Духовність як чинник подолання технократизму

Невирішеними аспектами проблеми лишаються визначення сутності, характеру й механізмів впливу техніки і технології на процес формування технократичного мислення та можливостей його подолання або послаблення його прояву в діяльності й поведінці людини та її взаємовідносинах з іншими людьми, зокрема у міжособистісному спілкуванні.

Мета статті й полягає в аналізі механізмів формування технократизму та ролі й характеру впливу розвитку духовного світу людини на подолання такого прояву її почуттів і поведінки, яке нагадує функціонування робота за заданим алгоритмом. Мається на увазі можливість відновлення людяності в людині, в її діях і поведінці, в її життєвих цінностях та взаємовідносинах з рідними і близькими, з іншими людьми.

Виклад основного матеріалу дослідження доцільно почати з того, що складна й суперечлива природа людини як істоти одночасно біологічної та соціальної, мислячої та культуротворної постає джерелом широкого розмаїття її проявів. Серед цих проявів досить характерним виступає і формування технократичного мислення, і зумовлений ним дефіцит духовності. Розвиток техніки істотно розширив можливості задоволення матеріальних і духовних потреб людини. Одвічна ж суперечність між індивідуальними і суспільними інтересами не тільки призвела до подальшого розшарування соціуму, але й певною мірою знецінила духовно-культурні чинники особистісного розвитку.

Зосереджуючись на виробництві і споживанні матеріальних цінностей, люди не бачать (чи не хочуть бачити) загрози і небезпеки, які супроводжують розвиток техніки і технологій. Йдеться не тільки про велетенську шкоду, якої завдає людська діяльність навколишньому природному середовищу, а отже і самій людині як невід'ємній частці природи. Сьогодні вже загально визнано, що розвиток техніки, навіть без урахування небезпеки ядерної війни, призвів до реальності глобальної екологічної катастрофи, яка загрожує самому існуванню людської цивілізації. Незворотні й несприятливі кліматичні зміни доповнює відносно близька перспектива вичерпання багатьох видів життєво необхідних природних ресурсів. Масштаби ж забруднення атмосферного повітря і водного басейну планети вже спричинило певні генетичні зрушення в організмі людини. Практично поза увагою дослідників лишається проблема акустичної та інформаційної екології, множини різновидів електромагнітних випромінювань штучного походження.

Не меншу небезпеку неконтрольований розвиток науки і техніки несе й духовній сфері людини, характеру її мислення і міжособистісним стосункам, а також індивідуальній та суспільній свідомості. Формуючи своєрідний, так званий технократичний тип мислення, техніка і технологія поступово, але невпинно поширюють його не тільки на людей, що працюють в технічній сфері, а й на іншу частину соціуму. Механізм їх впливу на людей має два основних напрями, і обидва істотною мірою пов'язані з системою освіти. Перший з них полягає у все більш відчутній технологізації навчального процесу і зосередженні уваги педагогів на прикладних моментах можливого застосування отримуваних учнями і студентами знань. При цьому часто вони втрачають системну єдність цілісного навчально-виховного процесу. Така ситуація є особливо характерною для вищої школи. Разом з нею викладач немов би знімає з себе функції виховання й особистісного розвитку студента, прищеплення йому світоглядних позицій і системи життєвих цінностей. При цьому виникає цікавий феномен освіти, відомий в техніці як технологічна спадковість. Вона полягає в тому, що викладач з технократичним мисленням самим характером своєї діяльності, поведінки і спілкування, світоглядом і культурою мимовільно передає їх своїм студентам.

Другий напрям механізму негативного впливу техніки і технології на людину пов'язаний з масовістю освіти. Тут діє закон зворотного зв'язку: сама техніка вимагає все більше кваліфікованих фахівців, толі як їх професійна підготовка виходить із суто практичного застосування знань, лишаючи за межами змісту освіти все «зайве» з позицій технократизму. І головне, масова підготовка орієнтується на «середню» людину. Мовляв, той, хто перевищує середні здібності, сам зможе побудувати й реалізувати свою індивідуальну життєву траєкторію. Ігнорується сам факт необхідності виявлення і розвитку таланту й допомоги йому у побудові такої траєкторії в інтересах не тільки самої особистості, а й суспільства, в тому числі в інтересах розвитку техніки.

Важливість відновлення духовності й культури як основної передумови подолання технократизму посилюється в Україні ще й у зв'язку з низкою ускладнень, пов'язаних з тією тривалою і глибокою кризою, яка вже набула системного характеру. Тому не можна не погодитися зі словами С. Б. Кримського стосовно того, що «жодна країна в жодну епоху не виходила з кризи завдяки виключно економічним обставинам. Адже в основі економічної діяльності лежить певна психокультура, що потребує відповіді на запитання: для чого заробляти гроші? Усвідомлення такої психокультури як чинника діяльності й окреслює антикризовий вектор духовності, вказує орієнтири до берега спасіння» [2, с. 7].

Ця думка кореспондує з відомою тезою М. О. Бердяєва, який вважав, що «не в політиці і не в економіці, а в культурі реалізуються цілі соціуму» [1, с. 162]. Таке категоричне твердження вченого уявляється справедливим ще й тому, що саме від того рівня розвитку, якого досягають духовність і культура суспільства, визначальною мірою залежать і його політика, і економіка, й інші сфери життєдіяльності людей і соціуму в цілому, залежатиме характер суспільного виробництва у самому широкому його розумінні.

Технократизм пов'язаний ще з одним характерним явищем, відомим під назвою «машинного фетишизму», про небезпеку якого свого часу попереджав М. О. Бердяєв. Він небезпідставно вважав, що машина підкорила людині не лише сили природи, але й саму людину, що машина не стільки звільняє людину, скільки по-новому закабаляє її. Сьогодні ж людство стало свідком, учасником і заручником ще одного явища, яке ми визначаємо як інформаційний фетишизм. Він ще більш небезпечний за технократизм, оскільки породжує комп'ютерну залежність. Віртуальна реальність заміняє людині все - друзів, потребу в пізнанні й спілкуванні. Тому його подолання й повернення його фанатів до світу духовності має вважатися вкрай важливою проблемою педагогіки і психології. Адже вона виступає одним з істотних аспектів духовної безпеки особистості. Шляхів і засобів розв'язання цієї проблеми, на жаль, поки що просто не існує, і їх пошук та розробка постають важливими завданнями педагогічної теорії і практики, в тому числі з позицій забезпечення духовної безпеки особистості.

Вкрай складний і суперечливий характер сучасного періоду в історії нашої країни настійно вимагає успішного розв'язання цих завдань.

Висновки. Викладені думки є результатом узагальнення наукових досліджень та усвідомлення й осмислення досвіду багаторічної педагогічної діяльності у вищій школі. Вони підтверджують поширення технократичного мислення багатьох викладачів та студентів і водночас свідчать, що успішним засобом його подолання й забезпечення духовної безпеки особистості має вважатися цілеспрямоване формування й розвиток багатого духовного світу. Він має ґрунтуватися на чітких світоглядних позиціях й на системі одвічних, загальнолюдських життєвих цінностей.

Перспективи подальших розвідок у розв'язанні порушеної проблеми полягають у поглибленому аналізі філософських і психолого- педагогічних аспектів подолання технократизму та в розробці дієвих механізмів і способів ефективного його подолання.

Література

технократизм мислення духовність