Аналіз відношення між категоріями зміст і форма

Размещено на http://www.allbest.ru/

АНАЛІЗ ВІДНОШЕННЯ МІЖ КАТЕГОРІЯМИ ЗМІСТ І ФОРМА

Хамар У.

Постановка наукової проблеми. Знання про найзагальніші ознаки (атрибути) та закони належать до головних об'єктів пізнавальної діяльності в філософії. Загальновідомою є і теоретична, і практична цінність цих знань як евристичного інструментарію теоретично та практично спрямованої пізнавальної діяльності.

Однією з проблем зазначеної вище тематики є з'ясування змісту полярних (парних) категорій та відношення між ними. Зокрема, можна стверджувати, що загальновідомим є той факт, що зміна змісту в разі, коли форма об'єкта залишилась незмінною, викликає процеси увідповіднення форми до нового змісту. Це стосується, зокрема, матеріальної культури - початково знаряддям з металу надавали таку ж форму, як і передуючим до них кам'яним знаряддям, але, з часом, форма металевих знарядь почала відповідати функціональним вимогам до них; подібним чином, початково автомобілі виконували у формі диліжансів, приєднуючи до них двигун, і лише з часом, автомобілі набрали обтічних форм, які є доцільнішими в разі швидкого руху.

Загальновідомим є також факт чинності цього зв'язку для суспільних явищ - у межах феодалізму виникає підприємництво, ґрунтоване на найманій праці, і коли ця зміна змісту суспільного виробництва стає значною, вона загострює суперечність з феодальними відносинами в суспільному управлінні. У підсумку, це призводить до увідповіднення форми суспільства (владних відношень в інтересах власників найманого виробництва) його змісту (виробництво ґрунтується на найманій праці).

Згадана відповідність стосується також духовної культури. Для прикладу, перші фільми знімали з декораціями, тобто в них залишилась форма театру - це були театральні вистави, зняті на кінострічку. Лише пізніше було усвідомлено, що кіно можна знімати без декорацій і без сцени. Подібним чином можна витлумачити також початкові етапи філософування - початково шукають обґрунтування тих поглядів, які були закладені в міфах (світ походить з водяної стихії), а вже після цього почали шукати іншу субстанцію для архе. З огляду на ці факти виникають питання: чи чинним є також зворотній зв'язок, чи це відношення є необхідним, та чи є достатні умови, щоб тлумачити такий зв'язок як закон зміни, поруч із іншими законами діалектики.

Аналіз досліджень проблеми. Проблема з'ясування відношення змісту і форми виникла в античній філософії. Водночас, конкретизація питання щодо відношення категорій «зміст» і «форма» еволюціювала відповідно до зміни їх тлумачення. Зокрема, згідно з Платоном (діалоги «Федон», «Федр», «Менон», «Кратил», «Бенкет», «Республіка», «Парменід», «Театет», «Софіст», «Тімей», «Філеб»), незмінювані форми (siSog), тобто ідеї, і є справжнім буттям, на відміну від мінливої природи. Самокритика теорії незмінюваних форм як суті буття (у діалозі «Парменід»), а також критика цієї теорії іншими філософами, зокрема Арістотелем [1], призвели не тільки до формування інших відповідей на питання щодо відношення ейдосів з природою, але й до трансформування проблеми у з'ясування відношення між формою і матерією (н7р). Проблема з'ясування відношення між формою і змістом постала в обґрунтуванні статусу цих понять як категорій (зокрема принципів діяльності індивідуальної свідомості) у працях Фіхте. Значну увагу аналізу суті цих категорій та відношення між ними було приділено в філософії діалектичного матеріалізму. Підсумкове розуміння відношення між формою і змістом, вироблене в межах цього підходу, можна звести до таких положень [2, с. 460-464]:

1. Відношення між категоріями зміст і форма фіксує процес розгортання суперечностей у процесі розвитку.

2. У відношенні між цими категоріями в згорнутому вигляді виражено закон єдності й боротьби протилежностей.

3. Поняття зміст і форма набувають категоріального статусу тільки в разі, коли обидві ці категорії використовують для аналізу розвитку об'єкта з погляду врахування виникнення та протікання внутрішніх процесів у ньому, врахування змін внутрішньої форми. Відповідно до цього, зміст і форму тлумачать як дві протилежно спрямовані сторони єдиного процесу.

4. Особливістю відношення між змістом і формою є те, що і форму, і зміст можна тлумачити як окремі явища, в кожному з яких також можна виокремити їхню форму і зміст.

