Єрархічність у філософо-релігійних ідеях і культура пам'яті: інноваційні підходи

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЄРАРХІЧНІСТЬ У ФІЛОСОФОРЕЛІГІИНИХ ІДЕЯХ І КУЛЬТУРА ПАМ'ЯТІ: ІННОВАЦІЙНІ ПІДХОДИ

ТІМЕНИК ЗИНОВІЙ

Постановка проблеми та стан її дослідження. Поняття "єрархії духовних вартостей" вимагає ґрунтовного осмислення, особливо коли йдеться про запропоновані для аналізу філософо-релігійні ідеї. Серед обставин щоразу більшого утвердження віртуального простору збереження й розвиток духовної та культурологічної спадщини набуває особливої значущості - особливо, коли системно усвідомлювати історіософську тяглість на перспективу стосовно утвердження українського світопростору. Залишається теоретично нерозв'язаною також проблема єрархічних взаємозв'язків Божого світу й світу людини - взаємозв'язків, котрі зазнають часткових руйнацій передусім серед обставин духовної кризи, у тому числі - сучасної кризи в Україні. З погляду названих філософо-релігійних ідей усвідомлювати взаємообумовлені системи між найменнями Бога та ієрархічністю Божого та людського світів означає поглиблювати дослідницькі пошуки, зокрема - методологічні, що своєю чергою уможливить появу нових концепцій.

Окремі процеси у віртуальному середовищі віддалюють сучасну людину від духовних діянь Божества, затягаючи її в не завжди благодатний простір, що є першим етапом до знецінення людини як особистості, а відтак - до окремих проявів морального занепаду Тому вивчаючи комплекс виниклих процесів, є шанс позитивно впливати на буття суспільства, водночас відроджуючи, розвиваючи й утверджуючи як саму історичну пам'ять, так і вияви її культури. Якраз названий комплекс процесів у своїх системних вираженнях здатен супровідно причинитись до духовної консолідації українських спільнот і всього народу

Наукових напрацювань, які б засвідчили розкриття запропонованої теми, наразі не виявлено. У низці публікацій розмисли, дотичні до теми статті, корелюються із "процесуальністю співпричетності" досвіду

Безумовного через досвід людини на рівні символу [див.: 4, с. 145]. Є спроба з'ясувати єрархічність щодо пізнання Бога, коли Божі наймення синонімізовані і їх розрізнювати автор не мав на меті [див.: 14, с. 447-450]. Стосовно єрархічності Абсолюта, то імпліцитно Його форма може виражатися "напруженим граничним потенціалом буття людини", себто латентно йдеться фактично про темпоритміку відповідної філософо-релігій ної ідеї [14, с. 451]. У М. Журби єрархічність під час пошуку Цілого (Єдиного) розкрито з погляду принципу нелінійності "на різних етапах ієрархічної структури [...]" [6, с. 110]. Натомість В. Сабадуха заторкує вияви єрархічності передусім на рівні безпосереднього сприйняття Бога й людини [див.: 15, с. 44], або коли таке сприйняття аналізується крізь трансформаційно-адаптаційні процеси [див.: 13, с. 319, 321].

Позиції дослідників свідчать про певні намагання осмислити єрархічність з огляду на конкретну галузь знання або ж у контексті міждисциплінарного простору однак автори не мали наміру спеціально вивчати, як діють відповідні принципи, моделі, відношення з позицій і з можливостей названих філософорелігійних ідей.

Мета дослідження - виявити, як на підставі проаналізованих текстів українських дослідників зазначеного періоду відбувається безперервність (між)релігійних комунікацій "Божого" і "людського". Доцільно обґрунтувати, що саме по собі "Боже" без "людського" стає немислимим у названих ідеях. Необхідно також інноваційно осмислити комплекс виниклих процесів, котрі є дотичними до міждисциплінарного простору або частково сегментуються там стосовно культури пам'яті.

Виклад основного матеріалу. Найперше проглядається історіософськи неоднозначне розуміння світів Божого й людського. Особливо, коли позиції упротилежнюються або навіть взаємно суперечать у межах одного тексту, зокрема, - як в Олексія Ґілярова. "Через світоглядну вузькість, свідомісну туманність, нездатність до абстрагованої думки й невміння відрізнити дійсність од вигадок [первісна людина] в усі речі вкладає стан свого "я" і все уособлює. Лишень поступово, - зазначав дослідник, - такий стан замінюється на безособовісний та відокремлений" [3, с. 96].

