Історія як процес органічного розвитку людства в історіософії Володимира Соловйова

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Історія як процес органічного розвитку людства в історіософії Володимира Соловйова

Вироблення ціннісних принципів та світоглядних основ побудови суспільства, досягнення національної єдності і створення національної ідеї є необхідними умовами прогресивного життя суспільства. Теоретичні основи вирішення зазначених проблем можна знайти в історіософських розробках російський мислителів другої половини 19 ст. Без перебільшень провідним філософом цього періоду був Володимир Соловйов. Фундаментальним принципом його філософії була ідея всеєдності, мислитель дав цінний приклад системи цінностей спрямованих на досягнення органічної цілісності і духовної єдності суспільства.

Метою статті є аналіз ідеї органічної природи людства, її сутності та проявів в історіософії Вол. Соловйова, а також з'ясування взаємозв'язку з концепцією всеєдності як метою історичного розвитку людства. Зазначена мета обумовила постановку наступних завдань: виявити основні складові ідеї органічної єдності людства як фундаментальної основи історіософії Вол. Соловйова; з'ясувати сутність ідеї духовної єдності людства; проаналізувати взаємозв'язок і взаємообумовленість ідей органічної єдності людства і духовної єдності як мети його історичного поступу.

Дослідженню філософії Вол. Соловйова присвячено досить багато праць як їх сучасників, так і новітніх робіт. Серед найбільш ґрунтовних досліджень по даній проблематиці слід відзначити класичні роботи В. Зеньковського [1], О. Лосєва, В. Розанова, Л. Шестова. Серед сучасних дослідників історіософію Соловйова вивчали О. Амеліна, П. Гайденко, Е. Корогодова [2], М. Максимов [3], М. Френч [4]. Та не зважаючи на значну кількість поведених досліджень, ряд аспектів історіософії Вол. Соловйова залишається не висвітленим повною мірою, а її цілісна модель взагалі не відтворена. Поміж невивчених аспектів історіософії Соловйова залишається концепція органічної єдності людства та її взаємозв'язок з ідеєю всеєдності як духовного рівня єднання індивідів.

Коло філософських проблем, до яких звертається Володимир Соловйов на сторінках своїх робіт надзвичайно велике. Особливе місце в його творчості займає історіософія. І не зважаючи на відсутність окремої роботи на цю тему, Соловйов майже у кожному творі торкається теми історичної долі людства, його положення у часовому вимірі, витоків та мети існування людини, нації, людства. Як сам він пише на сторінках «Філософських начал цілісного знання»: «Перше питання, на яке має відповісти будь-яка філософія, котра претендує на загальне визнання, є питання про мету існування. Якби наше існування було постійним блаженством, то питання б це не виникло: блаженне існування було б метою самого себе і ніякого пояснення не потребувало. Але, оскільки насправді блаженство існує лише в уяві, а дійсність є рядом великих і малих мук і в кращому випадку - постійна зміна важкої праці і гнітючої нудьги, з одного боку, і зникаючих ілюзій - з іншого, то цілком природно виникає питання: навіщо все це, яка мета цього життя?» [7, с. 250].

Елементи історіософської концепції Соловйова складалися поступово і присутні в багатьох його працяхНайбільш важливими з-поміж них є «Філософські початки цілісного знання» [7], «Читання про Боголюдство» [8] та «Виправдання добра» [5].

Перші серйозні спроби осмислення суті історичного процесу, його чинників, витоків та закономірностей зустрічаються в «Філософських началах цілісного знання». Тут Соловйов застосовує поняття розвитку у відношенні історії, точніше, говорить про історичний розвиток людства. Торкаючись проблеми розвитку, важливої для розуміння сенсу існування, Соловйов відзначає, що перш за все необхідно визначити суб'єкт розвитку. Ним є єдина істота, що складається з множинності внутрішньо зв'язаних елементів - живий організм: «Справді, розвиватися у власному значенні цього слова можуть лише живі організми, що й складає їх суттєву відмінність від решти природи» [7, с. 252-253]. Тобто, історичний процес є різновидом органічних явищ і суб'єктом розвитку тут, як зазначає сам філософ є не окремий індивід, плем'я чи країна, а людство як сукупний, вищий організм: «Суб'єктом розвитку є людство як дійсний, хоча і сукупний організм. Звичайно, коли говорять про людство як про єдину істоту або організм, то бачать в цьому навряд чи більш ніж метафору або ж простий абстракт: значення дійсної одиничної істоти, або індивіда, приписується тільки кожній окремій людині. Але це абсолютно необгрунтовано» [7, с. 255].

