Відображення соціальних уявлень про совість у пареміологічній картині світу українського і туркменського народу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Відображення соціальних уявлень про совість у пареміологічній картині світу українського і туркменського народу

Ольга Коньок, Аліна Шевцова

Анотація

У статті визначено зміст концепту “совість ”. Розкрито його соціальну роль як фактора, що стимулює дотримання моральних законів та коригує й оцінює соціальну поведінку. Висвітлено зв'язок концепту “совість” з категоріями “душа”, “чистота”, “доброта”, “честь”, “сором”, “лицемірство”. Виявлено специфіку соціальних уявлень про совість українського і туркменського народу, віддзеркалену в пареміологічних картинах світу цих народів.

Ключові слова: совість, душа, чистота, честь, сором, лицемірство, соціальні уявлення, пареміологічна картина світу.

Keywords: conscience, soul, purity, kindness, honor, shame, paremiological picture of the world.

Вступ

Постановка проблеми. Актуальність проблеми вивчення соціальних уявлень про совість обумовлена змінами, що відбуваються у свідомості людей унаслідок соціальних, економічних, релігійних та інших трансформацій у сучасному суспільстві.

Совість становить собою найскладнішу форму моральної самосвідомості, яка виражається в здатності особистості контролювати свою поведінку та відображати суспільні вимоги й очікування. Совість є показником рівня соціальної зрілості і виражає моральну сутність особистості.

У наш час технократизація суспільства й зумовлене цим домінування прагматичних інтересів у світі загострили духовно-моральні, міжрелігійні проблеми, пов'язані з проблемою совісті як найважливішого регулятора моральної поведінки.

Аналіз останніх досліджень і публікацій. Як показав аналіз літературних джерел, поки що немає сформованої і загальноприйнятої концепції такого складного феномену, як совість. Можливо, це пов'язано з тим, що прояви совісті, з одного боку, приховані від зовнішнього спостерігача, а з іншого - не усвідомлюються і самою людиною.

У зарубіжній та вітчизняній науці пропонуються різноманітні трактування поняття “совість”: воно вивчається в психоаналітичних (З. Фрейд, Е. Фромм, К. Г. Юнг), гуманістичних (А. Маслоу, В. Франкл) концепціях, у когнітивній психології (Ж. Піаже, Л. Колберг), у контексті морального розвитку особистості (О. Г. Дробницький, І. С. Булах, Т. М. Титаренко, Т. О. Флоренська, О. С. Шимановський та ін.).

Структура соціальних уявлень учнівської молоді про совість стала предметом дисертаційної розвідки Л. Ш. Мустафіної [7], особливості уявлень про совість у структурі життєвих цінностей китайських студентів - дослідження Ван Хаоюя [1].

Метою даної статті є аналіз соціальних уявлень про совість як феномену соціального і культурного (культурно-релігійного) життя українського і туркменського народу на прикладі паремій.

соціальний уявлення совість народ

Виклад основного матеріалу

Як відомо, за своєю значущістю паремії дуже часто наближаються до правил і аксіом. У них відображені основні концепти культури - як національної, так і загальнолюдської. Як слушно зауважують науковці, паремії є тим розумово-культурним феноменом, що акумулює ціннісні категорії, що стосуються самосвідомості нації, містить оцінку соціально значущої поведінки особистості, відображає ідеал і антиідеал життя для носіїв конкретної мови, універсальні і національні концепти.

Поняття “совість” і належить до тих понять, які можна назвати універсалами людської свідомості. Совість є внутрішнім відчуттям справедливості, що керує соціальними вчинками людини.

Дослідники концепту “совість” зазначають, що вона виконує різні соціальні ролі:

1) совість як свідок усіх вчинків і помислів людини, як головний радник у прийнятті рішень, який спонукає її дотримуватися моральних законів, створює позитивну психологічну установку;

2) совість як коригувальний фактор поведінки, що забороняє, стримує, засуджує людину за можливий вибір;

3) совість як обвинувач, який оцінює вчинки людини та який викриває її.