Унаслідок виниклих процесів поетапно починають функціонувати кілька станів, утворюючи багатоступінчасту різнорідну єрархічність (парадоксальність такої різнорідності - у системній взаємопов'язаності неоднозначних станів). Такими є рух від вузькості - до широти в осмисленні довкілля, від туманності - до усвідомлення світла, від конкретики - до закономірної поетапної абстрагованості (тут О. Ґіляров не мав наміру розмірковувати ще й про мету, доцільність та логіку світотворення, хоча вони також не могли формуватись й утверджуватися в одночассі).

На перший погляд, важко збагнути логічну узгодженість аналізованої сентенції з іншим розмислом цього ж дослідника, коли елементи богопізнання - незбагненність ("непостижимость"), недовідомість ("неисповедимость") - уже трактуються як постійні ознаки розвиненої релігійної свідомості [див.: 3, с. 96]. Уважаєм, що парадокс криється в неусталеності тлумачень "незбагненності", "недовідомості". Адже в одночассі сприймати єрархічність Божого й людського світів (до того ж у (між)релігійних комунікаціях) виглядало тоді немислимим. Між тим за ситуативних обставин назване сприйняття стає просто необхідною частиною дослідницького процесу

Суперечність можна усунути за допомогою інноваційного підходу Тобто коли усвідомити одночасний вияв усього комплексу різнотемпоритмічних станів "незбагненності", "недовідомості" на суміжжі історії релігії, богослів'я, релігійної (християнської) філософії. Також, коли мати на увазі, що безперервно законтактовує із названими станами відповідний контекст духовно-культурологічного мислення в (між)релігійних комунікаціях уже з погляду філософо-релігійного.

Якраз крізь внутрішні процеси міждисциплінарного простору треба сприймати й розмисли Петра Ліницького; тут пізнання "природи речей" доцільно гармонійно поєднувати із потребою глибинної віри в надприродне. Ідеться про взаємозв'язок, який обґрунтовано високим ступенем побожності [див.: 12, с. 557] і водночас, додамо, реаліями двох аналізованих світів.

Потрапивши у сферу міждисциплінарних зв'язків і долучившись до комплексу названих процесів, "незбагненність", "недовідомість" набувають універсальних прикмет. Така думка імпліцитно прочитується, коли Петро Ліницький (у контексті засад світотворення й боготворення) викладає свій погляд на ґенезу релігійних уявлень, заперечуючи їх формування через фантазію. Річ у тім, що коли у внутрішньому просторі "незбагненності", "недовідомості" усталюються елементи фантазування, то для функціональних виявів єрархізації уже немає підстав - саме відношення "Бог - людина - Бог" із філософорелігійного погляду зазнає деструкції (себто непроявно утверджується принцип таємничості).

З іншого боку, епістемологічний елемент ("незнання законів природи"), на наш погляд, є відносним у тому сенсі, що первісна людина поетапно пізнавала закони природи - настільки й такою мірою, наскільки їй потрібно було для свого існування. П. Ліницький тим самим стверджує: відносним єрархічним рівнем своєї душі людина будь-якої епохи, осягаючи світ, водночас засвоює закони, котрих раніше не знала. Пізнання єрархічності довкілля щоразу ставало, отже, безперервним, нескінченним і водночас - у часових виявах ідеї Бога з погляду структури людини та світобудови. Дослідник імпліцитно визнав функціонування принципу поступовості-послідовності, нехтування яким призводить до атрофії культури пам'яті, до дисгармонії в (між)релігій- них комунікаціях і в ширшому вимірі - не сприяє духовному утвердженню будь-якого суспільства - передусім в Україні.

Через поняття "єрархічність" (із його багатовимірними значеннєвими розгалуженнями) можна обґрунтувати системність суперечливих розмислів. Тобто, коли елементи богопізнання - незбагненність, недовідомість, - стаючи постійними ознаками розвиненої релігійної свідомості, перебувають, здавалось би, водночас у логічній несумірності з твердженням про те, як із погляду філософської концепції часу "уособлення перетворюються в божественні істоти, богів, демонів" [3, с. 96]. Продовжити Ґілярові розмисли доцільно в тому сенсі, що крізь історіософію іншої філософорелігійної ідеї - взаємозв'язку добра-зла, світла-правди - із дотичною періодичністю виявляють себе то високі, то низькі рівні моральних станів людини як вияв неминучих сукупних процесів її земного життя.

