Людина в праві

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національний університет водного господарства та природокористування

Кафедра конституційного права і галузевих дисциплін

Людина в праві

кандидат юридичних наук, доцент

Водоп'ян Т.В.

Анотація

Стаття присвячена питанню розуміння людини в праві. У ній аналізуються дескриптивний, атрибутивний та сутнісний підходи до такого розуміння. Досліджується розвиток правового людинорозуміння в різні історичні епохи, а також терміни, якими користується право на позначення людини.

Ключові слова: людина, право, людинорозуміння в праві, особа, громадянин, суб'єкт права.

Аннотация

Статья посвящена пониманию человека в праве. В ней анализируются дескриптивный, атрибутивный и сущностный подходы к такому пониманию. Исследуется развитие правового человекопонимания в разные исторические эпохи, а также термины, которыми пользуется право для обозначения человека.

Ключевые слова: человек, право, человекопонимание в праве, личность, гражданин, субъект права.

Annotation

The article is devoted to the question of human understanding in the law. The descriptive, attributive and substantive approaches to this understanding are analyzed in it. The development of legal human understanding in different historical epochs, as well as the terms used by the law to designate a person, is explored.

Key words: human, law, legal understanding of man, person, citizen, subject of law.

Постановка проблеми. В епоху стрімкого розвитку науки та технологій перед суспільством у цілому та науковцями зокрема постають споконвічні основоположні для розвитку людства питання: що таке людина? Яким є її буття? Як співвідноситься існування окремого індивіда та суспільства? право людина цінність буття

Людина є об'єктом вивчення багатьох наук, кожна з яких спрямовує свою діяльність на дослідження певного аспекту існування людини. Право на сучасному етапі його розвитку ставить людину в центр своєї системи або принаймні декларує це. Питання розуміння людини в праві наразі постає з новою гостротою у світлі розвитку біотехнологій, все більшої інтеграції природного (біологічного) та технічного. У зв'язку із цим вкрай актуальним дослідження проблеми людинорозуміння в праві.

Аналіз останніх досліджень. Серед науковців, які досліджували проблематику розуміння людини в праві, слід зазначити В.С. Бігуна, 0.0. Барабаш, Л.І. Бородіна, Г. Радбуха, С.С. Сливку.

Мета статті полягає в дослідженні розуміння людини в праві, еволюції такого розуміння через зміну історичних епох, термінології на позначення людини вправі та формулюванні пропозицій щодо подальшого вирішення досліджуваної проблеми.

Виклад основного матеріалу. Кожна наука чи її галузь у залежності від досліджуваного нею предмета може конструювати своє поняття людини. На жаль, жодна наука не може запропонувати таке поняття людини, яке б охоплювало цей феномен повністю.

У науці виділяють такі підходи до розуміння людини: дескриптивний, атрибутивний та сутнісний. Під час застосування дескриптивного (description (англ.) - опис) підходу здійснюється виділення та опис певних фізіологічних, морфологічних рис тощо, які вирізняють людину з-поміж інших видів живих організмів. У праві такий підхід використовується судовою медициною, криміналістикою, кримінологією та ін. Атрибутивний (attribute (англ.) - властивість) підхід полягає в тому, що виокремлюється певна характеристика людини, що відрізняє її від тварин чи інших істот, та визначає її відмінність. Наприклад, «розумність» людини є основної визначальною її характеристикою на відміну від тварин. Атрибутивний підхід яскраво виражається, зокрема, і в праві, оскільки саме людина є єдиною живою істотою здатного бути суб'єктом права. Під час застосування сутнісного підходу здійснюється спроба визначити сутність людини і створити певну універсальну концепцію людини. Такий підхід характерний у «чистому» вигляді для філософії. У праві цей підхід можна прослідкувати в проблематиці людинорозуміння. Як зазначає В.С. Бігун, «образ людини формується на основі певної концепції (розуміння) людини й може бути, напр., реалістичним чи ідеалістичним; або загальним (щодо права загалом) чи партикулярним (щодо певної галузі права)» [1, с. 25].

