Особливості людиновимірного змісту екзистенціальної філософії: від екзистенціалізму до релігійного персоналізму

Размещено на http://www.allbest.ru/

Анотація

екзистенціальний персоналізм людський буття

Особливості людиновимірного змісту екзистенціальної філософії: від екзистенціалізму до релігійного персоналізму

Стеценко В. І., кандидат філософських наук, доцент, доцент кафедри теорії та історії культури, Львівський національний університет ім. Івана Франка (Україна, Львів), kafedra_kultury@mail.ru

Розглянуто головні антропологфічні виміри екзистенціальної філософії у контексті змісту таких напрямів цієї особистісно орієнтованої філософської течії, як екзистенціалізм, філософська антропологія та персоналізм. Проаналізовано концепцію людського буття в екзистенціалізмі, що спирається, передусім, на фундаментальну онтологію М. Гайдеггера. Досліджено особливий вияв гуманітарно--антропологічної орієнтації екзистенціальної філософії. З'ясовано антропологічні аспекти персоналізму Розглянуто особливості людиновимірного змісту екзистенціальної філософії у контексті таких напрямів цієї особистісно орієнтованої філософської течії, як екзистенціалізм, філософська антропологія та персоналізм. Проаналізовано концепцію людського буття в екзистенціалізмі, що спирається, передусім, на фундаментальну онтологію М. Гайдеггера. Досліджено особливий вияв гуманітарно-антропологічної орієнтації екзистенціальної філософії -- філософську антропологію. З'ясовано антропологічні аспекти американського, французького та «діалогічного» персоналізму.

Ключові слова: екзистенціалізм, Dasein, філософська антропологія, людина, персоналізм «персона».

Annotation

Stetsenko V I., Ph.D., associate professor, assistant professor of theory and history of culture, Ivan Franko National University of Lviv (Ukraine, Lviv), kafedra_kultury@mail.ru

Features humandimension content of existential philosophy: from existentialism to religious personalism

Main anthropological dimensions of the existentialist philosophy in the context of such directions of this person-oriented philosophical trend as existentialism, philosophical anthropology and personalismhave been considered. The concept of human existence in existentialism, which is based first of all on fundamental ontology by M. Heidegger, has been analysed. A special manifestation of humanitarian-- anthropological orientation of existentialist philosophy has been investigated. Anthropological aspects of personalismhave been established. Features human dimension content of existential philosophy in the context of such directions of personality oriented philosophical currents as existentialism, philosophical anthropology and personalism. The concept of human existence in existentialism, based primarily on fundamental ontology of M. Heidegger have been analysed. Studied a particular expression of Humanities and anthropological orientation existential philosophy --philosophical anthropology. It was shown anthropological aspects of American, French and «dialogue» personalism.

Keywords: Existentialism, Dasein, philosophical anthropology, human, personalism, «person».

Аннотация

Особенности человекомерного содержания экзистенциальной философии: от экзистенциализма к религиозному персонализму

Стеценко В. И., кандидат философских наук, доцент, доцент кафедры теории и истории культуры,

Львовский национальный университет им. Ивана Франка (Украина, Львов), kafedra_kultury@mail.ru

Цель исследования -- определить специфику выражения человекомерного содержания экзистенциальной философии в таких её направлениях, как экзистенциализм, философская антропология и персонализм. Использованные методы исследования: принципы научности, плюрализма, историзма и системности, общенаучные методы (анализа, синтеза, обобщения и т.п.), философско--антропологический подход, герменевтический и историкокомпаративный методы. Рассмотрено особенности человекомерного содержания экзистенциальной философии в контексте таких направлений этого личностно ориентированного философского течения, как экзистенциализм, философская антропология и персонализм. Проанализировано концепцию человеческого существования в экзистенциализме, которая опирается, прежде всего, на фундаментальную онтологию М. Хайдеггера. Исследовано особенное проявление гуманитарно-антропологической ориентации экзистенциальной философии -- философскую антропологию. Выяснено антропологические аспекты американского, французского и «диалогического» персонализма.