До термінологічного усталення "єрархічності" спричинився і Василь Зіньківський [7, с. 236], чи не вперше здійснивши спробу комплексно осмислити зазначене поняття через систему різноманітних взаємопов'язаних між собою єрархій, зокрема, логічної, онтологічної, а також - єрархії самої дійсності [Там само, с. 236] (щодо останньої, то В. Зіньківський через прихований підтекст ідеї Бога в структурі людини й світобудови сприймав її як таку що "дана нам [...] як низка сфер, котрі здіймаються одна над одною, але таких, котрі не виводяться одна з одної" [Там само, с. 237]. Тут дослідник непроявно визнавав автономність сфер єрархічного буття, що водночас обумовлені принципом цілісності (принципом, усвідомлення якого сприяє поглибленню культури пам'яті - історичної, духовної, а за певних обставин - і відновлення генетичної у час тривалого національно- релігійного гноблення).

Про автономну диференціацію твердив і Дмитро Богдашевський, обґрунтовуючи її тим, що існує дуалістичність самого буття людини у вигляді двох ступенів - нижчого й вищого, - як вияву матеріального існування і як здатності контактувати з Божественним світом [1, с. 133]. Варто зауважити: названа дуалістичність сама по собі є відносною, тобто не виокремленою від двох різновидів людського буття, які ситуативно здатні також і взаємозумовлюватись, коли сприймати єрархічність Божих наймень і самого Бога. (Доречно зазначити: стан анахорета-відлюдника - як уособлення самовідреченого стану від земних благ - теж мав свої допустимі рівні, котрі, зрештою, сутнісно не впливали на саме відчуття єрархічності). Закономірно, що автономний стан єрархічного буття поєднано з двома началами - духу й матерії [1, с. 133]. Таким чином, на рівні термінологічного усталення "єрархічності" у виявах названої ідеї маємо різні позиції. Спільним, одначе, є те, що визнано різнофункціональні можливості аналізованого явища в руслі (між)релігійних комунікацій та міждисциплінарного простору.

Щодо самої структури єрархічності, то українські філософи трактували її неоднозначно.

В. Зіньківський, зокрема, розумів названу структуру як систему сфер, що в онтологічних сутностях існують самі по собі [7, с. 237]. Ідеться про сутності, котрі лише тоді набувають своєї доцільності, як людина (через виразно ступеневе спрямування) виявляє усвідомлену місію також із погляду епістемологічного. Малась на увазі ситуація, коли пізнавати надматеріальний світ можливо крізь систему осмислених сфер - від нижчих до вищих.

Власне тоді здатна реалізовуватися й сама ідея Бога в структурі людини та світобудови, коли процес міждисциплінарних контактів сягає антропологізаційного русла [10, с. 23], а єрархічність стає багатовимірною, устійнюючись в "єрархії Божого світотвору" [9, с. 6]. Сутнісним є сам принцип відчуття найвищого, який на підсвідомому, прихованому рівні усталюється в найменні Того, Хто Найвищий.

Подібне уприявнюється в дещо консервативній галузі знання - у догматичному православному богослів'ї: непрямо також тут можливим стає духовно-культурологічне сприйняття філософо-релігійного. "Навіть і [та] людина, - стверджував єпископ Сильвестр, - котра позбавлена виховних порадників і котра стоїть на найнижчому ступені розумового розвитку, якщо тільки в ній не приглушене релігійне чуття, уявляє собі верховну істоту не інакше, як чимось незвичайним та піднесеним порівняно з усім тим, що їй є зручним і що є доступним її віданню та досвіду" [І6, с. 71].

Відчуття найвищого стає ще зумовленішим, коли розмірковувати про міру взаємоприйнятності між двома поняттями - Божеством та розумінням найвищого. Тоді поняття стають доволі унезалежненими одне від одного [11, с. 451], не суперечливими.