У філософії під поняттям «людина» розуміють «природно-соціальну істоту, якісно особливий ступінь живих організмів на Землі; здатних до свідомої саморегуляції; завдячуючи чому вона постає як суб'єкт суспільно-історичної діяльності і культури» [2, с. 350]; «особливий рід існуючого, суб'єкт соціального процесу. Людина - біосоціальна істота» [3, с. 651]. Проте слід зазначити, що хоча і є спроби дати визначення поняттю людини, та водночас вона є найбільш важковловимою у своїй сутності засобами звичайного формального дефінування істотою, хоча і є найбільш відомою у своїй емпіричній фактичності [4, с. 5].

Щодо правового визначення поняття «людина», то ще Г. В. Ф. Гегель писав, що «кожна дефініція в праві - небезпечна... і дійсно, чим непов'язаніші і непослідовніші умови певного права, тим менша можливість дефініцій, оскільки дефініції мають виражати, здебільшого, загальні визначення, тоді як непослідовність призводить до суперечності, неправове стає видимим у своїй наготі» [5, с. 18]. Підтверджують цю думку і слова Д. Гудими, «за жодних умов людину не можна піддавати обмеженням її біологічними чи соціальними властивостями. Будь-яка дефініція ставить межі, які є особливо важливими, коли вона є загальновизнаною чи закріплена в нормативному акті, оскільки таким чином обмежується не лише смислове навантаження визначуваного поняття, а й наступна діяльність зі з'ясування його сутності» [6, с. 37].

Аналізуючи філософські погляди на визначення поняття людини, слід погодитись, що в найзагальнішому сенсі вона є особливою формою розвитку природи, а особливою формою природного начала в людині є її психіка. Наступним чинником, який має критичне значення для формування людини, є складна сукупність її соціальних відносин у суспільстві. Зв'язок між біологічним і соціальним у людині є безсумнівним. Проте чи є він визначальним для віднесення істоти, що перебувала поза межами суспільства (наприклад, «синдром Мауглі»), до категорії людей. Невже людина перестає бути людиною, якщо вона перебуває поза межами впливу суспільства? Чи навпаки. Після винайдення клонування постає питання про віднесення клону людини до біологічного виду людини. А, наприклад, сіамські близнюки, що не підлягають поділу, - це дві людини чи одна? Ще однією проблемою є становище зачатої дитини: чи відноситься вона до категорії людина? Усі ці питання чекають на своє вирішення. І право, як один із регуляторів суспільних відносин, повинно дати на них свої відповіді.

Неможна не погодитися з Р.О. Стефанчуком, що характеристика людини не може бути повного без ще однієї складової частини - духовного начала, моральнісного рівня людини як результату психічного переосмислення її соціального буття, формування єдиної системи внутрішніх (духовних) цінностей [7, с. 25].

Серед складових частин загального поняття людини деякі вчені виділяють також юридичну складову частину. Відстоюючи цю позицію, відомий російський вчений М.І. Матузов стверджує, що лише людина «наділена правовими почуттями, природними правами та свободами, може сприймати юридичну справедливість та несправедливість» [8, с. 6].

Щодо використання терміну «людина» в правових документах, то він почав з'являтися спершу в конституціях (Конституція Пилипа Орлика 1710 року [9]), деклараціях (французька Декларація прав і свобод людини 1789 року), актах. Із часом цей термін переходить у сферу міжнародного права і стає універсальним поняттям, що використовується в міжнародних нормативно-правових актах. В Україні поняття «людина» також почало використовуватися на правовому рівні в конституціях (Конституція УРСР 1929 року[10]). Проте на той час поняття «людина» охоплювалося поняттями «громадянин» та «трудящий». Новий підхід до ролі і значення людини в праві ґрунтується на визнанні людини вищою соціальною цінністю (ст. З Конституції України [11]).

В аспекті вживання термінології щодо людині в праві В.С. Бігун зазначає, що використання термінів «людина», «особа», «індивід», «особистість», «суб'єкт права», «громадянин» здійснюється як різних за змістом слів, так і синонімів та тотожних слів. Зазвичай дефініція-визначення змісту вживаного терміну відсутня. Науковець також відзначає, що «людина є основною фундаментальною лексемою, яка використовується для позначення феномена людини». Альтернативою цій лексемі є слова особа та індивід, але вони є «радше термінами, ... що використовуються у фаховій мові» [12,с. 164].

