Нетривіальність діалогу в контексті умов його можливості

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Центр Гуманітарної Освіти Національної Академії Наук України

Нетривіальність діалогу в контексті умов його можливості

Пряженцева К. В.,

кандидат філософських наук, здобувач

Досліджено діалог та умови його можливості, а також неможливості. В світі, який трансформується внаслідок глобалізації необхідність дослідження механізмів процесу діалогу відчувається дуже гостро. Особливо важливою є роль діалогу для виходу з соціальних, міжнародних та геополітичних кризових ситуацій. Це стосується, зокрема, і пошуків виходу з російсько-українського конфлікту, протягом якого представники світової політичної еліти не припиняють наголошувати, що діалог є єдиним шляхом до розв'язання цього конфлікту. При цьому не враховується, що діалог має як умови можливості, так і умови неможливості, тобто, діалог не є тривіальним процесом. Фундаментальною причиною нетривіальності діалогу є принципова недоєизначеність дискурсу як такого. Для того аби розкрити принцип недовизначеності дискурсу в статті розглядаються аргументи Л. Вітгенштейна, К. Гьоделя, Ю.Хабермаса іН. Лумана.

Ключові слова: діалог, дискурс, мова, комунікація, нетривіальність, умови можливості, конфлікт.

«Спіраль насильства починається з-і спіралі порушеної комунікації», --Ю. Хабермас з інтерв'ю Дж. Баррадорі.

В певному сенсі вся історія західноєвропейської раціональності була закладена як в певній точці сингулярності у поліфонії сенсів давньогрецького терміна «логос». Однак, людина може бути причетною до логосу лише у формі діалогу. Відтак, діалог є одним з фундаментальних вимірів в якому існує людство, яке створюється людством і який створює людство. С тих пір як сучасний світ почав безупинно і незворотнім чином змінюватися під впливом процесів глобалізації зростає усвідомлення фундаментального значення діалогу у сучасному суспільстві. Це викликає необхідність осмислення природи діалогу, осмислення умов його можливості і, відповідно, неможливості, що, безумовно, є парафією саме філософії. Це спричинило виникнення такої течії як філософія діалогу.

Коли ми ведемо розмову про філософію діалогу як окрему течію, ми маємо на увазі напрямок в філософії XX сторіччя, який виріс з творів Людвіга Фейербаха, Марбурзької школи неокантіанства, Германа Когена та втілився у творах Мартіна Бубера, Франца Розенцвейга, Фердінанда Ебнера, Ойгена Розенштока-Хюсси і т.д. Цікаво, що переважна кількість представників цієї течії мали єврейське походження і для цього збігу є своє чітке пояснення: Європа початку XX сторіччя переживала глибоку кризу ідентичності, про яку практично одночасно заговорили німець Освальд Шпенглер та француз Поль Валері. Зрозуміло, що для вихідців з єврейського середовища ситуація духовної кризи Європи виглядала ще більш катастрофічно з тієї причини, що вони були тими «Іншими», які конче потребували створення умов можливості діалогу і, відповідно, осмислення його базових цінностей - здатності побачити в іншому рівного собі. Але Європа початку XX сторіччя не чула саму себе; неспроможна розвіяти власну темряву, Європа навіть не намагалася зазирнути у «темряву Ти» (Шлеймахер): «Незвичне тремтіння охопило мозок Європи. Всіма своїми розумовими вузлами вона відчула, що вже не впізнає себе більше, що вже перестала бути схожою на себе, що їй загрожує втрата самосвідомості...» [2]. Здавалося б, саме діалог міг змінити ситуацію і сприяти деескалації існуючої напруги, але... Ось саме це «але» і стане предметом цієї статті...

Протягом всього розвитку «української кризи» представники політичної еліти не припиняли наголошувати, що єдиним шляхом виходу з неї є шлях діалогу:

«Єдиний шлях зняти кризу і знайти порозуміння - діалог)) [3], - заявив 29 січня 2014 року на засіданні Кабінету Міністрів України тодішній виконуючий обов'язки прем'єр-міністра України Сергій Арбузов.