Ключевые слова: экзистенциализм, Dasein, философская антропология, человек, персонализм «персона».

Однією з найбільш насичених антропологічним змістом течій філософської думки у ХХ ст. стала екзистенціальна філософія, яка, зосередившись навколо проблеми людини та її місця в світі, на перший план висунула ідею абсолютної унікальності людського буття. Цей характерний для екзистенціальної філософії контекст, що знайшов свою конкретну реалізацію у її складових напрямах, значною мірою досліджений в історико- філософській літературі [1; 3; 4; 6; 7; 8; 10; 11; 12]. Проте, це не виключає необхідності подальшого уточнення окремих аспектів гуманітарно-антропологічного виміру екзистенціальної філософії, зокрема, особливостей людино вимірного змісту таких її напрямів як екзистенціалізм, філософська антропологія та персоналізм, що і стало метою даної розвідки.

Серед численних різновидів екзистенціальної філософії одним з найвпливовіших напрямів цієї особистісно орієнтованої філософської течії став екзистенціалізм, що глибоко осмислив людську екзистенцію. Однак він не обмежився рефлексією екзистенції та її структур, здійснивши ряд спроб цілісної концепції у поясненні змісту існування людини. Зокрема, таку розгорнуту концепцію людського буття розробили німецькі екзистенціалісти. Їхня людиновимірна екзистенціальна онтологія багато в чому відрізняється від класичного філософського вчення про буття. Так, у К. Ясперса буття представлене як: 1) предметне буття; 2) екзистенція, або вільне людське існування; 3) трансценденція як раціонально незбагненна межа будь-якого буття та мислення [9, с. 170-197].

Якщо філософи-класики розглядали буття як гранично широке поняття, то першоосновою онтології німецького екзистенціалізму є Dasein (нім.), яке у праці М. Гайдеггера «Буття і час» («Sein und Zeit») фігурує як поняття, що позначає людське існування - буття людини й самого суб'єкта, що рефлективно аналізує твердження про своє власне існування. Положення «Dasein - буття людини» та «Dasein притаманна історичність» посідають центральне місце в концепції Гайдеггера [14, с. 246]. Феноменологічний метод, запозичений у Гусерля, дає Гайдеггеру змогу розглядати людину в часі, яка за способом свого буття сама є часом. Якщо суспільство і природа, світ у цілому мають історію, то людина сама є історією [6, с. 31-35].

Ще однією специфічною рисою онтології екзистенціалізму Гайдеггера, підкреслює Еріх Герц, є виділення ним поняття «In-der Welt-Sein» (буття-у-світі), де Dasein - це той термін, який Гайдеггер застосовує для позначення «тамості буття» людського існування та людського досвіду буття-у-світі [4, с. 140]. Це буття-у- світі суб'єкта розкривається через невід'ємне від людини «діяння», яке пояснюється, в свою чергу, через «турботу», яка характеризує людське існування в цілому. Тобто, за Гайдеггером, Dasein (людське буття) здатне не лише цікавитися буттям, а й дбати про своє буття [6, с. 32].

Іншим радикальним поглядом Гайдеггера на людське існування стало його поняття буття-з (Mitsein) іншими у світі. На відміну від діалектичного методу, який розглядає суб'єкт у протиставленні іншим суб'єктам, що існують у світі, Dasein бачиться як одне серед інших, які також «там». На відміну від таких мислителів, як Емануель Левінас, схильних твердити, що ця умова буття-з, умова радикальної алтерності у стосунку до інших, є неодмінною умовою автентичності, Гайдеггер вважав, що Dasein є автентичним, коли воно може відрізнити себе від інших в умовах буття-з [4, с. 141]. І нарешті, буття-в Гайдеггер характеризував як «закинутість» суб'єкта у світ непевностей, у якому Dasein переживає феномен тривоги (angst). Гайдеггер певною мірою полегшує тривогу Dasein, твердячи, що буття є завжди буттям-у-напрямку- смерті, а отже, Dasein є також реалізацією можливості не бути «там» [4, с. 141].

