Нігілізм: єдність песимістичного розчарування та віри у можливість подолання дисгармонії життя

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

Тернопільський національний педагогічний університет ім. В. Гнатюка

Нігілізм: єдність песимістичного розчарування та віри у можливість подолання дисгармонії життя

Павлишин Л. Г.,

доктор філософських наук, доцент

Досліджено сутність нігілізму, причини нігілістичного ставлення представників некласичного періоду філософії до світу, суспільства, духовного стану людини зокрема. Запропоновано певні шляхи подолання декадансу, нівелювання особистості в умовах суспільної кризи. У статті звучить думка про те, що нігілізм як заперечення існуючих цінностей, моралі є не лише песимістичною констатацією занепаду, а й можливістю побудови нового суспільного ладу, формування людини, для якої нема нічого неможливого, бо у неї достатньо сили для власної еволюції. Досліджено тлумачення поняття «нігілізм», його розуміння видатними мислителями-ірраціоналістами. Продемонстровано значення переоцінки цінностей як необхідної умови побудови нової ціннісної шкали, зосереджено увагу на понятті «цінність», наголошено на актуальності даної проблематики, яка сповнює людину оптимістичною вірою у краще майбутнє.

Ключові слова: нігілізм, цінність, сенс життя, людина, духовний стан.

дисгармонія нігілістичний життя декаданс

Проблема нігілістичного ставлення до оточуючої дійсності на кожному етапі розвитку суспільства є надзвичайно актуальною і такою, що потребує нагального вирішення. Її актуальність особливо загострюється у періоди становлення і зміцнення держави, у часи суспільних, економічних, політичних колізій. В загальному сенсі нігілізм - це заперечення, негативне ставлення до певних, а, можливо, навіть і до всіх сторін суспільного життя. Термін «нігілізм» використовують для характеристики різноманітних явищ, починаючи з деяких шкіл античної філософії, а саме: сократичні школи, кініки і закінчуючи сучасними філософськими течіями. Поняття «нігілізм» і похідні від нього вживаються і для характеристики неопозитивізму, для якого характерний історичний скептицизм, заперечення закономірностей суспільного розвитку, усіх попередніх філософських вчень і «традиційної» філософії як науки та ідеології. За даних обставин може виникнути запитання стосовно тотожності нігілізму та заперечення як такого. Проте це не зовсім так, адже поняття «заперечення» є ширшим, ніж «нігілізм». Заперечення внутрішньо властиве людській діяльності та свідомості, без нього неможливий ні розвиток, ні прогрес. Оскар Уайлд вважав, що без непокори немає прогресу. Заперечення традиційних норм має складну структуру. Детальніше трактування поняття «нігілізм» випливає з його етимології. Слово «нігілізм» утворено від латинського nihil, що означає ніщо. Розуміння нігілізму, так як його трактував Ніцше, характерне і для його послідовників як у Росії, так і в Західній Європі. В західноєвропейській філософії термін «нігілізм» відіграє значну, а іноді фундаментальну роль у філософських системах, які пов'язані з ніцшеанством та «філософією життя». Цікавим є те, що західноєвропейські автори, звертаючись до терміну «нігілізм», зазвичай використовують досвід ідейного життя Росії. Гі де Мопассан свою статтю, присвячену пам'яті І. С. Тургенева, назвав «Винахідник слова нігілізм». «Слово нігілізм увійшло в обіг через Тургенева, як позначення тієї думки, що дійсно існує тільки суще, яке доступне чуттєвому сприйняттю, тобто власному досвіду і крім нього нічого іншого» [1, с. 63].

Дана проблематика постає у полі зору Н. Ємельяно- вої, І. Ярославцевої, А. Лаврової, Г. Камбал, Т. Лютого, І. Силуянової, С. Шаповала.

Метою статті є дослідження поняття нігілізму, аналіз поглядів представників некласичного періоду щодо даної проблематики.