«Насильство й конфронтації ставлять на карту майбутнє України. Єдиний шлях - це діалог)), - написав 18 лютого 2014 року єврокомісар Штефан Фюле у своєму твіттері [5].

Заклики до діалогу між сторонами як до єдиного шляху для врегулювання конфлікту значно посилилися після того, як вибухнув російсько-український конфлікт: «Альтернативи дипломатичному вирішенню конфлікту на Донбасі немає)) [4] - заявив Петро Порошенко.

Взагалі, якщо ознайомитися з Грунтовним дослідженням проведеним Міжнародним Центром Перспективних досліджень «Аналіз діалогових ініціатив щодо врегулювання конфлікту в Україні», то ілюзія про недостатність подібних ініціатив остаточно зникне. Тим не менш, постійні заклики до діалогу залишаються безрезультатними, а чергова кризова ситуація лише поглиблює рівень напруги та взаємної підозри. Таким чином, внутрішньоукраїнський конфлікт завдяки спіралі насильства швидко перетворився з локального спочатку на регіональний, а потім і глобальний геополітичний конфлікт.

Заклики до діалогу виявилися безсилими свого часу зупинити Першу Світову війну, запобігти трагедії європейського єврейства, не дати вибухнути Другій Світовій війні. Сьогоднішні заклики до діалогу також поки що виявилися неефективними у вирішенні української кризи. Виникає питання: що робити з такими численними доказами неефективності діалогу для розв'язання конфліктів, які ми спостерігали протягом ХХ-ХХІ сторіч у Європі? Чи слід нам черговий раз заплющувати очі на цю неефективність сьогодні, коли в контексті російсько-українського конфлікту діалог є життєво необхідним як для українського громадянського суспільства, так і для подальшого існування України?

Такі сумніви в ефективності діалогу для врегулювання конфлікту в жодному разі не означають, що шлях діалогу має бути залишеним, позаяк діалог дійсно є по суті справи безальтернативним шляхом виходу з конфлікту. Однак, ситуації, коли заклики до діалогу виявилися безпорадними, мають бути осмислені філософією в контексті питання про те, чи існують стани суспільства та геополітичні стани, коли діалог є неможливим. Дослідження умов неможливості діалогових процесів має бути проведене хоча б для того, щоб спробувати концептуалізувати механізм створення умов його можливості. Слід нарешті визнати, що якщо теза про необхідність діалогу у сучасному світі є доволі тривіальною, то сама можливість діалогу є далекою від тривіальності.

Якщо дозволити собі поглянути на сучасну філософію як на певну цілісність, то можна спробувати зробити припущення, що висхідним для цієї традиції філософування є певний методологічний трикутник, який складається з «методологічної рокіровки» Канта- Гуссерля, внаслідок якої питання про онтологічний статус перетворилося з «питання про існування» на «питання про умови можливості феномену», а задля того, аби зберегти інтегративну функцію винесеної за дужки реальності, на місце об'єктивності Гуссерлем вводиться поняття інтерсуб'єктивності. Другою важливою подією, на якій базується традиція сучасного філософування, є лінгвістичний поворот, який розпочався з робіт раннього періоду творчості Вітгенштейна, внаслідок чого реальність позбавляється статусу «Верховного судді» (за термінологією Антоніо Грамші), а мова стає універсальним медіумом, в якому складаються відношення людини зі світом і людини з людиною. Третім важливим пунктом, на якому тримається сучасна філософія є те, що деякі дослідники назвали «прагматичним поворотом», поворотом до мови в аспекті її використання (дискурсу), який відбувся у творах пізнього Вітгенштейна. В цілому, це означає, що акцент з однакового бачення людьми світу був перенесений на здатність людей домовлятися і узгоджувати різні способи бачення світу. Відповідно, комунікація взагалі і діалог як її окрема частина виступають основним засобом конституювання людьми картини світу.