Як підкреслює І. Бичко, продовжуючи лінію, започатковану К'єркегором, Мартін Гайдеггер у своїй концепції людського буття адресує свою критику об'єктивістсько-раціоналістичному спадкові ренесансного гуманізму й класичної філософії Нового часу, іменуючи його «метафізикою» [1, с. 44-45]. Ця «метафізика», за Гайдеггером, мислить людину на подобу «речей», які пізнаються у їх відношенні до чогось іншого супроти їх власного існування. Тому відповідь на запитання, «що є людина?» ренесансова та новочасова («метафізична») свідомість з її об'єктивним методом «бачення» шукає у зіставленні людини з чимось «зовнішнім щодо неї - з природою («природна істота»), життям («жива» істота), Богом («твар» Божа), але ніколи не домислюється до її humanitas (людськості)» [13, с. 198].

Відповідь на питання про людину, на думку Г айдеггера, треба шукати не в її «сущому» («що є людина?»), а в бутті («хто є людина?»). Ось чому, погоджуючись із к'єркегорівським визначенням людського буття як «екзистенції», Гайдеггер вважає за необхідне уточнити цей латинський термін, розрізняючи просто («речове») існування - existentia і специфічно людське (духовне) існування, яке позначає словом ex-sistentia, або, німецькою мовою, Dasein [13, с. 198].

Цікавим є також підхід до цих проблем французького екзистенціаліста Ж.-П. Сартра, який проаналізував три форми прояву буття людської реальності: «буття-в-собі», «буття-для-себе», «буття-для-іншого». «Буття-в-собі» в термінології Сартра, людина, яка є неусвідомлюючим себе існуванням («просто річчю»). Лише завдяки здатності людини перетворитись в усвідомлююче себе існування («буття-для-себе») вона входить в справжнє поле людського існування, або в «ніщо». «Буття-для-іншого» - це людина, яка, на думку Сартра, обирає свій спосіб буття на тлі абсолютної випадковості «тут - буття». Не маючи змоги обирати свою епоху, вона обирає своє місце і діяння в ній. Наголошуючи на тому, що історична ситуація реалізується лише шляхом людського вибору і дії, Сартр стверджує їх свідомий характер, тим самим заперечуючи фройдівську теорію несвідомого [6, с. 7, 38-44].

Як бачимо, людина в екзистенціалізмі трактується як істота, яка «закинута» в історію і не може прожити поза нею, але яка в той же час здатна витерпіти саму перспективу занепаду і кінця історії. Філософи-екзистенціалісти в зв'язку з цим звернули увагу сучасників до проблеми смерті. Так, співвітчизник Сартра - А. Камю заявив, що основним питанням філософії має бути проблема самогубства, він вбачав її гуманістичне завдання у тому, щоб допомогти людині, яка перебуває у відчаї, зберегти життя. Не випадково працю А. Камю «Міф про Сізіфа» називають гуманістичним маніфестом, спрямованим на те, щоб зробити людину свідомою, вільною від моральних і політичних забобонів та ілюзій, від різних догм та облудних, фальшивих ідеологій [5, с. 75-76].

Окрім екзистенціалізму ще одним особливим проявом гуманітарно-антропологічної орієнтації екзистенціальної філософії стала філософська антропологія як напрям, що виник під впливом загального «антропологічного перевороту» у філософії в першій пол. ХХ ст. Сутність антропологічного підходу зводиться до спроби визначити специфіку, основи та сфери власне людського буття, людської індивідуальності, її власну природу, виходячи із самої людини і через неї [12, с. 514].