5. Під час розвитку активним, початково змінюваним чинником є зміст. Форма, залишаючись незмінною, гальмує змінювання змісту. Коли зміна змісту стане істотною, призведе до значного загострення між новим змістом і старою формою, внаслідок чого твориться нова форма, відповідна змісту. Отже, суперечність між формою і змістом долається увідповідненням форми до змісту.

Формування знань в галузі онтології на принципах діалектики та матеріалізму було тимчасовим явищем. Воно мало значний розвиток у тоталітарних країнах соціалізму, в яких всі сфери життя були централізовані. Коли буржуазні революції в Європі долали феодальний устрій, який спирався на ідеалістичні концепції, то для подолання цього устрою представники молодої буржуазії брали на озброєння протилежну, тобто матеріалістичну концепцію. Однак з часом виявилося, що для буржуазії зручнішою є ідеологія, в основі якої лежить філософія, яка не ґрунтується на принципах матеріалізму. Тому, коли під гаслами соціальної справедливості в східній Європі творилися найтоталітарніші в історії людства форми державного та економічого устрою, актуальною знову стала ідеологія, яка спирається на філософію, протилежну до ідеалізму. Отже, знову - на філософію матеріалізму, поєднану на цей час з діалектикою. Водночас, в тоталітарних режимах не змінювали філософію. Для того, щоб громадяни держави не протестували проти тоталітарних відносин у всіх сферах життя, достатньо було хибних, псевдонаукових концепцій, якими без жодного обґрунтованого зв'язку з філософською концепцією обґрунтовували справедливість і прогресивність насправді тоталітарного режиму. Централізація в усіх сферах обігу інформації давала змогу досягати послуху громадян шляхом їх гіпнотизування, тобто неперервного, постійного, повсюдного повторення ілюзорних пояснень щодо перебування громадян в ідеальному суспільстві. (Це виявлялося дієвим в умовах відсутності альтернативної інформації). Водночас, всі ці обставини призвели до того, що одним з напрямів, розвиток пізнання в якому толерувався, була онтологія, зокрема аналіз змісту категорій та проблеми їх систематизації. З подоланням соціалістичного тоталітаризму та формуванням плюралізму в галузі філософії в східноєвропейському регіоні, дослідження в галузі онтології стали рідкісними, як це і є в решті країн, які не перебували в умовах соціалістичного тоталітаризму.

У сучасних дослідженнях категорій змісту і форми акценти щодо цих, як і інших філософських категорій дещо змістилися. Наприклад, у філософському енциклопедичному словнику ці, як і інші категорії, вже не витлумачено як загально філософські категорії - інформацію про них уміщено в статті «Категорії діалектики» (тобто категорії окремого філософського напряму чи вчення) [3].

У контексті аналізу відношення між категоріями зміст і форма можна виокремити такі проблеми, які доцільно дослідити. Поширеною є думка (згадана вище), що в парі категорій зміст і форма, перша з них є активною, а друга - пасивною. Наприклад, «зміст відіграє провідну роль відносно форми, оскільки у процесі формотворення самі форми виникають з розвитку змісту як способи його власної організації, що підпорядковується, зрештою, логіці розгортання змісту» [4, с. 7-8]. Подібне фіксують також у спеціальних науках: «В діалектичній єдності форми і змісту у мові провідним є зміст, який відображає зовнішні зміни, а мовна форма так чи інакше змінюється у цілому під впливом змісту, хоча ці зміни не завжди є прямо пов'язаними» [5, с. 767]. Вплив форми на зміст зводять до того, що вона або гальмує протікання відповідних змісту явищ (у разі коли ця форма не відповідає змісту), або не гальмує (в іншому випадку).

Водночас, в контексті відношення змісту й форми виникає таке питання. Якщо увідповіднення форми до змісту відбувається не внаслідок будь яких малих змін змісту, а внаслідок певної значної його зміни, то процес накопичення таких змін є кількісним. Водночас, кількісна зміна будь чого неминуче призводить до зміни форми. Тож виходить, що зміна змісту відбувається через певні формальні зміни. Тому виникає питання: якою є суть відношення між змістом і формою у процесі розвитку?

Інше питання виникає через те, що відношення між змістом і формою подають як об'єктивне, необхідне явище, яке завжди виникає у разі процесу розвитку. Явища, які проявляються в такому зв'язку між різними ознаками, називають законами. У такому разі чому відношення між змістом і формою, на відміну від відношення, скажімо між кількістю та якістю, не вважають всезагальним законом розвитку? У разі позитивної відповіді на це питання виникає ще одне питання, якщо такий закон зв'язку змісту й форми є згорнутим проявом закону єдності й боротьби суперечностей, то чому не тлумачать подібним чином закон переходу кількісних змін у якісні?

