особливим алегоричним чином; «гротеск» це як би засвідчення творчих можливостей художнього генія, вираз його універсальності, фантазії, здатності створювати нові форми речей і «заново творити природу».

Категорії естетики не є чимось застиглим та незмінним. Навпаки, їх значення в різні історичні епохи суттєво змінюється, причому одна і та ж категорія може позначати зовсім різні явища дійсності та їх оцінювати, в залежності від тієї чи іншої системи пануючих естетичних і художніх уявлень. Тобто, в певній системі естетичних категорій фіксується історично визначений тип естетичного сприйняття та оцінювання.

Естетичні категорії є найбільш узагальненим відображенням буття. Вони постають відображенням життя, яке перетворює і реформує саме це життя.

Вивчення естетичних категорій допомагає зрозуміти логіку естетичної свідомості людини, розвиток та розширення, зміну і збагачення її здатності сприйняття, пізнання та оцінення дійсності, з'являється можливість зрозуміти духовний світ сучасної людини, визначити шляхи подальшого розвитку її сучасної естетичної культури та цінності.

З кінця 50-60-х років О. Ф. Лосєв стежить за дискусіями з основних проблем естетики. У розділі «Становлення та розвиток марксистської естетики» власної енциклопедичної статті «Естетика» філософ констатує розділення поглядів на так званих «природників», що вважають «естетичне як якусь природну властивість предметів поряд з фізичними, біологічними і т.п. їх властивостями (Г. Н. Поспелов, І. Ф. Смольянінов, П. С. Трофімов та ін.)», і так званих «громадських», що відстоюють «суспільну природу естетичного як породження трудової діяльності людини, колективної історичної практики (Л. Н. Столович, С. С. Гольдентріхт, В. В. Ванслов, В. І. Тасалов, Ю. Б. Борев та ін.). При цьому естетичне характеризується останніми як та сторона людської діяльності, в якій виражається свобода людини від грубо утилітарних потреб та їх тваринного задоволення, безкорисливий підхід до освоєного людиною предмету і насолоду їм як самостійною цінністю» [6, с. 574-575].

О. Ф. Лосєв визначає естетику через цінність: «Естетика ... - філософська дисципліна, що має своїм предметом область виразних форм будь-якої сфери дійсності (в т.ч. художньої), даних як самостійна і чуттєво безпосередньо сприйнята цінність» [6, с. 570].

Висновки: в статті проаналізовано аксіологічні погляди видатного філософа Олексія Федоровича Лосєва, в яких на початку його творчої діяльності присутній лише теоретико-ціннісний аспект, а сам термін «цінність» вживався їм порівняно рідко. У працях останнього ж періоду творчості навпаки відбулася аксіологічна переорієнтація, наприклад, стаття «Естетика», а також аксіологічна інтерпретація античної філософії та естетики в праці «Історія античної естетики».

Складові комплексу ідей філософії О. Ф. Лосєва, на якому засновувалася його аксіологічна позиція, - це Платон і неоплатонізм, вчення Володимира Соловйова, філософський символізм, феноменологія Едмунда Гуссерля та діалектика, розпочата в античності і завершена

Гегелем. В останній період своєї науково-філософської діяльності до цього комплексу приєднався марксизм.

Основною аксіологічною проблемою виступає проблема сенсу, що мав для філософа не тільки суб'єктивно-особистісне значення, а виступає однією з найважливіших філософських проблем в онтологічно- буттєвому плані, еквівалентна тому, що неокантіанці називали цінністю. Тому О. Ф. Лосєв ставить проблему співвідношення сенсу і факту, цілком відповідну одній з найважливіших проблем аксіології - співвідношення цінності та факту. Для її вирішення він підрозділяє науки на «науки про сенс і науки про факти».

Філософ визначає естетику через цінність, зазначаючи, що естетика - це філософська дисципліна, що має своїм предметом область виразних форм будь якої сфери дійсності, даних як самостійна і чуттєво безпосередньо сприйнята цінність.

Список використаних джерел

1. Лосев А. Ф. Диалектика художественной формы. - М., 1927.

2. Лосев А. Ф. Из ранних произведений. - М.: Правда, 1990. - 656 с.

3. Лосев А. Ф. История античной эстетики: Софисты. Сократ. Платон. - М.: «Искусство», 1969. - 766 с.

4. Лосев А. Ф. Мифология // Философская энциклопедия. - М., 1964. - Т.3.

5. Лосев А. Ф., Шестаков В. П. История эстетических категорий.

- М.: «Искусство», 1964. - 376 с.

6. Лосев А. Ф. Эстетика // Философская энциклопедия. - M., 1970. - Т.5.

7. Столович Л. Н. Красота. Добро. Истина: Очерк истории эстетической аксиологии. - М.: Республика, 1994. - 464 с.

References

1. Losev A. F. Dialektika hudozhestvennoj formy. - M., 1927.

2. Losev A. F. Iz rannih proizvedenij. - M.: Pravda, 1990. - 656 s.

3. Losev A. F. Istorija antichnoj jestetiki: Sofisty. Sokrat. Platon. - M.: «Iskusstvo», 1969. - 766 s.

4. Losev A. F. Mifologija // Filosofskaja jenciklopedija. - M., 1964.

- T.3.

5. Losev A. F., Shestakov V. P Istorija jesteticheskih kategorij. - M.: «Iskusstvo», 1964. - 376 s.

6. Losev A. F. Jestetika // Filosofskaja jenciklopedija. - M., 1970.

- T.5.

7. Stolovich L. N. Krasota. Dobro. Istina: Ocherk istorii jesteticheskoj aksiologii. - M.: Respublika, 1994. - 464 s.

Размещено на Allbest.ru