На думку В.С. Бігуна, за кожним терміном стосовно людини стоїть певна мисленєва форма - поняття, уявлення, котре має як теоретичне, так і практичне значення. Характерним для сучасної правової літератури є спорадичне використання термінології людинорозуміння без визначення змісту конкретних термінів. Ідеться про використання, значення та розрізнення уживаної як у науковій літературі, так і в нормативно-правових документах такої термінології людинорозуміння загалом та в юриспруденції зокрема, як: (1) людина, (2) чоловік, (3) індивід (індивідуум), (4) індивідуальність, (5) особа, (6) суб'єкт права, (7) особистість, (8) громадянин, (9) персона, (10) ніхто, (11) кожен тощо [13,с. 127].

О.О. Барабаш зазначає, що найвдаліше визначити людину як живу істоту, індивіда, що поєднує в собі фізичний, природний, духовний, моральний та соціальний аспекти, успадковані та набуті за життя [14,с. 14].

За словами І.Л. Бородіна, для формування понятійного апарату правового людинорозуміння пропонується розглядати людину як складну, багатоаспектну систему, яка може включати такі поняття і терміни та їх значення: «людина», «особа», «особистість», «індивід», «індивідуальність», «громадянин». Факт багатоманітності термінів щодо людини в праві пропонується розглядати як підтвердження складності питання правового людино розуміння [15, с. 425].

Образ людини змінювався впродовж різних епох розвитку права. Можна навіть стверджувати, що саме зміна уявного образу людини і є тим, що в історії права «творить епоху» [16, с. 71].

Право древнього світу сприймало людину різь призму її соціального становища; відомо, що раб тоді не вважався людиною. Середньовічне людинорозуміння формувалося крізь призму обов'язку васала перед сюзереном в очікуванні отримання далекосяжного права та його реалізації. Відродження, реформація, рецепція римського права звільнили окремого індивіда від суспільної опіки. Після цього наступила епоха права, де людина постає уособленням егоїзму, та яка поділяється на два часові періоди: поліцейська держава та просвітництво. Поліцейська держава вважала себе опікуном своїх підданих, яких вона бажає повчати навіть всупереч їхній волі тому, як їм слід діяти у власному житті.

На переконання Г. Радбруха, лише Просвітництво та природне право зорієнтували правопорядок на той тип людини, з якого виходило ще римське право: індивіда, який є не лише дуже корисливим, але й дуже розумним щодо власної користі, індивіда, що переслідує лише усвідомлені власні інтереси і є при цьому вільним від усіляких зв'язків у соціологічному розумінні, тоді як юридичні зобов'язання він визнає лише остільки, оскільки сам із власної волі зв'язав себе згаданими вище інтересами [16, с. 73].

Образ людини ліберальної епохи, на думку Г. Радбруха, - більш наближений до життя тип у порівнянні з абстрактною схемою свободи, користі, розсудливості ліберальної епохи; в ньому також мислиться застереження щодо інтелектуальної, економічної, соціальної могутності правового суб'єкта. Віднині людина в праві вже більше не є Робінзоном чи Адамом, ізольованим індивідом, а радше постає людиною в суспільстві, колективною людиною. Приватному праву, праву «цивільних» людей відомі лише рівні правосуб'єкти, які заключають укладають договори за взаємною згодою; йому не знайомий робітник зі своїм підпорядкованим працедавцю положенням [16,с. 77].

На сучасному етапі розвитку людство характеризується взаємодією та взаємопроникнення біологічного та технічного. Зокрема, і людина може частково містити в собі частини небіологічного походження. У зв'язку із цим постають складні питання як перед суспільством у цілому, так і перед правом зокрема. Прикладом таких складнощів може бути проблема правового становища ембріонів, адже на даний момент із погляду права ембріон має лише певний захист інтересів, які можуть виникнути в майбутнього суб'єкта права з народженням у випадках, передбачених законом (спадкування, відшкодування шкоди тощо). У певних випадках ембріон є об'єктом права як, наприклад, у відносинах, пов'язаних із репродуктивними технологіями. Чи є зачаток людського життя людиною та яким має бути ставлення права до нього? На нашу думку, на теперішньому рівні світосприйняття людство не може заперечувати факту цінності людського життя в будь-якій формі. У той час як світова спільнота рухається в напрямі дотримання прав будь-якої людини незалежно від її фізичного, психічного стану чи інших ознак, ще більшої уваги та цінності має бути приділено людині саме на початковій стадії її розвитку.

У будь-якому випадку розуміння людини в праві повинно будуватися на гуманістичному принципі найвищої цінності людини, її буття та прав.