В будь-якому організмі можна виокремити складові частини, вони є і в суспільстві: «так само як і в організмі людства ми розрізняємо, по-перше, складові його частини - племена і народи і, по-друге, утворюючі основи системи або форми загальнолюдського існування, що характерні всьому людству...» [7, с. 256]. Основними формами буття індивіда Соловйов називає «відчуття, мислення, діяльну волю; кожна з них має дві сторони - винятково особисту і суспільну» [7, с. 256-257]. Засадами органічної єдності можуть бути суспільні прояви зазначених форм буття - «тільки таке мислення, яке прагне певного предметного змісту, тільки така воля, яка передбачає певну загальну мету; іншими словами - відчуття, що має своїм предметом об'єктивну красу, мислення, що має своїм предметом об'єктивну істину (отже, мислення, що пізнає, або - знання), і воля, що має своїм предметом об'єктивне благо» [7, с. 257]. Найважливішим началом суспільного життя є вольове - саме воно виступає в ролі об'єднуючого. І по формі об'єднання суспільство може досягати трьох ступенів: «.перший ступінь - суспільство економічне - має значення переважно матеріальне, другий - суспільство політичне - являє собою переважно формальний характер і, нарешті, третій - суспільство духовне - повинне мати всезагальне значення, або абсолютне; перша форма є зовнішньою основою, друга - засіб, тільки третя є метою» [7, с. 259]. Економічна діяльність дає змогу людству отримувати продукт, продукт підтримує його існування, але не може бути метою існування суспільства. Формальна об'єднуюча дія політичних інституцій та механізмів, права, традицій певною мірою регулюють життя людей, але також не можуть бути достатньою об'єднавчою основою суспільства. І тільки духовність, пізнання вищої єдності можуть бути достатньою основою для загального об'єднання.

Більш ясну інформацію стосовно мети та шляху історичного процесу ми знаходимо в «Читаннях про Боголюдство» [3, с. 170-173]. Історія для Соловйова являє собою людський витвір, який відображає її суперечливу сутність [2, с. 14-20]. Як він зазначає: «людина поєднує в собі всі можливі протилежності, які зводяться до однієї великої протилежності між безумовним і умовним, між абсолютним і вічним єством і скороминущим явищем або видимістю. Людина водночас є божеством і нікчемністю» [8, с. 121]. Історія поєднує в собі прояви двох форм сущого. З одного боку в ній розгортається існування видимої але скороминущої і тлінної матеріальної природи одним з проявів якої є людина. З іншого боку в історії простежується вплив трансцендентної, вічної реальності абсолютним началом якої є Бог.

Але Бог не творить світ і не впливає на історичний процес безпосередньо, а робить це за допомогою опосередкованих «монад-ідей», відомих нам з філософії Платона, які поєднуються в Софії.

Софія, або світова душа, є похідною від божественного Логосу, вона є підлеглою божественному началу, сприймає його: «Саме по собі божественне начало є вічною всеєдністю, що перебуває в абсолютному спокої і незмінності; але по відношенню до множинності кінцевого буття, такою що постала з нього, божественне начало є діючою силою єдності - Логос» [8, с. 145]. Від нього Софія одержує свою силу до єднання елементів світу, сприймаючи божественну всеєдність, вона проводить її в матеріальний вимір. Душа володіє власним буттям і наділена власною волею. Тому, вона здатна самостійно, «по власній волі», як пише Соловйов, сприймати божественне начало: «Сприймаючи єдине божественне начало і зв'язуючи цією єдністю всю множинність істот, світова душа тим самим дає божественному началу повне дійсне звершення у всьому; за допомогою неї Бог проявляється як жива діюча сила у всьому творінні, або як Дух Святий. Іншими словами: визначаючись або утворюючись Божественним Логосом, світова душа дає можливість Духу Святому здійснюватися у всьому. вона по самому положенню своєму має в собі початок самостійної дії, або волю, тобто можливість починати від себе внутрішній рух (прагнення). Іншими словами, світова душа може сама обирати предмет свого життєвого прагнення. світова душа є силою пасивною, яка сприймає ідеальне начало і сприйнятому надає матерію для його розвитку, оболонку для його повного проявлення» [8, с. 148-149]. Саме в цьому і криється сенс історії. В характері світової душі закладена онтологічна потенція історичного процесу. Можна сказати, що історія - це власне воління буття, яке прагне до єдності.