Хайдеггер в своїй книзі «Європейський нігілізм» вважав за необхідне вказати на специфічне російське семантичне забарвлення терміну «нігілізм». Хайдеггер пише про появу даного поняття в Росії на початку 60-х років. Він перший, хто для характеристики нігілізму використав промову Ф. М. Достоєвського на святкуванні річниці Пушкіна. Оскільки Хайдеггер вказував на обмежений характер розуміння нігілізму у Достоєвського, то залишається актуальною полеміка з ним. Ніцше, на відміну від Хайдеггера, не піддавав сумніву культурно-філософську широту і метафізичне розуміння російським письменником феномену нігілізму. Варто зазначити, що Достоєвський і Ніцше висувають дві протилежні концепції нігілізму, його теперішнє і майбутнє, його значення для культури і цивілізації. Виявити ці відмінності надзвичайно важливо, тому що кожна з них знаходить своє продовження у XX столітті. Хайдеггер, досліджуючи нігілістичні ідеї Ніцше, стверджує, що для автора «Заратустри» нігілізм не був ні регіональним, ні загальноєвропейським явищем. Цей феномен, як вважає Ніцше, має набагато глибші корені в європейській і світовій історії. Головною проблемою нігілізму для Достоєвського була втрата ідеалів, нехтування святинями, падіння абсолютів. Як далеко може зайти людина у цьому варварському стані? І чи є вихід з цієї ситуації? Якщо для Достоєвського християнство, що відновлює абсолюти, які послабилися в ході язичницької релігійності, постає як моральна альтернатива нігілізму, то для Ніцше християнство було втіленням нігілізму. Філософська енциклопедія визначає нігілізм як «заперечення загальноприйнятих цінностей, ідеалів, моральних норм, культурних традицій...» [2, с. 421]. Людині необхідна неабияка мужність для того, щоб визнати його і відмовитись від тих мрій та переконань, якими за допомогою релігії та філософії втішають людину. В зв'язку з цим Ніцше запропонував формулу amor fati - любов до своєї власної долі. Оскільки, світ позбавлений структури і сенсу, то у людини не залишилось ніяких ілюзій як до світу, так і до неї самої. Потрібно піднести сильних людей до тих висот, яких вони ще не сягали ніколи. Людина не змогла втілити свої мрії в життя через пошуки істин, що привели до заблуджень. Ніцше був переконаний, що йому доля подарувала шанс після цих перекручень, що тривали довгий час, віднайти істинний життєвий шлях для себе і оточуючих його людей. Що ж потрібно зробити нам перш за все? Ми повинні пізнати самих себе. Завдяки цьому ми зможемо пізнати навколишній світ. Наша внутрішня сутність знаходиться в нашому духовному житті, яке містить у собі два начала: мислення і відчуття, або жадання. Але чи є рівноцінними ці компоненти? На думку Фрідріха Ніцше, чуттєве є первинним щодо розумового. І цей факт є незаперечним. Варто взяти до уваги усі всеохоплюючі бажання і пристрасті, які живуть у серцях людей, згадати відчайдушні вчинки, пов'язані з нашими почуттями. Пригадаймо усі вчинки, пов'язані з любов'ю і ненавистю, агресією та відчаєм, сумом та радістю і ми зрозуміємо, що ці сили набагато могутніші, ніж усі сили розуму і думки. Прийшла пора для того, щоб людина, нарешті, поставила перед собою мету, «настав час, щоб людина посадила паросток своєї надії» [3, с. 11].

Нігілістична позиція щодо стану суспільства простежується і на теренах української філософської думки. Так, наприклад, В. Винниченко, міркуючи про проблему дисгармонійного існування людини та світу, стверджував, що для подолання дисгармонії людина в першу чергу повинна зрозуміти власне єство, узгодити себе з самою собою, про що свідчить запропонований мислителем принцип «чесності з собою». Трагізм людського існування полягає в тому, що прагнення особистості до гармонійного співіснування з довкіллям зазнає невдачі, оскільки, зазвичай, неможливо узгодити власні інтереси з прагненнями інших людей, які живуть у суспільстві. З огляду на це герої творів Винниченка, люди з підвищеним відчуттям обов'язку, чутливі до голосу совісті, діяльні та щиро віддані суспільній справі, найбільше страждають від безсилля перед дисгармонійними силами, що заволодівають ними. Винниченко вважав, що причини дисгармонійного життя людини можуть з'явитися звідки завгодно, а саме: це є егоцентризм, міщанський добробут, конформізм, підпорядкування ницим почуттям тощо. У своїх творах автор зазвичай відображає внутрішній світ героїв, прагне якомога повніше показати психологію людини, її ставлення до життя і смерті, роздуми про суть людського буття. Зосереджуючи увагу на проблемі людини, її призначенні у світі, Винниченко доводить, що вона не йде сліпо за своєю долею, а має право на вибір, боротьбу і смерть. В основі його філософсько- етичного світогляду - непокірність людини, її стійкість до життєвих випробувань.