Отже, через принцип відчуття найвищого уможливлено поєднувати й осмислювати темпоритміку єрархічно автономних сфер дійсності. Сприяють цьому ускладнені мисленнєві потоки на межі інтенсивних міждисциплінарних взаємодій. "Якщо ми кажемо про найвище⁵, - розмірковував Олексій Козлов, - то таке поняття у первісній свідомості не висловлюється безпосередньо, та, все ж, як тільки помислимо про предмет цієї свідомості, то [...] вона може бути виражена таким терміном; справді-бо, найпримітивніші поняття про Бога вже містять у собі цю ідею [Бога. - З. Т.], як [-] найзагальнішу До того ж "найвище" й інші подібні терміни зовсім не мають на увазі якоїсь субстанції - особистої чи безособистої, якоїсь сили, закону й тому подібне" [11, с. 453].

Тут закономірно поєднуються: елементи логіки⁶ (імплікації "якщо - то" поєднано із поняттям "найзагальніше"); елементи естетики, психофізики (при осмисленні поняття "найгрубіше", яке стосується уявлення про Божество ранньоцивілізаційних епох); елементи філософської антропології, моральної філософії (феномен субстанціонування особистого й безособистісного за спроби подолати антиномію у відношенні "Бог - людина - обов'язковість Закону"). Супровідно долучається сюди й модель "пронизування творення - охоплення"; її складові мають потенційні задатки до системно неухильної єрархізації усього комплексу процесів. Уможливлюється, здавалось би, непоєднуване, а саме: контрастність, суперечність, антиномія, а також - позмінний вияв одного й того самого поняття в загальному та власному розумінні (зокрема, у випадкові з поняттям "безкінечне" і "Бог" - як "Безкінечне").

Тому промені духовності пронизують ".усю нашу психіку, починаючи від найелементарніших процесів і завершуючись у [...] вищому житті, яке творить інтелект та воля і котре завжди охоплене прагненням до безкінечного" [7, с. 249]. Себто коли елементи синтезу періодично перебувають у доцільних зв'язках із процесом безпосереднього усвідомлення та чіткої свідомості стосовно відчуття ідеї Бога з погляду структури людини й світобудови. Ідеться про контакти, що засвідчують різнопросторові вияви іншої моделі ("безпосереднє усвідомлення - чітка свідомість") за супровідною участю "вникання - зімкнення" - як доказ складних процесуальних темпоритмік. Тому ".безпосереднє усвідомлення ідеї Бога не можна сплутувати із чіткою свідомістю цієї ідеї. Воно твориться в нас не тільки при певнім ступені розумового й особливо [ - ] морального розвитку а й при вниканні здорового мислення в зімкнуте утримання почуттів" [5, с. 341]. Звідси випливає, що вияви окремих галузей знання, взаємообумовлюючись, водночас супровідно спричинюються до творення комплексу процесів єрархічності, що своєю чергою формує культуру пам'яті - духовної та історичної одночасно.

Сутнісним є також погляд на суперечливі стани всередині міждисциплінарного простору.

Такий погляд - двофункціональний: він уможливлює взаємозв'язок єрархізації структури людини та світобудови й водночас усталює рівень істинності, як розуміти сутність Бога. "Принцип єрархізму, який наполегливо висувається [у теософії. - З. Т.], мав би підставу тільки тоді, - зазначав Сергій Булгаков, - коли б і Бог увіходив у таку ж єрархію, перебував би на її вершині, унаслідок чого вона показувала б себе як реальна й природня градація сходження до Бога" [2, с. 621-622]. Дослідник наголошує на необхідності повсякчасної достовірності справжнього розуміння відповідних засад, від неуваги до яких - свідомої чи підсвідомої - настає контроверсійність у міждисциплінарнім просторі, а опісля - і дисгармонія. Актуальність Булгакових тверджень для нашого часу очевидна. Нехтувати такими процесами, демонстративно відсторонюватись від них - це зменшувати свою культуру пам'яті стосовно історико-традиційної пошани до Бога, унаслідок чого нищаться національні засади церковних практик. А далі може настати перехід у сектантство, що означатиме фактичне відречення від аури українства.

Сюди уконтекстовується й "релігійна логіка" Сергія Булгакова. Стан духовного зростання набуває (з позицій такої логіки) свого сенсу Бо те, що духовні таємниці (з погляду структури людини й світобудови) мають свою внутрішню доцільність, очевидну закономірність та системність, уже дає підстави розмірковувати про їхню ймовірну структурованість. Без реальної присутності Бога комплекс процесів, які безпосередньо залучені до єрархізації, неминуче зазнають дисгармонії, а опісля - можливої деструкції.