Отже, завдання дослідження можна конкретизувати як знаходження відповідей на питання: 1) якою є суть відношення між змістом і формою у процесі розвитку, 2) чи є підстави тлумачити таке відношення як закон, і які можуть бути аргументи для кваліфікування цього закону як самостійного.

Для знаходження відповідей на сформульовані питання виконано такі пізнавальні дії: 1) проаналізовано приклад відношення між змістом і формою в процесах розвитку та співставлено результати цього аналізу з поясненнями цього відношення та завданнями дослідження; 2) узагальнено отримані відповіді та виконано пошук прикладів, які можуть суперечити цим узагальненням.

Результати дослідження

Для з'ясування відношення між змістом і формою під час розвитку проаналізуймо один із прикладів розвитку. Таким прикладом візьмемо явище розвитку суспільного виробництва [2, с. 463-464]. У явищі суспільного виробництва виділено форму, тобто відносини власності утверджені суспільством, відносини, які утверджує і захищає держава, і зміст, тобто те, чи відповідає організація праці цим відносинам. Коли в умовах феодалізму виникає виробництво, ґрунтоване на засадах найманої праці, то спосіб організовування праці (зміст суспільного виробництва) перестає відповідати формі, тобто феодальним відносинам власності (формі суспільного виробництва). Однак самого факту виникнення такої невідповідності є недостатньо для того, аби форма увідповіднилася змісту, тобто, аби в суспільстві були утверджені відносини власності, відповідні капіталізму. Для цього потрібен певний кількісний ріст згаданого нового змісту. Тільки тоді, коли виробництво організоване на засадах найманої праці стане значущою суспільною силою, виникнуть умови для увідповіднення форми, тобто відносин власності, утверджених в суспільстві, реальній практиці організації виробництва.

Опишемо цей процес, мінімізуючи опис конкретного явища, тобто обмежуючись категоріями змісту й форми. У явищі, яке розвивається, виділяють зміст і форму. Змістом в суспільному виробництві є спосіб організації праці. Початково в умовах феодалізму виникла зміна змісту. Ця зміна змісту є окремим явищем - виробництвом, заснованим на найманій праці. Це явище має кількісний вимір. Початково кількість підприємств, в яких праця організована за новим принципом, є мінімальна. Далі ця кількість постійно зростає. Коли накопичення цих змін досягне певної міри, відбувається заміна старої форми новою. Згадане накопичення змін кількісної характеристики змісту, неминуче пов'язане зі змінами якоїсь форми (адже будь яка зміна кількості викликає зміну форми). Виникає питання - яка саме форма змінюється внаслідок описаного процесу? (Йдеться про кількісний вираз явища, яке в наведеному вище аналізі є змістом, тобто способом організації праці на нових засадах). Очевидно, що йдеться про зовнішню форму того явища, яке виокремлено як зміст. Це зростання не є зміною змісту, зміст залишається сталим - це один і той же спосіб організації праці (на засадах найманої праці). Однак кількісний вимір цього явища зростає. Кількісний вимір об'єкта пов'язаний із зовнішньою формою цього об'єкта.

Підсумовуючи стисло процеси зміни форми і змісту в процесі розвитку можна описати так. Початково в явищі з'являється новий зміст. Далі, в разі витлумачення цього нового змісту як явища нижчого рівня, відбувається кількісне зростання цього явища, а отже зовнішньої його форми (оскільки будь яке зростання кількості є ростом, зміною форми). Після досягнення визначеної міри такого кількісного зростання, зміна змісту явища вищого рівня детермінує зміну форми явища вищого рівня - увідповіднення форми змісту.

Отже, під час розвитку на різних рівнях відбуваються протилежні процеси щодо відношення між змістом і формою. З одного боку, зміна змісту явища викликає потребу увідповіднення форми до цього нового змісту. Отже, на вищому рівні аналізу активним є зміст, а форма увідповіднюється змісту. З іншого боку, є нижчий рівень, коли зміст явища тлумачать як окреме явище, в якому також є свій зміст і форма. Кількісні зміни цього явища (яке на вищому рівні є змістом) на цьому нижчому рівні є зміною його форми. У цьому контексті, зміна форми призводить до зміни якості на вищому рівні.