Нігілістичний погляд на духовний стан людини був представлений також Еріхом Фроммом, який запропонував підходити до нігілізму як до одного з механізмів психологічного захисту. На його думку, центральною проблемою людини є внутрішньо властиве людському існуванню протиріччя між буттям і здатністю людини усвідомлювати себе, інших, минуле і майбутнє. Фромм стверджує, що розвиток людини відбувається в рамках формування двох основних тенденцій: прагнення до свободи і прагнення до відчуження. Розвиток людини йде по шляху збільшення свободи, але не кожен здатен адекватно скористатися цим шляхом, викликаючи низку негативних психічних переживань і станів. Це призводить до відчуження, яке є причиною втрати людиною її самості. Виникає захисний механізм «втечі від свободи», для якого характерні деструкгивізм, прагнення людини зруйнувати світ (щоб світ не зруйнував її саму), конформізм, нігілізм.

У Європі поняття «нігілізм» у нефілософському значенні застосовувалося щодо єретиків, невіруючих людей ще за часів Августина. «Особливо часто воно вживалось в роки, що передували великій французькій революції і під час неї» [4, с. 560]. Проте вже починаючи з другої половини XIX століття, Ніцше утвердив нігілізм як філософську систему, як ставлення до життя. «Що ж означає нігілізм?». «Те, що вищі цінності втрачають свою цінність. Немає мети. Немає відповіді на питання «навіщо» [5, с. 36]. Відома фраза «Бог помер» означає не тільки те, що Бог помер на небесах, а й те, що відсутня мораль у душі людини. Хайдеггер, даючи оцінку нігілізму Ніцше, зазначав, що Бог європейської історії, а саме християнський, вже більше не має впливу на людську волю. Разом із падінням божественної влади, похитнулись основи ідеалів, норм, принципів та цінностей. Це призвело, на думку Хайдеггера, до відсутності змісту сущого. На нігілізмі, тобто на ідеї відсутності життєвого сенсу, вибудовується ніцшеанська концепція надлюдини. Яким же повинно бути життя за даних обставин, тоді, коли пануватиме нова людина? Основою існування є чиста сила, що не потребує ніякої іншої мети за межами сущого. В силу того, що суще в якості волі до влади повинно бути постійним «становленням», що окреслене постійним колом нарощування влади, то і суще повинно також діяти за принципом постійного вороття, який Ніцше надумав ще раніше, ніж волю до влади. Говорячи про «становлення», він мав на увазі не постійний рух до невідомої мети, а владу, що повертається до себе самої і яка відновлює себе у своїй природі. «Вічне вороття того самого є водночас найбільш загостреним тлумаченням «класичного нігілізму», який знищив усіляку мету ззовні і над сущим» [6, с. 66-67]. Для розуміння нігілізму у цьому сенсі варто зазначити, що слова «Бог помер» означають не тільки те, що він втратив свою владу, а ще й і розпад попереднього порядку.