Висновки

На завершення зазначимо, що проблема розуміння людини в праві є одним із найважливіших основоположних питань правознавства як науки. Загалом виділяють три основні підходи до розуміння людини: дескриптивний, атрибутивний та сутнісний, кожен із цих підходів у більшій чи меншій мірі застосовується і в праві. Кожна епоха залежно від уявлень про розуміння людини та суспільства, їх кореляцію, будує свою формулу людинорозуміння. Термін «людина» є надзвичайно простим та зрозумілим, з одного боку, однак з іншого - найбільш важким для дефінування. Для цілей права використовується значна кількість термінів на позначення людини, найбільш вживаними серед них є «людина», «особа», «суб'єкт права», «фізична особа», «громадянин». Право повинно будувати людиноцентричну систему, яка базується на принципі верховенства прав людини та балансу інтересів людини-індивіда та людської спільноти.

Список використаних джерел

1. Бігун В.С. Антропологія, аксіологія та соціологія права. До питання про праворозуміння [Досвід та результати викладання навчальної дисципліни «Вступ до антропології, аксіології та соціології права»] / В.С. Бігун II Часопис Київського університету права. - 2005. - № 4.-С. 23-32.

2. Філософський енциклопедичний словник [Текст] / НАН України, Ін-т філософії ім. Г.С. Сковороди; редкол.: В.І. Шинкарук (голова). - К. : Абрис, 2002. - 742 с.

3. Философский словарь : словарь [Текст] / [А.И. Абрамов, Л.Р. Авдеева, С.С. Аверинцев и др.]; под ред. И.Т. Фролова. - 7-е изд., перераб. и доп. - М.: Республика, 2001. - 719 с.

4. Фролов И.Т. Познание человека [Текст] / И.Т. Фролов, В.Г. Борзенков II Человек: Философско-энциклопедический словарь / Под общей редакцией И.Т. Фролова. - М. : Наука, 2000. -516 с.

5. Геґель Ґ. В. Ф. Основи філософії права, або Природне право і державознавство [Текст]: пер. з нім. / Ґ. В. Ф. Геґель. - К.: Юніверс, 2000 - 334 с.

6. Гудима Д. «Індивід», «людина», «особа», «суб'єкт»: проблеми терміновживання в юриспруденції [Текст] / Д . Гудима II VIVAT JUSTITIA! Міжнародний студентський науково-юридичний альманах. Випуск І. Львів. - 2002. - С. 38-44

7. Стефанчук Р.О. Особисті немайнові права фізичних осіб (поняття, зміст, система, особливості здійснення та захисту) [Текст] : монографія / Р.О. Стефанчук ; НАН України, Інститутдержави і права ім. В.М. Корецького. - К.: КНТ, 2008. -625 с.

8. Матузов Н.И. К вопросу о суверенитете личности [Текст] / Н.И. Матузов II Правоведение. - 1994. -№4,- С. 3-14.

9. Перша Конституція України Гетьмана Пилипа Орлика 1710 року [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: //gska2.rada.gov.ua:7777/site/const/istoriya/1710.html.

10. Конституція (Основний Закон) Української Радянської Соціалістичної Республіки, затверджена Постановою XI Всеукраїнського з'їзду рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів [Електронний ресурс]. - Режим доступу : http: //gska2.rada.gov.ua:7777/ site/const/istoriya/1929.html.

11. Конституція України, прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 року II ВВРУ. - 1996. - № ЗО. -С. 141.

12. Бігун В.С. Людина в праві: аксіологічний підхід [Текст]: дис... канд. юрид. наук : 12.00.12/ В.С. Бігун. - К., 2003. -220 арк.

13. Людина в праві. Правове людинорозуміння як філософсько-правова проблема / В.С. Бігун II Проблеми філософії права. - 2003. - Т. І.-С. 12.

14. Барабаш О.О. Право, людина, антропологія / О.О. Барабаш II Електронне наукове фахове видання «Порівняльно-аналітичне право». - 2017. - № 3.

15. Бородін І.Л. Людинорозуміння в праві / І.Л. Бородін II Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ, серія юридична. -2013. - Вип. 1.-С. 420.

16. Радбрух Г. Людина в праві / Г. Радбрух II Проблеми філософії права. - 2004. - Том II. -С.71.

Размещено на Allbest.ru