Проте, в цьому філософському напрямку співіснують відносно самостійні антропологічні концепції: 1) біологічна (Гелен, Плеснер); 2) культурологічна (Ротхакер, Ландман); 3) релігійна (Шелер, Хенгстенберг); 4) філософсько-педагогічна (Больнов) тощо [7, с. 272273; 12, с. 514]. Водночас практично всі вони виходять із основної тези Макса Шелера про принципову протилежність людини і тварини. Якщо тварина одвічно і всебічно залежить від природних потягів та прив'язана до конкретного середовища, умов свого життя, то людина є вільною, незалежною істотою, поведінка якої однозначно не зумовлюється природною доцільністю [7, с. 274].

Згідно з біологічною концепцією людина є «біологічно недостатньою» істотою, оскільки їй не вистачає інстинктів. Вона «не завершена» і «не закріплена» у тваринно-біологічній організації, а тому змушена шукати відмінні від тваринних засоби відтворення свого життя. Так, Арнольд Гелен вважав, що історія, суспільство та його установи - це форми доповнення біологічної недостатності людини, які реалізують її напівінстинктивні спрямування. Однак інший представник даної концепції - Гельмут Плеснер вважає, що для пояснення людини не може бути використане таке поняття, як «біологічно недостатня істота». Природу людини Плеснер визначає на основі аналізу біофізичних аспектів її існування та даних науки про дух і культуру [7, с. 143-156]. Застосовуючи ці методологічні принципи Плеснера, філософська антропологія висуває вимогу побудови концепцій, вільних від засилля і емпіричних, і чисто апріорних підходів, від необгрунтованих метафізичних тлумачень людської природи.

Значною мірою це знайшло відображення в культурологічній концепції філософської антропології. Її представник Еріх Ротхакер намагався пояснити людину в усій цілісності її природи, в якій емпірична предметність і духовна суб'єктивність органічно поєднані. Завдання, за Ротхакером, полягає в подоланні абсолютизації як предметності, так і духовності людини, у розгляді її як живої і творчої історичної особистості, яка, на його думку, має три складові: по-перше, тваринне життя людини; подруге, визначене пориваннями та почуттями Воно; по- третє, мисляче і самоусвідомлене «Я».

Ще однією оригінальною концепцією, що сформувалась у рамках філософської антропології, є релігійна. В ній відтворюються та розвиваються шелерівські уявлення про «об'єктивність» людського духу. На думку М. Шелера, людині властива природжена прихильність до інших людей, яку неможливо вивести з її біофізичної природи. Сутність цього ставлення коріниться у тісному зв'язку з божественним актом любові або з деякою загальною основою усіх речей, де укорінені і життя, і духовне начало. Отже, вважає Шелер, становлення людини як духовної істоти є одночасно втіленням божественного в людині. Як бачимо, феномен людини Шелер тлумачить у контексті співвідношення життя (вітального пориву) і позажиттєвого духа. Власне, те, що робить людину людиною є, згідно Шелера, її дух, що знаходиться по той бік життя і протистоїть йому. Звідси й шелерове визначення людини як духовної істоти, духовному єству котрої притаманні свобода, розкутість і звільнення від примусу й тиску життя [7, с. 274-284; 10, с. 381-382; 12, с. 546]. Інший представник релігійної антропології Ганс Едуард Хенгстенберг розглядав людину як істоту, відкриту для «ніщо» і для нескінченності. Звідси випливають, на його думку, три основні способи поведінки: об'єктивний, необ'єктивний, утилітарний. Людина вільна в прийнятті рішення на користь одного з цих способів [7, с. 285-295]. Загалом обидва вищезгадані представники релігійної антропології стали на позиції ірраціоналізму, заявили про непізнаваність людини, протиставили аналізові її соціальної сутності пошук її споконвічної природи, яка розкривається в «життєвому світі» людини.