Нігілізм у його класичному розумінні означає звільнення від усіх існуючих цінностей. Переоцінка цінностей означає, що зникає саме місце для них. Завдяки цій переоцінці буття уже мислиться як цінність. Така переоцінка повинна бути не тільки здійсненна, але й обґрунтована. Джерело нігілізму лежить в руйнуванні світосприйняття. Ніцше сам пройшов сувору школу цього нігілізму і супроводжуючого його песимізму. Філософ розумів песимізм як початкову форму нігілізму, як його логіку. Тому не викликає подиву той факт, що вимальовуючи схему європейського нігілізму, він називає деякі з тих явищ, що вживались у рамках песимізму. Якщо філософія Ніцше завершує західну метафізику, якщо в цій філософії вирішальним є ціннісне мислення, то це означає, що ідея цінності з'явилася не випадково. Яке походження має ціннісне мислення? Ніцше сам дає відповідь на це питання: джерелом виникнення є воля людини. Цінності є умовою волі до влади. Вони виявляють сутність людини в процесі її ставлення до світу і себе самої. Цінності складають основу культури і духовності людини. Саме в них приховане джерело сенсу життя людини. Ціннісний аспект філософського осмислення буття і пізнання є центральним в розумінні специфіки філософії як виду духовної та інтелектуальної діяльності людей. Оскільки вищі проблеми цінностей знаходяться за межами людського розуму, то завдяки філософії буде підхід до межі розуму. Осмислення специфічних особливостей філософії Ніцше можна здійснити лише порівнявши її з наукою. В центрі філософського розуміння світу лежить ціле, загальне, абсолютне, тоді як наука займається одиничним, відносним, кінцевим, причинно- обумовленим. Якщо філософія намагається розкрити вихідні начала всього сущого, то наука вивчає розмаїття окремих явищ буття.

На противагу неокантіанській та позитивістській філософії, «філософія життя» знаменувала собою поворот до людини, що означало не просто переосмислення глибинних життєвих орієнтирів, але й переоцінку цінностей, яку прагнув здійснити Ф. Ніцше. У філософських концепціях М. Бердяева проблема цінностей як альтернатива нігілізму займала значне місце. Це питання відігравало велике історико-філософське значення у еволюції філософа від неокантіанства до своєрідного персоналізму, який поєднував елементи суб'єктивного та об'єктивного ідеалізму. Поняття «цінність» засвідчує важливість аксіологічних проблем в ідеалістичній інтерпретації явищ соціального і духовного життя. Розмірковуючи над проблемою цінностей, Бердяев дійшов висновку, що оцінка суспільних явищ з точки зору народу є взагалі запереченням цінностей та ідеалів. Звинувачуючи інтелігенцію в нігілізмі, в нехтуванні цінностями, Бердяев вважав, що вона керується хибними цінностями. Протиставляючи науку та цінність, він надає необмежені можливості першій. За цих обставин потрібний новий підхід, у ході якого суще визначалось би за іншими критеріями. Саме суще вимагає нового визначення тому, що його риси отримали таке визначення, яке б допомогло створити кардинально нову картину цінностей, не схожу на вже існуючу. Якщо встановлена істина про суще є за своєю суттю метафізикою, то у такому разі переоцінка цінностей, як встановлення нового типу цінностей, також буде метафізикою. «Як бачите нігілізм в істинному сенсі слова веде до знецінення всіх верховних цінностей» [4, с. 562]. Людина повинна докласти усіх зусиль для розвитку власної індивідуальності, побудови ціннісної шкали задля встановлення моралі нового Гатунку. Як часто люди покидали благородну справу на половині шляху через власну невпевненість. Ніцше вважав, що нерідко ті, хто знайшов у собі мужність прокладати шлях до своєї доброчесності, робили це не з чистою совістю, а з постійними сумнівами. Потрібно повернути їм чисту совість. Лише боротьба і війна зможуть покінчити з рабством і звільнити дух. Людина та її мислення, перебуваючи в екзистенційних рамках, була залежною від тих чи інших обставин, відчувала постійну образу на смерть та страждання як свої, так і оточуючих її людей. За даних обставин потрібно подолати стару життєву парадигму. На думку Ніцше, це можна зробити завдяки вічному вороттю, волі до влади та надлюдині. З такою точкою зору потрібно погодитись, адже завдяки його ідеям життя зможе повернути у нове русло, а для людини буде відкритий шлях до пізнання сенсу життя. Як вважав Ніцше, людина, подолавши в собі страх, нездорову смиренність, не буде залежати від зовнішніх обставин, а зможе сама вирішити свою долю. Сильна духом та тілом людина є володарем на Землі. Проте Хайдеггер не вважав, що Ніцше подолав попередній тип мислення, тому що вічне вороття є лише помстою життю. Це той випадок, коли воля настільки звикла до своїх мук, що вже навчилася любити свій біль.