Непроявно визнавав присутність "релігійної логіки" також Василь Зіньківський. Адже і "таємниця внутрішнього розросту має свою логіку проте вона залишається непрозорою для нас і [є] такою, що не піддається жодній регуляції" [8, с. 98]. Справді, можна твердити про існування певних законів духовного розвитку, які все ж залишаються до кінця раціонально непроясненими, є прихованими для дослідницької думки. Маємо стан, коли засобами класичної логіки обґрунтувати факт реального вияву названого існування по суті неможливо, адже згідно із загальнотеоретичними принципами розвитку будь-кого і будь-чого із двох світів - матеріального чи духовного - логіка розвитку залишається тією самою. Тому серед виниклих обставин не варто ухилятись од відповідних розмислів.

Узагалі відповідні коментарі є рідкістю в обміркованих джерелах. Усе ж не менш актуальними стають вони за нашого часу коли концептуально осмислювати цю тему (і суміжні з нею). Ідеться не так про інерційність стосовно наміру аналізувати чи ні відповідні міжгалузеві стани, як радше - про значну тривалість самого усталення неоднозначних за своєю сутністю аналізованих ідей з погляду наявної там єрархічності.

Окремі спостереження, розмисли зі спадщини зазначеного періоду засвідчують потребу системного, глибинного їх розкриття, аби "прилаштувати" в сучасний дослідницький процес. Сприймати й усвідомлювати єрархізацію філософо-релігійних ідей - це формувати соборність українського духу (кожного з нас і нації загалом) незалежно від конфесійної чи якоїсь іншої приналежності. Треба постійно усвідомлювати: дослідники зазначеного періоду серед обставин національного гноблення (через обмосковлення, царську цензуру тощо) крізь зовнішню оболонку вимушених російськомовних текстів донесли нам (часто нехай і в прихованій, непроявній формі) специфіку світоглядно-свідомісного та менталітетного вираження буття українців. 

Висновки

філософський релігійний бог світобудова

1. З інноваційного погляду єрархічність уреальнено через сукупність складних різнотемпоритмічних процесів, які своєю чергою формуються у внутрішньоструктурованих станах філософо-релігійних ідей. Така бага- товимірність обумовлена тим, що сама філософія релігії (нехай наразі в рамках релігієзнавства, тобто не як окрема галузь знання) володіє потужними міждисциплінарними можливостями. З проаналізованих текстів випливає, що філософія релігії володіє двома засадами для функціонування: своїми (внутрішньоструктурними) та іншогалузевими.

2. Проаналізовані ідеї концентрують у собі "каскад" процесів. Що підтверджує передусім упринаявнена єрархічність, яка уможливлює свої стани лишень за умови комплексного (поступово-поетапного або одночасного) прояву принципів, моделей, відношень. Дії названих чинників відбуваються злагоджено, системно, закономірно, об'єктивно; між ними допустимі спорадично-дотичні, сегментні контакти.

3. (Між)релігійні комунікації ситуативно або періо - дично корелюються з міждисциплінарним простором через гармонізацію неоднозначних темпоритмік. Долучається сюди культура пам'яті; її супровідна функціональність обумовлена історіософськими потенціями, однією з особливостей яких є "самокорекція" поточних світоглядно-свідомісних і менталітетних станів. Залежно від ситуацій названі стани під впливом філософської концепції часу здатні узлагіднювати суперечливі прояви єрархічності всередині обміркованих ідей, зокрема, за супровідним ситуативним впливом (міжрелігійних комунікацій.

4. Особливий статус у "каскаді" комплексних процесів мають проаналізовані ідеї, сутнісним пізнавально-мисленнєвим можливостям яких властива висока концентрація, що виражається в безперервних взаємозумовлювальних, взаємозалежних проявах.

5. Усе це уперспективнює подальші дослідження, коли йдеться про внутрішньоструктурні особливості інших ідей у їхніх взаємозв'язках. Таким чином, через інноваційний підхід уможливлено нові евристичні дії задля того, аби осмислювати, пізнавати й утверджувати маловідоме чи просто незнане з українського світо-простору органічно переймаючи найсутніше з проминулих віків також задля розвитку культури різних видів пам'яті.