Отриманий висновок не поширюватиметься на процеси зміни змісту й форми, коли цими термінами описують не внутрішні явища. Візьмімо для прикладу камінь, уміщений в довільному місці космосу. Цей камінь, маючи малі розміри, може мати довільну несферичну форму. В такому разі поступові зміни форми не призводитимуть до жодних змін у змістовій його характеристиці. Однак, коли збільшуватимемо розміри каменю до розмірів планети, досягнемо такого стану, коли внаслідок високого тиску в його середині внаслідок сил тяжіння матеріал каменю розплавиться. У підсумку, внутрішня частина цього тіла стане м'якою, як розплавлений пластилін. У такому разі є підстави говорити, що зміна форми призвела до зміни змісту. Водночас, подібний аналіз не стосується внутрішньої форми, внутрішніх процесів, наслідком протікання яких якраз і може стати виникнення нової якості, виникнення нових структур, більш пристосованих до неруйнівного існування в умовах змінюваного середовища.

Наведемо аргументи для відповіді на друге питання - чи є підстави тлумачити таке відношення як закон. Закон - це таке об'єктивне відношення між якимись ознаками, яке у відповідних умовах завжди проявляється. Якщо в усіх випадках, коли відбувся розвиток, описані відношення між змінами змісту й форми справджуються, то це відношення треба тлумачити як закон. Оскільки в літературі відсутня інформація про випадки, коли під час розвитку не справджувалося б відношення увідповіднення між змістом і формою в процесах розвитку, то є підстави виконати індуктивне узагальнення описаних в багатьох дослідженнях прикладів розвитку. З огляду на це, відношення між формою і змістом треба тлумачити як закон.

Виникає також потреба дати відповідь на останнє зі сформульованих на початку питання - якщо відношення увідповіднення між змістом і формою є законом, то чи є підстави для кваліфікування цього закону як самостійного.

Певний закон є самостійним у разі, коли його положення не можна звести до іншого закону. Скажімо, закони біологічної еволюції у межах спеціальної науки (біології) можна тлумачити як самостійний закон, однак, в межах філософії закони еволюції підпадають під загальніші закони діалектики, тож ці закони еволюції є частковим проявом законів діалектики. Чи можна подібним чином тлумачити закон переходу від невідповідності між змістом і формою до відповідності між ними проявом закону єдності і боротьби протилежностей. Насамперед, доцільно зауважити, що подібним чином можна витлумачити і закон переходу кількісних змін у якісні (мовляв це також здолання невідповідності між кількістю та якістю). Аргументом для відповіді на це питання можна взяти таке: зміна відношень між змістом і формою (як і зміна відношень між якістю й кількістю) є окремими аспектами опису одного й того ж явища (явища розвитку), а отже нема підстав вважати ці відношення несамостійними законами.

На підставі виконаного дослідження можна зробити такі висновки.

1. У процесі розвитку на різних рівнях аналізу відбувається комплекс послідовних процесів, кожен з яких детермінує наступні процеси. Зокрема, перш ніж зміна змісту викличе увідповіднення форми до цього нового змісту, повинно відбутися збільшення форми явища, відповідного згаданому змісту.

2. Оскільки відношення увідповіднення між змістом і формою є стійким, повторюваним, необхідним, об'єктивним відношенням, то таке відношення, такий зв'язок треба кваліфікувати як закон.

3. Оскільки закон увідповіднення між змістом і формою в процесі розвитку описує окремий аспект процесу розвитку, який не описують інші закони, то це дає підстави вважати такий закон самостійним, а не згорнутим відбиттям закону переходу кількісних змін у якісні.

4. Оскільки аналіз процесів розвитку пов'язаний з паралельним описом різних аспектів багатьох процесів, які протікають на різних рівнях, для спрощення подібного аналізу потрібно випрацювати відповідну термінологію.

БІБЛІОГРАФІЧНІ ПОСИЛАННЯ

зміст форма закон

1. Fine G. On Ideas. Aristotle's Criticism of Plato's Theory of Forms. - Oxford: CLARENDON PRESS, 2004. - 400 p.

2. Руткевич М. Н. Диалектический материализм. - М., «Мысль», 1973. 527 с.

3. Категорії діалектики // Філософський енциклопедичний словник. - Київ: Абрис, 2002. - С. 273-274.

4. Возняк С. С. Специфіка теоретичного аналізу категорій «форма» і «зміст» (у контексті діяльнісно-комунікативного підходу до культуротворення) // Науковий вісник Волинського національного університету імені Лесі Українки, Вип. 19, 2009, С. 3-9.

5. Кочерган М. П. Форма і зміст у мові // Українська мова: Енциклопедія. - К.: Вид во «Укр. Енцикл.» ім. М. П. Бажана, 2004. - 824 с.

Размещено на Allbest.ru