Четверта концепція філософської антропології - філософсько-педагогічна представлена вченням філософа- екзистенціаліста О. Больнова. Він прагне осягнути людське життя з огляду на саме життя. В цьому, на думку Больнова, може стати у пригоді саме екзистенціалізм, який виникає в період переоцінки цінностей, коли все ставиться під сумнів і опору можна знайти лише в самому собі. Тому важливим завданням є виховання в особі здатності до самостійного міркування та судження. Суттєвими рисами людяності, на думку Больнова, є співчуття, доброта, справедливість і терпимість. Для того, щоб врятувати людяність, необхідно зберегти ці риси. Таким чином, О. Больнов всупереч пануючому у екзистенціалізмі песимістичному умонастрою намагається розвинути щось на зразок оптимістичного варіанта екзистенціальної філософії [11, с. 6].

Своєрідним синтезом екзистенціальної та релігійної філософії є персоналізм, основна характерна риса якого - «антропоцентрична» тенденція, що визнає особистість та її духовні цінності вищим смислом земної цивілізації. Відповідно, предметом філософського дослідження в персоналізмі є творча суб'єктивність людини, у чому, як вказує відомий французький послідовник і дослідник персоналізму Жан Лакруа, філософи-персоналісти якраз і вбачають шлях до створення справжньої філософії сучасності [8, с. 290-385].

Послідовні персоналістські вчення в західній філософії розробляються американськими та французькими філософами і складають дві провідні тенденції в персоналізмі. Особистість («персона») в американському персоналізмі трактується як неповторна, унікальна суб'єктивність, спрямована на творення суспільного світу. Історія людства уявляється як розвиток особистісного начала, в ході якого людина досягає найвищого блаженства в єднанні з Богом. «Персона», з точки зору американського персоналізму, - це особливий «світ у собі», замкнутий для інших створених особистостей і відкритий лише для всевідаючого Творця. «Персона» - це складна діяльна духовна система людини, внутрішній динамічний світ її особистої свідомості. Американські персоналісти твердять, що існують лише особистості і те, що вони створюють, тому будь-яка реальність є, врешті- решт, особистісною [8, с. 108-122].

Французький персоналізм характеризується як соціально-активна філософська доктрина, що використовує феноменологічно-екзистенціальні традиції в дослідженні специфіки людського буття й водночас намагається переосмислити проблему людини через призму соціальної практики [3, с. 587-596; 10, с. 154]. Зокрема, Ж. Лакруа вважає, що для особистості характерні три основні риси в їх діалектичній взаємодії: по-перше, екстеріоризація - самовтілення людини в зовнішньому світі; по-друге, інтеріоризація - внутрішня зосередженість індивіда, його зверненість до глибинних шарів власного «Я»; по-третє, трансценденція - внутрішній принцип особистісного буття, який поширюється як на діяльність людини щодо освоєння та осмислення зовнішнього світу, так і на внутрішнє життя особистості, - осягнення вищих божественних цінностей - Істини, Краси, Добра [8, с. 386-450]. У розумінні французькими персоналістами особистості однією з головних є думка про її «прилучене»(«приєднане») існування, активний діалог християн із сучасністю, де релігійне світорозуміння має бути конструктивним фактором перетворення світу на гуманістичних засадах. Суспільству як сукупності форм спільної діяльності, що склалися історично, вони протиставляють суспільство особистостей, у якому відбувається об'єднання людей «по той бік слів та систем» [8, с. 451-535]. Отже, особливістю соціального вчення французького персоналізму, як і в американському персоналізмі, є надання переваги у визначенні основ суспільної організації життю особистості та її духовним орієнтаціям [8, с. 166-289].

Розглядаючи персоналістську філософію, вартим уваги є такий її варіант, як «діалогічний персоналізм», який є своєрідним поєднанням екзистенціалізму, філософської антропології, класичного персоналізму та діалектичної теології. Найбільш відомим його представником є єврейський релігійний філософ-екзистенціаліст Мартін Бубер. Його «діалогічний персоналізм» базується на філософії міжособистісних відносин, яка містить в собі роздуми про двоїстість людського «Я», відчуженість особистості від природного та соціального світу, екзистенціальну провину індивіда [10, с. 47].