6. Інноваційний підхід сприяє також систематизації теоретичних напрацювань, які своєю чергою мають стати діяльним усвідомленим заборолом стосовно окремих негацій під час віртуалізації духовно-культурологічного простору задля невідворотного утвердження українського соборного духу.

Література

1. Богдашевский Д. И. Здравая метафизика. [Рец. на]: Пособие к изучению вопросов философии (элементы философского миросозерцания) проф. П. Линицкого. - Харьков, 1892. - 425 с. / Д. И. Богдашевский // Труды Киевской духовной академии. - 1893. - № 5. - С. 125-138.

2. Булгаков С. Трансцендентальная проблема религии / С. Булгаков // Вопросы Философии и Психологии [Москва]. - 1914. - Кн. 4 (124). - Сент.-окт. - С. 580-652.

3. Гиляров А. Н. Философия в ее существе, значении и истории / А. Н. Гиляров ; [сост, ред. изд. и автор вступ. статьи А. Г. Волков]. - Мелитополь: Изд. дом МГТ, 2007. - Т 1. - 352 с.

4. Голець О. Я. Символ "начала" в контексті досвіду Безумовного / О. Я. Голець // Практична філософія. - 2011. - № 2. - С. 192-198.

5. Ґоґоцький С. Философский лексикон / С. Ґоґоцький. - К.: В Университетской типографии, 1857. - Т 1: А. Б. В. - С. - II с. + 579 с. + IV с. - (На титульному аркуші є "С. Г." - криптонім автора).

6. Журба М. А. У пошуках Єдиного: лабіринти нелінійності / М. А. Журба // Гілея: науковий вісник. - 2014. - Вип. 88 (№ 9). - С. 107-111.

7. Зеньковский В. Об иерархическом строе души / В. Зень- ковский // Научные Труды Русского Народного Университета в Праге / [общ. ред. М. М. Новикова]. - Прага, 1929. - Т. 2. - С. 235-250.

8. Зеньковский В. О значении воображения в духовной жизни (по поводу книги Б. П. Вышеславцева "Этика преображенного эроса". - Париж, 1931) / В. Зеньковский // Путь. - [Париж], 1932. - № 32. - Февр. - С. 90-102.

9. Іларіон Митр. Обожнення людини - мета людського життя. Богословська студія / Іларіон Митр. - Вінніпеґ: Українське Наукове Православне Богословське Товариство, 1954. - 90 с.

10. Ковалів П. Пізнання Бога / П. Ковалів // Віра й Культура. - [Вінніпеґ], 1955. - Ч. 3 (15). - Січень. - С. 21-25.

11. Козлов А. Сознание Бога и знание о Боге. Воспоминание об онтологическом доказательстве бытия Божия / А. Козлов // Вопросы Философии и Психологии [Москва]. - 1895. - Кн. 4 (29). - Сент. - С. 445-460.

12. Линицкий П. И. Значение философии для богословия. IV. Теоретические и практические взгляды на религиозную веру. (Продолжение) / П. И. Линицкий // Труды Киевской Духовной Академии. - 1903. - № 12. - С. 557-565.

13. Литовченко В. П. Трансформація язичницьких ідеалів під впливом християнської ідеології / В. П. Литовченко // Гілея: науковий вісник. - К.: ВІР УАН, 2012. - Вип. 64 (№ 9). - С. 319-324.

14. Осипов О. А. Потяг до Абсолюту та ритуально-символічна дія як чинник духовності / О. А. Осипов // Гілея: науковий вісник. - 2013. - Вип. 68 (№ 1). - С. 447-451.

15. Сабадуха В. О. Філософія єдності людини й світу (до діалогу з Олександром Єременком) / В. О. Сабадуха // Практична філософія. - 2011. - № 4. - С. 38-46.

16. [Сильвестр, еп.]. Опыт православного догматического богословия. (С историческим изложением догматов). Епископа Сильвестра, Доктора Богословия, Ректора Киевской Духовной Академии / [еп. Сильвестр]. - 2-е изд. - К.: Типография Г. Т Корчак-Новицкого, 1885. - Т 2. - 643 с.

Размещено на Allbest.ru