Совість регулярно звертається до людини, вказуючи на невідповідність її вчинків традиційним етичним нормам. Викриття людини її совістю є більш значущим, ніж осуд оточуючих. Після винесення вироку совість приводить його у виконання, беручи на себе в такий спосіб функції судового виконавця.

У контексті викладеного розглянемо змістове наповнення концепту “совість” у різних національних культурах на прикладі українських і туркменських паремій.

Спочатку визначимо зміст та обсяг власне поняття “совість”. “Словник української мови” визначає совість як “усвідомлення і почуття моральної відповідальності за свою поведінку, свої вчинки перед самим собою, людьми, суспільством; моральні принципи, погляди, переконання; сумління. Немає (нема) совісті. Втратити (розгубити) совість; Залишати на совісті; Із спокійною (з чистою) совістю; Іти (чинити, діяти) проти власної (своєї) совісті; [Лежить] на совісті кого, у кого, чиїй; Муки (докори, докір) совісті; Не за страх, а за совість; Не має ні сорому (ні честі), ні совісті; Немає (нема) ні сорому (ні честі), ні совісті; Нечиста совість; Нечистий на совість; Совість мучить (мучила, гризе, гризла і т.ін.); Угода з совістю” [9].

Спільним в усіх цих визначеннях є те, що совість характеризується як моральна свідомість людини та здатність розрізняти добро і зло, а також моральна відповідальність за свої вчинки перед самою собою.

Аналіз українських і туркменських паремій [5; 8; 10; 11] показав, що концепт “совість” найчастіше вживається разом із якимось іншим концептом. Це пояснюється тим, що більша частина паремій звернена до моральної суті людини і визначення таких категорій, як добро, зло, сором, честь тощо. Паремії насамперед свідчать про ті духовні й релігійні засади, які регламентували життя людини, починаючи з колиски. Так, наприклад, християнство завжди “показувало вихід із ситуації загального економічного, політичного, інтелектуального і морального розкладу” [6, с. 24]. Тому у більшості паремій українського народу концепт “совість” реалізується через такі категорії, як чистота, доброта, душа, серце, честь, сором тощо.

Як справедливо зауважує Т. А. Єщенко, “своєрідною оселею буття для людської совісті є душа і серце” [4]. Для українця совість - найголовніше в людській душі. У пареміях про совість, що містять концепт “душа”, совість співвідноситься з християнською вірою: Очі - міра, душа - віра, совість - порука; Душа християнська, та ось совість циганська. Віра для українця - найвища духовна цінність, до якої має дослухатися людина: Не очі бачать, а людина; не вуха чують, а душа. Саме тому народ закликає берегти душу як велику скарбницю: Руку, ногу переломиш - заживе, а душу поламаєш - не заживе. В українських пареміях знаходимо й засторогу берегти душу від гріха, який здатен її вбити: Грішне тіло й душу з 'їло; Краще жити бідняком, ніж розбагатіти гріхом.

Вберегти душу може чиста совість. Український народ говорить: Хто чисте сумління має, той спокійно спати лягає; Водою, що хочеш, лиш сумління не сполощеш.

Совість - поняття духовне, абсолютно незалежне від соціального статусу людини, її матеріальних можливостей. Так, людина може бути жебраком, проте совісливою та моральною особистістю: Нічого, що руки чорні, аби душа була чиста.

З совістю пов'язана така моральна категорія, як честь. Свого часу А. Шопенгауер зазначав, що “честь - це зовнішня совість, а совість - це внутрішня честь”. Підтвердження цієї думки знаходимо в українських пареміях: Яка совість, така й честь; Безчестя гірше смерті; Бережи честь з молоду, а здоров 'я під старість; Добро стратити - наживеш, честь втратити - пропадеш; Як не маєш краси, то май хоч честь.

Як бачимо, соціальна оцінка людини в суспільстві визначається її моральними якостями, дотриманням норм, що не порушують закони совісті.