М. Бубер розрізняє два світи у ставленні індивіда до навколишньої дійсності. Перший - це світ відношення «Я-Воно». В ньому людина сприймає оточуючі її предмети та інших людей як безособові об'єкти. А другий світ відношення «Я-Ти» передбачає становлення невідчужених, одухотворених зв'язків між людиною та її оточенням. За допомогою виділення цих світів Бубер намагається розкрити специфіку людського буття. Світ відносин, на думку Бубера, складається із трьох сфер життя: 1) фізичної (Космос) - взаємозв'язок людини з природою; 2) психічної (Ерос) - зв'язок з іншими людьми; 3) поетичної (Логос) - передбачає зв'язок людини з духовними сутностями. Всі сфери життєдіяльності людини в своїй цілісності складають буття, в якому відбувається існування людини, діалог між людьми, між індивідом і навколишнім світом, між особистістю і Богом. Звідси, завдання філософії М. Бубер вбачає у розкритті людині її власного ставлення до самої себе, до інших людей, до Бога через виявлення діалогічної природи людського буття та усуненні перешкод на шляху формування щиросердних відносин між людьми [2, с. 196-268].

Таким чином, підсумовуючи усе вищерозглянуте, важливо наголосити на тому, що екзистенціальна філософія - це цілісний ідейний рух, який, сформувавшись на історичному Грунті кризових явищ XX ст., охопивши екзистенціалізм, філософську антропологію та персоналізм, сконцентрований навколо спільної для них проблеми людини. Екзистенціальна філософія спробувала відшукати теоретико-методологічні шляхи до комплексного вивчення людини, осмислення й розв'язання проблем її життя.

Список використаних джерел

1. Бичко І. Сьорен К'єркегор і Микола Гоголь: екзистенціальні паралелі мислення // Українська К'єркегоріана. Доповіді міжнародного семінару, присвяченого пам'яті Григорія Маланчука, Сьорен К'єркегор і його роль в інтелектуальному житті Європи (Львівський державний університет ім. І. Франка, 26-27 листопада 1997), переклади і документальні матеріали. - Львів: Центр гуманітарних досліджень ЛДУ ім. І. Франка, 1998. - С.36-49.

2. Бубер М. Два образа веры. - М.: Мысль, 1995. - 520 с.

3. Вдовина И. С. Философ-персоналист Жан Лакруа // Лакруа Ж. Избранное: Персонализм / Пер. с франц. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2004. - С.587-596.

4. Енциклопедія постмодернізму / За ред. Ч. Е. Вінквіста та В. Е. Тейлора; Пер. з англ. В. Шовкун; Наук. ред. пер. О. Шевченко. - К.: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2003. - 503 с.

5. Камю Альбер. Міф про Сізіфа // Історія світової релігієзнавчої думки: Хрестоматія / Авт. та упор. В. І. Лубський, А. М. Козленко, Т. Г. Горбаченко. - К.: Тандем, 1999. - С.75-76.

6. Каримский А. М. Антиисторизм «философии существования». - М.: Знание, 1980. - 64 с.

7. Кимелев Ю. А. Философия религии: Систематический очерк. - М.: Издательский Дом «Nota Bene», 1998. - 424 с.

8. Лакруа Ж. Избранное: Персонализм // Пер. с франц. - М.: Российская политическая энциклопедия (РОССПЭН), 2004. - 608 с.

9. Марсель Габриэль. Опыт конкретной философии / Пер. с фр. В. П. Большакова и В. П. Визгина; общ. ред., послесл. и примеч. В. П. Визгина. - М.: Республика, 2004. - 224 с.