Історичний процес - це повернення світу до Абсолютного. Історія постає як божественний процес. Вона своєрідним чином відображає хід творіння світу, точніше, по Соловйову, втілює процес входження Абсолюту у світ. Тільки завдяки історії Абсолютне може бути визначене як єдине і над суще. Історія потрібна Абсолютному як протилежність, як необхідна складова буттєвої структури Абсолюту, як сила, що надає Абсолютному началу визначеність.

Світ же вбирає в себе вплив божественної сили, дає місце божественній єдності. Дією божества в світі створюється інша єдність. Ця «проведена єдність світу» втілюється через людство. А вже з цього центру, із зібраного в єдність людства розгортається історія. Можна сказати, що історія є динамічною силою такої єдності. Ця пульсуюча єдність затягує в свою орбіту всю решту буття.

Історія це властивість світу, який прагне до єдності, поступова реалізація ідеальної єдності утворює значення і мету світового процесу. Єдність в світі не дана первинно, вона лише потенційно можлива. Час же є цією формою єдності буття реального і потенційного.

Світ сам по собі єдності позбавлений, але він здатний від хаосу поступово перейти до неї. Ідея всеєдності повинна бути засвоєна світом (світовою душею), повинна стати вільною ідеєю, тобто служити самовизначенню природи, бути прийнятою в неї. Світ поступово стає єдиним, поступово зв'язує матеріальні елементи в стійкий цілісний організм, вершиною якого є людський організм - боголюдство «Після всього цього космогонічного процесу, в якому божественне начало, з'єднуючись все тісніше і тісніше зі світовою душею, все більше і більше оволодіває хаотичною матерією і зрештою доводить її до досконалої форми людського організму...» [8, с. 149].

Тобто, досягнення духовної єдності, як вищого рівня органічного об'єднання людства досягається лише шляхом пізнання. Об'єктом пізнання, звичайно ж, є Бог, а точніше Божественний Логос як його одкровення людині.

У сфері пізнання Соловйов виокремлює три можливі форми - позитивну науку, відсторонену філософію та теологію: «коло знань, в якому переважає емпіричний зміст і головний інтерес належить матеріальній істинності, утворює так звану позитивну науку; знання, що визначається головним чином загальними принципами і має на увазі переважно логічну досконалість або істинність формальну, утворює відсторонену філософію; нарешті, знання, що має своїм першим предметом і початковою точкою абсолютну реальність, утворює теологію» [7, с. 261]. Саме теологія надає науковим фактам та філософським ідеям справжнього сенсу, «без чого перші є порожніми формами, а другі - байдужим матеріалом» [7, с. 266-267].

Останньою формою людського буття і буття суспільства є відчуття. Ця сфера проявляється в творчості, в мистецтві. Критерієм диференціації мистецтв Соловйов бере їх відношення до матеріального вираження. Найнижчою формою творчості є утилітарна творчість по замовленню, естетика тут є лише прикрасою. Чим менша залежність мистецтва від матерії тим вищим, духовним воно є на думку Соловйова: «Скульптура є самим матеріальним мистецтвом, воно найближче до технічного мистецтва вищим проявом якого є архітектура; живопис вже більш ідеальний, в ньому немає речового наслідування, тіла зображаються на площині; ще більш духовний характер має музика, яка утілюється вже не в самій речовині і не на ній, а тільки в русі і житті речовини - в звуці; нарешті, поезія (у вузькому значенні цього слова) знаходить свій вираз тільки в духовному елементі людського слова» [7, с. 262]. В акті творення людина, людство сприймає віяння ідеального, трансцендентного світу, де краса втілена в досконалому своєму вигляді. Матерія не здатна відтворити цієї краси. Та й саме творення, по Соловйову, є актом містичним, не ясним, але надзвичайно важливим в пізнанні абсолютного, на шляху досягнення вищих форм буття чому й слугує історичний процес.