Звідси закономірно випливає висновок про необхідність розвивати в собі моральні якості, прагнути жити по совісті, причому в українських пареміях наголошується саме на християнській совісті, згідно з якою якщо сталося падіння, не слід впадати у відчай, а знайти сили для каяття та виправлення: Сором казати, а гріх утаїти; Сором - не дим, очей не виїсть.

У свідомості українців “сором” і “страх” становлять опозицію совісті, але не в буденному, а в християнському розумінні: У кого є страх, у тому є Бог; У кому є Бог, у тому є й сором; Хто Бога не боїться, той і людей не соромиться; Ні Бога не боїться, ні людей не соромиться.

Таким чином, совість перетворюється на місце діалогу між Богом і людиною. Через неї людина “чує” заклик Бога, відповідаючи на нього позитивно або негативно.

Почуття сорому, що виникає в разі порушення моральних норм, християнських законів часто супроводжується докорами сумління, які в уявленні українців зжирають людське серце: Совість без зубів, а загризе; Совість гризе без зубів; Хоч ганьба очі не виїсть, але не дає між людьми показатися; Винуватого совість мучить.

Відмітною особливістю аналізованої групи українських паремій є те, що совість у народному розумінні, будучи моральним законом, написаним прямо на серці людини, діє в усіх людях, незалежно від їхнього віку, раси, виховання і рівня розвитку. Кожна людина відчуває світ, радість і задоволення, коли творить добро, і, навпаки, занепокоєння, скорботу і тісноту, докори сумління, коли чинить зло: Коли злого за доброго мають, то його гріхам віри не діймають; Чужим добром не забагатієш; Лихий доброго псує; Робиш добро - не кайся, робиш зло - зла й сподівайся; З добрим поживеш - добре й переймеш, а з лихим зійдешся -- й свого позбудешся; Добре діло далеко розходиться, а лихе ще й далі; Кривими дорогами ходиш, добра не жди.

Найбільшого засудження, на думку українців, заслуговує лицемірство як порушення законів совісті. Через образи льоду, полину, шила, гадюки народ висловлює своє ставлення до проявів підступності і нещирості: Слова -- як мед, діла -- як полин; На язиці медок, а на серці льодок; Словом -- як шовком вишиває, а ділом -- як шилом шпигає; Щебече, як соловейко, а кусає, як гадюка // Гарно щебече, та погано слухати; М'яко стеле, та твердо спати; Слова ласкаві, та думки лукаві.

Лукавство несумісне з совістю. Паремії застерігають і закликають: Лукавий чоловік в очі світить, а поза очі душу тягне; Лукавий чоловік словами любить, а ділами губить; Живи просто, проживеш років за сто, а будеш лукавить -- чорт тебе задавить.

Українські паремії, що містять у своєму складі концепт “совість”, мають сентенційно-повчальний характер. Більшість паремій про совість становить собою прямі сентенції (повчальні вислови), благі побажання, правильні поради: Робиш добро -- не кайся, робиш зло -- зла й сподівайся; Бережи честь з молоду, а здоров'я під старість; Добро стратити -- наживеш, честь втратити -- пропадеш; Як проживеш, так і просливеш; Істинне щастя не в ваших скринях, а в серці; Шила в мішку не сховаєш; За малим поженешся -- велике загубиш; Вчитися доброму -- погане на ум не прийде та ін.

Слід зауважити, що концепт “совість” у пареміях далеко не завжди виражений вербально. Та, зважаючи на те що проблема совісті і її відсутності виникає в багатьох сферах людської діяльності, можна говорити про імпліцитний характер подання цього концепту в пареміях, різноманітних за тематикою, у яких так чи інакше йдеться про “совісну” або “безсовісну” поведінку людини в соціумі, наприклад:

- правда - кривда: Не бійся людину похвалити, а бійся скривдити дарма; Краще кривду перетерпіти, як кривду чинити; Не чини кривди й комашці; У нього стільки правди, як у кози хвоста; Краще гірка правда, ніж солодка брехня;