10. Релігієзнавчий словник / За ред. професорів А. Колодного і Б. Лобовика. - К.: Четверта хвиля, 1996. - 393 с.

11. Современный экзистенциализм. Критические очерки / Ред. кол. Л. Н. Митхрохин, А. Г. Мысливченко, Т. И. Ойзерман (рук. авт. кол.). - М.: Мысль, 1966. - 567 с.

12. Философский словарь / Под ред. И. Т. Фролова. - 5-е изд. - М.: Политиздат, 1987. - 590 с.

13. Хайдеггер М. Письмо о гуманизме // Время и бытие. - М.: Мысль, 1993. - С.195-204.

14. Heidegger M. Sein und Zeit. - Halle, 1931. - 440 s.

References

1. Bychko I. S'oren K'jerkegor i Mykola Gogol': ekzystencial'ni paraleli myslennja // Ukrai'ns'ka K'jerkegoriana. Dopovidi mizhnarodnogo seminaru, prysvjachenogo pam'jati Grygorija Malanchuka, S'oren K'jerkegor i jogo rol' v intelektual'nomu zhytti Jevropy (L'vivs'kyj derzhavnyj universytet im. I. Franka, 2627 lystopada 1997), pereklady i dokumental'ni materialy. - L'viv: Centr gumanitarnyh doslidzhen' LDU im. I. Franka, 1998. - S.36-49.

2. Buber M. Dva obraza very. - M.: Mysl', 1995. - 520 s.

3. Vdovina I. S. Filosof-personalist Zhan Lakrua // Lakrua Zh. Izbrannoe: Personalizm / Per. s franc. - M.: Rossijskaja politicheskaja jenciklopedija (ROSSPJeN), 2004. - S.587-596.

4. Encyklopedija postmodernizmu / Za red. Ch. E. Vinkvista ta V. E. Tejlora; Per. z angl. V. Shovkun; Nauk. red. per. O. Shevchenko. -

K. : Vyd-vo Solomii' Pavlychko «Osnovy», 2003. - 503 s.

5. Kamju Al'ber. Mif pro Sizifa // Istorija svitovoi' religijeznavchoi' dumky: Hrestomatija / Avt. ta upor. V. I. Lubs'kyj, A. M. Kozlenko, T. G. Gorbachenko. - K.: Tandem, 1999. - S.75-76.

6. Karimskij A. M. Antiistorizm «filosofii sushhestvovanija». - M.: Znanie, 1980. - 64 s.

7. Kimelev Ju. A. Filosofija religii: Sistematicheskij ocherk. - M.: Izdatel'skij Dom «Nota Bene», 1998. - 424 s.

8. Lakrua Zh. Izbrannoe: Personalizm // Per. s franc. - M.: Rossijskaja politicheskaja jenciklopedija (ROSSPJeN), 2004. - 608 s.

9. Marsel' Gabrijel'. Opyt konkretnoj filosofii / Per. s fr. V. P. Bol'shakova i V. P. Vizgina; obshh. red., poslesl. i primech. V. P. Vizgina. - M.: Respublika, 2004. - 224 s.

10. Religijeznavchyj slovnyk / Za red. profesoriv A. Kolodnogo i B. Lobovyka. - K.: Chetverta hvylja, 1996. - 393 s.

11. Sovremennyj jekzistencializm. Kriticheskie ocherki / Red. kol.

L. N. Mithrohin, A. G. Myslivchenko, T. I. Ojzerman (ruk. avt. kol.). -

M. : Mysl', 1966. - 567 s.

12. Filosofskij slovar' / Pod red. I. T. Frolova. - 5-e izd. - M.: Politizdat, 1987. - 590 s.

13. Hajdegger M. Pis'mo o gumanizme // Vremja i bytie. - M.: Mysl', 1993. - S.195-204.

14. Heidegger M. Sein und Zeit. - Halle, 1931. - 440 s.

Размещено на Allbest.ru