Отже, історичний процес Володимир Соловйов розглядає як явище органічне, цілісне. Його суб'єктом є не окремий індивід, плем'я чи держава, а людство як сукупний організм. Історичному процесу властивий розвиток вихідною точкою якого є хаотичне існування елементів які прагнуть віднайти основи вищої єдності, що властиві Абсолютному началу складовою якого, проявом сутності якого він є. З іншого боку, розвиток, по Соловйову, не може бути безкінечним є конкретна мета, кінцева точка історії - нею є вищий людський організм, що втілив Божественну єдність - боголюдство.

Світовий історичний процес прагне до єдності двома діючими в ньому силами, двома началами: активним, божественним Логосом і пасивною, сприймаючою світовою душею (Софією). Сам по собі світовий процес вже деяким чином реалізував єдність в світовій душі. Проте він прагне більш повної, більш дієвої єдності - абсолютної єдності, що досягається з'єднанням діяльного і страждаючого начал, Логосу і Софії як двох форм єдності.

Список використаних джерел

1. Зеньковский В. В. Русские мыслители и Европа [Текст] / В. В. Зеньковский. - М.: Республика, 1997. - 368 с.

2. Корогодова Е. П. Людина і космос в теодицеї В. Соловйова [Текст] / Е. П. Корогодова // Дух і космос: наука і культура на шляху до нетрадиційного світосприйняття. - Харків, 1995. - С.14-20.

3. Максимов М. В., Щедрина Т. Г Соловьевские чтения: поиск новых методологических ориентиров [Текст] / М. В. Максимов, Т. Г Щедрина // Вопросы философии. - М., 2003. - №10. - С.170-173.

4. Френч М. Лик Софии [Текст] / М. Френч // Вопросы философии. - М., 2002. - №1. - С.117-139.

5. Соловьев В. С. Оправдание добра [Текст] / В. С. Соловьев // Собрание сочинений. В 12 тт. - Брюссель, 1966. - Т.8. - С.1-516.

6. Соловьев В. С. Три силы [Текст] / В. С. Соловьев // Собрание сочинений. В 12 тт. - Брюссель, 1966. - Т.1. - С.227-240.

7. Соловьев В. С. Философские начала цельного знания [Текст] // В. С. Соловьев // Собрание сочинений. В 12 тт. - Брюссель, 1966.

- Т.1. - С.250-406.

8. Соловьев В. С. Чтения о Богочеловечестве [Текст] / В. С. Соловьев // Собрание сочинений. В 12 тт. - Брюссель, 1966. - Т.3.

- С.3-181.

References

1. Zen'kovskyy V. V. Russkye myslytely y Evropa [Tekst] / V. V. Zen'kovskyy. - M.: Respublyka, 1997. - 368 s.

2. Korohodova E. P. Lyudyna i kosmos v teodytseyi V. Solovyova [Tekst] / E. P. Korohodova // Dukh i kosmos: nauka i kul'tura na shlyakhu do netradytsiynoho svitospryynyattya. - Kharkiv, 1995. - S.14-20.

3. Maksymov M. V., Shchedryna T. H. Solov'evskye chtenyya: poysk novykh metodolohycheskykh oryentyrov [Tekst] / M. V. Maksymov, T. H. Shchedryna // Voprosy fylosofyy. - M., 2003. - №10. - S.170-173.

4. French M. Lyk Sofyy [Tekst] / M. French // Voprosy fylosofyy. - M., 2002. - №1. - S.117-139.

5. Solov'ev V. S. Opravdanye dobra [Tekst] / V. S. Solov'ev // Sobranye sochynenyy. V 12 tt. - Bryussel', 1966. - T.8. - S.1-516.

6. Solov'ev V. S. Try syly [Tekst] / V. S. Solov'ev // Sobranye sochynenyy. V 12 tt. - Bryussel', 1966. - T.1. - S.227-240.

7. Solov'ev V. S. Fylosofskye nachala tsel'noho znanyya [Tekst] // V. S. Solov'ev // Sobranye sochynenyy. V 12 tt. - Bryussel', 1966. - T.1.

- S.250-406.

8. Solov'ev V. S. Chtenyya o Bohochelovechestve [Tekst] / V. S. Solov'ev // Sobranye sochynenyy. V 12 tt. - Bryussel', 1966. - T.3. - S.3-181.

Размещено на Allbest.ru