Філософія XX сторіччя позначена величезним епістемологічним ентузіазмом щодо окресленої вище перспективи можливості пізнання світу через мову, однак, на протязі всього розвитку цієї філософської традиції з'являлися аргументи, спрямовані проти так званого лінгвістичного соліпсизму, які можна об'єднати під назвою аргументів про недовизначеність мови (недовизначеність дискурсу, якщо розглядати мову в аспекті її використання), Прямим наслідком недовизнеченості мови є нетривіальність умов можливості діалогу. Серед цих аргументів мають бути перераховані: сьома теза «Логіко-філософського трактату» Вітгенштейна, теорема про неповноту Курта Гьоделя, теорія раціонально невмотивованого свавілля дискурсу Юргена Хабермаса та концепція влади Нікласа Лумана.

Намір неопозитивістів вдосконалити природні мови за взірцем штучних мов і, в такий спосіб, вирішити проблеми раціональності зазнав фіаско. Як не дивно, такий результат, по-перше, є значущим сам по собі, а по-друге, цей результат має наслідки, які виходять далеко за межі проекту неопозитивістів і є не менш важливими (якщо не більш важливим), ніж сам цей амбітний проект. Ці теоретичні імплікації мають своїх авторів, які в різні часи входили чи мали відношення до Віденського кола неопозитивістів. Першим з цих авторів є Курт Гьодель. В оприлюдненій у 1931 році «Теоремі про неповноту» містився доказ принципової неповноти формальних систем. Це означало, що у будь- якій аксіоматизованій теорії достатньо високого рівня може бути водночас доведене та спростоване певне положення, внаслідок чого ця теорія стає відкритою для протиріч. Гьодель неодноразово підкреслював, що значення його теореми обмежується сферами логіки і математики і, тим не менш, ця теорема поставила під сумнів неопозитивістський проект реформування природних мов за взірцем мов штучних, оскільки сам взірець виявився не бездоганним.

Виданий у 1921 році німецькою мовою і у 1922 році англійською мовою «Tractatus Logico-Philosophicus» Вітгенштейна був написаний з метою, яка повністю співпадала з наміром неопозитивістів щодо реформи мови, але по суті справи його значення виявилося набагато ширшим, а певні його імплікації виявилися такими, що заперечують сам неопозитивістський проект. «Межі моєї мови є межами мого світу» [8, с. 74]. Ця теза Людвіга Вітгенштейна стала точкою відліку лінгвістичного повороту в філософії, але, як не дивно, ця ж саме теза імпліцитно несе в собі аргументи щодо несамодостатності мови. Неможливо зазирнути за межі мови і побачити чисту реальність, але зафіксувати наявність цих меж можна лише в контексті самої мови. Знання про межі мови проявляється в формі знання про її недостатності. Таємнича сьома теза Вітгенштейна також натякає на недостатність мови: «Про що не можна говорити, про те слід мовчати» [8, с. 92]. Сам Вітггенштейн обмежується лише натяками і не дає відповіді на питання, яке логічним чином випливає з цих тез, а саме: з чим межує і про що мовчить мова. Але, тим не менш, твердження про недостатність мови має велике значення для сучасної філософії. Крім того, воно може бути трансформоване в питання про недовизначеність дискурсу та проблематичність діалогу.