Нігілізм Ніцше - не тільки явище занепаду. Нігілізм, як фундаментальний процес західної історії, є перш за все закономірністю цієї історії. Тому говорити про нігілізм Ніцше потрібно не тільки як про процес знецінення вищих цінностей, а й як про внутрішню логіку цього процесу. Оскільки вже існуючі цінності втратили свою вартість, знецінились, то світові потрібні нові цінності. Для того щоб процес не пішов у зворотному напрямку до попередніх цінностей, Ніцше встановлення нових цінностей називає нігілізмом, через який знецінення цінностей закінчується встановленням нових. Варто зазначити, що подібні думки простежувалися і у В. Винниченко, у філософських поглядах якого можна віднайти ніцшеанські мотиви щодо падіння цінностей, пошуків шляхів виходу з духовної кризи суспільства, волі до влади. Спостерігаючи за тогочасними суспільними реаліями, Винниченко вважав, що вся діяльність людини впродовж декількох століть передбачала досягнення універсальної ідеї щастя. Він стверджував, що у сучасному йому світі живуть морально хворі люди. Людство, яке потерпає від цієї тисячолітньої хронічної хвороби, перестало зважати на духовність, значення почуттів у житті людини як носія культурних цінностей. Людина з її емоціями, бажаннями, потягами є індивідуальною та неповторною, а тому можна стверджувати, що жодні математичні формули і раціоналістичні підходи не зможуть дослідити її внутрішній світ та сприяти гармонізації життя. Винниченко майстерно, реалістично відобразив у своїх творах картину людського життя, де стосунки між індивідами Грунтуються на основі корисливості, а одна людина є для іншої засобом для досягнення власних цілей. Він вказував на падіння моралі, дегуманізацію людських взаємовідносин, знецінення людини. Так, наприклад, вказуючи на гармонію, що панує у природі, Винниченко таким чином хотів нагадати людині, що вона є часткою природи, яка не страждає на егоїзм та песимізм, підступність чи несправедливість, бо вона є протестантом «...проти лицемір'я старшого брата свого - людини» [7, с. 498].

Ще у ХІХ-ХХ ст. мислителі, про яких йшла мова зосередили увагу на проблемі, яка є надзвичайно актуальною сьогодні. Цивілізаційний процес, науково- технічна революція, з одного боку, сприяли розвитку суспільства, людини, збагатили її знаннями, зробили обізнаною у комп'ютерних технологіях, проте, з другого боку, в гонитві за новими знаннями і відкриттями вона забуває цікавитися власного душею. Наголошуючи на проблемі людської самотності, духовної немічності, вони неодноразово наголошували на тому, що людина повинна вміти узгоджувати цінності життя, серед яких є розум, емоції, любов, почуття, бажання тощо. Не применшуючи значення науки у житті людини, мислителі попри те вважали, що вона повинна вміти прислухатися до своїх інстинктів, голосу свого «Я».

Список використаних джерел

Хайдеггер М. Европейский нигилизм / М. Хайдеггер И Хайдеггер М. Время и бытие: статьи и выступления. - М., 1993. - 447 с.

Философский энциклопедический словарь / редкол.: С. С. Аверинцев, Э. А. Араб-Оглы, Л. Ф. Ильичев и др. - 2-е изд. - М.: Сов. энциклопедия, 1989. - 815 с.

Ницше Ф. Сочинения: в 2 т. / Ф. Ницше; пер. с нем.; сост., ред. и авт. прим. К. А. Свасьян. - М.: Мысль, 1990. - Т.2. - 829 с.

Козловский В. М. Фридрих Ницше / В. М. Козловский И Научное обозрение. - 1898. - №1-2. - С.22-44.

Ницше Ф. Воля к власти: опыт переоценки всех ценностей / Ф. Ницше - М.: RELL-BOOK, 1994. - 352 с.

Трубецкой Е. Н. Философия Ницше. Критический очерк /

Н. Трубецкой И Вопросы философии и психологии. - 1903. - №66. - С.1-36.

Винниченко В. Краса і сила: повісті та оповідання / В. Винниченко. - К.: Дніпро, 1989. - 752 с.

Размещено на Allbest.ru