Ми не можемо пізнати світ яким він є поза контекстом мови, але сама лише мова не є достатньою для розуміння механізмів утворення консенсусу в суспільстві, тобто, для розуміння механізмів діалогу. Інтерсуб'єктивність має свої навігатори, які знаходяться поза межами чистої комунікації. Так, Юрген Хабермас говорить про раціонально невмотивований момент свавілля дискурсу, завдяки чому в процесі утворення консенсусу з'являється елемент логічно невмотивованого вибору, що дозволяє говорити про етику дискурсу. Так само Ніклас Луман стверджує, що «вибір між «так» і «ні» не може бути визначений за допомогою лише мови, оскільки остання містить обидві можливості... Ось чому кожне суспільство формує як доповнення до мови додаткові інституції, які здатні забезпечити необхідний рівень селекції» [6, с. 24]. Луман доводить, що дискурс завжди занурений у відношення влади, а влада є фундаментальним мета- рівнем дискурсу.

Держава - це договір і комунікація в суспільстві складає онтологічне підґрунтя політичного простору. Вичерпний аналіз комунікативних підвалин політики є неможливим. Однак, є сфери, в яких процес комунікації є більш регламентованим і, відповідно, більш прозорим. Точніше, цю думку можна сформулювати таким чином: чим вищим є інституціональний рівень, на якому відбувається комунікація, тим структуровані- шою і прозорішою вона є (чи, принаймні, має бути). Найвищим щаблем комунікації в суспільстві, за визначенням, є судова гілка влади і її корумпованість і непрозорість обов'язково відбиваються на комунікативних можливостях цього суспільства, руйнуючи зв'язки, що створюють основи можливості діалогу. У разі, коли мова йде про наднаціональний (міждержавний) рівень діалогу, його неефективність досить часто є пов'язаною з неефективністю міжнародного законодавства.

По суті справи, єдиним завданням цієї статті було формулювання і обґрунтування твердження про нетривіальність діалогу та необхідність дослідження умов його можливості, а також умов неможливості. Теорема Гьоделя, теза Вітгенштейна, концепції Хабермаса і Лумана - це ті теоретичні побудови, завдяки яким наявність меж мови, дискурсу, комунікації стає теоретично доведеними. Прямим наслідком наявності цих меж є тези про нетривіальність діалогу і наявність некомунікативних умов його можливості. Іншими словами, діалог як процес утворення консенсусу не завжди є можливим і ці умови можливості не завжди можуть бути створені комунікативними засобами, оскільки інтерсуб'єктивність має чинники, які знаходяться також і поза контекстом мови. Загалом, складно чітко визначити, чим саме є ці загадкові навігатори комунікації - Реальністю, Вірою, Владою, але сам напрямок дослідження є вкрай важливим і актуальним.

діалог геополітичний кризовий нетривіальність

Список використаних джерел

Аналіз діалогових ініціатив щодо врегулювання конфлікту в Україні [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://icps.com. ua/assets/uploads/files/mapping_ukr_.pdf - Назва з екрану.

Валери П. Об искусстве [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://lib.ru/CULTURE/VALERY/about_art.txt - Назва з екрану.

Вступительное слово Первого вице-премьер-министра Украины Сергея Арбузова на заседании Правительства 29 января 2014 года [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www. kmu.gov.ua/control/ru/publish/article;jsessionid=A8C58C09661AA90C E07E513CC13D7585?art_id=247008304&cat_id=244838733 - Назва з екрану.

Закрытая лента «УНН-ONLINE-NEWS» [Електронний

ресурс]. - Режим доступу: http://www.unn.com.ua/uk/

news/1460568-alternativi-diplomatichnomu-virishennyu-konfliktu- na-donbasi-nemaye-p-poroshenko-dopovneno. - Назва з екрану.

Світ стурбований подіями у Києві. 18 лютого 2014 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://galinfo.com.ua/news/vvs_ ukraina_reaktsiya_svitu_na_podii_v_kyievi_154364.html - Назва з екрану.

Luman N. Power. - М.: Praxis, 2001. - 256 р.

Habermas J. Der philosophische Diskurs der Modeme. Zwolf Vorlesungen. Suhrkamp. - Fr/M., 1988. - 433 p.

Witgensteine L. Tractatus Logico-philosophicus. - London, 1922. - 173 p.

Размещено на Allbest.ru